Як то буває перед грозою,
Коли виникає сльоза за сльозою
І падає з неба
Жорстокими стрілами вниз.

Як то буває перед грозою,
Дихати важко,сама самотою
На вулиці тісно,бо люди тікають
Чимдуж від святої води.

Як то буває перед грозою,
Травнева спека накрива з головою
А ти виринаєш
У відблиску перших краплин.

Як то буває перед грозою
Хмари найдуть,
Але місто в спокою
Знов усміхнеться в сяйві травневих дощів

Простягаю до тебе душу! Але ти це й сама відчуваєш -
Крізь розхрестя шляхів безкрайніх, крізь жорстоких світів чагарі.
І тепер я, мов тінь, всюдисуща, слід у слід за тобою ступаю,
По словах тебе й нотах читаю... Так хотіли, напевно, вгорі!

Простягаю до тебе душу - крізь роки, кілометри і терня.
Почуття наші справді безмірні, не знайоме нам слово "боюсь".
З кожним днем ти міцнієш все дужче й проростають у тобі зерна
Лиш любові, надії та віри в кожнім твоїм наступнім бою.

Простягаю до тебе душу! Нехай янголи в небовисях
Над тобою розправлять крила і тебе не захочуть зректись.
Почуття справжні - не проминущі, від любові хай серце іскриться,
А усе, що тобі буде миле, неодмінно настане колись!


Простягаю до тебе душу! Добре знаю - ти будеш биться
І з цим світом, не раз облудним, та з самою собою частіш...
Тому сильною бути мусиш, щоб дивитись до віч блискавицям,
Щоби вірити завжди у чудо... Ось такий мій для тебе вірш!

Вже давно я один, лиш один
Зустрічаю вечірнії зорі.
Я печалі пригнічений син,
Одиноке вітрило у морі.

Я давно в самоті, в самоті
Проводжаю ранковії зорі,
Іще чути кохання мотив,
А тебе вже давно нема поряд…

…Пролетіли ті ночі, як мить,
Ніби ранки були з ними в змові,
Тільки серце щоразу щемить,
Як зустріну ті очі чудові…
2010

...гарно мені з тобою –
на дужім твоїм крилі...
...зведені знов судьбою
аж на краєчку землі...
...сплеском карпатської м’яти,
гіркістю полину, –
вічно мені б цілувати
гостру твою сивину...
...сходять з орбіт планети,
з розуму сходжу я...
...де ж ти літаєш, де ти?
... я – у чужих краях...

Заметілі! Заметілі!
Пелюстки кружляють білі!
Хороводи черешневі.
Хороводи яблуневі.
Торжество Весна справляє —
Білоквітом посипає...
2001

Розстріляний зливами і кісточками вишень,
Блукаю кутами Бермудів, не втраплю у свій Тибет.
Душа – наче аркуш в чорнилі школярських віршів,
Де ляпки в кінці троєлітер’я "Л", "Ю", "Б".

А дір в парасольці – не злічено від стрілокпинів.
Оце б відповісти, та лук вкорінився у глей.
Натхнення жбурляє недогризки віршів у спину.
Іду неоглядно у світ позаочний, але

Не мисли суворо, бо категоричність – для ката.
Причинно, фатально, а наслідок – твій слідок.
Зоря вказівна розіп’ята хрестово на карті,
Накресленій штрихами міфів, легенд і казок.

Тому знов на гранях Бермудів я ковзаю спритно,
Із вірою здійснення прощі у власний Тибет,
Де "Л", "Ю" і "Б" споконвічніші всіх манускриптів,
Де можна молитись казками й кохати. Тебе.

Не ти кидАєш тінь в провалля,
У нім - лиш тінь від самоти,
Від дум твоїх, таких печальних,
Яких зречешся завтра ти.

Хоч сновидіння все ще хворі,
Що виринають з-під склепінь
Твоїх повік - нема повторень
У цім сум'ятті потрясінь...

Час дурощів, не раз взаємних,
Повір вже, канув в небуття.
Нехай бажання потаємні
Розправлять крила для життя.

І полетять у невідомість,
Її не бійся - не згориш...
А за відвагу Бог натомість
Твоїй душі зішле дари!

