Iз поля, з лісу віхола
На ковзанах приїхала.
Вертілася, кружлялася,
У вікна задивлялася:
– Мерщій виходьте з хати,
Беріть свої санчата.
Давайте в сніжки гратися,
Iз гірочки спускатися!

Віхолі кричав зайчисько:
"Не підходь до мене близько!
Швидко-швидко я стрибаю –
Утечу від тебе гаєм."
Засміялася завія:
"Я ганятися умію!
Ти мене, стару, послухай:
Надеру тобі я вуха!"
Скік і зайчик за хвилину
Заховався під ялину.
А завія все шукає:
Був зайчисько – і немає!
Притомилася, упала,
В кучугурах заблукала,
I зітхає край дороги –
Бо швидкі у зайця ноги.

У дуплі у білочки
Є запас в тарілочці:
Ягоди, горішки,
Грибочки та шишки.
Ковдра є тепленька!
Коли спить руденька
У морозну днину
Їй тепленько в спину.

У святого Миколая
Безліч подарунків.
Він у торбу їх складає,
Барвні ті пакунки.

Є в них брязкальця, машинки,
Лялечки, звірята –
Є ведмеді з хутра, білки,
Мавпи, зайченята...

Стелить шлях ніч-чарівниця
Зорями ясними,
Упряж оленів ген мчиться,
Сон летить за ними.

Тихо хтось іде до хати...
Просто до ялинки!
А на ранок – дивне Cвято
Кожної дитинки!

6 грудня наші пращурі зустрічали
свято Бога Велеса.
це був вечір обдаровування дітей.
згодом церква привласнила
собі прадавній наш звичай.

Грай, моя сопілочко,
Веселіше грай!
Розважай-звеселюй
Рідний край!

Йде чумацьким шляхом,
Дзвонить в зорі,
Розганяє сивий Велес
Біду й горе.

Загула хурделиця –
Завірюха:
Постелила килими,
Як із пуху.

І у полі чистому,
І у гаї
Не побачити кінця їм
Ані краю.

Це ж кому стелилася
Ця дорога?
Це чекає білий світ
Велес -Бога.

По сніжку пухнастому,
На санчатах,
Він везе даруночки
Хлопцям та дівчатам

Срібними підковами
Коні б’ють,
Гривами шовковими
Сніг метуть.

Вітре - вітровію,
Помагай!
Темну хмару з неба
Проганяй!

Вийшов місяць ясний
Між степів,
Срібну диво – стежку
Насвітив.

Дзвоники на кониках
Ой дзвенять,
Поспішає сивий Велес
До малят.

Хто із вас морозу
Не боїться?
В кого теплі валянки
Й рукавиці?

В кого теплий
Кожушок?
Вибігай
На поріжок!

В небі сива борода
Розвівається,
Скоро Велес з нами
Привітається.

А хто воду
Не варив,
Вверх ногами
Не ходив,

Хто на нервах
Не грав,
Зранку мамі
Помагав?

Везу торбу
Подаруночків
І у вузликах,
І в клуночках.



Буду з пазухи
Виймати
У хустки нові
В'язати.

Буду діткам
Малоліткам
Красну долю
Дарувати.

А у лісі темному
Серед хащі
Причаїлася голодна
Вовча паща.

Гострі зуби на місяці
Заблистіли,
Диво-коні налякалися,
Захрипіли.

Тільки Велес в бороду
Посміхається,
Він до сірого вовка
Звертається:

- Не гарчи, Вовче,
Не ричи,
І для тебе є
Калачі.

Чи твої вовченята
Не билися?
Не кусалися?
Не сварилися?

Чи чекали мене
На свято?
Говори хутчіш,
Сіролапий!

.Я для них привіз
Чимало
Ковбаси, котлет,
І сала!

Вовче – сіроманцю,
Поспіши,
Вибирай гостинець
До душі

Ждуть мене малята,
Дожидаються,
У вікно терпляче
Видивляються

Летять бистрі коники,
Розвеселі,
Несуть діткам радість
Ув оселю.

Буде пісня, будуть танці,
Бублики і завиванці.
Пирогів досхочу
Нам бабусі напечуть.

Прилетить комарик –
Вправний сопілкарик,
Буде він грати,
Діток звеселяти.

Грай, моя сопілочко,
Вигравай!
Зустрічає Велеса
Рідний край!

Я принцеса Білосніжка,
Розказати хочу в книжці,
Що дівчаткам треба знати,
Щоб принцесами їм стати.


Кожна принцеса повинна знати:
Як до порядку привести кімнату:
На місце покласти іграшки й речі,
Витерти пил буде також доречно.


