І мелодії-хвилі ваби
перено́сили знов до книги -
до подушки найкраще книга
на продавленім ліжка дні,
і нехай там про вищі сили,
та ніхто не цурався втіхи -
у любовних обіймах краще,
ніж у Ветхій повік порі.

І у чарах не потонути,
хоч і сім раз по сім на тиждень,
або раз, та ніхто не зможе,
то Ніхто і не супив брів.
та чи Він лаштував усе те,
і земних не минав наближень,
тільки ангели Божі знали,
але хто би їх розумів?

Тож не каюсь, тому й не каюсь,
бо, і зрештою, скільки можна?!
Хто й для чого тоді ту книгу
про одне й те саме писав,
не сказавши ні разу фразу:
«тільки жінка безмежна, кожна.
І коли ти вже в ній і з нею -
це найвище з духовних справ!»?

на фото епічних сторінках моєї біо я юна усміхнена і все ж таки вродлива
помітно щаслива примітна у всіх сенсах майже вона –
мами татова принцеса поетеса
і дівчинка-весна

а у житті інакші пироги - я маю кістяний хребет й дві кістяні ноги – подарунок Баби Яги
у житті я зілля варю щоранку й запарюю ним свою щоденну буденну вівсянку
у житті патлата й боса я мов примара із картин Босха і кажуть усі навколо усі вони
що я – портрет війни
своєї власної захованої таємної війни
від неї у мене зморшки і зайва вага запасів
від неї у мене схрони боєприпасів на кожен випадок кожну полеміку кожну атаку
я вмію послати за маракуйєю до Ітаки усякого козла чи осла із божого стада
я знаю де перемога де зрада розбираюся у сортах винограду

і точно стаю на ваги двома ногами і балансую над вашими головами

28.01.2017

Я покинула себе і у тобі заблукала,
А твоя мені країна вдвоє краща, ніж моя.
Я б в ній гралась, як дитина, і днювала б в ній, і спала,
Все в ній —любо, все —новіше, лиш хазяйка в ній -- не я.

Знаю, скоро доведеться покидати мені казку,
Доки нам обом не стало вкрай незручно, на біду,
Та до того, як прощатись, ти розрадь мене, будь ласка:
Що, якщо назад дороги я до себе не знайду?

2015

Дріботять ощадні мої кроки; рівна, під кутом належним, спина
злегка нахиляється до тебе — гостя дорогого на цей вечір,—
і сідаю я перед тобою, підігнувши стиснуті коліна,
відчуваю погляд твій і чую награну упевненість у речі.


Бачиш — кімоно моє сьогодні журавлями вишите у танці,
бачиш ти — обличчя моє біле від Хоккайдо сніжного біліше,
і коли чоло я опускаю, знаєш ти — усі ми в чомусь бранці,
та з усіх ув’язнена найбільше жінка у красивій своїй ніші.


Тут, у ці години вечорові я для тебе — розмаїта ширма,
сховок від обов’язків і світу, що нікому слабкість не прощає.
Шепчуть рукави мої широкі,і краса, наведена картинно,
так, як і століття перед нами, зцілює тебе і захищає.


Слухатиму я тебе сьогодні, й сямісен лунатиме повільно,
язика розв’яже тобі саке, що нагрітим я тобі налила,
і коли, розчулений, удома ти до жінки звернешся прихильно,
поспішить дітей вона укласти — потай мені вдячна і щаслива.


Але вже наранок в електричці ти почнеш повільно кам’яніти,
і у труд поринеш, що бездушно, як недуга, виснажить до краю,
і коли ти втомишся блукати у ворожій пустці цього світу,
журавлів танцюючих згадавши,позови мене — я зачекаю.

2015

Хай все менше жінок, за якими нутром тремчу,
і бентежать діоптрії досвіду ті ще речі
на поличках тонких і крилатих колись плечей -
що й не хочеться далі, аніж за одеж парчу,
тільки хмелю в крові, і усохлого глузду течі, -
знаю, глибше, у кожної світиться Божий слід,
і, буває, у блиску Його ані попіл не чутний,
ні лід...

Жене хмарин рожевих череду
Поет небес. Його то – ніжні мрії,
Хоч іноді на копію бліду
Скидаються. Уява так шаліє:

І каравела й замок – на виду,
У океані – острови надії…
З-поміж усіх - найкращий обведу –
Той, де лице коханої ясніє.

