Красуні часто норовисті
І зрідка розумом блистять,
Свиня у перлах і намисті –
З тупим умом прекрасна стать.
Їй кіл теши на волосині,
Стійким резоном укривай,
Вона лиш кліпає невинно
Нехай у сто раз неправа.
З самим собою у конфлікті
І з нею мучишся весь вік
І що то дасть кусати лікті,
Коли ти з честю чоловік.
Погіршу - кажуть - та розумну ,
Там на манорії* зима.
Але бува до болю сумно,
Що поруч кращої нема.

* погані риси характеру

10.06.11.

Тут ні зворотів,ні розпуттів,
Чергує з темінню яса.
Транзит з минулого в майбутнє,
А мито сплачує краса.

Є початкова і кінцева,
Зупинок інших і не жди;
Тут навіть цар чи королева
Все рівно з челяддю - туди.

Єдина втіха: за віконцем
Мелькають радощі життя
І навіває тепле сонце
Тобі мрійливі почуття.

І мчиш назустріч безіменним
Околам, сферам і мостам.
І хто розкаже достеменно
Яке тобі судилось там?

08.06.11.

ПРИСПІВ:
Кагарлик-Кагарлик,
Я тут згубив свій черевик,
Мій черевик мені сказав "ку-ку"
У Кагарлику.


Я заїхав в Кагарлик
На своїй машині,
І сподобався тут трохи
Я одній дівчині.
А та дівчина - білолиця,
Та ще й чорнобрива,
І коса така у неї,
Як коняча грива!

ПРИСПІВ.


Й от дівчина мені каже:
-Послухай, чуваче!
Я тебе так покохала-
Що ледь-ледь не плачу!
Щоби я не захлинулась
Гіркою сльозою,-
Сяду я до тебе в тачку,
Поїду з тобою!

ПРИСПІВ.

Взяв її я із собою,
А що було робити?
Тут же в цьому Кагарлúку
Скрізь - одні бандити!
І вона була то кішка,
То пантера дика,
А харизма в неї дійсно
Гарна і велика!

ПРИСПІВ.
ПРИСПІВ.
ПРИСПІВ (хором)

Не стоит врать.(Имажинизм) (О.Д.)

И нечего на правду скалить зубы!
Коль если лжец… тогда уж постыдись!
Пусть громом разразятся Ваши губы,
Они в обман недавно чуждо повелись!!!

От’яренная лживая манера -
В глаза и в уши слышать тот же бред!
Ли я достоин лжи? Ли я во лжи изведан,
Ли я оставил Вам поэтам черный след?

Я человек! Мы все- поэты в жизни,
Кто путь придумал – тот и сделал шаг!
Кто гениален – тот народом признан!
Коль если врал – так не увидел благ!!!

Соврать не сложно, страшен седой друг,
Сложней вранью не истинно поверить…
Ведь это наш единственный недуг!!!
Вот если бы на правду всех проверить…

День розпочинаю свій не з кави,
Не пробіжки в парку між алей,
А десятка доторків ласкавих
До коханих рук, рамен,грудей.

Сонце заглядає в повне око
У кімнати спальної вікно:
Уставай безстидний лежебоко,
Люди на городі вже давно!

Хай чекає кляте лабузиння,
Гойно не вибучує стебла,
Туго буде цюкати ґаздиня
Їх після мого рукомесла.

Совершенно забесплатно
Для небесных тел вдали
Очевидны и понятны
Судьбы суженых Земли.

Свыше Млечная Дорога
Будто нижет ниткой бус
Сил небесных и земного
Неразгаданный союз.

В тайных снах влюбленным ведом
Полный блеска водоем.
Под сурьмленно-звездным небом
Быть им выпадет вдвоем.

Вопреки числу коммерций,
Никому не знамо как,
Золотые тайны сердца
Прозревает Зодиак.

Все законы этой дачной
Почты сходятся. И в ней
Без купюр струится брачный
Свет и сумерки людей.

Наи эта наипочта
Снисходительная. Влет
Звезды скрашивают все, что
Кто кому еще соврет.

2010

Я не знаю, сон то сниться
Чи ява , чи небилиця
Чи, можливо, мрії
Про чудні події:

На ПМі тріо грає,
А поважний пан чекає
Поки вдатне щось утнуть,
Щоб сказати: вері гуд!

Не вдавалися Патарі
Три акорди на гітарі,

І терликав щось на лірі
Володимир Сірий,

Гентош той, що звуть Іван
Штурмував баян.

Величавий Чорногуз
Піджидав на блюз.

