Євлампій на ковзанах у моцних штанах з начосом їхав на базар по свіжі огірочки
Клара забила на кларнет, корали та Карла і, бляха-муха, шукала теплі носочки

Пункти обігріву ем-ен-ес показали прогрес на кривій квартального звіту про зроблене
Люди пост-восьмого березня стали знову трошечки сильно схожими на січневих гоблінів

Охрінівші коти, завіяні у асані тигра, розгублено змінили вуличну фізкультуру на хатню йогу
Снігу — в коліна, дме хуртовина третю добу, ялинки підморгують, бляха. Кінчається березень.
Весна ж, їй богу)

18.03.2018
Рівне

Усе на світі Богу до снаги,
А я такому диву не навчуся.
Бо дуже добрий, кажуть вороги.
Пекучий, наче хрін, шепочуть друзі.

Вгодити всім - задача нелегка,
Для мене - то і зовсім непідйомна.
Жона у дім настирливо гука,
А теща в горбака штрикає ломом.

Колега мій увічнює дубок,
Краса кущів йому з дитинства люба.
А я дрівцята пхаю у мішок,
Холодним днем палитиму у грубі.

Усе життя здираюсь на горби,
Кум на дорозі оминає камінь.
Для щигликів - приплюснуті лоби,
А мудреців вшановую вінками.

У буді пес сидить, на повідку,
Тому і мусить панові годити.
А я на волі. Тож мерсі боку!
Піду, ковтну курчатко з апетитом.

18.03.2018р.

пнутий із Клубу Підлизак
бродив по вулицях інету
шукав шалено новий знак
куди поткнутися поету

і ось, знайшов цей дивний сайт
із пьоришком на логотипі
можливо, тут буде олрайт
і правду не забанять в липі

бо параноїд Женя Ю
залишив неприємний осад
привєтіка йому я шлю
нехай тримає крєпко посох

й кричить усім "ти не прайдьош!"
а після банить знов чийсь профіль
йому всі кажуть: "Жень, харош!"
та параноїку то пофік

шо ж, зустрічайте ви ПееМ
суржикомовний шал поета
хай віє вітер пєрємєн
а всі нещастя кануть в лєту

(2018)

Мабуть, потрібно порадіти,
На хвильку стати без ума:
Прийшла весна! За нею літо,
А потім осінь і зима...

Пташатко цвінькне в піднебессі,
Бджола в садочку загуде:
Пора оспівувати весни,
Коли немає інших тем.

Лугами ширяться розливи,
На нерест сунеться карась:
Чекайте діви чорнобриві,
Цей вірш сьогодні не про вас.

Вже скоро кумкатиме жабка,
Зозулька звично закує...
Але собака в буді гавка,
Лякає серденько моє.

Старий Рябко уваги вартий,
Поголоднів за ніч кусун.
Закінчу про весну писати,
То костомашку принесу.

18.03.2018р.

Мій ангеле! На волю одпусти!
Вже годі із нечистим грати в карти!
Втомився волочить чужі хрести,
Ховати дух уярмлений за грати.

Несу покару за чужі гріхи,
Кати у горло хлюпають отруту.
Тисячолітні сплачую борги
За Агасфера, Єву та Іуду.

Щодня Голгофа, пекла казани.
- Страждай!- боги сказали. - Ти терплячий.
Покара є. Нема лише вини.
Мовчить святе письмо про це одначе.

Неправедно засуджений кона,
Ніхто не буде знати про помилку.
Розчавлять душу, наче кавуна,
Спечуть і чорту ляпнуть на тарілку.

Тендітні вруна вибиває град,
А буревій виламує тополю.
В судах земних існує адвокат,
У небесах - лише Господня воля.

17.03.2018р.

Не бризкай людям правдою у вічі,
Бо наживеш одразу ворогів.
Розумний лупаки в Сірка позичить,
Розмову переводить на "ги-ги".

Не варто оббиватися об вуха,
Доказувати власну правоту.
Помовчати незле. Нетяму слухай,
Хай галалака в люду на виду.

Болючі струни краще не чіпати,
Обходь усі загострені кути.
Смиренним будь. М'якеньким, наче вата.
Підтакуй бевзю, дурневі годи.

Одскакує від стін гумовий м'ячик,
Кривавиця змивається дощем.
За правдолюбцем шибениця плаче,
І вогнища палатимуть іще.

Таким я був учора, браття, каюсь.
Мені писалось інше на роду.
Підморгує з пітьми дволикий Янус,
Але у світ за правдою іду.

16.03.2018р.

Я втомилася жити - бруківкою тяжко брести
Я трамвайний ліхтарик. Я сутінки під мостами
Я - уже довгожитель, так довго існую між вами
Так невпинно сную і незграбно руйную мости

Я втомилася. Бути тілесною важко й журливо
Я не хочу сіріти та морщитись за течією
Я ніколи ні дня, ні хвилини не чулась чиєюсь
Кров у скронях пульсує — так осипаються сливи

У нагрітім розкаленім сонцем серпневім саду
Де босоніж, бувало, блукали роки мої ранні,
Де дитячі надії, слова і дитячі кохання
Павутинням легким осідали в долоні. Я йду

Я лишаю цей всесвіт, слонів, черепах, бога Ра
Котопесика свого, книжки і, найперше, людей
Мої сосни — високі, айфон мій не визначить де я
Мої хащі занадто густі. Бога ради — пора

Всім писати листи й натискати останній ентер
Підчищати архіви, розпаролювати секрети
Глухота - загуста. Це нестримно. Боже, ну де ти?
Ти чому не говориш зі мною, мій любий менторе?

Мій філософе, цензоре внутрішній піднебесний?
Я втомилася розмовляти сама із собою
Я не хочу спинитись трухлявою та старою
Я не маю ілюзій. Я знаю, що не воскресну

Попіл буде багном. Ляже кожен, хто йшов по землі
Кров ніколи! Ніколи! Ніколи не стане вином
Кроки міряють часом, глибина виміряється дном,
Висота визнається крильми, наші душі малі
Вже завіяні вітром та засипані вічним піском...

Рухає історію юрма.
Долю краю визначає небо.
Нація виборює сама,
що їй треба і чого не треба.

Неможливо, маючи своє,
поодинці вижити щасливо.
Не дається наше житіє
на одне очікуване диво.

