І зелені, і рожеві,
І з румянцем на щоках,
Соковиті , солоденькі,
Люблять їх дорослі, й діти
Звуть їх ........у нас !(яблука )
А, як кажуть у народі,
Кращих ліків не знайти,
З’їв їх декілька у ранці,
І бадьорим будеш ти....

28.07.18 8.38

Полюбив я твій стан і голос,
за твій кожний боровся волос.
Ти з чужою ж жила душею
і була та душа з іржею.
Та любов говорила гнівно, –
Зчищу ту я іржу все рівно!
Буревії були, пожари
і роздори тяжкі, і чвари…
Все ж стерпіти було несила –
в тій пожежі любов згоріла,
бо лишилась іржа іржею
із чужою, як ти, душею…

01.03.2017

У нашій долі як у тому полі –
усе, що є, плекає кожен сам,
і край дороги битої тополі
із далини ще кланяються нам.

З усіх усюд вертаємо додому,
хоча уже ніхто не впізнає.
І лиш єдина стежечка знайома
нагадує далеке житіє.

Чи не отам рибалили за лугом?
А ось де у чергове вороття
востаннє попрощалися із другом,
не знаючи, що то – на все життя.

А тут черпали сили із криниці,
остуджуючи губи і чоло.
І від цієї чистої водиці
смачнішої ніколи не було.

А біля школи синьої, старої
у зелені ялинок щовесни
чекає й досі охоронець-воїн
минулої забутої війни.

А поза муром, яром, косогором
замучені колись голодомором,
лежать уже й не відаємо хто...

А он сидить, убитий свіжим горем
дідусь, який похоронив учора
онука, що вернувся із АТО.

07. 2018

Узяв гітару, бринькнув ноту фа,
Жона підсіла на дубову лаву.
Кохатися у темряві - лафа!
Блідавий місяць глипає ласкаво.

Заліз у деку спати махаон,
Відклав удень яєчка на капустку.
Рулада - гарна. Пісня - як вогонь!
Кохана зняла ліфчика та блузку.

Найбільш яскрава зірка літа це -
Звичайно, Вега, із сузір'я Ліри.
Пора знімати залишки парцел,
Впаде кохана в руки сувеніром.

Нас двоє - рай і пекло, сміх і гріх,
Небесне лоно розчахнуло браму.
Украв сюжет у мене Стівен Кінг,
Перетворив на сексуальну драму.

Набринькався, душевно відпочив,
На жінку глянув - одібрало мову.
Кохатися прекрасно уночі,
Коли усе довкола загадкове...

22.07.2018р.

Реальність

Давайте помріємо трохи...
В Криму хазяйнує "Рошен",
У море вмочаються ноги,
А фіги вкраїнські уже.

Повсюди чуби запорожців,
Вишиванки носить народ.
Массандра хлюпоче у бочці,
Бо кожен хахол - патріот.

Росія - чудова сусідка,
Шанобливо хилить главу.
У жінки - із тризубом литка:
Елегія! Рай наяву!

А очі розплющив - і пекло,
Розстріляні, взяті в полон.
Щасливе майбутнє померло,
На Сході - дими і вогонь.

Зірвалася міна під плугом,
Як завжди - сусід обманув.
Мій ворог прикинувся другом,
То ж діти ідуть на війну.

28.07.2018р.

Не орками населена тюрма,
але і це не додає їй честі.
Душа істоти кожної – пітьма,
але немає чорної до смерті.

За ґратами, за стінами її,
на волі - заарканених не менше.
І судять їх і «наші», і свої,
яким кусати іншого не вперше.

Холоднокровно мацає змія
слабкі місця, аби вп’ястись у груди.
Чи це не ти, коли страждаю я,
і це не помічають добрі люди?

А що удієш, коли це юрма,
яку окупували зайди-обри.
Немає орків, але є ще кобри!

І я їх помічаю не дарма.
У мене криміналу ще нема,
але на те і є ще люди добрі.

07/18

Місяць і зірка – закохана пара,
Чом на все небо одна?
Інші усі заховались у хмари,
В лоно небесного дна.

Зірка полярна, немов королева –
Найяскравіша з усіх.
Сяйво її золотаво-сталеве –
Ночі химерної гріх!

Ковдрою наче сповив їх раптово
Вітер легенький за мить.
Ох і кохання палке вечорове –
Небо палає й димить!

22. 07. 7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Жбурніть нужденним… (Вже й не до жалю?
Самим би – вдосталь борошна та шоу.
Відгризену по лікоть – дожують
і на десерт
попросять
корнішонів).

В майбутнім бракуватиме добра.
Картинками з минулого не втішитись.
До раю? Радо! Хто уже не раб?
У нього шанс помножиться на тисячу.

На статус переміщених осіб
надмірний попит нині у малечі.
Не впав, але… знесилено присів
на ґанку золотому королевич:

уже й сивини вибілили чуб,
а батька
чернь
усе ніяк
не скине…

Жбурніть нужденним! Хто іще не чув?
Рушають мовчки.
Викрививши спини.

На листочку слід залишить,
І слухняний він завжди,
Помічник не замінимий
На письмовому столі ... (олівець)
27.07.18 8.18

Бомжак окрада зухвало
Порожню сусідську дачу.
Мені ж до вподоби сало,
А владу в гробу я бачу.

