ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ольга Олеандра
2024.02.26 10:51
Вручає доля квіти. Із вогню.
Вогняні квіти на весь обшир неба.
І хочеться відмовитись – не треба!!!
Але дарунки долі – то святе.

Палає всесвіт. Вогненний букет
заповнює і смажить поле зору.
Розпалює супротив чи покору –

Юрій Гундарєв
2024.02.26 10:32
Сніг, ніби срібне рядно.
Один. Самота.
Біле, як ватман, вікно.
Один. Саме ти.

Весь світ замело…
Навіщо ж сюди прийшов?
Щоби нести тепло.

Володимир Каразуб
2024.02.26 09:56
А справа в тім,
Що я і не приховував
Ні власний подив, ні холодних слів,
Ні пристрасті, що сходилась з іронією,
Ні те, що світ – один великий міф
З його бажанням діяти, як бачиш
Настільки хутко, щоб ніхто не зміг
Затямити його поточні риси,

Світлана Пирогова
2024.02.26 09:20
Зима. Глінтвейн. Скляні квадратики вікна.
Сплітає лютий макроме морозне.
Бузку засохлому наснилася весна,
Неначе хтось несе його з-за рогу,

А поки в фоліанті - пил і духота.
Хоч заглядає часом хуртовина,
Розлук далеких в'ється стигла глухота.

Леся Горова
2024.02.26 08:50
Всю ніч у вікно несподіваний дощ побивався.
Так гулко й настирно, що сон мій наляканий втік.
Здіймалися хвилями згадки, спліталися станси.
Було щось забуте, тремтливо-хвилююче в тім.

Як в деку кленову, бажаючу звук відродити,
Вдаряли краплини у скл

Микола Соболь
2024.02.26 06:42
Мовчить знесилена Вітчизна.
Знекровлений тече Дніпро.
Хто справить по загиблих тризну?
Якщо не ми, то вже ніхто.
Відмиють руки московити,
коли стече з багнетів кров
і стануть вчити нас любити,
і, що нацисти – полк «Азов».

Віктор Кучерук
2024.02.26 05:28
А навколо – ні сміху, ні крику,
Ні овацій, ні лаянь нема, -
Мов істоти глухі й без’язикі
Навмання поглядають сліпма.
Мов попереду зводяться тіні
Від нестерпно скрипучих стільців, –
Збайдужіло нове покоління
До творінь усіляких митців.

Олексій Могиленко
2024.02.25 20:35
Десять років чекаємо миру,
Але чуємо страшне:війна.
Ми в полоні новин із етеру
А в полоні хтось знову вмирав.
Щохвилини сивіють дружин
Сивину чорна хустка схова...
Не вернути вже брата чи сина,
Тата в діток забрала війна.

Микола Дудар
2024.02.25 20:05
Не смітять нотами… Лікують ними
В семи поборнім колі від недуг.
Є інколи й свої для цього рими
І кілька сот хвилиних вірних слуг…
А що вже там казати про ефектність,
Коли все оживає навкруги!?
Хоча й усі ми в цьому світі смертні,
Я б краще, як на

Євген Федчук
2024.02.25 16:32
Вертались чумаки в погожий день із Криму.
Воли повільно йшли, вози важкі тягли.
Розімлілі чумаки не поганяли ними.
Знайомий добре шлях, вже в котрий раз ішли.
Вже недалеко їм лишалося й додому.
Ідуть понад Дніпром, вже й Хортицю видать.
Спинилися на

Іван Потьомкін
2024.02.25 14:19
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене

Світлана Пирогова
2024.02.25 14:11
Не вщухають пташині арії,
Вже літає пух тополиний.
Мабуть, пише весна нам сценарій,
Бо душею до тебе лину.

Світить сонце бурштином в зіниці,
Вабить травня квітучий дотик.
Ти сердечна моя таємниця,

Іван Низовий
2024.02.25 12:55
Сірооке моє дивенятко.
Хочеш,
Я розкажу тобі,
Чому
Я назвав тебе іменем Леся?

На Поліссі,
В дрімучому лісі,

Леся Горова
2024.02.25 09:26
Хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
жалі та голосіння, –
то ж була буря весняна,
а не сльота осіння.

Володимир Бойко
2024.02.25 08:54
Краще незадоволений геній, ніж задоволений ідіот. Російськими цінностями вимощена дорога до пекла. Колись противника обкладали матом, нині – компроматом. Вираз «Можем повторить» - відлуння московитських запойних традицій. Диванні стратеги укр

Віктор Кучерук
2024.02.25 06:52
За вікнами сходить світання
І спішно яскравим стає,
А в дзеркалі видно згасання
Нестримно печальне моє.
За вікнами далеч безкрая
І ранку упевнений крок,
А в дзеркалі сутінню зяє
Близький і глибокий куток.

Микола Соболь
2024.02.25 05:50
Що ти плачеш? На тобі перо,
паперовий лист, чорнила трохи…
Опиши, як заревів Дніпро.
Чи, то ковбик так після гороху?
Читачу подобається драйв,
трохи сексу, бо без нього пісно,
він шепне на вушко: «It's My Life»,
і вона віддасться йому, звісно.

Ігор Шоха
2024.02.24 19:56
Диявола не бачили ні разу,
але усюди є його рука
у вигляді зеленої зарази.
Воно і тут у ролі віршомаза
ще удає із себе козака.

***
Поети є реальні, і ніякі,

Тетяна Левицька
2024.02.24 14:56
Лебідкою густий туман
над озером розправив крила.
Злетів у вирій фіміам
з родючої землі кадилом.

Світанок небо засліпив,
сховав за обрієм почвари,
і сонця фотооб'єктив

Артур Сіренко
2024.02.24 11:49
Що ховається в глибині троянди
У сокровенній серцевині пелюсток?
Ніщо.
Порожнеча, з якої виникло все.
І в якій все тоне і розчиняється,
Запитую в цієї пишної квітки:
Ти пам’ятаєш про що я снив?
Пам’ятаєш мої блукання

Віктор Кучерук
2024.02.24 05:17
Ще час не вивітрив з кімнати
Парфумів пахощі хмільні
Тієї жінки, що багато
Дарила радощів мені.
А ти вже брязкаєш ключами
І швидко робиш звичний вдих,
Та на балкон прямуєш прямо,
Де я розгублено затих.

