колись-то я навчуся суахілі й
почну писати мовою віршата
з такою швидкістю, що нас не наздогнати
аж поки витворю нарешті любо-мило

аж поки справді витворю нарешті
важезний корпус творів геніальних
аж поки всі свої страждання та печалі
змішаю з медом у коштовній креші

моє писання галасу наробить
серед людей ув Африці далекій
і причаровані вкраїнським діалектом
мене тоді запросять у Найробі

де на летовищі сувора стріне варта
Феліпе Ньюсі, ЙОвері МуСЕвен
and virgins: beautiful: 137
і сам Ухуру Муігай Кем'ята

і пам'ятник на острові Мфангано
мені поставлять щоби там стовбичив
екватор споглядаючи навічно
із ранку в ніч і з вечора до рана

засіявши вокабулами ниву
і премію отримавши багату
я поверну до рідної до хати
вже класиком, а не байстрюк лінивий

тоді напевне на бібліотеці
що хвалиться безплатним інтернетом
таблицю вивісять на зібрану монету:
"Тут вештав він kiedy był małym dzieckiem".

а школа №2 на Копиловській
нарешті зміне свій паскудний профіль
але мені тоді вже буде пофіг
бо я пірну до вічності назовсім

Сливи, - кажу я їй, а вона мені – перса!
Сливи, - кажу я їй, - подивись он зліва
Злива, - каже вона, - буде злива
Певно обсиплються сливи…
Сині серпневі солодкі
Спокусливі
Сливи
Узяв би їх пес!…
Зліва чи справа чи просто піднявши очі –
Хочу їх, хочу їх, - каже вона, - їх хочу
Певно, шовкові на дотик чи, може, теплі,
Уже доторкаюся їх, уже й пальці стерпли
Небо тримати, сливам тримати долоні
Понад усе люблю їх щойно, коли медові,
Понад усе люблю їх потім, коли солоні, -
Каже вона, - дивися які чудесні
Ці сливи небесні
Я їй кажу - то їж!
А вона мені – ні, не можу
Хай вже впадуть, ляжуть на землю розкуто
Тоді, видко, буду
А зараз не можу під ніж таке диво –
Сливи, - каже вона, - які сливи!

Зелених слів зелене море,
зелених струн зелений ліс,
зелена віхола просторів,
зелений доторк теплих сліз.
Зелені очі – проти ночі,
зелено свічечка димить,
зелено листя затріпоче,
зелено вітер прошумить.
Зелена вулиця Зелена,
зелено вип'явся бузок,
і щось нашіптує зеленим
мені розгорнутий листок.
Зелених ласк зелена згуба,
зелені пригорщі весни.
Зелено пахне слово „люба” –
зелених зваб зелені сни.
Зелено дихають діброви,
зелено трави зайнялись.
Зелене мрево – чорноброве:
„... бо я любив тебе колись!”
Зелений сміх, зелена втіха,
зелена м'якість теплих губ –
і серед цих зелених віхол:
„... тобі я люб?.. тобі я люб!..”

(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)

Трояндові кущі – в розмаї,
Птахи принишкли у гіллі.
Плакучі верби завмирають,
Спустивши коси до землі.

І понад висохлим ставочком
Кружляють легко голуби,
На романтичному місточку
Зітхає легіт голубий.

Лишив хмарин білявих смужки…
На лавці – ковані витки.
Казкова пані в капелюшку
Там вишиває подушки,

Немовби доленосні узи…
Я, ними зв`язаний, піду.
Здалось мені – поета Муза
Сховалась в райському саду.

6.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

Національний ботанічний сад імені М.Гришка
Сад троянд

Сонце не пекти уже, а гріти,
Пестить починає наяву.
В розкошах закоханого літа,
Як в обіймах Лелі я пливу.

Хвилі ледь помітне колихання –
Ласка чарівлива від Богів.
Моя душе, змучена коханням,
Опочинь між ніжних берегів.

Літепло мене оповиває
І гойдає ледь – туди-сюди,
Наче ми з коханою – в розмаю…
І не хочу вийти із води.

Я тебе, а ти мене – лелієм.
Відчуттям і досі тим живу.
Так немов моя солодка мрія
Втілилась, нарешті, наяву.

5.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

Солнце-форму, как рифму,
я возьму без огня,
мандарином невинно
смотрит даль на меня

От воздушного эго
онемела земля.
Голубое пространство
и зеленая явь.

