Полночь отдых несет,
Как цыганский бивак у дороги.
Битвы близок исход-
Видно, мне не дождаться подмоги.
Выпью чашу до дна.
Хоть за то, чтоб из Рая изгнали.
Не звенят ордена
Тем, кто битву свою проиграли.
Им метели поют,
Стебли высохших трав беспокоя.
Их последний приют-
Край дорог, словно выход из строя.
Тех дорог на войне,
По которым вслепую блуждали...
Спой, цыганочка, мне
Задушевную песню печали!..
Я тебе подпою-
С песней часто вливаются силы.
Что мне место в Раю?
Долг исполнен- на том и спасибо.


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115102400330

2015р
Відкрий шлях прохолоди в запилений дім – повідкривай всі вікна.
Дозволь звільнитись свідомості із рамок надтісних.
Наповни легені до краю повітрям свободи і почуєш вічність.
Залишишся зараз тут і нема інших істин.
Кожен звук шум свист спів птахів голоси розчиняються в тобі.
Лиш один цей момент все що маєш - це все що потрібно.
Всім цього вдосталь більшого й годі.
Та хто має сміливість вірити цьому?
Пізнай зрозумій власну суть.
А суть завжди в Єдності себе зі Всесвітом.
Бо куди не глянь скрізь любов… в тобі… навколо...
Головне не звертай зі шляху вірного й не помилишся.
Не думай то зайве – відчуй тишу і все що оточує.
Блаженним стати може кожен.
Лишень припинивши шукати істинну та знайдеться.
А знаєш де вона?
Поряд…

Усе ще сняться ті, яких нема,
але були, як нерозлучні друзі.
Вибілює-викошує зима.
Уже й Союз у пам'яті – пітьма,
а ми і досі – чо́та у союзі.

Самодіяльні, мідні, духові
на три октави видувають гами.
І раді нерозлийводи так само,
як це було, коли ми візаві
із Лірою сурмили вечорами.

Веде труба і тягне баритон
мелодію навіяного вальсу.
Удари барабана й контрабасу,
альти із тенора́ми в унісон
Валєріка, Булата, Пєті, Васі...

І промовляє кожного ім’я,
яке у нас посіяне насіння.
Але не вимре нація моя.
І повертає на круги своя
на Заході обрубане коріння.

Маестро диригує уві сні.
І як же не проснутися мені
у колі генерації нової?

Усі ліричні і усі герої,
націлені на бойові пісні,
зачаті відшумілою війною.

2015

Усе буває почасти обманом,
Подумала - весна і молода,
Та ж завірюха, здимлена туманом,
В моє вікно буває заповза...


Я думала, Снігурку запускаю -
А ти диви - у образі краси -
Яга, ні, не Ягусенька! -Яга!-
Зістарені думки і почуття,
Байдужість до весни і до природи.

Що їй Снігурка, котра розтає?
Їй головне, щоб піч і борщ для себе,
А всі навколо - істинні нетреби, -
Хіба що раптом схочеться в весну?

Яга знов усміхнеться так красиво -
І Ладо їй повірить. Чудеса?
Ні! Не надовго-"схочеться борщу-
І Ладо ніжне в тісті запечу".

