Зима, зима, зима, зима, зима,
Лежать сніги і курять заметілі,
Трясуться замерзлюхи м’якотілі -
Мороз нічний ще цілий день тривав.

Не чутно ні пташок дзвінкоголосих,
Ні сонечка не видно крізь туман,
Стоять, як стій, замети і тороси -
Зима, зима, зима, зима, зима.

Десь дятла стук лунає зовсім поряд.
А, ні, то бузьок дзьобом стрекотів!
Царює в нас січнево-лютий уряд -
Чи утече від нявкання котів?..


28.03.2013

Сьогодні - на Сатурні, а завтра - на Землі,
а післязавтра - на Юпітері, – фестини!…
Це - літо у Карпатах – зірниці, як джмелі,
Шкварчать і падають у зимні рік бистрини.

В нічній траві ще чутно звабливий запах дня,
Десь біля ватри засинає звук сопілки…
Впритул до таїни. Із небом сам-на-сам.
Погоджуєшся з Кантом. Про вічне. І не тільки...

2000(2013)

З поколіня в поколіня
Дід внукови гвечер гварив,
Жеби не йшли в запомніня
Слова лемків, гнес юж старих.
Тото што-м чув, вам оповім.
Послухайте того гнеска
Як русинів з Мудрикова
Гин за сім сьвітів понесло.
Сотки років повтаряют
Стари лемки ту баладу,
Як з Бескидів в чужи краї
Лемко ішов, правди глядав.
Жив високо. В зьвіздах читав.
Тоти му гварили вшитко.
Што деси сут таки сьвіти,
Яких і з Карпат не видко.
Стари книги лемки брали,
Книги сьвати і несьвати
І на голос з них читали.
А знали добри читати...
Там написане про Ноя,
Што великій шиф зрихтував.
Прочитали тіж про Трою,
Што через коня згинула.
В кожній книзі кус про море -
Вельку й безграничну воду,
Про більши од Карпат гори,
Про незнани їм народи...
Як ся того начитали,
Гварят дося: - Ходме люде.
Взяли й пішли. Не пропали.
Лем про тото потім буде.

(На русинському діалекті української мови)

Жӧнська співанка за серенчу

Залитіла в хлів синиця,
В мене ґазда ги косиця.
Я го люблю тай сокочу,
Вбы дагде уд ня не скочив
Ниґда шуга.

Кажут люди: «Хлопе милый,
Не буде з пса солонины!»
Ош гуляв ись – дале будеш,
Ты за жоны не забудеш
Шуга амінь.

Де бы мы з тобов не были,
Всі тя жоны там любили:
Очи на тя упуляли,
Сорочкы на собі рвали
З рукавами.

Я тя люблю, ги пес кӧстку,
Ги огинь – з березы тріску,
Не уддам тя я никому,
Мусит быти всьо по мому,
Ги я кажу.

Серенча – ото ги пǒтя,
Я го ймила – ввӧн не хотів.
Я го ймила – вже не пущу,
Най пасулю в сіньох лущит,
Діти бавит.

А я людьом не повірю –
Пӧрву пысок на паздіря,
Ко вповість, ош мы не пара,
Най пуд ним земля ся зарве,
Айбо нараз!

Залетіла в хлів синиця,
В мене ґазда ги косиця.
А я в нього ги вта ружа,
Мы паруємеся дуже –
Серенча йсе!

А я в нього ги вта ружа
Мы паруємеся дуже –
Та заткайся!

24.06.12

Ниже села, за Облазом
Два коникы пасут разом,
Два коникы тай кобыла,
Що ты, мила, наробила? Наробила…

Забрала сь уд хлопцӧв рǒзум –
Нич не вартί твǒї сльозы:
Єден хоче ся женити,
Другый хоче ся топити, ой, топити.

Докӧть хлопці пудростали,
Мы ся з тобов любовали.
Будеш ты з єдным, вать другым,
А я пӧду гет за плугом, гет за плугом.

Та я з׳орю свою ниву –
Мила моя, будь щаслива.
Най тя любит тот, ко хоче,
А мині най сохнут очи, сохнут очи.

А я сяду на біціґлі,
Кажу правду – йсе не фіґлі,
Долі селом ся повезу
По путьови, ги по лезу, ги по лезу.

Най любов ми серце ріже,
Най слызами в душу лізе,
З нирвӧв най мотузя яже –
Буде так, ги карта ляже, карта ляже.

Бо ты дівка, а я дідо…
Накладу на груди ліду,
Може так любов застужу,
Бо тя люблю щи май дуже, щи май дуже.

Ниже села, за Облазом
Два коникы пасут разом,
Два коникы пасут разом…

17.06.12

Горы хмурят мудрі чола,
Нӧч накрыла всьо довкола,
Юній рушив середину,
Жабы квачут на годину,
Моя мила.

Дівкы пудрят свǒї лиця,
Сіно кличе в сіняницю,
Нӧч, гибы имив за очи,
Серце скоро в п’яты скочит,
Моя мила.

Уйди д міні, бо чекаву,
Дам ти я єдну забаву,
Вна тя буде завгуряти,
Будеш звізды в очох мати,
Моя мила.