Вбіг захеканий Павлюк:
Та зробіть тихішим звук,
Гляньте, - Любця Бенедишин
Через вас сидить, не пише,
Через галас на ПМі
Я гальмую у поемі –
Щезли образи і теми,
Ох вже ці проблеми!
Обернувся і пішов -
Дим і нитка з підошóв.


Увійшов кривавий Гаррі
І вчепився до Патари:
« - Не мордуйте інструмент,
Не настав бо ще момент,
Щоби тиснути на струни
Ви занадто юні.
І хоча ви так нічого –
Стримайтесь небого!

-Ти ж бо, лірнику сіренький,
Кинь ці млосні витребеньки,
Виграєш із фальшю в нотах,
То не є робота!

-По моїм переконанню,
Непогано граєш, Ваню,
Та пораджу ще тобі –
Раком свисни на вербі,
На моїх повчися творах -
Тріоронделемажорах.

А ви, пане Чорногузе,
Не надійтесь дуже,
Ці не те, що блюз не втнуть ,
Їм не дасться й муть.»

Благо , втрутилась Адель:
-Перестаньте, Гаррі,
Ще повчаться в мене, в Ель,
Отоді і вшкварять!

Вбіг і Клюско Анатолій,
Під пахвою жмут бемолів
Ще й дієзи в кулаці –
Користуйтесь , молодці!

Увійшов солідний пан –
Член НСПУ - Кузан,
За такої – каже – гри
Розраховуйте на «три».

Тріо ждало від Софійки
Одиниці або двійки,
А вона їм п’ять і п’ять –
З лаври благодать.

З тої радості заграли
Чардаш, каперуш!,
Писки всі пороззявляли,
Навіть Чорногуз.

Олексій Потапов третій
Практикується в дуеті
З Гаррі спідтишка,
Хочуть тріо переплюнуть,
В бубон б’ють, термосять струни,
Тягають смичка.

Вітер Ночі
Теж охоче
Партитуру вчить,
Гаму до –ре –мі –фа –соль –ля
Витинає на роздоллях,
І не мовте: цить!...

Пребагато в небилиці
Парубки та молодиці
Натворили справ,
Та цю тему, зовсім іншу,
Не для цього, звісно, вірша
Я на бік відклав.
І нехай мені дарують
Ті, кого узяв я всує
До своїх маляв.



02.06.11.

Ось – ось, здається, випущу на волю
Мелодію , що зріє в надрах вен,
І я парад імен тоді очолю,
Де після мене Моцарт, Бах, Шопен .

Ось –ось, здається, в ділі римотворчім
Нарешті видам істинний шедевр,
Що сам Павлюк у мене взяти схоче
Автографа, - жаги бо йняло нерв.

Ось – ось, здається, заспіваю круто,
Що заздритимуть бору солов’ї,
Та це фантазії, - таланту суто
Стає лише на марення мої…

01.06.11.

Можете, колєги, замість Павлюка себе приміряти))

Коли погляне в очі даль
І закінчиться відлік верстам,
І позостанеться печаль
Близькою подругою серця,
І сил нових не дасть земля,
І не посходить те, що сіяв,
І отяжіє верб гілля
В обіймах білої завії;
І внук ганятиме м’яча,
І син не стомиться орати,
Лиш догорятиме свіча,
На скрині дідівської хати,
Тоді ти сядеш на ослін
І потяг ждатимеш останній,
Що тихо їхатиме в нім
Тобі якраз до пари пані...

26.05.11.

Уходя, уходи! Быстрее иди на спад.
Не останавливайся, чтобы взглянуть назад.
Как по тому же поводу древний сказал главлит:
Там, за твоей спиною, воздух уже горит.

Волосы нелюбимой в точь, как травы пучки.
Там, за твоей спиною, города светлячки
Или села, колодца, - целой страны вещей.
Не побирайся взглядом, с кровель воды не пей.

Сердце, молчи на гранях, всуе не словоблудь,
Призрачной перемены будь впереди на грудь.
Будь хоть луна на убыль или закат багров,
Всякое промедленье - в пользу чужих богов.

Эй, не дави на жалость; был бы и сам не рад
В мире вообще абсурдов и личных твоих неправд.
Аля и Галя в кубе, плюс Анатоль, дробь Серж...
Будущих твоих судеб ветер да будет свеж!

Будущее навскидку - в утренних кранах порт
Или сырой сквозьутренний натюрморт;
Будущее в гуаши выглядит без труда
Как натюрморт, уходящий воздухом в никуда.

2010

Мысли играют джаз,
Ангелы ловят ноты.
Спелая осень - что ты! -
Вечный ее сюрпляс...

Вечная гюльчатай
В вечном ее гареме.
Что там ни присчитай -
Ангелы снова в теме.

Будто запретный плод,
Время ушло далеко.
Ты не грусти, до Блока
Пташкин еще придет.

