Старість – міра.
Старість – миро.

Старість – горе.
Старість – гирло.

Старість – кара.
Старість – карма.

Старість – брила.
Старість – брама.

25.08.2017

Сливи, - кажу я їй, а вона мені – перса!
Сливи, - кажу я їй, - подивись он зліва
Злива, - каже вона, - буде злива
Певно обсиплються сливи…
Сині серпневі солодкі
Спокусливі
Сливи
Узяв би їх пес!…
Зліва чи справа чи просто піднявши очі –
Хочу їх, хочу їх, - каже вона, - їх хочу
Певно, шовкові на дотик чи, може, теплі,
Уже доторкаюся їх, уже й пальці стерпли
Небо тримати, сливам тримати долоні
Понад усе люблю їх щойно, коли медові,
Понад усе люблю їх потім, коли солоні, -
Каже вона, - дивися які чудесні
Ці сливи небесні
Я їй кажу - то їж!
А вона мені – ні, не можу
Хай вже впадуть, ляжуть на землю розкуто
Тоді, видко, буду
А зараз не можу під ніж таке диво –
Сливи, - каже вона, - які сливи!

А дощ цей такий спасенний
опісля жаскої спеки,
великі блискучі краплі
пожадливо п'є земля.
І гулко шкварчать під небом
дахи, мов гарячі деки,
і чути, як б'ються хмари
за першість іще здаля.

І листя дерев пов'яле
вилизує всю вологу,
кожденьку цілющу крапку
розжареним язиком.
У пару густу вповилась
упріла за день дорога,
сковтнувши нарешті чорний,
застряглий у горлі ком.

Довкола невгамна радість,
усе підставляє тіло
під цівки, такі приємні,
аж звівкує все єство.
І навіть їжак вилазить
зі сховку свого несміло,
аби голочки відмити
і влитись у торжество.

І я вибігаю також
під дужу серпневу зливу,
і тішуся мов дитина,
промовкнувши вже за мить.
Угору здіймаю серце
і світу кричу - щаслива,
бо дощ цей приносить звістку,
що буде надія жить!

20.08.17 р.

Ми випадково тріснулись лобами,
Влупила довбня в газовий балон.
Тверді у неї роги, наче камінь.
Я ж ніжний, мов метелик-махаон.

Яскраві ув очах злетіли бджілки,
Нагнало гулю розміром з яйце.
Хитнуло, наче перепив горілки,
Як всохла грушка зморщилось лице.

Застрягла діва у жарких обіймах,
На грудь її схилилося чоло...
Отак в моє життя зійшла царівна,
Кохання раптом в грудях ожило.

Піймав жар-птицю голими руками,
Зацвів зненацька висохлий садок.
А далі - шлюб, дітки, дрібниці, плани,
В нотатках цих поезії рядок.

Платитиму за грубощі довіку,
Отак мене наказують боги:
За все життя разок ударив жінку -
Одразу шлюб, подружні ланцюги.

25.08.2017р.

Феєричне ВІДГОЛОССЯ
(як втор до нічних Русалій):

"Пливе човен, води повен,
та накритий лубом.
Не хвалися, козаченько,
кучерявим чубом.
Бо прийдеться-доведеться
чуба підбривати,
Молодого козаченька
у Січ віддавати."

(Розчісує коси Русалка, ритмічно здіймаючи гребінь…
Хвилюється море широкими рівними хвилями…
Десь далеко - ген-ген - піднімається сиза завіса і випускає з обіймів низку козацьких човнів, що пливуть граціозно, мов чайки. Попереду чайка гетьмана Петра…)

ХОР козаків у човнах:

- Ой повійте, вітри да й низóвії!
Гей, на паруси да й шовкóвії!

ГОЛОСИ козаків:

- Ой сидить козак да й на демені…
- Гей, він деменом повертає…
- Гей, він демоном поглядає…

ХОР козаків:

- Ой пливе судно да й одним одно…
Сидить турчин сам із туркинею,
сидить турчин сам із лебідкою,
а вона трима голку з ниткою…

ГОЛОСИ козаків:

- Вишиває собі вишиваночку…
- … да й миленькому…
- … да й коханочку…

ХОР козаків:

- Ой кому, кому се шиття буде?

ГОЛОСИ козаків:

- Ой чи турчину?..
- чи татарину?..

ХОР козаків:

- Чи козàченьку…
ще й отàману!..

(співає):

"Ой літа над морем сивий соколонько
да й по своїх висях-високостях…
- Чого сь похилила, сива головонько,
да й по своїх мислях-молодостях?.."

ГЕТЬМАН Петро (відспівує):

"Що ті молодості
повні палу й млості
за косою, за красою,
що не має дому…
На серденьку - туга,
що не має друга…
Чи вам, браття,
на то знàття,
чи мені одному?..

ХОР козаків
(відповідає співом):

"Сагайдо-соколе!..
Гей, життя - не поле!
Не журися… Озовися,
хто там люльку курить!
Жура серце коле…
Козацькая доле -
та, що коник не об'їде
й дівка не обдурить!"

ГЕТЬМАН Петро:

- Не годиться нам водиться
з красними дівками…
Краще з лиха похмелиться
межи козаками…
Гей, ви, хлопці молодії,
маєм коні воронії,
маєм сідла дорогії,
узди золотії!..

ГОЛОС козака-нетяги:

-…Раз нетяга похвалився
золотим жупаном…
Поголився, похмелився -
і став… отаманом!..

(натяк на гетьмана Петра. Сміх).

ГЕТЬМАН Петро:

- Я не був з дитинства паном -
і тепер не стану…
Коник сивий, ум кмітливий
личать отаману…
Мо' і справді,пане-брате,
був я необачним,
що проміняв жінку… хату… -
звуся Сагайдачним…

(наспівує):

"Мені з жінкою не возиться..."

ХОР козаків
(підхоплює):

"Мені з жінкою возиться..."

ГЕТЬМАН Петро
(на повен голос):

"А тютюн та люлька
козаку в поході
знадобиться!"

ХОР козаків
(широко, на всі груди, так, що співає небо… і море…):

"А тютюн та люлька
козаку в поході
знадобиться!"

(Якийсь час простір дзвенить розлогим козацьким багатоголоссям… Пауза).

ГЕТЬМАН Петро
(бадьоро):

- А по сьому, други-брати,
нумо веслувати.
Будем турка воювати,
землі здобувати.
Здобудемо степи й луги
помежи лиманом…

ХОР козаків
(беручись за весла):

- Пошли, Боже, нам потуги
гетьмана з Османом…

ГЕТЬМАН Петро
(з поглядом перед себе):

- Гей, вбереться синьо-злато
козацька голота,
як двигнуться від гармати
Стамбульські ворота.

ХОР козаків
(веслуючи):

- Гей Османе, вражий пане…
Нумо, хлопці, гея-я-я!
Оце тобі приношане
від Сагайдак-бея!

ГЕТЬМАН Петро:
(гнівно)

- Оце тобі приношана
тятива печена…
Оце тобі, тàтю*36, шана -
моя наречена!

(За виданням "Епоха В'янучих Троянд". - Львів:Сполом,2014)

(Осуд Далеких Голосів спадає на Білу Троянду болючим градом. Її тендітна постать никне все нижче і нижче, голова похиляється в німому стражданні…
Наче на крилах лелеки злітає над горизонтом і пірнає у світанкове небо пісня її дівоцтва…)

ГОЛОСИ українських дівчат:
(співають)
"З вечора тривожного аж до ранку
вишивала дівчина вишиванку.
Вишивала дівчина… вишивала –
у сорочку білую душу вклала.

Та чорная ниточка - розставання,
а червона ниточка - то кохання.
Та чорная ниточка часто рвалась,
а червона ниточка легко слалась.

Піду я в неділеньку на гулянку,
подарую милому вишиванку…
Сердься, мій соколику, чи не сердься -
будеш ти носить її коло серця!"

ГОЛОС Білої Троянди Щастя
(притомніючи):

- Болить мені і досі та співанка…

ХОР далеких голосів:

- Бо то судьба твоя - не вишиванка!..

