Що краще, друзі: хрін чи редька?
Сатира? Лірика щемка?
Папузі – три зернини, жердка,
А січка й хлів - для п’ятака.

Для жайвора – блаватні висі,
Кроту – черв'як, вогка нора.
У мудреця лобище лисе,
А досі в книжку зазира.

Сопе, шукає одкровення,
Вже лік утрачено літам.
Але ключа нема в кишені,
Не відкривається Сезам.

В саду пахкоче матіола,
Троянди, калачі, жасмин…
Дітей одвів хутенько в школу,
Тулюсь коханій до колін.

Тепло у лоні життєдайне,
Сплелися разом янь та інь.
Крик породіллі – це реально.
А ці слова – життєва тінь.

05.12.2017р.

Джакузі. Куня емігрант-чистоплюй,
З Житомира втік до Парижа.
Іздалеку мовить: - Вкраїну люблю!
А в неї розвалена хижа.

Удома нелегко. Робота не та,
Заплатять убогу копійку.
Скрегоче на сході зубами біда,
А хочеться доларів, шику.

Чужою шавкоче мала дітвора,
А рідна - неначебто гавкіт.
Мені це болить, і на серці жура.
Тобі ж - до лампади цей закид.

Там - краще. Тут - гірше. Майбутнє - туман.
Сусід піднімає сокиру.
Ти неньку покинув. Все інше - обман,
Залишив братів на офіру.

Мільйони здалися. Шикують ряди,
У прийми повзуть на колінах.
У паспорті віза. Кум каже: - Іди.
Прощай, дорога Україно!

04.12.2017р.

Ладнаю леми в теореми.
Довіри мить у казку мрій.
То бі ор нот… – нема дилеми.
Куди не глянь, усюди свій.
Нема чужого на теренах.
Нема панів і бідноти.
І кров одна тече у венах.
Єдине сонце з висоти.
Під небом щастя вистачає.
Ніхто нікого не везе.
Мудрець дурницям не навчає,
а дурень «мудре» не верзе.
Нема насилля і безсилля.
Нема наруги і ганьби.
Навколо люди ходять милі
і носять в серці «полюби…».
Нема, нема… Коли ж то буде?
У паралельному житті?
Якщо лиш доля не забуде.
Якщо народяться святі.
А хочеш мрії без надії?
Пиши листи в країну Оз.
За вітром шли, нехай розвіє
цей недолугий симбіоз.
А хочеш правди без омани?
Дивись погоду у вікні –
додолу туляться тумани
і зайчик сонця на стіні.
Усе не так, як мрієш брате.
Якої б долі не хотів,
та в полі бехкають гармати
і витікає з кров’ю гнів..
Напівживі уяви Бога.
І процвітає не любов –
віками ходжена дорога
та звук гартованих оков.
Даремні пошуки едему,
бо світ не краще, Аніж є.
Тули благу до нього лему,
а все не рай, а житіє…

12.201

Не вибачив колегу. Маю зуб.
Пробачити не стачило уміння.
Оцей вантаж в чистилище несу:
Образи, осуд, підлості каміння.

Під брамою із брил уже гора,
Підкидують "святі", попи і дами.
Летіти в рай душі моїй пора,
Але прохід завалено гріхами.

Вони смердять, аж чорно в небесах,
Світило закіптявіло, померкло.
Сховались Ієгова та Аллах,
Рогаті посміхаються із пекла.

Зустрілися із часом вороги.
І тут - гризня, нечемності, прокльони.
Бо милосердя - крам недорогий,
В ходу отрута, погляди Горгони.

Смола кипить, булькоче у діжі.
В Едемі ж - чисто. І немає тирла.
Пробачте, браття! Ми ж бо - не чужі.
Та...пізно: чорт наштрикує на вила.

04.12.2017р.

Матня монаха завжди на замку,
У помислах сумирний як овечка.
Тоді навіщо власну плоть м'яку
Дала Адаму австралопітечка?

Одні - плетуть життя казкову нить,
В монастирі ховаються монахи.
А Бог сказав: - Розмножуйтесь! Живіть!
Любов даруйте! Геть знімайте лахи!

Не знаю - хто, навіщо і коли
Замурував себе в глибокій ямі.
Жаскі вериги, пліті, постоли
Підмінюють любов у Божім храмі.

Придумав євнух кару для братів,
Бо сам - каплун. У любощах нездара.
Чому б не притулитись до удів?
Чи одиначці не завдати жару?

Збира монах у натовпі на чай,
Бурмилові бабло кидають в кружку.
Оце таких пускатимуть у рай?
Ходім, кохана, потовчем галушку.

04.12.2017р.

Цибає ідол на одній нозі.
А ми як піонерія, готові
іти тудою, де ідуть усі
із армією п’яної Русі
за рясою священної
            …корови.

Взаємо-екзекуція церков
показує
                 релігії
                            обличчя.
Месія уповає…
                    Ллється кров.
Лукавий
     оглашенний за «любов»,
Кирявий –
        за війну десятиріччя.

Усі парафіяни – русаки.
Вони і досі перші
                           на параді.
Меншина їх –
          ще ті більшовики
і тисячники
                        у лихі роки
у школі, на нараді,
                          у сільраді.

Далеко
од Бояна
до «шопти».
Ой, де вони –
             забуті самописці?
Уміли люди покотом лягти
за істину у зоні мерзлоти
із людоїдом віку
наодинці.