Роксолана Вірлан
2024.02.23 20:13
Кажете - любити ворогів?
Що ж: тоді, ненавиджу з любов'ю
і з любов'ю - свідками Боги-
меч встромляю ворогу між брови.

І нема провини і гріха,
що рука піднята не здригнеться
вивільнити з зайди прілий хлам,

Іван Потьомкін
2024.02.23 18:28
Як крик того, кому зламали руку,
Так ти кричиш в моєму серці, деревце.
Ще ж тільки вчора раділи ми з тобою
Новим листочкам, що творили крону...
Не байдуже мені, бо ж мало що лишилось
З райського саду, в який Адама поселив Господь.
Мало що зродилось

Леся Горова
2024.02.23 09:08
Мідне замружене сонце скотилось до краю,
Хмари бровастої тяжістю стиснулось ніби.
Кожного вечора небо мені розквітає,
На горизонт одягаючи сяючі німби.

Заходу фарби чарують, згасаючи миттю.
В чому і ще швидкоплинність така і мінливість?
Сковзує со

Світлана Пирогова
2024.02.23 08:53
Очі у журбі, думки снують далеко.
І ніяк не вгамувати щем сердечний,
Не забути його людськість, давню ґречність,
Погляд в мирне небо і політ лелечий.

Обстріли і згарища ...- скрізь небезпека.
Волі хочеться, мов пташці, як раніше.
Десь пропала в пр

Віктор Кучерук
2024.02.23 05:22
Врізалася клином
Зграя журавлина
В почорніле скупчення хмарин, -
Розчахнула сміло
Нерозривно ціле,
Ні на мить не стишуючи плин.
Подалася далі
Над моїм причалом

Сергій П'ятаченко
2024.02.22 22:08
беззоряно-чорне знов небо знов мапа країни червона
недремне вночі потойбічне чигає по той бік кордону
від мокрого снігу ці ночі стають більш важкі і вологі
зустрілися на перехресті нічному нічні дві тривоги

у першої голос журливий він душу до денця

Євген Федчук
2024.02.22 20:01
Давним-давно посеред Кримських гір
Сугдея незалежна ще стояла.
В ній, кажуть, Феодора царювала.
Хоча пройшли віки уже з тих пір
Та й досі люди згадують про то,
Яка була красива й справедлива.
Як люди почувалися щасливо
В її правління. Не жалівсь ні

Ігор Деркач
2024.02.22 17:44
А у юрби немає серця.
Таке буває де-не-де,
коли здається,
що ідеться
про те, чого нема ніде.

***
А на війні до перемоги

Олена Побийголод
2024.02.22 15:52
Із Володимира Войновича

Тягла бабуся кіш
з городніми речами,
щоб всю сім’ю скоріш
нагодувати щами:

капусточки качан,

Ярослав Чорногуз
2024.02.22 12:38
Німіють щастя висі неозорі,
Ніяких поміж них нема розмов.
Неначе звуки із консерваторій,
Вібрують тонкострунно, бо любов

Як дама у кокетливім капорі* --
Тремтлива, ніжна, витончена мов --
Нечутний навіть стук її підборів -

Леся Горова
2024.02.22 11:28
Несмілий березень грозиться снігопадом,
Стерніють ще незорані поля,
Синички розтеленькалися радо,
І раптом - чутно пісню солов'я.

Звідкіль так рано? Де взялась, пташино?
Зима не встигла за поріг піти,
А люба серцю пісня ніжно лине

Тетяна Левицька
2024.02.22 09:38
Поки вірю тобі, як собі — берегтиму
те, що небо в дари нам послало.
Бо закохана жінка — душі берегиня,
а бездушна — загострене жало.

Спрагле серце болінням виснажують думи,
і нема їм кінця, а ні краю.
Відстань вивітрить шлейфи солодких парфумів,

Світлана Пирогова
2024.02.22 08:57
Малюєш в пам*яті графітом
П*янку зимову жінку-вишню,
Подарував би самоцвіти,
Але ж чомусь тобі не втішно.

Натхненно лінії виводиш,
Вишневий післясмак зимою.
До серця б знати усі коди,

Віктор Кучерук
2024.02.22 05:33
Немає більше що казати,
Та й чи потрібно говорить,
Якщо можливість є поспати
Цієї тужної пори.
Блукає тиша по кімнаті
І морок хату затопив, –
Немає більше що казати,
Крім побажання: Мирно спи!..

Сергій Губерначук
2024.02.21 20:43
Моя кохана пахне часником
і убиває всі мої мікроби,
я злизую, мов з миски язиком,
з її натертих ніг пітний доробок.

Вона солона, ніби океан.
Вона недраяна, як темні ночви.
Її боїться кожен мій фаланґ.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ярослав Бих
2024.02.14

Меланія Дереза
2024.02.08

Галина Украйна
2024.02.02

Ґадза Володимир
2024.01.31

Рікардо Лаер
2024.01.15

Котенко Вадим Бойко
2024.01.10

В Дольний Віктор Дольний
2024.01.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ігор Деркач - [ 2024.01.27 23:07 ]
    Із голосу Кассандри
    Коли тиняюся у самоті,
    то іноді впадаю... у нірвану,
    аби думки розвіяти пусті
    навіяними сурами Корану.

    Не маю ні уваги, ні ваги.
    Усе одно упоминає всує
    не те, що додає мені снаги,
    а бісота, якої не пойму я.

    Елегії чи опуси пишу,
    оспівую минувшину убогу,
    то і тоді єдиному служу –
    моєму найвагомішому Богу.

    Із ним таємну бесіду веду
    нараяною мовою народу
    і, може, попереджую біду,
    що зазіхає на його свободу.

    Або даю історії урок,
    або віщую очевидне лихо,
    коли у кого запалає стріха,
    або корона... хай би і вінок
    сонетів на багато сторінок...
    ...............................................
    поезії народжуються тихо.