Уйди д міні, бо тя люблю,
Най тя мало приголублю,
А коли ня лишит сила –
Вбысь ся нараз согласила,
Моя мила.

На колінах чесно стǒю,
Соглашайся быти мǒйов,
Будеме ги в казці жити,
Буду я тя фурт шорити,
Моя мила.

Буде файно всьо и просто,
Будеш мати всього доста,
Серенчу сь за хвӧст имила –
Будеш ты зо мнов щаслива,
Моя мила.

Соглашайся быти мǒйов,
Соглашайся быти мǒйов…

16.06.12

Вже достигла киндириця,
Моя мила – молодиця.
Єдного мене кохала,
За цімбора ся уддала,
Молодиця.

Слӧзно дуже пǒтя фӧтькат,
Гӧркі мої заробӧткы –
Заробивим сто долярӧв,
Цімбор краде мою пару,
Молодицю.

Сонце вчерлося у горы,
Тінь затігатся у зворы,
Вже на свальбі гусляр гуде
Й не до мене идут люде,
Молодицьо.

Цімборику бери пушку,
Стрітимеся на бережку,
Будеме ся так стріляти
Вбы лиш кось мӧг щастя мати,
Цімборику.

Кить тя встрілю – буде моя,
Кить ты мене – буде твоя.
Мусит кось із нас не жити –
Дав нам Бӧг єдну любити,
Цімборику.

Я уд мамки ся удклоню,
Стисну нянькову долоню,
Ты вдклонися вд молодиці –
Ниськы жаба дасть ти циці,
Цімборику.

Вже достигла киндириця,
Моя мила молодиця,
Молодиця…

15.06.12

Ковалику, будь здоровый, гея-гой!
Укуй ми таку пудкову, гея-гой!
Вбы коника пудковати
Та щасливу долю мати,
Та щасливу долю мати, гея-гой!

Гуслярику молодинькый, гея-гой!
Загуди ми сколомыйку, гея-гой!
Най музика тихо тече
Вбы не треба фийсу в плечі,
Вбы не треба фийсу в плечі, гея-гой!

Загуди ми тоту новту, гея-гой!
Вбы м лишав усю роботу, гея-гой!
Най жоны мотыкы мечут,
На Гамору гуслі кличут,
На Гамору гуслі кличут, гея-гой!

Кой берув у персты свище, гея-гой!
Пойте люди на Лисиче, гея-гой!
Туйкы гори дуже файні
Тай свободы чисті фаны,
Тай свободы чисті фаны, гея-гой!

Верховинці, братя мої, гея-гой!
Перед вами прямо стою, гея-гой!
Мы усі з єдного кіста,
Нам пуд сонцьом доста міста,
Нам пуд сонцьом доста міста, гея-гой!

Та узьмімся всі за рукы, гея-гой!
Доста было біды-мукы, гея-гой!
Будеме усьов родинов
Пуднимати Україну,
Прославляти Верховину, гея-гой!



12,14.06.12

гори випустять дим і стануть чекати
кому скинути своЇ перші роси
день як заспаний дід скоро вийде із хати
покурити на ганку товсті папіроси

і ось сонце знімає з очей всі вуалі
потім вітер запхав свого носа в бузки
Піп Іван настромив синє небо на палі
вийшли рівні трикутні куски

Ой, співанку-колисанку
Несе в плесах Черемош,
Через гори-витинанки,
Як казковий кінь Татош.
То – співаночка Ержішки
Понад плаями летить, -
Про Олексу, про опришків,
Про свободи кротку мить...
Ой, яка ся була гарна, –
Стан гнучкий, біляве личко,
Очі карі, наче панна,
Мов струнка Карпат смерічка.
Звали дівчину Дзвіночком, -
Розсипала ж бо пісні,
Все співала, танцювала,
Серед літа й навесні...
- Ой, ти дівче, безпричинно
Не станцьовуй, не співай, -
Заспіваєш в мить невпинну
Щастя й долю-водограй.
А Ержішка все сміялась –
Нову пісню зачала...
За йой легіні блукали, -
Вона й думки не брала...
Хлопці ж жменями збирали
На росинах її слід
До сердець надії брали,
Щоб наснилась у ві сні...
Сновидами-постолами
Розбрелися ув горах.
Її вроду проклинали,
Ганьбували по світах...
Їх прокльони ся розвили
У крилатий вітерець
І Ержішку миттю скрили
У русалку. Ось кінець.
...То ж не з вчора-позавчора,
На зелених плаях, в ніч,
У високих Чорногорах
Тоне пісні дивна річ...
Водяна, п’янка красуня
Все сміється, все танцює...
І у кожне повнолуння
Губить легінів, чарує...
...Ой, співанку-колисанку
Несе в плесах Черемош,
Через гори-витинанки,
Як казковий кінь Татош...

1992 Карпати

Кличе заміж він дівку з міста,
Щоб забрати в свою Гуцулію –
Незабаром в газеті звістка:
«Все лікує. Мольфарка Юлія».

Із освітою управлінця
Поганяє овець по горах.
Хоч достатку по самі вінця,
А віходок, як був, надворі.