Кожна дівчинка стежити має
Завше за тим, як вона виглядає:
Чистий одяг, осанка рівна
Зроблять із неї справжню царівну.


Кожна принцеса має уміти:
Поставить на стіл вазу та квіти,
Чашки, ложки і блюдця,
І гарно гостям усміхнуться

Кожна принцеса має знати
Як за собою щодня доглядати:
Чисті руки та вмите личко –
Завжди корисна для дівчинки звичка.


Кожна принцеса повинна уміти
Друзів та рідних своїх пожаліти.
Ніжне, ласкаве слово сказати,
Поцілувати і обійняти.


Щоб червоніти не довелося
Гарно зачісуйте зранку волосся.
Коси і хвостики, бантики – все це
Найкращі прикраси маленькій принцесі.

Кожна принцеса має уміти
Ввічливо правильно говорити,
Слово „спасибі” та слово „будь ласка”
Зроблять вас гарними в будь-якій казці.

Зимо, зимонько, зима
Що ти дітям принесла?
Принесла я вам сніжку
В білосніжному мішку.

Принесла я дітворі
Морозець у рукаві
Привела на ваш поріг
Я веселий Новий Рік!

Ялинко - ялинко,
Зелена хустинко,
Кольорові шишки,
Цукерки, горішки.
Діти та дорослі
Кличуть тебе в гості

Сніжинко-сніжинонько,
Лети на Вкраїноньку,
Стелись полем рясно,
Щоб родило красно!

Стелися стежинами
Помежи хатинами,
Ходять гості дорогі,
Носять з щастям пироги.

Стелися порошею,
Думами хорошими.
Замітай - звеселюй
Душу і оселю!

Якось крихітка Оксанка,
Пробудившись спозаранку,
Подивилась у віконце.
Білий сніг блищить на сонці!

Вкрив садок і вкрив альтанку,
Вкрив калину біля ганку...
Гроно ягід аж палає -
Вишиванку день вдягає.

Як узимку вовченя
З гірочки з’їжджало.
Так з’їжджаючи півдня
З вітром розмовляло.
- Дужче! Дужче, вітре, дми,
Підганяй санчата!
Гарну пісню, друже, ми
Будемо співати:
У-у-у... - у вухах свист,
У-у-у... - співаємо,
У-у-у... - до співу хист
Ми обидва маємо.

Весь ставок зима вкриває
Крижаним віконцем,
Із-під криги споглядають
Лящ та короп сонце.
Споглядають світ рибини
Крізь зимову шибку,
Білосніжні хуртовини
Там снують, мов рибки.

Тихо у ведмедика в барлозі,
До весни, наразі, ще далеко,
Місяць, примостившись на підлозі,
Синім променем відбився злегка.

У колисці ведмежа дрімає,
Сон зимовий - як пухнаста лапа,
У віконце зірка: заглядає…
Спи, маля, мигтить небесна мапа.

** Верткі малолітки
гінкі до ґвинтиків.

** У Трохима трохи хобі –
з Прохора робити профі.

** З учора молов Жора
без молитов з обшору
чорними жорнами
жовте пшоно
на борошно.

** У Тома від Томи
вовни вдома повно.
У Томи від вовни
Тома повно вдома.

** Доки сила долота
золото лото поділить?

** До ланґустів лучче тлусту
налущити капусту.

** У присадку на провесні
крізь приморозок проліски
мовками–промовками обмінювалися.

Тане сніг. Відлига наче.
Рівчачками крига плаче.
Кучугури потемніли,
Як то стомлені, осіли.

Не сніжить, мрячить скоріше,
У кутку нудьгують лижі.
Що так зиму зажурило?
Дужче сонечко пригріло!

Що плете майстриня Киця?
Файні, теплі рукавиці!
Вовни їй дала вівця
За смачний стіжок сінцЯ.

Котик сіна накосив,
Баранця ним пригостив.
Хто пряв пряжу? Баранець!
От і казочці кінець!

***

Що плете майстриня Киця?
Файні, теплі рукавиці!
Вовни їй дала овечка
За мішечок гарний гречки.

Котик гречку молотив,
Баранця тож пригостив.
Хто пряв пряжу? Баранець!
От і казочці кінець!

Для сіренького зайчати
Мати шубку зшила.
Хутро біле, наче з вати,
У зими купила.

Біла шубка каптур має,
Має рукавички,
У морози заховає
Від сови й лисички.

Впав туман на нашу хату,
На дерева, на паркан.
Із туману, волохатий,
Вийшов сірий кіт Туман.