Та яка надія на попа
у чужої Україні пастви!
Ниє закопилена губа.
Є кого на пласі розіп'яcти.

І триває ще чужа «весна».
На очах дорожчає ціна
пам'яті полеглому герою.

Націю, оточену ордою,
убиває не одна війна,
а своя політика розбою.

                                      03.2018

Хочу пізнати ще образ Афіни –
З Давньої Греції, з міфів богині.
Велич Олімпу в уяві спливає,
Екскурс в історію світ відкриває.

Світ легендарний - падіння та злети!
Війни нещадні руйнують планету.
Музи, Богині, Німфи славетні -
Та чи були всі їх вчинки шляхетні?!

Навіть не прагнемо зближення с ними –
Страшно під стрілами їх вогняними.
Просто цікавість, допитливість, пошук –
Треба знаннями поповнити кошик!

Двері в легенди відкриті у світі,
Шлейфом яскравим вони оповиті.
Зевсу і Гері, Ніке, Аполлону
Вистачить слави і Посейдону!

Постаті ці нам непросто збагнути,
Боязно навіть вбрання їх вдягнути!
Хочемо тільки минулого кроки
Знати, а власні життєві уроки

Треба вивчати, багато читати,
Світ неосяжний з глибин пізнавати.
Так, поступово, збагачений досвід
Висновків прагне – їх здійснює й досі.

Світлі відкриються грані кохання,
Віршів і музики - їх написання.
Є філософія – мудрість життєва.
Потяг до істини в кроках миттєвих!

26.02.2018

Шкрябну тонзуру мудрості за мить,
Із логікою кріпко обнімуся.
Життя багаття скоро догорить,
У яму ляже мрець старий без пульсу.

Кому і що живим я доказав?
А от коли засну в земній утробі
Казатимуть " Оце помер козак!
І працьовитий, як верблюд двогорбий.

А як писав! Таких уже нема!
Помер титан, а світ і не помітив.
А, може, в люду вистачить ума
Забути про невдатного піїта...

Глитає пес у плісняві батон,
Довбають кістку на морозі гави:
Таких як я - "потужних" - легіон,
Обмитих у дощах і бризках слави.

Співав коханій вечором пісні -
Заснула на руках Адама Єва.
Щасливо посміхається вві сні,
А решта все для мене - несуттєве.

14.03.2018р.

Наснажуюсь південним вітерцем,
Війнув теплом ще заспаний Ярило.
Нарешті з курки випало яйце -
Нестися на морозі не хотіла.

В калюжі зазирають горобці,
Кудлатий пес забрьохався по вуха.
А ще недавно - зашпори в руці,
І сніг у носа бгала завірюха.

Бурулі одламалися від стріх
І пророста гачками картоплиння.
Залито луг водою під поріг,
Готую верші, путанки та клим'я.

Зацвенькала синиця - кличе в сад,
Лечу часник саджати на городі.
Гряде пора трудів. Весні - віват!
Куняючи писати вірші годі!

12.03.2018р.

Рівне тане. Таке вологе
Як путана стара на побаченні
Зі своїм черговим мейбі Богом –
Юним принцом вузького призначення…
Аполлоном ринкових розкошів,
Апогеєм її вульгарності.
Рівне - ода палка ілюзорності
І бездарності, і базарності.
І безкарності ще - елегія
Горор - в дії, стратегія чортиків
Або просто найгірша стратегія
Виглядати прицвілим тортиком -
Монстром, чудиськом, страхом, мимрою...
Ніби все живе давно вимерло.
Мовби ясність дощами вимило.
Наче гостра потреба виникла
Заховати обличчя за мейкапом
Гобліна чи строкатої розелли
З арсеналу пристаркуватих повій,
Спокусниці рудого Азазелло
Какофонічної до кінчиків вій...

Такі емоції від зустрічі -
Краще б із мужиками - та в баню.
Але гуляє це місто парками,
Цмулить каву-чи-чай на майдані,
Шукає свій власний вчорашній дзень -
Із репертуару тих самих повій,
В яких із найцікавіших подій
В майбутньому – хіба тільки розтин…

Рівне - тане. Всього лиш - березень.
Весна, нарешті. Розтань!
А красиво так, ніби саме тут
Оселився, прожив та
Нещодавно умер Вій...

10 березня 2018. Рівне.

Спи, моя дівчинко, спи, мій горобчику, бай…
Я не стривожу твій сон, твої мрії сентиментальні
Я тебе вкрию котом і покладу у вітальні –
Спати довіку, щоб серце лишити живим.
Спи, моя дівчинко,
Просто відпочивай, баю-бай.

Сніг розтавати почав, сонце голить обличчя міст,
Бані соборів сяють закоханими очима
Я пишу тобі сон цей, дівчинко, як довгий лист
Послання у пітьмі, наосліп. Мої причини
Всі складні, незначні і до всього – я оптиміст,
Що доведений вже до краю. Цих ран і рань
Більше як гайвороння…та випустим зайві деталі
Всі причини мої – не вартують твоїх питань
Не дивуйся, маленька, я просто не хочу далі
Більше подвигів, гідр та агієвих стайнь,
Світ нехай постоїть. –
Зупиниться, відпочине.
Тільки мить
Поки я допалю цю цигарку, додумаю. – Мить!
Ту, що спинить тебе, що поглине тебе і розчинить
У мені
Вдушить мною, моєю густою журбою.

