ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2024.11.13 07:28
Будь ласочка, і ти оглянись
Заволоко із диму і крові…
Кілька жменьок, дозволь їм уввись
Кілька крапель лиши для Любові

Оминем коли відчай і страх,
І розвіються хмари у небі,
А вже з крові і диму той прах

Микола Соболь
2024.11.13 07:21
Ховається за листопадом грудень,
шукає вітер схов у димарі,
а білий сніг ще неодмінно буде
і сонце червоніти на зорі,
і Божий день народиться в безденні,
впаде до ніг уже коротша тінь.
Засіється на рік новий із жмені,
в якій змішались жито і ячмінь

Ярослав Чорногуз
2024.11.13 06:57
Як хороше в осінньому саду.
Ще б трішечки тепла мені в долоні.
Дерева у осінньому меду
Завмерли чарівливо на осонні.

Притихлий вітер до землі примерз...
Стоїть незвична тиша урочиста.
А ясен обгорнуся геть увесь

Віктор Кучерук
2024.11.13 05:11
Я від чутого погляд похнюпив
І сидів нерухомо від слів,
Як юнак спотикався об трупи
Та від страху між ними тремтів.
Як зі смертю водив перегони
По уламках зруйнованих стін, –
Як довідавсь про скиди із дронів
І розльоти осколків од мін.

Іван Потьомкін
2024.11.12 18:15
І знов валізи пакувать...
Здається, пройдено півсвіта,
Та серце, невгамовністю зігріте,
Нізащо не хоче спочивать.
Уже відкрито всі материки,
Та їх він самотужки відкрива для себе:
Поміж реліктових секвой шукає просинь неба,
Змагається із норовом св

Віктор Михайлович Насипаний
2024.11.12 15:10
Ця жінка, ніби осінь золотава.
Ще світла, тепла, щира і ласкава.
Вона така, як осінь ця казкова.
Душа її – феєрія квіткова.

Ця жінка – осінь, пані загадкова.
Вона, як тиша щемна, світанкова.
Хоча життя біжить, як літня злива.

Микола Дудар
2024.11.12 14:09
П’ять годин підряд і пішки
І назустріч — п’ять годин…
І згадались крики кішки,
Кілька бутлів сухих вин…

Щось не склалось, зупинились
Ні, щоб вимовить: — Ночліг,
Мізки залишком промили

Олександр Сушко
2024.11.12 12:09
Венері я й Ероту вірний фан,
Хоч нині дід, не хлопчик безбородий.
У щічки цілуватися - лафа,
А в губці - позаземна насолода.

А той, хто не цілується - глупак,
Жаготні цьоми додають наснаги.
Хапай красу ручицями за карк

Юрій Гундарєв
2024.11.12 10:55
Кілька хвилин на початку дня
розмірковуй про свої плани.
Хай буде справа лише одна,
але зроблена - бездоганно.

Я і не думав писати цей вірш -
спочатку було нецікаво,
коли справи є важливі більш…

Віктор Кучерук
2024.11.12 07:48
Сповита темрявою тиша.
Земного спокою доба.
Поснули в теплих нірках миші,
Кота позбавивши забав.
Згустіла швидко ніч осіння.
Хитання тіней мовчазних, –
І безкінечні сновидіння,
Чи напівсонний стан без них.

Микола Соболь
2024.11.12 06:40
– Скажи, інь чи янь?
– У чому різниця?
– Ти, просто поглянь, –
гуляє столиця,
пирує під час чуми.
Злетілись круки
з кремлівської вежі,
а тим залюбки

Сонце Місяць
2024.11.11 22:54
Як у темряві нічній, що лиш випадком оживає у виблисках
нірвани на вікнах інших людей, в’язнучи трясовиною
відчаю, котрий загострює розуміння, що все, чим я є –
результат власних дій. Коли будь-що навколо, навіть
кухонна стеля розпадається й сиплеться

Козак Дума
2024.11.11 19:17
Ще один холодний день у пеклі,
дрова підлетіли у ціні…
Холодно старій бабусі Веклі,
та світлина Вови на стіні!

Мабуть непереливки у нього,
помахала скумбрія хвостом,
обломилась братня допомога –

Світлана Пирогова
2024.11.11 18:17
Вимір у доларах, євро і гривнях.
Що їм до того, у кого війна.
Владу хапають сторуко за гриву,
Котиться з неба сльозина дрібна.

Осінь прадавня сиріткою плаче.
Тягне знесилена хрест по стерні.
Робить, що може, бо, мабуть, терпляча.

Микола Соболь
2024.11.11 05:10
Ще не погасли смолоскипи
та все чутніше клич сурми,
коли борвій в борні захрипне,
безсмертний фенікс хай крильми
його огорне в піднебессі,
там, де живуть війни громи…
а ми і з попелу воскреснем,
щоб народитися – Людьми.

Віктор Кучерук
2024.11.11 04:59
Двір холоне та іскриться –
Розпочався листопад, –
Довгополу багряницю
Став знімати з себе сад.
Неоднаковим покровом
Укривається земля, –
Шар товстий окрай будови
Двір теплом не звеселя.

Микола Дудар
2024.11.10 22:33
Прийшла вечірня прохолода
Коли про неї вже й забули
І більшість вже із нас поснули
Встелились душами до долу
І навіть хрипу не почули…
Що значить мати кока-колу

Хутенько в сни ті одяглися

Іван Потьомкін
2024.11.10 21:51
Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.

Козак Дума
2024.11.10 14:14
Він поборов корупцію, для себе,
її немає… в прутня голові.
І хай каміння падає із неба,
але працюють схеми тіньові!.