Прочинив повільно двері,
Обійшов усі кути:
− Що ж, чекатиму вечері.
Я ваш кіт. А хто тут ти?

Я, звичайно, розгубився:
− Розумієш, це мій дім.
В ньому я давно прижився,
Та живи і ти у нім!

Тільки що нам скаже тато?
Хто повірить в те, що ти,
Велетенський, волохатий,
Із туману міг прийти?

Кіт спокійно потягнувся,
Кіт поважно позіхнув,
Покрутив антени-вуса,
Вимкнув очі… і заснув.

Я таких ніде не бачив,
Не бува таких котів.
Він прибулець тут, неначе
Із прадавніх комишів.

Я вщипнув себе за щоки −
Може, я насправді сплю?
Я протер обидва ока −
Чом кота я вже люблю?

Що за казка, що за чари
Полонили білий світ? −
Кіт, пухнастий, наче хмари,
Загадковий сірий кіт.

Я йому погладив вуха.
Котик спить, а вуха − ні.
Він антенами порухав
І замуркав уві сні.

Квітневий день, –
похмурий, сірий:
дрімають квіти у бруньках;
лелеки сплять
і бачать вирій
в своїх пташиних дивних снах.
Дрімаю я,
дрімає став,
куняє щука у ставку,
карась – і той десь задрімав, -
а ні хвоста у рибнику.
А десь там кіт
чекає риби –
муркоче в теплому кутку…
Лиш джміль старий
бриньчить на дримбі
у нерозквітлому бузку.

- Як зліпити зі сніжку
Нам усім по їжаку? –
Запитали ми у тата.
- Тут уяву треба мати, -
Каже тато. - Покрив – глиця,
Бузя – шишечка згодиться.
Ну, а вічка – то зернята,
Лапки – з гілочки, малята.
От і будуть їжачки,
Їжачки–сніговички.

Пензлі взяв мороз-маляр
Та малює квіти.
Має він чудовий дар
Інеєм творити.
На зимовому вікні -
Проліски, рум'янок,
Білі айстри осяйні,
Хризантем поранок...
Ще й троянди - цвіт прикрас!
Білосніжні квіти,
Що в мороз зігріють нас
Спомином про літо.

Снігом глицю притрусило,
На смереці білка сіла,
Біля неї білченята
Почали гуртом гукати:
- Зимо, зимо, сніговице!
Білосніжна чарівнице!
Снігом землю укривай,
Від морозів захищай.
Щоб гриби були улітку,
Щоб земля зростила квітку…
Щоб комахи та звірята
Мали влітку що збирати.
Щоб тебе в пухкій обнові
Стріти знов були готові.

Морквоносий Сніговик
Вранці вийшов за поріг -

Взяв лопату сніг прибрати,
Взяв мітлу, щоб підмітати,

Взяв санчата, щоб піти,
В лісі дрова запасти

Ну, а там спекти пиріг,
Запросити в гості всіх:

Ведмежатко, зайченя,
Їжачка та білченя...

Завітай до нього, друже!
Сніговик чекає дуже.

На пательні льодяній
Та на плитці крижаній
Хуга їжу готувала,
Сніговія пригощала:

- Їж, мій любий Сніговію,
Готувати добре вмію.
Пригощу тебе сніжечком,
Ще з інистеньким краєчком.

На десерт - бурульки свіжі!
Тож берись хутчіш до їжі.
Будеш нею смакувати,
Будеш гарно працювати!

Якось взимку, біля річки
Ковзани зробивши з гички,
Куці ковзанку відкрили,
Всіх звіряток запросили:

- Казка стріне вас зимова!
Тільки є одна умова -
Ковзани самі майструйте,
Всі можливості врахуйте.

Ось їжак іде з лісочка...
Ковзани – сухі грибочки!
Білка плигає... Потіха!
Зі шкарлуп вони горіха.

Кабанець, натура груба,
Ковзани зробив із дуба.
Мишеня біжить, малята.
Ковзани, авжеж, зернята!

Тільки вовчик та лисичка,
Стали осторонь від річки.
Ковзанів у них немає...
Зло добру не заважає!

Мишка в нірці шаруділа –
Шур, шур, шур...
Біля нірки кішка сіла:
Мур, мур, мур...
- Пі, пі, пі, – питає мишка, -
Хто прийшов?
- Няу-няв, - на те їй кішка, -
Мишолов!