Ти ж зануришся і почуєш відразу – щемить
Дуже голосно, голко болить у душі тобою
То-бо-ю…
Го-рить!
А між тим, в завіконні інша пора бринить,
Нерест транспорту, миготіння осіб-та-персон –
Какофонія світу у найгострішім підкаті

Ходять чорні ворони бруківкою без перепон
Хто їм цар? Хто їм бог? Хто їх спинить
Ці орди закляті?
Увійди, моє серце, по вінця у сон
Обійди, моє серце, купальські багаття –
Не стрибай – то язичницькі драми, а ми – лихварі
Ми міцні урбаністи, ми хіпстери, ми – ідіоти
Що не вірять у бога, не вірять у чорта, вигадують ботів
Вживлюють їм інстаграм ніби додаткові життя у грі

Ботічеллі умер би, оплачуючи такій ботокс
Незрівнянній трансгендерній донні, своїй Ма…
Із сторіччя два-два-один, де вічна зима
Саме так, кохана, все – саме так, все зима
І зима, і зима…холоди уже геть дістали
Сніг ось-ось лише відступати почав,
Наш з тобою Всесвіт лише ось-ось зтеплів
Тільки перші промінчики, блискавки і – кристали
Твоїх сліз на моїх долонях. Та я не зумів
Зупинити весь холод, що дме з низини, із чрева
Що з холодного Кая скоро зовсім ізробить труп
Всі закохані вірять спочатку у па-де-де, пристрасть рук-і-губ
Парні спроби створити нові початки, зустріти нові світанки
Та раптом приходить такий ранок, що в одну хвилину
Дозволяє прозріти на третій чинник веселого – о-ппа! –
Па-де-труа!
І зрозуміти, що там, у тій кімнаті, у тих обіймах, у тих личинах –
В очах тих голодних пантер чи гарячих левів,
Чи пухнастих котиків чи сріблястих рибок
Крім, власне, них самих, завжди є Снігова Королева
Завжди відсоткова ставка брехні, безперечно, красива
Ніби фейковий Рібок - китайське економічне диво.
Спи ж, кохана, від ночі до ранку, від ранку – до ночі.
Спи ж, кохана. Ти мусиш одвічно спати. Я так хочу
Щоб сон твій не перервався ниткою Аріадни.
Не зім’явся ляком або якимсь привидом із реаліті-шоу
Якому позаздрив би сам Бернард Шоу
Й котре отам, за стінами твоїми – щодня.
Спи, моя дівчинко, у тебе є броня – мої долоні
Які затулятимуть вічно оченята твої сонні….
Я тебе вкрию котом і покладу у вітальні –
Спати довіку, щоб серце лишити живим.
Спи, моя рідна, усі твої клопоти – дим
Я пишу тобі сон цей, кохана, як довгий лист
Так. Занадто заплутаний лист, одначе
Я казав тобі вже, маленька, я – оптиміст
Але ще реаліст і буденність мерзлу собачу
Я не хочу впускати у наші щасливі дні –
Я тебе залишаю навіки у сні.
Закривай оченята, горобчику, закривай.
Хлопчик твій тобі вічно співатиме, твій Кай.
Баю-бай
Бай…

10.03.2018. Рівне.

Словесна стіна межи мною і світом прозора,
Полиці ж обтяжують Бгагавад-Гіта і Тора.
У мудрості книжній інструкції та застороги:
То нащо римуємо куці канцони й еклоги?

Рясне словоблуддя збиває народ з пантелику,
Лунає фальшивий акорд, що узяв недоріка.
Співці голосисті ворушать у дланях монети,
Німих уподобую й тих, що живуть у портретах.

А праця важка. То чому б тоді не пописати?
Я - вилами, та й по воді. А тобі дам лопату.
Біжить з-під пера кровостоком водиця свячена...
Весна. Стане сніг - в борозні розкидатиму зерна.

04.03.2018р.

Я народився чистим. Без гріха.
І без гріха помру, як і належить.
Вже чую: "Ну дає! Ото пиха!
Ану зіпхнемо "праведника" з вежі.

Хіба у нього німб? Такий як ми!
Нехай чортякам голови морочить.
У нас вже є мальований кумир,
Ікони у хатах мозолять очі."

Святим рубали голови на пні,
Спасителя доперли на Голгофу.
Товпа кричала: "Крові! Розіпни!".
Сконав у муках. Як належить Богу.

По-іншому до раю не злетиш.
Попи це знають, та мовчать зі страху.
Ну, що ж,- пора закінчувати вірш:
Прийшов народ, виштовхує на плаху.

04.03.2018р.

Тиша. Доїдає підла скука,
Чоловік не збуджує давно.
Лізти межи очі - це наука,
Хочеться потицяти в лайно.

Утомили зрілі епігони,
Дременув у Польшу "sexsy-boy".
Гра сусід кантату на валторні,
Проревла: - Пасує тут гобой.

Шпак дзьобатий торохтить у шибку,
Я ж пильную, щоб сказати "Гавс!".
Доторкнеться парубок до скрипки -
Вигукну: - Потрібен контрабас!

Я хоч і стара - ревнива кішка,
А сусідка з гарним патиком.
Щойно заскрипить у неї ліжко -
В батарею гахну молотком.

Бог Адама виліпив із глини,
А мене з твердющого ребра.
Є й хороше: пишуться картини.
Є в них все. Нема лише добра.

P.S.:

Колються шипами чорноброві,
Торсають утомлених людей.
Доживає пагін без любові...
Треба світла. - Сонечко! Ти де?

04.03.2018р.

Передчуття, упевненість: не буде...
І ані натяку на імовірність чуда.
Нестримна прірва.
Деструктивний поступ.
Контрольний постріл...

2018

Вгортаюся у галуни, єдваб,
Приречений для царствених вакацій.
Нехай кавалки підбирає раб,
Естетові ганьба бруднити пальці.

За вікнами буденності пейзаж -
Старенька торбу тягне із базару...
Мене ж такий дратує антураж:
Співати хочу! Торсати гітару!

На фронті лиш невдахи-вахлаки,
Нехай воюють, не моя проблема.
Саджаю різнобарвні квіточки,
Пахучих яблунь виписав з Едему.

Вмирає пес? Нехай собі вмира -
Ще можу заразитися смертельно.
Такі ж як я - дочка моя й жона,
Розважливо-охайно-мудрі вельми.

Без чистоплюйства нині аж ніяк,
Тому у вись стовбурчу гордо носа.
Але обцас потрапив у кізяк
І розімліла гордовита поза...

То що, браток,- відомий персонаж?
Хлебчу кисляк, а кіт-хитрун сметану...
Тепер іди, картопельки насмаж.
А вірш забудь. Писалося зоп'яну.

27.02.2018р.

Сушу вітрила, напинаю парус,
перегортаю час...
Ввижається мені безликий Янус
у деяких із нас.

Ілюзія високого польоту –
побілена імла,
коли душа навиворіт - болото,
ячить одне, - ла-ла...

Дуелі із чужої оперети...
І на кону не честь,
а явне заперечення поета,
аби звучало, - жесть!

На капищі іуди, фарисеї.
чий ідол - сатана.
Заради перемоги нічиєї
об’явлена війна.