Нема тридцять літ порядку,
Чкурнули у США мойсеї.
А бабця лаштує латку
На юпці із бумазеї.

Облизує кішка лапу
(у льосі сметани горщик).
Повз носа летять кульбаби,
З кишені тікають гроші.

Паця уже не кувіка
Не торсає вереск шиби.
Несе часничину жінка
Й окрайчик житнього хліба.

27.07.2018р.

Зернятко злітало з гілки додолу,
Вітер підняв його високо вгору.
По вітру воно у світ мандрувало,
Де приземлиться зернятко не знало.

Впасти хотіло в квітках, чи в саду,
Можливо край поля впаду.
Може впаду на лугах, біля річки
Чи там в лісах, де дуби та смерічки.

«Куди ж я лечу?» - я вітру питаю.
Та, ба! Наймення свого я не знаю.
Хіба я могло запитать у “батьків”,
Якщо я не мало зелених листків.

Вітер понісся долиною в полі,
Квіти ростуть там й трави шовкові.
Впало зернятко, за землю вхопилось,
Ясеном-красенем воно розпустилось.

Не було на полях такої рослини,
Могутній широкий він красень долини.
З вітром шумить, листками шепоче.
А зрілі зернятка злітати вже хочуть.

Тож в людині плід в лоні зростає.
Долі своєї плід ще не знає.
Поки що ласкають мамині мрії,
В його житті будуть різні події.

Людина в житті шлях свій шукає,
Що на шляху людина не знає.
За “вітром” іде, яке людство навіє.
Та кожна людина за себе більш мріє.

Шлях обирає на добро чи спокуту.
І хрест свій несе на радість чи муку.
Кожна людина на лад свій мудрує,
Те, що придумала — то, те й збудує.

Забери мене з собою,
Відведи на край землі.
І я піду за тобою,
Крізь морози і дощі.

Відведи мене у казку,
Де будемо тільки ми.
Дай хоча б одну підказку
Й стану я тобі крильми.

Обійми мене міцніше
Назавжди. Не відпускай.
Стане у моїй душі ясніше
Це, для мене, - наче рай.

Покажи мені свій Всесвіт
Розкрий мрії і думки.
Я люблю тебе всім серцем
Й відчиню усі замки.

Будь зі мною завжди поруч,
Ні на мить не залишай.
І не повертай ліворуч.
Я кохаю тебе. Знай.

Хто рухає прогрес, високі має цілі,
Хто робить світ цікавим, досконалим.
А де межа можливостей людей у тілі,
Де компроміс із прагненням зухвалим.

Бар'єри, планка, так добралися до суті.
Невдачі неминучі, є помилки.
Врятує гумор їх завзятість в каламуті,
В неідеальність вірять понеділки.

Якщо пороги щастя зависокі, важко
Радіти сонцю чи дощу, дрібницям.
Скарби ідеаліста бездоганні, пташко,
"Літати" "не літати" - є різниця.

26.07.2018
НЙ

Ще липень золотавий зеленню буяє,
І прохолоду вилива після дощу.
І вітер-легковій ледь-ледь гілки торкає,
І пестощі дарує кожному кущу.

Скидає небо все біленьку хмар керсетку,
Від спеки мов його – оголена душа.
Дуби і ясени у графському маєтку
Смарагдами вгорнули чарівливих шат.

І скрізь, куди не глянь, сонливе пообіддя,
Куняють волоски утомлені трави.
Хитавиця дерев у змореному літі…
Богине дрімоти, у сіті світ лови.

21.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Фарбувала волосся доні -
засріблилося сивиною -
здалась раптом: вколов хто серце
глою...
А колись заплітала коси
темно русі пахкі... Дитино,
як то час безнастанно мінить
людину...
Ти дитя мені, я ж бо мама і дитина
своєї мами...
В'яжуть дні срібло-сизі будні
нами.

2018

Сідає сонце. Гасне яра мідь,
Летять ключі до вирію стокрилі.
А час нікого з нас не пощадить,
Додолу гне, висріблює у тиглі.

Не втюхаєш йому хабар-"джинсу",
Не оголосиш безпардонно "брексіт".
Життям йому виплачуєм ясу,
Бо ми для нього лиш родзинки в кексі.

Не вірю, що життя - невдалий жарт,
Чи випадкове зчеплення молекул!
Бо після себе залишаю сад
І бірюзи думок коштовні глеки.

Я знаю - не кінець земля сира!
Спочинок це, очищення,- не плаха!
Лечу крізь час у розчерку пера -
Дає дорогу Хронос Вогнептаху.

25.07.2018р.

Благодать

Жінка люта. Ув очах огні -
Із рубіном не купив каблучку.
- Будеш цілуватися, чи ні?
Заспокойся, на ось, півполучки.

Інша половина - то сім'ї,-
Комуналка, транспорт, харчування.
Порадій за мужа, я ж - піїт,
Віршики утьопую прегарні.

Кум твій не напише і рядка,
А у мене товпи епігонів.
Хоч нема фазенди, літака
Але маєм тертушку для хрону.

А паперу - гори! Завались!
На Парнасі скоро вручать німба...
Чуєш -просить їсти спиногриз,-
Йди, купи картопельки та хліба.

Хух, подріботіла в магазин,
Із душі на мить скотився камінь.
Тїиша...вірш плететься з бірюзи....
Не сім'я, а ідилічна гавань.