Євген Федчук
2024.11.10 13:33
Ой, не треба, люди, заздрити нікому,
Бо та заздрість до добра не доведе.
І добро нажите прахом всі піде.
Ось послухайте, щоб впевнитись у тому.
Жив в селі одному бідний чоловік.
І, здається, роботящий, але діло
Не іде на лад у нього, скільки б сили

Леся Горова
2024.11.10 13:32
Вітре, як ти вієш дуже!
Хочеш, мабуть, розігнати
Чорний сум, що містом тужить.
Не старайся, вітре-брате.

Молитов там шепотіння
Поніміло, непочуте,
Там кутками сірі тіні

Ігор Шоха
2024.11.10 13:13
Третю осінь дме гарячий вітер,
а душа очікує тепла...
та війна виснажує до тла
і здирає непомірне мито –
скільки крові випито й пролито,
на землі імперією зла...
........................................
ні до кого небо прихилити,

Юрій Гундарєв
2024.11.10 09:51
Гудуть сосни -
багатоголосі,
багатостраждальні,
вінчальні,
космічні,
одвічні…
Гудуть сосни -
міцноколосі,

Віктор Кучерук
2024.11.10 07:56
Повернися до мене обличчям,
Не спрямовуй більш погляд убік, –
Не потрібно мовчать таємниче
Й німотою страшити повік.
Безгоміння лякається хата
І мовчанням утомлений час, –
Хто правий, а хто є винуватий
Прояснить течія живих фраз.

Микола Соболь
2024.11.10 03:56
На тихій вулиці дощів
самотні листопаду кроки:
– Як справи, друже?
– Та нівроку.
Із Києва іду у Львів.
Саме тепер прекрасний час
провідати старого Лева,
стоять розхристані дерева,

Микола Дудар
2024.11.10 00:22
У листопаді ми трішечки інакші
Приплюснуті, пригорблені, сумні.
( Ліквідно - лютті у вигуках до раші )
Без пафосу. Без зайвості. Земні…
Чужого нам і крихточки не треба
А свого навіть «чверть» не віддамо,
Притому, що у Світі спільне небо —
У нас сво

Володимир Каразуб
2024.11.09 13:35
Якби довелося описати тебе колись
Я згадав би високі трави на стінах мого будинку,
Твоє волосся, запахи, кольори, зрештою, я описав би так,
Немов списував на уроці мовознавства у школяра:
Була вона стрункою, високою і народилася жінкою.
Наче портрет

Віктор Кучерук
2024.11.09 06:45
Даремно спокою шукаю
Межи негаснучих вогнів,
Адже не видно зовсім краю
Неоголошеній війні.
Здається, сил не стане скоро
Стояти твердо на ногах,
Бо нагромадив стільки горя,
Що ним обтяжую свій шлях.

Микола Соболь
2024.11.09 05:11
Пройнявся світом. Боже, як болить.
Цей день. Ця ніч. Ці безперервні війни.
Такі дві різні суті кабали
та у людей розбіжності постійно.
Вставай, іди, васал ти чи кур’єр,
мандруй на захід, швидше сонце стрінеш.
Бреде землею вічний Агасфер,
чекаючи, я

Козак Дума
2024.11.08 20:40
Не можуть бути вище навіть хмари
кохання щирого у нашому житті.
Несе воно до неба, у Стожари,
а як любов взаємна – поготів!

Вона бентежить серце, гріє душу,
уміє часто зводити з ума.
У неї навіть камені із плюшу

Володимир Каразуб
2024.11.08 15:50
Витай. Безчинствуй. Ніч позбулася філософії
Як стара книга вижовклих сторінок,
Вицвілої палітурки,
Що стала картонним плотом,
Відправившись у туманне плавання
На пошуки неіснуючих земель, достоту,
Як моє перемите серце намарно шукає пристані до тв

Микола Дудар
2024.11.08 09:13
Якщо мене поріжуть на шматочки
Жовтневим днем, а може й в листопад…
Нехай застелять листям закуточки
Не так як того року — невпопад…
Я схоронюсь за крок до базиліка
Запахну ним скоріш під Новий рік
Дотримаюсь того, що мовив лікар —
То й буду догляд

Козак Дума
2024.11.08 06:44
Все крокували у майбутнє
під гасла миру і добра,
але не спали хижі трутні
і ось настала їх пора –
ми опинились у калюжі
пустопорожніх, хитрих слів
у еру страусів байдужих
епохи голих королів…

Микола Соболь
2024.11.08 05:59
Тче сніг узори на моїм вікні,
шукаючи у дійстві цім розради,
але чомусь так холодно мені
у першосніжжі ранніх снігопадів.
Ще ніби цілий тиждень до зими
і листопадить календарна осінь,
а вже деревам сняться білі сни,
які невтішно перший сніг приноси

Віктор Кучерук
2024.11.08 05:58
Моя дитино бідолашна,
Вгамуй помалу тіла дрож, –
Сьогодні моторошно й страшно
Мені від вибухів також.
І спокій теж мені не сниться,
Коли на серці мук печать, –
Якщо розривів блискавиці
В очах безсонних мерехтять.

Сонце Місяць
2024.11.07 20:33
Знадвору оселі пан Сімпсон запевнить
Що Селлі не піде на мітинг
Сам же митите синій ролс-ройс
А вона, заплакавши миттю
Вбіжить до кімнати & зросить сльозами
Плакат свого Месії
Ухопить батькову біографію
І в грубку нею вцілить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Владисла Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17

Джура Заморочник
2024.09.28

Фоміч Валерій Андрійович Пожежник
2024.09.25






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Віталій Круглов - [ 2005.12.13 21:07 ]
    * * *
    Рифи і Рільке...
    Рибалити більше не можу...
    Крадеться осінь чи кішка, крадійка рибини.
    Оси вмирають...
    Ця осінь на віспу так схожа...
    Тільки тоді розумію, коли резоную глибинно
    в рибах і липах цим тілом таким незранимим.
    Мабуть, від того, що довго морозів не лаяв,
    бавились бабиним літом, шепталися німо,
    і називали сусідів - апостоли Раю.
    Рим, наче кремінь, і Криму до дідька негода,
    годі на березі Рільке читати уголос.
    Набожні хвилі чекають, а нам - все відходить...
    Вишні і крони...
    Коралові рифи...
    І Хронос...