Але Юлії хоч би хни –
Щоб кохання і тепле ліжко.
У сім’ї тій малій з весни
Друга доця стала на ніжки.

Десь-колись до батьків й родини
Листи пише і шле верети.
Ось, нарешті ясної днини
Дочекалися Інтернету:

«Вчора в нас підключили Нет –
Приїжджайте до нас в Гуцулію.
Я ще досі в душі поет.
Щиро Ваша, Скорода Юлія».

26.06.2010 р.Б.

Прийшов жид, принюс колєчко,
Нич не ржавоє,
Я ж му з Олвейза крилечко
Дала правоє.

На ланцку москаль сердечко
Дав "красівоє",
Тоже дала-м му крилечко
Уже - лівоє.

Прийшов русин небричений.
Писок колеся,
Нич дарити не навчений,
Забрав "Олвейза"!

Каже: - Фігля файна, ніжна,
Може, й дві є?
Каже:- З нив нога у чіжмах
Не запріє!

От такого би любила
Мати в домі я,
Котрий думат, де би била
Економія.

Я вже "Олвейз" не купую
Сама временно,
Не з-за того, што шповрую,
Ай беременна…

- Мусиме-ся поженити
Типирь, русине!
- Ти здуріла?! Та иди ти!
Ніт, не мусиме!!

Бов скандал великий, шумний,
Усьо кончено…
Ун хоть сволоч, но розумний,
Между прочим є:

Бо ни пахнуло уд нього
Ані малинько,
А в жида воняли ноги
Из москаликом!!!

Не такий я вже й великий
Уд копоні до п'яти...
Як же в мене голуб дикий
Трафив так из восоти?!

В лоб цульовала мене ніжнолюбляща мати,
В нус цулював ня сыночок малисинький муй,
В губи дівки сохтовали мене цульовати
Ти же, начальник, в гузицю мене поцулюй

Сходит сніг. Намочив пішоход
Всі топанки, но вто 'му не шкодит.
Из автобуса сходит народ.
Над Боронявов сонічко сходит.
З чоловіком ся сходит жона,
Дeбет-крeдит ся сходит у банку;
В комерсанту ся сходит ціна,
Алкашня в бар ся сходит на п'янку;
Тяжко сходит на пік альпініст,
Легко сходит из піка лавина;
На горшочок, коли ся наїст,
Сходит чесно малинька дьитина,
И розсада из породичок
Сходит дружно пуд склом, тай капуста;
Сходит з розума море мачок -
Хочут секс, як и жителі Хуста.
Из кунцьом як ся сходит кониць,
Прокурор нaраз діло заводит;
Сходит кісто уд друждю й яиць...
Лиш на гатях ся цібзарь не сходит!!!

У вусім без пяти
Прийшла на нас любов-
Лежав я без гати ,
А ти - без будюгов.
Так віллонь ни трясе,
Ги мнов типир трясло,
Упріло ми лице,
А также и чоло.

Я пупцьом пупиць тер ,
Попереком трудив,
Майскоро би-м умер,
Чим діло йсе лишив!
Як нимащений вуз
Скрипіло рекоме,
Бо ми великий груз,
Та щи собов б'єме.

Утік пуд стул мацур
И тихо там сидів,
Ни чути ні мур-мур,
(Гадав , што я здурів).
Сього-м чекав давно,
Ходив-им уцілий гуд,
То ковтав у окно,
То лізав через пуд.

Просив смиренно:- "Дай!"
А ти лиш - "нєт" та "нєт!"
Зайти-м хотів у рай,
Но ти кіряла гет.
Косиці-м ти носив,
Водив на кавиї,
До тебе-м ся молив,
Ги шофер до ГАІ

Тож стратив розум я,
Кой ляг без нагавиць-
Пустила до рая
Мене ти накониць.
И люблю тя типир,
Ги мухи люблят мед,
Ги руські люблят мир,
Ги хокеисти - лед.

..Минуло сім минут.
У вусім нула дві
Готово.Всьо.Капут.
Лиш мрак у голові.
Коли ж міні оп'ять
Вернувся розум муй,
Міркую:-"Благодать
Дустав малу я туй.

Сись довгожданний труд
Ни д'доброму веде,
Бо сім минут на гуд-
Мізерний КПД...

Я пишу "д'вам; котру ньевою!
Ци мош сюди додати штось?!
Ни прийду "д'вам, бо я ся бою,
Што в"єдно нас увидит кось
И пуйде по селови чутка,
Што я така, што я сяка...
Обговорит ня кажда тютка -
Я їх страшусь язика.
Ни вберу ганьби ся потому,
Такий пак пуйде розговор;
Інкаб посижу вичур дома,
А цідолу йсю вержу в шпор!