Вот ведь еще найдем,
Чем рисовать с натуры
Самым осенним днем
Утро литературы.

Ханс Кристиан Второй
Выйдет с пером и в латах.
В Нобелевских лауреатах
Голый его герой.

2010

Поламали в Черкасах липи ,
А в Уж-Городі поламали сакури.
А от не слід було Президента злити,
Не слід було вінкові падати!

Прочь из юности зачем я, куда я?!
Не за этим меня мама растила.
Видишь - волосы мои облетают.
Так когда-то у Есенина было.

Пусть летят, покуда мрак не кромешен.
Что дивиться этой мелкой потере?
Из-за проседи и пары проплешин
Ну не вешаться же нам в Англетере?!

Нарастить чего - боронь меня Боже!
Скажешь, выгляжу я менее броско?
Пусть другие - понаглей, помоложе! -
Поразят соседок стильной прической.

Не страдают волосатостью крабы,
Без волос вообще обходятся рыбы.
Да и мне всего существенней как бы,
Чтоб не встали мои редкие дыбом.

Паки-паки, Провидение, сжалься,
Чтоб в каком-нибудь негаданном месте,
Чтоб ни критики мои, ни начальство
Не загладили меня против шерсти.

Ти був VIP-інфікований
бездушним існуванням
Сплюндрований матеріально
притягнутим бажанням

Аморальностійкий покидьок,
який жив лиш для себе
Думав, безсмертний став,
скупивши зорі в небі.

Й тепер повсюди носиш
над бошкой псевдонімб
І міряєш кут слави в
руках тримаючи свій лімб

Й поступлива морально
твоя зіпсована душа
Гниє під тиском слави
дорогоцінного ковша…

поет в нюйорку поет у львові
поет в запої співає схоже на халі-галі
поет п’є пиво поет працює
поїде в київ на фестивалі
поет блює у рукомийник
і на донбасі поет в забої
забив на техніку безпеки
в красном луче гуляє п’яний
поезія це завжди неповторність
поет віршує до курвимами

Колишній

Я – колишній комуніст!
Обирався в ради!
Фарбуватись маю хист
Спереду і ззаду.

Був червоним, а за тим
В зелень фарбували.
Стану навіть голубим,
Тільки б обирали!


Про скрині

Кожен сущий – скриню має
І наповнить прагне.
Хтось завіси поламає,
Але тягне й тягне.

Ще й хизується в покоях –
Я панок однині,
Бо не мають ще такої
Інші сущі скрині.

Але час, бува, надходить –
Застережить мушу –
Що померлою знаходить
Він на скрині душу.


***

Кий в руках фінансового туза
Миттю кулю заганяє в лузу.
Тож тузові – виграшу радіти.
А для кулі?.. Чухать морду биту…


Чвирк

Як росте у діжці тісто,
Певно, кожен знає.
Так, бува, й душа нечиста
Масу набирає.

Зовні гарна, зовні пишна,
Та поглибше зиркни,
То й відчуєш вже невтішне,
Бо зненацька… чвиркне.


***

Казав Котигорошку ти,
Ненавчений ще воювати:
-Ми, Змію, майже що брати,
Тож забирайсь без бою з хати!

А Змій, хоч і в штани наклав,
Проте хитрющий був, до речі,
І, поки ти його вмовляв,
Він глечики тягав із печі.

Втече Зміюка, звісна річ,
Але порожня буде піч…


***

Сам собі, бува, дивуюсь:
Щоб розкішне мати "ранчо",
Я усе життя фарбуюсь.
Ще не був… у помаранчі!


***

Наснилася морозові загроза,
Мороз пройшов по шкірі у мороза.
І, щоби якось шкіру розморозить,
Почав мороз гаряче щось морозить.

Морозив довго, аж пашіли скроні.
Боки ж не розморозились червоні,
А навпаки, сердешні, задубіли,
Аж інеєм покрились синьо-білим!


***

Селянська хата – схожа на барліг.
У ній хазяїн, мов ведмідь, заліг.
Шелепав щось, потрапивши "під муху",
І все ковтав оранжеву сивуху.

А зверху десь, під дахом, угорі
За збіжжя знову гризлися щури.
І гострозуба, хитра, гостролиця
На них єхидно п'ялилась куниця.


***

Віддали вже кімнату ми носатому брату,
Вузькоокому брату ще одну віддали.
Тих братів – так багато, їдуть всі гостювати.
Тож зоставили хату… і у сіни пішли.