Але коли буремна непроглядь
Їх перетворює на темні тіні,
Вони – мов чорні лебеді ячать –

Краси мов крила у сумнім видінні…
Навіює любов, як благодать,
Вітрець легкий у чарівливім плині.

24.12.7522 р. (ВІд Трипілля) (2014)

Його кохання світло окриляє,
Вись обіймає летом, наче птах.
Осіння хмар завіса димовая
В сяйливих розчинилась міражах.

Проміння дивовижне – надзвичайно –
Любові золото - нас гріє – ах!
І ніжних поцілунків урожаї
Вирощує в ласкавих небесах.

Якщо ж нудьга неждано підкрадеться,
Наповнить сірістю всі ночі й дні,
Вогнем дихне повітряна фортеця –

Ураз розвіє видива сумні.
Нам полум`я сердечне усміхнеться –
Подай же руку, королево снів.

12.09.7523 р. (2015) Конча Озерна

Лежали, кинуті долів,
Як Дон Кіхотом Дульсинея,
Зів’ялі квіти на столі -
Рельєфні з каменю камеї.

І оберемки шелюги
Висіли, кинуті на реї,
Купці збирались на торги,
Пашіло сонце в апогеї.

І, поки день свого добіг,
З ковадла іскор гасло світло
І снопом падало до ніг -
Вона то плакала, то блідла...


02.09.15

Де запаху немає любих кіс,
Отам тобі стає і світ немилий.
Немовби щастя й доля відреклись
Й за крок ти опинився від могили.

Лежиш, мов розпростертий, горілиць,
Завмерлий, наче камінь, оніміло.
Води кохання взять з яких криниць,
Щоб душу напоїла й оживила.

Та гарні ліки є все ж од зневір –
Тут рівновага й спокій порятує –
Спинись. Глибоко дихай. Перевір.

Й поклич думками милу, золотую,
Бо знаєш сам – підеш наперекір –
І порожнеча, і життя це – всує.

31.07.7523 р. (2015)

Гойдає муз на гіллі верболіз,
У такт заграли духові оркестри
І мушкетер - шляхетний Араміс -
Танцює з дамою у темпі presto*.

Аристократів стільки тут – гульвіс.
Ще й лебеді на озері чудеснім.
Над ним самозакоханий Нарцис
На власну вроду задививсь небесну.

А може це - той влюбливий поет -
Красунь перебирає з мрії дому,
Їх баламутить віршем тет-а-тет,

Насправді ж вірний лиш собі самому.
Казковий виплітається сюжет –
Літають ельфи і танцюють гноми.

11.08.7523 р. (2015)

Неначе наливні жита,
У запашнім буянні літа,
Чарівна врода розквіта,
Аж блідне осінь золота,
Бо так не здатна пломеніти.

Немовби в неї слів нема -
Окрилено шепоче вітер,
Бо це - поезія сама,
Любов"ю й ніжністю зігріта!!!)))

8.08.7523 р. (Від Трипілля) (2015)

О ця хода із легкістю харити!
В очей розумних сяйві розчинивсь.
Я можу з Вами лиш поговорити,
Ну ще у щічку цьомнути колись.

І почуття, як стиснута пружина –
Табу на нас накладено навік.
Бо Ваша подруга – моя дружина
І Ваш чекає вдома чоловік.

В одному колективі - ми та свято
Тримаємось в напрузі віддалік.
Я можу з Вами лиш потанцювати,
Як є корпоратив під Новий рік.

На вулиці зустрінемось, яка ти
У нас печальна доленька лиха!
Не будемо там довго розмовляти,
Тікаємо – подалі від гріха.

Женем думки про зустріч, як не в тему,
Як мухи, змахуєм і так і сяк.
Та раптом в коридорі перетнемось
І Ви мені засвітитеся вся.

І я назустріч рвуся, мов до раю,
Рожевий очі застеля туман…
Та у житті продовження не має
Нездійснений службовий цей роман.

Туман розвіється, немов у гаю,
До праці бігти кожен з нас готов.
Лиш в гамівній сорочці знемагає
У закутку залишена любов.