Восени захолоділо,
Не як у маю,
Но спиртним не грію тіло,
Нич не п'ю!
           Не балдію, не гуляю,
            Просто так жию,
            Жон чужих не заціпляю,
            Бо не п'ю!
Вшиткі свальбы и гостины
Так, як солов'ю-
Промыкаю доста слины,
Но - не п'ю!
            Всі до корчмы носят гроші,
            Я же - у сім'ю;
            Майпорядний, майхороший,
            Я - не п'ю.
Кум на мене пре, як трактор:
-Не упознаю!
Я ж додержую характер
И - не п'ю.
Вже з газеты приходили
Брати интерв'ю:-
-Удкі маєте вы силы
Нa тото "не п'ю"?
Ще поселят вас живого
Ангелы в раю,
Так додержуєте строго
Правило "не п'ю"?
У алфавіті послідні
Буквы "Я" тай "Ю"…
Дуже мало, котрі згідні
З правилом "не п'ю"!
-Я не хворий, не суботник,
Чесно признаю,
Мало-м упити охотник,
Но - не п'ю
Коли їду из машинов-
Ще ся з нив уб'ю-
То єдинов є причинов,
Што не п'ю.
Та з п'яницями ще буду
У однум строю,
Зразу правило забуду
Про "не п'ю"!
И душі и серцю скучно,
Также и х..,
Йсе доказано научно-
Кидь не п'ю.
Та поламлеся жилізо,
Слово вам даю-
Наливайте кулько влізе,
Вшитко п'ю!
Из пшениці або з цукру,
Аж бы з мелаю;
Й магазинну радо прумкну,
Й "просту" п'ю.
Доста было з капучіно,
Доста з кавию,
Стане море по коліно,
Як зап'ю.
Фіглі жонам я розкажу
Типа "Ай лав ю",
А потому тихо ляжу
Баюшки-баю;
Знову буду з колективом,
А не на краю…
Люди! Дайте кружку з пивом!
П'ю!

Шифер.
Штось ховзкий - видко падав дощ.
Восьмий.
Тарілки. Хліб, сметана, борщ.
Семий.
Туй ремонт. Циймент и вапно.
Шестий.
Туй за фронт никают кіно.
Пятий.
Ун, она. Сим не до кіна.

Море на четвертум палинки й вина.

Третій.
Пеленки и дїтинський писк.
Другий.
Старики. Дохтор мірят тиск.
Перший.
Магазин. Много шуб и пальт.

Оп-па! Долетів!
Асфальт

Жив-бов хлопчик-даун,
Доста легко жив:
Вшитко в рот подай му,
Вшитко покажи.

Як тваринка: дише,
Какат, їст та спит,
Нич `го не колише,
Нич `му не хибит.

В мозок вітер дує,
Як в пусте дупло…
Сись проголосує
За еС Де ПУ о!

Коли я году мав дись три,
То цігаретлик взяв у зуби,
А няньо каже :-Ни кури!
Узяв римінь та убив- убив!
Пруйшли годи. Типир я п "ю,
Ни промину нієдну курву,
Паскудно лаю, карти б"ю,
Но тямлю няня - і ни курю....

На Олені Труси зелені
На Ирині-Світло-сині
На Лілі Чисто білі
На Наташі Рябі, не наші
Зато на Єві Місцеві
У Маринки Розмір малинький
А на Любі Гаті грубі
На Люді Мадярські буді
А в Маруськи Фасон руський
На Вірі Темно-сірі
На Ліді Майбліді
На Берті Спереду протерті
У Наді- Ззаді
А на Макрині Посередині;
На Каті Полосаті
У Марічки Кругом чічки
У Валі Тоже, но пов'ялі
У Машки Ромашки
У Юлі Якісь пасулі
У Стефи Чирви та трефи
У Анжеліки Бубни та піки
У Нати Кругом заплати
Тими , що у Свети
Шкода мити туалети
У Моніки Довгі панталоніки
Зато у Женьки Коротенькі
На Шурі Усьо в ажурі
Нюра Носит из гіпюра
У Насті Чіпкасті
У Лариси Клин висит
А Ліза З трудом залізла
У Христинки Слабі резинки
Зато у Жужі Сильні , дужі
Носит Ніна До коліна
А у Олі Половинки голі
Дустала Маріка Уд чоловіка
Сара-З базара
Галина З магазина
Анці Купили коханці
А Оксані Якісь п'яні
У Тамарки З гуманітарки
На Марті Нич не варті
На Ріті Добрі уліті
А у Рози Добрі на морози
Людмила Сама пошила
Алла Сусідські вкрала
У Тані Якісь рвані
На Мирославі Тоже діряві
А Віта В цілі одіта
У Сніжани Є й кармани
На Аліні Бікіні
На Калині Замащині
Рая Завезла з Китая
Марії Загнали з Росії
У Гапки Спадок від бабки
Ріва Дустала з Тель-Авіва
У Еріки З Америки
На Маргареті Від друга Петі
На Соні-Від Льоні
У Іци Від Галамбіци
Лиш у Зої Куплені за свої
У Дусі Не в моєму вкусі
По Мар'яні Відсутні дані
На Аліці Як солдатські нагавіці
У Наталки И відіти жалко
На Ірмі Безрозмірні
А Леся Без них є…ся!

"Я вас любил; любовь еще, быть может…"

Я вас любив и дуже годно бити
Што вта любов загасла ни домак
Айбо мене ви годні вже забити,
Ни прийду д' вам ні нині ні май пак.
Я вас любив так, ги болото свиня,
Шпаціровав из вами я ни раз;
Но туй чомусь ся родила дитина...
Типирки вже най другі люблят вас!

