Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
              Мов ніч, що розливає
                  Морок осінніх звуків   у
                   Ьнідивонс хиктих    х          в
                      І насниться мара   ї            у
                      Тобі. І вкутає лінь о        ш
                         Голосних серце. в       к
                            І осінь заляже     т о
                                   На дні,
          Порцелянової чашки кавовою гущею
17.10.2023

три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
не такі як раніше
нагадують
життя триває
важко іноді
все ж можна знайти радість
три яблука ще міцні

У жінки мають бути ноги
Ноги, ноги, ноги
Ще, має бути попа,
визирати з під коротких шортів
Має бути талія і зовсім трошки округлий живіт
Мають бути груди. Будь-які, вони всі хороші
Дайте їм волю, нехай випирають соски.
Мають бути плечі, тендітні й маленькі,
плечі, які витримують все і більше ніж все
Має бути шия, мрія скульптора і мрія вампіра
Мають бути губи, це дуже важливо.
Мають бути очі, такі, щоб втопитися в них назавжди.
У жінки мають бути недоліки,
тільки з ними вона найгарніша за всіх.
Особлива й зваблива.
- - - - - - - - - - - - - - - - - -
Словничок для критики:
Виклик ідеалу
Спростування стандартів
Експресивність
Двозначність
Суб'єктивність
Сатира
Провокація
Еротизм
Відвертість
Стереотипи
Об'єктивізація
Погляд чоловіка
Культурний контекст
Гендерний аспект.
Парадокс недоліків.

 
Вникаємо чи як, піпол?
Чоловік з головою жінки
Полінезійські шпалери випнули обличчя, мікс орієнталь-ретро-
водевіль-джезового педа, сформували тверду, трикутну щелепу
жука чи то богомола
Курний поріз бритви, під вухом на горлі
Лице кольору плям нікотину на пальцях
Темнокільця збирані під зморшкуваті зіщулені очі, що ніби
мапа від надміру бірюзової пудри
Він казав старого язика через зле підігнані дерев’яні зуби
заплямовані надміром опіуму, посічені роками
Ступні, коричневі зморшки над капцями із соломки
Шматочок какао в рожевій мушлі зловив язика вплів у білі нитки
Вугільно-сірий ейзенхаур запханий в лотосовий аскот
Клапоть попелу згори білих-на-жовтім даксів
Чотири кісточки з перснями й нігтями обтяжені мундштуком
твердої чорної гуми
Мені лишалось вдавати аса, поки він пер тацю й мимрив
«Дешевий скурвій син», як соломинка випала з коли сальтуючи
в каналізацію
Такі ось заїжджайлівки в голлівуді
Такі ось заїжджайлівки в голлівуді
Такі ось заїжджайлівки в голлівуді
 
 
 
 
 
 
 
 

Я пригадую рис з яблуками, що так любив з холодним молоком.
Пригадую захаращений чагарниками і дикою малиною покинутий сад із домом
До якого мене відправили.
Пригадую величезну галактику паперівок у тім саду
І як збивав їх надломленою сухою гілкою.
Як і те єдине, круглобоке яблуко, що наче сонце
Залишилось висіти на яблуні.
Пригадую, як розпалився від азарту. Ах! Останній кидок.
Пригадую, як жбурнув гілку, і як вона розчахнула оте яблуко навпіл!
На яблуні залишилась висіти рівнесенька його половина.
Пригадую...
Зараз я пригадую, що пізніше, так само вчинила з моїм серцем
Одна бешкетниця.
Здається,
Символи майбутнього приречені
Народжуватись з пустощів у минулому.

30.09.2023

Крижане царство сну,
де під дією холоду
усе розпадається.
Земля поринає в летаргію,
у забуття, у марення.
Смерть летить, як Аттіла,
на білих конях.
Краса руйнується
від несамовитої мерзлоти.
Порцеляна ніжності
розлітається на друзки.
Квітка любові
умерзає у кригу.
Очі розуму
стають скляними
Чи збереже крига
первісність почуттів?
Чи будуть вони зберігатися
у ній, як гербарій зими?
Те, що пройшло
крізь зимовий сон,
часто стає мертвим.
Незмигні очі зими
дивляться на нас
із глибини ріки.

