Замело, завіяло, засніжило,
Заховалось сонечко між хмар,
Захрумтіло інію мереживо,
Заглядає вітер у димар.

Мружаться дерева, позіхаючи,
Загорнувшись у солодкий сон,
Завірюха сіє, ніби граючись,
Захололі іскри за вікном.

Заквітчалась снігурями вишенька,
Залунав синички голосок,
У зернятку, снігом запорошенім,
Зачекався літа колосок.

Замело, завіяло, засніжило,
Заховався вітер у димар,
Захрумтіло інію мереживо,
Виглянуло сонечко з-за хмар.

У далекому лісочку,
на зеленому горбочку
примостилось зайченятко,
загубилося малятко.

Зайченятко дуже плаче,
на горбочку воно скаче,
опустило довгі вуха і
нікого вже не слуха.

Лиш гукає все бабусю
та ріднесеньку матусю,
заливається слізьми
і питає: «Де вони?»

З лісу звірі прибігали,
зайченятко обнімали,
ну-мо всі разом втішати,
ласощами пригощати.

Білочки несуть горішки
та ще жолудів он трішки,
їжачок несе грибочки ,
ведмежата – меду бочку.

А сорока –білобока бачить:
ось яка морока,
навкруги вона літає
та зайчиху все шукає.

Так літала цілий день,
бачить – в лісі стоїть пень,
гірко плачуть там бабуся
й зайченяткова матуся.

-Годі плакати, бабусю,
заспокойся вже, матусю,
знаю, де стоїть горбочок,
там чекає вас синочок.

І в сороки - білобоки
закінчилася морока,
гарну звістку принесла :
-Вже зустрілася сім`я!

лютий 2015

Зустрілись очі старості та юності. Зустрілися десь думки та мрії старості та юності. зустрілися дві різних епохи. Очі старості,вірніше віку злегка зволожені і дивилися у світ молодих не заплаканих очей. Одні знали життя. Бачили вічність вміли видавати мудрість. Інші молоді. Нахабні, наполегливі стрімкі і бентежні. Прагнули довести що світ весь мусить все віддати. Очі віку дивились і злегка посміхались.
Очі молодості дивилися і просто прагнули. Куди?
А Світ дивився. Дивився , мовчав. Просто думав. В той час коли очі віку знали що вже казати немає що. А якщо і є що сказати то просто те що називається незнанням

У метелиці – білий кінь.
У метелиці - біла тінь,
Біла свитка і біла шаль
Довга-довга, як біла даль.

Біло стеле вона шляхи,
Напинає в хустки дахи.
Білі стрічки плете вербі,
Білить маківку на горбі.

Білі кутанки роздає
І мережки до них снує.
Біле прядиво нам пряде,
Візерунки веде, веде.

Її мітли метуть, метуть,
А замети ростуть, ростуть.
Білий світ бачить білі сни.
Все заметено до весни.

21.10.2014

Не на жарт розхолодився морозець!
Хоче звести мені свято нанівець.
Я ж морозу не боюся - не маля!
В теплу шубку одягнуся, із кроля.
Щічки рум'яні,
Сани дерев'яні.
Відступися, діду,
Ось я з гірки з'їду!
Дід Мороз не слуха -
Шарпає за вуха,
Студить руки й ноги
І не йде з дороги...
Гей, ти шибенику злючий,
Борода твоя колюча,
Постривай!
Зажену тебе в оселю
І як слід віддухопелю,
Так і знай!
Доки біг - нагрівся...
Де й мороз подівся.
Ох і я!!!

Виблимують ліхтарики,
Сніжиноньки, як в мареві,
Танцюють попри мінус два.
До щічки притулилися -
Й краплинками у теплім сні
Переливаються дива.

Підморгує задирливо
На небі звечорілому
Бешкетник-місяць угорі,
Від чортика ховається,
Який поміж зірок оцих
Надумав гратися в сніжки.

Вечірня казка лагідно
В віконечко заглянула,
Дрімають сонні дітлахи.
Зима-бабуся весело
Гукає сніжну віхолу.
Лежать, виблискують сніги...
2013

Ніччю жовте каченятко
Тихо вибігло із хатки,
І на небо піднялося:
Золотіє там колосся.
Ласувало тим зерном-
Тепер сяє за вікном!

