Зшитого за незнаними лекалами,
мене подумки заносить у петлі річки,
чиє ім'я – Дунай або Мозель.
Напевно, для відчаю й каяття
таких поворотів досить,
але це мій фатум –
долати і таку дорогу.
Потік петляє, мов генний код,
десь явно криво, та кожний вигин –
немов катрен майбутнього вірша,
де я не автор, а тільки відблиск
літака над руслами річок,
на гладі яких поки що бачу
мною ще не пізнану діру.
Ріка відхилиться і на 180,
якщо так їй зручніше,
або це так закладено
в її земній програмі.

* * *

основа основ

1.
Меркаптофос усіх од нього
комах виводить -
Одарка.

Не працює телефон.

Уявляєте якби клямку
зі мною відкупорити
на засіданні
парламенту (Верховної ради).

Засіданні чого?

Складаний меч.

Ви меча складіть
і в кишеню заховай -
(назад)
- те.

2.
Я пропоную значно
простіший вихід - (said)
я вийняв кишеньковий
ніж

труснув (махнув) і
з нього став меч.

Мій меч - твоя голова з...
е-е-е... плєч.

Були такі розумні.
Не варто цього робити, -
погодився Дід Панас. - Не
пам"ятаю (знаю) чому, але
не варто.

Хто-небудь пам"ятає
як рубати, щоб не відрос-
тало?

А якщо просто зали-
шити? Викликати нех-
ай дустом попшикають?..

3.
меч-складанець

Давайте викличемо
дух Григорія Петровича
дуже зручно і з гарантією.
Григорій Петрович ви з нами.
Аякже, каже Григорій Петрович.
Ато.

Синдром Римського-Корсакова
стосується прямих за-
питань (прямої мови),
тоді непрямою тра питати, звер-
таючись безпосередньо
до підсвідомості.

Отак - Іванов-Осадчук
спитав Діда Панаса.

4.
Два таксисти лаються
арабською серед...
Передній дивиться назад і
ЇДЕ, не дивлячися куди...

На подвір"ї поет і ком-
позитор розставивши руки
заганяли (зайву) голову
в корпус. Голова басу-
вала на кривих лапках
і пирхала синім вогнем.

Несміяна:
праве око
плакало скупими чол. сльозами
ліве щирими жіночими, -
рясними,
було червонішим.

Політ проблеми в майбутнє.

5.
Чи не стане з цього
чогось поганого.

- Дід Панас відповів, що не
станеться, - відповів Дід Панас.

Гіпнотизувати, показуючи,
дивлячись на годинник. - Ви вже
15 хвилин талдичите, а я
все не гіпнотизуюся
за вашим годинником...

Де в ньому три тисячі літ?

Ноги полоскав, а ми тепер
маємо (це) пити?
Це ж спирт - вишкірився
змій -
усе стерильно.

"Ембріон" (відрубана голова).

6.
Злочинно-слідчий
зв"язок
зв"язок між причиною та
слідством

вступили у причинно-наслід-
ковий зв"язок.
Причинний зв"язок, і наслід-
ковий зв"язок.

Безпричинно-н-
аслідковий зв"язок.
"Причинна".

До першого пункту - з широкою душею
залишайте, будьте ласкаві,
(а то) від великих тереве-
нів у мене голова болить.

І психопата свого з ножем
забирайте. -
Беріть.

Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води Меркурій вирина
І простяга невдасі золоту сокиру.
«Бери та більш не лементуй»
«Це не моя. Що нею можна тут робить?»
«А ця ось, срібна, не твоя?»
«Ні, не моя. Шукай на дні залізну!»
«Ну, якщо так, тоді бери всі три».
На радощах біжить той чоловік в село
І по дорозі всім оповіда свою пригоду.
Тільки скінчив – сусід метикуватий
Ноги на плечі та й подавсь на річку.
Кинув сокиру в воду і кричить:
«Ну, хто ж зарадить лихові моєму?!»
З’явивсь Меркурій і золоту трима сокиру.
«Моя!» – кричить той чоловік.
«Ні, не твоя,- на те йому Меркурій. –
А за брехню розплачуйся сокирою!»