А де ті обри, ласі на чуже?
Пародія інтернаціоналу:
ласує сало
            і волає, –
                               мало!

Історія на кутні
                                 заірже,
коли Європа
                          не убереже
бодай себе
                  од їхньої
                                навали.

                                      12.2017

Останнє то побачення -
Не проситься пробачення
І не ридають голосно,
Неначе у кіно.
Слова на пам'ять завчені
І їх кричати навчені,
Але нестерпно холодно
І майже все одно.

Чашки не полетять в друзки
І не прив'яжуть мотузки,
В долоню втиснуться ключі
І повний розворот.
Підуть у натовпі чутки,
Що не кричали матюки
І не тридзвонили вночі,
Щоб не відкрити рот.

Вони стояли пліч-о-пліч
Й не розуміли в чому річ:
Куди подівся дикий струм,
Що грів їх мегаполіс?
Вона стискала телефон.
У нього в серці марафон.
Навколо них кав'ярні шум.
Між них - Північний полюс...

2.12.2017

Ми - нація бездарних жебраків?
Опришків і п'яниць - не полічити.
В засіках поодбивано замки,
З торбами йдуть у світ онуки й діти.

По селах пустка. Землі в бур'янах.
Одна теличка дибає по полю.
В сусідній хаті завалився дах,
П'ять учениць зосталося у школі.

Спаршивіла народна череда,
При владі перебенді-пустобріхи.
В грядущому очікує біда:
Уже горять на сході наші стріхи.

Просили- про дуби й любов пиши,
Побільше гиготіння й позитиву.
Але одбите днище у діжі,
І не з'єднати милосердя линви.

В кишені лізе владна мошкара,
Дратує слух важкий гарматний гуркіт...
Та вихід є. На волю вже пора,
Косити бур'яни вловчились руки.

01.13.2017р.

Гірше завжди буває. Це правда, милий.
Навіть коли ти на дні глибокого моря без кисню.
Люди вмирають, тіні приходять в будинки покинуті.
Товаропотік у великому місті мрії окислює.

Сонце встає і сідає, і вічність по колу
На паровозі світанків круг нас обертається.
В душах, як в мапі – теж є свої темні околиці.
Ніколи не знаєш, хто виїде звідти, а хто в них зостанеться.

Совість, як сіль, свіжі рани болюче притрушує.
Звичка затягує очі ще гірше, ніж сліпота.
Ми усі вільні до вибору, тільки самі себе змушуємо
Стежку по колу в щоденній пустелі думками топтати.

В дні патентованих снів, юесбі і технічних виродків
Складно сказати слова найпростіші – до тремтіння й відчаю.
Чесність дає свої пагони, з них все життя наше виросте.
Випий ще кави, коханий. Ми тільки тут і тепер – в нашім щасті і вічності.

20.11.2017

Хронічний любитель жіночої статі,
В якого на пенсії все, крім очей,
Зустрів молодичку. І з звичним завзяттям,
Ковтаючи слинку, масненько рече:

Ходімо зі мною, моя люба заю,
Чекає на тебе мільйон насолод:
Я оди пишу, серенади співаю,
Свіженький в запасі завжди анекдот.

На що молодичка йому промовляє:
Ви щойно так ніжно назвали мене.
Я зовсім не проти: - ну зая, так зая.
Але ж застереження маю одне.

Ніхто проти од і співанок не спорить.
Та в нас, у зайчих, є приватний закон:
«Морковка» щоб завжди трималась бадьоро,
Й «капусти» у банку хоча би з мільйон.

Ми любимо шопінги, спа, ресторани –
Бажання у тіла й душі молоді.
Якщо це у Ваші уходило плани…
Куди ж Ви побігли? Чекайте! Заждіть!

Хронічний любитель жіночої статі,
В якого на пенсії все, крім очей,
Зустрів молодичку. І з звичним завзяттям,
Ковтаючи слинку, масненько рече:

Ходімо зі мною, моя люба заю,
Чекає на тебе мільйон насолод:
Я оди пишу, серенади співаю,
Свіженький в запасі завжди анекдот.

На що молодичка йому промовляє:
Ви щойно так ніжно назвали мене.
Я зовсім не проти: - ну зая, так зая.
Але ж застереження маю одне.

Ніхто проти од і співанок не спорить.
Та в нас, у зайчих, є приватний закон:
«Морковка» щоб завжди трималась бадьоро,
Й «капусти» у банку хоча би з мільйон.

Ми любимо шопінги, спа, ресторани –
Бажання у тіла й душі молоді.
Якщо це у Ваші уходило плани…
Куди ж Ви побігли? Чекайте! Заждіть!

Хапко узяв кредит. А ти - плати!
Даниною обкладено онуків.
Перед народом гроші не світив -
В офшори заховав усі рахунки.

Зацарював моссадівський агент,
Довкола трону - без цепів собаки.
На визиски отримано патент:
Усіх поставить у країні раком.

Поспільство, наче ниці жебраки,
Від голоду тримається за линви.
Петро ж торбину, з щедрої руки,
За півмільйона прикупив дружині.

В Америці на тижні був кагал.
Схвалили: Крим, Донбас - уже Росія.
Качають із держави гої нал,
Вдягнув ярмулку православний Київ.

Притомнію. У голові луна,
Домучили з семітами кошмари.
Кладе компрес турботлива жона:
Ну, що б робив я без своєї Сари?