18.07.7523 р. (2015)

Лише в уяві цю ношу ідею
Мов статую – із голови до ніг –
Вирізьблюю наснагою всією –
Твій поступ, жест – до рисочок малих.

Ліплю Кассандру віщу, не Цірцею.
І настрій радісний мене обліг.
Ти – ніби справжня донька Прометея,
Несеш добро для земляків своїх.

Чатує зло на тебе та ніколи
Не піддаєшся. Біс – де сів, там зліз,
Бо мужністю всі підступи зборола…

Дорогоцінний людству мій сюрприз –
Це завдяки тобі, о ясночола,
Живу у світі, де немає сліз.

3.07.7523 р. (2015)

На хвилі поділено ріки,
А світло - на тіні та промені.
І людство, здається, навіки -
На верстви щасливі й знедолені.

Ставки, калабані, озера,
Пустелі, моря з океанами,
Подібно до 'есесесера',
Поділені хлопцями вдалими.

Все ділиться, дробиться й б'ється -
На дрібки, уламки та клаптики.
Розподіл торкнувся і серця,
Душевної квазігалактики.

Орбіти окреслені, кола
Дружинам, родині та пасії.
А правда невтішна та гола -
Лишились мої публікації.

(2015)

Минає час. Тече потік
у марева, у сни.
І настає година пік
у маєві весни.

Буяє сонячне зело
у місті, у селі.
І має клопоти село
великі і малі.

Ідуть подвір'ями дощі
і бульбашки пливуть.
А як немає, то «хрущі
над вишнями гудуть».

Усе таке як сотні літ
було ще і до нас.
Але не мислять у селі
як научав Тарас.

Орють лани плугатарі,
і падає зоря,
але вчорашні школярі
тікають за моря.

А що, закінчується сіль?
А що, коли не буде сіл,
не стане і панів?

Побила доленька гірка
і повінь часу, як ріка,
виходить з берегів.

                              05.2015

Для розмаїття довгих статтей,
Куцих ночей і днів
Я продукую безліч ідей,
Знаю чимало слів.
Часто сиджу, наслідую вас,
Оком сканую вміст.
Їм ваш папір, емоції, час,
Вулиці ваших міст.
Ось прямо зараз вам у цей текст
Квіти із вази украв.
Хочете – можу поцупити кекс,
Декілька інших страв?
Чи описати природу, людей,
Волю, природу, човни?
Я продукую безліч ідей,
І повен ідеями!

кінець

жаскі бажання божеволіють поволі
зникаючи у вібрах мікрофонів
писк пищиком по тілу шкряботиння
татуювання кігтенігтями тобі я
сочиться стрижнем стукає стіною
стікають нектарини сококров’ю
смолою липи позлипались губи
мої твої долонінавстіжгруди
нектару повні мікрофібри плоті
іразураз сильніше ти ж не проти
в перетинку пробарабанить меццостогін
клейкі тіла розверзнуться фоловінг
пульсує пульс по метроному тихо
кицюню не кричи спокійно дихай
2015

нічого

31-03-15

Дівоча доля - пісня нова
Вінок гербарій по воді
Дівоча врода волошкова
Цвіте весною - на землі

Пливе вона святкова , пишна
Навколо ніжить бірюза
Букетом - кольорова стрічка
Сапфіру квітка польова

Ще не поранена шипами
На білім - витканий бутон
Ще не засліплена сльозами
Її майбутнє віщий сон

Чекай , надійся , я з тобою
Оберігаю від негод
Тебе надійною ходою
Я приведу - у світ пригод...
2010р.

черговий реверанс
учорашній екстаз
мікстує Брамс
гасовою лампою
смолою брунатною
валить бас

у надриві ти
відгукуюсь я
чи то пак інтуїція
трансляцію шпальт
обриває фальш
і твоя амуніція

млою поросли
дощові мости
описані стисло
крига скресла
готуй весла
маньєристе

2015

ще сонця килим обрій не доїв
у жменю не затис багряну бджілку
не тямив що чинив і гірко
зробилося від ручаїв
не приберіг бо не зумів

стрімке rubato обважнілих нот
щедротно посипав і заздрив місяць
кліпками луп у горлі гнітно
катрен абзац коловорот
у грудях very bad and hot