Устав гоцул біля річки, на трембіті грає,
Раптом чує - хтось до нього з розпачем гукає:
"Ой, спасітє, памагітє, тану, утапаю!"
На те гоцул - нуль уваги, зовсім не зважає,
Повернувся на схід сонця та й си трембітає.
Знову крики, знову лемент: "Плавать нє умєю!" -
Долітає аж до штреки... Гоцул - трембітає...
Довго ще луна гуляла понад гори й плаєм,
Врешті, стихла - мо', втомилась, хто ж її там знає...
Кинув гоцул трембітати, усміхнувся й мовив:  
"Ну, здавалося б, дрібниця... А настрій - чудовий!"


01.03.2010

Всівся гоцул біля річки,
Палить смачно люльку,
Позирає на смерічки,
Вудить тихо тюльку.

Раптом чує, як до нього
З розпачем гукають:
"Ой, спасітє, раді Бога,
Тану, утапаю!"

Лемент, галас чутно, крики:
"Памагітє!" - й стихло...
Сів той гоцул біля штреки
Й каже: "Що за лихо?

Може, варто подивитись?.."
А у вуса мовив:
"Ну, здавалося б, дрібниця,
А настрій - чудовий!"


01.03.2010

Миє вода камінь, миє,
Душа ми як рана ниє.
А таких є більше душ, як моя,
Я за них ся, як за себе бою.

Айбо, што я можу учинити,
Окрім того, што ся вчу усіх любити.
Сонце світить кождому єднако,
Дако ся сміє, а дако плакать.

Всі межи собовісьме похожі.
Пророслисьме туй, як зерна Божі.
А земля в нас благодатна в Закарпатті,
Туй мадяр, румун і чех з русином браття.

Галичанин ся уживать з руським,
Єден другому давно вже руку тискать.
Легкосьмеся всі договорили,
Бо для нас Христос – то більша сила.

Та чому душа ми неспокійна,
Доки у верхах ще будуть войни.
Позираю в воду з сього моста,
Чому людям ниґда ниє доста.

Миє вода камінь, миє.
Душа ми, як рана ниє.
Моїм туй онукам жити,
Будуся за них молити.

2009

Засмітили, як полова, наш язик чужі слова!
Вже труси не будюгови, вже башка - не голова!
Памперс, олбі, тампакс, снікерс, з сим ся звикли ми давно,
И п‘єме заморський лікер, а не рудьньоє вино.

Та й п‘єме го із стакана, а не просто з погара!
Вже не курва - ай путана, в неї отвір - не діра.
Легіня же не по-руськи обозвали - джентельмен,
В ногавіцьох замість пуцьки, джентельмени носять хрен.

Курті гаті то є шорти, а без гатю - то є "ню".
Не повірете, до чорта, хрю-ю-юша кажут на свиню.
Цицьколайбик - то є ліфчик, а маржина - то є скот.
Намащений мастьоу хлібчик, не хоть што - ай бутерброд!

Вже не тягнуть гроші з жеба - хаплют бакси з портмоне.
Може так воно і треба - най прогрес нас не мене!
Може так воно май файно, і най клеється ги клей.
Замість фрази "добре, айно", говорити - "yes, ok".

Най узнают всі народи, руснаки - не простаки!
Не лиш ліс у нас і води, ай усякі язики!
Ей, як зайдеме в Європу, я тя имлю, не забуть,
Не за задницю - за попу, не за цицьку - а за грудь!

Уповім на шури-мури "дєре_бе_на_рекоме"!
До високої культури різко ми досягнеме!
Так високо, што й недовер камінь в нас який герой!
З сим кончаю, все! game over! бісонь латашро! агой!

2004

Коли остатній циґаретлик
загас у погарі з вином.
Коли муй старий цімбор Еміл
заспав зелений над відром.
Коли''м надвур на локтьох цабав
(на воздусі я ліпше сплю)...
Тоди''м собі подумав: "Люде!
Та начто я, як марга п''ю?
Чом''им такий несеренчливий?
Чом''им дурний? Уже мам волос сивий!
Чом дідо муй ходив до церкви,
а я од п''янки мусю вмерти?
Чом муй отиць не мав гризоту,
а мене вувергли з роботи?
Чом нико з файти нич не пив,
а я са докус избісив?
Та чом! Та чом! - я гойкам, - Чом!
И б''ю до цімента чолом.
Бім-бом, бім-бом, бім-бом...
Фрас ми до того, кидь ми тяжко:
грошей ниє, мам цураву тапловку.
Тогди не п''ю, коли порожня фляшка,
вадь не бірую вуйняти из повної дуґовку.
Дуґовка? То моє спасіня!
Прозрівим, Господи!
Не п''яний''ись? Ци чуєш ня?
Заткай лем фляшку, пане муй!
Забий до неї грум, вадь х..!
Най не тече з неї вино.
Сам я не заткам.
Я – гуно!

1979 р.

Якби дустав я мало власти,
То всьо змінив би'м на землі.
Лишúлися б цигани красти,
Лишúли б пити москалі.

Бика не мучив би іспанець,
А здав на мнясокомбінат,
Забув про мафію йтальянець,
Француз — забув би про розврат.

