не потрібні вже слова
лала-ла-лала-ла-лала-ла

1.
місячного сяйва мілина
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя

приспів:
---------
дай мені
твіого меду скоштувати
доки ніч
нерозлучна
і жива
у вогні
серцю довго ще палати
ми одні
не потрібні вже слова
лала-ла-лала-ла-лала-ла

2.
ніжне облітання пелюстків
у думках
бракує маяків
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя

приспів:
---------
дай мені
твіого меду скоштувати
доки ніч
нерозлучна
і жива
у вогнІ
серцю довго ще палати
ми одні
не потрібні вже слова
лала-ла-лала-ла-лала-ла

не потрібні вже слова
лала-ла-лала-ла-лала-ла

Ми різні з Вами...Небо і земля,
Холодний місяць і гаряче сонце.
Мелодії старого скрипаля
Примарою лягають у долоньці.

Ми різні з Вами...Літо і зима,
Як тиха осінь і весна квітуча.
Ніщо й ніхто нас разом не трима.
Згори дощить, внизу - глибока круча.

Ми різні з Вами - відчуваю я,
Бо в день квітневий срібний сніг щезає.
Мелодії не чути скрипаля...
Чому ж іще сльоза не висихає?

З тобою не запалювали свіч,
Не цілував мої ти ніжно руки.
Звучала пісня в горобину ніч,
Роїлися думки. Терпіння. Муки.

Лежали пелюстки сухих троянд
На клавішах холодних піаніно.
Нанизані роки і блиск гірлянд -
Співав дискант Лоретті Робертіно.

Лиш не почула кроки тихі я
В густих трояндах біля темних вікон.
І досі у душі твоє ім*я,
Хоч спільних не було у нас реліквій.

1.
Ай-не-не-не,
котить пісню краями дорога,
за кибиткою курява йде,
а циганська земля десь у Бога -
тільки він добре відає де...

Ай не гріш, не гніздечко нагріте
не замінять цигану коня,
лиш на волі п`янкий віє вітер
і так пристрасно струни бринять:

Приспів:
А у циган душа, як пісня,
а у циган любов - вогонь,
кохай мене - безтямно, грішно,
гори-гори - не охолонь.
Ай не-не-не - не треба знати
куди дорога приведе
кохай мене в цю ніч крилату
аж доки сонце не зійде.
Гоп-гоп-опа!
Ай-не-не-не, ой нене нене,
ай-не-не-не - вогонь палає,
ай-не-не-не, ой нене нене,
ай-не-не-не - тебе кохаю.
Гоп-гоп-опа!

2.
Ай-не-не-не,
що чекає нас завтра, цигане,
у ворожки усе розпитай.
Чи колись та година настане,
як від пісні залишиться край?

А від краю до краю лиш туга,
а від болю до світла - струна.
То не вітер - то Бог пісню слуха,
ай навіщо ця пісня сумна:
Співаймо ромале...

Приспів
***

ці нестерпимі радості
солодкий біль -
оте
що близну залишило
по тобі

майданний плач
обітованої землі
дрейфує серце
на вітрильнім кораблі

пересуваєш ватерлінію
свою
думки не тонуть
в гіркоті німій
снують

оплакую
твою скорботу в світлі
втрат
хреста піднесено
із тернів райський сад

правителів зневага -
у зап'ястя цвях
ці дотики душі
не трелі солов'я

Занапастили... Гріх навколо.
Згоріло поле, зчорніло поле.
Війни несамовите соло.
Горланить гучно вороже воло.

Хати-примари, вишень зойки.
Димиться темінь, суцільна темінь.
Хрипить самотня в смугах сойка.
Стиснув вже душі печалі ремінь.

Хронічна втома... Віра. Зранку
Свинцеві оси, свинцеві крила.
Крізь бинт тугий сочиться рана,
Але мужніє, мужніє сила.

А ось і нічка в довгій темній сукні,
Зірки шпильками заблищали,
І неба з місяцем ясна сполука
Пишалася на п'єдесталі.

...А він все грав і грав на саксофоні
Мелодію чарівну ночі.
І сумніви розвіяли мусони,
Краплинки сліз з очей жіночих.

Жадали так давно серця любові,
Немов ковток води в пустелі.
І снились серіали кольорові,
І двоє в ролі менестрелей.

Симфонія складається з 4 частин, поєднаних в одному відео. Лібрето в субтитрах - українською і англійською мовами.
В поясненнях під відео - повна структура симфонії.

Сюжет:
Загалом - це музикальна розповідь історії Духа, що утілився, як і кожен з нас, на Землі і після ряду драматичних подій щасливо повернувся до свого джерела, додавши загальній спроможності разом опановувати вище буття.
"Заборонена симфонія" - значить, вихід за строгі академічні межі побудови і звучання симфоній. І це реалізований в музичній формі проект, що очікує на своє безпосереднє, живе виконання.

Ці частини описують походження нашого Духа і його мандрівку до Землі.

Пояснення :
Подорож Духа стається в кожного з нас. Нехай і подорожі духів бувають різними, та вони завжди завершуються відповідними метаморфозами. Так кожен Дух з часом стає Дживою - новою цільністю місцевої душі і цього духу.
І кожен з нас – це щоразу те, чи те «я». Де «я» - тимчасова цілісність, в якій перебуває дух в оточенні наданої нам на місці при тілі душі.
На жаль, душа, як крона, за несприятливої поведінки духа, може страждати і опадати, і вже не оновлюється. Дух зі знищеною душею стає бісом.
Якщо душа після тілесного буття збережена, то виникає нова Джива - вищих чи посередніх якостей в залежності від способу тутешнього тілесного життя. І на всіх рівнях галактичного буття все стандартно - потрібно набути відповідних якостей для всього подальшого.
Для переходу з однієї своєї цілісності у вищу форму буття, потрібно вирощувати відповідні свої риси. А в більш високих формах можна додавати до старих і свої нові обличчя, до звучання колишніх струн – нові, адекватні вищим потребам і умовам. І це завжди нові, ширші простори для нашого "я".
Фактично, ми створюємо їх для себе вдосконаленою своєю Гармонією, а отже, і власною музикою, яка ці простори, зрештою, організує для нас.
І якщо кожен дух початково народжується особистим Призванням від Всесвіту, то душа є прив’язкою до того чи того світу, в якому ми (наша актуальна цілісність) тимчасово перебуваємо. В результаті виникає нова джива (джіва), що після смерті тілесної складової здатна до подальших переходів, вищих чи нижчих – до відповідних собі просторів, зазвичай, у вже існуючих формаціях з тілами. Аж доки не підніметься до рівня, де ті формації ще не створені. І тоді ми теж стаємо повноцінними Творцями.
Саме про це йдеться у цій ведичній симфонії, з ескізом якої пропонується вам зараз ознайомитись.