Озаренная небом,
Я спущуся, как в дар,
В белоствольное лето,
В белый день, в пенный рай.

От всего, что не бело,
я к реке убегу -
смою маску на небе:
там меня ведь поймут.

Солнца контур – о, диво! -
золотой, без огня,
мандаринно невинный
убежал от меня

Убежал, чтобы небо.
Белой дымкой чудес
Удивляло медведем,
Что внезапно воскрес.

Удивляло фазаном,
Что с медведя пророс,
Человек это знает,
Если светел и прост!

На кінчику пера - тремтить отрута.
Ще мить - і скрапне, наче кислота.
Добряче заробив колись Іуда,
Коли узяв срібляник за Христа.

На кінчику пера - дитяча казка.
Мелодія глибока і щемка.
Ще книжні (не живі!) добро і ласка
У розум уростають юнака.

На кінчику пера - жадання крові
Та заклики до лютої війни.
Гримлять залізних лошаків підкови,
Чуби холопів смикають пани.

На кінчику пера - слова присяги,
Яку дає країні кожен з нас.
Аби священні синьо-жовті стяги
Вернулись у Тавриду і Донбас.

На кінчику пера - жага наживи,
Дратує зір сусідові земля.
Феміда присуд надсилає мстивий:
Була - моя. Тепер уже - твоя.

На кінчику пера - слова любові,
Букет пахкий півоній і жоржин.
Пташиний спів, і зорі вечорові,
Квітучий сад щасливої душі.

Коли в житті настане кепсько дуже,
Проблем на плечі вляжеться гора -
Ходи на вогник слова, милий друже,
Тебе зігрію кінчиком пера.

04.07.2017 р.

в мої упивається губи
до крові прокушує їх
і пестить мене і голубить
у неї гортанний сміх

собі не належу відтоді я
втонув у красі неземній
Ізольда моя мелодія
рефреном я стану у ній

під небом ласкавим і синім
на травах у гушавині
я зваблю її на сина
і доню а може і ні

як сонце гаряче Ізольда
як хвиля ласкава морська
нікому тепер не дозволю
торкатись її рука-

ми з'явимось у "Mersedes"-і
у luxury VIP
Ізольда руда принцеса
відчинить дверцята і...


16.06.17

ламана поцілунку коло обіймів ніби
чи квадратура кола чи теорема Ферма
ти у коханні бачиш проблиск бозона Хіггса
темну матерію наче там її і нема

дві паралельні долі не перетнуться у часі
через дві точки лінія тільки одна пряма
третій тут явно зайвий хай і до чорта ласий
мрією про трикутник але дарма дарма

три молоденьких бджілки сіли на білу стелю
сталося це ненароком всі у одній площині
ти їх зженеш і доки ліжко для двох розстелиш
взнай опинитися встигнуть знову у ній чи ні

в темній кімнаті кішку нам відшукати не вдасться
відповідь на риторичне є очевидно у сні
випаде з шафи тарілка і розіб'ється на щастя
поки читатимеш вірші і загадкові й сумні


06.05.2017

Як пам'ятаю мить чудову,
Коли в басейн пірнула ти -
Ледь не осліп я, чесне слово,
Від сяйва юної краси.

Тоді ковзнула біля мене -
Й перехопило подих враз...
"Тобі б на подіум чи сцену," -
Подумав, - "чистій, як алмаз".

У вічі глянув - і:
- Excuse me!
What is your name?..

Всміхнулась ти...

- Замовлю "Секс на пляжі"?..
- Smoothie!
- А на десерт?..
- Сoffee latte.


10.03.2017

І мелодії-хвилі ваби
перено́сили знов до книги -
до подушки найкраще книга
на продавленім ліжка дні,
і нехай там про вищі сили,
та ніхто не цурався втіхи -
у любовних обіймах краще,
ніж у Ветхій повік порі.

І у чарах не потонути,
хоч і сім раз по сім на тиждень,
або раз, та ніхто не зможе,
то Ніхто і не супив брів.
та чи Він лаштував усе те,
і земних не минав наближень,
тільки ангели Божі знали,
але хто би їх розумів?