    Рейтинги: Народний 4.93 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.41) | Самооцінка 4
    Коментарі: (4)


  2. Ніколай Гумільов - [ 2005.12.13 20:16 ]
    Слоненок
    Моя любовь к тебе сейчас - слоненок,
    Родившийся в Берлине иль Париже
    И топающий ватными ступнями
    По комнатам хозяина зверинца.

    Не предлагай ему французских булок,
    Не предлагай ему кочней капустных -
    Он может съесть лишь дольку мандарина,
    Кусочек сахару или конфету.

    Не плачь, о нежная, что в тесной клетке
    Он сделается посмеяньем черни,
    Чтоб в нос ему пускали дым сигары
    Приказчики под хохот мидинеток.

    Не думай, милая, что день настанет,
    Когда, взбесившись, разорвет он цепи
    И побежит по улицам, и будет,
    Как автобус, давить людей вопящих.

    Нет, пусть тебе приснится он под утро
    В парче и меди, в страусовых перьях,
    Как тот, Великолепный, что когда-то
    Нес к трепетному Риму Ганнибала.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.7) | "Майстерень" 5.5 (5.83)
    Коментарі: (1)


  3. Ніколай Гумільов - [ 2005.12.13 20:59 ]
    ТРИ ЖЕНЫ МАНДАРИНА
    Законная жена
    Есть еще вино в глубокой чашке,
    И на блюде ласточкины гнезда.
    От начала мира уважает
    Мандарин законную супругу.

    Наложница
    Есть еще вино в глубокой чашке,
    И на блюде гусь большой и жирный.
    Если нет детей у мандарина,
    Мандарин наложницу заводит.

    Служанка
    Есть еще вино в глубокой чашке,
    И на блюде разное варенье.
    Для чего вы обе мандарину,
    Каждый вечер новую он хочет.

    Мандарин
    Больше нет вина в глубокой чашке,
    И на блюде только красный перец.
    Замолчите, глупые болтушки,
    И не смейтесь над несчастным старцем.

    До 1918


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.7) | "Майстерень" 5.5 (5.83)
    Коментарі: (2)


  4. Володимир Висоцький - [ 2005.12.13 20:37 ]
    КОНИ ПРИВЕРЕДЛИВЫЕ
    Вдоль обрыва, по-над пропастью, по самому краю
    Я коней своих нагайкою стегаю, - погоняю, -
    Что-то воздуху мне мало, ветер пью, туман глотаю,
    Чую, с гибельным восторгом - пропадаю, пропадаю!

    Чуть помедленнее, кони, чуть помедленнее!
    Вы тугую не слушайте плеть!
    Но что-то кони мне попались привередливые,
    И дожить не успел, мне допеть не успеть!

    Я коней напою,
    Я куплет допою,-
    Хоть немного еще постою на краю!...

    Сгину я, меня пушинкой ураган сметет с ладони,
    И в санях меня галопом повлекут по снегу утром.
    Вы на шаг неторопливый перейдите, мои кони!
    Хоть немного, но продлите путь к последнему приюту!

    Чуть помедленнее, кони, чуть помедленнее!
    Не указчики вам кнут и плеть.
    Но что-то кони мне попались привередливые,
    И дожить я не смог, мне допеть не успеть.

    Я коней напою,
    Я куплет допою,-
    Хоть немного еще постою на краю!...

    Мы успели - в гости к богу не бывает опозданий.
    Так что ж там ангелы поют такими злыми голосами?
    Или это колокольчик весь зашелся от рыданий,
    Или я кричу коням, чтоб не несли так быстро сани?

    Чуть помедленнее кони, чуть помедленнее!
    Умоляю вас вскачь не лететь!
    Но что-то кони мне достались привередливые,
    Коль дожить не успел, так хотя бы допеть!

    Я коней напою,
    Я куплет допою,-
    Хоть мгновенье еще постою на краю!...


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (3)


  5. Володимир Висоцький - [ 2005.12.13 20:21 ]
    Банька
    Протопи ты мне баньку, хозяюшка,
    Раскалю я себя, распалю,
    На полоке, у самого краюшка,
    Я сомненья в себе истреблю.

    Разомлею я до неприличности,
    Ковш холодный - и все позади.
    И наколка времен культа личности
    Засинеет на левой груди.

    Протопи ты мне баньку по-белому -
    Я от белого свету отвык.
    Угорю я, и мне, угорелому,
    Пар горячий развяжет язык.

    Сколько веры и лесу повалено,
    Сколь изведано горя и трасс,
    А на левой груди - профиль Сталина,
    А на правой - Маринка анфас.

    Эх, за веру мою беззаветную
    Сколько лет отдыхал я в раю!
    Променял я на жизнь беспросветную
    Несусветную глупость мою.

    Протопи ты мне баньку по-белому -
    Я от белого свету отвык.
    Угорю я, и мне, угорелому,
    Пар горячий развяжет язык.

    Вспоминаю, как утречком раненько
    Брату крикнуть успел: "Пособи!"
    И меня два красивых охранника
    Повезли из Сибири в Сибирь.

    А потом на карьере ли, в топи ли,
    Наглотавшись слезы и сырца,
    Ближе к сердцу кололи мы профили
    Чтоб он слышал, как рвутся сердца.

    Протопи ты мне баньку по-белому -
    Я от белого свету отвык.
    Угорю я, и мне, угорелому,
    Пар горячий развяжет язык.

    Ох, знобит от рассказа дотошного,
    Пар мне мысли прогнал от ума.
    Из тумана холодного прошлого
    Окунаюсь в горячий туман.

    Застучали мне мысли под темечком,
    Получилось - я зря им клеймен,
    И хлещу я березовым веничком
    По наследию мрачных времен.