о скільки дивлячися з-над цинку стріх
сюжетів бачив навіть чувся подих
ловив захованості подив
він був для них як оберіг
уже не так man скоїв гріх

а місяць через тебе потьмянів
і через тебе розчинились вії
тобою потопила мрії
у водах учорашніх днів
у рідині кислотних снів

о місяцю о вірний друже мій
візьми прошу частину мого болю
укинь в очей зелене море
урви твердиню берегів
здійми у ложці буревій

як ночі обрій коси розплете
од сукні одірве останній ґудзик-зірку
обірве зеленкаву нитку
ти місяць зрадив і мене
типовий фарс у вар’єте

2015

Ще ладно так сяє сідничок світильник у стрінгах
і небо високе в медових зринає стежинках,
ти яра і пружна, і світла ще поки, місцями,
а жаль, що затьмаритись має усе це роками,
і юні, і світлі - нові прокладуться доріжки,
і це чоловіку не просто там груди і ніжки!,
о вище це значно за флірт і прибої нестями -
у злеті крізь ваші єства стаємо ми богами!

22-02-15

розкладу тебе як таро
ворожитиму до схід сонця
у фонеми життя твого
я пірнатиму гола боса

перетру я тебе у мак
полоскатиму в річці коси
із води вийду гола боса
тільки так бо інакш ніяк

руки в руки уста в уста
чорні пасма волосся змії
розповзлися а сон трава
позирає з-під м'язів шиї

розкладу тебе як таро
ворожитиму аж до рання
як уперше і як востаннє
пальці пензлі а плечі тло

2015

***
Як не читаємо, то й не почують.
Ліра і Муза взаємоіснують,
не помічаючи пару свою.
Рими, на щастя, не патентують.
Щастя, до речі, не у раю.

***
Копіюйте найбіліші вірші,
забирайте рими у нікчеми,
критикуйте оди і поеми...
Я, не претендуючи на більше,
патентую заборонні теми.

***
Минає мрія. Тільки у поета –
і воїна, і інколи – естета,
вона минає гамою октав
на партитурі іншого сюжету,
який він сам собі намалював.

***
Відомих люблять і читають.
Нечитаних не помічають.
Недоторка́них не чіпають,
а оминають і мовчать.
О, непомічені поети,
як легко канути у Лету.
І тільки наші силуети
усе до ирію летять.

***
Не забуваючи про Бога,
прошу у неба лиш одного:
– нехай скоромного зеро,
але огрань моє перо
супроти ворога земного.

***
Душа поета ще на злеті
міняє обриси свої.
Так і поезія безсмертна.
І як її, таку уперту,
не взяти в лицарські рої?

                              01.2014

Зустрілись очі старості та юності. Зустрілися десь думки та мрії старості та юності. зустрілися дві різних епохи. Очі старості,вірніше віку злегка зволожені і дивилися у світ молодих не заплаканих очей. Одні знали життя. Бачили вічність вміли видавати мудрість. Інші молоді. Нахабні, наполегливі стрімкі і бентежні. Прагнули довести що світ весь мусить все віддати. Очі віку дивились і злегка посміхались.
Очі молодості дивилися і просто прагнули. Куди?
А Світ дивився. Дивився , мовчав. Просто думав. В той час коли очі віку знали що вже казати немає що. А якщо і є що сказати то просто те що називається незнанням

Лист невідомому адресату…

Ми були коханцями у минулому житті. І ми кохали…
Кохали без обручок і чужих благословень,
наперекір усім правилам і законам.Але ти заборонив мені любити іще когось, крім тебе. І тому я буду самотня… і в цьому житті, в і наступному…
Мене оточують тисячі безликих створінь, порожніх душ, брудних думок і бажань.
І я хочу пройти осторонь цього світу, який мені чужий і огидний… Мені байдуже, що там кричать за спиною – від заздрості, дурощів чи власного безсилля…
Мені байдуже, хто страждає через мене.
Навіщо мені усе це, коли у мене є Ти?..
Ти – безмежний океан неземної радості, ти – неприборкана стихія і тиха гавань, в якій не чути звуків злого світу.У тобі є все…