Побілила зима землю,
Навколо - біленько,
Бо на Новий рік в оселі
Сяє все чистенько.
Сіріблила густе гілля,
На вікнах мережки,
І морозу рукоділля
Крижані сережки.
Сніг у зоряних краплинах
Виграє яскраво,
І купається в перлинах
Місяць величаво...

Цукром посипані гілки ялинки.
Шишки, немовби солодкі родзинки.
Білочка глянула – гарний пиріг,
Кинула влучно великий горіх.
Аж Миколай задивився на диво:
Дітям слухняним зима милостива!

Що за пух летить подвір'ям
І кружляє білим пір'ям?
Над лісами,над хатаАми,
Над дорогами й стежкАми!

Вуса обліпив котові,
Гарно котику в обнові!
Та не радий кіт Мартин:
"Краще вискочу на тин!

Ніж такі обнови мати
Утечу скоріш до хати!"
Нерозумний кіт Мартин!
Мабуть,ти такий один!

Знає і мала дитина,
То в сніжку стоїть хатина,
То на ганок і поріг
Випав перший білий сніг!

2010

Затужила на галявині хатинка...
Дивувалася, здіймалася навшпиньки:
"Де ж то сонце заблукало жовтокосе?
Сльозолисто ліс по ньому вже голосить."

І стурбовано віконце спохмурніло -
зранку в шибку диха вітер біло-біло.
Зачакловане немов - це сонне царство,
сіла осінь вже туман-куделю прясти,

веретеном ночі палець уколола -
та й заснула.
...і заснуло все навколо.

2011р

От так диво-дивина!
Дід Мороз зробив млина!
І Наталці,і Маринці,
І Мишкові,і Галинці,
І Олегу,і Сашку,
Намолов Мороз сніжку!

Сипле-сипле на поріг
Дід Мороз пухнастий сніг,
А Зима збирає в міх
На морозяний пиріг!
Наліпила для потішки
Ще й морозяні горішки!

Щоби був пиріг на втіху,
Додала ще й дрібку сміху!
Вдалий видався пиріг,
Бо чудовий випав сніг!
От так диво-дивина!
Дід Мороз зробив млина!

2010

Білий двір, білий сад.
Білі вишні й виноград.
Біла шапка — на криниці.
Біла ковдра — на дрівниці.
На драбині — білі сходи.
Біла-біла вся природа!
Щось на гілочках червоне
Не біліє, не холоне.
Це ж з’явились снігурі
У зимовому дворі!
Гарно зимонька малює —
Біле червоним гаптує.

2006

... падав сніг на поріг...

Злився зайчик довговухий:
Назбирав на ковдру пуху,
Того, що зима-бабуся
З неба завжди стільки трусить,
Чемно приволік до хати
І пішов щасливий спати.
Зранку зирк, а з того пуху
ані знаку, ані духу.
І міркує: «От напасті,
Хто ж той пух зумів украсти?-
Слід малий, відбитки пальців,
Як у мого друга-зайця.
Тааак, сліди ведуть до ліжка...
Уночі підкрався нишком...
Ковдру пухову поцупив...
То не сон був! - хтось тут тупав.
От нахаба, от злодюга!
Я ж його вважав за друга».

Хтось на небі ліпить хмари-
Кращої нема забави!
Ось великий бегемот
з подиву роззявив рот.
Там повільна черепаха,
Що живе під власним дахом.
Далі зайчик-сіромашка
Заховався між ромашки.
Ще там є пухнаста кішка,
Лапки догори здіймає:
Їй здається,що ще трішки,
Клубок сонця упіймає.
Враз з"явилася жар-птиця,
Веселковий хвіст яскриться.
Диво- казка,чудеса
Розглядаймо небеса!

Сонне небо в час зимовий
Сипле снігом надворі.
Позлітались на розмови
І синиці й снігурі.

Підвіконня стрепенулось:
Дзьобоспівно всі клюють
Сонях, льон, овес, і гулом
Відганяють сніголють.

Січень, лютий, а весною
Сонне небо позіхне –
Сонце з панського покою
Промінь заспаний зішле.

Потягнувся кіт у хаті –
Знай, підморгує тепло.
Співуни малі, пернаті
Мостять у саду гніздо.