25.07.2018р.

Переміни

У цьому світі все уже не так,
Блакитнозадим возродився Каїн.
У кабана облущився п'ятак,
А думав, що такого не буває.

У дів піпетки стали за мужів,
Зачаття непорочне вже гроші.
В безглузді не шукаємо межі,
Святе письмо тлумачить піп без Мойші.

З Чигирина рукою до Черкас,
Але повзеш по ямах як амеба.
Розширюється Всесвіт, прірва, газ,
Була гора - тепер смітник до неба.

Був кролик, півник. Нині - павіан,
З його м'ясцем готується підлива.
І хто ти - сонетяр чи графоман -
Для читачів реклами неважливо.

У казна-що вироджується вірш,
Читати лячно, носом кровотеча.
Та крізь асфальт росте м'який спориш,
На хмарочосі яструб в'є гніздечко.

26.07.2018р.

Ви народились, виросли, жили
в дарованій батьками Україні.
Так чом же Батьківщину продали
за кусень хліба ви, невдячні тіні?!

Училися ходити по землі
планидою вам даної Вітчизни,
її любили, як були малі.
Чому ж тепер співаєте їй тризну?

Навчала і путівку у життя
дала вже нелюбима Україна.
Вселяла віру в щастя й майбуття
вона вам віку добру половину.

Співати вчила батьківських пісень
і тут навік діди ваші почили…
То звідки ж Неньку майже кожен день
картати берете уперто сили?!

Ви Україну зрадили давно,
змінили хати на ординські юрти.
Здається кращим вам чуже багно…
Які ви українці? Ви – манкурти!

Далеко уперед ступило людство,
настав нарешті двадцять перший вік.
В минулому лишилося паскудство,
коли не знав альтернативи чоловік.

Гуляю рідним містом і радію,
широкий вибір на найтонший смак.
Як душу спраглу звідусіль леліють
шедеври, що створив якийсь мастак.

Салони унітазів і сифонів
чи шмуток авторських, спакованих в тюки!
А студії прокладок і тампонів –
уяву розривають на шматки…

Нарешті сталось, Господи, здійснилось –
ми права вибору нарешті досягли!
Злетіли так, що й уві сні не снилось!!!
Як вправно нас насправді ж запрягли…

25.07.2018

Невесело безжурному мені
дивитися на бісову роботу,
що люди в основному-то смішні,
такі смішні, аж плакати охота.

То забавляють Марса на війні,
то як орфеї ударяють струни,
то забувають звуки чарівні
і лаються як ідоли Перуна.

Але у цьому світі все не так.
І з букви ем заслужений чудак
натягує на деко арфи нерви.

І падають із неба деркачі,
і уночі вичитують сичі
науку осовілої Мінерви.

07.20l8

Дощ… дощ і знову дощ
і вкотре прохолода
я спізнююсь. отож
побачення, народе…
Вона чекатиме
( дай Боже! ) на Подолі
а ще гадатиме
що я без парасолі…
затори. люто ллє
і хмари безпросвітні
в руках моїх кольє
і наміри солідні…
25-07-2018

Брудні слова. Терплю. Мовчу.
Немає правди. Стільки болю.
Ти загасив мою свічу
І привидом пустив на волю.

Зарозумілий, як завжди.
На все - про все у тебе -- вічність.
Блукаєш в пошуках біди,
В спіраль закручуєш циклічність.

Маленький поштовх. Дивина!
Буденність попелом сміється.
Ти -- сам. А я вже -- не сама.
Моє життя тепер -- фортеця.

Слухай стукіт з легень, будь страшенно самотнім
Серед тисяч сердець, що здаються одним.
Видихай почуттями, вдихай ту безодню,
Що наповнює горло, як голову сни.

Стань комусь ідеалом, комусь - тихим болем,
Що стає солодавим, як в пляшці сироп.
Проростай крізь асфальти і власну утому,
Розглядай, ніби зорі, думки в телескоп.

Відшукай у траві вже забуту дорогу,
Закохайся у небо без тями, без меж.
Будь щасливим від того, що завжди ти з Богом,
Будь щасливим від того, що просто живеш.
2018 р.

У мене спрага, болить все тіло,
Людська зневага осточортіла.
Шукаю воду джерельно чисту,
Собі на шкоду шукаю змісту.

Все що зоріло, все що тримало,
Все що згоріло, згоріти мало.
Смугасті ранки, щоденна кава,
Суцільні рамки, своя Полтава.

Там, на балконі, стільці упали,
Ці дні в долоні, пообступали.

Прийдіть хто-небудь, стільці упали,
Стоять їм треба, щоб не лякали.

25 липня 2018 р
НЙ

Не журіться, депутати –
Не дадуть попролітати.

Не журіться, трансвестити –
Поки вільно вам свистіти.

Не журіться дипломати –
Ще ніхто не вмер від мату.

Не журіться злодіяки,
Ви поліції .... ніякі.

Не журіться шапкокради,
Бо ніхто із вас не сяде.

Не журіться тролі й боти,
Бо поплатна ця робота.

Не журіться, малороси –
Вас потруять дихлофосом.

І
Осоловілим є такі поради:
допоки гонор спати не дає,
пізнай себе таким, який ти є
і не спіши як голий до наяди.
А совісному досить пам'ятати,
аби себе реабілітувати,
не треба бути кращим, аніж є.

