І
Гадаю, що нікого не забув,
але уже ніколи не побачу.
У часі розминулися і... наче,
у просторі блукаємо. Я чув
не раз у тому світі, що минув, –
немає часу і... терпи, козаче.

                    ІІ
Надії наші, мрії і літа
спресовані в одне гаряче літо,
а далі піде осінь золота,
а там зима... нема кого зігріти,
нема кому. Історія проста –
вертаємося до старої ери,
бо та, що є, давно уже не та:
арійцями себе рече орда,
азійці риють бункери-печери,
Європа, як усі місіонери,
повію навертає до Христа.
Історія збиває з пантелику,
еволюціонуючи назад,
та не у рай і не в едемський сад,
а в комунізм... до кам’яного віку
і як то прикро буде чоловіку
узріти первіснообщинний лад.

                    ІІІ
Кінець землі затіяли кацапи,
корейці і китайці заодно,
аби Європу витерти із мапи,
готові до найгіршого давно.
Не буде того, що було раніше,
а інше починається здаля –
вбиває опромінення кремля
усе живе. І це ще не найгірше.
Імперія бикує як теля
і меншає на світло у землян,
а темної матерії все більше.
Але у поті і крові чола
постане Україна на дозорі
і байдуже, яка вона мала
на мапі світу в радості і горі,
показуючи іншу точку зору
на всі події у горнилі зла.

11.2024

                І
Де-не-де новішає епоха
і місцями стаємо людьми –
додаються звивини потроху...
розуміють слуги-скоморохи,
що земні господарі – це ми,
що не їм і сіяти, і жати,
і заради спокою душі
бур’яни косити на межі...
гинути усім ще ранувато
за несонцесяйного ґаранта,
тричі ухилянта, заодно,
генія дебільного кіно
в ролі узурпатора закону,
полководця п’ятої колони,
що не втік, рятуючи гузно,
циркача політики на дроті
і слугу диявола во плоті,
зрадженої нації отця,
не лоха, любимця ідіотів,
у яких є віра – до кінця
бути за, коли розумні проти.

                ІІ
Не посилять армію бомжі,
а проекти стійкості народу
на землі палаючого сходу
оголяють наші рубежі.
Озвіріли, ласі до ясиру
сучі діти – плем’я сатани,
та опам’ятаються й вони, –
як нема гарантії для миру,
так не буде шансу для війни.
А коли покінчимо з війною,
оберемо владою новою
в офісі, у Раді – на ура
не паяца, юду і кнура,
а національного героя,
волонтера, воїна добра.

                І
Не усіх помилує Феміда,
але є ще місце у гіллі...
і для опи є, і для сусіди
лобне місце на його землі,
і злодії є, і шалапути,
брехуни, і необхідне зло...
та зотліють як сухе зело
яничари, виродки-манкурти,
а майбутнє наше на крило
візьме не Європа, а село...
............................................
якось буде, бо не може бути,
щоб ніколи якось не було.

11/24