    01/24


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  2. Олег Прусак - [ 2024.01.09 23:29 ]
    Чорнильне причастя
    Сьогодні брат мій – то холод зимової ночі,
    сестри – ручка і трохи чорнил.
    Якими, як завжди, я хочу,
    вознести те – що тягне лише до глибин.

    Я думав ніч мою душу очистить,
    візьме до зірок й спопелить десь у них.
    Випалить, і без жодних інтриг,
    зірве з шиї рабства намисто,
    зроблене із думок цих важких.

    Та як завжди, лиш паперу і Богу я сповідаюсь,
    Руки в чорнилі – то причастя моє.
    Рукописи не горять – тому нехай це все зберігають,
    А я йду слухати Був’є…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  3. Олег Прусак - [ 2024.01.09 23:00 ]
    Я спогадом стану бентежним
    Крізь часу пелену, серед звичних в житті ситуацій,
    Я чекатиму там, позаду, поміж знайомих нам декорацій.
    Декорації створені мною, занадто реальними для мене ж були.
    Це ж насправді прояви волі,
    Які виставу свою так і не віднайшли.

    Я спогадом стану бентежним, і вітром що все пронесе,
    Ключем до воріт, та, напевно, манежних,
    Срібною кулею, що потрапила, трохи нижче аніж плече

    І поллється із рани не кров, а лиш туга,
    Руки знову мандраж пробере,
    На обличчі усмішка , а на серці напруга.
    От що буде коли ти згадаєш мене !


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  4. Ігор Деркач - [ 2024.01.09 13:25 ]
    Неминуче прозріння
                        І
    Із ирію повернуться лелеки
    і люди – із чистилища подій,
    розтане іній, щезне буревій
    війни, та уявити це нелегко.
    Усе стає примарне і далеке,
    згасають мрії, меншає надій.

                        ІІ
    Пригадую минуле вечорами,
    буває, і ночами не до сну,
    коли переглядаю панораму
    очей веселих і лише одну
    неуловиму усмішку сумну.
    Та канули навіки юні роки,
    і невеселі спомини, і сни,
    і може, порахую восени
    здобутки і недоліки – на око,
    а перемоги... до кінця війни
    оберігаю олімпійський спокій
    і може, дозимую до весни.

                        ІІІ
    Накочуються туга, і печаль,
    і душу кличе непробудна тиша.
    О, рідні люди, як мені вас жаль,
    коли уявлю, що усіх залишу,
    кочуючи у невідому даль.
    Позаду і тини, і перелази,
    і ночі у молитві до Отця,
    і дні у поті чуба і лиця,
    серця і душі, і... одного разу
    побачу, що стає все менше часу
    до миті неминучого кінця.

    01/24


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  5. Юрій Гундарєв - [ 2023.12.14 10:22 ]
    Віршопад
    Вся ніч ще попереду…
    Раптом у тиші,
    мов яблука з дерева,
    падають вІрші.

    Мариться знову і знов
    тінь срібнокрила...

    Я відчиняю вікно —

    ніч зупинилась.

    Автор: Юрій Гундарєв
    2023 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  6. Юрій Гундарєв - [ 2023.11.02 13:59 ]
    Сон
    Когда еще дремлет нагретое тело,
    растекаясь негой по сырой простыне,
    голова уже бодрствует и первым делом
    реставрирует сон, ускользающий по стене
    к потолку, где, как на белом экране,
    со скоростью хроники времен Валентино
    проносятся фрагменты сна, и, что странно,
    разрозненные кадры не склеиваются
                    воедино,
    остаются лишь небольшие сюжеты
    или символы, скажем: целующие губы…
    Хоть в соннике расписаны все случаи эти,
    но такие трактования неточны и скупы,
    и хочется снова в объятиях сна
    прислушаться к эху ночных видений…
    Закрываешь глаза, но проём окна
    уже заполняет заспанный день —
    такой обычный вне декораций мрака,
    возможно, удачный, а может —
                    не очень,
    и будешь весь в ожидании знаков
    так и не разгаданных утром
                    пророчеств.

    Автор: Юрий Гундарев
    2003 год


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  7. Ігор Деркач - [ 2023.10.26 20:53 ]
    Ревізія пройденого
    Усе було на нашому віку:
    любов і зрада, успіхи і горе,
    краси і болю море неозоре
    усупереч і завдяки совку.

    Буває, із вологими очима
    викреслюю минуле у журбі
    за тими, що лишилися живими,
    але свідомо зрадили собі.

    І це найтяжче із переживань,
    яке або нікого не прощає,
    або не уявляє того краю,
    де Інь урівноважується Янь...
    у світі нереальних сподівань
    омріяної долі не буває.

    10/23


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  8. Ігор Деркач - [ 2023.09.09 10:16 ]
    Приватне і суспільне
    Гірка печаль оповиває душу –
    немає пієтету до рідні,
    з якою нам не по дорозі... ні,
    я їх любив і учти не порушу,
    але... навіщо на моїй війні
    оці лакеї, що по ходу п’єси
    свої репрезентують голоси?
    Та, Господи, помилуй і спаси
    від місії фальшивого процесу,
    де мають особисті інтереси
    найняті агітатори яси.
    Не треба перейматися за мене,
    не буду я із тими заодно,
    хто помагає... падати на дно,
    де випливає іноді зелене...
    «це не на часі» явно... і таємно
    душа не хоче у таке... кіно.

    09/23


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  9. Юрій Гундарєв - [ 2023.07.13 10:34 ]
    За склом
    Пробач за те, що вже було,
    за те, що не пробачений…
    У клітці мов з подвійним склом,
    стою безкрилий, страчений.

    Стікає біль з мого чола,
    у вухах - септакорди…
    Чому почути не змогла
    беззахисність нескорену?

    Все робиш ти собі на зло -
    смієшся, знову плачеш…
    Пробач за те, що відплило,
    немов примарна качка.