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Межи своїх була я рукоділя…
… Аж на Петра, коли прийшла неділя,
приїхав гетьман, щойно із походу, -
мені намисто дарував на вроду -
а я… молилась Богу на світанку
і на дорогу слала вишиванку:
"Ой дорого-доріженько,
на пороги-воріженьки
ти стелись, сорочко біла,
та все милому до тіла,
аби шабля не рубала,
аби куля не займала,

аби стужа і пожежа
кості не ламала.
Ой стелися,вишиванко,
стелися,не гайся!
Доки стане… та й до ґанку,
додому вертайся!"

Далекий ГОЛОС:

- То й що, Настуню, легко нитка слалась?

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Поїхав гетьман… Ну, а я… зосталась…

Далекі ГОЛОСИ:

- Бо ти, Настуню, тяжко согрішила…
- В святу неділю, на Петрівку – шила…
- Ще й на дорогу слала вишиванку…

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- … На крилах ібіс виніс бусурманку…

ХОР далеких голосів:

- Лелеча доле, де твоя співанка?..

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- На Чорне море впала вишиванка!

ХОР Далеких голосів:

- Як Чорне море стала вишиванка!

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Бо й справді, вишивала бусурманка…

ХОР далеких голосів:

- Ой море, море - як недоля, чорне…
Душа лелеча, хто тебе пригорне?
Ой море, море - як кривава рана…
Душа лелеча - вічна роксолана!
Ой море, море - сиве, як той ранок…
Лелеча доля - доля бусурманок!

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Лелеча доля - то тяжка розплата…
Лелеко-ібіс, де твій край? Де хата?

ХОР далеких голосів
(танучи в небі):

- … На згарище йому не вороття…

ГОЛОС Білої Троянди Щастя
(навздогін):

- … Осман і син - тепер моє життя!..

ХОР далеких голосів
(напівчутно, з висоти піднебесся):

- … Ти ради них покинеш Україну!..


ГОЛОС Білої Троянди Щастя
(силуючись злетіти навздогін):

-… А що для жінки вище за дитину!!!

(про себе наспівуючи):

- А-а, а-а… котки два,
шарі-бурі обидва…
Один пішов на миші,
другий люлю колише…
А ти, коте бурий,
пряди срібні шнури…
А ти, коте чорний,
сідай в срібний човен…
Сідай в срібний човен,
лови рибки повен…

(Біла Троянда Щастя поринає в глибоку задуму. Камертоном до напотаємніших дум Гюль-Хуррем озивається пісня з нічної феєрії. Це та ж Неприкаяна Русалка, що вернувши на дно, розгойдує гребенем хвилі…
Хвилюється море… гойдається берег… нуртує Гаремний Сад…).

(За виданням "Епоха В'янучих Троянд". - Львів:Сполом,2014)

Вчорашній світ розтанув, наче дим,
Новий світогляд зріє на руїнах.
Не маючи ні кредо, ні мети,
Він ігнорує оплески і кпини.

Самотній спогад крізь малу шпарину,
Мов блискавка, майне вряди-годи,
Щоб розум, не помітивши заміни,
Чекав надалі неймовірних див.

Наївна віра, прагнення оманні
Торкають міражами дух людський
І променів із темінню змагання

Приваблюють уяву на віки.
Ілюзіям умисне потурання
Життя карає опіком легким.

2017

Задивилася, заблудилася
у офірних твоїх речах.
Снила-яклила, обіймаючи,
у полоні химерних зваб.

Вчасно стрималась, і закочую
пристрасть легітну у глибінь,
хоч і хочеться
на життя одне
заблудити тебе в собі.

24.08.2017

(Пісні-плачі Гаремних Троянд викликають з пам'яті Насті Повчанської - Гуль-Хуррем щемливі образи краєвидів рідного хутора: байрак… предковічний ліс… ось і дуб, побитий громом, і три тополі, де зійшлися чумацькі шляхи… а ось і озерце, де застигли на поверхні білі квіти латаття…
Білі квіти латаття - символи Діви Марії… Непорочності та Чистоти…)

ГОЛОС Гюль-Хуррем (Білої Троянди Щастя):

… Оце й усе, що виплило з озерця…
Латаття біле… смуток біля серця…
На дні - мій човен, а душа - Русалка,
що в невід заманив чужий рибалка -
султан Осман… Він молодий і дужий…

ХОР Гаремних Троянд:

- А твій Петро в походах занедужав…*25

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Все в Божій власті…
Все в руках Аллаха…

ХОР Гаремних Троянд:

- … То хто ж ти, Насте?

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Жінка падишаха…
Володарка морів і суходолів…
… Ой, доленько!.. Ой, доленько!.. Ой, доле!..

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:
(стинання)

- Ой, доленько!.. Ой, доленько!.. Ой, доле!..
- Неволенько!.. Неволенько!.. Неволе!..
- Мій боленьку!.. Мій боленьку!.. Мій болю!..
- Не нарікай на волі... на неволю!..
- Поволі йде... втіка життя поволі!..
- По волі Бога в'янем у неволі!..
- Немає волі, то й немає долі!..

ХОР Гаремних Троянд:

- Ой, доленько!.. Володарка - в неволі!..

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Намарний крик - стинання ці далекі.
Мене Стамбул нарік "султан-хасекі"…*26

ХОР Гаремних Троянд:

- Не обійшло тебе жало́ осине…

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- У нас з Османом син… Ликуй, о сіне!

ХОР Гаремних Троянд
(ликуючи у своїй рідній, православній вірі, возносить гімн до Богородиці)*27:

- Царице Неба, Божа Мати,
Пречиста, Пресвята!
О, як Тебе не обожати,
Родителько Христа?
Ти світла небесам леліє,
Пренепорочная Маріє,
хвала Тобі, хвала!

(в найвищу мить осанни Богородиці з мінарета озивається муедзин*28. Він проспівує слова азану*29: «лла ілла іль алла, Магомет регуль алла…»*30.
Душі Гаремних Троянд у сум'ятті…)

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

- Азан співають… Час настав молитись…
- Аллаху себто треба поклонитись…
- Ще мить - і зійде сонця ясен лик…
- Стеліть мерщій під ноги намаз лик…*31
- Бо то не жарт! Муфті*32 готує плаху
усім, хто не поклониться Аллаху…
- Ось Гюль-Хуррем - і та невольна птаха,
хоч і султана… жінка падишаха!*33

(Гаремні Троянди, серед них і Гюль-Хуррем, припадають до землі обличчям до схід сонця, і завмирають в глибокому поклоні, простеливши під ноги ритуальні килимки).

ГОЛОС Білої Троянди Щастя
(знічений після скоєного святотатства):

- Душа, мов ібіс*34, блудить спозаранку…
Лелечий світ осудить бусурманку…

(За плечима Гюль-Хуррем виникає постать Жінки з Лелечими Крилами. Наче Ангел-Хоронитель над Прірвою оберігає вона Білу Троянду Щастя у нападних хвилинах душевної тривоги. Дивиться крізь неї довго… проникливо…
Розтривожений голос Гюль-Хуррем викликає супроти себе докірливе багатоголосся).

ГОЛОСИ
(далекі, наче з вирію):

- Ти бусурманка?..
- Молишся Аллаху?..

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Я християнка… вірна падишаху!

Далекий ГОЛОС:

- Султан-хасекі?.. А у нас ти -- Настя!..

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Я Гюль-Хуррем… Троянда… Біла… Щастя…

Далекі ГОЛОСИ:

- Троянда Щастя… у садах Османа!
- То ти дружина того бусурмана…

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- В султана мого - личка чорноброві!

ХОР далеких голосів(широко):

- … А присягала гетьману Петрові!..

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Султан-хасекі - українська бранка!

Далекі ГОЛОСИ:

- … На тобі що: ізар*35 чи вишиванка?..
- … Яка ти біла… як сама сметанка…

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Султан-хасекі - не раба-коханка!..

ХОР далеких голосів:

- Султан-хасекі - не раба-коханка?!
Хасекі - значить!..

ГОЛОС Білої Троянди Щастя
(усвідомлюючи свою поразку):

- … Значить… бу-сур-ман-ка!!!


(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014).