Впусти у сни свої, Чаклунко,
Промінчик сонячний весни.
Твої ж вуста - для поцілунків!
Радій життю, коханням сни!!!
23.05.2010р.

Мостить на лататті ліхтарі
Вечір сонний..
Парубком пишається вгорі
Срібний сонях..

Пісня над вербичками летить
Пишнокрила..
Ой..хутчій до серденька зайди
Моя мила..

Кинемо у хвилю гомінку
Сині весла..
Сплетемо в барвистому вінку
Наші весни..

Бачиш?ВІН до раю розчахнув
Небо млисте..
Я тебе у серденьку замкну..
Ти.. Божиста...

Їли куряву і краяв стегна хлист.
З мила, піною – виходила пегастість.
У небите-ще – копито зодягли,
на нестелене ненавчені упасти.

Ніздрі й гриви обтесали вітру чуб.
В серцевину заганяли шаблі хугу,
від свинцевого рідішали дощу
аж багряна повня розійшлася лугом.

Потяглись самотньо, зношені сідлом.
Порозхлюпували вершників і втому.
Позникали, змиті місячним гало.
Шкандибали злою вісткою додому.

19 Травня 2010

Крокує повінь в потойбіччя днів,
Міська багнюка засипає тишу.
Солодку казку в купі твоїх слів -
Холодним попелом в руках колишу.

Блукає місяць в лісі почуттів:
Виводить очі з мокрого страждання.
Голодний вовк мене в сарай завів,
Готовий з'їсти без перевдягання.

Брутальний вітер вирвав з корнем хлів,
Звільнивши душу з пащі вовкулаки.
Спасибі, що за мене попітнів -
Хто ж знав, про підлість хитрої собаки?!

Ідуть дощі - холодні, з гіркотою,
Неначе в саму душу проника,
Аж пам'ять серце боляче стиска,
Повінчана я наче з самотою...

І кожна ніч - мов вирок у лице,
Мені навідмаш кинутий від долі.
Навіки я повінчана з цим болем,
Мабуть, за щось покарана Творцем...

Ідуть дощі, у серці йдуть дощі,
Змиваючи солоний присмак туги.
Чи дасть мені ця доля шанс удруге
Знайти розраду зраненій душі?...

Минуть дощі, а з ними вщухне й біль мій,
На серці рани час запорошить.
Тамую за любов'ю ненасить
У своїх мріях, трохи божевільних...
21.05.2010р.

Вітання весни

Вітання весни – теплота,
Радісний щебет пташини
І сонця проміння – рука,
Перші веснянки дитини.

З під снігу зелена трава
І пролісків ніжний букет,
Пухом білим вкрита лоза
І талого снігу сонет.

Забіг до ріки всіх струмків,
Руки ласкаві матусі,
Народжених – сміх малюків,
В полі щасливі бабусі.

Сіяна мудра пшениця,
Із першого грому гроза,
В небі веселка іскриться
І чиста небес бірюза.

Вітання весни – почуття,
Закоханих райдужні лиця,
Цілунків смачні відчуття,
Любові пущена птиця.

07.05.2010р.

Покололась в колючки життя,
Покотилась кривава сльозина.
Чи той біль відійде в забуття,
Чи ятритися буде щоднини?

Покололась в колючки життя...
Та воно не скінчилось на тому.
Знаю, навіть і кактус цвіте,
Хоч колючок добіса у ньому!
1996

Как грустно, странно и смешно
Играть в любовь, болея ею,
Но боль свою в душе лелея,
Любовь отвергнуть все равно.

Как грустно, странно и смешно,
Укрывшись горечью обиды,
Сходить с ума, слетать с орбиты,
Пить боль как терпкое вино…

Как грустно, странно и смешно
Друг друга выбросить из жизни,
И задыхаться в эгоизме,
И быть слепым в немом кино.

Как грустно, странно и смешно
Считать минуты, забыв время.
И думать, думать, сожалея
О том, что сделано давно.

Как грустно, странно и смешно
Забыть о том, что помнить важно,
И ошибиться вдруг однажды,
Подумав - стоило ль оно?...