Як два боки фальшивої монети
цареві і юрбі,
не устоїть єпархія поета,
поділена в собі.

Виходять на арену лицеміри,
дешевої парафії кумири,
пірати висоти.
Опричники конаючої віри
указують, не відаючи міри,
куди кому іти.

                   02.2018

Ой, джані, джані! Крики, регіт, виски -
Циганський табір сходить на перон!
Украли в мами сина із колиски:
Був селюком. А виросте барон.

Звисає з рюкзака руда голівка,
Брудна ганчірка витира сопляк.
Сьогодні гарно продавалась "ширка":
Біляш дитині змащує кулак.

Пополювали вдатно людолови,
На росяній траві зникає слід.
Нехай несуть слов'янки чорноброві -
Без кровозмін вироджується рід.

Були ромали знані конокради,
Тепер - новий товар, новий закон.
А, може, дитинча програли в карти,
Чи батько поміняв на самогон?

Чи благо це, а чи небесна кара -
Ніхто не зна, усе поплутав чорт.
Співати буде рома під гітару,
Не знаючи ні букваря, ні нот.

Йдуть у владу тільки шахраї?
Ледарі брехливі та підступні?
Ну то й що? Хай гавкає зоїл,
Теж знайшовся - лицар непідкупний.

Хай мозолить рало бевзю длань,
Поціляє снайпер у аорти:
В час важкий сховає Іордань,
Не у моді жанни й донкіхоти.

Одберу у лохів коровай,
Наплету указів і законів.
Потім хоч до гробу проклинай,
Та роняй в поділ сльозу солону.

Нині управитель непростий,
Чинш ховає в тридев'ятім царстві.
Праведники розкидають гній,
Панові коритись варто пастві.

Скоро віче, випустимо пар,
Звично люду тицьну дулю в пику.
Бюлетень міняю на сухар
Й пару гривень на тютюн-горілку.

Язицюра молотити звик
Отченаш і заповіді Божі.
Йди, працюй, трудящий чоловік,
Я тим часом попакую гроші.

26.02.2018р.

У долоні сам собі плещи,
Що знайшов отут помилку... Нате!
Так, мусони, справді - це дощі,
А вітри -усе ж таки пасати.

Може і писав те сам крізь сон,
Тільки майстер вміє так писати -
Тільки сон навіює - мусон,
А його розвіюють - пасати!

Сни уже розвіялися всі,
Навіть цей - про мир на цьому сайті,
Бачу, як вистрибує з трусів -
Опонент - зраділо-підлуватий!

20.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)

Народ у нас увірує в усе:
Добрезну тещу чи чортячі роги.
А нас учили в бурсах й медресе
Із пастви кревні зціджувать потрохи.

У мене апетити о-го-го!
Й товар продати нині вельми трудно.
Брешу з амвона звично аж бігом,
Виходить ловко, бо у лавці людно.

Йде "на ура" відпущення гріхів,
Цього добра у грішників чимало.
Несуть у вуха сповіді лихі,
А разом з ними гроші, яйця, сало.

Є для татьби надійний інструмент -
Святе письмо. І довга язицюра.
О, як же гарно пахне свіжий мед!
Пора іти: у церкві клієнтура.

17.02.2018р.

Відшепотіла пуща золотистим,
Осінній вечір поринає в тиш.
Та раптом - крики, стогони...убивство!
Заплющуй очі, кашу з маслом їж.

Ворушаться в саду гілляки глоду,
Сокиру татя видно з-за кущів.
Боїшся? Утопи в подушку морду:
Комфортно жити можна й без душі.

Ти що - святий? Або потрібно більше?
Пролита крівця - не твоя вина.
Ще ненароком і тебе заріже,
І овдовіє молода жона.

Сиди як миша. Все у шоколаді.
Затихло. Глас на поміч не гука...
Майоліка здригнулась у серванті -
До хати гупа згубника рука.

p.s:

Байдужого не оминула злива,
Зламала буря гнилувату віть.
А люду подаю фінал щасливий:
Птахи летять, діброва шелестить...

13.02.2018р.

Вдає із себе добрячка,
У чаті майже з кожним дружить.
"Конає" він "під дурачка",
Завзято пану-чорту служить.

Не ображає мов нікого.
Послухать, то біліший Бога!
Стріля з-за рогу в молоко,
У спину цілить він - ...!!!

А ми такі вже оптимісти,
Що і не говори!
Усе б до світла йти чи лізти,
Що там, в кінці нори,
В кінці труби, тунелю, шанців...
Шукаємо путі,
Коли немає зовсім шансів,
У повній темноті.
Отож, коли нас проковтнули,
То, брате, ще не край:
Хай ми в кишківнику акули,
Є дюри й там, шукай!

06.02.2018

Змінилась нині естетика,
Давайте одкриємо карти:
Не треба віршам конкретики,
Модняче сьогодні кошлате.

Задимлені орієнтири,
Стилістика верліброока.
Стріляю словами як в тирі,
І швидко, неначе сорока.

У смисли побільше туману,
Блоху одягаю у шубу.
Дивись як обставлено гарно
Селекцію крабика з дубом.

Читач щось нечуване хоче,
Шукає зірки, аметисти.
Прекрасне засліплює очі,
Потрібно писати драглисте.

Гармонія, лад - це обуза,
ПрогрАє еротика порно.
В наморднику хлипає муза,
Стило умочає в мажорне.

Парнасом новатори лізуть,
Багнищем ідуть піонери...
Та ну їх, ці рими, до біса!
На кухні згорають еклери.

11.02.2018р.

Ох і чудово із цим Дон Жуаном!
Вірність - легкий вітерець.
В пущі любитися затишно, гарно -
Нащо весільний вінець?

Карії очі, чорнії брови,
Пестощі, сни наяву.
Зрада струмує у погляді, слові -
В шлюбі на повну живу.

Ну, а опісля наводиться глянець,
Хутко вдягаю фартух.
І не дізнається, хто цей коханець
Муж мій, рогатий лопух.

В ліжку сьогодні усіх переплюну,
Бахура вводжу у курс.
Раптом кохання порвалися струни,
Доля промовила "Упс!".

Равлик від болю сховався у мушлю,
Сохне любові ручай.
Пише на дзеркалі парубок тушшю
Слово єдине " Прощай!".


10.02.2018р.