Сонне небо, птах зимовий
Поверніться ще на мить –
Лише взимку сни казкові
І так швидко ніч летить.

Казку, дитя, ти послухай хорошу,
Казка тебе вбереже і навчить.
Там, за вікном, вітер трусить порошу,
У хаті затишній грубка горить.

Мама закутала ніжки тепленько,
Ручки маленькі взяла в долоні.
Тихо у хаті, а котик руденький
Кличе до ліжечка твого дрімоні.

Прийдуть дрімоні, ув синіх жупа́нцях,
Смушеві шапочки стиха знімуть,
Ніченьки темної вірні посла́нці
Зорі та люлі тобі принесуть.

Будуть казати байки і примовки
Про козенят, колобка, про Кая,
Про Білосніжку та сірого вовка. –
Все, що захочеш, що запитаєш.

Стануть на чатах щоб сон вартувати,
Ще й проганяти болі-болюні,
Крильця тобі подарують – літати
І виростати будеш, манюній.

Ранок торкне прохолодою скроні,
Маревом ніжно-бузковим прогляне –
Смушеві шапки надінуть дрімоні
І осідлають коней туманних.

Сонечко встане, протре оченята,
Скочить – й покотиться небом в висі!
Ну ж бо! Промінчиком всіх лоскотати:
«Світ, прокидайся! День, розпочнися!»

Будуть забави та ігри веселі –
День пролетить, як одна хвилина –
Вечір запалює світло в оселі,
Котику, казочки клич до дитини.

Котик рудесенький муркає нишком,
Мама цілує вустонька сонні,
Квапить у сінцях чемнесенька мишка:
«Ну ж бо, хутчіш до маляти, дрімоні…»
2009

Тигреня та Слоненя,
Пустотливе Мавпеня
Раз підслухали розмову
Вітру з Пальмою. А мова
Йшла про свято Новорічне,
Що на півночі є звичай
Рік ялинкою стрічати,
Зелененьку прикрашати.
Пальма слухала, зітхала,
Свято дивне уявляла -
Мішуру, дзвінкі прикраси,
Сніжні насипи... І ясно,
Бідолаха шкодувала,
Що ялинкою не стала.
Вітер повно все повідав,
Балачками пообідав,
Та й приліг оце поспати,
Важко ситому літати.
І отут-то Тигреня
Всім сказало: Ми щодня
Свято можемо стрічати.
Тільки, де ялинку взяти?
- Як щодня? Так не буває! -
Слоненя відповідає. –
Рік Новий, казав мій тато,
Раз на рік іде, як свято.
- Раз на рік?! Коли ж це буде?! -
Мавпеня мале марудить. –
Чи у Вітру запитати?
Пане Вітре, годі спати!
- О хо-хо! - зітхає Вітер,
Не дають заснути діти.
Подавай малечі свято,
Рік Новий щодня стрічати.
Тож послухайте, будь ласка,
Ніч, що прийде, - справжня казка:
Сяйвом місячним засніжить,
Співом зоряним потішить.
Принесе забави дітям,
Сріблом скрасить пальми віти,
Зодягне у файні шати,
Миколая щоб стрічати.
У святого ж Миколая
Безліч іграшок, я знаю!
І тому вже всі малята
Намагаються не спати.
Тигреня отут питає:
- Ну, а що, як засинають?
Де шукати їм гостинці?
- Під подушкою в коли-и-исці! –
Вітер крила розправляє
Та на північ відлітає.
______________________________
Тигреня та Слоненя,
Пустотливе Мавпеня
Раз підслухали розмову
Вітру з Пальмою... А мова
Йшла про свято Новорічне!
І тепер у них є звичай -
Рік Новий гуртом стрічати,
Пальму дружньо прикрашати.

Приготую фарби, пензлик і альбом -
Ух, яка зима чудова за вікном.
Де гілляччя виглядає з-під снігів,
Рудохвостий мишолов подріботів.

У рядок - червоні цятки нагорі,
Це сидять птахи поважні, снігурі.
Малюки зліпили бабу снігову,
І тепер спішать на ковзанку нову.

Пролітають білі кулі - файний «пас»,
І одна ото попала в ціль якраз:
Затуляє присоромлено Данилко ніс,
Попередив його Макс, а він поліз…

Намалюю знамениту гру – хокей.
І тебе візьму, не ний уже, ОК.
Найспритніший - воротар, не ловить ґав.
Це, Сергію, справді, я - таки впізнав!