Грустней всего быть просто рядом,
Вести ненужный разговор,
Бояться выдать чувства взглядом,
Забыв наш прежний уговор

Половинки

Дві половинки у житті –
Премудрість віку золотого,
Доріг збігаються шляхи,
До світу цілого, одного.

В твоїх очах горять мої
І мрії в кожного – єдині.
Колись чужі, тепер свої,
Однакові вогні святині.

Народжені коханням ми,
Із ласки Божої, любові.
Прошу тебе, завжди світи,
Зорею ніжною у слові.

А я, тобі віддам вселенну,
До серця твого припаду
І скрипки музику натхненну
В твої долоні покладу.

Ми половинки у житті
І рухи танцю наші спільні,
Я все - тобі, а ти – мені,
Щасливі разом, цілі, вільні.

25.04.2010р.

Оживало, ожило

Оживало все навколо,
Роси в ранках, в день пісні,
Соловейко співав соло,
Як мені, так і тобі.

І лилося все це в поле,
За ріку і за туман,
О прекрасна моя доле,
Про любов струмок журчав.

Його струни, мої думки,
Запах співу – почуття,
І любові повні сумки,
І кохання відчуття.

Поєднав струмок з рікою
Шумні води, тишину
Почуття мої з тобою –
Це похід у вишину.

Шелест листя, шепіт вітру
Оживало, ожило
І радіє серце світлу,
Щастя завжди щоб було.

12.05.2010р.

…На долонях Богині Майї – срібло: роса…
А навколо наповнює душу травнева краса…
Я крокую покровом зеленим, вдивляюсь і згадую:

…Ось на Небі здіймається Хрест, то горить Око Ладове…
…Ось стрілою татарською блискавка-ластівка падає…
…Ось картата бджола облітає шипшиновий кущ…
…Ось гуде, ніби волхв коло кради, стривожений хрущ…
…Ось дуби і берези, немов би кумири, стоять…
…Ось, подібна на хрест, бовванить поміж них тінь моя…

…Сперечаються півні й собаки з навколишніх сіл…
Непомітний опівдні, жовтіє бур`ян-чистотіл…
І у самому лоні цієї живої краси –
Голоси, голоси, голоси, голоси, голоси…

…Соловейко, зозуля, синиця, а цього й не знаю –
Не збагнути всіх див у містеріях хитрої Майї…
…Просто стань і дивись – не потрібно шуміти чи рухатись…
Просто стань і послухай – не зможеш піти, не наслухавшись…

…Відцвіли білим вишні, в рожеве фарбуються яблуні –
Не старіє Господь, диво – бедрик між срібними краплями…
…Мій собака і той став подібним на мудру сову –
Сам собі ескулап – у траві вибирає траву…

…Безіменна ріка, що ніяк не насититься мандрами,
Пестить лагідно слух живодайними древніми мантрами…
…Ми йдемо до містка, ми приходимо вкотре сюди,
Тут я бавлю його, зачерпнувши у жмені води…

…А високо вгорі, там, де в променях Ладове Око,
Пара білих лелек, а над ними – невидимий – сокіл…
Через кілька декад навкруги зацвіте деревій,
На долонях у Майї… Спинився… Згадав… Я ж тут – свій…

Кумпала Вір,
01-13.05.2010 року, м. Хмельницький

Квітують вишні, в серці також квітне,
Бажання знов зринають з дна душі,
І навіть холоднеча цих дощів
Не згасить за любов'ю ненаситність...

Дощі змивають з серця пелену,
Що надто довго в ньому сумом висла.
В душі надії промінь раптом зблиснув,
Пробуджуючи пристрасність зі сну.

Дощі минуть і вишні відквітують,
Весняні повені затоплять все довкруг...
Ну де ж ти бродиш, милий серцю Друг?
Відлуння твоїх кроків я вже чую...
17.05.2010р.

Київ

Слова: Оксана Голуб Музика: Оксана Голуб
Виконує: Оксана Голуб


Текст Записи, мп3, ноти Відео, кліпи Друк - http://www.pisni.org.ua/songs/5143900.html

Київські брами, настіж відкриті,
В гості Вас зовуть.
Пишні каштани, сонцем умиті,
Скоро розцвітуть.
І знов заграє Київ прекрасний
Тисячами барв.
І зачарує, нас зачарує
Цей небесний дар.