Естонці би дустали крила,
В’єтнамці — мало пудросли,
Корейці очі би розкрили,
А чукчі — в інститут пушли.

Араб — любив би солонину,
Юдак би — не шпекуловав,
Забув би німець дисципліну,
Згадав за неї югослав.

Май мало чехи б пиво пили,
Помив би з милом ся монгол,
І накінець би ся навчили
Мадяри грати у футбол!

Американці позад нафти
Не починали би войну,
І русини, як аргонавти,
Не йшли за щастям в чужину.

І українець би на части
Державу дерти перестав!
На жаль, не маю тілько власти!
А правда, добре, кіть би'м мав?

2004

                 "Мишка косолапый по лесу идет"Мішка черепатий
хащу стереже.
Ходит си та співат,
упивший уже.

Раз упала шишка
прямо на чоло!
Ун тупанков дупнув,
но не помогло!

Впала друга, третя,
ще єдна летит!
Шишками побита
голова болит!

Мішка вже сердитий!
З рота чорний мат!
А шишки ізгорі
так ги град летят!

Ун ногами тупат,
аж подер штани!
Та не здогадався
уйти з-пуд сосни!

Мішко, так ти й треба!
Білок не сміхуй!
Під сосну не пішай!
Не показуй хвуст!

2004

Ревé Таня над водóв:
плáвле лóбда гет рікóв.
Ти лем, Тáньо, не ревú,
най ти не течýть слизи.
Не улапить лóбду фрас,
Лóбда - фірми "Adidas"


Словничок :
Лобда - м*яч
Лем- тільки
Най - нехай
Ти - тобі
Улапить - схопить
Фрас - чорт

Вишше нашуй церкви
ничого ниє.
Вишше моюй грушки
нич раз не росте.
Ширше моюй шопи
лем калгозний хлів.
Я з села не пуйду -
чий би''м удурів.
У нас такі псята,
як у вас теля.
То, шо в вас корова,
то у нас паця.
Тенґери''ця в полю,
як Горянський ліс.
Яка в вас пасуля
у нас такий ґріс!
Ягоди великі -
єдну би''м не йзів.
Я з села не пуйду,
чий би''м ушалів.

***
Вулляласа вода
з старого відра -
из відра до керта
потекла ріка.
Ишла селом Маґда,
несла свиням їсти,
схловзла са у потук
и ниє невісти!
Пушла попуд воду
шіковно, як пструг,
дно ціцьками зрила,
як здвоєний плуг.

Побіліла мати,
почорнів отиць:
яка файна дівка,
а такий кониць!
Най вам кажу: Магда -
наша пердовиця,
найвишша на світі
ЇЇ тенґериця!
Од шиї до пупа
в Маґди ордени.
Вецце мав лем Брежнєв
на якісь два-три.
Збіглиса на берег
ланка і сільпо,
врискають до води:
Маґдо, Маґдочко-о-о!
Дюґають тичками,
досігають дно,
чиряють фінджами,
лавором, відром.
До рана з свічками,
з лампашом в руках
глядали у воді нашу Мамлакат.

Раз лем споза клубу
вулетів "газон",
на котрому ходить
голова в райком.
Фийки заскрипіли,
зломозів редуктор,
двирі са втворили -
вупав вон инструктор.
Вутяг жебаловча,
густі смолі дув,
наладив си папірь
и такой загнув:
"Мусю вам повісти,
сталаса біда: затягли до води
Магду ордена.
Извиніть райкому,
же з Верховнов Радов
див''ять кил желіза
на Маґду завадив.

Ми хотіли ліпше,
а воно в блуди...
Ви нам перебачте,
дорогі батьки.
Я повів вам правду
(я не знам брехати):
ордени казьинні -
їх мусай вертати.
Кидь са Маґда найде -
тіло зухабіть,
най у воді плавле -
куфайку здойміть!
На орденах - Ленін,
красная звізда,
Се наші сятині,
не якась п...а

Ой темно са, мамо! Світла ниє!
Не видно са никус. До чого йдеме?
В потемку са стратили варош, село,
заводи, коргази, школи, метро,
фабрики стоять, хліб не печуть,
телевізор умер, новинки не несуть.
Пролиґнула нуч маґазини, хижі,
рекет са докус сховав в темноті.
Румуни в Діброві не стаючи
паленку ллють як урваті вночи:
начорно роблять, начорно ллють,
начорно люди по-чорному п''ють.

В потемку са стратив нанашко Дюрьо:
пушов на роботу у варош - и всьо!
Й жона його тиждень як дома не спить -
чув''им, казали, же в ліфті сидить...
Сночи дітину чужу из садка
моя Марґіта дому привела.
Ниє елетрики - ниє и житя:
сліпому - и тому треба огня.
У хижі лем вітор студений зузнить
Ко заспить — замерзне, ко мерзне — не спить!
Не смійтеся, люди — на носі зима
Два теплі міста знам: то пекло й тюрма.

Ци довго так буде? Ци скоро кониць?
Ци зийде на зимлю Всевишній Отиць?
Ни Джуна, ни Ванга, ни Глоба, ни пуп
не видят в потемку спасительну путь.
Не видять і того, котрий нас веде.
та й як буде видно, кидь світла ниє.