Ти – частина мого серця, шалено-пульсуюча артерія.Ти – сенс мого існування, тобою заповнений весь простір Всесвіту і моєї свідомості.Без тебе мене не існувало ніколи. Як і тебе без мене.Я не пам’ятаю, ким ми були, але нам усі заздрили…А можливо, ми уже безсмертні…Ми вросли у землю нескореним духом свободи, розіслали свої мрії сотнями білих голубів, спустили свої думки на землю зливою, що змивала світ від бруду…
Нас уже не розлучити.Ніколи.Я не проміняю на дорожню куряву наш світлий політ.Я берегтиму наші крила глибоко в душі.Вони такі пошарпані і стомленні, але рідні…І хай я уже не зможу полетіти, щоб тебе знайти, але я завжди буду поруч.Я буду усім, що тебе оточує – теплим днем, тихою ніччю, радістю і вірою.І я залишу на твоєму столі перо. В мочене у кров натхнення.Те, що не згорає у вогні неправди.Дане мені із неба. Бережи його. І поки ти його берегтимеш, житиму і я.
Щоб у наступному житті знову закохатися.Лише у тебе.І у небо.Ми - безсмертні…

у тілі адреналін
прагну змін
то́бі in

і сліпцем пілігрим
в очі дим
де і з ким

линеш попелом пурх
колом рух
і розлук

межи нами стіна
проросла
суть проста

у буденності снів
ниций гнів
зник і скнів

загрубіла струна
а гула
і нема

2015

Прийде іще до нас обох весна,
Неначе італійська баркарола*.
Долине десь раптово із вікна,
І все засяє радістю довкола.

Завулок, ніби стрілка вказівна,
На площу тихо виведе – додолу.
І підійнявши хвилею наснаг
В шалене кине враз обіймів коло.

Мовчи. Лише вустами говори –
Мов серця два - одне з одним злилося…
Кохання щонайкращої пори

Жнемо ми плід, як золоте колосся.
Скажу собі: «Від радощів замри!»
І світле притулю до щік волосся.

26.01.7522 р. (2015)

На розі в маленькій кав'ярні,
Де янголи плачуть сумні
На ніжних картинах примарних...
Де тануть свічки на стіні,

Сльозами стікають додолу,
Розгойдують тишу хмільну...
Малесенький затишний столик
У тінях гардин потонув...

Там стрінуться наші долоні
І пальці сплетуться тонкі,
І з кошика маки червоні
Нам зронять легкі пелюстки...

І я,неймовірно щаслива,
В очах твоїх карих втону!
І променів сонячна злива
Залиє пожухлу стіну!..

І може всі давні оскоми
Ця зустріч загоїть мені
В кав'ярні, до болю знайомій,
Де янголи плачуть сумні,

Сльозами стікають додолу,
Розгойдують тишу хмільну...
Малесенький затишний столик
У тінях гардин потонув...

зашкал. емоція. напруга.
не кішки у душі - ковші
неоковирністю облуди
порозпирає мені груди
інакше буде чи не буде?
зап'ястки ломить і хрящі

а спробуй без утрат клітини
заповнити кросворду вщент
зима наводить перспективи
сумарно змінені мотиви
крізь скло у небі сторож дивний
фужер. ковток. тепло. абсент.

в залізній клітці норм і правил
улаштувати б собі бунт
докупи миттю всі химери
в смітник шакерові манери
змінити вицвілі шпалери
на колірність, тоді отут

упевненість розправить плечі
ваґантом піде у світи
у хаотичності бездїі
обломиться шматок надії
раухтопазом пломеніють
уламки давньої біди
2014

Недопите моє глясе,
В шибку стукає ніч і злива,
Я тобі дозволяю все,
Молода ти моя, красива.

Нагромадила купу слів
І у двері пішла відразу.
Я прощати завжди умів,
У собі не ношу образи.

Наздогнавши твій силует,
У дощі притулився станом,
Ну а потім ми тет-а-тет,
Ніби вперше чи у востаннє -

Поскидали плащі на стіл,
Заважає білизна в ліжку,
Буде шал, буде танець тіл
І по спині - нова доріжка.

Недопите моє глясе,
В шибку стукає ніч і злива,
Я тобі дозволяю все,
Молода ти моя, красива.

Я прощаю тобі усе -
Ще орел, але в сивім пір"ї -
Недопиту в кафе глясе,
Нігтів слід по душі і шкірі.