P.S.
Хто в радники брехню собі узяв,
Позбудеться й того, що мав.

 знову цей червень хмарний
 зі своїми осоннями
 вивуджує тебе мов рибину
 із глибини
 ти не знаєш чого
 може там інший світ
 світліше щось
 що ти знаєш
 про світло про темряву
 хапаєш гачка
 підносишся із глибини
 але хапаєш недоста
 гачок не втримує
 на поверхні майже
 світлішого чогось
 ізнову падаєш
 занурюєшся
 десь туди
 кудись
 де
 заживсь
 

 consider death
 співає майкел стайп
 consider death
 з динаміків у супермаркеті
 на пенсіонерів
 на поліціянтів
 на матусь із дитями
 на візки для гавчиків
 на сезонний ярмарок
 із розмороженим хеком
 із філе форелі
 на сніговому лоні
 салатами шпондерами
 баликами
 грибами корейськими
 на галявини полуничні
 піраміди акційних яєць
 вишукані елітні сири
 чергу до відділу кулінарії
 де поруч роблять піцу
 а ті хто замовив і чекає
 свою піцу
 посиджують за перегородкою
 поцмулюючи
 лате капучіно американо
 або не поцмулюючи анічого
 і коли зникає світло
 і затикається майкл стайп
 все так само незворушно
 посиджують
 поцмулюючи безцінні
 хвилини життів своїх
 бо світло
 і майкела стайпа
 повернуть їм
 хай там як
 

Кохаю тебе, але я прокажений,
Якого ти уникаєш.
Чекаю на тебе і свій лепрозорій,
Бо ти все одно не кохаєш.
Як лепра кохання мучить мене
Навіть не хочеться жити.
Я знаю, воно вже не мине,
Воно хоче мене просто вбити.
Ну, що ж, я готовий, життя я прожив!
Я готовий лягти у могилу…
Може б там, я вже відпочив,
Бо я не маю вже сили…+
18.09.2024

Я вічно житиму в Тобі,
В твоєму співі, в твоїх рухах,
І най хоч спів той не мені,
Він все одно є в моїх вухах.
Я вічно житиму в Тобі
І най би що у світі сталось,
Я вічно житиму в Тобі,
Пробач, що так у мене склалось.
Я вічно житиму в Тобі,
Як привид дикий, як примара.
Я вічно житиму в Тобі,
Хоч мене ти й не кохала. +
17.11.2024.

Не набридатиму Тобі,
Піду, лиш книгу залишивши,
Я згину у війні, в пітьмі
На місяць вовком скавуливши.
Не набридатиму Тобі,
Пробач мені моє кохання,
Я піду в один з світів,
Де ми є разом без мовчання.
Ніхто не вічний, а проте,
Мене б ти вічно окриляла,
Вогонь би ніс, як Прометей…
Та це лиш мрія, і вона зав’яла.
Пробач, що боляче мені…
Тобі кричу крізь кілометри,
Я б краще згинув у війні,
Ніж почуттів просив пожертви.
Я почуваюсь, як жебрак,
Поламаний вщент власним горем
Не знаю чи могло бути не так,
Заллю папір солоним морем.
Солоне море — то із сліз,
Що пролилось й мене всушило,
І найстрашнішою із криз
Є ця… й мене вона зчавила..+
17.11.2024.

Якщо буду я птахом,
Будь моєю землею…
Якщо я буду оралом,
Будь моєю ріллею…
Якщо будеш Ти рибою,
Дозволь бути морем?
Стань мені рідною,
Як ірбісу гори.
Буду я землетрусом,
А Ти — амплітуда.
Ти будеш пустелею —
Дозволь бути верблюдом?
Я хочу до Тебе,
Як джмелик до кашки.
Будь моїм медом,
Бо без Тебе все важче. +
17.11.2024