Хронос гвалтує Гею,
Писок у милі-піні.
Яро "творю" хореєм,
Скажуть - "труди" безцінні.

Вірші з Пандори скриньки,
Наче зогнилі зуби.
Правити потім ліньки,
Жаль попалити в грубі.

А відсьогодні свято -
Томик ліг у долоню...
Радять сісти за парту
Муза й Пегасик-поні.

Надписи в книгах дарчі,
Вигуки "Браво! Круто!".
Тихо сатирик плаче,
Ліг у долоню скрутень.

P.S:

А чи усі поети?
Досить дурних ілюзій:
Кануть вони у Лету,
Навіть якщо і друзі.

10.02.2018р.

Голубцям потрібні фарш, капуста,
Музиканту - дудки і клавір.
Позолоту любиш? Ту, що густо?
Так, аби лилося на папір?

У нектарах письмаків сувої,
Правда зайва. Є липучий мед.
І струмує патока рікою
На полотна, в музику, сонет.

У криниці плаває колода,
Жиру на півпальця у борщі.
Кошенят виводиться порода
Щоб одразу - блохи і кліщі.

Кришаться у бодні вінегрети,
В українки - десять негритят.
В храмах люди не знімають мешти,
Після тризни буде бал, парад.

На вогні обвуглюється шкіра,
Врізнобіч дзявкочуть голоси.
Вірш потворний, бо немає міри
Почуттів, гармонії й краси.

09.02.2018р.

Мабуть, часи минули золоті,
На колодарі не розгледжу дати.
Аристократи духу вже не ті,
Зговірливих багато, хитруватих.

Очиці приміряються до цін,
Куди не глянь - усі бажають миру.
Нічний горщок - рапіра у руці,
Одвикну скоро в ній тримати ліру.

За мідяки народ лягає ниць,
Біля столів - продавлені дивани.
Сліпий пігмей безчестить упириць,
На смітниках вовтузяться титани.

А юшка в жилах стигла, зарідка,
До слів - удатна, а до праці - квола.
Зірвати б гнів із глузду повідка,
Вчепитися би тюхтіям у вола!

Знебарвлені, сонливі інь та янь -
Розкрилитись не вистачає сили.
В мозаїці невдатних заклинань
Немає ні молитви, ані віри.

Уже забув який сьогодні рік,
Повія нагло грюкає у двері...
Саджаю ружі, їм утратив лік.
Живі, а не такі як на папері.

08.02.2017р.

Пахуча липа скоро одцвіте,
Допишуться есе, балада, повість.
Не переймайся, друже, то пусте,
Що я зі світу рушу в невідомість.

Прийшов - пішов. Капусти пожував.
Грав роль отця, поета-пустобріха.
А спочивати гарно поміж трав,
На цвинтарі спокійно, світло, тихо...

Дрижить рука. Далеко не юнак.
Дорога лиш одна: із кухні - в ліжко.
Потріскує натруджений кістяк,
Слабує зір, замучує одишка.

Втрачають смак іриски й огірки,
То, може, смерті одчинити двері?
Для кого і навіщо ті думки,
Які щодня лишаю на папері?

В земній юдолі я анахорет,
Бо мир байдужий як холодна яма.
Утюпився онучок у планшет,
Читає тільки цінники й рекламу.

Вклякає дух, не вистача вогню,
Довкруж сліпці розхлюпують амріту.
Рука ж малює казку неземну:
Я в ній живу. Іди до мене жити.

06.02.2018р.

Оцицькував сонетами красу,
Підкови попідклепував Пегасу.
Тепер труди розмножувать несу,
За тиждень свято: книжка йтиме в маси.

Офсетний, ще й у кольорі, маразм,
Тематика - Венера з Аполлоном.
Через рядок - екстаз або оргазм:
Таке іде чудово із поп-корном.

Читач жує за компом пиріжок,
А я знайшов для гамана опертя:
Строчу про сексодром на посошок,
Еротикою скроплюю безсмертя.

Із видавцем укладено союз:
Є голопузі, то і є оплата.
У небесах ширяє чорногуз,
А унизу вистрибують курчата...

Їм краби і поцмулюю саке,
Поглядую на друзів гонорово...
Заплакало величне і щемке,
Обарвлене патетикою слова.

06.02.2018р.

Не дивлюсь як брат вбиває брата,
Не кажу нікому про біду.
То в сусіда загорілась хата,
Ну, а мій куточок у цвіту.

В лантухи натоптуються дОбра,
Лад у слові, ліжку та сім'ї.
Ох і каша гарбузова добра!
Гарно жінка варить, їв би й їв.

Геть журбу! Сьогодні буде свято,
Свіжуватимемо кабана!
А навпроти - кум ухоркав свата,
Повз обійстя проплива труна.

Знову гвалт. На поміч кличуть чорта,
Рити яму завтра я піду.
Не лишають люди без роботи,
Заступи могильні у ходу.

Догризають мишаки окрайці,
У підпіллі виросла діра.
Вуса й борода у салі, смальці,
Натомився, на диван пора.

Та не так лягла щаслива карта,
Світ перевернувся сторчголов:
Залетіла у вікно граната,
Крапає зі стелі тепла кров.

p:s.

Скоро час розорювать городи,
Втюпиться у землю гречкосій.
Ви пишить, братове, пишні оди,
Я ж піду - покликали у бій.

04.02.2018р.

Колиску обняло колюче терня,
І овид пломеніє від заграв.
О, рідний краю! Ти болиш нестерпно,
Якби ж то міг - до серця заховав.

Чи п'яні, а чи просто безголові -
У власній хаті - вибухи, погром.
Земля уже не може пити крові,
Сльозами переповнений Дніпро.

Ідуть неситі скинути із кручі,
З-за обрію накочують громи.
Дивись уважно на дідів, онуче:
Вони - раби, сиділи у тюрмі.

Закінчую за побратимом тризну,
Сховав труну в глибокому рову.
Низький уклін тобі, моя Вітчизно,
За те, що я тут виріс і живу.

31.01.2018р.

Затягнуло країну димами,
І повніє кровиці ручай.
Я - за мир. Та...чужими руками -
Ти дитину мою не чіпай.

Хай букетики тицяє дівці
І не лізе безглуздо у рать.
Відучити не можу від циці,
Ще маленьке, всього двадцять п'ять.