ІІ
Чого немає, того й хочеш.
Поет чекає Божий дар,
а не перо і каламар,
крові солоної – комар,
по шапці – гопники і «овоч‚»,
голодний – «хліба і видовищ»,
але не волю і «Кобзар».

ІІІ
Часи не ті. Та є – герої!
Освічені, культурні!
Закваски іноді й старої,
та друзі закадичні.
Ну а мої – літературні,
буває, що і з перепою,
але зате – ліричні.

IV
Чи є оказії, чи ні,
а «генії» в полоні звички
як ті телята після гички.
І як за інших, що дурні,
буває соромно мені.
Але котуються брудні
шути у білих рукавичках.

07/18

Місячний гребінь чесав коси річки -
Радісно хлюпали хвильки водички.
Зорі лілеям про щось шепотіли -
Зорі-лілеї від щастя жовтіли.
Сиза хмарина гляділась у води -
Дзеркало-річка сріблилось від вроди.
Білий туман над рікою піднявся -
Ранок під ковдрою вже прокидався.

Ти шукала себе, а траплялась лише тривога.
Ти забула ім’я, бо тебе ним ніхто не кличе.
Грім напитував у парасоль до землі дорогу –
Ти відмахувалась: не тутешня я, чоловіче.

І чого над ключками надій було так тремтіти -
Он усе позмивало: грядки, і гріхи, і згадки.
По коліна в сльозах переходиш убрід це літо,
Втрапить блискавка в невід – почнеться усе спочатку.

Запинають хлющі твій близький і непевний овид,
Всі стежки – під водою, обплутались геть лататтям.
А лукаві казки не врятують, не клич їх знову –
Сім дірявих міхів під дощем будеш церувати…

Зажурились депутати –
Як би не попролітати.

Зажурились трансвестити –
Як би їм не просвистіти.

Зажурились дипломати,
Коли їх покрили матом.

Зажурились злодіяки,
Що діла у них ніякі.

Зажурились шапкокради,
Що скінчилися паради.

Зажурились тролі й боти,
Що багато в них роботи.

Зажурились малороси –
Потруїлись купоросом.

1

Сироп словесний злизуй, не минай,
хвали котів, погладь безкрилі плечі.
Запевнить автор: "Вір - я Менелай!".
За мить - Єлена... і розбитий глечик.

Метаморфози, риби на стежі.
Відходиш вбік - лящить: "Куди поділась?".
У молоці пташиному ножі.
Грам солідолу втер... і зблякла віла.

2

Дараби, хащі, лілії, дурман...
Согдійці, українці варять зупу.
Призборюю розкльований волан.
Ховаю сукню в сизу шкаралупу.

Чавунчики та слоїки чужі.
Брунатний коник ласує осотом.
Лускаті обладуночки в іржі.
Золу просію на шарлат усоте.

3

Кудись веде запір'єна тропа.
Зозуленя розхитує гніздечко...
І знов пожежа - від мого снопа.
Агов! - кричу... колодязь недалечко.

2018

Птиця птиці говорила:
"Ти, Куріпко, рябокрила.
У степу твоє сідельце.
В небесах ширяє птах.
І не чорний, і не сірий,
та йому нема довіри.
За оперенням лебідки
часто криється хижак.
Він тобі замулить очі,
поневолити захоче.
Той, кому заприсяглася
у вересових кущах,
з тебе погляду не зводить.
Де струмочка тихі води,
заростями тамариску
ти водитимеш курчат."

До поради дуже рідко
прислухалася Куріпка.
ЇЇ мрії конюшинні -
неабиякі чудні.
В серці тільки білий Кречет,
він щодня до неї крекче.
Кличе: «Кьяк, як буде добре
у казковій стороні».

Бачить зорі світанкові,
крила сповнені любові,
сонця ладанку коштовну,
хмар весільні кольори.
Пролетіла кілька кроків,
впала в ковилі високій,
а злетіла... Сокіл вдарив
дзьобом, кігтями згори!

Що з того, що говорила:
"Ти, Куріпко, рябокрила.
У степу твоє сідельце.
В небесах ширяє птах.
І не чорний, і не сірий,
та йому нема довіри.
За оперенням лебідки
часто криється хижак!»

2018р.

Ось настала середа -
З неба сіє дощик,
Квітне диво-череда...
Ми її у горщик
Назбираємо, поллєм
З дощику водички,
Підігріємо обох
І умиєм щічки.

Будем гарні, запашні,
Посмішкою щирі,
Заспіваємо пісні
У здоров"ї - мирі,
Сонця завтрашню пору
Привітаєм радо,
Щоб веселка у саду
Звалась виноградом.

Серед усього поетичного творчого розмаїття в сучасній українській поезії виокремо твори Ярослава Чорногуза . Що це – творчий несмак? Відсутність глибоких ґрунтовних мовних знань? Чи просто бажання видати бажане за дійсне? Майстер (якщо він себе таким вважає) мусить відповідальніше підходити до того, що буде надруковане у періодиці або увійде до книжок.
Напівархаїчна стилістика - це ще півбіди. Але граматичні та семантичні помилки – це вже перебор. Аби не бути голослівним – візьму, наприклад, один з його творів і спробую відсторонено розібратися, що до чого. Для початку подаю оригінал твору.