20 листопада 2020

Покинь обладунки свої в кімнаті з товстої романіки,
Свою недолугу, видовжену тінь спускаючись долу
У внутрішній дворик з колодязем,
замок порослий травою між кам'яною бруківкою, покинь
Куртуазний апостроф розкішних жіночих грудей
І готичне небо,
І хлюпіт зі жмені сонця в сто тисяч монет,
Що падають сяйвом на озеро і на
вайлуваті пагорби.

Ніщо так не тішить, як біло-червона зворотниця,
Перед пустинним станційним двором в закапелках подорожі,
І темно-зелений ліс розчахнутий залізним полотном просмоленими шпалами.

Куди ти ідеш з багажем, валізами, клунями, скринями,
Гектарами збіжжя на прогнилому стерні,
Зі скиртами душ, тримаючи в оберемках снопи,
Куди ти ідеш тасуючи в пам'яті старезні афіші небес,
Атласні подихи віяла гри в залицяння,
Крик юності, що темними хвилями
Розростається темно-зеленим лісом,
Осідаючи відголоссям в яру?!

Сумуєш за тишею, шахами, неспішним читанням
Воскового часу на полиці твоєї нудьги.
Колись ти гортав гуляючи вітром по саду енциклопедії,
Але тепер сотні книг силкуєшся прищепити до молодого саду історії,
До п'ятого виміру приміських воріт.
Озираєшся, а за тобою прохолодна,
Стіна лісу, байрак з чагарниками та
Краплі світла, що вихоплюють тонку павутину угорі та безліч комах.

Покинь великий міф, як покидав неонову вивіску нічного кафе,
Солодкомовного Катулла, античні трагедії,
Літописи середньовічних келій, готичні
Страхопудала ґарґулій, романи на світанку пізнання,
Друкарські станки, листи Флобера, задушні подоли
Палких повітряних куль,
Вибухи спраглих гармат імперій,
Канкан голоду, бурлеск і страх війни, аж до
Виворотної сторони античної трагедії.
Дочитай щоденники пропахлі газом і кров'ю,
Витри п'яти від червоної фарби, що
Привели тебе до білого полотна перфомансу
І знову до війни.

Ти вийдеш з цього темно-зеленого лісу.
І побачиш знайоме сонце шерехате пекучим шафраном твоїх слідів.
І ти дивитимешся на його першу прозору сльозу
І я не знаю чи варто тобі молити його
Про забуття.
Завтра ми знову повернемося до сонця,
А ти підносиш руку із мечем правди над перилами вечора
Щоб поставити зарубку пам'яті його неповторності.

02.09.2022

Юдейська непорочна Діво,
Даруй, що руки опускаю в розпачі безсило,
Бо неспроможен відтворить належно
Твоє замилування світом...
...То був печальний і прощальний погляд
Бо ж до пуття ти ще не знала,
Чи Ерец- Їсраель побачиш знову.
“Елі, Елі
Ше ло їґамер леолам
Гахол ве гаям
Рішруш шел гамаїм
Берак гашамаїм
Тфілат гаадам” .
Юдейська непорочна Діво,
Зачую лебедину твою пісню,
І дрож проймає все моє єство,
І погляд обертається до неба:
А що як з високості злине
Бодай одна із недоспіваних твоїх пісень.

Дерева облисіли, і крізь них
Ми бачим сутність світу первозданну.
І крізь туман у муках неземних
Народжується істина, як панна.

Удалині палахкотять вогні
Домівок в тиші чистім узбережжі.
Так прагнення щоденні та земні
Переплелись із вічним і безмежним.

І прохолоди стелиться вино,
Де потонули болі і тривоги.
І вечір простягає полотно,
Де вигадки й життя злились дороги.

Так шал життя сховається в туман,
Який відкриє шлях у потойбіччя.
Змішається реальність і обман,
Штовхнувши парадокси на узбіччя.