Я тобі настрочив
Два десятки віршів,
З мене пре віршопад,
Неначе я скальд.
Мені ти скажи:
Чим мене напоїла,
Що така кількість віршів
З мене лізе щосили?
Може ти вельва?
Чому б не зізнатись?
Скористалася сейдом?
Як правду дізнатись?
Яке зілля дала
В руки та Фрея?
Щоб мене ти звела
Чи тебе щоб лелеяв?+
17.11.2024

Пишу вірші призначені Тобі
І в них душі моєї сила,
А також біль і цей набір:
Терпіння і кохання брила.
Ту брилу вивергнув вулкан,
Що вибухнув, коли мене зустріла
В метро і породив він сотні ран,
Та все одно я маю крила.
Заради Тебе я віддам усе,
Аби лиш Ти була здорова
І пройду пекла я кільце
Хоч сотні раз і знов і знову.
І де б Ти в світі не була
Думками я завжди з Тобою.
Я подарую 2 крила…
Будь ласка, їх візьми з собою.+
17.11.2024

Вдягни мої крила,
Відчуй моє серце.
Кохання там сила
Пташкою б’ється.
Ходімо зі мною
І відчуєш Ти спокій,
Що стоїш за стіною,
І нестрашний Тобі злодій.
Я протягну Тобі руку,
Та не знаю чи візьмеш…
Бережу я обручку,
І може покличеш…
Лиш з Тобою навіки
Хочу я бути.
Стекли часу повні ріки,
Та Тебе не можу забути.

 стояв мовчав дивився
 на останній
 багряний кленовий листок
 на дереві під під’їздом
 думаючи про своє
 про листок хай останній
 який ще
 повисить ще нічо ще ого
 адже воно
 символічно метафізично
 містично зрештою
 круто
 вітру не було
 мряка звичайна
 анішелесь
 а коли ізнічев’я
 той останній багряний
 кленовий листок
 злетів із дерева затріпотівши
 покружлявши
 недбало
 занурився ледь
 у найближчу калюжу
 я не зміг не відчути себе
 зрадженим так
 хоча це комічно звісно
 усе ж я відчув себе
 зрадженим
 

 неминучість намагається
 влізти в душу ніби
 їй мало того що вона і так
 неминуча
 мовби поганські боги
 якім обов’язкова
 маніфестація
 неминучість ревно
 являє себе надовкіл
 як завгодно
 у старінні каліцтві смертях
 руйнуванні
 на позір випадковому
 нещасному випадку
 нечесній конкуренції
 цькуванні ганьбі
 втраті амбіцій абощо
 одиноцтві зрештою
 що же натомість?
 жити миттю жахаючись
 що ось її вже і нема?
 жити днем який
 ось вже й завершується?
 не зважати? не жити?
 неминучість усіх цих питань
 намагається
 влізти в безсмертну душу
 добуваючись
 раніш чи пізніш
 

У день сонцестояння,
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
- Раніше народжений!
Ви грали мелодію «Світанок»
На березі озера Дун Тін.
Я слухав її
І наповнив мою душу страх,
Потім розчинився я в недіянні,
Потім охопило мене сум’яття.
Схвильований, я сповнився мовчанням
І не міг оволодіти собою…
На це музика Жовтої Істини мовив:
- Ти хотів почути мелодію
Але не сприйняв її,
Тому охопило тебе сум’яття.
Мелодію я почав зі страху
Перед нескінченністю світобудови,
Страх викликає ілюзії.
Потім я грав наче річка
І тебе охопило недіяння,
Тому все стало зовнішнім
І незбагненним,
Потім моя музика викликала сум’яття,
А від сум’яття йдуть до затьмарення,
А від затьмарення
Приходять до просвітлення
І осягають Шлях,
А Шляхом можна наповнитись
І в ньому бути.

Вусаті норовисті кентаври
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
Бо життя – це джерело втіхи**,
Але про це ще ніхто не знав
У світі, що був омитий
І отримав чергову молодість.
Навіть борода патріарха Ноя –
Човняра та теслі
Зацвіла зеленим***
І квітами анемони
(Бо на горі Арарат завше квітень
І вільно дихається).
У цей день скуштували яблука вдруге**** –
На цей раз не мислячі мавпи,
А непідковані людиноконі
Чи то неприручені людинобики,
Що вміли стріляти
І зберегли стару Істину
(Джерельну).
Поголіть бороди!
Всі, хто дістався до берега,
Всі, хто забув про міста гріхів
І знає, що думки то вітрила.