    Автор: Юрій Гундарєв
    2023 рік


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (4)


  10. Ігор Деркач - [ 2023.07.06 21:58 ]
    С'est La Vie
    Ми й досі не оснащені бронею
    у тій же мірі, що і вороги.
    Хіба не ми у НАТО панацея?
    Хіба не Україна щит Арея,
    що перемозі додає снаги?
    Московія не має автостопу
    на аморальні дії бойові.
    Її фінал – діра у голові...
    тому... тому на совісті Європи,
    що має роги, мовою Езопа,
    а Україна має... селяві.

    07/23


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  11. Юрій Гундарєв - [ 2023.05.23 10:41 ]
    Роден
    Ты явишься с налитыми сосками,
    с тугими бёдрами наперевес…
    Да будь я даже камнем,
    и то б растаял, испарился до небес.

    Но, слава Богу, я пока не камень.
    Я – лабиринт пульсирующих вен.
    И чуть дрожащими от нежности руками
    лепить тебя я буду, как Роден.

    Автор: Юрий Гундарев
    2018 год


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (3)


  12. Юрій Гундарєв - [ 2023.05.18 09:11 ]
    ПроЛіски

    Збираю кожен рух твій, кожне слово,
    напам‘ять вчу і вдень, і уві сні…
    Все вперше відкриваю знов і знову -
    так проліски збирають навесні.

    Автор: Юрій Гундарєв
    14 травня 2023 року


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (2)


  13. Юрій Гундарєв - [ 2023.05.10 11:10 ]
    Муза
    О, пані Музо гонорова!
    Я - сам. Вікно. Дощить…
    Збираю віршів ваших грона,
    і сльози у душі.

    Гортаю подумки рядки,
    йде кругом голова…
    Погоджуюся залюбки:
    все це лише слова.

    Слова - нащадки творчих мук…
    А за вікном дощить…
    Все зрозуміло. Таж чому -
    ті сльози у душі?!


    Автор: Юрій Гундарєв
    2023 рік



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (2)


  14. Ігор Деркач - [ 2023.04.03 17:43 ]
    Весна в розстрочку
    Досіває як на рану солі
    завірюха іній і сніги...
    певно, як розтане моя доля,
    вийде навесні за береги.

    А коли навіяна розлука
    стороною омине мене,
    розіллється повінню по луках,
    ручаями-бродами мине.

    Поміняємо одні на інші
    у далекім вирії краї...
    але Богу все одно видніше,
    де, кому, куди, коли раніше
    йти і йти у засвіти свої.

    І запам'ятається надовго,
    і не буде мучити нікого
    те, що ми у світі зажились,
    і не залишається нічого
    як пливти до берега чужого
    у обійми осені... колись.

    04/23


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  15. Ігор Деркач - [ 2023.03.17 12:22 ]
    Мистецькі перегони
    І
    Куцому до зайця не далеко.
    Недалекі їхні візаві:
    когуту ку-ку у голові,
    жаба уповає на лелеку...
    висловити легко і нелегко
    уявити, – це є селяві.

    ІІ
    Наче, окуповані: майстерні,
    конкурси, комісії, журі...
    що не член із еспеу, то геній,
    що не судді, то коняки темні,
    що не витвір – опус попурі.
    Місія совкової культури:
    грамоти, дипломи видає...
    авторами куплені в натурі
    як нове досягнення своє.
    Попереду ті, що визначають,
    де, кому, за що, який калим...
    є лауреатом головним
    той, що найвеличнішого славить.
    Тішимося іродом новим.

    ІІІ
    Всі укази видає найвищий:
    хай і гірші, але кращі інші, –
    вирішили слуги очмани
    і городять члени і чини
    вищі перелази і тини.
    Офісу і коміку видніше...
    ...............................................
    Видно зацікавлені вони,
    щоб ішли у засвіти да-Вінчі.
    Їм не заважають пересічні
    номінанти дір на ордени.

    03/23


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  16. Юрій Гундарєв - [ 2023.03.14 09:55 ]
    Мій рейтинг
    Чи не найнижчий рейтинг на порталі -
    чотири і чотири з копійками:
    мені, як краплі, бали витискали
    невпевнено тремтячими руками.

    Кому бракує, можу все віддати -
    ці бали, згоден і на нуль…
    Не мріють про звання солдати,
    коли вперед ідуть під гуркіт куль.

    І згодом цих відзнак стає замало,
    до них прикутим опиняєшся довічно…
    Найвищим є ім‘я - таке, як Алла.
    Найвищим позивним - Да Вінчі.

    Автор: Юрій Гундарєв
    2023 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  17. Юрій Лазірко - [ 2023.02.01 17:19 ]
    мурмурандо мурмуранд
    Левандівка
    не Монмартр
    Сихів
    не Бродвей
    вже мене давно нема
    там
    де п‘ють
    глінтвейн

    як живе
    без мене
    Львів
    знає тілько він
    там я першу кралю
    стрів
    слухав Юр’їв
    дзвін

    там лежать
    батьки мої
    цвинтар не один
    не казав мені
    не їдь
    не просив
    не йди

    не питався
    чи вернусь
    де родився
    ріс
    дав мені на сивину
    спогади старі

    от і ношу в серці
    щем –
    вулички вузькі
    каменяр
    із кобзарем
    і трамвай міський

    сплячих левів
    маю двох
    море черепиць
    найрідніше там
    Різдво
    краще всіх
    столиць

    тут нема
    таких батяр
    ґвари
    і манер
    не на Краківський базар
    я іду тепер

    жеби мешти
    си купив
    батярівку теж
    і бим гальбу пива
    вбив
    не єдну
    авжеж

    мурмурандо
    мурмуранд
    пісня
    на галь-паль
    я не яндрус
    не амант
    не якийсь хабаль

    та в судинах
    львівська кров
    без принук тече
    шляк не трафив ще
    агов
    поки в серці
    щем

    26 Листопада, 2019


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  18. Юрій Гундарєв - [ 2023.01.17 11:29 ]
    Дюльбер

    Палац «Дюльбер», що у перекладі з
    кримськотатарської означає «чарівний»,
    є однією з визначних пам‘яток Південного
    берега Криму.


    Знову приснився чарівний Дюльбер:
    чайки здіймаються вгору,
    не випускає з обіймів тебе
    зморене сонцем море.