Видається, що готово. Гарно як!
Малювати - я із малечку мастак.
А, казали, що не вийде, хи-хи-хи!
Зачекай, а звідкіля брудні штрихи?..

Забілю швиденько плями у кутку…
Покотився раптом пензлик по листку,
І білило по малюнку - хляп і трась…
Не біда! – це завірюха почалась.


Грудень 2009 р.

Є чарівне місце на землі,
Де сніжок не тане взагалі,
Завірюхи віють навкруги,
Срібні розсипаючи сніги.
Там палац із кришталю стоїть
І ялинка у вогнях горить,
Над палацом сяйво золоте,
А в палаці Дід Мороз живе.

В Дідуся є палка чарівна,
Яка творить непрості дива,
Стукне палкою у льодовик,
Вмить з`являється гуляка-сніговик,
З ним Дідусь готує дітворі
Подарунки на веселий Новий рік,
А як свято в дзвони задзвенить,
Дід Мороз до всіх дітей спішить.

Ось і казка почалась – яскраві зірочки
Падають всім дітям на дахи
І запалюють ялинки у вікні
В різнокольоровії вогні,
Щоби Дід Мороз не заблукав
І хатинок довго не шукав,
Бо в цю нічку дітвора уся
З подарунками чекає Дідуся!

2009р.

Ой, ялиночка моя
Засвітилася сама…
Б`є дванадцята година,
Новорічна, особлива.
Зараз Дід Мороз прийде,
Подарунки принесе.
Я чекатиму його,
Не засну ж бо всеодно.

А як прийде Дід Мороз,
Я його не відпущу,
Сядем святкувати вдвох,
Ще й смачненьким пригощу.
Розпитаю про ведмедів,
Про палац, де він живе,
Про сніги і про замети,
Чи усе там льодове?

Ой, прокинулась я зранку –
Знов проспала Новий рік.
Заглядаю під ялинку,
Подарунки є мені!
Дякую тобі, Морозе,
За любов і доброту
Та на другий рік я, може,
Твій прихід не пропущу.

У лісі, лісі білому
По срібному сніжку
Кружляють на галявині
Звірята у танку.

На дивній тій галявині
Ялинонька стоїть
І радісно, і весело
Вогнями мерехтить.

То зіроньки сніжинками
Упали із небес,
Бо вже настала ніч ясна,
Казкова мить чудес.

Ми з вами до ялиноньки
На танець поспішім,
Бо Казка нині проситься
До кожного у дім.

2009

Голодно, важко,
Де ти, комашко?
Зимно і сніжно,
Скрутно без їжі.

Птаха ляклива
Прагне поживи,
Дивиться в очі -
Їстоньки хоче.

Жменька пшениці
У годівницю.
Пригорща проса:
«Пташечко, прошу!»

Сало на нитці-
Це для синиці.
Голубам - хліба
Щедро і дрібно.

Добрі гостинці
В диво-хатинці
Харчу багато -
Пташечці свято!

Притьмом сорока,
Де бачить око:
"Радісні вісті -
Гайда всім їсти!»

Вночі слоник мандрував.
Зірки хоботом знімав.
Потім гарно позіхнув-
круглий місяць проковтнув.
Далі стало всюди темно
і заплакав слоник щемно.
Миттю зорі відшукав,
їх до неба лаштував!
Ротик старанно відкрився-
місяць колобком скотився!

Десь на небі живе дивовижний павук.
Має він кільканадцять умілих рук.
Виплітає сніжинки,
що летять із хмаринки.
Мов сухенькі скоринки,
під ногами хрустять!
Мов коштовні лаштунки,
білим шовком блищать!
Мов казкові дарунки-
Сріблосяйні малюнки.
З діаманта сережки
Павукові мережки!

Сіра кішка бігла нишком
Через тишу сіней сірих.
Сіра мишка гризла тишком
У підпіллі сир зіпрілий.
Сутінкову постіль слати
Над землею стало ліньки -
І посипав сніг на хати
З торби, з горба місяць срібний.