Думки знічев`я

14.07.2015

*Підступний свідок глузує з суду, і вуста нечестивих ковтають неправду.
19:28
*Честь для людини – втриматись од сварки, а кожен дурень - нестриманий..
20:3-4
*Різні гирі, різна міра – і те, й друге бридкі Господу.
20:10-11
*Приємний хліб, добутий неправдою, та потім рот наповнюється галькою.
20:17-18
*Краще тулитись в кутку даху, аніж мешкати зі сварливою жінкою в одному домі.
21:9-10
*Той, що затикає вухо на крик убогого, кликатиме, та його також не почують.
21:13-14
*Краще сидіти в пустельнім краї, ніж зі сварливою й сердитою жінкою.
21:19-20
*Жадоба вб’є ледаря, бо руки його відмовляються од праці.
21:25-26
*Гарне ім’я краще од великого багатства, гарний норов кращий, ніж срібло й золото.
22:1-2
*Настав дитину на її шлях, і вона не зверне з нього й на старості.
22:6
*Гарне ім’я краще од великого багатства, гарний норов кращий, ніж срібло й золото.
22:1-2
*Слухайся батька свого: він породив тебе,- і не зневажай матір твою, коли вона постаріє.
23:22-23
*Не будь брехливим свідком на ближнього свого і не обдурюй вустами своїми.
24:28-29
*Трохи поспати, трохи подрімати, трохи скласти руки, полежати,- і прийде, як подорожній, бідність твоя і нужда твоя, як чоловік зі зброєю.
24:33-34
*Не вступай у спірку поспіхом, бо що зробиш потім, коли присоромить тебе суперник твій.
25:8-9
*Багато галасу намарне – людина, що пишається даром, якого не має.
25:14
*Немов зламаний зуб і кульгава нога – надія на зрадника в лихоліття.
25:19
*Як сніг улітку і як дощ під час жнив, так не личить дурневі честь.
26:1-2
*Підтинає собі ноги, п’є досаду, хто дає дурневі словесне доручення.
26:6
*Не вихваляйся завтрашнім днем, бо не знаєш, що він породить.
27:1
*Нехай інший тебе похвалить, а не вуста твої, сторонній, а не рот твій.
27:2
*Ліпше відвертий докір, ніж потайна приязнь.
27:5
*Образа друга миліша, ніж поцілунок ненависника.
27:6
*Коли країна в злочинах, багато в ній володарів, а за чоловіка розумного й тямущого вона витримає всі випробування часом.
28:2

І як, і де воно береться,
ніхто не знає, а сміється,
що є ще дурень і поет,
який записує сонет.

У кожному жага буяє,
коли води не вистачає.
А як на мене – це біда:
огонь, повітря і вода.

Та я оказій не боюся,
коли поезії нап'юся.
Але, буває, на біду
води живої не найду.

Аби нікого не просити
і полум'я жаги гасити,
то я поезію свою
палю огнем і воду п'ю.

Кажіть, – такого не буває.
Вона пече, а не палає.
А я за те її люблю,
що як сміюсь, то сльози ллю.

Як древні ті, що ся сміяли,
коли і їх як лико драли.
Як той поет, що на біду
собі придумав молоду.

Але біда – моя сусідка.
І пригадається нізвідки
причинна, відьма і сліпа...
Ян Гус і неофіти зрідка,
а особливо та сирітка,
що пообідає в попа.

10.2015

Позбудься страху боротьби
Віддайся гніву віртуозів
Шли враження до висоти
Пишайся силою потоків

Ніхто не знає біль вини
В які потрапиш ти мішені
Та право - обираєм ми
Чиї потиснути долоні

І стане краще чим було
І не жалкуй , і не корися
Усе що гнітить - то ярмо
Вдягни його на шию змія...
2015р.

Я не тиран своїх бажань
Я просто хочу вільно дихать
Я не беру чужих вітань
Вони не власні - вади визнать

У чарах панував мій гнів
Коли минали весен стріли
Блукав туманами полів
Де множив - сподівань посіви

Мій світ відчуження оман
Вражає сонмами ілюзій
Я сам себе творю з прохань
Які відкриють - новий обрій.
2015р.

Похмура осені пора
Плакучий дощик допікає
В очах так не горить іскра
Тендітна , чуйна спочиває

Ховаєм настрій мовчазний
За цими днями , пустунами
Чекаєм погляд позивний
Що кличе - мандрувать казками

А там ми щастя дітвора
Щебечем мальовничим співом
Вживаєм солод пізнання
Розчулені - кохання дивом

Тому і смуток не біда
Він досконало надихає
Для всього є своя пора
Терплячих - нагорода знайде.
2015р.

сповилО сутність голу
небо в сіреє суконце…
то не листя - то сонце
так спадає додолу

23.10.2015

Чекаю дня без підлості й брехні,
Без підступу і скверного торкання.
Малюю мрію на отім вікнні,
Де затихає сонця тінь остання.

Малюю сяйво щирості, пастель
Лягає ніжно на безмовну мапу.
А вечір знов тужавиться й росте
І на плече кладе важкенну лапу...

"Я не схилюсь, я втримаю вагу!" -
Лепече в грудях душечка крилата
Й, не важачи на силоньку благу,
Збирається над темінню літати.

Сотати зорі в довгі рукави,
Зливати молитви у білий дзбанок,
Аби майнула думка догори
Проз вільгий сон і проз колючий ранок.

Аби чекала зовсім не брехні,
Не підступу, не скверного торкання...
Он гасне мрія на вікні
Остання...
Чи остання?