У пастелі обарвлюю вірші,
Син дрімає, під ковдру заліз.
На печі незрівнянно тепліше,
І не дує у вухо та ніс.

Калапуцяю чадові муси
І вив'язую з шерсті кашне.
На гроби за вікном не дивлюся,
Там чуже, непотрібне, страшне.

Ну який із сантехніка воїн?
Що в окопі робити прищу?
Хай лягають у землю герої:
На війну я свого не пущу.

"Пісня миру" в нікчеми відома,
Є й глибока пацюча нора.
Вмерти можна зненацька і вдома,
То навіщо кричати "Ура!"?

Налітайте! Агов, чорноброві!
Поміж стегон пригрійте дитя!
Буде ліжко і море любові.
Та не буде із сина пуття.

31.01.2018р

У світі каламуті жити звик,
І на далеке не складати планів.
Країна помирає. Тут смітник,
Дожовують картоплю могікани.

Ковтає муж гірку без огірка,
Прийшла доба зневіри, Калі-юги.
Втомилася мести моя рука,
Держак мітли зламався від напруги.

Хотілося гармонії й краси,
Очищення для совісті і карми.
Та мудреців умовкли голоси:
Покійників із ям підняти марно.

У Фенікса кубло на стороні,
Його не вабить України туша.
Додавить нас ця влада без війни,
Перегорає нація байдужа.

Пече заграва обрій золотий,
Чекати марно з піднебесся манки.
Немає світла. Сірий наратив.
Пливе труна, пора знімати шапку.

Спалив крильцята з бодуна Ікар,
Останнє листя дотліва на гілці.
Тут був Едем. А буде - пекло, згар.
Напишуть: "Тут гуляли українці".

30.01.2018р.

Хрупа господар горішком,
Їдлом набита щока.
Я охолола. У ліжку
Клацає пультом рука.

Не допоможе віагра,
З медом петрушка, хурма.
Ми на папері лиш пара,
Ну, а любові - нема.

В кожного власна шпарина,
Ложка, маршрут і бюджет.
Ходить наліво мужчина,
Ловить солодкий момент.

Мріялися фаетони,
Мандри в далеких світах.
Нині - огрядна мотрона,
І у поважних літах.

Виріс у пазусі камінь,
Взором одшукую ціль.
Я провалила екзамен,
Збилася на манівці.

На підвіконні жоржина
Всохла без сонця й води.
Плаче на кухні дитина,
Хоче із дому піти...

29.01.2017р.

Перемагає світло темнота,
Красу штовхнуло чудисько за грати.
Із бань облазить фарба золота,
З любові виростає брость утрати.

Бундючність перекреслює талант,
Поштивість догоджатиме нахабству.
Брудний кирзяк обмазує пуант,
Брехню гукнули на довічне царство.

Нахаби доїдають коровай,
Голота підбирає долу крихти.
Мені - геєнну, а чортяці - рай,
Скупив нечистий у богів амріту.

Міняємо і мову, і смаки,
Отчизну хвору - на чужі купюри.
Маліє світ, засмічений, мілкий,
Звикає люд потроху драти шкури.

Волає правда: - Зглянься! Пощади!
Нема добра у пісні, слові, казці.
У темінь доливаєм чорноти -
Зручніше так у побратима красти.

Бомжі до рук узяли молотки,
З труни гребуть скарби, прикуплять їдла...
Коханій притулюся до щоки,
Сховаюсь у останнім колі світла.

28.01.2018р.

За тебе вороги піднімуть тост?
Із раєм пекло цьомається? Дружить?
Вшановує Вкраїна Голокост,
Голодомор Ізраїлю - байдужий.

Угорщина показує кулак,
Донбас Росія розчавила траком.
І шкіриться на козака поляк:
Бандеру любиш? Отже, зарізяка.

У деревини тріснула кора,
Впилася чорна тля нещастя соком.
Не позичай у погані добра,
Бо вилізуть "дари" сусіда боком.

Впрагаються у возики воли,
Ось-ось чортяка влупить батогами.
Віддаш сусіду сад, шматок землі,
Забудеш мову та чкурнеш у найми.

Нахабні гості пруться на поріг,
Приготувались посмоктати крівці.
Навчайся дбати тільки про своїх,
Тримай сухими порох і рушниці.

27.01.2018р.

                   І
Вони і ми – на киселі рідня.
З одної миски сьорбали немало.
Але ніколи не було і дня,
щоб їх царі за нас не воювали.

Хто перший народився і пішов,
уже не знає Велесова книга,
бо обідрали нас до підошов
за пам'яті колонії та іга.

Вони і досі бігають до нас,
як із одної випали колиски,
і ложкою по лобі, і не раз
великі меншим розбивали писки.

А ми за них не проливали кров,
і перемоги всі – то їхні лише.
Така була «История веков»,
яку вони за нас усе ще пишуть.

Вмирали українці у Криму,
а кров пролили їхні офіцери.
Ми заселяли їхню Колиму,
вони – усі країни еСеСеРу.

У них усі герої у кремлі.
У нас бандери різанини й бунту.
Ми риємо окопи у землі,
а в Києві панує їхня хунта.

У них одне Кадило у ціні.
і їхній недоносок на коні,
якого ще чекають як месію.
У нас іще лишається надія
варитись у одному казані
та уповати на одну Марію.


                   ІІ
Ми – не вони. Ми копія «рідні»,
корупції, анархії, калиму…
І дивимося їхніми очима,
як теле-ящик бреше не мені,
чиє майно украли на війні,
чия іще сокира за дверима,
чия триває бойня за Донбас,
і як у нас Америка воює
за антрацит і за дешевий газ…
Бо де ото іще як не у нас
є сало, що Америці смакує?
І як Європа у такі часи,
ще залізає Петі у кишеню
і не дає своєї ковбаси,
і продає пілюлі за зелені.
Ха-ха! Давися, поки не з'їси,
у нас іще і дуля є у жмені.

Ми – не вони, бо ми, таки, не пси.
Ми рідні діти у своєї нені.

                   ІІІ
У нас усе ще «дригом догори» –
і волонтери на чужій роботі,
і кольори небес у позолоті...

У них – національні кольори
червоно-синьо-білі прапори –
біди й війни кривавої «оплоти».