Тож не каюсь, тому й не каюсь,
бо, і зрештою, скільки можна?!
Хто й для чого тоді ту книгу
про одне й те саме писав,
не сказавши ні разу фразу:
«тільки жінка безмежна, кожна.
І коли ти вже в ній і з нею -
це найвище з духовних справ!»?

на фото епічних сторінках моєї біо я юна усміхнена і все ж таки вродлива
помітно щаслива примітна у всіх сенсах майже вона –
мами татова принцеса поетеса
і дівчинка-весна

а у житті інакші пироги - я маю кістяний хребет й дві кістяні ноги – подарунок Баби Яги
у житті я зілля варю щоранку й запарюю ним свою щоденну буденну вівсянку
у житті патлата й боса я мов примара із картин Босха і кажуть усі навколо усі вони
що я – портрет війни
своєї власної захованої таємної війни
від неї у мене зморшки і зайва вага запасів
від неї у мене схрони боєприпасів на кожен випадок кожну полеміку кожну атаку
я вмію послати за маракуйєю до Ітаки усякого козла чи осла із божого стада
я знаю де перемога де зрада розбираюся у сортах винограду

і точно стаю на ваги двома ногами і балансую над вашими головами

28.01.2017

Я покинула себе і у тобі заблукала,
А твоя мені країна вдвоє краща, ніж моя.
Я б в ній гралась, як дитина, і днювала б в ній, і спала,
Все в ній —любо, все —новіше, лиш хазяйка в ній -- не я.

Знаю, скоро доведеться покидати мені казку,
Доки нам обом не стало вкрай незручно, на біду,
Та до того, як прощатись, ти розрадь мене, будь ласка:
Що, якщо назад дороги я до себе не знайду?

2015

Дріботять ощадні мої кроки; рівна, під кутом належним, спина
злегка нахиляється до тебе — гостя дорогого на цей вечір,—
і сідаю я перед тобою, підігнувши стиснуті коліна,
відчуваю погляд твій і чую награну упевненість у речі.


Бачиш — кімоно моє сьогодні журавлями вишите у танці,
бачиш ти — обличчя моє біле від Хоккайдо сніжного біліше,
і коли чоло я опускаю, знаєш ти — усі ми в чомусь бранці,
та з усіх ув’язнена найбільше жінка у красивій своїй ніші.


Тут, у ці години вечорові я для тебе — розмаїта ширма,
сховок від обов’язків і світу, що нікому слабкість не прощає.
Шепчуть рукави мої широкі,і краса, наведена картинно,
так, як і століття перед нами, зцілює тебе і захищає.


Слухатиму я тебе сьогодні, й сямісен лунатиме повільно,
язика розв’яже тобі саке, що нагрітим я тобі налила,
і коли, розчулений, удома ти до жінки звернешся прихильно,
поспішить дітей вона укласти — потай мені вдячна і щаслива.


Але вже наранок в електричці ти почнеш повільно кам’яніти,
і у труд поринеш, що бездушно, як недуга, виснажить до краю,
і коли ти втомишся блукати у ворожій пустці цього світу,
журавлів танцюючих згадавши,позови мене — я зачекаю.

2015

Хай все менше жінок, за якими нутром тремчу,
і бентежать діоптрії досвіду ті ще речі
на поличках тонких і крилатих колись плечей -
що й не хочеться далі, аніж за одеж парчу,
тільки хмелю в крові, і усохлого глузду течі, -
знаю, глибше, у кожної світиться Божий слід,
і, буває, у блиску Його ані попіл не чутний,
ні лід...

Жене хмарин рожевих череду
Поет небес. Його то – ніжні мрії,
Хоч іноді на копію бліду
Скидаються. Уява так шаліє:

І каравела й замок – на виду,
У океані – острови надії…
З-поміж усіх - найкращий обведу –
Той, де лице коханої ясніє.

Але коли буремна непроглядь
Їх перетворює на темні тіні,
Вони – мов чорні лебеді ячать –

Краси мов крила у сумнім видінні…
Навіює любов, як благодать,
Вітрець легкий у чарівливім плині.

24.12.7522 р. (ВІд Трипілля) (2014)

Його кохання світло окриляє,
Вись обіймає летом, наче птах.
Осіння хмар завіса димовая
В сяйливих розчинилась міражах.

Проміння дивовижне – надзвичайно –
Любові золото - нас гріє – ах!
І ніжних поцілунків урожаї
Вирощує в ласкавих небесах.