9 листопада 2020

 
якби зорі розплакалися
кришталево, чудесно, дзвіночками
стихійно голосно а-
тонально
 
вибіг у звуки із навіженим
як весняний вітер, собою
наввипередки
все єдино залишений
в обіймах
твого спокою
та
все як є
без ладу розгвинчений
листково-осінній
до світанку, скоріш
 
вилученим із тепла
нечітким кроком ступати до звуків чи не вони
роззсипаються обрію ген
ніби душі
відзоряних струн
 
 
 
 
 
 
 
 

Не кваптесь викорчовувать пеньки:
Корінням у життя вони вп’ялися.
Невдовзі вирвуться на світ гілки,
Закучерявляться зеленим листям.
Зів’ють там гнізда радісні пташки,
Заграє далеч тьохканням і свистом...:
...А поки що на них з утоми можна сісти.

Поки спите ви, стану
Осінніми світаннями.
На травах порозкладую мільярди сувенірів.
Будинки підрожевлю, вмию тротуари,
Підкину ще жарину в парків багаття
І заспанії канни на руки площ подам.
А вже коли займеться сонце в людськім усміху,
День заспіва над містом свій трудовий псалом,
Тоді скажу зустрічним таке просте й величне:
«Шалом!»

Здалось мені, що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що грав у теніс),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...
А головне – без охорони!?.
Здалось мені, начебто Рабін
Спитать хотів, що тут роблю.
Я б відповів аматору світлин,
Якби тоді він зупинився.
Та Рабін далі почимчикував собі,
А я лишивсь стоять оторопіло
Із запитаннями своїми.
Чимало їх було, та все ж – найголовніше:
«Як задля оманливого миру
Він нелюдів впустив сюди,
Що віднайшли в Корані
Лиш право вбивать невірних?»
Так я стояв, вдивляючись
У непрострелену ще спину Рабіна,
Допоки не полишив мене синдром Єрусалима.

Час – це плямистий щур
З очима кольору ночі,
Що ласує маримухами,
Які назбирав божевільний
В лісі сутінок спогадів,
У хащах осиротілих просторів,
Де блукає сліпою вдовою осінь –
Оця, в картатій сукні минулого,
Оця, пастушка тихих мелодій
І розмов біля вогнища – марних.
Трохи диму між поглядами,
Трохи живої поезії (ще),
Трохи холодного вітру – між листя:
Скрипка лісового паяца
Тихіша їжакового тремтячого серця,
Що теж співає про сон падолисту:
Майструйте із барв драбину
До загуслого синього неба,
Що просякло трунком свободи –
Таки вітряної і холодної,
Таки завислої в між часами,
У ніч, коли відкриваються двері
І на столі розсипана сіль.
До останніх яскравих квітів,
Які забули зів’янути
Йди нечутними кроками,
Наче не бруківка то,
А печера черепа.
Назбирайте оберемки
Кленового гостролистого золота –
Для подорожніх.

P.S. Написано в ніч на Самайн (Савунь), яку я таки пережив, бо, певно, не порушив жоден із своїх гейсів…

Стою біля криниці
глибинних сил буття.
Навколо безмежний степ.
Я один на широкий простір.
Вода з криниці нагадує
первинні сльози.
Страшна посуха випалила
все, що можна, лише
криниця рятує від біди,
від невмолимого хаосу.
Припаду до криниці,
вона є незмінним
у марноті доби.
Це вода, яка здатна
оживити виснаженого,
вдихнути в нього енергію.
У криниці ховається космос
у новій іпостасі,
який ми ще не відкрили
для себе, який побачать
лише обрані, не кожному
він довірить свої глибини.
Побачивши криницю, людина
буде іншою, вона ніколи
не закопає її,
інакше посуха спопелить усе.