Що приносить світло і тепло,
Щоб на серці радісно було.
Вас вітає сонячна блакить
З глибини віків й тисячоліть.

Щирий і дзвінкий дитячий сміх
Тут лунає, радуючи всіх
І гостей, і мешканців його,
Тут панують щирість і добро.

Києве мій.... Києве мій.... Любий Києве мій....

Київ величний, хай будуть вічно
На твоїй землі
Мир і надія, щастя і мрія,
Лагідні пісні.
Буде Хрещатик нас зустрічати
Пишнотою вбрань,
Будуть каштани квітом вінчати
Верх злотавих бань.

Як же не пишатись можу я,
Києве, свята земля моя,
Вічний, і звеличений в віках,
І тендітний, мов сльоза в руках.

Розквітай, і вічно зеленій,
Залиши в серцях ти образ свій,
Що єдна минуле з майбуттям –
Це і називається життям.

Києве мій.... Києве мій.... Любий Києве мій....

Краплина тепла

У повітрі весняний коктейль
З аромату талого снігу,
Весну пробудив Прометей,
Ногою ступивши на кригу.

Невелика краплина тепла,
А зміни великі, разючі,
Біля річки лозина гнучка,
Розпустилися верби плакучі.

Крижаної напившись води,
Покрилося гілля квітками,
Срібно-пухнаті, з сонця вони
Радо віталися з нами.

О, щаслива, весняна пора,
Обігріта вогнем Прометея,
У струмок зібралась роса,
Жива просиналась ідея.

Дарувати кохання, любов
І перший весни поцілунок,
У зелений – мінявся покров,
Десь снігу лишився відтінок.

Прометея веселий вогонь
На Землю щасливо спускався,
З ніжно-милих дівочих долонь
Наш край у весну зодягався.

06.05.2010р.

Рушник вишиванка

В рушник вишиванку нитками щоденно,
Хрестиком Божим наношу узори
І днями-ночами, завжди повсякденно,
Із мого життя малюються твори.

На білій тканині три квіточки милі,
Так різні по віку, по крові одні,
По переду далі і дійсності хвилі…
Одна там, де небо, а дві – на землі

Ось та, що на небі, із Ангелом Божим,
Сонечком світить для тих, що є дві,
В нещасті чи в холод і ранком погожим
Молитва її поряд з нами всі дні.

Ростуть, підростають дві квітки, що в полі,
Напоєні хлібом молитви-дощу.
Хрестиком вишиті три різні ці долі
На білій тканині… За всіх вас прошу:

Міцного коріння і духу від Бога,
Як Ангели неба пройти все життя,
Рушник-вишиванка, ця чиста дорога,
Щоб знати не знала ні бруду-сміття.

Рушник-вишиванка, початок від мами,
Схиляю голівку, уклін до землі,
Квіточки ніжні, надалі ви самі
Хрестиком Божим щастя даруйте душі.

01.12.2009р.

Любов - важка, але не камінь,
Гаряча, але не вогонь.
Присутнє в ній важке зітхання.
То як же визначиш : Любов?

Це - слово чи лише погляд ніжний
Коли не знаєш що й сказати.
У голові думки змішались,
Неначе й не твоїми стали...

Проходиш мовчки.
А серце від щастя
Хоче кричати!
Придумати вВизначень можна багато,
Проте коли любиш... не варто!

2009р.

Там ,де берези плачуть росами,
Де ходиш ти ногами босими,
Де сонце підіймається з дібров,
Літає в хмарах мрій моя любов.

Там верби миють коси у воді,
Піснями ніжать душу солов'ї,
Де ранок гріє серце,будить кров,
Шукає там мене моя любов.

Де голос серця лине в небеса,
Для двох вогонь кохання воскресав.
Все сказане словами я стерплю
Скажи хоча б очима- я люблю!

Я вітром вмить до тебе прилечу,
Слова, що в серці є, прошепочу...
Тихесенько мовлю твоє ім'я:
”Без тебе в цьому світі -я не я!”

Моїм думкам команда "струнко!"
Не помагає вже давно,
Одні втекли десь за лаштунки,
А інші - каменем на дно.