________________________________________________________________
00.24.04 хвилині - Пісня Душі і Духа - «Отче Сонячний мій» - із ІІ частини симфонії.

Це третій, пісенний епізод з першої половини музично-поетичної ведичної містерії "Заборонена симфонія", "Forbidden Symphony", Vedism

Пісня Душі охоплює собою пісню Духа - "Отче Сонячний мій", Ведизм.
Мантровий характер композиції здійснює цілющий вплив на слухачів.

Пісня

Перший куплет співає Всесвітня Душа
***
Ось у кола твої, яким тисячі літ,
зваби ніжні вплітаються голоси,
невідомого крою, незнаних ладів,
та такої п’янкої в бажаннях краси!

Далі йде пісня Духа

"Отче Сонячний мій!"
*
Горі нами дзвени
у блакиті земній,
Згори нами веди,
Отче Сонячний мій!

*
Днів небесних моїх, яким тисячі літ,
зваби п’янко торкаються голоси -
невідомих країв, незнайомих ладів,
і такої палкої в бажаннях краси!
*
Їх тремкі пелюстки і незбираний мід,
духу кожного здатні спинити політ!
*
Й далі жити у тілі і мареві снів -
не кажи, що такого твій дух не хотів!
*
Хіба зоряні хвилі згасають в очах ,
як в обіймах земних твій продовжиться шлях?!
*
Дай же знати, як бути сьогодні мені,
слід який залишити в мирській пелені.
*
Як раніше – дзвени!
у сяйній вишині!
*
За собою веди,
Отче Сонячний мій!
________________________

Далі продовжується пісня Душі, але вже Земної.

***
Горі Сонцем дзвени у блакиті земній,
Горі нами веди, Духу радісний мій!
*
Це мої пелюстки і незбираний мід,
духу твого стрімкого зустріли політ!

Жити далі удвох нам у сяєві днів,
ти ж для цього до мене сюди прилетів?!
З зірок прилетів!
*
Відтепер я з тобою – й ти пребудь у мені,
і не згубиться доля у мирській пелені,

і радітимо з тілом у небесно- земнім
усамітненім щасті - дзвінко неголоснім.

*
І не дай нам змаліти у вирі подій,
усім серцем веди, Духу Сонячний мій!

Й наші зоряні хвилі не згаснуть в віках,
у обіймах удвох ми продовжимо шлях.
Наш продовжимо шлях!
*
Лиш не дай нам змаліти
у вирі подій,
за призванням веди,
Духу Сонячний мій!
пісенна частина завершується мелодією створення нового, земного "я" - з тіла, Душі і Духа.

______________________________________

Музичні рішення і тексти - Ляшкевич В.

This symphony is a musical story of the story of the Spirit, who was incarnated, like each of us, on Earth, and after a series of dramatic events, happily returned to its source, adding to the general ability to master the higher being together.
"Forbidden Symphony" - so, a way out of the strict academic boundaries of the construction and sound of symphonies. And this is a project realized in musical form, waiting for its direct, live performance.

Unfortunately, artificial intelligence tools do not perform their parts accurately enough, live performance, primarily piano parts, and appropriate arrangement are necessary to transform the project into a finished work.
--------------------
Content.
Components:
• Part I 00:00
It shows the origin of our Spirit and its journey to Earth
• Introduction. Isolation - 00:05
• Vedic background journey to Earth - 15:20

• Part II - 23:00
Here the acquaintance of the spirit with the Earth is depicted, the formation of its soul around it is taking place.
• Song of the Spirit - 23:55
• Song of the Soul - 28:22
• Final Coda 2 parts - 32:57

• Part III - 33:30
Here the difficult life of our Spirit on Earth, with a body and Soul, is shown.
• Introductory part - 33:47
• Birth - 37:45
• Lullaby and children's dreams - 41:55
• With a guardian angel - 47:12
• Learning, growth - 48:50
• Magic waltz - 55:13
• Counter-waltz - 1:01:17
• Tango waltz - 1:05:22

• Part IV - 1:14:50
It musically describes the posthumous journey of Juva and the return of nature to the higher spheres of its existence.
• Farewell - 1:14:57
• Union of Juva - 1:17:33
• Astral pre-waltz 1 part - 1:20:07
• Astral pre-waltz 2 parts - 1:25:17
• Astral pre-waltz 3rd part - 1:30:19
• Dichtonic waltz 1st part - 1:34:00
• Dichtonic waltz 2nd part - 1:39:44 - 1:47:28
• Vedic background - 1:47:29
• Coda - the end of the symphony - 1:50:02
_______________________________
Support the project financially:

Monobank ➡️ 4441 1144 6333 0272
Privatbank ➡️ 4731 2196 5401 5480
__________________________________________

Оновлена версія симфонії.
Повноцінне пояснення фабули і сюжету в першому коментарі та в субтитрах англійською і українською мовами.

Ця симфонія - музикальна розповідь історії Духа, що утілився, як і кожен з нас, на Землі, і після ряду драматичних подій щасливо повернувся до свого джерела, додавши загальній спроможності разом опановувати вище буття.
"Заборонена симфонія" - значить, вихід за строгі академічні межі побудови і звучання симфоній. І це реалізований в музичній формі проект, що очікує на своє безпосереднє, живе виконання.

