Провал вистави.
Глядачі пішли.
А втомлені актори
все ще грають.
Безумний бог
з небес картонних
в підвал зійшов,—
під скрип іржавий
театральної машини,
і там —
дияволом розгубленим —
блукає по деталях…

2026

А слово так спритно зловило предмет…
якого за словом і зовсім немає ...

2026

Коли все добре вже лягло
і суєта вже вгамувалась
приходить час
для мене…
чорніший за чорний
і в ньому — Місяць ...
і так легко
зіллюся я
з місячним світлом
та силуетом Божества
або Нічного Звіра
по вашим снам
пройдусь
і сріблом осиплю…

2026

В вечірнім небосхилі є
тривалі миті
коли природа мріє
в загадковій тиші

2026

Ураз погода зіпсувалась.
Потоки бруду, як вулкан.
Чи зможе у багнюці Вагнер
Створити музику? Чи Кант
Спроможен думати, як варвар?
Абсурд виконує канкан.

Потоки бруду полилися
У душі і на тротуар.
Відлига грає пізнім Лістом.
Крадеться лисом наш звіздар.
Похмурим і торішнім листям
Вульгарність пре із Ніагар.

Народження весни потворне.
Воно не може породить
Барвисті кетяги і грона,
Мов неповторну вічну мить.
Тому найвища нагорода -
Це острів у морях століть.

16 лютого 2026

Вечір розчиняє фарби в сутінках
кішкою з'явлюсь на дереві
на самій верхівці
гілочка не обломиться піді мною
тінь дерева вкаже дорогу
ковзаючи змійкою введе в ніч
від тиші заплющу очі
і все зникне

2026

Звір не біжить у нору
Звір починає біг
Час завмирає
Чекає

Згадую ім'я своє
але слово зносить
Потоп

Повітря наповнилось пилом
хрускіт гілки сухий у задусі
Вогонь зароджується опівдні

Згадую ім'я своє
томиться вогонь у Землі

День у волозі нічній приховав
тіні постійні та вічні

Згадую ім'я своє
світлом далекої Зірки

2024

Кіт у сутінках
це не той Кіт
що вдень чи вранці
із сонячними плямами
на боках

Кіт у сутінках
мерехтливе тепло
яке народжує
метелика за вікном

не доклавши до цього
ані думки ані лапи
ні хвоста
і навіть бажання знати
чи народжує він
метелика за вікном

безмовне Ом
вимальовує
у сутінках
застиглий ієрогліф
завтрашнього дощу

2026

І
Ніколи не помиряться, їй Богу,
розбійники з великої дороги.
Ця візія «у мене на виду»,
чи сплю, чи то дрімаю на ходу,
отямлюсь і дивуюся із того,
які я миролюбні діалоги
з юрбою войовничою веду.
Та й наяву є видива чимало –
як і було, та якось виживали
у світі, де не бачили добра.
І бевзі уму-розуму навчали,
і генії теорій капіталу,
і автори сокири і пера,
і ось... настала іспитів пора
або точніше – це небесна кара
за те, що і не бідні, та дурні
самі себе лаштуємо на нари,
то й маємо: руїни у вогні,
мозаїки Херсону і Чонгару,
потішну владу, бомбові удари –
парейдолія миру на війні.

ІІ
У хаосі помітити нелегко,
якій картині застує пітьма.
До істини, здається, недалеко.
та це не додає ані ума,
ані уяви, що добра нема,
а ми ще є, завжди напоготові,
що пощезають люті москалі.
Буває, чую голоси в імлі, –
не вляпуйтеся, як бувало, знову
у чергову історію, панове!
На те і є сибірська Колима
і Соловки, і світова тюрма,
аби не забували помилково
своє коріння, материнську мову
і захищали в місті і селі
скарби обітованої землі,
досягнення науки та освіти,
допоки Україна ще стоїть
останньою Бастилією світу,
де силами фальшивої еліти
винищують культуру всіх століть
пірати ХХІ-го століття.

ІІІ
Не помагає вічна боротьба
із братією лютого сусіди
повірити, що це така судьба,
якщо до пацаків нема огиди.
Усяке лихо де-не-де ще їде
наосліп із бідою на горбі,
з лапшею на вухах, що далебі,
стосується любителів кориди –
яким аршином міряєш собі,
таким тобі відміряє Феміда...
....................................................
На пагорбах не чують ще сирен,
над Колізеєм ще нема сафарі,
аби плішива гадина і пень
і далі верховодили у парі.
Відомо і для кого, і чого
не хочуть миру ні американці,
ні їхні сателіти росіянці,
змагаються дебіли – хто кого
переплює з трибуни ліги націй.
Не діє право і мовчить закон,
імперія винищує мільйони...
а скільки буде посивілих скронь,
щоб довго царював хамелеон
в оточенні каліґул і неронів,
які ведуть із полум’я в огонь.