Солодкий присмак поцілунків
Мої пригадують вуста...
Та не щодня такі дарунки
Дає ця доля непроста.

Хотіла б гордість поховати
На дні зболілої душі,
Щоб знов навчитися кохати!
Але в душі ще йдуть дощі...

І хоч мінорні лиш акорди
В моїй душі давно звучать-
Живу я, впевнена і горда,
І вірю в Божу благодать!...
15.04.2010р.

Щойно над мною кружляли ще круки,
З неба у душу вдивлялись тривожно,
В серці щеміла вчорашня розлука,
Гупало в скронях "Не можна, не можна!..."

Волю у душу впускала поволі,
Вчилась життя знов вдихати у груди,
Серце втомилось від власного болю,
Дуже втомилось й сказало - "Не буду!"

Зброю у руки - для чого ця зброя?
Руку, що носить, поранити може...
Я воювати втомилась з собою,
Прошу - ізбав від війни мене, Боже!

...Круки, здається, кудись відлетіли,
Сонячний промінь торкається серця,
Хочеться в небо злетіти на крилах,
Навстіж відкрити весні усі дверця!

Мрії поснулі збудити нарешті,
Диво існує - повірити знову!
Душу, що звикла до вічних протестів,
Прагну впокорити в сяйві Любові...
14.05.2010р.

Ночная синь и неба прах!
У нас свой мир, а в нем игра!
Игра цветов и переливов!
У нас свой мир - в нем все красиво!

Модель яскрава - всюди знана
Красуня - блискавки розряд...
Краса божественна, нірвана
В очах, що пристрастю горять.

О, як лукаво часом гляне
З обкладинки „Elite Model”
Та недосяжна пишна панна,
Що найкрасивіша з людей!

Є біля ніг її і друзі,
І покидьки, і чо́рт зна хто́…
Бува, живеться їй у тузі
Чи як у цирку Шапіто.

Одні їй заздрять, зичать лиха,
А інші - помстою грішать,
Одні пліткують в спину стиха,
А інші - як у ночі тать.

І хоч на ангела ти схожа,
А й в пекло зрідка зазирнеш:
Бува, приходять і погрози,
За що й від кого – не збагнеш...
...
Тобі судити, є тут правда,
У вірші цьому, чи брехня…
Красива ти - сьогодні й завтра -
Живеш, оспівана в піснях.


12.05.2010

Травень всміхнувся посмішкою сонця,
Уквітчаний тюльпанами й бузком
Та, зазираючи крізь жалюзі в віконце,
Пташиним співом перервав солодкий сон.

Теплим цілунком з пахощами квітів
Торкнувсь твоєї ніжної щоки,
- Ти найдорожча й найпрекрасніша у світі, -
Озвучив в голос він свої думки.

Весняним вітром – подихом духмяним,
Зронив на локони твої свій білий цвіт
І вуст торкнувся поцілунком полум’яним
На смак солодким, мов травневий мід.

А потім обійняв тебе за печі
Всією ніжністю і співом солов’я
Промовив, дивлячись тобі у вічі,
- Назавжди твоїм травнем буду я.

…Чомусь завжди хотілось бути двірником:
Двори і вулиці від бруду підмітати…
У довгім фартусі, отим дідком,
Який найпершим буде зранку нас вітати…

…Мітла його, мов довга борода,
Що проросла десь ув яру, у верболозі,
Зчухралась трохи… Але не біда –
Сміття змітає вправно на дорозі…

…Спіткнеться погляд перехожого на мить,
Ще один змах, і результат – стає чистіше,
Та ненадовго… Бо за хвилю ми,
Забруднимо міста свої ще гірше…

…Я вийду з дому, вибіжу за ріг…
Кудись спішу, куди – не хочу – мушу...
І так – щодня… А він собі – мете:
Хідник, дорогу, двір, а може душу?...

Кумпала Вір,
09.11.2008 року, м. Хмельницький

Чогось чекати я втомилась :
Сама ж знайшла і загубила.
Та не жалію, і не плачу.
Я буду сильною, побачиш...