"Пливе човен, води повен,
та все хлюп, хлюп, хлюп, хлюп…
Іде козак до дівчини,
та все туп, туп, туп, туп…

Пливе човен, води повен,
та накритий листом.
Не хвалися, дівчинонько,
червоним намистом.

Бо прийдеться-доведеться
намисто збувати,
Молодому козакові
тютюн купувати…"

(Місячне світло вирізняє з-поміж танцюючих Русалок-Троянд постать у Білій льолі, з коштовним турецьким намистом кольору гарячої крові. Це - Душа Насті Повчанської, нареченої гетьмана Сагайдачного. Вона веде танок, ніжно тулячи до грудей білі квіти латаття).

ГОЛОС Гюль-Хуррем
(Білої Троянди Щастя)*12

Я теж … я теж хвалилася намистом …
У нас вже й ліс прощається із листом …
А тут - зелені хвилі кипарису,
а тут тобі ні поля, ані лісу -
гаремний сад … сераль …*13 та мінарет …*14

Жіноча доля … Доленька … Кисмет!..*15

(на голос Гюль-Хуррем, Білої Троянди, озивається тужно сопілка -- "кавал", а за нею семиструнний саз *16, дербук та кімане *17, гуде в кілька дуд тулуб-зурна *18. У ніч лине легка, як серпанок фередже *19, і задумлива, як настрій Білої Троянди, східна мелодія…
Вона змушує Русалок-Троянд змінити свою подобу. Тепер вони, наче Гурії *20, виконують деякі фігури з танцю одалісок*21, при цьому зітхаючи на свою підневільну жіночу долю).

ЗІТХАННЯ Гурій-Троянд:

- Жіноча доля… Доленька… Кисмет…
Не вирватися нам з її тенет…

(Гурії-Троянди простягають Гюль-Хуррем плоди дерева гільйюн*22, що нагадують Білій Троянді покинутий сад коло рідної хати на Україні…)

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

… Один лиш сум стернею серце коле,
як намалює пам'ять Дике Поле,
наш сад уповні… хатку… батька й неньку,-
озерце… човник… і мене маленьку…
В руках весельце… і латаття біле…

Ті дні,як сивий дим,відлебеділи…

(співає)
"Візьму коновоньки, та й піду по воду,
а там хлопці-риболовці,
козацького роду.

Хлопці-риболовці, козацького роду,
візьміть мене на той човен,
перевезіть через воду"…

… Зажура впала поміж берегами,
вже й Дике Поле вимело снігами,
жалі-дощі… та ревний смуток-вітер
на згарищі прощальні сльози витер.
Немає більше двору… ані хати…
Не виглядають доню батько й мати,
не наповняють мед-вином барильця,
і не бажають щастя повні вінця…
Та й на пречисте свято Покрови
мені вже не покриють голови…

(уява Гюль-Хуррем малює християнський храм на свято Покрови. Українські дівчата-відданиці вклякають у молитві, похиливши голови перед образом Матері Божої):

- Покровонько, Покровонько,
покрий мені головоньку!
Щоб була я молодицев -
чорнобровов, білолицев,
з чоловіком молоденьким
і з дитяточком маленьким…

(Божий храм відлунює дівочим співом):

- Пресвятая Богородице,
спаси нас!

ГОЛОС Насті Повчанської
(по дії Білої Троянди Щастя)
у супроводі хору "Ой хто з вас терпить!"*23:

- Радости моє серце ісполни, Діво,
світа Твоєго зорями просвіти,
всіх скорбящих радосте,
і обидимих заступнице,
і странствующих утішеніє…
О пресвітлий облаче, Мати Божія!
Нас побіждающия - побіди,
обидимих заступи,
странствующих посіти,
і гріхи розгріши,
єлика бо хочеши,
можеши…

(відлунює спів):

- Пресвятая Богородице,
спаси нас!


ХОР українських дівчат:

- Богородице-Діво, радуйся!
Радуйся, вірних спасеніє!
Радуйся, сліз утішеніє,
вселенная похвало…
Гріховну печаль потребляющи,
воістину Тя ісповідуєм,
в надії на Тя не погибнем, но
да ізбавимся, грішні, от бід…
Заступнице рода христ'янського,
не презри молєнія нашего,
милосердія двери отверзи нам,
і прибіжище же,
і покров…

(відлунює спів):

- Пресвятая Богородице,
спаси нас!

(Слова молитви і церковний спів напливають на Гурій-Троянд холодною хвилею. Вони наче прокидаються з глибокого сну, що гнітив їхню пам'ять і волю…
Сильний порив вітру зриває з них серпанкову машкару і оголені Душі Троянд опиняються сам-на-сам зі своїми думками, повними розпачу і жалю).

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

- Покровонька, Покровонька…
Болить моя головонька…
Гей, байраче,
за мнов плаче
рідна сторононька!

- Гей, у полі
три тополі
морозом прибиті…
Мої коси,
як покоси
столочені в житі…

- Покотися, мій віночку,
по зеленім дуб'ю…
Віддай мене, Покровочко,
за кого я люблю…

- …За ким нічки не доспала
з вечора до ранку…
Задля кого вишивала
шлюбну вишиванку…

Голос Білої Троянди Щастя:

- В кого очки, як терночки,
личка чорноброві…
Віддай мене, Покровочко…
гетьману Петрові…*24

- Покотися, мій віночку,
бочком по дубочку…
Пошли мені, Покровочко,
за рік колисочку!

- Ой повішу на дубочку
тую колисочку…
Пошли мені, Покровочко,
синочка, ще й дочку…

- Ой котися, мій віночку,
та не падай в воду…
Не питайся, моя дочко,
якого ти роду…

- Ой котився мій віночок,
та й пірнув в озерце…
Мій синочок, як дубочок, -
Але… плаче серце…

(За виданням "Епоха В'янучих троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014).

Терпко пахнуть вночі верболозом
Згуслим небом просочені вулиці,
Шелест кроків рідких перехожих
Розбивається лунко і губиться
Мла ховає й хати перекошені
І величних бетонних велетів,
Не підскаже: блукаєш ти в осені
Чи згубився посеред весни ти
Вийти, вирватися із туману,
Потонути, забутися, злитися,
Те чи інше, гадати намарно,
Просто бути - не дати скінчитися

2017

Любіть Україну,
Як матір єдину,
Як рідну дитину любіть
За мову співучу,
Калину квітучу...
За синєє небо - Любіть!

Любіть і старайтесь
Для неї створити
Добробут і щедрі столи,
Щоб діти й онуки
Онуків правнуки
Щасливо до звершень ішли.

Від прадіда-діда
Тужливо-журливих
Пісень залишилося нам
Щось треба міняти,
Щоби не віддати
У спадок їх нашим синам.

29.05.2014.

Рука поета сіє міражі.
Почути можна, а торкнутись - годі.
Його думки - столезові ножі,
Слова - це ноти чарівних мелодій.

Доглянутий росте і... пахне сад,
І кожна гілка як жива картина.
У віртуоза там панує лад,
То ж квітне пишно, рясно, білопінно.

Приходь сюди, куштуй смачні плоди -
Вони солодкі, запашні, дозрілі.
Іду у світ садить нові сади,
Допоки ще не відлетів у вирій.

23.08.2017р.

Не можу не писать – потреба
Гіркі ці зроджує слова.
Пробач, бо нагадав про себе,
І, може, настрій зіпсував.

Судилось пекло це поету –
Палає піді мною хмиз!
Немов би з водоспаду в Лету
Лечу я головою вниз.

Ти будь безжалісно жорстока –
З холодним блиском у очах.
Нехай страждання це високе
Осяє мій тернистий шлях.

Знайди коханого нового,
Бажаю щастя я тобі!
Напевне так потрібно Богу,
Хай буду скніти у журбі!

Нехай мені ти серце виймеш,
В зажури кинувши льоди.
Нехай же іншого обійми
Тебе зігріють назавжди!

Хай буду мовчкома терпіти,
Коли без жодного жалю
Потопчеш ти любові квіти,
Які до ніг я простелю.