Кінець весни такий, неначе літо…
Вже спека, майже люта, навкруги.
І комарі нахабні, ненаситні
Навколо все описують круги.

Лише трава не всохла, а буяє,
Ще свіжість не втекла із вечорів.
Сплелись черемха і бузок в розмаї,
В запаморочливих змаганні-грі.

Кому між них надИхатись удасться,
То він, без перебільшення таки
Спроможний захлинутися від щастя,
Його мов наковтавшись навіки.

Як морем розлилось благоухання –
І кольорів і запахів парад…
Це – квітів шаленіюче кохання
Наповнює поезією сад!

5.05.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

"Кінець весни такий, неначе літо…" (оці прямі порівняння рясніють із твору у твір, це несмак у поезії, їх краще зовсім уникати, а не натикувати ледь не в кожному рядку.)
"Вже спека, майже люта, навкруги." (майже люта спека - люта дурниця, ще й коми обидві зайві; і що таке спека навкруги? А якщо не навкруги, то десь в одній точці? це як діти пишуть: весна на подвір'ї... а на вулиці весни вже немає? Загалом, навкруги - зайве слово.)
"І комарі нахабні, ненаситні" ( мають бути коми отак:
"І комарі, нахабні, ненаситні,
Навколо все описують круги." (все - зайве слово, краще було б уточнити, що комарі описують - не круги, а кола! - навколо людини, тоді рядок мав би сенс. Я вже вказував авторові, що коло - це лінія, а круг - це площина. Не зрозумів різниці.)

"Лише трава не всохла, а буяє,
Ще свіжість не втекла із вечорів.
Сплелись черемха і бузок в розмаї, (КВР - поганючий збіг)
В запаморочливих змаганні-грі." (граматична помилка: означення в множині до однини іменника, тут узагалі важко визначити рід для означення, бо іменники різних родів, недолуго підібрані слова, як дуже часто буває в автора, бо він не дуже витрачає час на те підбирання. Тобто - запаморочливих - множина, змагання-гра - однина. Має бути "В запаморочливому змаганні-грі (в цьому випадку буде на один склад більше), або "Запаморочливих змаганнях-іграх" (в цьому випадку не буде рими).

"Кому між них надИхатись удасться,
То він, без перебільшення таки " (зайва кома, зайве слово ТО, зайве слово ВІН, замість них треба було ТОЙ)
"Спроможний захлинутися від щастя,
Його мов наковтавшись навіки." (на вікИ пишеться окремо)

"Як морем розлилось благоухання – " (благоухання - відвертий московізм; як морем - граматична помилка, мало би бути так: Як море, розлилось - АБО: морем розлилось
І кольорів і запахів парад… бракує коми після кольорів)
"Це – квітів шаленіюче кохання" ( шаленіюче - неукраїнське утворення, наша мова позбувається активних дієприкметників на уч-юч-ач-яч, вони їй не характерні, у словниках такого слова немає, казатиме, що неологізм авторський - дурня, тоді це московізм; та й тире там зайве, хоч можна сприйняти як авторський знак)
"Наповнює поезією сад!"

Висновок: тема банальна, жодної знахідки поетичної; образи традиційні, бідні; незрозуміло взагалі - для чого це було писати.
Звичайно, Ви можете зі мною сперечатися. Але погодьтеся – все вищевказане правда.
Людина не дає свої вірші на перевірку літредакторові, не може вийти з образного і тематичного штампів, завмерла в технічному розвиткові.
Авторові ще рости і рости. Сподіваюся, що точка росту ще не закрилася.

Учора прочитав його твір, у якому він спробував описати мене у ролі графомана. Про купу граматичних помилок не казатиму. І так все зрозуміло. Дивує інше - нащо обсценна лексика, нащо так пласко писати сатиру? Українська мова така багата! Берешся за такий відповідальний і складний жанр - художна якість твору теж повинна бути на висоті. Навіть якщо ненависть застилає очі.
А чи вдалося це мені - судити Вам, шановні читачі.

Лікування

Буслик не літає в небі гордо,
Прихворів. Лікую, аж пищить.
Вже не пише віршів про природу,
Після клізми брьохає в кущі.

Світ шептав йому: - Ковтай жабисьок!
Не дочув, чи розум в лобі здох.
Бо штрикнув у бока підлий бісик -
Хоче на Парнасі вить гніздо!

Дзьобиком вистукує рулади,
Штудіює геніїв вночі.
Видав книжку. Звісно, що по-блату,
Буде ще. Перо вже умочив.

Наковтався Лесі Українки,
І Костенко Ліни випив дзбан.
І поперли віршики-нетлінки,
Виконав за Спілку творчий план.

Славою дешевою упився!
Аж хита, неначе од вина.
А таланту (якщо чесно) - мізер,
Основний - отой, що у штанах.

Не біда, о "поетичний гуру",-
Лікувати випало мені!
Повернись! Вливатиму мікстуру -
Гумор і сатиру запашні.

24.07.2018р.