Я буду сильною ночами,
І кинусь в прірву, що між нами.
Щоб там навіки загубитись,
І вже ніколи не любити.


Навчусь світитись там, де темно,
І буду сильною, напевно...
Тебе би тільки не зустріти,
Бо навіть сила почне тліти...


08.05.2010р.

Ще будуть сяяти роздолля
Моїх надій найвищим змістом,
Коли, покинувши суєтність,
Я в буйні трави упаду
І розчинюсь в красі духмяній
За гамірним до знуди містом,
І мир душі святий і вічний
Між смарагдових див знайду.

На дні зеленої отави
Спочине серце невгомонне,
Нап’ється пахощів квіткових
І утамує спрагу літ,
Якими, визрівши прозріло,
Моє життя червоногронне,
Як ті плоди лози в’юнкої
Перецвіло у вишній світ.

Прийде пора і доля птича
Мене розбудить на світанні,
Розливи сонячних мелодій
Наповнять все моє єство
Щоб я, охрещений весною,
В її пісеннім океані
Не обминув найяскравіше
Життя земного торжество.

З полегкістю в саду зітхнули квіти,
Яких тобі я більше не нарву.
Ми квити. Хай лишається висіти
На гіллях серце, плавлячись в траву.

За мить сховається за поворотом
Мого кохання причіпний вагон.
Востаннє загудить нам Вітер дротом
І від слідів моїх роздмухає перон.

Тепер поставлю я собі рінґтоном
Не голос твій, а перестук коліс.
Щоб не тривожив ніжним передзвоном,
Мій смуток, що змією в душу вліз.

Погано ні про що не говорити,
Ще гірше – говорити ні про що.
Сказала ти: «Знайду – тобі не жити!»
Я тихо відповів тобі: «Якщо».

Між думок витає паніка,
Бо душевного "Титаніка"
Поглинув час.

Він, невпинно опираючись,
І від болю знемагаючи,
Між хвиль кричав.

А вони, брехливі, зрадили,
Крижаними зорепадами
Лягли на борт.

Тонуть усмішки сполохані,
Бо , виходить, що закоханий
Убив любов.

І на дно спадають каменем
Почуття, які між нами є.
Колись спливуть.

І злетять у небо спогадом
Не для нас, мабуть. Для чого нам
Шукати суть?


06.05.2010р.

Джерельна тінь розмови. Не тече.
Дочерпано до дна, до передсердя.
Намито золота з жили ночей
і випалено все, що спересердя...

Десь протікало щастя, але дір
нелатаних здавалось небагато.
Ми колами ходили по воді
і поверталися ходи набрати.

А вийде місяць із калюжних плес,
нехай стікає – аж намокне стуком
від передсердя й до душі небес
оте моє, що обіймали руки.

Джерельна тінь розмови. Не іде.
Не відсувається на мить, не тане.
Краде, мов Прометей, вогонь з грудей –
раниме, спалене, але кохане.

6 Травня 2010

Терпне небо – терпи,
свисне куля – святій.
Впиті винами з тіл,
просихають степи.

Ти – маля ковилі,
засинай, сину, сни.
Табуни вороних,
вороння, журавлів

пронесуться без слів.
Оніміє душа
без ікон і гроша,
стане пухом землі.

Ржа спасеться в дощах,
вийде жерлами гільз
і їдке, наче цвіль,
гроно сонця в очах.

Розполошений біль
приведе кобзарю,
мов для Бога – зорю,
що ятрить звідусіль.

А напнеся струна –
аж задихає плач,
мов криївка тепла
й Батьківщина зрина.

І згадаєшся ти –
ще безвусий юнак.
Полонила війна,
охрестила святим.

Терпне небо – терпи,
що не куля – то син.
Море випито вин
за любов і степи.

4 Травня 2010

Чудова, літня, тепла ніч -
Чеширський кіт всміхаєтся,
І я сміюся зорями,
Якими котик грається.
А посмішка гойдається,
Золотавіє місяцем.
А зірки підіймаються,
На небесах повисіти
Пухнаста темна кішечка,
За зірками сховалася,
Та посмішка півмісяцем
На небесах зосталася.

М’який і теплий літній вечір,
У лузі сіно ще складають
А сонце сіло дню на плечі
Й удвох за обрієм зникають.