2009

На білому полотні
зима малювала малюнки:
героєм був Дід Мороз,
що ніс для малечі дарунки...
Гірляндами зірочок
вбирають ялинок ночі...
Прокинувся їжачок,
поглянути казці в очі...
Кумедні сніговички
у люстерко-лід поглядають...
Сніжисті пуховички
усі деревцята вдягають...
Сама снігова королева
криштальний палац будує...
І фея з дитячих мрій
безжурно танок танцює...

http://makrus-studio.com/node/1378

У кімнаті тихо-тихо,
У колисці спить синок,
За порогом ходить лихо
Та витрушує сніжок.

Ти не бійся, любий сину,
Скоро скінчиться зима,
Лютий вистелить перину,
А засне на ній весна.

Зацвітуть садочки рясно,
Зашумить зелений гай,
Зашаріє сонце красно,
Спи, синочку, засинай.

Хай насняться тобі літо
І казкова голубінь,
У шовковім стиглім житі
Золотий крилатий кінь.

А ти мені посміхалася,
Промінчиками бавилася,
І в очі зазирала,
Бо щось казати мала.

Про те, як зорі граються,
Хмариноньки вітаються,
І на серпанку місяця
Казкові сни гойдаються.

Як ніч бреде стежинками,
У чорній сукні бархатній,
І в брошечці з бурштинками
Сяють сузір‘я знакові.

Тополя як задумливо
На небо поглядає,
Рахує білі зіроньки
І в самоті зітхає...

Під промінням сонця золотавим
Сніг сміється полум'ям яскравим,
Кольорами граючись. Дзвенить
Пісня крижана в ранкову мить.
Щільно вкрита льодом оболонь -
Ковзає небесний там вогонь.
Танго він виконує з морозом,
Пригравають радо верболози,
Струшує ялинка сніг з гілок,
Ніби теж зібралась на танок!

Де-не-де ширяють купки хмар,
Сяє поміж ними птиця Жар,
Мов надії вранішня заграва...
Сонце посміхається ласкаво.
І вітає ранок сон легкий,
Білосніжний подих чарівний.
Сипле візерунки на шибки,
Де зиму малює залюбки.

Коли у вікнах — зорі,
і всі сопуть на ліжках,
і мамі сниться море,
а доні — нова книжка
про янголят і літо,
а янголятам — мама,
хтось тихо ходить світом
із повними торбами.
Збирає сни в кишеню,
щоб вибрати гостинці:
кому — цукерок жменю,
кому — по мандаринці
і ще всього такого
натицяти під вушка,
щоб не було ні в кого
без начинки подушки.
А десь ізранку-зранку
із першим потягусем
чарівні диво-санки
чарівного дідуся
вже повезуть до хати
на самому крайсвіті
дарунки досинати,
яких наснили діти.

Сніг падав до ранку, густий і лапатий.
Уранці малеча, узявши санчата,
Гайнула до парку – кататися з гірки.
А Мурчик надвір зістрибнув із кватирки,
Аж глип – білосніжне усе навкруги:
Земля і дерева, кущі і дахи.
Примружився мрійно смугастий мурко:
“Якби ж то усе це було молоко!
Чи жирна сметана – також непогано;
З дитинства чомусь поважаю сметану!
...Зі смальцю замети – глибокі і ласі...
На сир би погодився – в крайньому разі!..
Якби ж то, – змахнув він пухнастим хвостом, –
Яким безтурботним я був би котом!
Мурчав би щоночі котячих пісень,
І спав би у кріслі цілісінький день!
Пташок не чіпав би, мишей не ганяв...
Та час вже додому - бо холодно!.. Няв!"

Сніг у квітні, після днів веселих,
Впав з небес, немов би грім Господній.
На зелене листя віт черешні
І на білий цвіт дерев сливових.
Замерзають лицарі-нарциси
І тюльпани від морозу в"януть.
Першоцвіт своїм тендітним листом
На медунки образ ніжний глянув.
А вона зіщулилась, заклякла,
Їй зимовий вітер коси гладить.
Мати-й-мачуха їй щось шепоче,
Але невесела та порада.

Пада на Різдво лапатий сніг,
То не сніг,-- небесна благодать.
Співа вітер в комині пісні,
Херувими в сурми ген трублять.
Світлу звістку,що родивсь Христос:
Бог-Спаситель для усіх землян.
Лине дзвонів маків передзвін
І старе й мале прямує в храм.

