Відтисками, схожими на зліпки,
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки
Кроками нестримної ходи,
Де майбутні храми та осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.

Біймося не каверз побутових
І душевних розладів і мук.
Слухаймо, чи цокають підкови,
Стишуємо свій зубовний стук.

Де б ми не були, а щось настигне,
Острах - відчування не постидне.

Себе ти бережеш і власні нерви,
Сховашись під байдужості вуаллю.
І виникло тлумачення химерне,
Неначе я тебе вже не цікавлю.

Ні як амант і навіть не товариш,
Чи просто випадковий перехожий,
З яким ніде нічого не навариш,
І на багатія нічим не схожий.

Направду це не так, воно інакше -
Побачимось якщо, скажу востаннє:
Багатство - тільки ти й кохання наше,
І сіль життя - у нашому єднанні.

Нам випала на двох єдина участь,
Коли нема тебе, безмірно мучусь.

Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.

Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
Батьки небачені мої.

Питання зайве чи не зайве,
Вже не важливо так чи ні.
Неси мене, фатальний драйве,
Або забудь на бистрині.

Хай вибір буде не за мною,
А кожна втрата – незначною.

Кохаю і люблю, моя кохано,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.

Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
І всюди залишаюся твоїм.

У поясі твоєму часовому,
Чи на географічній широті,
Мене ти будеш чути знову й знову
І вірші чи не в кожному листі.

Моя любов вогненна й невгасима,
У ній безмежна потенційна сила.

Імла незгод і світлий смуток –
Це те, що визріло між нами.
Розрив - одна з тих оборудок,
Де розраховуються снами.

Вони однаково самотні,
Як ми в теперішньому стані.
А що було напередодні,
Наразі вже вчорашні дані.

Тумани ранішні й безбарвні,
І сонце в їхньому тунелі -
Річок любовних тихі плавні,
Хрестин божественні купелі.

Не все, що втрачене, пропало.
Весна прийшла - і це немало.

Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.

І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
а я її акорди й соло.

Та затихає цей дует
і не озвучений сонет
чиясь душа недочуває.

Тому мелодію одну
на лірі Музи про весну
за мене вітер доспіває.

Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.

А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
назустріч вітру, сонцю і весні.

Видумую майбутнє і колишнє,
що промайне й зупиниться на мить,
коли душа сучасним заболить.

Перед очима сакура і вишня,
поза рікою лісові узвишшя,
а над мостами – золота блакить.

03/26

Не кличу смерть, хоч бачити заважко,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.

Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
Несе війну, розпусту і скандал.

Я бачу, як за цифровим парканом
Ховають очі, сповнені нудьги,
Нещасні люди. Тільки на екрані —
Фальшива розкіш й грубі ШІ-сліди.

Набридло все! Піти б, та не покину
Тебе, кохана, в цю страшну годину.



09.03.2026

День плаче сльозами весни
Вже кругом пух зимовий тане
З півдня летять до нас птахи
І все стає таке кохане

Сонце малює новий світ
Теплом говорить весни ранок
Вітер приязний шле привіт
З надіями ідучи в танок

То Бог дарує нам весну
Повірмо що нове настане
На нашого життя шляху
Пора відкинути погане
Хай злидні геть від нас ідуть
Весні пора віддати шану.
08.03.2008р.