1997 р.

Аде раз вуйшов''им з хижі на студінь,
позерам - дітвак горі берегом йде:
на голові калап му ширший, як груди,
з земли го не видно, увидів мене.
Дітвак тот за шпаргочку тягать чікова,
чікув тягать возик - дрива везе.

-Ба вотки дривцята? - я звідам фатьова, -
Из лісу?
-Айде! Розбив''им паланки за тимітьовом,
бо в лісі вже давно нич не росте.
-Крадеш? Не ганьбишса? Та ти ші дітвак!

Фатюв сперать возик, сідать курити,
бо вхляв неборак.
- Смолоше! Чом ти отиць не помагать?
-Отиць личить гроші: продав "Жигуля",
сидить з цімборами в подсобки завмага,
а мати гулюкать на нього "Свиня!"
- А мати ти де є? Чом не поможе?
- У вароши робить.
- А вгень кладеш сам?
- Айде! Нам дрива не треба. У нас паровоє.
А дрива я нараз людьом продам.
Та нач тобі гроші? - я звідам фатьова.
- Вирьховину" куплю!
- Циґаретлі?
- Мопед!

Швакнув біґарьо''м по гузиці чікова,
заверг циґаретлик,
пушов собі гет.

Я люблю гнуй, коли вун пахне,
коли''го чути вичар на цілой село,
коли у ньому курка зирня найде,
коли на ньому співать ситий воробок

Я люблю гнуй, коли вун од корови
коли барацки коло нього заквинуть,
коли вночи над ним літають сови,
а вдинь гнойовку мухи з нього п''ють.

Я люблю гнуй, коли гноять ним зимлю.
Я зимлю люблю, погноєну ним.
Коли в руках я дараб гною тримлю,
я знам, же я єм тої зимлі син.

Я люблю сісти на громаді гною,
далеко вйдіти з високого горба
и вупити з зеленими кертами
канчув червеного вина.

1984 р.

Ко тото на ня позерать
з обращати на стіні?
То Ілліч, наш апо Ленін,
вун такий близький мені.
Научив мене любити
революцію, Москву,
указав ми путь до щастя
(я по ньому фурт йду).
Написав грубезні книги,
абим їх напамнять знав,
у діточум моюм серцю
мавзолей собі склепав.
Люблять Леніна у світі
чорні, білі, жовті діти.
Ленін - апо! Ленін - квітя!
Ленін - сонце у зеніті!
Ленін - Партії отиць!
Ленін - буржуям кониць!
Ленін - Карла Маркса син:
їх нам дав Єрусалим!
Висить Ленін в рамки з дуба,
тварь у нього, як жива,
Ленін пайслики поскубав
і повів такі слова:
"Продотряд! ВКП(б)!
Смирть попам! НКВД!
Враг народа! Бронєвік!
Ґідра! Контра! Большевік!"

Вун на мене, я на нього
позераєме оба.
Педиґ, кажу му, Володю,
я не контра, я -дітвак.
Муй отець калгозник простий,
мати копле ріпу в ланки,
баба постить, дідо постить,
ми не служиме Антанті!
Стрико перший до комуни
плуг ай борони оддав,
а нанашко вшитькі свині
до калгоза записав.
Сидиме у хижі босі
з партбілетом, без ґатей,
їсти нам фашісти возять,
бо санують нас, дітей.

Носять німці з-за границі
ладички із чоколадов
хоть із голов ми гузицьов
айбо из Совєцьков владов.

Ленін! Ленін! Ленін! Ленін!
Ти умер. Тебе ниє.
Айбо зерно, шось посіяв
видиш, фрасе, як жиє!

1992 р.

Я обіцяю Вам: я дам,
я дам усім, я присягаю. Я вже даю, я витягаю.
Я — Ваш єдиний кандидат. Я — чистий, я гріхів не маю.
Я не жебрак і не багач. Я — і не лівий, і не правий.
Я — не бандит, не бюрократ, я Ріо-Устича не знаю.
Я не фальшивий демократ. Я паспорт ще не поміняв,
Я з усіма, бо я — русин. Я — слов’янин, я ваш земляк.
Я — міжнародний патріот, єрусалимський я козак.
Я інтер-наці-он-нал, я — і безнал.
Я — православний уніат, я католицький єговіст:
я — і нацфронт, і комуніст — ко-ко, му- му, ні-ні, центрист.
Я — друг дітей і друг тварин. Я — мойдодир, гав-гав, ква-ква,
му- му, ку-ку-ріку, няв-няв.