29.11.2017р

З усіх нот які можна виловити у скрипі вісі земної
Вичути у мелодіях неминуче тонучого корабля
Я чую лише до-мі-нуючу тишу
Намагаючись розчути щось більше хоча б ля

рукописи умирають на самоті
журливо муркоче пустка
тече вином венозною кров'ю не в жилах а поміж ними
ти вперто кажеш на потім чомусь потОм і потім те потім
виходить із тебе пОтом дев'ятижильним котом
і заколисує ниви
небесних риб що зловились на вудку Того у сріблястім човні
який обіцяв небесне життя й мені
а дав земне
ті будні мої земні так тяжко перетравлюються у вині
ні не
думай що я нарікаю на це - земне...
я знаю - воно мине й це найбільше бентежить мене...
мине
ми не
уявні ми не такі про яких віршують рядки ми не
сріблясті риби безкрайньої ріки ми
восьмижильні
вічні мужики що рибалять рибалять рибалять печуться на сонці
падають від утоми і тоді
марять мріють снять як прийдуть колись до свого моря почують своїх риб і будуть
нарешті
ходити по воді...

Більш в окопі землю не гребу,
І не треба узувати берці.
Скоро облаштуюсь у гробу –
Громовиця втрапила у серце.

Може, і вернувся б у село,
Та не хочу родичів лякати.
Ангелу сідаю на крило –
Хай несе в небеснії пенати.

З високості оглядаю світ,
Тиша огорнула позазем’я.
Тане у душі гіркавий лід,
Бо зустріне у Едемі неня.

Біля брами я вже не один,
Зразу не пролазим – забагато.
Та зіскочив із пательні лин:
В пекло поверта дефибрілятор.

Прокидаюсь, мокро на щоці,
В тіло наштрикали жменю голок.
Лікар смерть тримає у руці,
Каже: - Ось, козак, тримай осколок.

28.11.2017р.

Мудрій гаптує слова філігрань,
Книжкову лавку оглядають гави.
Торжник у дулю загибає длань -
Товар дурний, безглуздий, нецікавий.

От порося - це мрія, жагота!
П'ятак із хроном люблять небожата!
А книгописця борода руда
Нехай нездар заманює за парти.

Піїт - це гультіпак і комиза -
Куди йому до різника навару!
Мені судьба утицьнула туза,
Писаці - злидні жбухнула у тару.

В словесних мочарах скрипить перо,
Сплітаються меандри та ліани:
Несутній у письменника герой,
Несправжні паперові Дон -Жуани.

Купець товар жаданий одібрав,
Для ковбаси перебирає кишку.
А доня смиче татка за рукав:
- Не хочу м'яса! Хочу гарну книжку!

26.11.2017р.
-

                                І
Ой не від того сивіє волосся,
що як болить, рубаю із плеча,
і не тому, що я іще і досі
не маю рядового читача.

Не видаю, не пробую, не дію,
не маю, очевидно, талану
утілити зачаєну надію,
реальну мрію і бодай одну.

                                ІІ
У вирії ще є на що чекати.
Немає слави – меншає хули.
Нема біди, якщо лауреати,
пакуючи у стопку фоліанти,
на повороті в Лету обійшли.

Дешева мрія – думка на папері,
якою багатію уночі.
І поки перевіємо химери,
у селяві не зачиняю двері.
Бувайте, адресати-читачі.

                                ІІІ
Мої ще колупаються у носі,
калюжами біжать і голі, й босі
туди, де Бозя возить калачі.
Ідіть до мене. Я іще на лавці
упоперек. А – ні, то на лежанці,
на черені, у просі на печі.

Кому, якщо не їм оці рядочки,
аби до бочки меду – дьогтю ложку?
Але коли міняється сюжет
на ці непоетичні акварелі,
то явно краще обробляти землю,
якщо ти за природою поет.

                                      11.2017

Країна - болото. В макітрах - бардак.
Пророкам одрубано руки.
В Європу - синиця, в Америку - рак,
Лишилась пожива для щуки.

В загаті задуха. Пливуть карасі
На крихти, що впали із неба.
Померли відпущені миру часи -
Розчахнуті брами Ереба.

Лахміття шансону оздоблює джаз -
Нема що мотати на вуса.
У бруді недопалок чавить обцас:
Сюди я уже не вернуся.

Кінчається віра, терпіння, кіно,
Щупак доїдає дрібноту.
Та дике волання стрясає вікно -
З Донбасу дарунок - "двохсотий".

Карась невибагливий. Виживе скрізь.
Я ж - птах. Та обламую крила.
Ти, друже, - тікай! Після бійні - вернись
Й насип наді мною могилу.

22.11.2017р.

У темряву стрибати лячно,
Бо недалеко до біди.
Та в шлюб уляпавсь необачно,
Гормон штовхнув у спину: - Йди!

Тоді насправді дав я маху.
Вдягнув подружні ланцюги.
Своє життя поклав на плаху,
Плачу з відсотками борги.

Мене взяла за роги пані,
Втопила у своїй красі.
Ледь видряпався з калабані,
А думав, що на всі часи.

Тепер я мудрий. Трохи сивий.
Мене кохають, я ж - боюсь.
Щодня до себе кличуть діви,
А я сиджу, ковтаю мус.

Тихенько прочинилась хвіртка.
Надворі ніч, горить свіча.
Навідалась на чай сусідка,
Схилилась до мого плеча...

20.11.2017р.

Життя нестерпне заслужили.
І винні в цьому тільки ми.
Тепер кайлуй, напружуй жили,
Муруй кацапові доми.