О світлоносна Незабудко,
Вклоняюсь, дякую тобі!
І золотаві зорі смутку
Посію в небі голубім!

24.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

Засуджено в Едемі смоківницю:
Плодів не буде. Так угодно Богу.
Смачні занадто. Хай ростуть кислиці.
Для вискочнів це буде засторога.

Краса - вогонь. Пече нестерпно очі.
А Він ревнивий, заздрісний, лукавий.
Нехай черва довершеність поточить,
Покриє листя патока іржава.

Буяє дереза, чортополохи,
Бамбук у небо вистромив кинджали.
Інжиру віти обростають мохом,
Пусті суцвіття покривають галли.

Смоква усохла. Піде на багаття.
З пилою садівник крокує садом.
Від клумби чути крики і прокляття:
Божок ламає запашну троянду.

(за мотивами твору Оксани Розум)

22.08.2017р.

Уперся погляд у задок,
Від захвату здригнувся прутень.
Щасливий хтось збира медок,
Аж заздрість розпирає груди.

Дзвенить залізний каблучок,
Стріляю поглядом на литку.
Я - чоловік, а не дрючок,
Попробую зірвати квітку.

Сяйливе чудо, озирнись!
Воно почуло, стало боком.
Поглянув... і перехрестивсь:
Вусатий дядько мружить око.

На пузі - майки драний шмат,
Цицьки з пружного силікону,
Упало серце поміж п'ят
Неначе стіни Єрихона.

Довкола підступ і обман,
Над тілом чиниться наруга.
У цьому віці я - профан,
Відсутній зір, немає слуху.

В очах навроки, галюни,
Нікому геть немає віри.
Вчиню екзамен для жони,
Коли вернуся до квартири.

23.08.2017р.

1.
Серпень щодня голічерева, –
Де там ще ті холоди!
Міцно тримаються де′рева
Ледве достиглі плоди.

Пальчики не розтискають –
Байдуже, спека чи дощ.
В затишку крони і скраю
Моляться літечку, бо ж

Необережним рухом
Гілки торкне тятиву…
…Яблука-відчайдухи
Сторч головою в траву!

2.
Пишні віти водоспадом.
Літо – солодом до губ.
Яблуневе серце саду
Вечір слухає: гуп… гуп…

Аритмія часу. Віще…
Людям – стрес.
Деревам – струс.
(Скибки яблук на горищі).

Тиша…
Гуп… гуп… гуп…
Як пульс.

17-18.08.2017

Ми перестиглі ягоди ожини,
За життя тримає нас півподиху.
Кинуті, шукаємо, як впасти,
Серпня відгоріле чорне золото.

Мовчки злотне листя вижовкає,
Блякне потихеньку, сохне, тліє.
З тихим гуком впало із гілляччя
Літо, безнадійно перезріле.


2017 р.

(У мелодійні передзвони погідної ночі по Великодню тривожно вривається тупіт кінських копит. Спочатку приглушений, тупіт все наростає і ближчає. Тривога підповзає, мов гадина... Погідну темінь ночі враз освітлює полум'я заграви. Незабаром шалений тупіт поглине мелодію сміховиння, і в блисках заграви вирвуться з пітьми зловіщі тіні Чорних Вершників з диким оскалом і монотонним свистом. Їх криві шаблі та отруйні стріли змітатимуть все на своєму шляху).

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

- … Я бачу сон … Страшний, тривожний сон -
летить, летить ворон з чужих сторон.
Лискучим змієм злизує блакить,
а під землею туром тупотить …

(лунає феєричне багатоголосся в дусі великодньої перебранки).

Феєричне БАГАТОГОЛОССЯ:

- Гуп-гуп, гуп-гуп,
чи я тобі люб… люб…?

- Поза тини, за городи -
ой чи старий, чи молодий…?

- Гуп-гуп …
- люб … люб …

- гу-у-па-а́ …- лю-ба́ …
- лю-ю-ю-ба-а-а …
- згу-у-у-ба-а-а …

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

- Гуде земля … і сліпнуть небеса…
Лискучий змій за тини заповза…
А позад нього – пустка… ні трави…
Дзвіниці-вдови… Спалені церкви…
В лелечих гніздах - зграя гайворон…

Наїхав Чорний люд з чужих сторон!

Подався тур до роксолан - у брід!
Кровавий слід з-під турових копит…
А роги в тура - шабля в татарви…
Лежить козацький труп… без голови…

А онде в землю врите немовля,
до неба слово "мати" промовля…
Вона ж дзьобатим кинута, як сир, -
на втіху, на розплату, у ясир… *11

ГОЛОС української молодиці
(по дії Безіменної Троянди):

- Косо ж моя пещеная,
на кого ти поручена?
При сонечку - хрещеная,
при місяці – потурчена…

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

- На наші стріхи - чорне вороння.
Крячить - і сонця схід наздоганя …
Нагнало край гостинця, та й обсіло,
та в колисонці сонце погасило …

(співає):
"А-а, люлі-люлі,
налетіли гулі,
та й сіли на люлі
в сивенькій кошулі,
в красих поясочках
сіли на тиночках,
в червоних чоботях
сіли на воротях.

Воротонька - рип-рип …
Колисонька - скрип-скрип …
В колисонці донця,
як ружа на сонці …

А-а, люлі-люлі
налетіли гулі,
гулі - срібнопери
гублять дрібні перли …

А-а … а-а … а-а … а …"

… Прокинулася - згарище – пітьма …
І я сама - о, боже мій! – сама …

(Голос Пурпурової Троянди раптово уривається. "Рус-Хуррем" -- Троянда Втіхи стоїть заклякла від жаху. Місячне світло довкола неї гасне. Натомість на її голос озиваються інші Троянди Гаремного Саду. Тремтячі голоси квітів нагадують пориви вітру, що грається морською хвилею).

ГОЛОСИ Гаремних Троянд

- … і я – сама …
- … і я – сама …
- … і я … я-са …
- са … ма … ма-мо-о-о …
- не … ма …
- сама-а-а …
- … ма-а-а …
- … … а-а-а … а-а-а …

(наче зірвані пелюстки троянд, спадають обривки слів. Вони то перегукуються між собою, то накладаються один на одного. Згодом окремі звуки зливаються в один протяжний звук, з якого поступово виростає мелодія пісні.
Мелодія виринає з хвилі і повертається в неї як Душа Русалки, що затужила за своїм минулим життям і вийшла на берег, аби при Місяці нагадати забутий танок кохання. Неприкаяні Душі Гаремних Троянд справляють Русалії).


(За виданням "Епоха В'янучих троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014).

(Місяць уповні оглядає Сад своїм холодним блискучим Оком. Його луч облюбовує голівку Троянди кольору Темного Пурпуру).

ГОЛОС Рус-Хуррем, Роксолани
(Пурпурової Троянди Втіхи)

- … Втіка ріка. Біжить, тече вода …
Ох, я була весела молода!
Бувало, тільки сонечко - на тин,
а я вже сміхом буджу Рогатин:

(співає)
"Розлилися води на чотири броди.
Ой дівчата, весно-красна,
зілля зелененьке!

А в одному броду зозуля кувала,
зозуля кувала - літечко казала …

А в другому броду щука-риба грає,
щука-риба грає - кригу розбиває …

А в третьому броду соловей щебече,
соловей щебече - злоті трави кличе.

А в четвертім броду дівчинонька плаче,
дівчинонька плаче - за нелюбом йдучи …

Дала мати доньку в чужу сторононьку …
Гей,гей, мати - лихо знати,
за нелюбом жити!"

… Скресає лід на Липі … Ані лиха!
Весна уже в дорозі - юна, тиха …
Її чекають з миром на гостинці -
паски у церкві святять рогатинці …

На День Великий дзвони в небі грають.
Господарі свячену "долю" крають.
На рік погідний, днину ясну, гожу,
мій батько рідний править службу Божу …

(голосу набирає церковний спів
"Христос воскрес!", на тлі якого
виразно проступає Голос Батька,
що зупинився для благословення
в утворі "царських" воріт.)

ГОЛОС Батька Роксолани - Насті Лісовської:

- Дай, Боже, громаді
на той рік діждати,
та теє свячене
на Світле Воскресеннє
у щасті, здоров'ї
та при своїй хаті
споживати …

Христос воскрес!