Це було колись,у дні далекі,--
Вже й слідів од тих подій нема.
Віднесли їх в теплий край лелеки,
Та минувше в пам"яті зрина.
Я повім цю казку невелику,
Від старих людей яку чував,
Хай вона летить до Вас в оселі,
Мов під стріху ластівка жива.
Сипав сніг, кружляли хуртовини,
Лютувала над усім Зима.
Дід Мороз мережив пензлем вікна
І над плесом хвилі вже нема.
Мерзнуть птахи, звірі, в хижах люди:
Зсумувались, чом не йде Весна?
Скніє ніжна в льодовій темниці,
З кута в кут снує немов пітьма.
Сумно бачить їй сніжин забави
І вітрів-нахаб виносить свист.
Їй би зараз на гаї й отави,
У танок смерічок і беріз.
Зиму-мачуху блага сердега
Випустить на хвильку у лісок,
Щоб зі снігу виліпити квітку,
Глянути на Сонце хоч разок.
Та Мороз наказував суворо:
-- Дівчину нікуди не пускать,
Бо розстануть царства всі основи
І струмками в море побіжать.
Та Зима з Морозом в давніх чварах,
Ще коли на Півночі жила,
Міркувала:"Чим це я не пава?
Чом мені цей дід тут голова?"
І Весна зробила з снігу квітку,
Що в руках тендітних ожила.
Потекли замети в світ широкий,
Сонце ронить промені тепла.
Зелені дібров радіє птаство,
На ланах гаряча йде пора
І сміється гожим днем умита
Всюдисуща жвава дітвора.
... А Зима ледь вскочила у сани,
Що на Північ правив злий Мороз.
Бачили Ви всі бурульок краплі,
Талу воду мачушиних сліз.

Від ялинки пахне зайцем.
А коли пухнастий сон
покладе на очки пальці,
у куточку то не слон,
то не мама, і не татко,
і не лікар Айболить -
то м'якеньке лісовятко
шоколадом плямкотить.

Синьо-синьо, пересиньо
за підсиненим вікном,
пахнуть снігом апельсини
і сопе у шафі гном.

Ходить містом біла Пані
У мережанім жупані.
Сипле сніг з-під довгих вій,
З нею в парі вітровій.
Розмальовує віконця,
Та чомусь боїться сонця
Тільки лиш воно пригріє,
Наша Пані враз німіє.
Тане срібне покривало,
Що ночами вишивала,
І течуть, течуть струмки
У озера і ставки.
От попробуйте, малята,
Цю загадку розгадати.
Хто дарує білі барви
Нам без пензля і без фарби?
Хто без молотка майструє -
Замки снігові будує?
Хто та Пані гордовита
Інієм сріблистим вкрита?
Холоднішої нема!
Ну, звичайно, це? (Зима)

М'якенький і липучий
Сьогодні випав сніг.
З такого снігу вийде
Чудовий сніговик!

Андрійко і Дениско —
Його найкращий друг —
Знайшли діряву миску —
Це буде капелюх.

Щоб ніс, мов на картинці,
Зробить сніговику,
Андрій приніс морквинку
В своєму рюкзачку.

Зліпили й покотили
По снігу два сніжки,
Аж поки ті зробились
Великі і важкі.

Ще до мети неблизько —
Робота ж нелегка —
Аж тут зліпив Дениско
Собі іще сніжка.

Хотів поцілить тільки
У дерево Денис,
Та другові поцілив
Точнісінько у ніс.

Не міг Андрійко, звісно,
Залишитись в боргу —
І ось уже Дениско —
По шию у снігу.

“Дістав? — кричить Андрійко. —
То більш мене не сердь!
А то відправлю швидко
Із гірки шкереберть!..”

...Загублена морквинка
Валяється в снігу,
І миски половинка
Стирчить із кучугур.

Спочити після бійки
Присіли на пеньки
Дениско і Андрійко —
Живі сніговики.

…ці села забілили і задули,
Закинули кудись за край зими…
А хтось об комин місяць надломив
І свіжий сніг нарипує минуле…
Де все, що загадалося – збулося,
Де ще не починалося життя…
Де на столі незаймана кутя
І пахне щастя дотиком волосся…

Білосніжна хуртовина
замела доріжки,
По сніжку мала Дитина
йде на Зустріч пішки,
Йде до нас Дитятко Боже
та й несе Новину,
Що Господь спасти в Нім може
Кожну вже людину.