Щодня цвяшок несли з роботи,
Хто більше вкраде - той герой.
Халявним ласує голота,
А в результаті - геморой.

Отой, що цупив унітази -
Тепер Народний депутат.
Зубами клаца біомаса,
Несе під Раду транспарант.

Я теж ходив у тій колоні,
Ковбаси роздавав людві.
Вона голодна. Просить моні.
Думки ж - померли, неживі.

Тепер чекає шоколаду,
Пахтить липуча карамель.
Неситі обирають владу,
Вона ж їм дулю чи шинель.

Не допоможуть банки, трасти,
Батіг, закони і тюрма.
Рецепт простий: не треба красти.
Пігулки іншої нема.

20.11.2017р.

Як не як – Новий же рік!
Зустрічайте,щоб не втік!
Із далекого кордону
Від засніженого трону
Королева снігова,
Як копієчка нова
Ось з’явилася, нарешті!
Зачекались її честі!
Залишила свій палац –
Гнів її іще не згас!
Мала клопоту багато,
Бо проблеми в "сніжній хаті"!
Як же трапилось таке?!
Явище хибке, бридке:
Повний неслух у палаці,
Не залучені до праці
Двійко слуг – два втікача,
Особливо, те дівча
Королеву засмутило,
Втеча зроблена так вміло!
Поцілунок врятував,
І хлопчисько все згадав.
Королева відійшла,
Розумом своїм дійшла,
Адже рік Новий підходить,
Хай позаздрять її вроді!
Швидко сіла за кермо –
І помчалося «Рено»!
Свято буде бездоганне!
Може там знайде кохання?!
Посмішка розтопить лід,
А любов розкриє світ
Почуттів, добра, натхнення
Й принесе Благословення!
Зрушиться міцний кордон,
Сніговий розтане трон.
Не потрібно їй лакея,
Бо вона вже - добра фея,
Гарна, мабуть ця ідея?!

Рік Новий, як і торік,
Скоро ступить на поріг!
Зустрічаймо,разом,дружно!
Колектив у нас потужний!
Танці, музика й вірші
Ллються щиро,від душі!
Свято, як завжди вдалося!
І хотілось,і моглося!

19.11.2017

Ось царство Снігової Королеви,
Де вічна мерзлота із нею в змові.
То сильна та могутня влада зла,
Що нищить все навколо аж дотла.

Там тиша – бо завмерли на півслові
Всі, хто потрапив до її полону.
Давно забули Батьківщину й мову,
Стоять, неначе в черзі на кордоні.

Як можна швидше той кордон зламати?!
І скинути з людей нещасних грати?!
Щоб сонце, посміхаючись, зігріло
По-справжньому,ту кригу розтопило.

Для цього треба тільки полюбити.
І сила ця вам допоможе ЖИТИ!
А також всі кордони відновити!

18.11.2017

Над хвилями кигичуть чайки,
А в голові сумні думки.
Чому жінки не люблять лайки,
А прутньоносці - навпаки?

Белькочуть суржиком івани,
А через слово - матючок.
Брудні словесні океани
Летять в коханих і дочОк.

Дитя ворушиться під серцем,
Ось-ось заявиться на світ.
А батько мамцю віхтем квеця,
Лайливе слово як привіт.

Мерзоту чути ще в утробі,
Отруту всотують плоди.
Волають душі : - Годі! Пробі!
Ми хочем сонця , чистоти!

"Одгодував" татусик птаху.
Тепер на щире "Здрастуй, син!"
Вчуває вухо "Йди ти на...уй",
З очей моїх подалі згинь!

Сумна мелодія для флейти?
У цьому лиш твоя вина.
О, мудрість, одзовися, де ти?
А навзаєм - матюк луна...

16.11.2017р.

є люди
які стимулюють чакри чужими мізками грають чужими членами в нарди та Ґо
вживають власний статус щоранку мов псевдо ефедрин –
вона перестала писати вірші бо почала писати цитатник власного его
плакати над тим що їй незнайоме рухати ним
ніби горіхами в роті описувати їх шершавість з точки зору професора з медицини
вона була безумовно у тренді й багато хто йде за такими
тому що тепер популярно для жінки бути чутливою й синьозаплаканоокою
бавитись порожніми фразами із вікіпедії у високе чи ворушити давні фантомні болі нації
але щоб вірили –
треба мати гарні груди пухкі вуста й котячу грацію
трьох коханців одночасно і щоби кожен – старший удвічі
дивитися наївно в очі своїм сучасникам ніби вони гівно а ти – муза-да-вінчі
або і сама
прости господи
мадемуазель да-вінчі-воскресла-із-гробу
бо мертвяки – як і мистецтво – вічні!