5 листопада 2020

Вийшов в дозор нічний місяць,
Зверху як куля Земля вся видна.
Ніч тишою Непроглядною повна,
І таємної нічної природа сильна.
У кожному кутку ховаються тіні,
Свідки доль і відносин.
Вибіг юнак з будинку бігом,
Та й штовхнув роздратовано в бордюр чоботом.
Крикнув Місяцю: "Полюби мене ти,
Буду носити тобі вічно квіти.
Кинула дівчина мене, чомусь
Я тепер один, видно потрібно комусь.
Дивно так глянув зверху місяць,
А втім промовчив з досадом він.
ЯК же приємні слова і повірив,
Вирішив його поступово перевірити.
Кинув зверху сяйво місячне,
Жовте, чудове, зіркове, ніжно безумне.
І зачарував хлопчика собою,
Тут же прирік він душевний спокій.
Ніжні почуття у природі сильні,
Часто зустрічались коханням повні.
Кожну ніч хлопчик п'янів,
Ближче і ближче до місяця він хотів.
Та одного разу обійняв він місяця і застигнув,
Тут місячно-холодний задум був,
Щоб нікому він не дістався,
Холод у його серце тут же пробрався.
Ходять всі пари до нього, на холмі
Камінь великий стоїть в тишині.
І вночі сяє небувалим він світлом,
І освітлює дорогу всім до Світанку.
Він символ кохання і звісно, без суперечки,
Це кохання безкінечне і без роздору.
А вночі ласкає той камінь місяць
І з ним засипає, під ранок вона.

Так хочеться ще за життя по-людськи жить,
Та поки що вдається небагато:
Плач припиняє й усміхається мені малятко,
За півметра без остраху горобеня заглядає в очі,
Навитяжку кіт стає, щоб шлях не перепинити,
Звідусюд лине: «Будь здоров! До 120 у щасті жити!»
Ідилію оцю порушує воєм амбуланс,
Стрекоче вертоліт стогоном поранених…
Такої миті серце біля них, готове притлумити біль…
Ну, як тут думать про життя своє, коли онуки помирають,
Коли в нападників немає й гадки про каяття,
І сфінксом смерть стовбичить перед світом…

 
 
 ı
 
зась-оргії десь & ніколи впусту загинути
реальність підлота поспіх
я (ти) може звертався стривайте
смішні злодії карлики злоті
намолені зимні тіні досконалі незграбні
діти дзеркалень ключі & слова тим
хто полюбляв у цих вікнах
одну зачудовану в одне іншість
 
 
 
 ıı
 
хто з вас тигри строкаті кумедні
міжзубі сріблисті риби щасливі сіамські
відлюдьки крижані пальці
арлекіни причинні губителі парасоль
листя сонячні плями спекотні
сонний кіптявий порт & провини спраг
 
 
 
 ııı
 
йди ~ коридором ліворуч збиті плитки тощо
давні стіни затискують всотують
знесені сходинки ще за ріг залою тьмяні
війська зі стель світло ледь біле
з-за бутафорії регіт порожній вереск
клацання клямки вітальня
вгинається
строкаті сальто роздерті манжети
мерці іграшки мишва павуки
сопрано блажа безхребетні
мутантські мляві уста
кінцівки зі звалищ
різане божевілля відтілення рухів
пекло хутко-хрускотомв-
тягнеться вбереться павутинням
& крапне виворіт тиші
 
 
 
 ıv
 
(вище) обличчям у скелі зап’ястя спазми
схолола кавова отрута
паради затмення знічев’я врочисто
зціпнуті зуби яструб-каменем
зірватися свист оплески хаотичні квіти
саламандри ніякові лякані
з-понад брил над прірвою чайки скрізь
зіниць лазурові окілля
 
 
 
 v
 
неісторична дещиця кохання насмерть
сліпий плюс бляшанка театральні лаштунки
час- сирена бог- браконьєр па- розбіжність
біп- кадр куля в очницю бляшанка в
долоню кривий зизоокий вітер
тхне пепсі & вклеєні у насамперед
двері хлипнуть ще наздогін
 
 
 
 vı
 
блакитно захмарними берегами садом
трояндовим братом легітним
теплим дощем сторінками століть
мрієкрила тернові вологі
лікті на теках таємних нічлігів
стерти розкіш формулювання межі
нагаї сумління шляхи
пустеля з химерами льодовими
слюдяні божества летаргії відлуння
голоси жменями попелище
знечещення звише
марнобуднів зграї незграбні
 