На жаль, інструменти штучного інтелекту недостатньо точно виконують свої партії, живе виконання, передусім партії фортепіано, і відповідне аранжування - необхідні для перетворення проекту в закінчений твір.
-----------------------------------
Зміст
Складові частини:

• І частина 00:00
В ній показується походження нашого Духа і його мандрівку до Землі
• Вступ. Виокремлення - 00:05
• Ведичне тло
подорожі до Землі - 15:20

• ІІ частина - 23:00
Тут змальовується знайомство духу із Землею, йде доформування навколо нього його душі.
• Пісня Духу - 23:55
• Пісня Душі - 28:22
• Заключна Кода
2 частини - 32:57

• ІІІ частина - 33:30
Тут показується непросте життя нашого Духа на Землі, при тілі і Душі.
• Вступна частина - 33:47
• Народження - 37:45
• Колискова - 41:55
• З ангелом-охоронцем - 47:12
• Навчання, зростання - 48:50
• Магік-вальс - 55:13
• Контр-вальс - 01:17
• Танго-вальс - 1:05:22

• ІV частина - 1:14:50
В ній музикально описується посмертна подорож Дживи і повернення єства до вищих сфер його буття.
• Прощання - - 1:14:57
• Єднання Дживи - 1:17:33
• Астральний перед-вальс -
1 част. - 1:20:07
• Астральний перед-вальс
2 част. - 1:25:17
• Астральний перед-вальс
3 част. - 1:30:19
• Дихтон-вальс
1 част. - 1:34:00
• Дихтон-вальс
2 част. - 1:39:44 - 1:47:28
• Ведичне тло - 1:47:29
• Кода - завершення симфонії - 1:50:02
______________________________________

Між нами магія, невидимий магніт.
Хоч утікай, притягує всесильно.
Експресія, емоції Піаф Едіт.
(І як закралось в серце божевілля?)

Між нами магія, то тиша, то гроза.
Проміння сонця в золотистих злитках.
Сплітаємось думками, мов гнучка лоза.
Я, звісно, твій, ти - мій - живі відбитки.

Між нами магія, що не торкнулась тіл
І чистої печалі океани.
І сяйво животворних мрій за виднокіл,
Любові швидкорослої платани.

Вітер грає у краплі, гості
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.

Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
Але туга мені не личить.

Легкість думки і швидкість рухів,
Звичка жити незвично вільно,
Примха зору, омана слуху, -
Я готую весняне зілля:

Жовті травники, перші трави,
Русі коси, біляві риси.
Йти від мене - це ваше право.
Моє право - збирати смисли.

Монотонно веселі будні,
Невиразно щасливі очі.
Неодмінно, постійно - бути,
Але іноді я не хочу.

Чорні ворони! Чари зронені,
на біду мені уготовані.
Чорні ворони і гіркі сніги,
аж за обрії круговерть юги.

Не спинитися – на семи вітрах!
Не відкритися - душі на ножах!
Не знайти тепла, усміху судьби,
не закінчити пісню ворожби.

Ох „Очі чорні! Не *
Потамовані!
Очі пристрасні!
Начаровані!
Як люблю я вас!
Як боюся вас!
Ой, зустрілись ми
У недобрий час!”

А було – не так говорили ми!
Поцілунками пломенілими
тамували вщерть свою жадобу -
і розсудливу, і вигадливу.
А тепер мені, як забутися?!
І кричи-волай - не вернутися!
І біжу від вас, і кохаю вас!
Злі приречення розлучили нас!

„І тому за тьму *
Глибші ви з-під вій!
Бо в жалобі ви
По душі моїй,
Переможне вас
Тішить полум’я:
Догораю в нім
Бідним серцем я!”

Що тепер мені пристрасті нові,
і знаття про те, що на вівтарі.
Добрести б у млі дому в далині,
де гортають дні - винні повені.
Та мелодія, і п’янкі слова
про твої думки і мої діла!
Але ворони! Кляті ворони!
І біжать путі в різні сторони.

„Та не плачу я, *
Не печалюся,
Бо така легка
Доленька моя:
Бо усе, що дав
Бог на радість нам,
Я віддав твоїм
Огняним очам!”

2009 - 2024

Що не так? Чи сюди не звертають з доріг?
На вустах вороння і зневажливий сміх.
Я би далі промчав - у спокійнішу ніч,
та втомився мій кінь і мете зусібіч.

- За притулок, господарю, дам дві ціни.
А одежі брудні, бо вертаю з війни,
де не те щоби виграв, але не програв...
Дивні очі у тебе - з огнями заграв.

- Ще вина! Й вороному досипте вівса...
А обличчя навкруг, як нічні небеса.
Навіть хміль не бере! Чи й видіння дурні,
мила панно, ви начарували мені?

Чи пояснення інші загадці простій -
як любив я без відповіді, без надій?..
А розмови навкруг про мороку з людьми,
і зітхання липкі й ворушіння пітьми.

І господар глядить, як рибак на улов,
багрянить рукава винна пляма, чи кров.
Задрімав я в теплі, у щемкій далині,
та пробудження стало дарунком мені.

Ніж так близько, і інші - у помах руки.
Кінь іржав, попереджуючи, це вовки.
Знову брате рятуєш! Напевно для краль!
І в долоні заграла гартована сталь!

І кричав я, рубаючи морди криві:
- Мила панно, ви на-ча-ру-вали мені?!
І хрипів, під тілами згинаючись, їй -
що любив і без відповіді і надій...

Не засуджую – не кохала і все,
і до гриви схиляю, все нижче, лице.
І пливу над снігами, і серцю не жаль
в рідну твердь віддавати багряний кришталь.

2004 - 2024

Слова і музика В.Ляшкевича

* * *
Сам на сам з недолі недожатим лихом
зимньою порою я додому їхав.
А мело, кружило, застилало очі -
вороний мій дивом не зірвався з кручі.

Забілило хащу і замовклу річку,
завернуло обрій у дороги стрічку,
затягло снігами, як зчорніле листя -
там, де марив вами, панно з середмістя.

Ну ж бо, милий друже, дійдемо до дому,
обіцяю - кращу дам тобі попону,
полум’я нестачі згасимо у грудях
і духмяним сіном, і вином по людях.

Буде ще нагода нам пораювати,
милих і звабливих ласками вкривати.
Але поки вуса покриває іній,
і змикає вечір погляд темно-синій.

Заблукали, змерзли, - надамо ж бо стрáху
подорожнім, дай-но, вийдемо до шля́ху!
Бо із головою не утратив хист я
не губитись в світі, панно з середмістя!

Ех! Та просто мерзти - не мої забави!
Чи замало честі стрітися з вовками?
Не лякайся, друже, не пряди вухами,
найстрашніше – зрада, пустка за плечами.

А у нас надійні за плечима друзі.
Тож і не сахаймось на лихій дорозі.
І знайдеться й серце, що не заморозить.
А заночувати і копиці досить.