вона любила об’єктиви й необ’єктивність закоханих у неї підстаркуватих самців
вона ловила їх останні стрибки й ховала в кишені
і потім
заварюючи їм чаї женьшеневі вона почувала себе на сцені
свою догравала роль із останньої вистави
себе коронувала і всяко ставила у різні позиції пози та відповідно інструкціям з камасутри
своїми руками розчісувала хутро
на їхніх сивих спинах

вона
ковтала всі соплі та інші рідини тіла
приймаючи їх за божественну слину благоговіння
і тліла
її душа присмолена до її тіла
й хотіла аби про неї казали – сама Сивілла
погляньте он вона – біла
а всі казали – її поверхня темна – вона сибілла
вона не доросла ще до жінки яка
жива просто так
а не для корИсті чи мужика
чи власних панічних атак
що уміють живити деяких мертвих жінок не гірше як хороший коньяк
вона проклинала всіх хто казав отак
але всі казали отак

вона перестала писати вірші бо почала писати Євангеліє від себе
агіографію власних всенощних і одкровення від панни
вона кількох перетворила на мощі не розрахувавши з гідазепамом
ховали їх урочисто бо це були старці з не останніх
перед гідазепамом вони пили віагру аби догодити панні
й не втримали жезли своїх життів випадково спустивши сперму та дух

вона колисала вітер замість колисок
і це був її єдиний людський рух

Нас рабами ліпили із глини,
А сьогодні із Богом на ти.
Провисають хрести на коліна,
Діамантами сяють персти.

Йдуть "святенники" в храм на молитву,
Повні торби водяри, ковбас.
Оселедці вклонятимуть Жиду
Аби Він од нечистого спас.

Б'ють нещирі бездумно поклони,
Гучно гази гурчать в животах.
Світять в небо медалі, корони,
Чути "дай" у неситих ротах.

Опустіла господня скарбниця,
Розглитала добро сарана.
В рай до Мойші бредуть українці,
Турготять, аж у пеклі луна.

Був Спаситель у нас. Нюхав сало.
Не давав люду красти аж рік.
Сіяв щедро. А чув тільки "Мало!" ,
Дуже хутко в Ізраїль утік.

Біс у жадібних виграє битву,
Зовсім трохи уже до біди.
Піп у церкві читає молитву,
Суне віхоть у цебра води...

15.11.2017р.

У торгівлі кум - акула,
Має склад і магазин.
Тюбетейки з Барнаула,
Із Парижа - кринолін.

Є пір'їна з Гондурасу,
І засолений кентавр.
Бевзь на чудо блима ласо
І обнюхує товар.

Ось, кілечко для носяки,
Спінер, бульки і батут.
Жуйні гумки, свіжі раки -
Все нове, окей, зер гут.

Вдома ж - валяться полиці,
Із хламіття сотні скирт.
Книг нема. Та є дурниці:
Косяки, шприци і спирт.

Плід гнилий тримає гілка,
Щось під ніс бурчить мудрець.
А в сусіда гра сопілка,
Отже, світу - не кінець.

12.11.2017р.

Крылья потеряла птица –
Только снится ей полет.
Обувь в шкафчике пылится-
Все свою хозяйку ждет!

Как же хочется промчаться,
Чтобы пыль пошла столбом!
И по полной -оторваться,
Чувством жить,а не умом.

В танце жгучем закружиться,
На высоких каблуках,
Только с музыкой сродниться,
Без усталости в ногах.

Крылья отрастут ли птицы?!
Может явью станет сон?!
Жизнь...Мелькают в ней страницы.
Вот и старость шлет поклон.

11.11.2017
Свидетельство о публикации №117111200472

Розлютував антихристів Майдан,
Не влізла в пельку хохлаків галушка.
З геєни повилазила орда
І потекла в Дніпро кривава юшка.

Москаль - це ворог. Так собі й затям.
Не брат, не кум. Сусід, а не товариш.
Йому, гуторять, Бог один суддя,
Але мені дурню таку не впариш.

Ще на землі його чекає суд,
Вчикрижать аж по рам'я лапу руську.
Народ прирік на муки ліліпут,
А я лише зі слів плету мотузку.

За кров і сльози - кару ворожу,
Дванадцять поколінь уже заклято.
Чорти смолу накришують в діжу
Аби кацап не зрів в Едемі саду.

Нову щодня запалюєм свічу,
А у Кремлі від горя-лиха тепло.
Не подарую тризни і плачу,
І хай мене за це поглине пекло.

10.11.11.

А вони не сходять,
Мимо мене женихи,
Подружок проводять!
А зі мною не ідуть,
Може я не гарна,
Та ж нівроку, там і тут,
Панночка шикарна!
Маю файненький город,
Файно обробила,
В грядках ніжиться осот,
Лобода вродила!
У хатині павуки,
Придане сплітають,
Глянуть в вікна парубки,
Через тин тікають!
У колодязі відро,
Ввечері втопила,
Втік Данило, втік Петро,
Так і не зловила!
Посміхалась через тин,
Я сусіду Гнату,
Тільки Гнат той не один,
В нього жінка клята!
Напекла я пиріжків,
Пригостила Гриця,
Тепер Гриць той без зубів,
Мене сторониться.
Сватам шила рушничок,
Поколола пальці,
Зробив тато з гілочок,
Косорукі п'яльці.
Мама голочку дала,
Голка тупа, ржава,
Ще й селом чогось пішла,
Нехороша слава.
Не вродили соняхи,
Не дозріли сливи,
Ох, не люблять женихи,
Мене, нещасливу!
2016

Вирує та шумить ясенопад,
злотавих барв дає дощу в наливку.
Таке яскраве, як Яценюка
падіння з політичного олімпу,
вже двірника це дійство не ляка.


10.2017

Обідець на пальчику. Хлопчик упіймався.
Отже, не дізнається про мої гріхи.
На медок, що спереду, бевзі дуже ласі,
В мужиків закоханих зірвані дахи.

Байстрюча у череві. На коні попона.
Я уже не покритка, увійшла в права.
Чоловічок тулиться до жаркого лона:
Мишка заглитнулася. Втішена сова.