 
 
 vıı
 
крізь тьмяні спалахи зв’язані очі
стільниці ризиковано розчинені
сяйний квіт пилок ворожнечу
провини мізантропію & прикуп
діагоналеві смужки рим передоз
чорні такі безпальцівки
чуттів контральто сімон-ніна
тигри ліниво тиняючись
маряться
 
 
 
 vııı
 
спокуса ніччю танці у тінях
музична жалоба скловишкирення
кров чорне світло штучність
смертне камінне полум’я
гримаси гілки голки важкопиття
питимеш час & тиша тебе
питимеш час & тиша тебе
питиме
 
 
 
 ıx
 
прощання жарини дощ на склі
плинних сутінок оркестр долабує
повітряний дзенькіт застудне
розлучення рветься лунає крає
з потертої сцени облич & листкові-
дівочі-хлоп’ячі-кружляння-
поторочі фантомно зринають
складають на виніс декори дерева
власні життя пів морок що в них
мейбі & дот неможливість
 
 
 
 x
 
віват клуб різдвяної ночі вічі котячі
ломбарди вітрини світлини
накрадені звідусюд обличчя
зубів скрип небес парамаунт сексовий
паяцівський мейк-ап секретні пап’є
іроній ірландців сніданків механік
натовп осатанілий маятник
зиґзаґові черепки p.p.s. сумління
стороннє собі трикутне як є
 
 
 
 xı
 
причетний крихт переламаний
досвітній ангел прісногірка
хмарка мотузки паркові
деструкція павза кардіобризки
годинний відбій так тик
 
 
 
 xıı
 
манекен до перук мізинчик вчепурений
чужинські ляльки грошева холера
дивні срібні птахи зуби що змії
вакуум сиру на королівському диспуті
неботяжіння губні гармоніки брилях-в
нашорошеність щодо щастя
останній день ярмарку
глиняний свищик
душі
 
 
 
 xııı
 
обирай монету, темносвітло невиразне
тяма думок покроково
 
сміх згори музика вимре крихкий
час платонічні піщини в мушлях
меланхолійний принт обіруч
тліюче невситиме полум’я
умисна спрага розбавлена
посмішка свічка ламані навпіл
 
лезо в долоні чуття магістралі
нескіо жоден ніхто
відверті у колі блазенським холі
весільна порож скляні експонати
токата фуга соляна хтива
 
тобі багрянистий присмерк
мовчання правдиві чуттєвий полин
пишномовні христоносці самітні
персні смарагди
безтями думки уразливі
різні
 
ошукуй монету слідкуючи хто там
у промені гри застигає
вичікуй
 
 
 
 xıv
 
палац в озері флюгери небориби
цвяхи крила фанерні нечутні
ланцюги нічні скандинавія
ліхтарів років вод
до скарбів плесом світлим
плинне диво & заповітні листи в
молоці мости зчорніло сяйливі
прокидання скраю перетину тіней
бруківкою милицями сліпців
 
 
 
 xv
 
червневий сніг ошуканий
погляд фантасмагорія знедб
сад камінних натхнень
віршів невідомих чверть
снив ранкових барліг синій чорний
містраль скрипкове мисливець
слівець тлінно хмарних
ощадний дітько
 
 
 
 xvı
 
за спиною друзками навідсіч
смарагдові спалахи непролікована
вже некохана притча
нісенітниць бубні пудровий пчих
штиль дзеркала surdino
три-два-раз килим-и
 
 
 
 xvıı
 
містифікації скрути трипалі
сови протяг пісок черевики цілунок
змита зйомка будка без трубки
pommes frites опівнічний реґ
пристрасті помста мементо цупкі
аркуші позіхаюча фрау
 
-місяцю-самогубцю-сновидцю-
 
 
 
 xvııı
 
дощ -шаман -капельмайстер нестямний
арфооркестр тисячі неритмових струн
мільйони спонтанних візій
плач прочування хрипко дотепне
античне інде у вирі
шедевральні гротески
покинуті
в лабіринті
 