    Протопи ты мне баньку по-белому -
    Я от белого свету отвык.
    Угорю я, и мне, угорелому,
    Пар горячий развяжет язык.

    1968


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 5.5 (5.8)
    Коментарі: (2)


  6. Сергій Татчин - [ 2005.12.09 11:35 ]
    Лихо Темної Води
    Плакав дощ над тiлом мiста,
    Сiрi сльози лив.
    Й стало серцю в грудях тiсно
    Вiд нiчних молитв.

    I мене, як тiнь, накрили
    Хижi птахи слiв,
    Я їм гладив чорнi крила,
    Й римами молив.

    Я благав їх долетiти
    Крiзь зелену нiч
    До країв, де вiршi-дiти
    Тиснуть зусебіч.

    I радiв до слiз вiд того,
    Що живу один
    Там, де ясно чути бога
    Темної води.

    Вiн спiває пiсню суму
    Посеред болiт,
    I над ним спиняють думи
    Лагiдний полiт.

    Й хилить мiсяць гострi роги
    На далекий схiд,
    Звiдки краденi дороги
    Повертають хiд.

    Щоб по ним моя тривога
    Не змогла дiйти
    До засмученого бога
    Темної Води.

    Вiн живе на днi надiї,
    В самiм серцi снiв,
    Де готуються подiї –
    Тихi i сумнi.

    Де кiнчаються розмови
    Про пусте життя,
    I збираються для змови
    Гострi почуття.

    Там – у мiсячному сяйвi,
    З болем у крилi,
    Тi слова, що будуть зайвi
    Вранцi на землi.

    Бо стає до звону тихо
    Й близько до бiди,
    Як з води виходить Лихо
    Темної Води…


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.7) | "Майстерень" 5.25 (5.76)
    Коментарі: (3)


  7. Володимир Ляшкевич - [ 2005.12.08 20:20 ]
    ВІЧНІСТЬ
    І
    Нескінчений зимовий вечір
    із похмурим обличчям свідка,
    ох, літа мої молодечі -
    краще поруч була б сусідка.

    Підливаю у кухоль чаю,
    скоса пресу дивлюся - гидко!
    Може віршика про "кохаю"
    написати вам, серцеїдко?

    Вечір цим не пройняти - темінь,
    бродить страхом у жбані маски.
    Я вглядаюсь у далеч: вилинь
    осяйний силует любаски.

    Тільки місяця чахлі груди.
    Хмари, наче сліди затяжки.
    О красуня з вінцем облуди,
    не діждуся від тебе ласки.

    Не здобуду кохання - стану
    чорним вмістом лякати риму.
    О сусідко!… Медузо… З п'яну
    зупинився я тут на зиму…

    ІІ
    Зупинились ми тут на зиму,
    хтось повідав - "казкова суша",
    та в лиху, вочевидь, годину
    ми послухали злого мужа.

    Гарний берег, округ діброви,
    б'ють джерела, вода цілюща,
    ми й забули про настанови,
    не розвідали, що за пуща.

    Повернули до сонця днищем
    биті бурями бистрі чайки,
    запалили багаття, й ті ще
    урочисті вдягли китайки.

    Певно нас вколисали хвилі,
    зворухобила твердь – бо красні
    вийшли з лісу красуні: зрілі,
    вбрані легко, жаданням ясні.

    Що ми з ними не виробляли!..
    Дні, як стріли, влітали в ночі, -
    що, поцілені, не минали,
    багряніли в небеснім клоччі…

    І помітили якось - гарно,
    з кожним разом спокусниць більше!
    що кохались колись попарно,
    нині ж так, аби вдвох, все рідше.

    І хтось мовив: по наші душі
    прилітає ночами Молох,
    та за радощі невмирущі
    хіба бити годиться сполох?..

    Отруїли серця нам чари.
    І пропали би ми навіки.
    Але раптом зійшлися хмари
    і полилися з неба ріки.

    Пригадали тоді про чайки.
    Оглянулись. Прийшли до тями -
    здичавілі, з одежі - крайки,
    поруч жодної відьми (дами).

    На світанку пішли до лісу
    і готові на все - карати,
    мстити, душу закласти бісу,
    а спричинення розгадати.

    І блукали недовго - гори
    перед нами відкрились, наче
    огнеликі скрижалі Тори,
    наче зори воскреслих значень.

    Все відкрилося, і забракло
    нам водночас повітря й сили,
    а прислужники - рай і пекло -
    розпечатували могили…

    Мало хто повернув додому,
    відшукавши своє склепіння,
    здивувавшись хіба що тому,
    скільки нас тут од сотворіння…

    ІІІ
    О сусідко моя, між нами
    відстань рівна любистку тіла,
    що, змагаючись із віками,
    на своєму стоїть - хотіла!

    О сусідко, відчуй, як множить
    пульс напруження молодечі
    і відносить, кудись відносить
    крові поклик зимовий вечір.


    2005


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (4)


  8. Йосиф Бродський - [ 2005.12.08 18:56 ]
    Дидона и Эней
    Великий человек смотрел в окно,
    а для нее весь мир кончался краем
    его широкой, греческой туники,
    обильем складок походившей на
    остановившееся море.
    Он же
    смотрел в окно, и взгляд его сейчас
    был так далек от этих мест, что губы
    застыли, точно раковина, где
    таится гул, и горизонт в бокале
    был неподвижен.
    А ее любовь
    была лишь рыбой -- может и способной
    пуститься в море вслед за кораблем
    и, рассекая волны гибким телом,
    возможно, обогнать его... но он --
    он мысленно уже ступил на сушу.
    И море обернулось морем слЈз.
    Но, как известно, именно в минуту
    отчаянья и начинает дуть
    попутный ветер. И великий муж
    покинул Карфаген.
    Она стояла
    перед костром, который разожгли
    под городской стеной ее солдаты,
    и видела, как в мареве костра,
    дрожавшем между пламенем и дымом,
    беззвучно рассыпался Карфаген

    задолго до пророчества Катона.