***

Шамкали старенькі Настя й Гапка –
Бідним був, здирати мусив шапки.
Тож дамо для доброї людини
Здерти шапку з нашої країни…


***

Від кнопочки до кнопочки.
Уже й спітніла "попачка".
До сьомої добіг,
На восьму носом ліг,

Перечепився, впав,
В дев'яту не попав:
Країни "сучий син" –
Москаль, жидок… литвин.


Про Жанну Д'арк для країни.

Подививсь народ на Юлю
І згорнув красуні дулю.
Та, надіючись на "манну"
Він зробив із Віті – Жанну.

З Віті Жанна не вдалася
Маса люду напилася,
Східне виколола око:
Стала Жанна трохи з боком.

Перед люстерком щоднини
Красувалася країна:
Все ж вродлива, хоч без ока,
Але вже не косоока.


***

Акули рибу куштували:
Оця – смачна, ця – так собі,
А там – кістлява, м'яса мало,
І ще й колючка на горбі.

Її ковтнеш, то буде в шлунку,
Мов виразка, стирчать роки,
А як підсуне в шлунок трунку,
То ще й відкинеш плавники!

Отож, як вилізете з мулу,
Що в нас не часто – та бува,
Гостріть колючки на акулу –
Відстоюйте свої права!


***

Чи правда то, чи то мені здалось:
У лісі Вовка взяв на роги Лось.
-Навіщо кров моя тобі, сміливцю?
Ти ж – травоїдний, а не кровопивця. –

Так Лосю мовив Вовк з останніх сил.
-Охочий ти до м'яса і кобил, -
Лось відповів, та й, облизнувшись ласо,
Продовжив: Потягло й мене на м'ясо!


2011р.

Пишет девушка под душем
Без колготок и рубах,
Ублажает наши уши,
Обретается в стихах

В центре всех иллюминаций.
Целиком! - нагая! - там! -
Позволяет низвергаться
Обольстительным струям.

Всякий жаждет - с нею вместе.
И за банный импровиз
На любом изрядном фесте
Ей вручают первый приз.

То ли дело - я с мочалкой
Мирно следую под душ.
Добрых слов в мой адрес жалко,
Приумолк фанфарный туш.

Тут тебе не тела млечность,
Не заманчивый проем...
Волосатую конечность
Тру дырявым гумаем

И мочалю поясницу.
В стих не лезет ни черта.
А казалось бы - девица
Тем же самым занята...

2010

Начался заветной ранью
Вдохновенный стипль-чез.
Где ж пример для подражанья
Для снующих поэтесс?

Вот она - первооснова!
Полный, значится, вперед
Там, где Вера Полозкова
Жизнь богемную ведет.

Не в потьмах и не в конурке -
На хрустальный первый приз
Легендарная каурка
Пишет вольный экзерсис.

Дальше - больше, все по плану,
Все наваристей бульон.
Разбитная донна Анна
Открывает Уимблдон.

В ожидании кроватца
То в подкоп, то на дыбы,
Анна Русс идет сдаваться!
Эх бы, ей бы да кабы

В полуспущенной рубахе
В полбедра и в полугрудь
С Верой Павловой на взмахе
Голой славы зачерпнуть!

2010

Прикрашає чоловіка сивина,
Прикрашають шрами на обличчі,
З ким життя розрахувалося сповна –
І характер мужній, наче з криці.

Прикрашають три метали при собі:
Золото в кишені, сталь у шта́нях,
Щире срібло (зазвичай, на голові) -
І напрочуд юні Каті й Тані.

Прикрашають іномарки, ще й круті -
І квартира в центрі у столиці…
Та не прикрашають ні на гріш
Вірних їм дружин змарнілі лиця…


13.05.2011

звільнитись з роботи
не виходити з дому
кинути курити
припинити бухати
не думати про жінок
їх ноги попи груди
купити акваріум
з тритонами або черепахою
чи золотими рибками
які слухатимуть твої бажання
так уважно
як не слухала навіть мама
в твої два-три-п’ять років
я вже мовчу про дружину
дивитись телевізор
або слухати радіо
не вилазити з ліжка
так друже так
ти направду можеш втекти від світу
але світові на це просто насрати

Башка Вода, Башка Вода,
А у морі нема броду.

Якщо пить багато вина,
Буде море по коліна.

Якщо випить сливовиці,
Море стане по сідниці.

А додати крушовацу,
В морі краще не купатись.

Башка Вода – добре пити;
В місті Сочі – гав ловити;

В місті Ніца – одна пиха.
Нема грошей – ще не лихо.

Нема грошей – все ‘дно п’ємо,
Самогону наженемо,

З’їмо сала та цибулі,
Нашим злидням дамо дулі.

Башка Вода, Башка Вода,
А у морі нема броду.

Играем в игры ну совсем как малышы,
Ты мой герой, поступки без ума пока я не замечу -
Плохие мальчики особо хорошы
И чуствам бешеным я волю не перечу.