***
У ніч святу Христового Різдва
Ти ясла у душі зроби Дитині,
І запроси Дух Божого Єства
Навічно оселитись там віднині

Різдвяна ялинка

Різдвяна ялинка!
Яка висота!
Різдвяна ялинка!
Яка то краса!

Розвішані там кульки,
ліхтарики, бурульки,
срібляста мішура..

А десь на тій ялинці,
серед прикрас тендітних,
є хатка розписна.
Та хатка непроста!
Вгорі горить ліхтарик...
І кулька золотава,
мов повний місяць, там.
Сніжинок рій кружляє,
на дах шаром лягає.
А з комина тихенько
сивенький дим злітає.
Загляньмо у віконце,
прищулившись. І хто це?!
Там поблизу каміна
знайомий нам Дідок.
Перед старим – мішок!
А в ньому є мотрійки,
ляльки, м'ячі, машинки,
ведмедики, зайці...
Їх той Дідок складає -
даруночки збирає,
співає пісню ще.

Над столиком, при лампі,
схилився Сніговик.
Він гарний листоноша,
до праці тої звик.
Листи він доставляє,
уголос їх читає...
Ну, а Дідок малятам
на них відповідає.
Кипить отож робота -
Приємні всі турботи.
На ранок бо Різдво!
В каміні жар іскриться,
мов та чарівна птиця.
За північ вже давно...

А вранці, тільки видко,
прибігши до ялин,
знайдуть дарунки діти,
сплеснувши від дивин.


Рiздвянi та новорiчнi чотиривiршi для малят

Тільки-но упав сніжок,
зшив наш заєць кожушок.
Білосніжний, як годиться,
щоб ховатись від лисиці.

***
Без ялинки, що за свято?
Тож без зайвих балачок
Допоможе вам, малята,
наш колючий їжачок!

***
Білка-пострибуха,
що з рудого пуху,
По ялиночці стрибає,
зелененьку прикрашає.

***
Синьо-жовта то є птиця,
і тому вона синиця.
Пташка ця хоча й маленька,
а втім дуже вже прудкенька.

***
Клишоноге ведмежатко
миє носик, вушка й лапки,
Рік Новий іде стрічати
це маля сьогодні з татом.

***
Хитрюща лисиця
впевнює синицю:
- Рік Новий стрічати буду -
про пташок, зайчат... забуду.

***
Легенька пушинка,
крихітка-сніжинка,
Метеликом кружляє,
білизною сяє.

ПРОСТО "ГРА РОЗУМУ"
або ж Дев’ять синонімів до слова "завірюха"

Глянув у вікно – пурга́,
а чи, може, завірюха,
а чи, може, просто ху́га
сніг із себе видиха.

Придививсь – ні, сніговій,
а точніше – хуртовина;
й холод мов із домовини,
чи ще більший. Хуговій –

о́сь, найкраща назва – ця́.
Втім, все’дно вони всі білі:
це́ й заві́я, й заметіль, і
ві́хола, й хурде́лиця.

21-07-1998

Є в садочку годівничка.
Там обідає синичка.
Звуть її красиво – Цінька,
Вона пісеньку цвірінька.
Виніс їй Андрійко сала.
Цвірінчить синичка: "Мало!
Жменьку зернят і пшонця.
Ой, смачна пожива ця!"

Iз поля, з лісу віхола
На ковзанах приїхала.
Вертілася, кружлялася,
У вікна задивлялася:
– Мерщій виходьте з хати,
Беріть свої санчата.
Давайте в сніжки гратися,
Iз гірочки спускатися!

Віхолі кричав зайчисько:
"Не підходь до мене близько!
Швидко-швидко я стрибаю –
Утечу від тебе гаєм."
Засміялася завія:
"Я ганятися умію!
Ти мене, стару, послухай:
Надеру тобі я вуха!"
Скік і зайчик за хвилину
Заховався під ялину.
А завія все шукає:
Був зайчисько – і немає!
Притомилася, упала,
В кучугурах заблукала,
I зітхає край дороги –
Бо швидкі у зайця ноги.