    1969


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2) | "Оригінальні тексти"


  9. Йосиф Бродський - [ 2005.12.07 19:13 ]
    ПРЕДСТАВЛЕНИЕ (Михаилу Николаеву)
    Председатель Совнаркома, Наркомпроса, Мининдела!
    Эта местность мне знакома, как окраина Китая!
    Эта личность мне знакома! Знак допроса вместо тела.
    Многоточие шинели. Вместо мозга -- запятая.
    Вместо горла -- темный вечер. Вместо буркал -- знак деленья.
    Вот и вышел человечек, представитель населенья.

    Вот и вышел гражданин,
    достающий из штанин.

    "А почем та радиола?"
    "Кто такой Савонарола?"
    "Вероятно, сокращенье".
    "Где сортир, прошу прощенья?"

    Входит Пушкин в летном шлеме, в тонких пальцах -- папироса.
    В чистом поле мчится скорый с одиноким пассажиром.
    И нарезанные косо, как полтавская, колеса
    с выковыренным под Гдовом пальцем стрелочника жиром
    оживляют скатерть снега, полустанки и развилки
    обдавая содержимым опрокинутой бутылки.

    Прячась в логово свое
    волки воют "ё-моё".

    "Жизнь -- она как лотерея".
    "Вышла замуж за еврея".
    "Довели страну до ручки".
    "Дай червонец до получки".

    Входит Гоголь в бескозырке, рядом с ним -- меццо-сопрано.
    В продуктовом -- кот наплакал; бродят крысы, бакалея.
    Пряча твердый рог в каракуль, некто в брюках из барана
    превращается в тирана на трибуне мавзолея.
    Говорят лихие люди, что внутри, разочарован
    под конец, как фиш на блюде, труп лежит нафарширован.

    Хорошо, утратив речь,
    встать с винтовкой гроб стеречь.

    "Не смотри в глаза мне, дева:
    все равно пойдешь налево".
    "У попа была собака".
    "Оба умерли от рака".

    Входит Лев Толстой в пижаме, всюду -- Ясная Поляна.
    (Бродят парубки с ножами, пахнет шипром с комсомолом.)
    Он -- предшественник Тарзана: самописка -- как лиана,
    взад-вперед летают ядра над французским частоколом.
    Се -- великий сын России, хоть и правящего класса!
    Муж, чьи правнуки босые тоже редко видят мясо.

    Чудо-юдо: нежный граф
    превратился в книжный шкаф!

    "Приучил ее к минету".
    "Что за шум, а драки нету?"
    "Крыл последними словами".
    "Кто последний? Я за вами".

    Входит пара Александров под конвоем Николаши.
    Говорят "Какая лажа" или "Сладкое повидло".
    По Европе бродят нары в тщетных поисках параши,
    натыкаясь повсеместно на застенчивое быдло.
    Размышляя о причале, по волнам плывет "Аврора",
    чтобы выпалить в начале непрерывного террора.

    Ой ты, участь корабля:
    скажешь "пли!" -- ответят "бля!"

    "Сочетался с нею браком".
    "Все равно поставлю раком".
    "Эх, Цусима-Хиросима!
    Жить совсем невыносимо".

    Входят Герцен с Огаревым, воробьи щебечут в рощах.
    Что звучит в момент обхвата как наречие чужбины.
    Лучший вид на этот город -- если сесть в бомбардировщик.
    Глянь -- набрякшие, как вата из нескромныя ложбины,
    размножаясь без резона, тучи льнут к архитектуре.
    Кремль маячит, точно зона; говорят, в миниатюре.

    Ветер свищет. Выпь кричит.
    Дятел ворону стучит.

    "Говорят, открылся Пленум".
    "Врезал ей меж глаз поленом".
    "Над арабской мирной хатой
    гордо реет жид пархатый".

    Входит Сталин с Джугашвили, между ними вышла ссора.
    Быстро целятся друг в друга, нажимают на собачку,
    и дымящаяся трубка... Так, по мысли режиссера,
    и погиб Отец Народов, в день выкуривавший пачку.
    И стоят хребты Кавказа как в почетном карауле.
    Из коричневого глаза бьет ключом Напареули.

    Друг-кунак вонзает клык
    в недоеденный шашлык.

    "Ты смотрел Дерсу Узала?"
    "Я тебе не всё сказала".
    "Раз чучмек, то верит в Будду".
    "Сукой будешь?" "Сукой буду".

    Входит с криком Заграница, с запрещенным полушарьем
    и с торчащим из кармана горизонтом, что опошлен.
    Обзывает Ермолая Фредериком или Шарлем,
    придирается к закону, кипятится из-за пошлин,
    восклицая: "Как живете!" И смущают глянцем плоти
    Рафаэль с Буонаротти -- ни черта на обороте.

    Пролетарии всех стран
    Маршируют в ресторан.

    "В этих шкарах ты как янки".
    "Я сломал ее по пьянке".
    "Был всю жизнь простым рабочим".
    "Между прочим, все мы дрочим".

    Входят Мысли о Грядущем, в гимнастерках цвета хаки.
    Вносят атомную бомбу с баллистическим снарядом.
    Они пляшут и танцуют: "Мы вояки-забияки!
    Русский с немцем лягут рядом; например, под Сталинградом".
    И, как вдовые Матрёны, глухо воют циклотроны.
    В Министерстве Обороны громко каркают вороны.

    Входишь в спальню -- вот те на:
    на подушке -- ордена.

    "Где яйцо, там -- сковородка".
    "Говорят, что скоро водка
    снова будет по рублю".
    "Мам, я папу не люблю".