Та невже це вітер без упину виє,
нагортає тіні, люто бовваніє,
ки́дається хижо з темного узлісся...
Чи побачусь з вами, панно з середмістя?!

Поміж ромашок- штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.

Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Щось обіцяє, мабуть.

Посеред пелюсток
Тісно обняті тіні
Заколихались - то
ДИтятко на колінах.

Горнеться до грудей.
Разом з пальтом нагрітим
В ліжко його кладе.
І вимикає світло.

Стомлене від сирен,
В синіх обіймах тиші,
Місто таки засне,
Й мати дитя вколише.

Плин мирри у сни диво-теплої ночі.
І покій мирської, принишклої хвилі.
Відчуй, Кесаріє, як входить тремтіння
у намертво стягнуті латами груди,

як сходить уроджена в далечі дальній
забута в нестямах солодка належність,
як відігнавши покари порядки,
озорює сутінь її протилежність.

О, де, - як не тут, - кругозору видніше -
подалі від Цезарів, ближче до неба!
Коли повертається найважливіше -
дарована кожному дива потреба!

Відчуй, Кесаріє, серцями еллінів
і душами галів – обіцяне в тому,
у чому нема ні погроз, ні докорів
а тільки - усміхненість Отчого дому,

Сяяння Зорі в леті до Віфлеєму -
над залишками звироднілого саду --
Зорі, що несе у промінні своєму
до кожного серця новину-розраду!

Плин мирри, цвітіння привитої Гілки,
і подиху мова нова Немовляти.
Відчуй, Кесаріє, як світу природа
вдихає надії крізь темні догмати.
____

О, невже не радіти
Сонячно-новій статі?!
О невже ми не діти,
Отчій Руці раді?!

2005-2024

В повечірній тиші не сумуй, мій друже.
Пів зими пробігло, ближче до весни.
Голос твій печальний розтривожив душу.
Завіконня хмуре зашуміло тужно
Барабанним танцем крапель крижаних.

Не сумуй, минеться, і за ніччю сплине
Все, що розболілось за короткий день.
На світанку лапа доторкне коліна,
Глянуть в душу очі незрадливо вірні.
Хто ж кого гуляти в ранок поведе?

Сталяться нерви, як приходить злість,
Як вовкулака завиває в північ,
І мчить біда у хмарах білопінних,
Бо він у сонне місто смерть поніс.

Що - ненависть? Чи людяності крах,
Що прирікає на пекучий відчай.
Перевертень ожив середньовічний,
Роззявив пащу й зорі з неба вкрав.

Що - лють? І як не перейти межу?
Аж цвіркуни принишкли. Темінь, темінь...
Ти ж, воїне, стоїш над злом недремно,
Там, де і місяць знічено пожух.

І я молюся. Ця межа - із чим?
За нею зло, воно повинно щезнуть .
Бо граючись, підходить світ до бездни,
Де вовкулака дні нам полічив.

https://youtube.com/watch?v=iV7qTKXuPyw&si=_PUGypnxiLL997LB

Я тобі іще наснюся в шум дощу,
Обійму і про любов нашепочу.
Я наснюся, хоча думав, що забув,
Загубив між ковилами у степу.

Попалив, що з нами сталось, поміж трав,
А що роси зберегли, то не зібрав.
Та усе, що відгоріло, заболить,
Як відірве вітер іскру від золи,
І підніме, невгасиму, до зірок,
Щоб комусь кохання знову розцвіло.
Коли ж сонце стане сниво проганять
То залишиться в долонях пташеня.
І примариться мені , що в ковилах,
Де грайливий вітер з полум'ям гуляв,
Там журавка не покинула гнізда,
Я ж пішов, її ні разу не згадав.
А сьогодні, як заплакав дощ за склом,
Ніжне сниво гірко серце обпекло,
І лягла дорога зоряна назад.
Та не здійме вітер іскру в небеса .
Сон розіб'ється об ранок на шматки,
Журавлем до сонця зніметься швидким.

Обіймала, шепотіла , як колись,
А на ранок попросила- відболи .


https://youtube.com/watch?v=GAyYfGnyHr8&si=26SlRBNAB6uZdAju

Ти про що, лелеко, стукотиш

Ти про що, лелеко, стукотиш?
Пісня з теплим дощепадом схожа,
Скочуються звуки у шпориш,
Сіється зерном надії кожен.

Щедро обсипаєш зверху дім,
З давніх весен оберегом ставши.
У твоїй пташиній коляді
Чутно замовляння на удачу.

А крило розмашисто міцне
Понад садом- ніби милість Божа.
Хай гніздо розпука обмине,
Ти ж на ньому, знаю, на сторожі.


https://youtube.com/watch?v=mzUwnhxiL1w&si=VZ-RB7k451dRIljG

* * * (Гімни)
"Слався Джива,
квітни Жива."
"Нам розрада – Світла Лада."
Хор:
"Слався Джива, квітни Жива.
Нам розрада – Сяйна Лада,
Нам розрада – Чиста Лада.
Слався Джива! Квітни Жива!
Слався Джива, квітни Жива!
Нам розрада – Світла Лада!"

Одним з найцікавіших і приваблюючих образів в українській давній міфології є антропоморфне зображення, яке нагадує жіночу постать. Ця жіноча фігура символізувала Велику Богиню Життя - "Живу", що охороняє, оберігає все живе на землі. Її голову часто зображували у вигляді ромба, трикутника або кола, обрамленого квітами. Інколи рук у Богині-Берегині може бути чотири або шість, що робить зображення схожим на дерево, або нагадує літеру «Ж», що в кирилиці прочитується як «живіте», тобто символізує вічне продовження життя.
А ось її чоловіча половинка - Джива, ще більш цікаве явище космічного масштабу, та в наших умовах йшлося про того, хто патронував явище душі і духу всього живого, їхнє життєствердне поєднання ("дживу")...



* * *
Чуєш,
як рівно,
тихо,
і невловимо тонко
линуть давно забуті,
линуть сюди з нізвідки
рими цвітіння
пряні?

Як похітливо п’янко -
з повних легень вростає
в серце
коріння
квітки?

Свідки,
пропалі свідки,
світу поза спиною,
очі відкрили!

З нитки
Аріадни
корою
старозавітні плити
давніх проклять
зняті!

О, невже не радіти
Сонячно новій статі?!
О, невже ми не діти,
Отчій Руці раді?!