7509 р. (Від Трипілля) (2011)

скрипкові сльози на лжеложе
скрапають в озеро жалю
повни його, далебі гірше
нема куди, ну, сміливіше
цитуй впечаленого Ніцше
декламаційно свої вірші
читай юнкому скрипалю

грязьово-селеві потьоки
цівками жури із очей
диви в обидва, ненароком,
невірних в бік півтора кроки
зірветься голос наджорстокий,
розіб'ється, і піде в склоки
крихка надмір віолончель

в даблфутлярі копійчина,
на фейсі - прагнення мети,
смичок ізмастить каніфолем
залиже струнам ранеболі
зіграє рівних три тріолі,
й у кварто- квінтовому колі
зійдуться - він, вона і ти.

лунає реквієм кохання усебічно
хвалебну оду радості не чуть
риторика печально-ексцентрична
я серце маю...чуєш...не забудь

почав то грай і не чекай овацій
кінець спектаклю хепі енд мабуть
будуєш лінію усесвоя прострацій
ти чуєш...серце маю...не забудь

облиш куліси й всиротілу сцену
пустотна зала взріє ролі суть
одягну маску діви Мельпомени
я маю серце...чуєш...не забудь
2014

у ветхім сні сердечно їй тулися,
цілуй у ліву всміхнену брову
чорнильнОцятковану дугу,
лобзай чоло, уклінно покорися.

у ній ти рафінадно розчинись
офірно, так приреченопокірно,
- дівча моє чекай, постій-но,
лебідко краснопера усміхнись.

заспраглу душу ти йому скропи
олієеліксирами і мирром,
і обкури сакральності кадилом,
однинівічно сполу - ВІН і ти.
2014

Хеллоуин. Акт.

Темный Ангел в ночной полудреме летел...
Утомленно и сонно в чары действа глядел,
Как осенние ведьмы в липкой тине болот
Брали хлад омовенья в свой последний полет...

Над печальной землею Ангел Зла пролетал
В состояньи покоя... Озирал? Надзирал?
И шалунья, в чьем сердце черный клекот ворон,
Совершала в почтеньи реверанса поклон...

И иная, которой уж касается тлен,
Что сменила с позором свой талант на домен,
Расслоенная телом, но еще хороша,
Обнаженно хотела, чтоб коснулась душа

Этой матрицы мрака, этих глаз седины...
Вдруг завыли собаки на рожденье луны...
Утомленный увидел... Как покровом накрыв...
Индульгенцию выдав... Ей грехи отпустив...

Над болотною тиной стон оргазма витал...
Утомясь Хеллоуином в темный край улетал
Он, осенней идилии объявивший конец...
Тьму в ночи осветили искры женских сердец...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533853
рубрика: Лирика
дата поступления 01.11.2014
автор: Сокольник

Пожелание солдата девушке

Смотрит в лицо незнакомый рассвет.
Рухнуло прошлое. Выхода нет.
Я ухожу. Чувство долга зовет.
Мы выступаем в кровавый поход.

В сорванном флере растоптанных дней,
В мрачных картинах тревожных ночей,
Верность храня, пусть духовную, даже
Мне изменив, оставайся моей,

Той, сохранившей мой образ в душе.
Той, удержавшейся на вираже.
Искру надежды на встречу храня,
Главный подарок получишь- меня.

Тело свое я тебе подарю.
Рунами верности заговорю.
Хоть на траве, хоть на простыни белой,
Все, что захочешь, со мною ты делай.

Наших желаний сольются основы.
Сбросив одежд неуместных оковы,
Страстью наполним любовное ложе.
Это любой мне награды дороже.

Это- подарок превратной судьбы,
Сердцем твоим мне протянутый смело.
Пали сомненья душевной борьбы.
Ты подарила мне душу и тело.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486743
рубрика: Лирика любви
дата поступления 19.03.2014
автор: Сокольник

Весенние цветы

Весною пышно расцветает... ревность,
Когда девчонки одевают босоножки,
И прелесть ног преодолеет верность,
Как корм не впрок коту при виде кошки.

Весною пышно расцветают... ссоры,
Когда, себя сомненьем тяжким истязая,
Как птичка, упорхнет в открытые затворы
Твоя любимая, от ревности сгорая.