Великоднє БАГАТОГОЛОССЯ:

- Воістину воскрес!

ГОЛОС Насті Лісовської - Роксолани
(по дії Пурпурової Троянди Втіхи):

- Мужі статечні, жіночки-лебідки …
Вінки … квітки … хустини та намітки …

Хрещаються брат з братом, батько з сином …

Великоднє БАГАТОГОЛОССЯ:

- Христос воскрес!
- Воскресне Україна!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

- А кругом церкви, тут же, на леваді
дівчата з парубками - в парі, в ладі -
"шуму́ють", "вороба́ють", "просо сіють" -
якої знають і якої вміють -
"ламають вражі мо́сти", "гатять пру́ди",
та налітають в жарт, як "тури-люди".

(Дівчата та парубки стають супроти у два ряди. Співаючи, ряди то наближаються, то віддаляються один від одного. Врешті парубочий ряд згинається в коло, "полонячи" руками дівочий гурт. Дівчата "лякаються", кидаються врозтіч. Парубки -"тури" поволі випускають їх з кола, "замикаючи" в середині облюбовану дівчину."Бранка" намагається втекти, вирватися "на волю" - та даремно…)

БАГАТОГОЛОССЯ великодньої перебранки:

- Наїхали тури-люди, матко наша!
Наїхали тури-люди, чи ти наша!

- Чого ж вони наїхали, - я ще ваша …

- Чи підеш ти за турина, матко наша!
- Ой чи старий, чи молодий? Я ще ваша …

- Старесенький, сивесенький, матко наша!
- Я сторожу, та й не можу. Я ще ваша …

- Молоденький, гарнесенький, матко наша!
- Я - по рожу, тепер можу. Я - не ваша …

(Дівчина - "бранка" обирає собі "турина" з кола, дарує йому квітку "на викуп". "Ланцюг" рук відкривається - і пара покидає коло).

- А нумо, гуртом до Гнилої Липи!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

- Смішки та співи … Мелодійні скрипи -
до серця – серце … руки - до руки -
то хлопці влаштували "гойданки" …

Бо кажуть люди: в гойданці – спасення …

Отож, на свято світле - Воскресення -
від злого духа, хворості, біди
ми гойдалку сплели біля води...

Парубоче БАГАТОГОЛОССЯ:

- Гой-да, гой-да -
висить Юда!

Дівоче БАГАТОГОЛОССЯ:

- Гой-да-да, гой-да-да -
а нам горе - не біда!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

- На дуду дме музика - гей, гуляночка!
В таночку личко миє "подоляночка",
а поруч неї плава "білодан" -
Остап, Івась, Микитка, чи Богдан …

І мліють груди - хто?.. по кім зітхає?..
Там видно буде - хто кого кохає -
чия голівка змаяна в барвінку,
і чий качурик в гороховім вінку …

(дівчата "плетуть" коло хороводу, підіймаючи руки вгору, а "качурик" в "гороховім" вінку проходить між руками, наче крізь ворота)

ДІВОЧЕ БАГАТОГОЛОССЯ хороводу (у співі):

- Ой не ходи, качуроньку, в горохо́вім ві́нку,
вибирай си, качуроньку, щонайкращу дівку.

- Не казала мені мати кралі вибирати,
а казала мені мати сиротоньку взяти …

- Теши, сину, ясенину - буде добре клиння,
бери, сину, сиротину - буде господиня …

- І та файна, і та файна, і та непогана,
межи ними Марусенька - як намальова́на!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

- … Заходить сонце за рогатим тином,
прощається надвечір з Рогатином,
а місяць з високості - на поріг,
заходить в гості, наставляє ріг …

Курні хати втомились, не димлять.
Щось димарі про зорі гомонять.
Пихтить від жару піч, байки скрегоче,
допіру розговілась - вже й не хоче!

Вляглися зручно спати на печі
миски та глеки, "вуса"-рогачі …
На ганку двері хрипло не риплять -
всебожа згода … мир … і благодать …

Ані шелесь тобі, ні "кукуріку" -
не чути ані лайки, ані крику …
Гульвіса-вітер зважує на тин …

… Ба, навіть в сні сміється Рогатин.

(В повітрі до пізньої ночі у супроводі дівочого та парубочого сміховиння дзвенить великодня гагілка... голосом Жінки з Лелечими Крилами):

"Кроковеє колесо,
кроковеє колесо
на гостинці стояло,
много дива казало…"

(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)

У полоні, ілюзій полоні,
ми живемо, про дійсність забули.
Полонять нас не маки червоні,
а думки про далеке минуле.

Полонить нас гірке сьогодення,
до життя відбиває охоту,
позбавляє святого натхнення
і занурює в біль та скорботу.

У полоні, фантазій полоні,
про кохання своє забуваєм,
все тримаєм синицю в долонях
й журавля в вишині споглядаєм.

22.08.2017

Лірика – то музика віршів,
римами із неба ніжно лине
і сідає пухом тополиним
на вівтар зболілої душі.

22.08.2017

Своїми руками ліпили ми біди…
Про гречку мовчу, це лише пасаж
В нім спраглим на правду приткнутися ніде
Хіба що піти у нічийний гараж
Забитися в кут до чужої кімнати
Хай із гортані поскапує гнів
Зневіра те саме, що в полі нітрати
А може на краще? все таки гній…
22-08-2017

Нас потихеньку засипле піском,
Наші будинки, наші копальні.
Струшуємо піщини з чобіт,
Але вітри безжальні.

В нашого бога ув оці алмаз,
На голові - сомбреро.
Кайло в руках, під ногами - страх.
Де він, наш бог, тепера?

Вітер заквилив, неначе койот,
Пісок полірує цеглини.
Ходімо скоріше, хлопці, йдемо!
Ми відбуваємо нині.

2017 р.

Небо й пекло грають в шахи,
Люду рвуть голів пуки.
Москалі, татари, ляхи -
Тури, коні, пішаки.

Шахівниця - Україна.
Наші душі - на кону.
Батько ліг у домовину,
Дід сховався у труну.

В небі крешуть блискавиці,
Чорна хмара з-за Карпат.
Густо крапає кровиця -
Пишно квітне райський сад.

Чорт змуровує редути,
Чорній зраді мостить путь.
В казани пливуть іуди,
За собою люд ведуть.

Янгол взяв потроху гору,
(пекло в розпачі гуде):
Шахував голодомором -
Переповнено Едем.

Кажуть, нам послали Сина,
Він до криків не глухий.
А чи встоїть Україна,
Поки бавляться боги?

22.08.2017р.

Всупереч забороні Господа Бога,
ангели ще й досі дівчат спокушають,
і тоді народжуються королівни краси.
Але й чорти не відстають од ангелів -
найтемнішої ночі не оминають дівчат
і в понадмірному шалі теж потомство лишають.
Не приведи Господи стрічатися
з молодицями чортячої вдачі:
прикуси язик при зустрічі з ними,
якщо закортить учить їх по-людськи жити...
Попри досягнення психології
не вдалося нікому переінакшить чортячу вдачу.

Агов, до праці, метеопоети!
Немає спеки, хлюпають дощі!
Із парасолі крапле на штиблети,
Жінки погруддям тиснуть на мужчин.

Учора піт не просихав на литці,
Птахи мовчали в змученім гаю.
Та відсьогодні не вганяє шпиці
Гаряче сонце в голову мою.

Корови не ховаються у хащі,
Губами смичуть зрошену траву.
Злітає селезень увись неначе з пращі,
Ожив карась у висохлім ставу.

Ще пару тижнів - і настане осінь,
Натрусять свиням жолудів дуби.
І захлюпоче в змученому носі,
Дядьки зелені звиснуть до губи.

Із неба впала з гусака пір'їна -
Зроблю із неї завтра поплавка.
Однині не угвинтить підло в спину
Комар свого тонкого хоботка.

Пишімо, браття, темними ночами
Про тиск, температуру і громи.
Знімаймо із душі поези камінь,
А потім приготуймось до зими.

22.08.2017р.