"Союз нерушимьій республик советских..."
Як солодко-гірко..., як душу ятрить...
Це ж нам комуністам і каґебістам,
без Родіни, як без ста грамів, не жить.
Піввіку в страху пів Європи тримали:
ҐУЛАГи, психушки, черьомуха-газ...
І як же це ми Союз просвистали?
Це неймовірно! Це просто атас!
Віддали прибалтів, Дунайську долину,
Балканські вершини віддали... Нехай!
Бог з ними, Судети. Та щоб Україну?
О ні, це занадто. Оце уже край!
Ми будем боротись. Вставай, Муравйов!
Ми рушимо дружно в червоних колонах
"в последний, он самьій решительньїй бой"
з портретом Кремля та з піснями Кобзона.
Дорога відкрита: при владі - свої,
міліція служить тому, хто сильніший,
безпека - та ж сама, війська - без платні.
Переможе багатший, нахабний, дикіший.
Конституція - пшик, а для дурника - цяцька.
Незалежність холопам давати? Це ж сміх!
Малороси достойні тільки кріпацтва:
синьо-жовтий "Кобзар" і червоний батіг!
Ви боролись за тризуб, за мову...
Ми ж за долари, марки, червонці.
Час минув - ми вертаємось знову...
Ми - комуно-нові українці!
Цю державу ми вкрали для себе,
а взамін вам дамо Лукашенка,
І нехай помагає вам Небо
не забути свого Шевченка!

Покидаю цей світ навіки,
вже дорога у вічність відкрита,
полишаю свій офіс, свій факс, печатки
та жалкую лише за коритом
Не цікавлять мене ні програми,
ні реформи, ні плани великі...
Я не йшов по дорозі з вами
я знайшов своє щастя в кориті
Народився і жив без моралі:
стільки років спокійно прожито...
Я поставив би на п'єдесталі
теплий хлів і велике корито.
Помираю: труна вже у сінях
я дотяг до останньої миті.
Моя воля (молю на колінах) -
поховайте мене у кориті.

       "Я волком бы выгрыз бюрократизм,
       к мандатам почтения нету..."
               (В. Маяковський)

Погриз би'м, ги ощу,
                                       бюрократизм,
закони вкраїнськуй держави,
у котруй жиє
                               подкарпатський русин,
а паспорта свого не має!

Я ходжу у Загонь,
                                       у Прешов,
                                                       Сигот.
Я,
простий руснак
                               з Баранинець,
И жаль ми,
                               же дакий таможник-словак
думать,
же я – українець!

Я носю у жебні
                           книжку червену –
паспорт совєцький,
                                       старий –
ганьблюса,
кидь видять той паспорт у мене:
уже би'м'го деська зашмарив.

Той паспорт червений,
                                       из клепачом,
звіздастий,
               серпастий муй паспорт
бичелює у світі
                               лем єден президент –
то комунішта Кастро!

Приходять у варош
                                       на моторах
голанці,
               поляки,
                               шведи.
На їх паспортах –
                                   самі леви й орли...
А де муй
               русинський медведик?

Не силуйте на мене
                                       чужі паспорти –
тризубасті вадь п'ятирогі,
бо я до Европи
                               хочу зайти
из гербом свого народа.

Возьму папірь
                               и церузки –
медвідя собі намалюю,
шовдарь,
                       пікницю.
                                        шойт,
                                                   жумарки,
постоли,
                   трембіту
                                   и гуню.

Най са лакомить світ!
Най увидить ООН!
Як пуд Бескидом
                       файно я жию:
їм и співам,
                       и п'ю
                                       в постолах
и свистав'им
                               в тризубу идею!

1992 р.

Ги – наче, як
Ощу – вафлю
Дакий – якийсь
Кидь – якщо, коли
Деська – куди-небудь
Зашмарив – зашпурив, закинув
Клепачом – молотком
Бичелює – поважає
Лем – тільки, лиш
Варош – місто
Моторах – автомобілях
Силуйте – пропонуйте, нав'язуйте
Вадь – або
Церузки – олівці
Шовдарь – шинка, окіст
Пікницю – домашню ковбаску
Шойт – сальцесон
Жумарки – шкварки
Гуню – верхній одяг з овечої шерсті
Най – нехай
Файно – гарно, добре

Я, намісник Президента
меджи русинами,
першим ділом загороджу
область паланками.
Покладу нову капуру
у Нижніх Воротах,
демократам заткам писки,
вушмарю з роботи.
Изонанджу коло себе
з безпеки аґентох,
а в новинці надрукую
свої подобенки.
Плацу двигну міліціштам,
роздам їм патрони,
а потому са попросю:
«Кр ту про'ти Зо'ни?
Ко'трий з вас хотів би зи'млю?
На фурт? Ци в оренду?
Зроблю вам демократичний
пендрик-референдум!
Будете голосовати й мене хвалити,
жеби'м вас автономістох
в Зоні лишив жити.
Бо в туй Зоні чистий воздух,
буркут, ліси, гори
зроблять другий Ватікан
вадь другу Андору.
Прийдуть за'падні турішти
в Худльово й в Люту –
будеме мотиков гребсти,
Бога їм, валюту!
Каждий русин годен бути
у Зоні міністром,
кидь принесе алдомаш –
бензіну каністру!»

1992 р.


Паланками – штахетником
Капуру – ворота
Писки – роти, морди
Вушмарю – викину
Изонанджу – тут зберу, згуртую
Вновинці – вгазеті
Подобенки – фотографії
Плацу – зарплату, плату
Двигну – підніму, підвищу
На фурт – назавжди
Пендрик – дубинка
Жеби'м – щоби я
Буркут – мінеральне джерело
Вадь – або
Бога їм! – чорт візьми!
Кидь – якщо, коли
Алдомаш – могорич