Под небом солнечных дождливых взвесей,
Когда так сладки эротические сны,
Порыв желания хандрой уравновесив,
Срывайте радостно подснежники весны.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488838
рубрика: Лирика любви
дата поступления 28.03.2014
автор: Сокольник

А я оце, бачиш… ( заміжній коханці )

А я оце, бачиш, весь день по тобі сумував.
А я все в обличчя сторонніх людей заглядав.
Твій погляд ловив серед сірих облич уночі...
Та ти не моя... Ти заміжня, хоч криком кричи...

І мною весь вечір ти мариш в сімейнім теплі.
І буде до втечі манити мій образ в імлі...
Готова покинути все, утекти в темну ніч в чому є.
Готова на все... Та обов"язок все не дає...

Я в мороці смутку до тебе скрізь ніч дотягнусь,
І серця здобутком таємного шалу торкнусь.
Моя ти тілесно, і серцем навіки моя.
Нам доля всміхнеться. І вірно чекатиму я.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493842
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 20.04.2014
автор: Сокольник

Ще заміжній коханці

У тебе дилема- любов і сім"я.
Це, може, проблема не тільки твоя-
У мороці світу, у холоді снів
Злий вітер співа охололі пісні...

Проблема у тому, що щезла любов
До того, кого повсякчас знов і знов
Ти бачиш щоночі, ти бачиш і вдень...
Та серце не хоче застиглих пісень.

Зірватися хочеш крізь млу і дощі,
У темряву ночі в промоклім плащі,
Щоб щастя в обличчя дмухнув буревій,
Щоб серце зігріти у здійсненні мрій...

Так вийшло. Тебе не засудить ніхто.
Твій обраний плащ не зимове пальто,
Що раз одягнувши, не знімеш повік.
Моя ти. Посунеться твій чоловік.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515163
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 03.08.2014
автор: Сокольник

Таинство женщины

Ах, эта женщина! Задумка хороша
В руках Создателя... И тело, и душа-
Суть совершенство... Из ребра Адама-
Творенье скульптора... Венера... Скажем прямо-

Ты удалась. И все же- пар кипит.
Пар, не душа, у первой женщины- Лилит,
Не менее прекрасной, чем вторая
(благодаря которой были изгнаны из Рая

Супруги проклятые- Ева и Адам)...
Ответ на многое она подскажет нам
О том, что женщина- творение прекрасное,
Но также- женщина творение опасное...

Ловите женский искренний порыв,
Но осторожно, а иначе будет взрыв,
С которым ядерный смешным бы показался!
О Боже!.. Я погиб! О Тайне проболтался...



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484248
рубрика: Лирика любви
дата поступления 08.03.2014
автор: Сокольник

В яких всесвіттях…

В яких всесвіттях нарізно носило
Любові наші, що пересіклись
У мить злиття, і, стомлено-безсило,
Знов роз"єднавшись, відлетіли ввись?

І що тепер? У мороці страждання
Блукатимем у нетрях забуття,
Допоки знов, розбуджене бажанням,
Новою зустріччю запалить нас життя,

І буде зустріч. Зоряними снами
Ми злетимо у відчуттях нараз...
І наші тіні ще прийдуть за нами...
І наші душі ще спом"януть нас...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500893
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 24.05.2014
автор: Сокольник

Утро любви. Встреча

Тает в воздухе мрак ночной.
Входит в комнату серое утро.
Как прекрасно, что ты со мной,
Что рукою могу коснуться

Чуть дрожащей влажной спины,
И груди твоей, мягко- упругой...
Эти трепетно-нежные сны
Ты мне даришь, моя подруга...

Этот сумрачный дар небес-
Редкость встреч, что дана судьбою.
Как я рад, что сегодня, здесь,
Насладиться могу тобою!..

Я за встречу пройти готов
По колена сквозь пламя ада,
И скитаясь в потьмах миров
Быть с тобою душою рядом...

Не предай же, не измени,
Истомившись небесной мукой-
Это будней серые дни...
Это холод ночей разлуки...

Так прижмись же ко мне спиной!..
Окунись в меня, как влитая,
И впитай этот сон ночной,
Словно влагу потока рая...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501082
рубрика: Лирика любви
дата поступления 25.05.2014
автор: Сокольник

Порыв любви ( 16+ )

Лежим, не ведая печали...
В конце мы, или же в начале?..