Якщо ж нудьга неждано підкрадеться,
Наповнить сірістю всі ночі й дні,
Вогнем дихне повітряна фортеця –

Ураз розвіє видива сумні.
Нам полум`я сердечне усміхнеться –
Подай же руку, королево снів.

12.09.7523 р. (2015) Конча Озерна

Лежали, кинуті долів,
Як Дон Кіхотом Дульсинея,
Зів’ялі квіти на столі -
Рельєфні з каменю камеї.

І оберемки шелюги
Висіли, кинуті на реї,
Купці збирались на торги,
Пашіло сонце в апогеї.

І, поки день свого добіг,
З ковадла іскор гасло світло
І снопом падало до ніг -
Вона то плакала, то блідла...


02.09.15

Де запаху немає любих кіс,
Отам тобі стає і світ немилий.
Немовби щастя й доля відреклись
Й за крок ти опинився від могили.

Лежиш, мов розпростертий, горілиць,
Завмерлий, наче камінь, оніміло.
Води кохання взять з яких криниць,
Щоб душу напоїла й оживила.

Та гарні ліки є все ж од зневір –
Тут рівновага й спокій порятує –
Спинись. Глибоко дихай. Перевір.

Й поклич думками милу, золотую,
Бо знаєш сам – підеш наперекір –
І порожнеча, і життя це – всує.

31.07.7523 р. (2015)

Гойдає муз на гіллі верболіз,
У такт заграли духові оркестри
І мушкетер - шляхетний Араміс -
Танцює з дамою у темпі presto*.

Аристократів стільки тут – гульвіс.
Ще й лебеді на озері чудеснім.
Над ним самозакоханий Нарцис
На власну вроду задививсь небесну.

А може це - той влюбливий поет -
Красунь перебирає з мрії дому,
Їх баламутить віршем тет-а-тет,

Насправді ж вірний лиш собі самому.
Казковий виплітається сюжет –
Літають ельфи і танцюють гноми.

11.08.7523 р. (2015)

Неначе наливні жита,
У запашнім буянні літа,
Чарівна врода розквіта,
Аж блідне осінь золота,
Бо так не здатна пломеніти.

Немовби в неї слів нема -
Окрилено шепоче вітер,
Бо це - поезія сама,
Любов"ю й ніжністю зігріта!!!)))

8.08.7523 р. (Від Трипілля) (2015)

О ця хода із легкістю харити!
В очей розумних сяйві розчинивсь.
Я можу з Вами лиш поговорити,
Ну ще у щічку цьомнути колись.

І почуття, як стиснута пружина –
Табу на нас накладено навік.
Бо Ваша подруга – моя дружина
І Ваш чекає вдома чоловік.

В одному колективі - ми та свято
Тримаємось в напрузі віддалік.
Я можу з Вами лиш потанцювати,
Як є корпоратив під Новий рік.

На вулиці зустрінемось, яка ти
У нас печальна доленька лиха!
Не будемо там довго розмовляти,
Тікаємо – подалі від гріха.

Женем думки про зустріч, як не в тему,
Як мухи, змахуєм і так і сяк.
Та раптом в коридорі перетнемось
І Ви мені засвітитеся вся.

І я назустріч рвуся, мов до раю,
Рожевий очі застеля туман…
Та у житті продовження не має
Нездійснений службовий цей роман.

Туман розвіється, немов у гаю,
До праці бігти кожен з нас готов.
Лиш в гамівній сорочці знемагає
У закутку залишена любов.

18.07.7523 р. (2015)

Лише в уяві цю ношу ідею
Мов статую – із голови до ніг –
Вирізьблюю наснагою всією –
Твій поступ, жест – до рисочок малих.

Ліплю Кассандру віщу, не Цірцею.
І настрій радісний мене обліг.
Ти – ніби справжня донька Прометея,
Несеш добро для земляків своїх.

Чатує зло на тебе та ніколи
Не піддаєшся. Біс – де сів, там зліз,
Бо мужністю всі підступи зборола…

Дорогоцінний людству мій сюрприз –
Це завдяки тобі, о ясночола,
Живу у світі, де немає сліз.

3.07.7523 р. (2015)

На хвилі поділено ріки,
А світло - на тіні та промені.
І людство, здається, навіки -
На верстви щасливі й знедолені.