Якщо хочеш про щось говорити, що ж...
спершу помовч.
Так, щоб тіні в куточках очей призвичаїлись до
твого настрою,
наміру,
погляду,
потім уздовж і упоперек
виміряй кожен готовий рядок,
так, щоб він у вустах поміщався,
не був громіздким чи занадто малим
для такого великого дня,
коли сонце так вчасно спіймало свій новий зеніт,
Коли хмари легкі,
коли небо синіє.
Однак
не втрачай того присмаку слів, що торкнувся до губ,
Не шукай рафінад у коробках беззвучних кліше,
будь собою у кожному складі,
занурся у звук,
ніби він тобі досі незнаний зі склепів печер.
еклектично плекай те, що крутиться на язиці,
комбінуючи примітивізм і довершеність у
мовленнєвих гармоніках.
Лиш не забудь, що стоїть
на початку тире,
мовчазне інтермеццо для вуст.

Нам нині замінили сурогати
продукти, речі, навіть почуття.
Сміття цього скопилися кагати,
змутніло вельми нинішнє життя.

Душі палких поривів усе менше,
емоцій щирих не стає і слів…
Цінуються вони усе дешевше,
бо сурогат позиції зміцнив.

За цноту видається сутенерство,
уже таке стрічалося не раз.
Любов змінилась дикістю – партнерством,
а з почуттів залишився… екстаз.

По-іншому ці речі називати –
як заміняти сечею саке.
Серед людей все більше сурогатів:
без форми, стержня – підле і бридке!

В суспільстві геть андроїдів засилля,
настав незрозумілий нині лад.
Олжа панує, підлість і свавілля –
його «величність» ниций сурогат.
* * *
Не хочу я нічого напророчить,
свою і долю людства не кляну,
але скажу відверто, прямо в очі –
ми допустили цю лиху війну!

Пасквілі він пише - придивіться,
Хоче царювати, править всіх.
Це – таланту справжнього убивця,
І тупий повчальник, дурносміх.

Не проси, не випросиш і миру,
Бо натура ця плебейська зла.
Думає, що одіж вдяг сатира,
А насправді – в машкарі козла.

Він пролізе через голки вушко,
Аж до гниди змалиться козел –
Графоманчик гнидявий крисушко,
У шпарині дірку прогризе.

Хоче, щоб йому казали: тато,
Наче він для всіх – душа свята!
Захотів лелекою вуж стати,
Та рожденний повзать – не літа!

24.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018

Ревіли трибуни на тисячу голосів!
Пестунчик фортуни - за титульність поясів,
У центрі арени, у світлі пекучих рамп
Ти бився натхненно - боєць, гладіатор...раб.
А натовп голодний щосили "Vivat!" кричав,
Коли він свободи, чи смерті в бою шукав.
Бо серед овацій лунало йому згори:
- Ти, друже Горацій(о), пішак рольової гри...
Святкуй, тріумфаторе, славу запий вином -
Її імператор своїм освятив перстом.

1

Конгломерат - в одній особі:
десятки рис. Хапай! бери!
Покритикуй - волає "пробі!".
Підлестиш - втягує до гри.

Лиш підійди - ударить м'ячик,
бабахне діжка... неспроста.
Він захищає злих, ледачих...
і друзів список вже до ста...

Підносить воду, смисли, соду.
Малює бганку і брову.
Актор, танечник, тлін - зісподу.
Як підписати мирову?

2

...а я окремішня, бо щира.
Ліловий острів між боліт.
Гармидер-рейвах ... пік сатири.
О де мій жвавий часоліт?

Де ж ті парцели нелукавих,
незрадна дружба - джерело...
Усе для користі, забави,
дракон у рань черкнув крилом.

3

Мовчу... в театрі остобридло.
Пронумеровані гачки.
Вдає царка безроге бидло.
"Чужа ти... " - чмишуть їжачки.

За цвіркунами ніц не чути.
В росі ословлені дива.
А ось і жовтий парашутик...
і... шовк зірчастий накрива...

2018

І буде час - поглухнуть і посліпнуть
оті що зрячі й зовсім не глухі.
Зашорять розум... Сплакані їх вікна
у день спекотний, у грозу - сухі.
Постануть на коліна перед глумом
і перед глупством руки догори...
Ну хто б подумав, хто б таке подумав
на початкáх життя...чи може гри?..
Дійшло до краю?.. Колесо фортуни
розкручене, а спиниться - зеро.
Не час - безчасся. Загадкові руни
провіщують безумності добро,
де всі щасливі: безум, безум, безум...
У божевіллі - воля не страшна.
Вже прийнята від розуму аскеза...
А мудрості давно уже нема.

'
Утомлений. Спочину у житах,
Косити важко. Ех, - якби ж у парі!
Шатро небес блакиттю огорта,
Забарвлений у кров окрайчик хмари.

Ганятися за міддю не проси,
Вдихати запах хліба - насолода.
Стирається руків'я у коси,
Та це свята, божественна робота.

Мій батько саме тут мене зачав,
В найкращій із усіх земній юдолі.
Ангелик тихо шепче з-за плеча,
Щ я помру колись на цьому полі.

...Гримить і блиска ген у далині,
Із під руїн лунає глас дитячий.
Сини Вкраїни гинуть на війні
І поля з хлібом більше не побачать.

23.07.2018р.

Про головне
Ну й мерзенна вискочня пиха!
Досить! Переповнений по вінця!
Я б утік подалі від гріха,
Та прощати бевзя не годиться.

Бо для нього чорнороби - тлінь,
Я ж кажу - так думати негарно.
Хліборобові - низький уклін,
Лікареві - слава і пошана.

Я іще такого не казав,
Та пора настала змити сажу:
Аби ти шпандьорив словеса
Демос день і ніч на тебе паше.