Примітки:
* - серед кентаврів були не тільки філософи, гедоністи, мисливці, розпусники, але й майстри і знавці води.
** - насправді життя – це страждання. Але приємно почути казочку, що існує в житті якась «втіха» чи то «радість».
*** - ніколи не фарбуйте бороди в зелений колір. Це погана прикмета і ознака лінощів.
**** - перша дегустація яблук було смакування яблук сорту паперівка в саду спокою.

 верлібри дуже навіть
 експортний артикул
 якщо у тебе є
 чого продати
 їм
 читачам трактатів
 молодняку на слемі
 панночкам серпанковим
 ще трохи крові
 згустків сплесків
 за оплески або
 знеміння начеб
 ритм вітер дим
 бродячий кіт
 із кроликом тим
 у циліндрі сатиновім
 чому би ні чого ні
 пишномовний папуга
 вар’єте
 слеп-стік
 кастет малярія
 потрохи всього
 ненав’язливо
 і літери
 літери мріючі
 недослівно
 але побільше літер
 ще крові
 елемент абсурдизму
 зринаючого
 весело і бомбезно
 ось
 маєш верлібр
 

Стільки причин в юдеїв для печалі.
Стільки постів і молитов сумних.
Та все ж не знайдеш серед них
Оту, аби гірке минуле не вертало.
Як зненависть здолати безпричинну,
Одвічну зненависть людини до людини?
Почата Каїном, що так і не розкаявсь,
Як Авеля із зненависті вбив,
Ця пошесть розповзлась по всьому світі,
Із нею Дім Господній руйнували
Сікарії й зелоти разом з Титом.
Стільки причин в юдеїв для печалі,
Стільки постів і молитов сумних...
А як сусідові по-людськи в очі глянуть,
Там ворога побачимо, а чи себе самих?

Час квітучих чилійських суниць
Зачинені всі двері крамниць:
Вітер зітхає –
Щось шепоче про човен
В зеленому морі вишень,
А може про крихітку
Яку звуть Нетреба.
Рахую свічки-зірки
Коли поранене Сонце
Заплющує війчасті очі,
Під вікнами тупцяє Темрява,
Я бачу білу чубату чаплю,
Що стукає в шибку,
Нагадуючи про добу заліза
І наступні години мечів.
Дивне чуття прохолоди:
Я торкнувся леза ножа.
На березі озера очерет –
Озера, що дарує вечірню росу
Руїнам.
Всюди, всюди я бачу одне:
Незвіданість плямистих днів,
Що шелестять наче листя
Дерева, під яким спить їжак.
Це літо – це звуки флейти Пана,
Це бліда душа, що напоєна
Бузиновим трунком та оцтом,
Це нічний невгамовний птах
З довгим дзьобом цікавості
І очима вибитих вікон.
Над верболозами,
Над лісом терпіння,
Над квітучим лататтям,
Над качиними гніздами
Сумний Будда.

Господи, ти ж говорив, що все забудеться,
Замолиться, заспокоїться, завершиться тризною,
Але уважно поглянь на мої руки:
Жодних відбитків від обручок,
Шлейфів шрамів та ліній життя.
На обличчі сонмище зморшок,
У відцвілих очах жодної сльози,
Бо час не лікує, мариться вічністю.
Віра не гріє, бо спалює пекло.
Поглянь, скільки років минуло,
Нічого не перемололося у жорнах буття.
Все так і скрипить надалі ободом
Підводи з мотлохом: колишніх снів і мрій.
Моє літо — між перекатами плесо,
Моя зима — селитьба переліску,
Моя смерть — крик пугача у глухому яру.
Не здригнеться земля, не вмруть підвалини,
А проросте осокою мій голос серед інших,
Повторюючи ім’я твоє всує…