    Входит некто православный, говорит: "Теперь я -- главный.
    У меня в душе Жар-птица и тоска по государю.
    Скоро Игорь воротится насладиться Ярославной.
    Дайте мне перекреститься, а не то -- в лицо ударю.
    Хуже порчи и лишая -- мыслей западных зараза.
    Пой, гармошка, заглушая саксофон -- исчадье джаза".

    И лобзают образа
    с плачем жертвы обреза...

    "Мне -- бифштекс по-режиссерски".
    "Бурлаки в Североморске
    тянут крейсер бечевой,
    исхудав от лучевой".

    Входят Мысли о Минувшем, все одеты как попало,
    с предпочтеньем к чернобурым. На классической латыни
    и вполголоса по-русски произносят: "Всё пропало,
    а) фокстрот под абажуром, черно-белые святыни;
    б) икра, севрюга, жито; в) красавицыны бели.
    Но -- не хватит алфавита. И младенец в колыбели,

    слыша "баюшки-баю",
    отвечает: "мать твою!" ".

    "Влез рукой в шахну, знакомясь".
    "Подмахну -- и в Сочи". "Помесь
    лейкоцита с антрацитом
    называется Коцитом".

    Входят строем пионеры, кто -- с моделью из фанеры,
    кто -- с написанным вручную содержательным доносом.
    С того света, как химеры, палачи-пенсионеры
    одобрительно кивают им, задорным и курносым,
    что врубают "Русский бальный" и вбегают в избу к тяте
    выгнать тятю из двуспальной, где их сделали, кровати.

    Что попишешь? Молодежь.
    Не задушишь, не убьешь.

    "Харкнул в суп, чтоб скрыть досаду".
    "Я с ним рядом срать не сяду".
    "А моя, как та мадонна,
    не желает без гондона".

    Входит Лебедь с Отраженьем в круглом зеркале, в котором
    взвод берёз идет вприсядку, первой скрипке корча рожи.
    Пылкий мэтр с воображеньем, распаленным гренадером,
    только робкого десятку, рвет когтями бархат ложи.
    Дождь идет. Собака лает. Свесясь с печки, дрянь косая
    с голым задом донимает инвалида, гвоздь кусая:

    "Инвалид, а инвалид.
    У меня внутри болит".

    "Ляжем в гроб, хоть час не пробил!"
    "Это -- сука или кобель?"
    "Склока следствия с причиной
    прекращается с кончиной".

    Входит Мусор с криком: "Хватит!" Прокурор скулу квадратит.
    Дверь в пещеру гражданина не нуждается в "сезаме".
    То ли правнук, то ли прадед в рудных недрах тачку катит,
    обливаясь щедрым недрам в масть кристальными слезами.
    И за смертною чертою, лунным блеском залитою,
    челюсть с фиксой золотою блещет вечной мерзлотою.

    Знать, надолго хватит жил
    тех, кто головы сложил.

    "Хата есть, да лень тащиться".
    "Я не блядь, а крановщица".
    "Жизнь возникла как привычка
    раньше куры и яичка".

    Мы заполнили всю сцену! Остается влезть на стену!
    Взвиться соколом под купол! Сократиться в аскарида!
    Либо всем, включая кукол, языком взбивая пену,
    хором вдруг совокупиться, чтобы вывести гибрида.
    Бо, пространство экономя, как отлиться в форму массе,
    кроме кладбища и кроме черной очереди к кассе?

    Эх, даешь простор степной
    без реакции цепной!

    "Дайте срок без приговора!"
    "Кто кричит: "Держите вора!"?"
    "Рисовала член в тетради".
    "Отпустите, Христа ради".

    Входит Вечер в Настоящем, дом у чорта на куличках.
    Скатерть спорит с занавеской в смысле внешнего убранства.
    Исключив сердцебиенье -- этот лепет я в кавычках -
    ощущенье, будто вычтен Лобачевский из пространства.
    Ропот листьев цвета денег, комариный ровный зуммер.
    Глаз не в силах увеличить шесть-на-девять тех, кто умер,

    кто пророс густой травой.
    Впрочем, это не впервой.

    "От любви бывают дети.
    Ты теперь один на свете.
    Помнишь песню, что, бывало,
    я в потемках напевала?

    Это -- кошка, это -- мышка.
    Это -- лагерь, это -- вышка.
    Это -- время тихой сапой
    убивает маму с папой".

    1986


    Рейтинги: Народний 5.6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (6) | "Творчість в оригіналі"


  10. Йосиф Бродський - [ 2005.12.06 17:04 ]
    ЛАНДСВЕР-КАНАЛ. Berlin
    Канал, в котором утопили Розу
    Л., как погашенную папиросу,
    практически почти зарос.
    С тех пор осыпалось так много роз,
    что нелегко ошеломить туриста.
    Стена -- бетонная предтеча Кристо --
    бежит из города к теленку и корове
    через поля отмытой цвета крови;
    дымит сигарой предприятье.
    И чужестранец задирает платье
    туземной женщине -- не как Завоеватель,
    а как придирчивый ваятель,
    готовящийся обнажить
    ту статую, которой дольше жить,
    чем отражению в канале,
    в котором Розу доканали.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.76) | "Майстерень" 5.5 (5.93)
    Коментарі: (2)