Хто із нас духовний інвалід?
Ось мій вирок: Ти - бридкий опариш.
Не поет, а творчий паразит,
Пишеш, а спільноту зневажаєш.

Чистий світ! А ти - ні те, ні се,
Недостойний навіть і огуди.
Кожен краплю сонечка несе,
Головне у цьому світі - люди!

23.07.2018р.

Прощай, любове!

Чому кохання вмерло? Знає хто?
Прийшла біда, мокрющий ніс у любки.
У ліжко чоловік вдягнув пальто,
Підштанники, два светри, шубу й брюки.

Майбутнього порвалось полотно,
Неначе в кухні престара гардина.
Вогонь любові згаснув під рядном,
А ложе, мов холодна домовина.

Закам'янів із фікусом вазон
І таргани втекли із хати скопом.
На жінці - шуба, пуф, комбінезон,
Під боком грілки стигнуть із окропом.

В трагедії буття - Кличка вина!
Місцями помінялось пекло з раєм.
Холодна батарея, льодяна,
Гарячої води також немає.

На сон грядущий муж зробив "буль-буль",
Купив "запаси" на усю зарплату.
На стелі гроно виросло буруль...
- То що, кохана? Спробуєм поспати?

24.07.2018р.

Олтар любові

Що не віршець - біда, плаксивий зойк,
Здригаються від голосіння плечі.
Не вміє люд писати про жінок,
А я умію. І люблю, до речі.

В амурних справах звідані путі,
А ти ведеш себе, неначе хлопчик.
Тулись щодня до пишногрудих дів,
Цілуй туди, куди вони захочуть.

У бевзів вічно хлюпають носи,
У розумак - продавлені дивани.
Неси цяцьки, меди, грошву красі,
І Боже збав перечити коханій!

Захоче щось,- кажи: - Один момент!
Посваритесь,- бурчи: - Моя провина!
Вона - "гав-гав", а ти їй - комплімент,
І не лінуйся стати на коліна.

Віддай від сейфу із баблом ключі,
Працюй щоденно коником стожильним.
Масаж - уранці, ввечері, вночі,
Без пропусків на свято чи неділю.

P.S.:

Біжить мужик, в руці букетик руж,
Припастм до стопи Венері мріє.
На олтаря любові ляже муж,
Жертовний агнець бекне й...околіє.

24.07.2018р.

Рефлексії

Маємо інтереси,
Черга іде у наступ.
Клацнув зубами песик,
Вправно зловив ковбаску.

Курка гребе під себе,
В зупу сідають мухи.
Може, воно й не треба?
Геть рефлекторні рухи!

Рохкають поросята,
Жмакає длань купюру.
Голод - хіба це вада?
...Хочу струнку фігуру!

24.07.2018р.

От колись була житуха –
Побивалась повитуха.

Пиячиська незугарні
Не відвідують книгарні.

Капітана корабля
Обібрали до рубля.

Шаленіють комуністи –
Не хватає їм що їсти.

Шаленіють наркомани –
Не хватає їм дурману.

Шаленіють москаляки –
Не хватає їм гілляки.

Усе, що міг, я переніс
на власну дачу, як годиться:
казковий хід у Чорний ліс,
ярки, березину, криницю,

дитячу пасіку і пліт,
барвінок, проліски, калину...
Я хочу залишити слід,
але не до чужого тину.

Бо ми живемо не одні
на цілині оцього раю,
де не люблю я кацапні,
яка до мене заглядає.

Тому що фурія сюди
іде, аби крові попити,
тому що, нібито, брати,
яким ти маєш угодити.

Удавиться, але ковтне
усе, що де лежить погано.
Воно із юдою одне,
а ми у них – філістимляни.

Бо і з-під носа загребе
усе, що бачить хиже око.
І почуваю я себе
на велелюдді одиноко.

Бо їхні зорі – у Кремлі,
бо це уже не те, що люди,
а завойовники-приблуди,
чужинці на моїй землі.
І поки будуть москалі,
то миру у людей не буде.

07.2018

Шклянка холодної
і м’яти листочок
погані жодної
мовчу, ще наврочу…
Вуж у смородині
ліворуч від м’яти
свято - уродини
знову пом’ятий
Ох і мольфарівка
ох і базікали…
йшли у Варварівку
хлопці на сідало
23-07-2018

Повзе уперто вгору плющ
вночі і вдень, у дощ і спеку.
Від вітру гнеться поряд кущ,
та до плюща йому далеко…

Управно стовбуром петля
здорового, міцного дуба.
Забравсь на верх і відтіля
вже гордо розпускає чуба.

В житті буває часто так –
сплете коріння, стовбур, гілля
і дубу вилізе на карк
те, без хребта, гнучке свавілля…

Ну що, Клички, дивились поєдинок?
Побачили нарешті справжній бокс?!
Весь бій у русі й натиску невпиннім –
це диво, це спортивний парадокс!

Дванадцять раундів – вся техніка у танці,
дванадцять раундів ударів і вогню!
Горить лице суперника багрянцем,
та пробиває знов козак броню.

Гармонія стрімких думок і тіла,
козацьких предків запальний гопак.
Звершив ти, хлопче, дуже добре діло,
для Неньки-України гарний знак.

Ніяких імітацій чи обіймів,
нічого крім напору і жаги
до перемоги, як у кращих фільмах!
Кому ж уся краса та до снаги?