Ще небо, хоч і не безхмарне,
Голубизною тішить очі,
Віщує нам погоду гарну
І рясні роси вранці з ночі.

В легеньких хмарах захід сонця
Горить яскравим теплим сяйвом,
Здається ніби крізь віконця
Вогонь на вівтарі палає.

На сході небо теж прекрасне,
Мов оксамит чудесно-синій,
І сяє там одна прикраса –
Зоря з’явилась вечірня.

Ще мить – і місяць яснолиций
Зійде там поряд із зорею,
Й до ранку буде гомоніти
Про щось тихесенько із нею.

Знай, моя магічність -
Магія для когось, тільки не для мене!
Я до болю звична,
З терня всі дороги, по яких ідемо -
Я і моє серце,
Зранене й зболіле, порване на шмаття,
І до щастя дверця,
Хто зна, чи знайдемо
Ми у цім сум"ятті -
Де любов і зрада
Міцно так сплелися, вже не розірвати...
Та себе заради
Погляд мій до висі прагне знов злітати -
В піднебесних далях,
Де нема вже болю і душі терзання...
Я не поховала
Мрії всі в неволі, прагну ще кохання!
30.04.2010р.

...мені самотньо в ніч оцю
дивитися на гру іскрин
немов заядлому курцю
без цигарок – нема терпцю
весь світ гірчить у ніч оцю
бо я одна – і ти один
мені тужливо в ніч оцю
дивитися на гру іскрин...

2010

Не усміхайся так звабливо -
Бо промайнуло стільки літ...
Невже тепер ти - нещаслива?..
А на моєму серці - лід...

Боліло все - благав я небо! -
В душі і серці весь той час,
Горів я пристрастю до тебе -
На жаль, вогонь кохання згас.

Йому удруге не горіти,
Як в річку двічі не ввійти:
Зів'яли щастя ніжні квіти -
Мені навіщо зараз ти?..


29.04.2010

А ти просто мовчи,
Стиш повітрям всі зайві слова.
А ти просто дивись,
Розчинившись у сірім тумані.
Незворотні слова можуть вбити
кохання і сни,
Так як вчинки безглузді
вбивають до болю,
І веди за собою,
Я змовчу, змовчала і ти,
Де твій погляд у душу,
Я миттю до нього звикаю,
Ми зіллємося в небі,
В синім небі, несказаних слів
Лиш одне пролетить з вуст моїх
– я кохаю,
Й в твоїх світлих очах,
як роса на ранковій траві,
Та сльоза протече і у серці моєму зникає,
Й непотрібні слова тільки тим –
хто насправді живе
Непотрібні слова тільки тим –
хто насправді кохає.

15.02.2008

Як у серденьку розніжнілося,
В душі сонечко заіскрилося!
Я розпещена його променем,
Задурманена теплим спомином
Про вчорашньої ночі пристрасті,
У обіймах несамовитості,
Знову втратила недоторканість
і приборкала неприборканість...
Потекла жага, ніби ріками,
Попід серденьком, під повіками,
Напоїла мене диво-чарами,
Понесла мій дух по-під хмарами -
Мрії крилонька аж розправили
і душа весну знов прославила!
...Розніжнілась я, заіскрилася,
Дві душі в одну міцно злилося...
28.04.2010р.

Замаленька ковдра для двох дорослих -
Мерзну в ноги і сон неглибокий.
Сходити б якось до тебе в гості...
Лишити б тобі життєвий спокій...

Мариться юністю, дурістю, казкою,
Весняним сонцем й вишневим цвітом,
Тонуть тривоги у ріках з ласкою,
Бажання жити стелиться світом.

Напоєна мріями, не озираюся:
Було, що було, буде, що буде.
В тихій задумі акорди здригаються -
Я ніколи тебе не забуду.

Тисячі знаків, мільйони символів -
Бути чужими доволі просто,
Грати в в мовчанки, бавитись в ідолів,
Тягнути карти, кидати кості...

Шукати сенсу... Навіщо? Ми ж знаєм.
Скільки побачили? Кого почули?
Все непотрібне лишилось незнаним,
Накреслене долею ми вже відчули.