Спородила дівчинку. Вже доросла краля.
Вустя - диво-звабини, ув очах вогні.
Та принЕсла доленька ордени й медалі:
В донечки ворушиться двійня в пелені.

P.S:

На Купайла хтивого попливли віночки,
Не розквітла папороть, колеться будяк.
У любаски падає у траву сорочка...
Лебеді ж паруються на усе життя.

06.11.2017р.

Кохаєш? То кохай і не бурчи.
Хотіла щастя? Ось воно - під боком.
Утомлене вляглося на спочин,
Склепило після сварки п'яне око.

Не відривала погляд від мотні,
По тілу розливалися гормони.
Коханий рай писав на полотні,
Упещуючи ерогенні зони.

Опісля гону - тиш і самота.
Ти - просто жінка. А дружина - пляшка.
У хаті крики, сльози і біда,
І перегаром дихається важко.

Покинула б ненависну мару,
Спалила дім - тоді були би квити.
А жити де? Забитись у діру?
І їсти просять ще маленькі діти.

Сидить юнак, поцмулює пивко,
Його цілує дівка білолиця.
Ще на губах не всохло молоко
Але уже досвідчений п'яниця.

Упав на ліжко з тіла пеньюар -
Штовхає у обійми голос крові.
Та пляшка відбере коштовний дар
Й життя зотліє, сіре, без любові.

06.11.2017р.

Осені "постать"-сум носить в очах.
Скроні ось-ось побіліли.
Важкість відчутна в плечах і ногах -
Коси нести їй несила.

Вітер ламає,жбурляє,несе –
Листя знеможене рветься.
Дощ невблаганний затопить усе.
Сніг пролітає – сміється.

Та ненадовго – обридло, облиш!
Годі зимі панувати!
Ось і настала омріяна тиш –
Геть – із осінньої хати!

Осінь поки що – володарка тут.
Сонце зігріє – все зможе!
Трави зелені ось знову ростуть,
Мов у весінньому ложі!

Висохне та остогидла сльоза –
Очі–без суму,грайливі!
Осені "постать"– гнучка,як лоза!
Настрої в неї мінливі!


04.11.2017

Холодний місяць листопад
Тихенько листячком шурхоче -
І у такі холодні ночі
Пригод ми прагнемо й принад.

А за вікном дзюрчить із труб
І капає з дахів поволі -
Та це не страшно, ти ж не в полі,
А дивишся на вигин губ

Співачки Джемми в "Ля мінорі",
Що таємнича й загадкова
І красивенна дуже й дуже -
Не каже тільки, чи одружена,

Хоч ти по вуха закохався -
Смієшся й плачеш над піснями,
Вона ж сміється разом з нами
І каже: "Буде все о'кей!"


03.11.17

Ось і відбулось весілля!
Гарне свято для душі
Та охочих із довкілля,
Щоб послухати вірші!

То весілля–особливе!
ВІТЕР-ОСІНЬ–ось так шлюб!
Вийшло воно говірливе!
Ой,натішився весь люд!

ОСІНЬ стала вибирати:
ДОЩ,ТУМАН чи ВІТЕР– хто???
Треба швидко – де їй знати?!
Може, цей ось ПАН - в пальто?

З чепурною бородою,
Мабуть, буде саме він.
Твердою іде ходою
Та й поважний має чин.

Він не бідний і грайливий,
То шепоче, то кричить,
Рухами якийсь мінливий,
Не спочине ні на мить!

Буде весело, цікаво! –
ОСІНЬ вирішила так!
ВІТЕР згоду дав ласкаво,
Бо в стосунках він мастак!

Тільки шлюб цей – ненадовго!
Дуже швидко плине час!
Через місяць на дорозі -
ЗИМУ схватить ловелас!

ВІТЕР,ВІТЕР – знову в полі!
Розганяючись - летить!
Іншої не хоче долі!
Відпочинь,хоча б на мить!


29.10.2017

Загнали вовка в пастку. Не втечеш.
Грошей немає, і нема роботи.
З кишень "Рошен" останній чавить кеш,
У банківські переливає соти.

А бунтувати сил уже нема,
Вуста людські зашито переляком.
Для громадян країна ця - тюрма.
Вчувають харч круки, жуки та раки.

На Сході, кажуть, гарно воював,
В степах кістки, могили та горбочки...
Там - за Дінцем - в яру глибокий став,
Бурятські мами не знайдуть синочків.

А браття досі плачуть на війні,
Щоднини: той - каліка, той - убитий.
Лежати ліпше нині у труні,
Але у вічі заглядають діти.

Не до віршів немудрій голові,
Шукаю дідів автомат у житі.
Дроти. Кордони. Посмішки криві...
Боюсь. Та мушу вирватись із кліті.

31.10.2017р.

1

Легко у небо зозуля шугнула -
Висидить славка блакитне яйце.
Дзьоб роззявлятиме дар Вельзевула,
Цвінькати буде "матусі" в лице.

Суне у пельку харчі байстрючаті,
Власні ж не бачать мошви і жуків.
Місця сестричкам немає у хаті,
Жити укупі уже не з руки.

2

Лізуть нахабно божки із Йордану,
Сито рохкочуть довкруж москалі.
Все тут не наше - від Дону до Сяну,
Ділять гніздо у Брюсселі й Кремлі.

Зорі у небі. Пташата поснулі
Плачуть безгучно у ніч уві сні.
Вся Україна - зозульки-зозулі...
Тут ми не вдома, а на чужині.

30.10.2017р.