  11. Костянтин Кавафіс - [ 2005.11.27 14:27 ]
    В ОЖИДАНИИ ВАРВАРОВ
    – Чего мы ждем, собравшись здесь на площади?
    – Сегодня в город прибывают варвары.
    – Почто бездействует Сенат? Почто сенаторы
    сидят, не заняты законодательством?
    – Сегодня в город прибывают варвары.
    К чему теперь Сенат с его законами?
    Вот варвары придут и издадут законы.
    – Зачем так рано Император поднялся?
    Зачем уселся он у городских ворот на троне
    при всех регалиях и в золотой короне?
    – Сегодня в город прибывают варвары,
    и Император ждет их предводителя,
    чтоб свиток поднести ему пергаментный,
    в котором загодя начертаны
    торжественные звания и титулы.
    – Почто с ним оба консула и преторы
    с утра в расшитых серебром багряных тогах?
    Зачем на них браслеты с аметистами,
    сверкающие перстни с изумрудами?
    Зачем в руках их жезлы, что украшены
    серебряной и золотой чеканкой?
    – Затем, что варвары сегодня ожидаются,
    а драгоценности пленяют варваров.
    – Почто нигде не видно наших риторов,
    обычного не слышно красноречия?
    – Затем, что варвары должны прибыть сегодня,
    а красноречье утомляет варваров.
    – Чем объяснить внезапное смятение
    и лиц растерянность? И то, что улицы
    и площади внезапно обезлюдели,
    что населенье по домам попряталось?
    – Тем, что смеркается уже, а варвары
    не прибыли. И что с границы вестники
    сообщают: больше нет на свете варваров.
    – Но как нам быть, как жить теперь без варваров?
    Они казались нам подобьем выхода.

    1904


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.66)
    Коментарі: (2) | "Переклади Г. Шмакова (під редакцією Й. Бродського)"


  12. Костянтин Кавафіс - [ 2005.11.27 14:30 ]
    БОГ ПОКИДАЕТ АНТОНИЯ
    Когда ты слышишь внезапно, в полночь,
    незримой процессии пенье, звуки
    мерно позвякивающих цимбал,
    не сетуй на кончившееся везенье,
    на то, что прахом пошли все труды, все планы,
    все упования. Не оплакивай их впустую,
    но мужественно выговори "прощай"
    твоей уходящей Александрии.
    Главное – не пытайся себя обмануть, не думай,
    что это был морок, причуды слуха,
    что тебе померещилось: не унижай себя.
    Но твердо и мужественно – как пристало
    тому, кому был дарован судьбой этот дивный город, –
    шагни к распахнутому окну
    и вслушайся – пусть с затаенным страхом,
    но без слез, без внутреннего содроганья, –
    вслушайся в твою последнюю радость: в пенье
    странной незримой процессии, в звон цимбал
    и простись с навсегда от тебя уходящей Александрией.

    1911

    Переклад:
    з гр. Генадій Шмаков (1940-1988),
    Йосиф Бродський (1988)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.69) | "Майстерень" 5.5 (5.66)
    Коментарі: (1) | "ПЕРЕВОДЫ Г. ШМАКОВА (под редакцией И. Бродского)"


  13. Костянтин Кавафіс - [ 2005.11.27 14:33 ]
    СТЕНЫ
    Безжалостно, безучастно, без совести и стыда
    воздвигли вокруг меня глухонемые стены.
    Я замурован в них. Как я попал сюда?
    Разуму в толк не взять случившейся перемены.
    Я мог еще сделать многое: кровь еще горяча.
    Но я проморгал строительство. Видимо, мне затмило,
    и я не заметил кладки, растущего кирпича.
    Исподволь, но бесповоротно я отлучен от мира.

    1896


    Переклад:
    з гр. Генадій Шмаков (1940-1988),
    Йосиф Бродський (1988)


    Рейтинги: Народний 5 (5.69) | "Майстерень" 5 (5.66)
    Коментарі: (3) | "Переклади Г. Шмакова (під редакцією Й. Бродського)"


  14. Йосиф Бродський - [ 2005.11.26 13:43 ]
    РОЖДЕСТВЕНСКИЙ РОМАНС
                      Евгению Рейну,
                      с любовью
    Плывет в тоске необьяснимой
    среди кирпичного надсада
    ночной кораблик негасимый
    из Александровского сада,
    ночной фонарик нелюдимый,
    на розу желтую похожий,
    над головой своих любимых,
    у ног прохожих.

    Плывет в тоске необьяснимой
    пчелиный ход сомнамбул, пьяниц.
    В ночной столице фотоснимок
    печально сделал иностранец,
    и выезжает на Ордынку
    такси с больными седоками,
    и мертвецы стоят в обнимку
    с особняками.

    Плывет в тоске необьяснимой
    певец печальный по столице,
    стоит у лавки керосинной
    печальный дворник круглолицый,
    спешит по улице невзрачной
    любовник старый и красивый.
    Полночный поезд новобрачный
    плывет в тоске необьяснимой.

    Плывет во мгле замоскворецкой
    пловец в несчастие случайный,
    блуждает выговор еврейский
    на желтой лестнице печальной,
    и от любви до невеселья
    под Новый год, под воскресенье,
    плывет красотка записная,
    своей тоски не обьясняя.

    Плывет в глазах холодный вечер,
    дрожат снежинки на вагоне,
    морозный ветер, бледный ветер
    обтянет красные ладони,
    и льется мед огней вечерних
    и пахнет сладкою халвою,
    ночной пирог несет сочельник
    над головою.

    Твой Новый год по темно-синей
    волне средь моря городского
    плывет в тоске необьяснимой,
    как будто жизнь начнется снова,
    как будто будет свет и слава,
    удачный день и вдоволь хлеба,
    как будто жизнь качнется вправо,
    качнувшись влево.

    28 декабря 1961


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (1) | "Бродський "ВСІ ВІРШІ""


  15. Анна Хромова - [ 2005.11.26 11:23 ]
    Тапети (кавалок)
    (1)
    Промайнула переді мною каламутна візія,
    з якої наче й виросла,
    яку уже й забула.

    Надто вже це смішно
    і як зі старої поганої книжки:
    простора зала,
    підлога, забризкана
    солодким липким вином,
    і щось нерухоме в кріслі…

    Плаский малюнок, вартий забуття, чомусь згадався,
    охопивши всі мої думки
    і повернувши в крісло - слухать мух.