Ставки, калабані, озера,
Пустелі, моря з океанами,
Подібно до 'есесесера',
Поділені хлопцями вдалими.

Все ділиться, дробиться й б'ється -
На дрібки, уламки та клаптики.
Розподіл торкнувся і серця,
Душевної квазігалактики.

Орбіти окреслені, кола
Дружинам, родині та пасії.
А правда невтішна та гола -
Лишились мої публікації.

(2015)

Минає час. Тече потік
у марева, у сни.
І настає година пік
у маєві весни.

Буяє сонячне зело
у місті, у селі.
І має клопоти село
великі і малі.

Ідуть подвір'ями дощі
і бульбашки пливуть.
А як немає, то «хрущі
над вишнями гудуть».

Усе таке як сотні літ
було ще і до нас.
Але не мислять у селі
як научав Тарас.

Орють лани плугатарі,
і падає зоря,
але вчорашні школярі
тікають за моря.

А що, закінчується сіль?
А що, коли не буде сіл,
не стане і панів?

Побила доленька гірка
і повінь часу, як ріка,
виходить з берегів.

                              05.2015

Для розмаїття довгих статтей,
Куцих ночей і днів
Я продукую безліч ідей,
Знаю чимало слів.
Часто сиджу, наслідую вас,
Оком сканую вміст.
Їм ваш папір, емоції, час,
Вулиці ваших міст.
Ось прямо зараз вам у цей текст
Квіти із вази украв.
Хочете – можу поцупити кекс,
Декілька інших страв?
Чи описати природу, людей,
Волю, природу, човни?
Я продукую безліч ідей,
І повен ідеями!

кінець

жаскі бажання божеволіють поволі
зникаючи у вібрах мікрофонів
писк пищиком по тілу шкряботиння
татуювання кігтенігтями тобі я
сочиться стрижнем стукає стіною
стікають нектарини сококров’ю
смолою липи позлипались губи
мої твої долонінавстіжгруди
нектару повні мікрофібри плоті
іразураз сильніше ти ж не проти
в перетинку пробарабанить меццостогін
клейкі тіла розверзнуться фоловінг
пульсує пульс по метроному тихо
кицюню не кричи спокійно дихай
2015

нічого

31-03-15

Дівоча доля - пісня нова
Вінок гербарій по воді
Дівоча врода волошкова
Цвіте весною - на землі

Пливе вона святкова , пишна
Навколо ніжить бірюза
Букетом - кольорова стрічка
Сапфіру квітка польова

Ще не поранена шипами
На білім - витканий бутон
Ще не засліплена сльозами
Її майбутнє віщий сон

Чекай , надійся , я з тобою
Оберігаю від негод
Тебе надійною ходою
Я приведу - у світ пригод...
2010р.

черговий реверанс
учорашній екстаз
мікстує Брамс
гасовою лампою
смолою брунатною
валить бас

у надриві ти
відгукуюсь я
чи то пак інтуїція
трансляцію шпальт
обриває фальш
і твоя амуніція

млою поросли
дощові мости
описані стисло
крига скресла
готуй весла
маньєристе

2015

ще сонця килим обрій не доїв
у жменю не затис багряну бджілку
не тямив що чинив і гірко
зробилося від ручаїв
не приберіг бо не зумів

стрімке rubato обважнілих нот
щедротно посипав і заздрив місяць
кліпками луп у горлі гнітно
катрен абзац коловорот
у грудях very bad and hot

о скільки дивлячися з-над цинку стріх
сюжетів бачив навіть чувся подих
ловив захованості подив
він був для них як оберіг
уже не так man скоїв гріх

а місяць через тебе потьмянів
і через тебе розчинились вії
тобою потопила мрії
у водах учорашніх днів
у рідині кислотних снів

о місяцю о вірний друже мій
візьми прошу частину мого болю
укинь в очей зелене море
урви твердиню берегів
здійми у ложці буревій

як ночі обрій коси розплете
од сукні одірве останній ґудзик-зірку
обірве зеленкаву нитку
ти місяць зрадив і мене
типовий фарс у вар’єте

2015

Ще ладно так сяє сідничок світильник у стрінгах
і небо високе в медових зринає стежинках,
ти яра і пружна, і світла ще поки, місцями,
а жаль, що затьмаритись має усе це роками,
і юні, і світлі - нові прокладуться доріжки,
і це чоловіку не просто там груди і ніжки!,
о вище це значно за флірт і прибої нестями -
у злеті крізь ваші єства стаємо ми богами!