Всем сказкам наступил конец, а ты попался
Скажи мне то, что вслух и никогда не скажеш!
Сегодня за покорностью моею гнался,
А завтра ты не в ложе, а под дверью ляжешь.

Мне проще быть ничей, чем быть твоей в кавычках.
Хотел уйти но поздно ты опомнился,
Когда мое внимание было в твоих привичках-
Тариф твой на мою любовь закончился.

Как так, ответ мой прост, обычен:
Мозгами надо шевелить, не ягодицами,
Кому какое дело что в постели ты отличен-
Смотреть надо на душу, а не вертеть лицами.

2011. ророкококо

Куплет 1

Синим туманом все улицы скованы,
Белыми взглядами руки сплелись,
Силы терзаний со временем пройдены,
Вовсе не глупый сей жизни каприз.

Пурпурным пламенем веки зажгутся,
Птица моя не свободой зовет,
Мне бы в озерах мечты окунуться,
Отдаться всем истинам в дикий полет.

Припев:

Я хочу быть, как и все,
радоваться мелочам,
довериться плечам,
молчать о счастье….

Я хочу петь при всех,
Тишиною признаваться,
С тишиною посмеяться,
Не путая масти.


Куплет 2

В жизни прекрасен тот мир поднебесный,
Люди без города - смыслам упрек
Я буду краешком, милым, чудесным,
Солнцем пустыни, как истин пророк.


С добром поиграю я взгляд не тая,
Ловко венчая букеты с людьми,
Я, как и вы – человек, не моя,
Ты, зеленая, чудная, верность, вернись.

Припев:

Я хочу быть, как и все,
радоваться мелочам,
довериться плечам,
молчать о счастье….

Я хочу петь при всех,
Тишиною признаваться,
С тишиною посмеяться,
Не путая масти.

Немає тем, натхнення. Це не все -
Нема достойних навіть на заміну.
Я зрозумів це - й так сі стало зле,
Що п’ю martini, whiskey й вітаміни.

Тепер я привид, видиво, фуфло,
Тінь батька Гамлета - Офеліє, о, німфо! -
Fata Morgana, UFO, НЛО -
А мій Пегас пасеться під Олімпом.


05.05.2011

Трогая этой девочки шею, груди,
Ты ведь прекрасно ведаешь все, что будет.
Все, как у нас заведено, все по смете.
На ночь ее оставить - всего на свете.

С разных сторон добраться до общей булки.
Летом шальным на море виват-прогулки.
После "еще" залетное "хватит-хватит".
Все незадачи мира решать в кровати.

Томной невесты в белом дышать скромнее,
Туфельку похищавших огреть по шее.
Походя изменить ей с ее знакомой,
С нею переговариваться у роддома.

С боем посуды кухонной с этой лапцей
Года через четыре - вовсю ругаться,
Где-то лет через восемь - делить детей;
Вот; и поэтому нету ее родней.

2009

Возвращаясь в прошлое далеко,
Кто-то там разлил на нас молоко,
Растопил потом молоко в грязи
И шерстит деревья в такой связи.

Привязалась песня, что в свой черед
Можно заблудиться среди погод,
Где-то так в панамке, в одном носке
Закопать все искреннее в песке.

Но не только в рамках влюбленных фраз
И не только в выхухленный лабаз, -
По морозцу можно и напрямик.
Этот Кто-то, право, большой шутник.

Укатал нас баюшками-баю,
Отписал на стеклах в родном краю
Нам в аренду следующий глагол -
И с размахом в будущее ушел.

2009

Трудар підземного едему
Не турбував
Весною ґав,
Він піраміди чорнозему,
Як фараон, набудував.

У потаємних лабіринтах
Проворно нищив шкідників,
А ми би гріб йому і цвинтар -
Отак риттям насточортів.

В ціпка кінців є два, по суті.
І що ви там не говоріть,
Щоб принести нам користь - кріт
Наділ, звільняючи від бід,
Повинен весь перевернути.

2011

Дама в светёлке поёт: а пошёл ты!
Съеденный лириком наполовину
Красный бюстгальтер на ниточке жёлтой,
Красный бюстгальтер цветов апельсина

Никнет собою, букетом и дамой.
Вот ведь случилось быть собственной тенью.
Вот ведь хотелось быть самою самой.
А во дворе полыхает сиренью.

Жить оказалось опасно, непросто.
Колом все вещи и дыбом квартира.
А за окном расцветают форпосты
Этого непревзойдённого мира.

Взять и разъять мигренозные стены,
Сдуть оголтелые годы метаний
Юго-восточным и ласковым феном,
Смыть это старое в кафельной ванной.