    На горизонті сплять кораблі,
    наче птахи на проводі.
    Білої гальки гарячі вуглі
    жалять пекучим оводом.

    Сонце сідає і вже не пече,
    вмить сходить з гір прохолода.
    Зірка сідає тобі на плече
    й стрімко пірнає у воду…

    Все це здавалось невтраченим раєм.
    Хтось відчував присмак скрути?
    З пірсу монетки - чи пам‘ятаєш? -
    кинули разом, щоб повернутись…

    І повернемося - обов‘язково!
    Час незворотній невпинно тече.
    Наша земля це! Просто казкова…
    Зірки сідають тут на плече.

    Автор: Юрій Гундарєв
    2023 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  19. Сергій Вертіль - [ 2023.01.15 22:43 ]
    На даний час
    На даний час, зовсім інші стандарти -
    І те що було раніше, втратило актуальність.
    Але за щастя боротися варто,
    Тому треба йти на крайність!..


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  20. Сергій Вертіль - [ 2023.01.14 23:39 ]
    Присвята
    Привіт, Пеппі довгі панчохи,
    Що тримає троянду в руці.
    Якби я міг передати хоч трохи
    Красу твого обличчя - (в коробці
    Цього повідомлення)
    То ти відразу би зрозуміла,
    Що кожне дзеркало криве.
    І скоріше за все попросила,
    Показати обличчя твоє.
    І була би вдоволена.
    Бо твій облік - ясніше за Сонце,
    А в твоїх очах стільки перла.
    Що навіть на іншому боці
    Галактики, людина вмерла
    Побачив тебе. Бо такої краси
    Немає в жодній космічній області.
    Квітнуть ромашки на твоїх нігтях,
    І полум'ям горять волосся.
    І сказав би кожен: "як міг ти
    Не зустрітися з нею досі?..".
    Її очі, немов канали в Венеції.
    Її зіниці неначе байдарки,
    Що пливуть по таємниці,
    Шукаючи береги п'янкі.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Сергій Вертіль - [ 2023.01.14 21:55 ]
    Митець і Кохання
    Вкрили Дніпро грудневі криги,
    І перший сніг випав на кручі.
    В житті зовсім немає інтриги,
    Коли Амур стрілою влучить.
    Зимовий вечір. Снігопад.
    Місячний ріг буцає хмари.
    Проходячи центральний сад,
    Юнак милою марив.
    Вона і була відображенням зими,
    Білосніжнє волосся, блакитні очі.
    І її уста, німі,
    Снилися йому кожної ночі.
    Праві були поети, а він не вірив,
    Що грудневі романи - найкоротші
    З усіх романів... Лише небо сіре
    Нагадує про неї, в зимовій тиші.
    Він лише хотів тебе поцілувати,
    Скажи, невже це злочин?
    І закарбувати зустрічі дату,
    В самому серці ночі!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Сергій Вертіль - [ 2023.01.14 20:34 ]
    Фільм за творами Джека Лондона
    Що з нами трапилося,
    Що ми один одному чужі?
    Звичайно, що ця відповідь на поверхні.
    Але всеодно, благаю, напиши мені, напиши.
    Бодай одне слово - бо в цій брехні
    Неможливо жити...
    Я був захоплений ідеями Фрідріха Ніцше.
    Вірив, що життя лише гра невдала.
    Тому ненависть твоя все сильніше і міцніше,
    Після останнього скандала...
    Пройшли роки.
    Земля зробила сотні обертів
    Навколо своє осі. Але в нас, все пішло шкереберть
    Після твого дня народження, і тільки коли батьки були присмерті,
    Нас звела смерть...
    Нас звела смерть...
          ****
    Ти була геніальна,
    але нещодавно я генієм
    Став - і це тебе вбило...
    Тому після чергової сцени,
    Ми навічно шляхи змінили.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  23. Сергій Вертіль - [ 2023.01.13 22:51 ]
    Істина
    Поки молодий,
    Доти спритний.
    А як постарієш,
    Вже не бігаєш!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  24. Сергій Вертіль - [ 2023.01.13 10:49 ]
    Бачення зорепаду
    Ні, це не зорепад.
    Це місячні риби
    Намагаються прорватися крізь космічну завісу
    Щоб на землі знайти спокій!..
    Більшість помруть в битві
    Переслідуючи особисті капризи.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  25. Іван Іван - [ 2023.01.12 20:43 ]
    Будні війни очима дитини
    Рідна мати Україна,
    Скільки ж років ти живеш!
    Скільки всього потерпіла,
    Во рогів було без меж
    Всім земель наших хотілось,
    Бо свої,бач,не такі.

    Йдуть на нас,щоб визволяти,
    А на ділі,щоб вбивати..
    Наш народ їм не по силі,
    Разом нас їм не здолать,
    Разом мі велика сила,
    Нас не вийде розламать!

    Хай сидять в своїх халупах,
    Бо всі зляжуть по трунах!
    Скільки ж крові пролилося
    Із сердець наших вояк?
    Ми за них, всі молимося,
    Вдячні їм,неабияк!

    Наші вільні громадяни,
    Йдуть туди,в без вороття..
    Боронити нас хотіли,
    Щоб могли спокійно спать.
    Скільки ж всього натворили,
    Орки, злії, як вовки?

    Стільки ж років наврочили
    Мук й страждань самим собі!
    Хай вмирають,із не жалко,
    Вони знали,на що йдуть.
    Ми не любимо їх палко,
    Нас вони не покладуть!

    Та чого ж свого замало,
    Тим скотам,що йдуть на нас?
    Дивляться вони зухвало,
    Корчуть різних нам гримас
    В нас тут їм ніхто не радий!
    Нас не треба визволять!

    Залишають слід кривавий,
    Взять би іх,та й розстрілять!
    Хай ідуть на свої землі,
    Й не чіпають більше нас,
    Хай згорять в своєму Кремлі,
    І щоб їх ніхто не спас!

    Ми же знову заживемо,
    Як колись без жили,
    Рідну маму пригорнемо,
    І щоб довго пожили!