А можна відверто?
Хай ходить доокола злодій.
А ти - правдолюбець,
І мова твоя - чиста гладь.

Чого ж ти мовчиш,
Не кажеш «Брехати вже годі!»?
Тобі я не пара,
Бо - зломщик, грабіжник і тать.

Ми - блазні земного життя,
Гидкі ворухкі торбохвати.
Це знаєш напевне,
Бо носиш украдений крам.

Візьми це кольє,
Й цургикай хутенько до хати.
А будеш слухняна –
Каблучку із золота дам.

29.10.2017р.

Хай оступачить регулу олжець,
На потрух перетворить справедливість.
Спаситель одягнув терновінець
Аби й підлоті дарувати милість.

На дрантя ризи! Совість у куток!
І до лампади чесність і нагана.
Відзолиться на небесах порок,
А нині час пройдох і дон-жуанів.

Сусід -м'якушка, все добро віддав.
У мене ж повня. Скарб не лізе в скрині.
Цей світ - цупкі тенета для роззяв,
Для слабаків - мотузки й гільйотини.

В кишеню заповза вогка рука,
А пелька розкривається, мов жерло.
Та посміялась доля з козака:
Востаннє серце тьохнуло й завмерло.

27.10.2017р.

Прокинувся. Замріяна дружина
Мізинчиком покликала у рай...
Нам хороше у сонячній долині,
Тут є садок, веселка, водограй.

До цього меду я ізмалку ласий,
А жінка - буревій! Жаркий вогонь!
Я сам упав без крику під обцаси,
Не випускаю квітку із долонь.

Втішатися навчився у сатира.
Служу Венері. До надгробних плит.
Літаєм в піднебессі, "Майна! Віра!.."
А за стіною лається сусід.

Зустрілася, нещасниця, із катом,
Летять у стелю крики та плачі.
Любов - це радість! Пісня! Усміх! Свято!
Чому ж тоді беруться за мечі?

Які дурні бувають часом люди!
Нема поваги, і нема жалю.
Мої ж вуста цілують пишні груди,
Кохана шепче: - Я тебе люблю!

24.10.2017р.

У мене немає кота,
папуги і злої собаки.
А друзі – єдина шопта
не знаю, якої ознаки.

Моя невелика рідня
розп’ята по білому світу.
Частина її – кацапня,
а інша – боїться сучліту.

Не маю я зайвих прощань.
Співаю і тихо, й печально.
Не хочете розчарувань?
Тоді не читайте буквально.

Історія поїдом їсть
усе, що цвіло і буяло.
Уже і татарин – це гість,
не прошений нею на сало.

Поети уже не чини.
Очкуються сучі сини
на дереві роду Пілата.
Уже й бойові демократи
стомились усі од війни.
А що говорити солдату?

                                      10.2017

Утік правитель. Кажуть, був тиран.
Жилося з тим поганцем дуже важко.
Тепер поглипай, друже, у гаман
І переходь із ковбаси на кашку.

За бунт - нестатки. Отакий закон.
Чуби тріщать у дурників одвіку.
Хотів Зімбабве здатись у полон,
Але прогнали геть ледачу пику.

А винуваті - "кляті москалі".
Навчили "боженят" брехати-красти.
Тому в господі ми не королі,
Ще трохи і посклеюємо ласти.

Хто може - мастить лижі за кордон,
Лишаються убогі та нездари.
А, може, це лише жахітний сон,
Наведені мана, полуда, чари?

Ми - діти ворохобної доби.
Дорвалися, нарешті, до свободи.
Почовпаю до лісу по гриби -
Ще безкоштовні ці дари природи.

22.10.2017р.

Удячний владі за бордель,
Прилаштувався непогано.
Є хліб, картопля, вермішель -
Навіщо з неба каша манна?

На працю можу не іти -
Заплатять, наче тицьнуть дулю.
Я також дядько не святий,
До люду став глухий, нечулий.

На плечі кинув камуфляж,
Сходив під банк мітингувати.
Там завжди раж, ажіотаж -
Підзаробив купюру м'яту.

А потім - шасть у перехід -
Просити милостині в люду.
Сльозавий геть у нас нарід,
Віддасть усе що є без суду.

Ідуть зі школи дітлахи -
Сьогодні буду без обіду.
Тікати марно без ноги...
- Гони бабло, хутенько, діду!

03.10.2017р.

(за мотивами Тори. Первородним, звичайно, був Каїн У мене інша версія - правдива. Ну, майже правдива. А де взялися діти і онуки у братів, якщо окрім Єви ніяких жінок на землі не було - глибока таємниця. Але вони були.) Хоча тут не про це.)

Він - первородний. Отже, взяв усе.
Молодшому лишилася свитина.
У полі вівці доїть і пасе,
Впрягається у плуг, немов скотина.

Своєї жінки, звісно, що нема,
А старший не вилазить з-під спідниці.
Для Авеля - рабині і жона.
Для Каїна - жорстка петля на гілці.

Все по закону. Кожному - своє.
Писали боги Тору не для бунту.
Тож брат нічого брату й не дає.
Не має той хатини, жінки, грунту.

Майнула осінь. Надійшла зима.
І Каїн брата виштовхнув на плаху.
Ломака впала. Авеля нема.
Відновлено душевну рівновагу.

У висях вулик ангелів гуде -
Запланувало щастя людям небо.
Історія знайома? Щось не те?
А де й коли було усе як треба?

18.10.2017р.