Вдруг улыбнётся, как разве что дети,
Даже и трагик в финале - ну что ты!
В лучшие дни, в полыханья соцветий
Аленькой жизни - бывают полёты.

2011

Куплет 1
Твое дыхание… взмахнешь ресницами,
Так смело подошел…остановиться бы,
Опять история – чуть дружбы, но не вечная,
Опять мелодия- без слов, но все же вещая.

Прикосновения, и пальцы вновь опущены,
Твои глаза, как волосы распущены,
Нарушены… все правила затертые,
Любимые…и имена подчеркнуты.

Припев
А может быть на ТЫ,
Но прошлое обидится,
Твои грустны черты,
А может нам увидится?
Но ты слова бросаешь -
Похоже, что на ветер,
И номера стираешь,
Ведем себя, как дети.

Куплет2
На улице так тесно… вдвоем, но мысли давят,
Нам соли не прибавят, и в душу не заглянут.
Давай без виноватых, любимая, простимся,
Давай без глупых статусов, в обратном убедимся.

Полночные желания, на зло мы снова вместе,
«Ведь я люблю тебя» - слова- дурные вести,
Опять мы поругаемся, руками пыль сбивая,
Опять мы поцелуемся, обиды забывая.
Припев

А может быть на ТЫ,
Но прошлое обидится,
Твои грустны черты,
А может нам увидится?
Но ты слова бросаешь -
Похоже, что на ветер,
И номера стираешь,
Ведем себя, как дети.

Любой заметит неспециалист,
Что женщина - давно не чистый лист.
Она тебя использует умело
И скажет: "Сам ты на руку нечист".

Благая весть из палубных кают,
Что бабам типа ласка да уют.
Отдай ты им Босфор и Дарданеллы -
Они Цейлон и Фландрию возьмут!

Одной жеманной женщины полёт
Подобен "томагавку". В свой черёд
Накуролесив яро, тем не менье,
Она вам снисхожденья не даёт.

Пусть это способ женского нытья, -
От них уже ни воли, ни житья.
Мне говорят - имей, мол, уваженье.
Мол, бабы - это родина твоя.

2011

Березень. Весна надходить,
і коти співають.
Кошеня похмуре ходить,
з вікон визирає.
Мріє підліток пухнастий,
що піде до кішок.
Вже набридло м’ясо красти
і ловити мишок!

…Та не визнали за брата
котú його старші
і завдали кошеняті
смачне-е-нької каші!
…Важко бути першим всюди.
Се ля ві, брати!
…Важко людям вийти в люди,
а котам – в коти.

Менша доня радо
слуха татків спів
й почина благати:
– Заспівай-но, тату,
пісню «ПРО КАЧКІВ»!
– Важко пригадати…
Зможеш наспівать?
– «Че-рез на-шу ха-ту
вже кач-ки ле-тять»…

Блідий коханець смуток
Зв'язаний любов'ю
З душі ніяк не піде
Тримає він тобою
Як біль і кров, то згусток
Керує смуток мною
Заручене з ним серце
І як розбити той союз не знаю.

Знову впавши на коліна
Покличу сестру Волю
Тебе уже не кличу
Я біль в душі сховаю
А душа моя похила
Так тихенько вимовить, благаю...
Відкрий у серці двері смутку!
Візьми мене з собою.

Єдиний вірний друг мій
Блідий коханець місяць
Я з ним спокійно засинаю
Він в темряві заковує мій біль
І відтепер на серці буде спокій
Ніч зі мною відтепер мовчить
Душа розквітла, крила розправляю
І назавжди тепер зі мною, лише блідий коханець - місяць.

09.02.11

Була ти кинута всіма, немов сміття
Не залишився тут ніхто, розчарування
Ти помилилася один раз за життя
Й воно тобі лишило лиш страждання

Хтось помиляється, а їм це пробачають
Так от яка ж вона, ціна помилки,
На тебе впала ненависть і лють
Й чекають всі лише твої поминки

Усі твої гріхи без розуму і волі
Неміцна і пихата, ти впала на коліна.
І залишилась плакати на самоті від болі.
Наче ти непотріб, неначе ти скотина.

Коли підуть вони, на зміну прийдуть інші,
І лишиться прожити життя в розчаруванні,
Ти тут згниєш загинеш, складаючи вірші,
Вони ж на волі житимуть у радості й коханні!

Была в такие же денечки,
В былого года времена
Девчонка с родинкой на щечке
В меня изрядно влюблена.

А мне и горя было мало -
В чести я или не в чести.
А все ж она не уставала
Мне сети тайные плести.

Где ж обольстительные штучки?
Похоже, кончился завод.
Вот с однокурсником под ручку
Навстречу мне она идет.