А завтра я буду тепла,
Як море вечірнє Чорне.
Як ніжні обійми серпня,
Як музика гір мінорна.
Без давніх образ бентежних
До тебе з’явлюся святом,
Солодким твоїм безмежжям,
В долонях з пучками м’яти
До тебе прийду, відважна,
Мовчання розбивши спіле.
У кошику мрій вінтажних
Затримаю літо біле.
А завтра я буду тепла…
22.08.2017

Кленовий лист приклеївся до шибки:
Долоня осені...Вітальний жест..
І лише хмари в холоднім небі
у танцях west.
Такі самотні й непривітні...
Хоч тішать спогади в собі літньо-блакитні.
І каблучки осіннього дощу
відстукують: не відпущу, не відпущу,
не відпущу...

КРАЇНА ГІНЕКЕЇВ

(Квіткове сновидіння з часів Османської імперії)

ДРАМАТИЧНА ФЕЄРІЯ У ІІІ ВІДМІНАХ


З'ЯВИ СНОВИДІНЬ І ГОЛОСИ З ГАРЕМНОГО САДУ:

Пурпурова Троянда Втіхи, Роксолана-Місафір, Рус-Хуррем, дружина Сулеймана Пишного - у хрещеному мирі Настя Лісовська

Біла Троянда Щастя, Гюль-Хуррем-хасекі, дружина Османа ІІ - у хрещеному мирі Настя Повчанська, наречена гетьмана Петра Сагайдачного

Жовта Троянда Розлуки - у хрещеному мирі Маруся Богуславка, героїня ліричного епосу 17 ст.

Жінка в Чорному,Невольнича Душа України - супроводжує з'яви квіткових сновидінь, дає голос сюжетним ремаркам

Жінка з Лелечими Крилами, Волелюбна Душа України - діє мовою знаків у сюжетних ремарках, а голос подає на противагу Жінки в Чорному, інколи їх голоси зливаються

Русалка - з'ява сновидіння, діє мовою знаків у сюжетних ремарках, інколи одягає чужі види і набуває чужих голосів

Ханум-назлі - стара родичка Османа ІІ, що подає голос на противагу Гюль-Хуррем, Білої Троянди Щастя

Гетьман Петро Сагайдачний - статечний чоловік у погідному віці, спочатку у квіті життя, а потім в тенетах смерті

Сулейман Пишний, десятий і знаменний султан Османів, знаменний обширом і могуттю своїх володінь і любов'ю до дружини Роксолани-Місафір

Голос незримого Мустафи, первородного сина Сулеймана Пишного, престолонаслідника

Голос Мудрого Улєма

Голос Кобзаря

Голос Батька Роксолани

Голос Троянди з Фонтану Сліз

Голос Рожевої Троянди Мрії, дружини султана Мустафи ІІ

Багатоголосся і хори Троянд Гаремного Саду, козаків-невольників, що діють у з'явах сновидінь то вольними в Ріднім Краю, то бранцями Чорного Люду

Чорний Люд
***



" - Косо ж моя дівочая,
за кого ти заручена?

- За козаком - засватана,
за турчином - потурчена..."
(З пісні)

ВІДМІНА І

(У царському городі Стамбулі заходить сонце. В мечеті Ая-Софія давно відмовили правовірні останній п'ятий азан. Затихло все довкола … притаїлося … спить ?.. Люди, рослини … навіть каміння - приготувалися до дивовижної таємниці Ночі та її солодких Сновидінь. У солодких Сновидіннях Ночі спочиває і Царський Палац Султана, і Гаремний Сад поруч нього.
… Від старого високого муру, що сторожить Гаремний Сад, мало-помалу відокремлюються дві загадкові постаті. Це - ЖІНКА В ЧОРНОМУ і ЖІНКА З ЛЕЛЕЧИМИ КРИЛАМИ. Наче невпізнані вартові, вони обходять Гаремний Сад, пильно вдивляючись у сонні обличчя Троянд-Бранок Султана. Котру покроплять водою з кришталевого дзбану, котрій заспівають колискову її рідною мовою, котру приголублять м'яким пташиним крилом …)

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- У затінку гаремної стіни ростуть собі …

ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами
(підхоплює голос попередньої):

- … цвітуть собі вони …

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- Ростуть у валунах і по алеях …

ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

- Цвітуть по кулуарах, в гінекеях - …

ДВОХГОЛОССЯ Жінки в Чорному та Жінки з Лелечими Крилами:

- … невольні квіти хтивого султана …

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- Котра, як мід солодка…

ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

- … друга – пряна …

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- … котра - з шипами …

ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

- … а котра – відкрита …


ГОЛОС Жінки в Чорному:

- … котра пожадна і несамовита
жадає… ні, не ласки, тільки крові - …

ДВОХГОЛОССЯ Жінки в Чорному та Жінки з Лелечими Крилами:

- … троянди білі, темно-пурпурові,
троянди жовті, кольору розлуки - …

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- … стоять смутні, заламуючи руки…

ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

- … і моляться до сонця, як до Бога…

ДВОХГОЛОССЯ Жінки в Чорному та Жінки з Лелечими Крилами:

- … і кожна з них по-своєму убога!

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- Бо кожна з них - сама в коштовній клітці,
дарма, що та в чадрі, а та - в намітці,
та їм удвох здригатися від трему
при таємничих шорохах гарему…

ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

- … бо кожна з них, як невигойна рана
на тілі Мустафи, чи Сулеймана…

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- … бо кожна з них до пестощів охоча…

ДВОХГОЛОССЯ Жінки в Чорному та Жінки з Лелечими Крилами:

- … така вже, бачте, доленька жіноча!

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- Та не на те їм Доля вроду дала,
щоб кожна до схід сонця опадала…

ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

- Та не на те земля їх породила,
щоб ласка Божа ними погордила…

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- Та не на те їх виплекала мати,
щоби по них і рясту не топтати…

ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

- Топчу, топчу ряст… ряст…
Бог здоров'я дасть… дасть…
Дай, Біг, діждати -
і на той рік топтати!

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- … Заходить сонце в городі Стамбулі.
Заснув гарем. Троянди теж - поснулі.
Із моря місяць стишено виходить -
одна троянда голову підводить …

ГОЛОС ТРОЯНДИ ПУРПУРОВОЇ
(яка згодом назоветься більш окреслено):

- В Рогатині на зарінку
там татари вкрали дівку.

Вкрали дівку молоденьку -
карооку, чорнявеньку *1.

Повезли ї' в Туреччину,
султанові до гарему.

У Стамбулі люди злії,
а в Настусі серце мліє.

Там Настуся руки зносить,
у султана смерті просить.

Не плач, дівча, - це негоже! -
султан тобі допоможе …

"Ой султане, султаноньку,
пожалій мя молоденьку …"

У султана буде жінка
з Рогатина - українка!" *2

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- Цвіт України в затінку осман.
Султанша Росса, перша з роксолан.
На ложі царськім випестить гарем
"Троянду Втіхи", пишну "Рус-Хуррем". *3
"Хуррем-султан" - від Пешту аж до Нілу …

ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

- А що з собою забереш в могилу?
(Життя біжить … Піастри *4 з бодні - теж)…

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- Пуста казна у "Замку на Сім веж" *5.
Розбрат і смута в череві осман.
Помре у стін Сиготу Сулейман *6.
Чужої віри вітроногий птах -
твоя єдина доня Мигр-у-Маг *7,
що в клітку упіймав Рустем-паша *8,
(слов'янське сім'я … продана душа …)

ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

- Розплати меч зависне, наче грім,
в палатах сяде п'яний син Селім *9 -
і світ чужий зиркне на тебе скоса …

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- мовляв, була в султана жінка-росса …

ДВОХГОЛОССЯ Жінки в Чорному та Жінки з Лелечими Крилами:

- лукава жінка з племенів гяурів!.. *10

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- Троянди в'януть, сохнуть серед мурів.
Лиш хвиля тіло каменю лоскоче,
і може щось сказати - і не хоче.

(Постаті Жінок несподівано тануть у місячному рельєфі Гаремного Саду).