2005-2024

Слова і музична обробка - Ляшкевича В.

Сині води, темні води
Де ваш брід?
По якому спомин ходить
Стільки літ.

То сідає зовсім близько
В очерет
В руки місячного блиску
Набере ,

То майне під берегами
В листопад,
Все шукає там намарно
Шлях назад.

Виринає із безсоння,
Чи з води,
Хоч любові він і повен
Не завжди.

А як стане потороча
Та вогнем,
Небо зоряну сорочку
Одягне,

То почну шукати знову
Я той брід,
Де минулої любові
Канув слід.

Та до ранку в синіх водах
Зблідне все,
Мої спогади від броду
Віднесе.

І до повні заспокоїть,
Щоб відтіль
Над водою мерехкою
Пролетіть.
ID:  966582

https://youtube.com/watch?v=cN5zpE_v5Ik&si=Vm4ZKkTuRT-uZeH2

Тебе накриє у найважчу мить
тієї пісні давньої торкання,
і всутеніле серце звеселить
її давно забуте привітання.

Посеред полум’я і самоти,
на вістрі пострілу, снаги й знемоги,
тобі відкриється, що здатен ти
пройти і ці скривавлені дороги,

що не один,
і не одна, що ми -
оця мелодія:
її лади і звуки,
над тугою самотності сурми,
над безміром жорстокості і муки.

Над мороком,
над обрієм війни,
над полем болю,
що вбирає роки,
твоя душа і дух такі живі,
й надземні нас виношують потоки -

до сонця,
тверді,
павітрів,
води,
мелодіями понад замороки!
Аби зійти собою й далі йти -
ця музика:
її лади і кроки.

Тобі прилине
у найважчу мить
твоєї пісні
давнє награвання -
не відступи,
нехай вона звучить,
як світу завтрашньому
твої привітання!

Бо не один,
і не одна, бо ми,
і ця мелодія,
її лади і кроки, -
над бойовою тугою сурми,
над безміром жорстокості і муки!

(Патетично - чоловічий голос)
Досить, кохана, буденності віхоли,
хочеться сонця і моря –
Поїхали!
У невгамовність прибою і синяви
барвного свята над будніми тінями!

(Іронічно – жіночий речитатив)
І якнайдалі,
то завжди барвистіше,
і урочистіше,
і особистіше.

Можна і зорельотом в безмежності -
щастя шукати -
до повної трешності.

(Повчальне резюме - чоловічий речитатив)
Щастя - таке невловиме
за мріями,
далями,
снами,
емоцій завіями!
Але ще є -
над бажань аритміями -
щастя, котре за коханої віями!

І не важливо, де б ми опинилися,
очі твої тільки б щастям світилися!

Обійми мене, будь-ласка.
Нічка темна,
Нічка-казка -
Відчуттями заворожить,
Буде лячно - cкажу "досить".

Обійми мене міцніше -
В єдності і наймиліше.
Ти вже стовбур, а я крона,
Визріли плоди і грона.

І тонкі п'янкі торкання,
Наше запальне дихання...
І небесне сяйне ложе
зори відвести не може.
Не може - бо ж як гоже!
А може, відвести не може,
зорі відвести, не може...

Притули мене міцніше -
У обіймах - наймиліше.
Ти мій стовбур, а я - крона,
і краси розквітли грона.

Притуляй мене ніжніше -
У обіймах - найрідніше.
І над нами долі крона,
визрілі плоди і грона.
Ти мій стовбур, а я - крона,
і краси розквітлі грона.

І небесне ночі ложе
зорі відвести не може!
Не може - бо ж як гоже!
А може, відвести не може,
зорі відвести, не може...

Мрії збуваються.

https://m.youtube.com/watch?v=WmxjyMRUCJE&si=9IyrcA6yGrlEhr8k

Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.

Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Зацвіли, неначе квіти навесні.

ПРИСПІВ:
Небеса кохання, небеса кохання --
Огорнули хмари, мов перини пух.
О яке солодке диво-раювання,
Музика любові пестила наш слух.

У нічному небі гомоніли зорі,
Повний місяць виплив, наче коровай.
Тішились любов’ю ми у млосній зморі,
За життя відкрився нам небесний рай.

ПРИСПІВ:
Небеса кохання, небеса кохання --
Огорнули хмари, мов перини пух.
О яке солодке диво-раювання,
Музика любові пестила наш слух.

10 січня, 7529 р. (Від Трипілля) (2022)

*Ге́ба у давньогрецькій релігії — богиня юності та розквіту життя.

Понад Бугом-річкою — міраж,
Видивом розкинулись Кумбари*.
Там Іван Богун, звитяжець наш
Шаблею розвіяв чорні хмари.

Геніальний в музиці народ,
Світ увесь повірити готовий,
Бо співає на Різдво без нот --
“Щедрик”, що створив наш Леонтович.

ПРИСПІВ:
Віннице, красуне осяйна,
Вічноюна, як Богиня Леля.
Бо лелек лелієш, як весна,
В пісні кобзаря і менестреля.

Пирогов тут лікував людей,
Коцюбинський теж творив натхненно,
Світло українськості ідей
Стуса дух плекав так дерзновенно,
Чорногуз плекав так дерзновенно.

Літній вечір завмирає в млі,
У цвіту магнолій, сакур тане.
О яка краса! Бракує слів --
Виграють рошенівські фонтани!

ПРИСПІВ:
Віннице, красуне осяйна,
Вічноюна, як Богиня Леля.
Бо лелек лелієш, як весна,
В пісні кобзаря і менестреля.

31 серпня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

Наснись мені, кохана мамо,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.

Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
Як тисне серце мимохіть?..

ПРИСПІВ.

Погомони, матусю мила,
Мені здається, тільки ти
Підтримала б і зрозуміла…
Закрила б світ від гіркоти.

Усе минає, й час розмаю
Минув, одколи ти пішла.
Не вірю, що тебе немає,
Твоєї посмішки й тепла.

Осінні хмари – мокрі рядна -
Розпукою накрили світ.
Душа зболіла й безпорадна
Ридає птахою із віт.

Погомони, матусю мила,
Мені здається, тільки ти
Підтримала б і зрозуміла…
Закрила б світ від гіркоти.