Так что, любовь твоя, плутовка,
Теперь развеялась, как дым?!
Но, слава Богу, ей неловко
За то, что спит она с другим.

2009

На підвіконні білі голуби
Кохаються. Якби лише кохалися –
Лишають сірі наслідки-сліди,
Які, пробачте, тяжко так змиваються.

А голубам то що? Любов така
Що про буденні справи і не думає.
Вона і ніжна, ніби, і м’яка, –
А в грудях так потужно гучно гупає.

Придертися до дієслівних рим
Дає цей твір можливість, але друзі,
Нас дурять знову білі голуби –
Паскудять підвіконня всій окрузі.

Любов – це тільки верхній бік медалі.
На іншому ж – і сльози, і печалі…

2011

…підвищувала jcdsne – освіту себто
гуляла «дебрями» інтернету вільно
щоденників не писала – лише «литдибри»
зберігала «інкогніто» rjywtgne – концепту

а вони все стежили – закривались руками мовчки
але дивилися – на екран – невідривно
чоловічки у сірому – cnbkmys – стильні
- не шукайте, шановні – у хліві квочки!

Наврочив власному життю, як беркут застарівся ,
Я уподобався сміттю, ідеям підкорився,
НЕ комуніст я і не пан, я всіх прокльонів нелюд,
всіх не чеснот купець-орлан, що виставив на прЕлюд .

Я син пікових дам і жартів - закололись в картах,
Я буржуа тих слів затертих (на останніх партах).
Я зачманівший повернувся як не було сили,
Я завитав у хаос-русі , виріс на могилах.

Мої думки – чернеча воля - не взірці кохання,
Але ж я сам, мене так колить (самотність,сподівання).
Я може змінюсь і здурію, коли побачу щастя,
Я стану світлим і замрію – таке моє причастя.

Як мені все тепер забути?
Але далі потрібно жити.
Час я хочу повернути,
Щоб тебе кудись подіти,

Я сильніший за самого себе,
Немає у моєму житті більше тебе.
Забирайся геть з моїх снів!
Нарешті я це зрозумів -

Ти демон випущений із пекла.
Майже до тла згоріла –
Я тебе врятував,
А ти цього не оцінила.
(17.11.10 р)

-Стоиш за дверью?...Постучись!
Уж если хочеш…так будь добр,-
Вошел , молчим, не так и бодр
Наш розговор. - Уйди!Простись.

«Мой друг…ты был, ты есть, но все же,
Убийца ты! Парализован,
Ты сам собою к ложе скован,
И вырваться едва ли сможешь .»

«Зачем приходишь? Извиниться?
За что? Предательство? Невинный?
Я не в обиде, друг старинный,
Пора и с этим нам смириться.»

«Как в детстве помнишь? Ты нас предал!
Так и сейчас, но мы не те же,
Твои слова меня вновь режут,
Такой я боли уж пОведал.»

«Так ложь твоя и есть причина
Неприязни моей, дружище,
Скорей себя немой отыщет
Нежели ты...как скарлетина.»

«Стоиш за дверью?...Постучись!
Но нет! Не тут - то было,
Да ладно…уходи, забыли,
Ты виноват- ты грех, уймись!»

В центровую отместку за всю мировую соль
Этой музыкой полнит - при ней хоть всю жизнь потрать.
А возьмешься за гаммы - ворвется такой бемоль,
Что и знать позабудешь, на скольких в нужник скакать.

Распоследняя музыка, мучай меня, коли.
Вот ведь жизнь - как одна. А по акции выйдет две.
И в иронии ждут: многопалый костяк земли,
Заповедные тропы и формула дубль-вэ.

Этот нежный цветок поливая, не я сорву.
Кроме новой гармонии, все суета и хлам.
Лучшей музыки ноты всегда норовят в траву,
Чтоб от вредных чертей до поры затеряться там.

Вот я выиграл в конкурсе, в голос себя крича.
Из-за строчки моей да не вырваться в свой черед?
Ну а как оприходуют баб с твоего плеча?
Так что ты не печалься - ведь кто-то же их берет?!

2009

«Якщо завтра війна, якщо завтра похід,
Що ти зможеш тоді, боягуз та рахіт?
Ти служить не служив, землю ти не орав,
Тільки віскі жлуктив та повій купував.
Що ти знаєш про танки, про гаубиць залп?
Ти мартишка лише – найбридкіша із мавп.
Ти нероба, базіка, тягар для батьків.
Ти дозріти не встиг, а уже перезрів.
Чи ти зможеш країну свою захистить?
Нас румуни і ті вже спроможні розбить!» -
В телевізорі юний вихилявся співак,
А полковник заснув, але втримав гранчак.