    Лише на мить…

    (2)
    Запам'ятай номер
    У місто приповзла нудьга
    В квартирці кішка
    Чиясь простягнена рука
    про подаяніє благає.
    Сядь. Послухай.
    Ночами крадеш ти білизну з чужих балконів,
    просякнуту тілами, рухами, коханням.
    Ти думаєш, тебе так не впізнають
    оті, що так давно сліди твої знайшли.
    Ти не втечеш. Іди з мох очей.
    Чи бачив ти колись горіхи сонця під дощем?

    (3)
    Fin

    І
    Мене пробачиш за відвертість?
    Я трохи розгубилася,
    ганяючи минулий лютий,
    я випробовувала твердість
    себе і пам'яті
    - забутий
    мені ти не такий ядучий.

    ІІ нашарування
    Пробач
    я розгубила всі слова
    сама пішла
    Невдач
    уже не страшно -
    я тверда
    І дні мені не жаль
    розмінювать на мідь
    випалювать на попіл
    То коло, вісім кіл
    і тут мене нема
    туман а чи юрма
    заживлять нóвий розпил

    У оці правому тобі лишився атом,
    він твій… і партія закінчилася патом

    (4)
    Як прикро:
    хризантеми,
    що їх поставила я у кімнаті на столі,
    аби щоранку бачити -
    прив'яли
    Тоді я винесла букет в листопадовий холод,
    в тумани, зимні вітри, у нудьгу дощів,
    до голок зір байдужих
    Й квіти відродились
    На жаль, твоя любов така, як цей букет


    Рейтинги: Народний 5 (5.15) | "Майстерень" 5 (5.13) | Самооцінка 4
    Коментарі: (5) | "Тапети"


  16. Володимир Ляшкевич - [ 2005.11.19 14:06 ]
    Листи з майбутнього
    **
    Усе ще дихаю повітрям
    таким розрідженим без тебе,
    що сподівання відлетіти
    кудись у вирій - нездійсненне.

    І скаменілим чудно нетрям.
    Їм розпачу не зрозуміти:
    - Тримайся далі од печалі,
    раз випало у нетрях жити.

    **
    Чому б не жити, хай і в нетрях,
    де замість річки - русло пляшки,
    а замість птаства - гу́ки вулиць,
    і як тварини різні люди.

    Чого б не жити? - ритму потяг,
    як протяг од яйця до вилиць,
    товче у камені доріжки
    уподобань чудної моди.

    **
    Зачарувань непевний вибір
    жадає відгомону мозку,
    а цей, останній, у гаданні,
    коли у серці втихне буря.

    І сильно вабить роту отвір,
    куди і лізуть лапи хтиві,
    і дами запихають ніжку,
    аби ввійти могла і куля.

    **
    Дощі, які гасили спеку,
    скоріше оживили плями
    на збанкрутілій штукатурці,
    набряклій під віконним оком.

    І на забутій парасольці,
    і в пам'яті - волога жінки,
    що в юному своєму віці
    вима́рює сади над бруком.

    **
    І дні украй одноманітні.
    Усі події вже позаду.
    Я упокорено звикаю
    виймати із кишені роки

    і віддавати, - припадаю
    до самогубства листопаду,
    до павутини у повітрі,
    і пахощу "духовні кроки".

    **
    Багаті парості живого,
    реконструйовані в металі
    із листям, цвітом і плодами,
    крадуть у в'язня ступінь втрати.

    Так і ростуть собі, з нічого,
    місця позбавлення неволі
    твоїх красот, які місцями
    найлегше, видно, й забувати.

    **
    І, зрештою, незрозуміло,
    куди прийшов, оскільки рухи
    мої останнім часом тільки
    одноосібні мандри думки,

    у дзеркалі знайоме тіло,
    але чиє - гадати ліньки,
    примарне, як і всі потуги
    тілесні звести порахунки.


    2003


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (3)


  17. Юрій Липа - [ 2005.11.19 12:58 ]
    * * *
    Ввійди до церкви. Ріжноколірово
    Горять серця довкола, плинуть гимни в світлі.
    Стань - наче в райдузі, і жди, мов наречений,
    Котра хвилина - брама.
    А, пізнавши, - йди
    В відчиненість Відвічного й Нового.
    То - нагорода днів твоїх. То - дар найвищий.



    Рейтинги: Народний 5.6 (5.72) | "Майстерень" 5.5 (5.92)
    Прокоментувати: | ""ВІРУЮ", вибрані вірші"


  18. Юрій Липа - [ 2005.11.18 10:58 ]
    * * *
    Людська душа, як дерево гіллясте,
    як дерево гіллясте при дорозі.
    І з вихором дорожнім прилітають
    і осідають біси на деревах.

    В гущавині привітній і зеленій
    побачиш - блисне з ізмарагду око
    або, обважене надміром бісів,
    і жовкне, й гнеться дерево додолу.

    Ідеш задуманий в алеї душ людських
    і оглядаєш ці гримаси й вихиляси,
    бо ж то так рідко струнчиться і квітне
    душа, як дерево, очищена громами ...


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6.5 (5.92)
    Коментарі: (1) | ""


  19. Юрій Липа - [ 2005.11.18 10:55 ]
    * * *
    ...Ми такі упиті
    Тим, що Вона є знов, -
    Що нам наші забиті
    і наша кров?

    Ми такі всі повні щастя
    У сей великий час,-
    Сподобись, земле, Причастя,
    Сподобись, земле, нас!

    Чорний орел Мазепи
    Покидає сонні Яси -
    Покиньте барви, крепи,
    Золото і всі прикраси!

    Станьте кожен спокоєн
    У лави, що в сяйві мітів:
    Се - Українець-Воїн
    Ворота помітив.

    І в краю, де все клекоче,
    Він побіди сіє,
    Б'ючи межи очі
    Тебе, Росіє!...


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.92)
    Коментарі: (1) | ""ВІРУЮ", вибрані вірші"



  20. Сторінки: 1   ...   1795   1796   1797   1798   1799