 
 
 xıx
 
танцюристи ангели з велетнів
курсивно сходять & медитують
сніг перехресні руїни огні долин
довічне судомне спішно кумири
& фетиші
млості миттєвість не чинна
склопломені ріжуть
іржаві масиви
збивати падати з
через
 
 
 
 xx
 
ніби вітри в лісовому горісі вицвілі
блакить стін за камінням покинуті
йоги та звірі безтілесні як суть
ніби крапки шерех видзвін начебто осінь
піднеслася на старезне горище
подивовані кришталево святкові
руки-пензлі транслюють пожежу
цілунок пальців зібганих & навідмаш
хвилина зі всього початку бажати
подалі чутливіш десь
поки птахи сірих діб печуть на багаттях
мідь із оловом духи ширяють
вві млі вічності пам’ятної кадрилі
прощальної шурхіт ніби
вініловий всякі
оздоби & небозріз
нетой
 
 
 
 xxı
 
ще далі винайти ціну любові
розхитаний обрій шпалери напередодні
небіжний хамелеон у неоні
гаряча скляна висадка на катманду
вечірній ніж викидний
чисельник до скреслених блискавок
 
 
 
 xxıı
 
прокинутись усміхом поміж зайвих
бентежних очей віконних
на північному небі плодом
сріблосаду падінням у тінь уклінну
окрилені гості з глеків музейних
оздоблених дикунськими
п’яними дияволами навесні
музикантів аури подзвін-місяць
& перламутрові суголосся хмарень
 
 
 
 
 
 
 
 

Народе мій, чи не став ти дроворубом і водоносом,
Мов оті мешканці Ґів’ону , коли проголосили мудреці твої:
«Земля наша велика, та немає ладу в ній!»?
Чи, може, як за судді Їфтаха , коли юдеї різали побратимів
Тільки за те, що замість «шіболет» казали ті «сіболет»?..
Не стачило життя Богдану,не поталанило
Виговському й Дорошенку, ні навіть хитромудрому Мазепі,
Щоб перестав ти дроворубом і водоносом бути.
У хатніх чварах свобода потонула…
І ось, як уже самому Господу Богу, мабуть,
Остогидло бачить наругу над волелюбним людом:
Без різанини надійшло Ним заповідане й жадане.
І що ж? Новітні недруги вільної Вкраїни кличуть на поміч
Охочого на легку здобич північного сусіда,
Аби, як це століттями тривало, тобі, народе мій,
Стать знову дроворубом і водоносом в нього.
Невже облуді вдасться завернуть тебе в минуле?..


.

Дитя Землі,
Закликаю до відповіді,
Моїм світлом кохання
Ви висвітлить планету!

Нехай джерела
не вичерпаються у ваших душах,
І їхні вогники
Цим яскравим блиском притягнутий

Це світло надій,
Моїх мудрих зірок одкровень-
це символ-рубіж
Нестандартні рішення!

Дерева проганяли тишу висохлим листям,
І все ж була тиша. Був простір позбавлений голосів,
Обтесане повітря, в якому вітер не розносив
Стружку автомобільних сирен.
І я побачив, як блискавка розчахнула дерево.
А тоді дістав нотатник і записав:
Усі люди подібні олівцям в руках долі і списуються
На папері витканому з павутини сну.

29.05.2023

Гуркоче грім в ковальні Бога.
Стоять вої з викуваним мечем.
Руки зсивілих Богів
Кують Арею захисний меч.

І ось меч Арею вже готовий,
Відблиснув меч в люстрах небес.
Меча святого забрати може,
А Рід богів нарік його мечем.

На позір ворогів Полк
Піднімає меч Ареєва рука –
На могутній дух, на захист нам,
На погибель злим підступним ворогам.
Гримне Небо – і тремтить Земля,
Меч Арея нас з неволі визволя.
На Вкраїні хай пощезне враг,
Меч Арея поверне нам рідний стяг.
Так він щиро захищає нас.

Тримав Отаман – Богом даний,
Тримали витязі-князі,
Тримали лицарі-гетьмани,
А зараз він в твоїй руці.