Дзвоник, квіт синенький,
Продзвенів Комашці:
- Ти скажи, рідненька,
Що там за ромашка
Розцвіла над хмаркою
Жовта, промениста?
В золотім серпанкові,
Дуже вже іскриста!..
- Це, синесенький, не цвіт, -
Та відповідає. -
Це світило, що весь світ
Сонцем називає.

Що, скажіть, за невидимка
Відчинив садову хвіртку,
На столі гортає книжку,
Налякав сіреньку мишку,
Рве бабусину хустину,
У візку колише Ніну,
Гне додолу сонні віти...
Відгадали?
Так, це ж вітер!

Кіт-котище
Мишку шукав.
Виліз на горище
І там заблукав.
Темно на горищі,
Вітер в шпарку свище…
Хоч і кігті наготові -
Стало страшно котові.
Хоч і світяться очі -
Котик мишки вже не хоче:
Мурчик лапки підняв
І заплакав: “Няв! Няв! Няв!..”

Мишка з миски
Їла кашку
Ложкою у ліжку
І слухала казку.
Гарна була казка
І смачненька кашка.
Це було учора,
Мишка була хвора.

Ліхтарі гойдає вітер,
Відблиск світла на стіні,
Мов сліди шукає літа
У осінній він пітьмі.

Крихта птаха біля даху
Сумувала, на причілку:
- Де зернята? Де комахи?
Закружляли білі бджілки!
Побіліли ліс та ниви,
Похилились трави ниць.
Нагодує хто, як зимно?
Люди добрі, відгукнітьсь!

Краєм ока, краєм вуха,
Ніч осіння - темно, глухо,
Я побачив, я підслухав,
Як тре вічка миша-сплюха.

Тільки, може, це не миша?
Вітер дихає у тиші,
Натягнувши укривало,
Те що з листя осінь ткала?

У небі нічному з’явився горошок,
Він барв карамелі цукрової. Отже,
Як тільки світанок, малята, настане...
Уся карамель та барвиста розтане.

Взяв ведмідь важку валізу,
Вовк віддав вовчиці візу.
Видри вепрів відряджали,
Вдень вагони вирушали.

Безупинно баранець
Бив у бубон-бубонець.
Брязкав бідний бубонець,
Баламутив баранець.

Був бадьорим баранець,
Бив бравурно в бубонець.
Батіжком бешкетував,
Бубонець бряжчав, блищав.

*
Раз нам дуже закортіло
Наловити карасів.
Тож взялись з Юрком за діло:
Накопали черв’яків,
Хліба добре замісили –
Вкрали куряче яйце –
Баба Ганя так сварилась!
Навіть лаяла за це.
Потім вудки наладнали:
І гачки, і поплавці,
І грузила підібрали, -
Ми ж рибалки, ми ж – ловці!

І хоч дуже поспішали,
Бо вже вечір наставав,
Але яблук вже нарвали
Й пирогів Юрко набрав.

**
В церкві дзвони задзвонили;
Череда вже з поля йшла;
Чаплі до ріки летіли, -
Ми ж виходили з села.

Спотикалися, спішили,
Бо ж кортіло карасів, -
То й лоби у нас змокріли,
Й піт з чубів аж капотів.

***
Серпик місяця з’явився,
Задзижчали комарі.
Ми на річці. Час спинився, -
Час вечірньої зорі…
Хто рибалка – той згадає:
Оживає поплавець…
Ось веде… ось викладає…
Не витримує терпець –
Підсікаєш і, здається,
Лусне жилка-волосінь…
На траві карасик б’ється –
Карася маленький син.

Поплюєш і відпускаєш.
Кажеш: - Батька приведи!
Товста жаба засміється:
-Ква-ква-ква, - дурненький, жди!
Татариння шелестіло,
Чавкав короп в лепесі, -
Ми його зловить хотіли…
Та ловились карасі.

Комарі нам докучали,
Їх ловили кажани,
Що круг нас уже літали
І пищали, як в’юни.
****
Сіло сонце за Понору.
Риби вже із піввідра.
Тож, додому саме впору, -
Вудки змотувать пора.

Йшли неквапом, говорили
І про щук й про окунів,
Як в’юнів колись ловили –
Тих писклявих вертунів…

*****
Ось і стежка між городів.
Пес загавкав – не впізнав, -
Думав, може лізе злодій,
Але потім заскавчав,
Замахав хвостом привітно
Й лапу Юрчикові дав.
Світло вже горіло в вікнах,
Котик на порозі ждав…

******
Риба смажилась, шкварчала…
Геть забувши про яйце,
Баба Ганя усміхалась
Й внука звала молодцем.

Грибне

Гуркотіла громовиця:
- Гей, гриби, гребіть-но глицю!
Грибників гурти гуляють,
Глушини гілля гойдають.