Почуваюсь малою-малою дитиною -
Замаленька ковдра для двох дорослих.
Давай мовчки притулимось спинами
Й полежимо разом. Посунься ще трошки...

квітень, 2010

клекіт мишею
тишу втишую
зодягаю лист
відсилаюся
нету річкою
хвилі вишивом
наторочуся
поскладаюся
аж до відчиту
до відтворення
пролягатиме
недоторканість
недомовленість
в серця пролежнях
то любов моя
неприборкана
розтинатимусь
ока сіткою
доторкатимусь
ледве голосом
а почується
значить виткалось
наче променем
тіло колосу
розцілуюся
заніжніюся
отобоюся
до відмліюся
і розсіяний
пересіяний
приживатимусь
де намріяно

28 Квітня 2010

Ти опадав без жалкування,
Ти падав і в'янув, білосніжний цвіте.
Весільним дощем твого вінчання
Зі смутком світу ридали віти.

Пахучий килим квітневого снігу
Щомиті вкривався брудними слідами
Людського ходу, собачого бігу -
Сотні відтінків сірої гами.

І ти обіймав їхні ноги, друже,
Вони ж цього не оцінять зроду.
Їм трохи шкода, а більше байдуже -
Ти тільки прелюдія кислого плоду.


квітень, 2007

В моїй свідомості дощами
Давно розмило береги,
Все затопило навкруги,
Реальність витіснило снами...

В моїй свідомості зотліли
Крилаті мрії вже давно,
І опустилися на дно
Моєї доленьки вітрила...

В моїй свідомості - туманом
Зоволокло у завтра шлях,
Й душі розорана рілля
Цвісти в цю вЕсну ще не стане...

Та все ж настане новий день,
Свідомість знов освітить сонце,
І залетить в душі віконце
Вілуння радісних пісень!...

Хто це стукає в віконце?
Це весни чарівний птах -
Пестить лагідніше сонце,
Відбиваючись в очах.

Хто це стукає у шибку,
Що в душі аж струни рве?
Так мажорно грає скрипка,
До любові нас зове...

Хто це стукає у серце,
Аж бентежністю пройма,
І в очах, немов озерцях,
Хвилі пристрасті здійма?

Хто це стукає у душу,
Хто торкає ніжно скронь?...
П"єм життя весною дужче,
Жагу, пристрасть і вогонь!!!
27.04.2010р.

у мереживі доль
перехресті світів
я зустріла тебе
і мене ти зустрів
не хвилини віки
ми рука до руки
ми рука до руки

я впізнала тебе
і мене ти впізнав
я жадала тебе
і мене ти жадав
не хвилини віки
ми рука до руки
ми рука до руки

воно сталось-таки
найдивніше із див
я любила тебе
і мене ти любив
не хвилини віки
ми рука до руки
ми рука до руки

26.04.2010

Втечеш від світу -
Знайти одвіти
Ніяк не вдасться!

Чи зараз в квітні,
Зимою й літом -
Шукай все ж щастя!

Хоч небо й сіре -
Птахи у вирій
Летіти стануть.

Згубила віру,
Чи люди-звірі
Тебе поранять -

Збери всю волю
Й хоч терня коле
У серце й душу -

Не поневолюй
Ти свого болю,
Щоб став ще дужчим!

Хай твої крила,
Ще незміцнілі,
Дощі омиють,

Щоб те, що миле,
Могла осилить
Й діткнулась мрії!
24.04.2010р.

Мені не спиться...
Похмурі лиця
Знов виринають.

Щастя не сниться -
Лиш блискавиці,
Що десь згасають.

Ніч зорепадом
На мене пада,
У саму душу.

Набридли зради,
Чого заради
Терпіть їх мушу?

Самотнє серце
Мені озветься
Голосом ночі.

Відкрити дверця
Душі одвертій
Я знову хочу!

Я знаю - рано,
Бо серця рани
Ще кровоточать.

Та я не стану
Свої бажання
Губить щоночі!

Весняна повінь
Змиє утому -
Зміцніють крила.

Сонячний промінь
Підкаже - хто Він,
Так серцю милий...

Мені не спиться...

5 ранку 24.04.2010р.