Не уж то я такой уместный
Бродяга в мире этом злом?
Моя робота- вор кудесник,
Мое призвание – челом
Оббить порог сей государев.
Удар! Ударенный, поймали….
Так есть? Так ни за что! Буранил,
у княжьей клетке…но сломали.

Так ли моя душа спокойна?
Зачем так жить? Солдаты стройны
Под руки…и рутеном хлещут,
Бродяжье сердце боль поместит,
Терпеть,терпеть и тихо молвит
Сокамерник душой задорной,
Проститься из собою вновь.

Ведь завтра казни каты-тучи
Укроют солнце, серость мучит,
Приказ государев проллеться,
Народной речи шут запнется,
До точки пастью прокричавший,
И не в одном глазу прощавший,
Так приговор мне огласит.

Не уж то я так неуместный
Бродяга в мире этом злом?

Сп’яніння - річ для ідіотів,
Так здуру «триста» і колотить,
Секунди щастя, ген, надіюсь.

Сп’яніння...нервам стало прикро,
Як тіло подалось у вихор,
Лиш серцю, сам собі жаліюсь.

Склянка...хоче ще набрати,
Душа так вирветься з-за гратів,
Та не пройде розкішна біль.

Ось так і все, десь там на плоті*,
Чи заночую у болоті,
І знов, і знов, на рану сіль...





Пліт* – житомирське – штахет, забор,огрожа,стовбці,заградка.

Розлуки вітер дме на нас,
І береги покине радість,
Незчерпні згадки: рідний клас,
Душі залишуть теплу ясність.

В життя доросле "хто куди.."
З травневим дзвоном подадуться.
О,друзі, щастя ви знайдіть,
І не забудьте повернутись.

Пройшли ми з вами триста бід,
Втирали сльози і йшли далі,
Вивчали Стронцій і Хлорид,
Повірте, це ще не всі далі...

Нехай дорога тобі, друже,
Відкриє всі твої бажання,
Але борись і словом дужим,
Ввійди в цей світ - життя змагання.!

Вона була цілована не мною,
Побачила всі грані молодою,
Що принципом потрощені були.

Натурниця змальована поетом,
За гроші потривожила секрети,
А я на це дивився і молив...

Без пам"яті палив я сиві згадки,
Сльозами повиплакував задатки
Коханню, та чи варто це, чи ні?

Вона була цілована не мною,
Втікавши геть,дорогою крутою,
Дивився собі в очі й червонів...

спраглий, але воду не шукає
терплячий- хоч би й вiчно шкандибать
тягти останнi ноти- лише б пiсня не минала,
укорiнившись в свiт душа iще до раю зацвiте
й цвiстиме як вiд плiсняви хлiбина

за що чiплятись в свiтi вiдображень неба
хто прагнув влади, знову став її рабом
ше й замахнувсь на Бога булaвой, дурило.
а меньший з заздрiстю iзкоса погляда
ослiпне й геть загубиться дитина

28 березня 2011

Игра взаимодействий - тёмный лес.
Вот подлинник - в моих объятьях мнимых.
Вот я как переводчик поэтесс -
Почти понятных, но недостижимых.

Хожу, пытая творческую стать,
По их канатам я канатоходцем.
Охотницы, они б желали знать,
Кем живность в переводе отзовётся.

Быть может, мы близки едва-едва.
Я общий смысл штурмую непреклонно,
Но место нашей встречи - лишь слова.
Совсем другое дело у влюблённых.

Им чужд сарказм, им ни к чему гротеск.
Их общий шанс - надеяться на случай.
Влюблённые имеют общий блеск,
И плод утех, и более везучи.

Пусть крутятся, как белки в колесе,
Кого благословила мать-природа.
А мы спокойны. Мы живём, как все.
Несовершенны узы перевода.

2011

В пилюці степу кінь гривастий -
Мужчина полудневих літ, -
Ще добре мчить, та ризик впасти,
Мов тінь за ним несеться вслід.

Що більше треба вод потоків,
То менше може їх знайти
І гине на шляху широкім
Жага осягнення мети.

Краплини рос, дощі нечасті
Змивають мук присохлу сіль
І в цім скороминущім щасті
Він чвалом гоїть серця біль.

27.03.11.

Город стискається у грядку,
Косою змінюється серп,
Вже навіть дід, не те, що дядько,
Не «сер», та вже не в СССР.

Тягав борінки – зараз грáблі,
Змінив орало на рискаль,
Дружину юності - на бабу,
Утіху яру - на печаль.

Од вітру щуляться тополі,
Вербовий лист тече в моря,
І духу зрілому доволі
Сльози пообіч олтаря.

25.03.11.