Так, так – Сашко, вже легендарний Усик,
невтомний український отаман.
Дай, Боже, у подальшім щоб він русі
здолав ще не один ворожий стан!

23.07.2018

1

Доста гранатів, медуззя, анчоусів.
Погляди зваби - між ребер баранячих.
Глипає - сукню оцінює осінь:
"...як тебе звати Моніка... Аня... чи...".

2

Вечір. Увімкнено тьмяні світильники.
Пахне вологою. Випари хвої.
Марити Греєм, пливти за вітрильником?
Час хилитає пурпурні сувої.

Мушлями виклади раму Івасику.
Скільки ж багатства у будній верейці...
Мудрість-акула наїлась карасиком.
Жінка-алхімік, пакетики спецій.

3

Знову штормило - і багнеться тиші.
Музи... нудисти...
Стрибки із трампліна...
Золотоноші фіранки колишуть.
Гумор стікає з пера Насреддіна.

Віз варяниць. Насічеш таз капусти.
Схопиш безе, не допивши узвару...
Ринок буття за п'ятак не відпустить!
Носиш клепсидру і хрестик - на пару.


..........
2017

Приходить Вірш: - Пиши!
Пишу.
І шкрябаю потрохи
І щось видумую, грішу
І обростаю мохом
Колеги заздрять по перу
І крадуть дещо з віршів...
А я в думках переору
Причепурю, прибільшу...
Віват Фейсбуку - лай і лайк
Свіженькі, цьогорішні
Життя без віршів - каландайк
Отож, читайте вірші !!!
17.07.2018.

Накричав поет на мене: - Геть!
Я - титан! А ти - зі скоморохів!
Будемо стрілятися на смерть!
То ж іду наїстися гороху.

Справа тут не в тещиних грибах,
В тому, хто ловкіше пише вірші.
Тільки от біда: його "труба"
Велетенська, раз у десять більше.

Із бобом одсовую таріль,
Вже не можу, од незвички прищить.
Друг стріляє зранку до зорі,
Ну, а я тренуюсь раз на тиждень.

Стали в розкаряку поміж вільх...
Гахнула у візаві "гармата".
Гідно відповісти не устиг,
Бо зомлів од пострілу гіганта.

Сперечатись годі! Я не псих!
Ледве одкачали гіпократи.
Переможе лірик геть усіх,
Бо у нього "ядерні" заряди.

23.07.2018р.



Пихатий поет

Встав уранці. Лізу в інтернет,
Це сьогодні ерогенна зона.
Знов пихатий свариться поет,
Каже: - Майте шану! Я - ікона!

Заповзявсь учити! Сміх і гріх!
Загриза невдатних віршомазів.
На спільноту настовбурчив ніс,
Репліки - суціль смішки, образи.

Квітне як несуть меди, призи,
Критикують - то дере напірник.
Я ж боюсь торкнутися оси,
Вкусить і мене шаленець-лірик.

Ні, панове, - тут не парадиз -
Чорт із пекла (не піїт) воскреснув.
Сумно розглядаю з-за куліс
На митців ребелію словесну.

22.07.2018р.

Я не писав вірші вже років десять
Не було приводу та не було наснаги
А може просто спав і без уваги
Лишалася недограною п'єса

Можливий в римі збій і це віршем намарно називати
Це лиш потік, що обраний пробити стіни,
Ілюзії розвіяти, як з первісної глини
Нову красу життю подарувати

Це лист без меж та без вагання
Швидкий, глибокий, невгамовний крок
Чорнявих слів цих зібраних в пучок
І їх танок на білому востаннє

Це спалах відчуттів, веселий гомін
Потужний рух до світла з темряви безодні
Марш крок за кроком вчора і сьогодні
Вікторія хоробрості творця над страхом змін

Жалкують всі, що молодість минає,
І струни рвуть, і клавіші терзають:
Ах, молодість в житті буває тільки раз!

Але ж і старість вдруге не буває,
Але про те ніхто не заспіває,
Бо після старості уже не буде нас.

Надіється іще кіношний брат,
що там, де Ойкумена неподільна,
його чекає нація підпільна.
Не може пережити вічний кат,
що Україна вже навіки вільна.

Що наші рубежі – це на віки,
що наша буйна слава – козаки,
які, бувало, били вороженька,
який і нині, наче тать лихий,
паралізує Україну-неньку.

Який і досі пагубу несе
та бісами залякує усюди,
де кривославні нехристи та юди
і нині ще очорнюють усе,
аби і їх ненавиділи люди.

Який і досі дістає батіг,
коли дурному пропонує пряник.

Та після ночі наступає ранок.
І нас іще ніхто не переміг!

Ми, на землі, надійний оберіг,
а в океані - не один «Титанік».

07/18

Дозволь чола торкнутись, Імператоре
Побути біля тебе твоїм Вечором…
Ти чуєш явори шепочуть: - Брате мій
Візьми і нас у свою течію…

Дозволь мені побути твоїм Простором? -
Одна з найкращих в світі здобича
Ти чуєш явори шепочуть: - Острове
Ми ж не чужі, а близькі родичі?!

Дозволь мені від Правди відокремити
Хто спонукав життя аж до спустошення...
Ти чуєш явори шепочуть: - Саме тим
Тебе, наш Царю, з Днем народження!
22-07-2018