28 вересня 7527 р. - 8 березня 7532 рр. (Від Трипілля) (2019 - 2024)

Ти руку підстав під сніг
То сотні листів моїх,
І в кожному про моє кохання .
Сніжинкою звіддалік
Цілунок на щоки ліг
І крапля то чи сльоза стікає.

Скоріше вернись живим,
В розлуці вже скільки зим
На білих снігах пишу - чекаю.
Сніжинку мою злови,
У ній тобі лист новий,
І вірність моя тобі безкрая.

Ти руку під сніг підстав-
Все небо в моїх листах!
Скидає зима із хмар вітання.
Пороша летить густа
Цілунками на уста.
Долоні свої я теж підставлю.

Слухати пісню

https://www.youtube.com/watch?v=Hw_kX0NQckE

Я - той метелик. І на руку тихо
До тебе сісти - щастя сокровенне.
А ти на мене дихай,
дихай,
дихай!
Твій подих теплий - то життя для мене.

Я - той метелик. Крилами тремтіти
Дозволь мені від ніжності без краю.
І будь для мене світлом,
цвітом,
світом!
То мало чи багато я прохаю?

Не до покою - а в грудях тишина -
збіглися війна і жовтень лицями,
і багріє небосинь до дна
гуркотаннями і блискавицями.

Серце стихло, а кругом оті жнива,
передзвони і живі ще стогони,
легкокрила пошта польова
розліталася у різні сторони.

Наче подиху тривога горлова
над зітханням і хмільними тостами,
непозначена кінцева вузлова
висі над розкритими пригорщами.

Без зворотної адреси ці слова,
запізнілими нічними гостями,
як свічок зіркова вартова
неба над могильними Погостами, -

линуть в осінь, невимовну, як душа,
зі своїми дивними дрібницями:
про безсоння, вістря штик-ножа,
і останні зустрічі зіницями,

що з мелодії, така іще земна,
на той берег нотою високою
зрештою зірвалася струна
серця, що ніде не знало спокою.

Чарівниця осінь сіє жовте листя,
Що, мов по спіралі, спурхує з гілля.
І співає птаство жваве, голосисте
І усе навколо співом звеселя.

ПРИСПІВ:
Вересневе літо, вересневе літо –
Трішки прохолодна зелень у меду.
Я прийшов до тебе душу обігріти,
Радісний і ніжний я від тебе йду.

І хоч день коротший все стає дедалі,
Відлетять у вирій скоро журавлі.
Тихо у багряній розчинюсь вуалі,
Зацілую осінь у ясні жалі.

ПРИСПІВ:
Вересневе літо, вересневе літо –
Трішки прохолодна зелень у меду.
Я прийшов до тебе душу обігріти,
Радісний і ніжний я від тебе йду.

Гаю мій коханий і природо люба,
Де іще так гарно я розкошував –
Підставляє осінь для цілунку губи
І гублю від щастя я усі слова.

ПРИСПІВ:
Вересневе літо, вересневе літо –
Трішки прохолодна зелень у меду.
Я прийшов до тебе душу обігріти,
Радісний і ніжний я від тебе йду.

10.09.7524 р. (Від Трипілля) (2016)

Місяць підкрався неждано,
Зорі усі засвітив…
Спи, моє сонце кохане,
Спи, моє диво із див.

Спи, моя радосте ніжна,
Спи, моє щастя ясне.
Пролісок подихом свіжим
Думи сумні прожене.

Спи, моя люба, хай Леля
Кучері пестить твої,
Хай засміються веселим
Співом своїм солов»ї.

Диво явлю тобі в хату,
Казкою стане у сні –
Взимку почнеш засинати,
Ранок прийде – навесні.

Спи… О Яриле, дай чудо -
Хмелю кохання вином –
Хай все життя твоє буде
Щастя омріяним сном.

3. 03. 7518 р. (Від Трипілля) (2011)

В жилах холоне кров,
Коли бачиш ці кадри...
Боже, чому знов і знов,
Беззахисні повинні вмирати?..
Поет немає права,
Писати цікаві вірші.
Особливо коли сонце ласкаве,
Все темніше,
І темніше...
Вже не співають солов'ї,
І пісні їх не б'ють у груди.
Приходять на землю часи нові,
До яких не готові люди.

Мені сниться сон!
Але не про туманний Лондон,
Чи без крайні Американські Штати.
Мені приснився льон,
Що квітне біля батьківської хати!..
Там біля хвіртки стоїть матір,
Неначе виглядає когось.
І я біжу на зустріч, щоб сказати:
"Мамо, я дома, слава богу!..".
Але мені не добігти, не добігти,
Бо як тільки біжу, прокидаюся!..
І думаю, чому не зміг дійти,
Добігти до матусі?..
Знову вечори настільки темні,
Що не зрозуміти де знаходжусь...
Поклич мене мамо тихо по імені,
Щоб я повернувся!

(пісня)

неба блакить
сонячна мить
та що ми зберегли
доле моя
де ти де я
в серці кружляє лист

в казці обійм
віру в собі
танець малює наш
є тільки ми в цей час
поки жива струна

а за вікном все замело
так ніби й світу не було
стежок не видно в ті сади
де море ласк і теплоти

де ми немов дощі сліпі
не залишаєм по собі
в тиші окрилену розлукою печаль

у самоті
з тіні у тінь
переливаються
дні золоті
і заметіль
серця тримається

в казці обійм
віру в собі
танець малює наш
є тільки ми в цей час
поки жива струна

в казці обійм

18 Грудня, 2018

1
Хто їсть фрукти непомиті,
й рук не миє - добре робить.
Він найкращий друг на світі
мі-мі-мі-мі-мі-мікроба.

Поклади немите в ротик,
оближи брудне й побачиш,
як стрибну я в твій животик
і відчуєш, як там скачу.

Хоба!

Приспів:
Я мікробчик-обчик-обчик я мікроб.
Дуже-дуже-дуже-дуже хочу, щоб
діточки мене любили
і зі мною всі дружили,
хоба-хоба, хоба-хоба, хоп!

2
Гляньте швидко в мікроскопчик.
Там на вас чекає диво:
Всім привіт! Це я – мікробчик,
і розумний і красивий!

Ні-ні-ні, не лийте воду,
киньте мило, не жартуйте.
Чистоти боюсь я зроду.
А-я-яй, ой-ой, рятуйте !