    2023


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  26. Юрій Гундарєв - [ 2022.11.30 22:59 ]
    Соната фа мажор
    Коли так боляче, що майже нестерпно,
    коли не витримуєш заданого кимось темпу,
    коли підступають ридання, а сліз немає, - нехай
    лунає Гайдн.

    Коли тебе, як вовка, обклали скорботи,
    коли по краплині тануть в долоні прозорі ноти,
    коли, здається, вже край, все одно - нехай
    лунає Гайдн.

    Автор: Юрій Гундарєв
    2022 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  27. Юрій Гундарєв - [ 2022.11.18 13:31 ]
    Телефон
    Телефон мёртв.
    Не звонит вовсе.
    За окном льёт.
    Осень.

    За окном льёт.
    Несть конца влаге.
    На крыльце – кот
    в чёрном
                     фраке.

    Как уныл мир!
    А коту – по фиг.
    Натюрморт сир:
    кофе…

    Натюрморт скуп:
    телефон‚ кофе…
    Абрис скул, губ.
    Профиль.

    Тонких губ дрожь.
    Строгих глаз просинь.
    За окном дождь.
    Осень.

    На крыльце кот
    жёлтый глаз точит.
    Телефон мёртв.
    Точно.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (4)


  28. Юрій Гундарєв - [ 2022.11.12 09:17 ]
    Засуха
    Господи,
             дай глоток!
    Я, задыхаясь без влаги,
    в зной погружаясь,
                  как Жак-Ив Кусто,
    без никаких
                 аквалангов,

    верую:
                грянет дождь…
    Принц ты
                   иль нищий на паперти –
    всё позабудь,
                    не итожь,
    прими
               первые
                    капельки!

    Губы без влаги сухи,
    словно пергамент потресканный:
    им не прочесть стихи,
    не замереть над фресками,

    не ощутить вкус
    в обмороке
                    феллиниевом
    сока твоих уст,
    таинств твоих линий.

    Небо рыдает навзрыд,
    града сея кристаллики,
    молния ало горит
    готикой слова
                    «Металлика».

    Я подставляю ладонь
    под коромысло радуги…
    Господи,
                  дай глоток,
    я задыхаюсь от засухи.

    Автор: Юрий Гундарев
    2021 год


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Прокоментувати:


  29. Ігор Деркач - [ 2022.10.26 20:46 ]
    Роздуми про рулетку
    Життя не таїна, а гра... і на погості
    у кожного свої і дата, і число...
    одного поведе його магічне шосте,
    а іншого війна, як дуже повезло.

    Направо зі щитом, а на щиті наліво,
    а далі міражі фантазії... зеро...
    удача не мине, як падає щасливо
    і на оба боки, і на одне ребро.

    Та на кону тоді фортуна невесела.
    На що не уповай – рулетка, доміно...
    куди не ідемо, усюди новосели
    екрану житія, вистави і кіно.

    Ще є, кому куди... наївні та уперті
    метаємо ва-банк, і з легкої руки
    піймаємо своє, аби не навпаки...
    оце і є життя – і сльози не утерті,
    і азимут його у напрямі до смерті
    із вірою, що це не гра у піддавки.

    10/22


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  30. Олег Прусак - [ 2022.09.18 17:55 ]
    Уявний Кіт
    Чому так тихо, дуже тихо ?
    Прошу, хоча би слово ви скажіть,
    Ми ж можемо тут досхочу поговорити,
    Та головне прошу, не йдіть.

    Приспів:
    І знову бачу сніг на своєму осінньому порозі,
    І мій Уявний Кіт знову зомлів
    Я міг би всіх згадати, тих то був зі мною у дорозі,
    Проте підлоги я мочити слізьми не хотів.

    Ми тіло маємо й дарований нам час,
    Проте скажіть коли ми так соромитись навчились ?
    Це страху наслідок, або того,
    Що ми самотності так приязно молились ?
    Що близькість є для нас?
    На жаль, тим самим що нічого,
    Оце і є спотворення ідей.
    Я розумію світ речей, та речі хворі,
    Прошу, лишіть хоч декілька людей…

    Приспів…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  31. Ярослав Чорногуз - [ 2022.07.05 08:36 ]
    Миті щастя
    Миті щастя в яві знов є --
    Висі золотавий шлях.
    Все наповнено любов’ю
    У моїм, твоїм життях.

    Ніби з рання до смеркання,
    Мов троянда чарівна,
    Усміхається кохання,
    Як нев’януча весна.

    І легесеньке сп’яніння
    Розлилося навкруги.
    Рук розгойдане тремтіння --
    Хвилі пристрасті й жаги.

    Над гаями — шал нестримний --
    Неба і землі злиття.
    Солов’ї співають гімни --
    Гімни радості життя.

    І органять гори сині,
    Бог-Поет зіткав покров:
    Найвеличніше в людині --
    Почуття святе — любов!!!

    3 липня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (8)


  32. Ярослав Чорногуз - [ 2022.07.03 00:39 ]
    Трояндові усмішки
    Мерехтять смарагдами берези,
    Сонечко пливе за небокрай.
    Гомонить із вітром сад поезій,
    Цей -- руками виплеканий — рай.

    Усмішки трояндові навколо
    Садівник розсипав, наче сни --
    Поміж верб, нахилених додолу --
    Щоб не так журилися вони.

    Чистота повітря кришталево
    Пахощами ніжними вгорта...
    Небо з поволокою, липневе --
    Марево, як мрія золота!

    2 липня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2022.05.06 23:52 ]
    О де ти, мріє?
    Кохаю я тебе, кохаю!
    Уявою цілую я!
    До раю падаю, до раю,
    Радію і кричу: моя!

    Оазо люба, золотіє
    Поезією яви* шлях!
    О мріє, чароока мріє,
    Сяйни красою у полях!

    О де, о де вона маює?
    І миє зливою усе?
    І видива недобрі всує
    За обрій — осені несе?..

    6 травня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  34. Ігор Деркач - [ 2022.03.31 22:01 ]
    Короткий жанр
    Якщо кладемо душу й тіло,
    немає сенсу читачу
    оповідати зрозуміле,
    яке йому не по плечу.