У дуплі у білочки
Є запас в тарілочці:
Ягоди, горішки,
Грибочки та шишки.
Ковдра є тепленька!
Коли спить руденька
У морозну днину
Їй тепленько в спину.

У святого Миколая
Безліч подарунків.
Він у торбу їх складає,
Барвні ті пакунки.

Є в них брязкальця, машинки,
Лялечки, звірята –
Є ведмеді з хутра, білки,
Мавпи, зайченята...

Стелить шлях ніч-чарівниця
Зорями ясними,
Упряж оленів ген мчиться,
Сон летить за ними.

Тихо хтось іде до хати...
Просто до ялинки!
А на ранок – дивне Cвято
Кожної дитинки!

6 грудня наші пращурі зустрічали
свято Бога Велеса.
це був вечір обдаровування дітей.
згодом церква привласнила
собі прадавній наш звичай.

Грай, моя сопілочко,
Веселіше грай!
Розважай-звеселюй
Рідний край!

Йде чумацьким шляхом,
Дзвонить в зорі,
Розганяє сивий Велес
Біду й горе.

Загула хурделиця –
Завірюха:
Постелила килими,
Як із пуху.

І у полі чистому,
І у гаї
Не побачити кінця їм
Ані краю.

Це ж кому стелилася
Ця дорога?
Це чекає білий світ
Велес -Бога.

По сніжку пухнастому,
На санчатах,
Він везе даруночки
Хлопцям та дівчатам

Срібними підковами
Коні б’ють,
Гривами шовковими
Сніг метуть.

Вітре - вітровію,
Помагай!
Темну хмару з неба
Проганяй!

Вийшов місяць ясний
Між степів,
Срібну диво – стежку
Насвітив.

Дзвоники на кониках
Ой дзвенять,
Поспішає сивий Велес
До малят.

Хто із вас морозу
Не боїться?
В кого теплі валянки
Й рукавиці?

В кого теплий
Кожушок?
Вибігай
На поріжок!

В небі сива борода
Розвівається,
Скоро Велес з нами
Привітається.

А хто воду
Не варив,
Вверх ногами
Не ходив,

Хто на нервах
Не грав,
Зранку мамі
Помагав?

Везу торбу
Подаруночків
І у вузликах,
І в клуночках.



Буду з пазухи
Виймати
У хустки нові
В'язати.

Буду діткам
Малоліткам
Красну долю
Дарувати.

А у лісі темному
Серед хащі
Причаїлася голодна
Вовча паща.

Гострі зуби на місяці
Заблистіли,
Диво-коні налякалися,
Захрипіли.

Тільки Велес в бороду
Посміхається,
Він до сірого вовка
Звертається:

- Не гарчи, Вовче,
Не ричи,
І для тебе є
Калачі.

Чи твої вовченята
Не билися?
Не кусалися?
Не сварилися?

Чи чекали мене
На свято?
Говори хутчіш,
Сіролапий!

.Я для них привіз
Чимало
Ковбаси, котлет,
І сала!

Вовче – сіроманцю,
Поспіши,
Вибирай гостинець
До душі

Ждуть мене малята,
Дожидаються,
У вікно терпляче
Видивляються

Летять бистрі коники,
Розвеселі,
Несуть діткам радість
Ув оселю.

Буде пісня, будуть танці,
Бублики і завиванці.
Пирогів досхочу
Нам бабусі напечуть.

Прилетить комарик –
Вправний сопілкарик,
Буде він грати,
Діток звеселяти.

Грай, моя сопілочко,
Вигравай!
Зустрічає Велеса
Рідний край!

Зимо, зимонько, зима
Що ти дітям принесла?
Принесла я вам сніжку
В білосніжному мішку.

Принесла я дітворі
Морозець у рукаві
Привела на ваш поріг
Я веселий Новий Рік!

Ялинко - ялинко,
Зелена хустинко,
Кольорові шишки,
Цукерки, горішки.
Діти та дорослі
Кличуть тебе в гості

Сніжинко-сніжинонько,
Лети на Вкраїноньку,
Стелись полем рясно,
Щоб родило красно!

Стелися стежинами
Помежи хатинами,
Ходять гості дорогі,
Носять з щастям пироги.

Стелися порошею,
Думами хорошими.
Замітай - звеселюй
Душу і оселю!