08.2026

Середа чи п'ятниця
Але все це раптом
Перетворюється
У кімнату
Де вікон немає і
Завіса
А вихід за рогом
Сусіднього кварталу
Де під протяжний дудук
Чується чийсь подих
І все закрутиться заново
Понеділок
Вівторок
П'ятниця.

2026

Намистинки розкотилися
радісно підстрибуючи
застигли — посміхаються
чи все я зберу?

2026

Погляд не встиг помітити
пташку на гілочці
спурхнула вона
листок тремтить на вітрі

2025

Він вичікував слушну нагоду,
Щоб до неї колись підійти,
Подолавши непевність, погорду,
Перешкоди до тої мети.
Він чекав дорогу нагороду,
А одержав плоди пустоти.

Слушний час забарився, спізнився.
І про нього забула давно
Його пасія. Спалах в зіницях
Відгорів, як старе полотно.
І минуле зрадливе, столице
Відійшло в чорно-біле кіно.

Слушний час не прийшов, загубився
І обличчя у вічності стер.
А у душах точилася битва,
Мов далека мета трьох сестер.
Наш герой доторкається бильця,
Вириваючись з болісних сфер.

Та все марно, зусилля даремні.
Хижий час відкидає його
В тепле ліжко, у спогади темні,
У минуле, мов болю крило.
Лиш примари зникомі і чемні
Пронеслись, ніби їх не було.

10 лютого 2026

Прогнози
до мінус
ну загалом
зима
морози
Лускунчик
балет
які слова
танець квітів
ну то навесні
зараз зима
залишу записку
пішла
не забудь
погодувати кота

1999

Слова
мало
а то
й багато
слова
того
що коротше
ніж думка

2026

Біліє поступово полотно
Від снігу із його авангардизмом.
Вже вицвіло гомерове руно,
Укривши душі білим песимізмом.
Так чорно-біле втомлене кіно
Міняється і міниться зі свистом.

Сніг владно і уперто наступа,
Іде вперед, немов нова поема.
Виконують сніжинки ніжні па.
Навколо білі гасла і знамена.
Танцюють сніговії гопака.
Лунають фуги хуги безіменні.

Хто переможе в цьому полотні:
Веласкес, Рафаель чи Пимоненко?
Ідеї не ідуть у множині,
А в однині, мов незабутнє небо.
Ми беремо натхнення у вині
Зимової сюїти і у Феба.

8 лютого 2026

білим мете хуртовина
по краю
зима проходить
повз вас
навряд чи
затримається

і маючись від туги
все в очікуванні
весни
піднімаються
навшпиньки
трохи
злітаючи
переміщаючись
за календарем
ближче до травня

лети і ти

2025

Ледве шкутильгають люди на льоду,
Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в пастку голосінь.
Падає людина, ніби на війні.
Заглушають Шумана постріли сумні.
Заглушають грізно паростки надій,
Наче невблаганний сильний буревій.

8 лютого 2026

Рік а то й два
прошу небо бути
блакитним
блакитним
не змушуйте мене
говорити голосно

2026

Вони кажуть, все буде добре
спливають
Я чекаю на березі

Через обрій дивиться щось
іЗ хвилями під ноги стелиться
З постійним рокотом
Шепче лякаюче ласкаво
Твій слід зникне в мені

Я не зводжу погляду з горизонту
я чекаю
Море дихає
парує під сонцем

Потім вони повертаються
Красиві як боги
Вони жорстокі
Батьки не залишають свою дитину
На березі з медузами
які жалять
Навіть коли їх рятують
І хіба медузи можуть навчити чекати
Нетерплячі тануть у піску

Сонце ховається у щось за обрій
Наші тіні повертаються додому

завтра
знову вчитимусь чекати

1991

Пізніше від опівночі
дві собаки оглушують
простір
новинами
і раптом
стало тихо
яка прекрасна літня ніч
у шарудінні цвіркунів
нарешті стала чутна
власна маячінь

2026

Рожевий захід Сонця
І в небі було тихо
Лиш ластівка злітала в височінь
Також мені хотілось вільній бути

2026

Танцівниця
в кімоно та
з віялом
у повільному
русі
до тебе
наближається
почуття
так просто
падає
тихо
сніг

2025

Хто там у віконці маячить
що там
то світло
то темно
може маніяк
О Боже
хай буде він
добреньким

2024

І
У тому, що імперія проклята,
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.

ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
в його подвійній, ради себе, грі,
що ненадійне місце угорі,
ніхто йому не подарує яхту
ні на Багамах, ані на Дніпрі
ні за Чонгар, ні за міста розп’яті,
які окупували упирі.

ІІІ
Феміда має всевидюще око,
який ти окаянний чоловік
і обраний, і той, що не утік...
..................................................
і не молись даремно Мельпомені,
що ти ані в житті, ані на сцені
не визначився, чий прийняти бік,
і вилізе тобі усе це боком
іще на цьому світі рік за роком
або на тому, де безмежний вік.

08.2026

Мені вказали віртуозного гравця
Ну, я і сів за гру, облишивши зухвалість
Мій супротивник виявився туз,
Далекоглядний в просторі та часу.
Я не заходжу так далеко
Упевнений в собі я б'ю впритул
Щоби усім було все зрозуміло

Наприкінці мій супротивник
скрізь прорвався
І не лишив мені ніяких шансів
Я подумки убив його
Та здався

2026

Може, ти бачив
як щезає серпень?
Найкоротший
місяць у році…

2026

Тобі сняться сніги
безкорислива млість
нескінченних степів
Лукомор'я

де грайливе око
зелене
відчуло твоє минуле

там дзюрчали слова твої
все проходить
і шепотіла на вушко тобі
широкоплеча Саба
все повториться

2019

намалюй
розфарбуй
мене сам
у моїх пальчиках
завиток
та шафран
пеклом пахне мій аромат
млосний погляд мій
не забудь
мій монер
буду фрескою
буду Леді
Ла Фанер

2025

У запорошених дзеркалах
пропливає її тінь

Непомітно

Струмки засихають
у її жилах

Повільно

Вона ховається
у свою шаль

Може цього вечора
вона станцює

невигадливо

свій останній танець
танець Шиви

І зруйнує цей світ

2026

Капелюх пляшкового кольору дістався від діда.
Ні, щоб він був старий — ні.
Просто він був діда.
Капелюх темно-синій, у формі казанка,
дістався мені від батька.
Історія капелюха завжди дуже проста.

2020

Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.

Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо роси далеко.
Жевріє і за світанком вигулькує спека.
Падають яблука гулко під відголос півнячий.

Ми вдвох придбали праску
до неї для загального затúшку
торшер купили
та килим до стіни прицвяхували
транзитом у повітрі зависали
торшер та килим, праска та затúшок…

2024

ні тіні
ні кольору
без жалю
застигло
відтепер
все
це точка
вона важлива у січні

звичайно можна
але з нею ясніше
визначати
межі
білого
і низку днів

звичайно можна але
поки це точка
розкручує
свій біг і
вихід у червоне

Січень!

2025

Сьогодні виспався на полі бою,
На полі парадоксів і пасток.
Схрестився я у лютому двобої
Із долею на згарищі думок.
І тільки так пребуду я собою,
Будуючи із космосом місток.

Там ворони невтомно голосили,
Віщуючи недолю і біду.
Я рвався уперед щораз, щосили,
Долаючи потужну ворожбу.
І голос вдалині озвався милий.
До нього я приречено бреду.

Я виспався хоч раз за сотню років.
Це крапля вічності, святий алмаз.
Вистукую симфонію із кроків
У нападі чаклунства і проказ.
Натхнення урочисте і високе
Прийшло, мов рятівний дороговказ.

Думки кружляють у величнім танці.
Я провидіння ухопив за хвіст.
Ми стоїмо, невільники і бранці,
Мов на бенкеті у суворий піст.
Ми спустимось, немов палкі коханці,
На дно ночей, витворюючи твіст.

29 січня 2026

раптом життя чи думка
зависає десь поруч
де?
може там
де недоречність
а може непотрібність
всього того
що так було необхідно
хвилину тому

***
нехай скажуть
історія рухається
по спіралі
але я не сперечаюсь
але на мене
це маячня
топтання намагається
здійснити втечу

***
сусід Абрам
(студент із Нігерії)
і я заходимо в ліфт
двері ліфта зачиняються
прихопивши важкий запах
смаженої риби
через залізну завісу
фіш?
фіш
але пахне російською
ми сміємося
чорний єврей з Нігерії
і я — білий негр степів
дві нереальності
ліфт повільно піднімає нас догори

***
Абрам нудьгує по дому
щоб минуле не забуло про нього
він поспішає у фейсбук

***
можна довго згадувати номер своєї квартири
але ключ відчиняє двері сам
я падаю в крісло
у темряву
свого простору
і віконцем з видом на тишу
втомлена
слухаю її
тишу

***
стара сусідка згадує
забуте танго
якого вже нема