    У межі думи і фольклору
    не уміщається життя,
    що за межею кругозору
    або живого сприйняття.

    Вода поезії наразі
    кипить у полум’ї війни
    і ради однієї фрази
    працюють водяні млини.

    Одне лікує, інше ранить
    і невідомо, де межа,
    поза якою оминають
    усе, що ріже без ножа...
    .........................................
    аби не умирала пам'ять,
    палає квіткою душа.

    03/22


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2022.01.30 23:01 ]
    Музика кохання або пісня про Тетяну
    Це любовне трепетання
    Пройняло мене всього.
    Увійшла у серце Таня,
    Як весни сяйний вогонь.

    Ген дороги розгортання --
    Ніби пелюстковий шлях.
    Зацвіло, як увостаннє,
    Волошково у полях.

    ПРИСПІВ:
    Мов дитяче лепетання,
    На асфальті -- крейда знов -
    Я плюс Таня, я плюс Таня --
    Це дорівнює любов.

    Проти воєн -- як повстання,
    Божа кара злу немов --
    Всесвіт обняло кохання,
    Пройняло аж до основ.

    Хай настане нам світання,
    Маки зацвітуть, не кров.
    Небеса пошлють єднання,
    Мир і злагоду й любов.

    ПРИСПІВ:
    Мов дитяче лепетання,
    На асфальті -- крейда знов -
    Я плюс Таня, я плюс Таня --
    Це дорівнює любов.

    30 січня 7529 р. (Від Трипілля) (2022)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  36. Нічия Муза - [ 2022.01.13 12:59 ]
    ***
    Я не зима, я Аеліта,
    таємна Муза нічия,
    але твоє майбутнє літо...
    а хто ж іще, якщо не я?
    Хай чують барди й менестрелі
    що у зимовий час оцей
    я не чекала Аріеля,
    тому явився Берендей.
    У рік новий старого стилю
    це очевидно саме те,
    що налаштовує на хвилю
    через парсеки, льє і милі
    ловити усмішки... зате
    згадаємо обличчя милі
    і наше літо золоте.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  37. Нічия Муза - [ 2021.12.09 23:36 ]
    На грані
    Наїзнику Пегаса
    немає часу
    у цьому світі
    сидіти і чекати,
    аби піймати
    себе... у сіті...
    ................................
    Якщо не твого поля
    ягідка твоя,
    хай буде нічия
    і ти гуляй на волі...
    .................................
    ще є багато
    чого уміти
    і не одна кобіта
    зайде у хату
    тебе вітати...
    але немає долі,
    якщо і досі
    твоя орбіта
    торкається юдолі...
    .................................
    Та може, боса
    паде на роси
    небесна Аеліта
    в зеніті літа
    або на осінь,
    коли зима на часі,
    полинуть сміло
    душа і тіло
    до діда на Парнасі.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  38. Ігор Деркач - [ 2021.11.09 22:56 ]
    Жертви писемності
    Хто лише себе не додає
    у мережу в образі світлини...
    додаю і я моє досьє
    віршами письменної людини.

    Бо інакше соромно стає...
    але нині у моєму краї
    кожен перечитує своє,
    а чужого – і не помічає.

    Це йому нічого не дає...
    всі виводять літери і коми,
    навіть ті, кому ще не відомо,
    що такі іще у мові є.

    Але я пишу, хоча не знаю,
    що я читачеві додаю
    у самотині і на краю,
    де ніхто мене не привітає...
    не читають баламута зграї
    як і цю поезію мою.

    11/21


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  39. Ігор Деркач - [ 2021.10.31 21:37 ]
    Дещо про себе
    Я іще не проти
    того, що буває,
    ще читаю ноти,
    іноді співаю.

    Наді мною тучі...
    ранні та зелені
    кажуть, – я колючий,
    роги є у мене.

    І мене боїться
    братія богеми,
    у очах двоїться
    від одної теми.

    Каркає ворона,
    що мені далеко
    до її корони,
    до її лелеки,

    що мені до गुरू
    як до неба пішки,
    маю злу натуру –
    обтинаю віжки,

    на дуелі скорий...
    але ще не «мачо»
    і такий прозорий,
    аж ніхто не бачить.

    Є у мене мінус –
    ні за що не каюсь,
    упаду – піднімусь,
    плюнуть – утираюсь.

    І крокую далі...
    я ще не ледащо
    і себе не хвалю,
    що одній – найкращий.

    10/21


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  40. Ігор Деркач - [ 2021.09.26 09:13 ]
    Колоритний антураж
    Вересніє... досіває осінь
    на майбутнє ниви і поля
    і погоди дощової просить
    врожаями стомлена земля.

    Ну, а літо помандрує далі,
    понесе за обрії жалі
    і непереорані печалі
    борозною чорної ріллі.

    Йду і я тією колією
    до багатоликої моєї
    білою вороною у сни,
    де стає і затишно, і ясно,
    що зів’яну з нею одночасно
    яриною для озимини.

    09/21


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  41. Нічия Муза - [ 2021.09.21 11:32 ]
    Вереснева сюїта
    Як там у тебе?
    у мене й досі
    небо як небо
    осінь як осінь
    бабине літо
    нас оминає
    і не чекає
    танок сюїти
    у цьому році
    мені знайомі
    знаки емоцій
    точки і коми
    чуйні поети
    і поетеси
    їхні сонети
    та інтереси
    марні старання
    зайві надії
    вірус кохання –
    це пандемія.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  42. Ігор Деркач - [ 2021.08.27 09:42 ]
    Літня естафета
    « Я ще літо...» – осені не пара,
    та ніяк її не омину,
    і не заховаюся за хмари
    обрієм у сиву далину.

    Он і місяць звечора до ранку
    має меркантильний інтерес –
    устеляє росяні серпанки
    пеленою зоряних небес.

    Озолочує зелені шати
    і кидає осені на шлях...
    хай не ходить до моєї хати,
    і шукає вітер у полях.

    У самотині не одинокий...
    білий світ попереду широкий
    і сьогодні – як було торік.
    Як не є, а я іще на волі
    почекаю на завзяту долю,
    що не оминає цілий вік.