22-02-15

розкладу тебе як таро
ворожитиму до схід сонця
у фонеми життя твого
я пірнатиму гола боса

перетру я тебе у мак
полоскатиму в річці коси
із води вийду гола боса
тільки так бо інакш ніяк

руки в руки уста в уста
чорні пасма волосся змії
розповзлися а сон трава
позирає з-під м'язів шиї

розкладу тебе як таро
ворожитиму аж до рання
як уперше і як востаннє
пальці пензлі а плечі тло

2015

***
Як не читаємо, то й не почують.
Ліра і Муза взаємоіснують,
не помічаючи пару свою.
Рими, на щастя, не патентують.
Щастя, до речі, не у раю.

***
Копіюйте найбіліші вірші,
забирайте рими у нікчеми,
критикуйте оди і поеми...
Я, не претендуючи на більше,
патентую заборонні теми.

***
Минає мрія. Тільки у поета –
і воїна, і інколи – естета,
вона минає гамою октав
на партитурі іншого сюжету,
який він сам собі намалював.

***
Відомих люблять і читають.
Нечитаних не помічають.
Недоторка́них не чіпають,
а оминають і мовчать.
О, непомічені поети,
як легко канути у Лету.
І тільки наші силуети
усе до ирію летять.

***
Не забуваючи про Бога,
прошу у неба лиш одного:
– нехай скоромного зеро,
але огрань моє перо
супроти ворога земного.

***
Душа поета ще на злеті
міняє обриси свої.
Так і поезія безсмертна.
І як її, таку уперту,
не взяти в лицарські рої?

                              01.2014

Зустрілись очі старості та юності. Зустрілися десь думки та мрії старості та юності. зустрілися дві різних епохи. Очі старості,вірніше віку злегка зволожені і дивилися у світ молодих не заплаканих очей. Одні знали життя. Бачили вічність вміли видавати мудрість. Інші молоді. Нахабні, наполегливі стрімкі і бентежні. Прагнули довести що світ весь мусить все віддати. Очі віку дивились і злегка посміхались.
Очі молодості дивилися і просто прагнули. Куди?
А Світ дивився. Дивився , мовчав. Просто думав. В той час коли очі віку знали що вже казати немає що. А якщо і є що сказати то просто те що називається незнанням

Лист невідомому адресату…

Ми були коханцями у минулому житті. І ми кохали…
Кохали без обручок і чужих благословень,
наперекір усім правилам і законам.Але ти заборонив мені любити іще когось, крім тебе. І тому я буду самотня… і в цьому житті, в і наступному…
Мене оточують тисячі безликих створінь, порожніх душ, брудних думок і бажань.
І я хочу пройти осторонь цього світу, який мені чужий і огидний… Мені байдуже, що там кричать за спиною – від заздрості, дурощів чи власного безсилля…
Мені байдуже, хто страждає через мене.
Навіщо мені усе це, коли у мене є Ти?..
Ти – безмежний океан неземної радості, ти – неприборкана стихія і тиха гавань, в якій не чути звуків злого світу.У тобі є все…

Ти – частина мого серця, шалено-пульсуюча артерія.Ти – сенс мого існування, тобою заповнений весь простір Всесвіту і моєї свідомості.Без тебе мене не існувало ніколи. Як і тебе без мене.Я не пам’ятаю, ким ми були, але нам усі заздрили…А можливо, ми уже безсмертні…Ми вросли у землю нескореним духом свободи, розіслали свої мрії сотнями білих голубів, спустили свої думки на землю зливою, що змивала світ від бруду…
Нас уже не розлучити.Ніколи.Я не проміняю на дорожню куряву наш світлий політ.Я берегтиму наші крила глибоко в душі.Вони такі пошарпані і стомленні, але рідні…І хай я уже не зможу полетіти, щоб тебе знайти, але я завжди буду поруч.Я буду усім, що тебе оточує – теплим днем, тихою ніччю, радістю і вірою.І я залишу на твоєму столі перо. В мочене у кров натхнення.Те, що не згорає у вогні неправди.Дане мені із неба. Бережи його. І поки ти його берегтимеш, житиму і я.
Щоб у наступному житті знову закохатися.Лише у тебе.І у небо.Ми - безсмертні…

у тілі адреналін
прагну змін
то́бі in

і сліпцем пілігрим
в очі дим
де і з ким

линеш попелом пурх
колом рух
і розлук

межи нами стіна
проросла
суть проста

у буденності снів
ниций гнів
зник і скнів

загрубіла струна
а гула
і нема

2015

Прийде іще до нас обох весна,
Неначе італійська баркарола*.
Долине десь раптово із вікна,
І все засяє радістю довкола.