Стояти осторонь комфортно і безпечно,
Не буде бризок бруду на душі.
Відмовлю другу в допомозі гречно,
Від криків заховаюсь у кущі.

Ізверху зручно плюнути на дурня,
Поблимати з погордою на тлю.
Я дбаю про своє, приватне, шкурне.
А тих, хто поруч - зовсім не люблю.

Для мене світ - наповнене корито.
Беру - що хочу. Запити - круті.
Нехай сусід зостався без обіду,
Зате у мене краби в животі.

Кохатися за так немає зиску,
Спочатку гріш шпурляють в пелену.
Працюй, невдахо, на жону, колиску.
Тебе ніколи я не пригорну.

Спіткнулася. В глибоку впала яму.
У прірву зазирають парубки.
Волаю: "Поможіть! Страждає дама!".
Та не подав ніхто мені руки.

17.10.2017р.

Нема про що писати. Цуцик здох.
Злостивець кряче "Вичерпались теми".
Але мене почув, урешті, Бог,
Наснажив на романа у поемі.

За музою далеко не ходив -
За стінкою варнякають сусіди.
В "закоханих" розчахнуті роти,
Уже у шлюбі наловчились жити.

"Коза ти драна!", "Ти - бридкий цапок!",
"Бодай ти здохла!", "Щоб ти подавився!".
Багном словесним квеця помазок,
Нема поваги. Є гарчання рисі.

У розумі просвердлено діру
(уже не трусять, а пиляють грушу!).
Моя ж дитина чує ту муру,
Вбираючи багно в незрілу душу.

Птахи летять у вирій, чи назад,
А їхній щебіт - як сердечні ліки.
Чому ж людина гавкає не в лад,
Слова - огидні покручі, каліки?

Любов помре від криків та образ,
Таке життя - невільнича галера.
В нещасних сім'ях порядкує Марс.
Пора іти. У ліжку жде Венера.

16.10.2017р.

В благодатному нашому кліматі
Від ковбас "попливли" животи.
Хрест на пузі показує Тіматі -
Прогорає життя без мети.

Кажуть, люди творити народжені,
Та до неба ростуть смітники.
Перелогами мозок пошкоджено,
А от ноги - здорові, стрункі.

Борщ посклеював вуса та бороди,
У макітрах - незгода, буза.
Тоне плем'я у бруді та смороді.
А у Авгія в стайні краса.

Наймодерне - свистульки та спінери,
У пошані - м'якенький папір.
Сни коритні - кров'янки та лівери.
Колообіг: вбиральня, гарнір...

Де ж ви, Рубенси, Моцарти, Фідії?
Опустіли мільйонні міста...
Їжте, браття, рапани та мідії -
Для поезії час не настав.

15.10.2017р.

Лишаються далеко не усі.
Завіялись моголи і татари.
А й досі ще живемо у ясі.
Історія Росії і Русі –
це дві калоші не одної пари.

Не має свого роду кацапня.
Її архіви – це одні наклепи,
фальшовані літописи, брехня...
Минуле наше завтрашнього дня –
оце й усі її духовні «скрепи».

Являються то лисі упирі,
то носії свинячої щетини.
І кожне, опинившись на горі,
усе ще риє ходи у норі
до ласої шматини України.

Московія прив'язана до пня,
що ріс віки у нашому городі
як дерево чужого їй народу.
І досі ще вирубує щодня
і корені, і віти мого роду.

На щастя, і часи уже не ті,
і юна зміна інша виростає.
Історія утопії минає.
Але, на жаль, не знають і святі,
яке минуле на її путі
несамовиту націю чекає.

                              10.2017

Природа. Тиш. У грудях млость.
- Яка ж краса довкола, сину!
Нога в м'яку ступає повсть,
Обходячи колеса й шини.

Поплач, дитино, покричи,
Порви на тім'ї трохи коси.
Бо в небо дибляться корчі:
Улітку вирубали сосни.

Грибів у лісі - океан!
Повітря - чисте і цілюще!
Втомився? Осьдечки диван.
Усе що хочеш є у пущах.

Прийшла синтетики доба,
Пляшок із поліетилену.
А, може, це мені ганьба,
Що ліс брудний, а не зелений?

P.S: Жує, обідає сім'я,
Сміття навалює потроху.
Упав кавалок з бугая...
А совість обростає мохом.

08.10.2017р.

Між землею та небом
Є терниста стежина.
В'ється, наче ріка -
То униз, то увись.
Невмолимо вперед
Час підштовхує в спину.
Я ж - уже не юнак,
Відстаю, утомивсь.

У глибокі яруги
Часто падав із кручі.
Піднімався, ішов -
Ангел досі беріг.
Нині - вільний невільник,
Вже підписано купчу:
Буду блазнем старим
Для чиїхось утіх.

Тихо сіється мжичка,
Чути шерех долоні -
Це правиця моя
Розгортає сувій.
Я отримав перо -
Не посади і трони.
Для митця влада - смерть,
Нищівний суховій.

Сонце котиться тихо
Голубим небосхилом.
Скоро промінь його
Я і не дожену.
А у пеклі чорти
Вже нагострюють вила,
Бо із їхніх лабет
Душу спас не одну.

Озирнувся і бачу
Стигле поле пшеничне,
І птахи з чужини
Прилітають ключем.
Це - прекрасне майбутнє.
Я ж старію... не вічний.
Ангел знає мій шлях,
Тихо плаче в плече.

09.10.2017р.