(За виданням: Ірина Вовк."Епоха В'янучих троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)

* * *

Гарячий серпень допливає до половини.
Пірнаю в озеро: потойбереж, кажуть, гарно.
А що з мостами? Ще і досі не поновили.
Ну так чого ж було здіймати
вселенський гамір!

А подорожнім дуже дякую за пораду:
зелену падалку футболити – майже злочин.
Молю Миколу, щоб ні вибоїн, ні поранень,
та у наплічнику – й солома, і йоду розчин.

До миру – стільки ще обпечених кілометрів...
Чи є той млин, що вражі наміри перемеле?
... Виходить, мали ми
і рацію, й кулемети,
коли казали ще у восьмому*: «Para bellum!»

Мовчу, минуле пригадавши. Ніяковію.
У чорнім небі народилися грім та блискавка.
Гарячий серпень. Вимокаю на Маковія.
Достиглі груші
дощ непроханий
ополіскує.



























_______________________________________________


* тобто у дві тисячі восьмому, коли Росія напала на Грузію

Ще літо,.. світанки вже схожі, так схожі на осінь,
Туман понад полем замріяний тихо пливе,
Спориш сповиває стежки, вже ніхто їх не косить...
З дороги далекої я виглядаю тебе.

Поїхав коханий далеко, до отчого дому,
В Карпатах зростав, там родина-коріння його...
Немає милішого місця у світі цілому,
Куди спомин кличе, у сон ще дитинства свого.

Туман понад полем, туман по широкій долині...
Душа сповідається, тугою серце болить
Тебе виглядаю, чекаю поночі, по днині,
Не тішусь нічим, бо без тебе важка кожна мить.

Вербова сопілка грає,
Ще й виспівує,
А мені серденько крає,
Сум навіює.
На сопілочцівербовій
Вмів чудово грать
Один добрий мій знайомий.
Пішов воювать,
Захищати землю рідну
Він від ворогів,
Із собою взяв сопілку.
На передовій
У рідкі часи затишшя
Музика лилась.
Радував так побратимів
Вмілий сопілкар.
Ворогів це дратувало,
Викликало лють,
А сопілонька співала,
Цього не забуть.
У святковий день країни -
Незалежності
Зазвучало "Ще не вмерла..."
Й прапор тріпотів
Рідний наш жовто-блакитний,
Біля нього - він,
Вигравав боєць натхненно
України гімн.
Раптом постріл.Прямо в серце
Куля снайперська.
Підхопили "Ще не вмерла..."
Й мертвого бійця
Побратими музиканта,
А сопілоньку
Поряд з ним таки поклали,
Мов подруженьку.
Грай, сопілонько вербова,
Співай-вигравай.
І добро та мир хай знову
Прийдуть в ідний край.

2016 р.

(пісня)

Запряжу я коники воронії,
Роки доганятиму молодії,
Через ліс і полечко ними мчала,
Але свою молодість не догнала.

Лише птахом-спомином озоветься
Та пора веселая в моїм серці.
Уже засріблилася руса коса,
Ой, не поскупилася щедра осінь.

Виросла онученька гарна й гожа,
На бабусю дівчина дуже схожа.
Пов"яжу з любов"ю їй стрічку синю,
Хай же Господь доленьку дасть щасливу.

Запряжу я коники воронії...
Роки доганятиму молодії...

2016 р.

Зловити б отак, зловити б це літо за хвіст,
Як ловлять за хвіст яскравих повітряних зміїв.
Та зменшився день – давно перехилена вісь,
Бо вдосталь нам час цього літа відміряв, відміряв.

Зловити б його, це літо, як ловлять комиш:
Повільно пливе під кладкою він течією.
Тоді б не благала вода: «Листочок облиш,
І доти я буду, як літо, твоєю, твоєю».

Зловити б його і пити, як довгий ковток,
На ровері вверх - і цяткою десь у Карпати,
Ще поки тепло -на Східницю шлях не розмок,
Та поки іще не біліють вершини кирпаті.

І знов, як дитя, мене розбирають жалі,
Чомусь дотепер прощатись по-людськи не вмію,
Бо ж літо чиєсь збирають собі журавлі,
Моє ж відлітає з яскравим повітряним змієм.
2017

У очах твоїх сонце світле,
У очах твоїх квітка квітне.
Ти сьогодні така привітна,
Ти любов моя кінцесвітна.

Ти далека така й незнана,
Ти негадана і неждана.
Чи молюся тобі, чи прошу?
Ти сьогодні така хороша.

Чи то раз просив чи то двічі,
І дивився тобі у вічі.
Спокій був та кудись подівся,
Ти сказала мені – надійся.

Ти лиш раз мене цілувала,
А мені було того мало.
Не забути мені, не стерти,
Поцілунку того до смерти.

2017рр.
Парище.

Тирлуються "печерські" дожі,
Байдуже глипає народ.
З кишені вивітрились гроші -
Годує у селі город.

До рук потрібно взяти вила,
"Пустити півнів" у доми.
Але чавкочуть ситі рила
І страх виповнює уми.

Ізмалку погляд у тарелі
(ростуть карасики для щук!).
Свободи упилися елем
І шаблі випали із рук.

Зубами хочу рвати м'ясо,
Ковтати ще гарячу кров!
Вставай, нечула біомасо,
По ваші душі я прийшов!

Покликав гучно. Озирнувся,
За спиною - мертвотна тиш...
Вросли у землю жирні гузна,
Супця у пащі втьопав ківш.

Навіщо гуркіт динаміту -
В льоху очікує квасок.
Ваш герб - із січкою корито,
А прапор - з лахами візок.

Повзуть по дереву ліани,
Калина сохне без води.
Не жити вам уже без пана.
Носіть довіку хомути.

21.08.2017р.

у тому світі де ти – за сонце
де ти – залежність ти – лукум
лукава настоянка свіжого на красивому
у тому світі де істина – нецікава
де райські птахи склювали дощенту
усе зерно з його голови
зробивши голову сивою ніби голубині крила
де спека серпнева проїздом з неоташкентів накрила
намалювала картину голими вами і – ВИ
витатуювала над лінією бікіні й сказала тобі ранковою порт’єрою:
«Мала не реви! Ти - не гудок у порту ти – виїдена ним до дна
виїжджена наче улюблена дорога
вибрана із шкаралупи наче яйце
ти – вимолена ним у його Бога
його посмішка на його справжнє лице

Ти – Ви! Вичекай... На! – літо оце тримай його міцніше
розколюй розгризай немов горішка
обв’язуй панчішками збирай до букетика
літо твоє
добігає своїх рубежів
і скільки би не тривала патетика
усе має межу й іде до межі…
і серпень немов скнилівські віртуози
робить останні гарячі чіткі віражі
і будуть жертви й будуть рани незгоєні цілим життям
і будуть тонкі голки та плескаті ножі
посеред твого храму у вівтарі у серцевому м’язі
сталевим букетом квітнути – се затям!»

Світи згасають притиснуті задушені сонцями
настоянки гіркнуть лукум втрачає той смак
ТИ – вистоялась випросталась випросилась з долоні –
у небо
ти відлетіла мов птах ти вилетіла як розділовий знак
із вірша поета-нонконформіста
лишивши татуювання на тому ж місці
лишивши свої панчішки на тому ж місці
лишивши своє все у тому місці
де літо пекло дахи зривало дах
де райські птахи із його голови тобою приручені
склювавши зерно – підпалили стерню
й кинули вас обох у жертву богу вогню.

Мерехтіла, палаючи, свічка
В гранчаку із зерном в головах –
Упокій дорогого обличчя
І мій відчай дитячий і страх…

А за спиною – люди, як море!
І не плакалось, ніби на зло.
Непролите, страшне моє горе
Розривало і душу пекло.

А коли у холодну могилу
Домовину спустили до дна,
Мене зовсім залишили сили -
Непритомність прийшла рятівна.

Мабуть, в ту безпорадності пору,
Коли зовсім не знала, як жить,
Матір Божа свою омофору
Наді мною розправила вмить.

Я не відала, що тепер буде –
Зовсім юна, зелена була…
Богом послані, добрії люди
Відвели від халепи і зла.