Завулок, ніби стрілка вказівна,
На площу тихо виведе – додолу.
І підійнявши хвилею наснаг
В шалене кине враз обіймів коло.

Мовчи. Лише вустами говори –
Мов серця два - одне з одним злилося…
Кохання щонайкращої пори

Жнемо ми плід, як золоте колосся.
Скажу собі: «Від радощів замри!»
І світле притулю до щік волосся.

26.01.7522 р. (2015)

На розі в маленькій кав'ярні,
Де янголи плачуть сумні
На ніжних картинах примарних...
Де тануть свічки на стіні,

Сльозами стікають додолу,
Розгойдують тишу хмільну...
Малесенький затишний столик
У тінях гардин потонув...

Там стрінуться наші долоні
І пальці сплетуться тонкі,
І з кошика маки червоні
Нам зронять легкі пелюстки...

І я,неймовірно щаслива,
В очах твоїх карих втону!
І променів сонячна злива
Залиє пожухлу стіну!..

І може всі давні оскоми
Ця зустріч загоїть мені
В кав'ярні, до болю знайомій,
Де янголи плачуть сумні,

Сльозами стікають додолу,
Розгойдують тишу хмільну...
Малесенький затишний столик
У тінях гардин потонув...

зашкал. емоція. напруга.
не кішки у душі - ковші
неоковирністю облуди
порозпирає мені груди
інакше буде чи не буде?
зап'ястки ломить і хрящі

а спробуй без утрат клітини
заповнити кросворду вщент
зима наводить перспективи
сумарно змінені мотиви
крізь скло у небі сторож дивний
фужер. ковток. тепло. абсент.

в залізній клітці норм і правил
улаштувати б собі бунт
докупи миттю всі химери
в смітник шакерові манери
змінити вицвілі шпалери
на колірність, тоді отут

упевненість розправить плечі
ваґантом піде у світи
у хаотичності бездїі
обломиться шматок надії
раухтопазом пломеніють
уламки давньої біди
2014

Недопите моє глясе,
В шибку стукає ніч і злива,
Я тобі дозволяю все,
Молода ти моя, красива.

Нагромадила купу слів
І у двері пішла відразу.
Я прощати завжди умів,
У собі не ношу образи.

Наздогнавши твій силует,
У дощі притулився станом,
Ну а потім ми тет-а-тет,
Ніби вперше чи у востаннє -

Поскидали плащі на стіл,
Заважає білизна в ліжку,
Буде шал, буде танець тіл
І по спині - нова доріжка.

Недопите моє глясе,
В шибку стукає ніч і злива,
Я тобі дозволяю все,
Молода ти моя, красива.

Я прощаю тобі усе -
Ще орел, але в сивім пір"ї -
Недопиту в кафе глясе,
Нігтів слід по душі і шкірі.

7509 р. (Від Трипілля) (2011)

скрипкові сльози на лжеложе
скрапають в озеро жалю
повни його, далебі гірше
нема куди, ну, сміливіше
цитуй впечаленого Ніцше
декламаційно свої вірші
читай юнкому скрипалю

грязьово-селеві потьоки
цівками жури із очей
диви в обидва, ненароком,
невірних в бік півтора кроки
зірветься голос наджорстокий,
розіб'ється, і піде в склоки
крихка надмір віолончель

в даблфутлярі копійчина,
на фейсі - прагнення мети,
смичок ізмастить каніфолем
залиже струнам ранеболі
зіграє рівних три тріолі,
й у кварто- квінтовому колі
зійдуться - він, вона і ти.