                                      01.2018

О! Шолом алейхем, Мойшо! Мир вам!
Зичу шастя й многії літА.
Урожай дала хороший нива -
Кажуть, непоганий я газда.

У ярмулці думається важко,
Не одвикну досі од бриля.
Та у клуні знаменита бражка,
Частувати можна й короля.

Відпочину, в гній закину вила,
Геть турботи! Прожену печаль!
Ось, давай хлюпну у кухоль пійла,
Це таке хохлам приніс москаль.

Ремигають у хліву корови,
Рохкає вгодований кабан.
Прагнув Бога з берегів дніпрових,
А мені дістався Іордан.

Онучата забувають мову,
І святі корчуються дуби.
Мудреці за душами на лови
В українські рушили степи.

Раб ридає перед аналоєм
У краю розораних могил.
Ми були боги. А стали - гої:
Ні душі, ні пам'яті, ні крил.


Що ж, давай умнем кошерне сало,
Хрін зі змальцем - чудо із чудес!
Що ж тебе, мій друже, налякало?
Чом так швидко із господи щез?


27.01.2018р.

Армада слів не додає «огрому»
і не лікує давню сліпоту.
А нитка Аріадни по-новому
не виведе у люди темноту.

І як не домальовуй стилі моди
стеблині маку і гнучкій лозі,
поезія любові до природи
не спиниться на обраній стезі.

Докопуйся до самого коріння,
аби добути порцію тепла,
а неземне у мороці видіння
усе одно оточує імла.

І не одна оказія буває,
коли пітьма не додає ума.
«Учення – світло, а невчених – тьма»
і гонору лихого вистачає.

У щирої і чистої душі
іронія не поруйнує честі.
Буває, й коментарії – це тести
зоїлам, що поезії чужі.

А попадешся під гарячу руку,
не нарікай на холод і мороз.
Все, що лікує, мовиться всерйоз
піїту, що удатний до науки.

Черпаємо усі із джерела,
де є що пити і немає зла
за слово, що одного не віншує,
а іншого за музику шанує...
Якщо у серці вигасне імла,
то й темнота ці істини почує.

                                      01.2018

В январе Татьянин день!
И собраться нам не лень
Было раньше – а теперь
Не всегда открыта дверь
Для общения и встреч.
Отдохнуть бы да прилечь...
Повзрослевшие Татьяны,
Погружаясь в свои планы,
Груз проблем неся, забот,
Жизнь – сплошной водоворот!
Так и пролетают дни –
Ну, а мы, порой, одни
Коротаем вечера –
Вот собраться бы пора!

...Милые мои Татьяны!
Накрывайте же «поляны"!
Прочь печали, лень и злости!
Вновь зовем друг друга в гости!
В наш, Татьянин, светлый день,
Пусть не мучит нас мигрень.
Всем здоровья и везенья!
Мира, счастья, настроенья!

24.01.2018
Свидетельство о публикации №118012413037

Намріялося щастя наяву,
Єпітрахіллю накривав нас равин.
Але в Едем уже не попливу,
Сусіда уподобав теплу гавань.

Чекати Грея кинула Ассоль,
І Пенелопа здиміла з Ітаки.
Я - бита шістка. Є новий король,
Бо задрімав, а він пішов в атаку.

Медовий місяць, охи, парадиз,
Круговорот життя іде за планом.
Тендітну плоть наштрикнуто на спис,
Плоди кохання зрію з-за паркану.

Та батьком кавалер не став синам,
Пощезнув як побачив їхні личка.
У Єви, звісно, першим був Адам,
Яка ж тоді була гаряча нічка!

В старе обійстя стрибнула коза,
За нею прикотились потерчата.
Вернулось щастя! З рук не вислиза!
Закидує за шию ноженята.

З конов'язі шарпнуло скакуна,
Готуюся зробить "гарматний" постріл.
Я - чоловік. Вона - моя жона.
Лягай, кохана, у м'якеньку постіль.

23.01.2018р.

На війну мені іти не можна.
- Заховайся,- радили жиди.
Повно пришелепків незаможних,
Я ж - поет! У пекло сам іди.

За Дніпром гуркоче, дим, зірниці,
Селюки вриваються в окоп.
Ой, як гарно нині у столиці!
Хай сусід за мене ляже в гроб.

За вікном одспівують вояку,
Ордени поклали на щити.
А мені за вірш - уклін, подяка,
Пам'ятник лаштують за труди.

Компоную про дуби осанну,
Накришу елегій, ну то й що?
Буде книжка, три уже у планах,
Тільки дурень біга з калашом.

Хай братва про чесність галалака,
Та не буде з пацюка бійця.
Домовина - воїнська відзнака,
Слава - атрибутика митця.

23.01.2018р.

на Барбадосі живуть маленькі й великі боси
дрючать матросів ходять босі товсті боси по Барбадосу
люблять русалок
русалки їм миють коси –
жеруть дорогі екзотики
розводячи босів як котиків
та стиха глузують
із тлустих плішивих босів

гавайську сорочку придбавши іще у маї
Петро відлетів погрітися на Гаваї
летів не один –
у вирії Петрів та їхніх Марічок
у боїнгу сріблястого кольору риби
красивий-красивий Петро – в сорочці та капелюсі
зі стрічкою
з метеликами в пузі
ну і з Марічкою
а що Марічка була не нашенькою –
Петро звав її Машенькою

у Києві просто посеред Москви місцями живуть тупі хохли
вірять усім
усьому
в усе
дують у вус коли пронесе
п’ють чорний кофе
грузинський чай
жеруть печеньки
понад інше люблять печеньки та неньку
неньку нізащо нікому ніколи не продадуть
але обміняти на пару кіль гречки можуть таки
звісно не всі
переважно старі жінки
та окремі упороті мужики
із району Упорто-гріхо
що тримаютьу роті той смак гречки-з-дитинства
якої тоді вони не їли
ну й тому що дибіли
без усіляких поправок на політкоректність
і – (тихо) –
населення зрештою будь якої країни чи континенту
це в основному дибіли
на десять відсотків тих хто дає гречку
на ще піввідсотка тих хто дає гречку тим хто потім усім дає гречку

гречана імперія зла –
завоює кожного козла
це смішно
та не до сміху
то лозунг Упорто-гріхо
написаний чорнилами з молока
на безкоштовних яєчних лотках
та виведений сердечно
на мішках гречки