Їжаки та їжа

Їли їжу їдоки –
Їжачихи, їжаки.
Їх їдальня-от – їжача!
Їстівна їда, їжаче?


Йорж, йог та йогурт

Йорж йоржистий йогурт пив,
Йогурт йог йому налив.
Ймення йога йорж забув.
Йокнув, йойкнув, в глиб пірнув.


Сокотуха

Сокотуха сокотіла:
- Сонце соняшником сіло!
Стріхою сповзало,
Серед степу стало!

Ти вже приїхав
чи снишся мені,
Грізний Михайле
на білім коні?!
В коси заплетена
гривонька біла…
Сріблом засяяли
ангельські крила…
Меч вогняний
спалахнів у вікні…
В ласицях шибки.
За вікнами сніг.
Мама вогонь у печі запалила.

Скорпіон зробив уклін:
Ввічлива комаха.
Всіх запрошує тварин
З ним зіграти в шахи.

Змії, ящирки, ссавці
Малюки району –
Всі досвідчені гравці
Знають Скорпіона.

Звичка у нього така,
Дивная манера:
Любить, з’ївши пішака,
Закусить партнером.

1.
Скільки світу забагнеться?
Великі емоції
для маленької дівчинки.

2.
Світе, ти приголомшений?
У моєму голосі
жодної ноти сумніву.

3.
Прикладати до сонця
сорочку тьмавого скельця –
символи неба.

4.
Хвилина –
купалинка секунд.
Скільки їх у ромашки?

5.
З-поміж пухнастих іграшок
щасливе дитинство
тягну за заяче вухо.

** Ізя і Белла п’ють «Ізабелу»,
Зема і Фіра лають «Земфіру».

** Жорстокі втьоки в дикі крики
лаштують цьоць на «чікі–пікі».

** У зубрика ікло рубом:
як не «бублом», так бубликом.

** Вудили воблу.
Вобла – задубла.
От тобі вудла! –
вмірити вутлого
п’ятого бублика!

Коли пісний,
як пісня пса,
бульйон дудлили
без «віскаса»?

Зашарілася калина
На морозі біля тину,
Шепотить до горобини:
- Є у мене вітаміни...

Та до неї посміхнулась,
Наче сяйвом огорнулась:
- Маєш рацію. До речі,
Треба знати це малечі.

Осінь шаркає по листі,
Капці в неї з моху,
Окуляри тре імлисті,
Запітніли трохи.

Має двері відчиняти
Зимоньці, малята.
Прийде та хазяйнувати,
Осінь ляже спати.

** Як тільки кіт закриє ротик,
так на город тікає кротик.
Як на город крадеться котик –
перестає крутитись кротик.

** У клуні молоком кормить
карколомний клоун клонів.

** У клуні клондайки –
клоуна лякайка.

** Кирпатий краб з картатих карт
зробив вітряк петард.

Небо зорями рясніє,
Гасне світло по хатах...
Ніч казки в дрімоту сіє,
Щоб посходили у снах.

Хмарко, дощик проливай!
Наш садочок напувай!

Будуть яблука для Галі,
Ну, а груші - для Наталі,
Вишні, сливи - для Дем’янка,
Ще порічки - для Іванка.

Аґрус спілий – для малят!
Напувай, хмаринко, сад!

***

Гарна осінь–чарівниця
Випікала паляницю,
Груші, яблука знімала,
Ними діток частувала.

** Навспак кине тіні
спокій на кпини.

** Кольори кулуарів
скерували кралі окуляри.

** Зілко клонам Циклопів
від циклонів крилатих коней.

Любо й ненці, як дитина в честі (народна мудрість)

- Петрику, скажи мені,
Чом це, хлопчику, сумний? -
Мати Петрика питає.
- Бо проблему оце маю -
Вчора вдома впала миска,
А сьогодні в класі - книжка,
А за книжкою - пенал,
Потім зошит ще упав...
Ну, а вчителька сказала,
Що поводжуся зухвало,
Що діряві руки маю...
От я діри в них шукаю.
Обдивився майже всі,
Та знайшов лише синці.
Де ті діри ще шукати?!
Може, треба лупу взяти?

З-під небесного млина
Сипле борошна стіна!
Засипає все навколо –
Поле, ліс, хати, стодоли...
Та, як тільки ти береш
Дивне борошно... Еге ж,
Дивишся - його нема!
Мокрий слід лише. Дарма,
Що це борошно повсюди,
Пиріжків однак не буде.