Едва касась телом тела...
Лишь миг назад ты вся горела,

И вот гляжу, как ты устало
Нагие руки разметала...

Но снова... Огненным потоком-
Бокал вина... И словно током

Прошьет тела... И вновь законы
Любви овладевают лоном,

И тело к телу потянулось...
Ты эстетично изогнулась...

Вновь поцелуев жаждут губы,
И вновь, то трепетно, то грубо

Ты вся отдаться мне готова...
В который раз... и снова... снова

Вхожу в тебя и растворяюсь,
Боготворю и восхищаюсь,

Лаская жертвенное тело...
И как же этого хотела

Моя возлюбленная... это
Мрак ночи и потоки света...

Земля и небо... Мед и кровь...
И целый мир... И в нем любовь...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470645
рубрика: Лирика любви
дата поступления 06.01.2014
автор: Сокольник

Отказ

Я был наивен, может, и смешон,
В своем желаньи лезя на рожон.
Ты "паузу" взяла на этот раз,
И мудро был мне предрешен отказ.

Я был смешон... Но также был и горд.
Корабль ушел. И оголился порт
Моих желаний. Выдержал укол,
Что в самомнение воткнула мне. Ушел.

И- поняла... И- все. Возврата нет.
И молча смотришь в раненый рассвет...
И вот, излившись утренней тоской,
Ты не в гармонии сама с собой.

Когда бредешь по улице в ночи,
О чем поют фонарные лучи?
О чем грустишь, минуя сумрак дня?
О том, что не изведала меня?



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477475
рубрика: Лирика любви
дата поступления 06.02.2014

у кагані вогонь розп'ято
гасає небом вітер - пес
шляхи утоптує навхрЕст
і зазирає у кожну хату

шибками гримає затято
увірветься в кімнату - все
хатині стріху понесе
здіймає очі - вас відзнято

і яблуку нема де упасти
зоря на рифи наплива
вона сміється і співа
рости переливцвіте рясте

до світу сонце іде у гості
орбітами гасають пси
планетам облизали кості
а матінка співа - рости

2014

Не благай про кохання, не треба

Покотилося сонце по небу
В неозорій ясній вишині...
Не благай про кохання, не треба.
Не потрібно цього вже мені.

Он на сонце насунули хмари...
У гаю не щебечуть пташки...
Розчинилось кохання, мов мара.
Відійшло. Хай лікують роки

Нашу біль. І сльозинки солоні,
Світло-чисті, мов пам"яті щем,
Покотились дощем у долоні...
Повновісним осіннім дощем...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499167
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 15.05.2014
автор: Сокольник

Тема любви ( 16+ )

Час вечерний. Сказать пора,
Объяснить, что сыграна роль.
Рубль на входе, любви игра,
Рубль на выходе. Разница- ноль.

Этот темно-вишневый закат
Нам напомнит, что кончился день.
Струны рвутся опять и опять.
Это нервы- прошлого тень.

Только снова и снова мы
Как в атаку идем друг на друга.
Как страшит ощущение тьмы...
Как пугает зимняя вьюга...

Вот и полночь. Лови, лови
Миг слиянья!.. Вновь я в тебе
Упиваюсь темой любви,
И сдаюсь, утомясь в борьбе...

Ты устало лежишь на плече,
И плечу от тебя тепло.
Мы продолжим в этом ключе.
Успокойся. Утро пришло.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483130
рубрика: Лирика любви
дата поступления 03.03.2014
автор: Сокольник

Літні люди

Старенькі кволі люди
В немодній одежині,
Як згорблені верблюди,
Крокують по стежині...

Вона його тримає
Щоб він, бодай, не впав.
А серце пам"ятає,
Як він її тримав...

Кохання відлетіло
Невідомо куди...
Лиш вірність залишилась-
Минулого сліди.

Немов шепоче доля-
Мине усе, мине!..
І серце мимоволі
Схиля до них мене.

Старенький та старенька,
Ви листя золоте,
Мов таїнство натхнення-
Високе та просте...

Вони, старі, пізнали
Всі таїни буття.
Як час телеканалу
Кінчається життя...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473941
рубрика: Лірика
дата поступления 20.01.2014
автор: Сокольник