Приспів:
Я мікробчик-обчик-обчик, я мікроб.
Дуже-дуже-дуже-дуже хочу, щоб
діточки мене любили
і зі мною всі дружили,
хоба-хоба, хоба-хоба, хоба-хоп!

3
Як з мікробами дружити?
Від мікробів лиш хвороби.
Ми не хочемо хворіти.
Утікайте всі мікроби!

Приспів:
Будем ручки завжди з милом мити, щоб
не добрався до животиків мікроб.
Ми здорові й чемні діти,
і не хочемо хворіти.
Мікробахам -барабахам скажем «стоп!»

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=MyRB4-K1gS8

Усміхнувся нам багряний ранок,
Сяє день привітно золотий.
Не ревнуй до осені, кохана,
Я люблю природу, як і ти.

Кажуть, Осінь — то вродлива пані,
Промайнув у гаї силует.
Може, то наснилась на світанні
Мрія, котру виплекав поет?!

У намисті з бурштину й опала,
Птахою летіла між беріз.
І красу так щедро розсипала,
У багаття підкидала хмиз.

Золотила ніжністю діброви,
В озері лебідкою пливла --
Щоб твої прекрасні очі, брови
Променями сяяли тепла.

Дихала після дощу озоном,
Тихо уклонялася журбі,
Осінь стала чарівливим фоном,
Тим намистом гарним на тобі.

Листя шурхотить безперестану,
Стелить шлях до щастя золотий...
Не ревнуй до осені, кохана,
У моєму серці — тільки ти!

26 жовтня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

Вже чуприна моя - поле припорошене,
І на ній чорноти майже і нема,
Мов прийшла, мов прийшла, мов прийшла непрошена
І укрила сніжком голову зима.

Я струсити хотів, та не осипається,
Потім пробував змить весняним дощем,
Тільки вже чорнота більше не вертається,
А пороша свого додає іще.

Красне літо навкруг розквітає звабою,
І природу усю зеленню вгорта,
Лиш моя сивина білою кульбабою
В соковиту траву тихо обліта.

7508 р. (Від Трипілля) (2002)

Чому так тихо, дуже тихо ?
Прошу, хоча би слово ви скажіть,
Ми ж можемо тут досхочу поговорити,
Та головне прошу, не йдіть.

Приспів:
І знову бачу сніг на своєму осінньому порозі,
І мій Уявний Кіт знову зомлів
Я міг би всіх згадати, тих то був зі мною у дорозі,
Проте підлоги я мочити слізьми не хотів.

Ми тіло маємо й дарований нам час,
Проте скажіть коли ми так соромитись навчились ?
Це страху наслідок, або того,
Що ми самотності так приязно молились ?
Що близькість є для нас?
На жаль, тим самим що нічого,
Оце і є спотворення ідей.
Я розумію світ речей, та речі хворі,
Прошу, лишіть хоч декілька людей…

Приспів…

Не сумуй, кохана, дні осінні
Ще далеко хмарами повзуть...
Я життя віддав би по краплині
За кожнісіньку твою сльозу.

Скільки ще, скажи, за небокраєм
Накує зозуля щастя літ?
Хай же серденько твоє не крають
Ні скорботи, ні гіркі жалі.

Так, не оминуть нас дні похмурі,
І лихі часи своє візьмуть...
Тільки душу чуйну не занурюй
У жахну одчаю каламуть.

Усміхнися, люба, хай перлини
Зацвітуть на місці гіркоти.
Я життя віддав би по краплині
Лиш від щастя плакала щоб ти!

20 червня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

Гелікоптер піднявся, наче сокіл,
А поруч і розвідувальний дрон.
Уже наводять он гармати хлопці --
Більш не берем кацапів у полон.

Горить земля в рашистів під ногами,
Морська піхота вирушила в бій.
Співає вітер їм бадьорі гами
І сонце сяє в висі голубій.


ПРИСПІВ:
Засмаглі орли і орлиці,
Шугають, як блискавки, вниз.
Від жаху тремтить блідолиций
Москаль — гвалтівник-горлоріз.


На море глянь, ракетами ціляє
Десантний корабель наш орків знов.
Ворожий флот, його бандитські зграї -
Горять і пачками ідуть на дно.

І прапор наш — на острові Зміїнім,
І Кримський міст розбомблений димить.
Все буде, браття й сестри, Україна --
Херсон, Донбас і Крим одіб’єм ми.


ПРИСПІВ:
А Збройним силам нашим слава,
Хай живе вона у віках.
А Московитська зла держава
Нехай розсиплеться у прах!

20 травня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

Нічка огорне, нічка зоріє,
Видива сіє ясні.
Знову прийшла ти, лагідна мріє,
У дивовижному сні.

Приспів:
Хвилі волосся, хвилі волосся,
Ніжні, як море вночі.
Доторки млості, доторки млості,
Ніч розлива на плечі.

В місячнім сяйві — тінь чарівлива,
Легкий і вітряний лет.
Буйна, примхлива, зоряна злива
Твій огорта силует.

Приспів:
Хвилі волосся, хвилі волосся,
Ніжні, як море вночі.
Доторки млості, доторки млості,
Ніч розлива на плечі.

Місяцем сяю, місяцем сяю,
Променем вказую шлях.
Взявшись за руки в небо до раю
Вгору ідем по зірках.

Приспів:
Хвилі волосся, хвилі волосся,
Ніжні, як море вночі.
Доторки млості, доторки млості,
Ніч розлива на плечі.

29 червня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

Ти покличеш мене на світанні,
Як ранкова засяє зоря.
Заквітує взаємне кохання,
Океани осяє й моря.

Я не бачив такого ніколи
Наяву і у мареннях-снах.
Як буяє у серці й довкола,
Наче молодість, вічна весна.

ПРИСПІВ:

Ти чаклунка моя, ти - чаклунка,
Таїна причаїлась в очах.
Я жадаю твого поцілунку,
Огортаю крильми, наче птах.

І злітаю увись і співаю -
Всі думки - лиш про тебе одну...
До небесного втрапив я раю,
Мов твою розгадав таїну.

В несказанному цьому величчі -
Таїна дивовижна снаги.
Знову врода цвіте на обличчях,
Наче ми - всемогутні Боги.

І немовби незвідана сила
Нам нові відкриває світи...
І підносить, неначе на крилах,
У святі небеса доброти.