у Антарктиді не відкрили острів
нічого ніхто тепер там не відкриває
живуть альбатроси полярники та пінгвіни
комуною мирною
жеруть консерви відмінні
п’ють на відмінно спирт пекельний агліцкий
мріють самкам кудись там позаглядати

полярникам чорне життя насправді біле
хоч все не мед
якщо полярник естет

шкода що жодного острова чи замерзлої ріки
не відкривають ці незнайомі мужики –
герої часу Х – фіксіки загальноземного значення

у Брюсселі чергове євробачення
не музичне однак кому яка різниця –
медики й педики зібралися на великий конгрес
балакати про ведмедиків Тедді та їх вагомий вплив
на цитомегаловіруси у першому класі загальної школи
трохи зачіпають Еболу
обережно
щоб не підхопити
намагаються красиво балакати естетично жерти та пити
усі при параді з метеликами вище пуза
жінки в прикрасах-медузах платтях до дна до підлоги
милі такі –
кумедні бандерлоги – окремий підвид ситих створінь

еволюція поколінь –
раби уже не раби а мени
котрі купивши за мані собі імена
приходять щоразу на бал твій великий Воланде

а з іншого боку цієї трембіти –
діти діти діти
невинні милі створіння
різні –
сопливі щасливі сльозливі діти-видіння
діти-примари діти-зомбі діти-феї
діти
на цій планеті немає місця для вас –
ви надто теплі ви надто живі ви епохальні
епічні
ви ідейні
ви нахабні
ви неспинні
ви – творці всесвітів
музики душ
а ми – прості свині
красиві великі свині
які навчилися приймати душ
ми – спинні

у дорослих рабів дорослі тенета –
інтернет теледурка дейлі-ньюз
чи інша якась провінційна газета
чи інший союз із медіаринком
ні
звісно ж
медіаграмотних нас
не купиш за мандаринку
ооо - не такі наївні
але на гречку гарні слова олію –
клюємо як окунь на муху
принось(те) будь ласка
зжеремо
спакуха
братуха

доросла казка –
на пейоті по кастанеді
не казка – бро
а конгрес про медведиків Тедді
де ми – волохаті мачо
де ми – бритоногі леді
вчимо дітей життя та етики поведінки
не сьорбати штовхатись ліктями збирати пінки
варитись у найгострішому соусі щодення
ми робимо з них варення – з своїх божественних нектарин
ми робимо з них дим
щоб задихнутися ним

у Китаї Таї інших третіх вимірах
в горах Тібету в Карпатах у Японському морі
ще трохи снують люди які не вимерли
справжні люди –
дикі мАорі чи маОрі
сільські жерці
шамани провидці душ знахарі характерники
маленькі перлинки живого без істерики
та нагнітань електросвіту – в чистому відчутті
єднання із богом
майже святі – існують щоб тягнути за вуха
щогодини
запекло
людство від кратеру пекла
подалі
і навіть не за медалі

ми чули про них
десь читали
бачив хто мало
та все ж ми трошки із них насміхаємось –
без фейсбуку?
ну як це?
так не буває у нормальних
ей –
прожити день й не написати про що ти думаєш тодей?
чи евірдей?
ой ну…
це неможливо серед людей

а знаєш
коли заграєшся – втрачаєш опору
відчуття часу реальності підлоги
бачиш себе тутангамоном богом
бачиш усіх навколо неправими
буцаєш роздратовано землю-м’ячик

і якщо ти станеш справжнім медведиком Тедді
лисим босим обмацаним русалкою з Барбадосу
одягненим у гавайку просвітленим у Китаї
з метеликом вище пуза на форумі у Мукачево
цілованим тричі в складені гузкою губи

колись ти натиснеш маленький червоний пимпик
і ця планета рване к чертям собачим
чи просто – до чорта в зуби

Коляд-коляд-колядниця,
Чому знов тобі не спиться?
Чому знов?
Віє виє хуртовина
Вітер б’ється, мов рибина,
Утікає час неспинний
Сторчголов.
Всі банальності та рими
Весни, осені чи зими –
Всі літа
Тиском скачуть в лихоманці –
Чинять вирви, риють шанці
Неспроста –
Знов призов, війна поганська
Битва хитра, ой, циганська,
Але ж ти
Кажуть, мусиш взять за руку
І у жертву чи на муку
Свого Пана Господаря
Привести.
Бачиш, онде чорна купа
Не лякайся, то не трупи,
А всього-лиш нерозібрані
Хрести
Обирайте по одному –
Вам нести –

Перший рік – за божий шлях,
Другий рік – за нашу кров,
Третій рік – за блиск промов,
А четвертий – просто так.

Коляд, коляд, коляда –
Іржа серце роз’їда,
Коле терен скроні,
Крапле кров з долоні
У Христа
На твоїй іконі.

Коляд, коляд, колядниця,
Помреш сама, молодице,
Будеш пишна, будеш гарна
Удовиця
Білотіла
Повновида
Яснолиця

2018

Опанував таки абетку,
Але страждаю від гюрзи.
Братві зарюмсую жилєтки,
Кричу:- Сатирик, не гризи!

Пишу про небеса високі,
Чудовні очі, світлий лик.
А гад вовтузиться під боком,
Роздвоєний стирчить язик.

Кошлатися від ляку рима,
Похняблена дрижить рука.
Чи, може, краще стати мімом,
Допоки геть не залякав?

Нема уже ні дня, ні ночі,
Пегасу зламано хвоста.
Під носом джерело хлюпоче,
Змокріли губи й борода.

Зірвав з коня важкі підкови,
Стрибай, кажу, за перелаз.
Втомився плакати, братове.
Ви шкряботіть, а я вже, пас.

19.01.2018р.

Часи іронії, напевне,
минули і не буде,
аби поезії химерні
оцінювали люди.

Слова, що копією тануть
за межами канону,
не зачіпають і не ранять
еліту невгамовну.

Уміємо місити глину,
аби ліпили друзі
свої епітети людині
у сонячному крузі.

Це і не зорі, і не місяць,
і не його орбіта.
Світила, що йому не світять,
вивищують піїта.

Коли душа його уповні,
палає небо темне.
Які овації! Долоні
не плескають даремно.

Ховає очі Мельпомена,
хіхікає, буває.
Коли нечесне ще й мізерне,
іронії немає.

                                      01.2018