Знов раділа і зимам, і літу.
Був і успіх – кохання, слухач.
Мабуть, матінка з іншого світу
Намолила мені тих удач…

2017

Стара хатина край села,
Спустився вечір тихо-тихо,
Сріблястий місяць вигляда,
Крізь шибку сіє ніжне світло.

Вечеря на столі смачна,
Уся зібралася родина,
Щоб пом"янути брата й сина.
Гоить-потріскує свіча...

2017 р.

Широкою, а чи вузькою
Біжить вона аж ген за обрій,
І через гай, і через поле
Спішить до рідного порога.

Щоб хата біла зустрічала,
Мов найдорожчих їй гостей,
Сестер, онуків та дітей,
Які колись тут проживали.

Не завжди ті знаходять час
Навідатись до дому свого.
Сюди нехай веде всіх нас
Дитинства й ності дорога.

2017 р.

Із яблуневих пишних рожевіть
озвалась опромінена луною…
Із татарви опалених століть
упала в ґрунт – і стала КУПИНОЮ.

Де куп’я потоптала татарва,
де в купі гною корчилась отрута –
на попелищах бралася трава
і пломеніла там ЧЕРВОНА РУТА.

Де потопали вої в болотах,
ізвівши за собою вражу душу –
злітав у небо чорно-білий птах,
червінню серця окропивши сушу.

Скипала ніч. Змертвлялася пітьма.
У сказах таврувалась твар ворожа.
Здавалося – уже й землі нема…
Аж тут – НЕОПАЛИМА МАТІР БОЖА
ЧЕРВОНОРУТНЕ ЗІЛЛЯ засіва –
(запала в небі тиша урочиста:
ну хто б подумав, що вона – ж и в а,
і хто б подумав, що вона – П р е ч и с т а!)

В трясовині, в багні, на купині
вознісся божий дар ЧЕРВОНОРУТИ:
не п о г о р і т и більше у вогні
і у воді болотній не в т о н у т и.

… Усіх поглине ця трясовина!.. -
(висока Доле, Доле невмолима!) –
ЦЯ КУПИНА – всього лиш… купина,
лиш Купина – і все ж…
НЕОПАЛИМА – а – а!!

(Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)

Усіх поглине ця трясовина,
і поростуть на куп’ях очерети,
і лиш Неопалима Купина
тебе опалить виміром четвертим.
І там, на дні, у цій трясовині,
де морок, твань і вічна малярія,
душа твоя космічна не змаліє,
молись Неопалимій Купині!
Молись не за зірки, а за сузір’я,
земне тяжіння і небесну вись,
і навіть за брудне своє ганчір’я,
за гаддя в кублах – все одно молись.
Бо ти людина в цій трясовині,
бо у вогні твоє нутро солоне…

Ти вір Неопалимій Купині,
не погорить вона і не потоне!

(Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001)

Усе, що є, все, що було і буде –
Як видиво у віщім напівсні.
Мої пророцтва, сповнені огуди,
Нехай вони не збудуться, о ні!

Чи я тебе судити маю право?!
Я сам себе навіки засудив…
Нехай нам сяє сонце величаве,
Крізь біль і сум відкриє диво з див.

Цей плач гіркий з досадою утрати –
Кому на душу падає щораз?!
Перед тобою вічно винуватий,
Впадаю в каяття свого екстаз!

Перед тобою, о моя Богине,
Кладу, як жертву, цей молитву-вірш!
Рятуй мене, рятуй себе, бо гине
Святе в душі – воно найважливіш!

Нехай спаде з ясних очей полуда,
Відкриється обом укотре знов!
Що найдорожче, що було, є, буде –
Богами подарована ЛЮБОВ!!!


20.08. 7525 р. (Від Трипілля) (2017)

Уже набрались крила моці.
Давно пора в політ, пора,
Душі не втримати емоцій.
Солодких слів почалась гра,

В очах така бездонна повінь,
І я тону у них за мить.
Той погляд наче теплий промінь,
Аж вглиб до серця струменить.

Ми заблукали разом знову,
Лиш під ногами тихий хруст.
І знов перервана розмова
І поцілунок з уст до уст.

А вітер листя замітає,
І повінь човен наш несе.
Так радість душі огортає
Що забуваємо про все.

2017р.
Парище.

Посіяв легіт - народилась буря.
Нахитрував - і спокою нема.
Собі у серце поціляє куля,
Ясніло небо, нині - у димах.

Щодня у тещі позичаю гроші,
Розплачуюсь котами із села.
Цього навчився фокусу у Мойші,
У нього відьма теж колись була.

За тисячу - блохасте кошенятко.
За п'ять - помите і без реп'яхів.
Купив штиблети, дипломат, краватку,
Комп'ютер сину, а жоні духи.

Зібралася тваринок ціла рота,
Моє натомість щастя утекло.
М'якенька циця випала із рота:
В мегери закінчилося бабло.

Всю пенсію з'їдають на сніданок,
Зарплату кришить жінка на обід.
Упроголодь стрічаю сірий ранок,
А в ліжку лиже лапу ситий кіт.

Пахтить у хаті, наче в зоопарку,
П'янію від міазмів без вина.
У кожній шпарці, закутнях - кавалки,
А на шпалерах жовта рідина.

Таки здолали ці кошачі раті,
Нявкуча остобісіла краса.
Однині живемо в селянській хаті,
Свою квартиру тещі одписав.

Нове життя для мене стало шоком,
А думав, що розумний чоловік.
Отак нещирість нам вилазить боком,
За жадібність розплачуємось вік.

20.08.2017р.

Давно відомо –
цей світ несправжній!
Усе - ілюзій коловорот!
Спитай у себе.
Ніхто не скаже,
що перший промінь уже от-от...
А сон глибокий –
не добудитись,
не докричатися – і нехай…
Ми один одному будем снитись!
Ти тільки серця не вимикай.
Ще зовсім трішки,
а там – світанок.
В мені вже пісня його звучить…
Цей сон розтане.
Загоїть рани любові музика.
Відболить.
А ми прокинемось, як раніше.
Як прокидалися сотні раз…
Бо є щось краще
і важливіше
того, що може вмістити час,
того, що може збагнути розум
що колупається у собі…
Цей сон розтане,
піде із грозами…

Усе – для тебе.
Усе – в тобі.

Старі світлини в молодість вертають
Та юність нашу гомінку і світлу,
І строку давності, звичайно що не мають,
Бо ми на них трояндами ще квітнем.

Із друзями своїми біля річки
Або з учителем на першому дзвінку.
Про дні ті незабутні спогад тільки,
Світлину в руки ти б не взяв яку.

У нас давно-давно дорослі діти,
Онуки в перший клас уже пішли,
Старі світлини зможуть розповісти
Їм, онучатам які ми були.

Подивишся на них і на хвилину
Літа вертають в ті далекі дні,
Що стрімко-стрімко птахом відлетіли
У невідому тиху далечінь.

2017 р.

Наш прапор жовто-блакитний,
Хоч зранений кулями весь,
Але на вітрах майоить він,
Із кольором злився небес.

Він - наша гордість і сила,
Непереможність в боях.
І їм, ворогам вже несила
Нас, українців здолать.

Хоча і дратує цей колір
Загарбників наших країв,
Вони, як той бик на червоне,
На нього кидаються всі.

Та ми ще так низько не впали,
Як "господа" у Кремлі,
І не паплюжим ні прапор,
Ні герб їхній, а ні землі.

А нашим серцям доогії
І прапор Вкраїни, і гімн,
Бо ми - патріоти країни
Та завжди пишаємось цим.

2016 р.

скінчилася днина скінчилися дві
закінчився тиждень вітри в голові
широка й незміряна часу ріка
упевнено мишку жбурляє рука:

Приспів:
піду пройдуся з кімнати в кімнату
ще купа часу я встигну -- все ок
давно відомо що прокрастинатор
найспокійніший у світі звірок

дедлайни спливають на серці мандраж
і думка панічно впадає у раж
навала сюжетів та образів тьма
та тільки журбинка бо часу нема

Приспів:
бігом писати писати писати
до ранку встигну герою будь спок
усім відомо що прокрастинатор
найвиверткіший у світі звірок