ПРИСПІВ:

Ти чаклунка моя, ти - чаклунка,
Таїна причаїлась в очах.
Я жадаю твого поцілунку,
Огортаю крильми, наче птах.

І злітаю увись і співаю -
Всі думки - лиш про тебе одну...
До небесного втрапив я раю,
Мов твою розгадав таїну.

***
Вікторіє, журо моя! О, серце, не ридай
І рабською покорою – любові, не карай.

Ганьбою опорочене лишаємо юрмі;
Оманою зурочене, щезає у пітьмі;

Лукавої історії минає чорний час,
що у їдкому полум’ї не опікає нас.

За пеленою темною яріє світла мить,
Та раною смертельною у грудях ще ятрить:

В пориві духу вищому, чужій душі на зло
Усі тенета нищимо і їх – як не було!

05.2022

Наполеон Москву «завоював»...
Адольф Європу кинув у руїни...
ну, а пуйло животик надірвав
у суїциді проти України.
             Ой, немає ума у нащадків орди,
            осліпила усіх оковита.
             Эй, московіє, брись! Вимітайся! Іди
            ...у фарватері свого корита.
Та хоч кілок на лобі їй теши,
а на чуже усе ще ласі свині.
Немає у кацапії душі –
лише інстинкти, та і ті звірині.
            Ми із піснею ворога били не раз,             та, на жаль, не давили як гниду.             Ей, парафіє пекла, а хто це за вас             відспіває собі панахиду?
На вас чекає лава у суді
і на віки дурною буде слава,
але радійте, мудаки Чуді,
йдучи слідами Сталіна і Мао.            
             У злодіїв іще вистачає ума
            йти розбоєм на биту дорогу,             та чекає тюрма, і сума, і чума
            цю імперію злу та убогу.
Багато вас лишилось без імен,
що у землі отримали медалі.
Не лізьте баранами на рожен!
Ми об'єднали світ, а ви – пропали.
            І було би у небі чистіше, якби
            сатани не боялась Європа...             хай щезають у пеклі запеклі раби
            і ніщо не рятує холопа!

03.2022

1. - Чому жовтіє листя?
Куди біжить струмок?
Чом олені плямисті?
І падає сніжок
Чому такий пухнастий? -
Цікавиться щодня
Допитливе, смугасте,
Веселе тигреня ( повтор. двічі)
2. - Чому співає птиця?
Вдивляється в пітьму
Й пояснює тигриця
Стотисячне "чому".
- Де ходить лев гривастий? -
Запитує щодня
Довірливе, смугасте,
Маленьке тигреня (двічі)
3. Про всі важливі речі
Питає без вагань,
Й надвечір у малечі
Ще купа запитань.
Скрипить сніжок сріблястий,
Навчається щодня
Допитливе, смугасте,
Розумне тигреня (двічі)

Лютий 2022 р.

Сяє вогнями ledo вечірнє місто.
Сотні машин біжать, наче кров по венах.
Маєш життєве кредо?
Цьому таксисту байдуже в кедах ти,
Чи на лабутенах.

Місто немовби вбралось в яскраві шати,
Вабить заможним лоском, святковим блиском,
Тільки не варто декому поспішати
Аплодувати місту, немов артисту.

Зблякне з приходом ранку нічна омана,
Вся мішура фальшива і позолота.
Сіро й буденно ув органзі туману
Місто почне щоденні свої турботи.

Повз галасливі ятки і вічний сморід
Люди-мурахи тягнуть свої проблеми.
Модних крамниць десятки й болючі теми:
Здирництво, безгрошів'я, затори, ковід.

Місто зі скла й бетону ковзне байдужо
Поглядом перехожих, з людської зграї.
Гордо несе корону, жалю не знає.
Місто слабких ламає, цінує мужніх.

Купу взуття стоптати, теж божевільним бути,
Щоби його кохати, щоби його відчути -
Тишу тінистих парків, свіжість рясних фонтанів!
Несамовитий Харків, місто - моє кохання!
Харкове, палке моє кохання!

Попри всі наші дикі сварки з Олександром Сушком, настає момент у житті, коли в нього вривається смерть близької людини, і відбувається переоцінка духовних і життєвих цінностей, коли вона, смерть, урівнює всіх і примирює ворогуючі сторони. Такою сумною подією в житті Олександра Сушка стала смерть його рідного брата Віктора Сушка, який і мені був добрим другом і старшим товаришем по багатьох наших спільних концертних виступах у як мінімум 8-ми регіонах України. Віктор написав музику до 4-х пісень на мої слова, і ці пісні у виконанні братів - Сушків Віктора і Олександра - постійно звучали у наших виступах. З нами брала участь у концертах і заслужена артистка естрадного мистецтва України Алла Васик. Віктор Сушко був більше музикантом, у дуеті братів співав другим голосом і був концертмейстером. Читцем і ведучим концертів, виконавцем першої партії в дуеті братів був Олександр Сушко. Алла Васик і я, тоді співак-бандурист, були окремими концертними одиницями. Разом ми складали концертний гурт, який я жартома називав "Морські еноти" після нашого виступу у морському місті на Донеччині Маріуполі. Чому єноти? Може тому, що це - рідкісні і милі тварини.

В цей печальний день - день поховання Віктора Сушка, (помер позавчора, відірвався тромб) пропоную Вашій увазі сумну пісню про любов на музику Віктора Сушка і мої слова "Запечалюся я за тобою" (аранжування Євгена Клименка, відео - теж покійного ПМівця , поета і кліпмейкера Олексія Тичка.

Висиха душі криниця,
І життя як не було,
Якщо раз чи два на місяць
Не поїду у село.

ПРИСПІВ:

Як побачу рідну хату -
Завеснію, наче цвіт!
Здрастуй, мамо! Здрастуй, тату!
І мого дитинства світ.

Сяду з Вами на порозі,
Поклонюся я землі.
Стану справжнім, як Природа,
Як вечеря на столі.

ПРИСПІВ:

Як побачу рідну хату -
Завеснію, наче цвіт!
Здрастуй, мамо! Здрастуй, тату!
І мого дитинства світ.

І хоч так мені привітно,
Та щемить душа сама:
Я ще літо, я ще літо,
А батьки — уже зима.

ПРИСПІВ:

Як побачу рідну хату -
Завеснію, наче цвіт!
Здрастуй, мамо! Здрастуй, тату!
І мого дитинства світ.