лунає реквієм кохання усебічно
хвалебну оду радості не чуть
риторика печально-ексцентрична
я серце маю...чуєш...не забудь

почав то грай і не чекай овацій
кінець спектаклю хепі енд мабуть
будуєш лінію усесвоя прострацій
ти чуєш...серце маю...не забудь

облиш куліси й всиротілу сцену
пустотна зала взріє ролі суть
одягну маску діви Мельпомени
я маю серце...чуєш...не забудь
2014

у ветхім сні сердечно їй тулися,
цілуй у ліву всміхнену брову
чорнильнОцятковану дугу,
лобзай чоло, уклінно покорися.

у ній ти рафінадно розчинись
офірно, так приреченопокірно,
- дівча моє чекай, постій-но,
лебідко краснопера усміхнись.

заспраглу душу ти йому скропи
олієеліксирами і мирром,
і обкури сакральності кадилом,
однинівічно сполу - ВІН і ти.
2014

Хеллоуин. Акт.

Темный Ангел в ночной полудреме летел...
Утомленно и сонно в чары действа глядел,
Как осенние ведьмы в липкой тине болот
Брали хлад омовенья в свой последний полет...

Над печальной землею Ангел Зла пролетал
В состояньи покоя... Озирал? Надзирал?
И шалунья, в чьем сердце черный клекот ворон,
Совершала в почтеньи реверанса поклон...

И иная, которой уж касается тлен,
Что сменила с позором свой талант на домен,
Расслоенная телом, но еще хороша,
Обнаженно хотела, чтоб коснулась душа

Этой матрицы мрака, этих глаз седины...
Вдруг завыли собаки на рожденье луны...
Утомленный увидел... Как покровом накрыв...
Индульгенцию выдав... Ей грехи отпустив...

Над болотною тиной стон оргазма витал...
Утомясь Хеллоуином в темный край улетал
Он, осенней идилии объявивший конец...
Тьму в ночи осветили искры женских сердец...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533853
рубрика: Лирика
дата поступления 01.11.2014
автор: Сокольник

Пожелание солдата девушке

Смотрит в лицо незнакомый рассвет.
Рухнуло прошлое. Выхода нет.
Я ухожу. Чувство долга зовет.
Мы выступаем в кровавый поход.

В сорванном флере растоптанных дней,
В мрачных картинах тревожных ночей,
Верность храня, пусть духовную, даже
Мне изменив, оставайся моей,

Той, сохранившей мой образ в душе.
Той, удержавшейся на вираже.
Искру надежды на встречу храня,
Главный подарок получишь- меня.

Тело свое я тебе подарю.
Рунами верности заговорю.
Хоть на траве, хоть на простыни белой,
Все, что захочешь, со мною ты делай.

Наших желаний сольются основы.
Сбросив одежд неуместных оковы,
Страстью наполним любовное ложе.
Это любой мне награды дороже.

Это- подарок превратной судьбы,
Сердцем твоим мне протянутый смело.
Пали сомненья душевной борьбы.
Ты подарила мне душу и тело.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486743
рубрика: Лирика любви
дата поступления 19.03.2014
автор: Сокольник

Весенние цветы

Весною пышно расцветает... ревность,
Когда девчонки одевают босоножки,
И прелесть ног преодолеет верность,
Как корм не впрок коту при виде кошки.

Весною пышно расцветают... ссоры,
Когда, себя сомненьем тяжким истязая,
Как птичка, упорхнет в открытые затворы
Твоя любимая, от ревности сгорая.

Под небом солнечных дождливых взвесей,
Когда так сладки эротические сны,
Порыв желания хандрой уравновесив,
Срывайте радостно подснежники весны.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488838
рубрика: Лирика любви
дата поступления 28.03.2014
автор: Сокольник

А я оце, бачиш… ( заміжній коханці )

А я оце, бачиш, весь день по тобі сумував.
А я все в обличчя сторонніх людей заглядав.
Твій погляд ловив серед сірих облич уночі...
Та ти не моя... Ти заміжня, хоч криком кричи...

І мною весь вечір ти мариш в сімейнім теплі.
І буде до втечі манити мій образ в імлі...
Готова покинути все, утекти в темну ніч в чому є.
Готова на все... Та обов"язок все не дає...

Я в мороці смутку до тебе скрізь ніч дотягнусь,
І серця здобутком таємного шалу торкнусь.
Моя ти тілесно, і серцем навіки моя.
Нам доля всміхнеться. І вірно чекатиму я.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493842
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 20.04.2014
автор: Сокольник