    08/21


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  43. Нічия Муза - [ 2021.08.27 08:48 ]
    Серпневі вітражі
    Блякне день і тінями на воду
    падає, лягає на дахи...
    і серпом, зрізаючи верхи,
    йде окраєць місяця зі сходу.

    І Ярило не жаліє дня,
    вписує оздоби у палітру
    осені, гаптує убрання,
    щоб вона подобалася вітру.

    Пріє переорана земля.
    Сівачі очікують моменту
    з’яви тої пані на поля
    у свої нові апартаменти.

    А вона прямує у ліси
    і дощі за нею – чередою...
    осінь задоволена собою –
    має у запасі гарбузи...
    і не ради пізньої краси
    укриває обрій пеленою.



    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  44. Нічия Муза - [ 2021.08.07 09:32 ]
    Луна
    Ще випромінює частоти
    твоя душа моїй монаді
    і, поки ми обоє раді,
    я не питаю, – де ти, хто ти?

    І хай несуть нас білі коні
    у темні ночі поміж зорі
    у їхньому німому хорі
    за обрії на оболоні.

    І як по щучому велінню
    помчу алюром за тобою
    твоєю вічною луною
    у цю феєрію видіння,
    де ми казковою порою
    непереможні у двобої.





    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  45. Валерій Хмельницький - [ 2021.07.12 11:23 ]
    Не впізнала (триптих)
    подзвонив а вона не впізнала
    певно й номер забула давно
    на пустому пероні вокзалу
    допивала дешеве вино

    а бувало бувало бувало
    що зліталось стонадцять чортів
    і по вінця усім наливали
    і не пив лише хто не хотів

    ну а потім а потім а потім
    і краса та зійшла вся на пси
    залишилась розістлана постіль
    де була вона аби з ким

    ***
    на пустому пероні вокзалу
    де дешеве вино на розлив
    де безцільно бездумно гуляла
    я тебе випадково зустрів

    привітався а ти не впізнала
    власне й бачились надто давно
    ти тоді виглядала зухвало
    і не йшла аби з ким у кіно

    ти і зараз лишилась такою
    та чекаєш когось не мене
    я ж сумую весь час за тобою
    але це сподіваюсь мине

    ***
    на пустому пероні вокзалу
    де в кіосках дешеве вино
    самотою вона гуляла
    чи чекала когось у кіно

    привітався - та де! - не впізнала
    звісно! - бачились надто давно
    позирнула глузливо й зухвало
    й відвернулась - тепер все одно

    та збудила тоді ненароком
    давні згадки про давній роман
    що не став ні для кого уроком
    та й нічим ні для кого не став.

    12.07.21


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  46. Ігор Деркач - [ 2021.07.05 09:50 ]
    Закудикані дороги
    Їде літо в осінні краї,
    де немає моєї ворожки...
    лиш зажурені очі її
    ще нагадують сині волошки.

    І між тінями у далині
    упізнаю фігуру знайому...
    посилає сигнали мені
    у вікні задзеркального дому.

    На утоптаній ниві життя
    по дорозі у бабине літо
    ще блукає, неначе дитя,
    по широкому білому світу.

    Та очікує душу зима...
    і на Возі із Кассіопеї,
    поки Ліра не їде сама,
    чумакую по небу до неї.

    Поки зорі іще мерехтять,
    а на ранок упадуть як роси,
    чимчикую... веселий і босий,
    як у надцять... у кількадесят
    може й пізно... іти до дівчат,
    що чекають... чекають і досі.

    07.2021


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  47. Нічия Муза - [ 2021.06.15 12:27 ]
    Погода
    По Україні ходять хмари,
    буває блискає, гуде
    і це неначе Божа кара,
    і нібито уже ніде
    не випаровується пара.

    Все задубіло, що цвіло,
    усяка ягода ніяка,
    і зав’язі – як не було,
    і абрикоси кіт наплакав...
    буяє лиш одне зело.

    Грозою пахне як у маї,
    затуманіли небокраї
    і жаба кумкає вночі...
    а злива хату оминає
    і я калину поливаю,
    коли наліво йдуть дощі.



    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  48. Нічия Муза - [ 2021.05.23 09:10 ]
    Співучасниця
    Я ще є. Опудало моє
    загорає нині на городі
    і ніяка чапля не клює
    у моєму тихому болоті.

    Чуються лелечі голоси,
    але я не перелітна птиця.
    Очевидно різні полюси –
    журавель у небі і синиця.

    Поки у руці ще нічиє,
    догорає не одна надія...
    видиво невидиме твоє
    на мітлі літати ще уміє.

    Поки усміхається юрма,
    час міняти пера на лопати,
    сіяти, садити і сапати...

    чародія магії нема...
    ну то й що?.. упораюсь сама...
    помагають біси і пілати.



    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  49. Ігор Деркач - [ 2021.04.21 09:12 ]
    Розвінчання Дарвіна
    Людина виникла із мавпи,
    але буває й навпаки,
    коли її нахабні лапи
    хапають їжу із руки.
    Далеко нічого ходити:
    ось – українець, ось – кацап...
    їх іноді не відрізнити
    за пазурами рук і лап.

    Але кацапи – це примати,
    тому що за мільйони літ
    навчилися дурити світ,
    чуже за пазуху ховати
    і пам'ятати, що у хаті
    лежить погано у сусід.

    А українці – малороси,
    тому що орки навкруги –
    це наші люті вороги...
    і нація почила в Бозі...
    вона віками... та і досі
    винищується до ноги.

    04/21


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  50. Нічия Муза - [ 2021.04.16 09:52 ]
    Фея та ельф
    Чекаю ельфа...
    уві сні...
    але буває,
    веселий лицар у вікні
    мене вітає.
    Мені одній
    в часи нічні
    ніяк не спиться.
    У дам і фей –
    один Орфей,
    а я – синиця.
    У далині
    є журавлі..
    або лелеки...
    але мені
    на цій землі
    до них далеко.
    Так і живу
    і наяву
    нема нікого.
    Але нічого...
    в рандеву
    я біля нього.





    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   12