(02.09.15)

Кручу,кручу педалі
Вже майже сорок років.
Котитись буду далі,
Поки ж кручу під гору.

Кручу життя педалі,
Кругом ями ,калюжі.
Кручу...допоки маю
На те я дозвіл Божий.

Кручу,кручу педалі,
Життя вперед рулює.
Без слави і медалей...
Та все ж аби не всує.
31.03.15.

Не чути в травах цвіркунів
І щебет ластівок не чути,
Лиш ключ у небі журавлів
Курличе дуже журно.

Холодні роси у траві
Пожовклій обвіває вітер
І листя падає вже скрізь,
Закінчилося літо.

Погожі дні не повернуть…
Отак й життя біжить, минає
І старість – осінь тут як тут.
А потім що? Чи знаєш?

Чи знаєш ти, що ми пожнем
Все те, що сіяли щомиті.
Вже багатьом з косою смерть
Заглядає у вічі.

Не зупинити плин життя,
Тим більш назад не повернути.
За осінню прийде зима,
Вже смерті кроки чути.

Останній подих, серця стук
І смерть кістлявою рукою
Закриє очі багатьом…
Але не нам з тобою.

Я вірю що для нас женці –
То ангели святі із неба.
Тримають серп вони в руці
Пожати чистих серцем.

Усім, хто слухався Христа
Хто свято жив, любив і вірив
Не страшна смерть, бо в небеса
Відкриє ангел двері.


Хто твою душу забере?
Хто прийде очі закривати?
Вирішуй, поки час ще є,
Бо всі ми будемо пожаті.

Не чути в травах цвіркунів,
Погожих днів не повернути.
Бо осінь – це пора коли
Задуматись потрібно людям.
26.10.2013

***
Охаяна увагою сусідка
готує новороса на парад.
Віщає доморощений базіка,
які у Раші геніальні лики
і заодно готує напрокат
сучасну драму Лесі Українки –
відомий, її імені, театр.

***
Не феніта – а ля комедія,
не трагедія – марна слава.
Вередує душа лукава
і хихоче весела бестія:
бутафорія – не поезія
і поезія – не вистава.

***
Життя – театр. Не одягти
усіх на ролі куртуазні.
Усі однакові у лазні.
А у житті є три сорти –
актори, клоуни і блазні.

***
Шоу. Тіні. Силуети
ню. Паяц – Наполеон.
Вишивають еполети
генерали оперети:
Яня, Азя ...і Кобзон.

***
Проявили себе росіяни.
Особливо круті шансоньє
і заслужені пики екрану –
баскервілі, коти, дартаньяни
показали обличчя своє.

***
І Путя грає житіє,
і наминає, і жує...
Але коли чуже ковтає,
Іуда ролі не міняє.
І оковитої не п'є,
і сало кров’ю заїдає.

2015

Жалійся: прілий декаданс
вітри несуть,
хоча і проминають нас,

але – не суть,
яка під маскою тортур
іде пора,
бо ти – з можливих абітур
абітура,
Пегас – маршрутка, у якій
немає місць,

тож невибагливо радій,
що не спізнивсь
і що не вистраждано зміст,
ані мотив –

зате уперше за проїзд
не заплатив,
тому що став для муз уті-
ленням завад,
бо музи мають на меті
олігархат
чи резервацію словес –
для цього чинш
і платиться, а ти увесь
рядок мовчиш,

а ти у транспорт лізеш без
чорнил, пера,
неначе знаєш інший рейc
etc.

22.10.2015

Поривчасто звиваються акорди,
Нестямно крають серденько моє...
У безладі заховані білборди,
Що рекламують щастя праліне.  

Античні фрески збуджують уяву,
Суцільний хаос душу розпина...
І я шукаю зіроньку яскраву,
Котра б мене серед пітьми вела.  

А мрії все нашіптують зрадливо
Про водограй майбутніх перемін,
Про жадану серед пустелі зливу.
Кружляють ельфи в пошуках жоржин...

2015 р.

Кажуть люди: біль і втрата,
Кажуть, горя повна мірка...
Мамо, я малюю тата,
Щоб тобі було не гірко.

Пробіжить по стінах промінь,
Розпочне нову сторінку…
Я малюю не в альбомі –
У думках, словах і вчинках.

Обіцяв, що прийде скоро,
Та за качами полинув...
Я тепер – твоя опора,
Мамо, я вже не дитина.

Принесу до хати квіти,
Ще в росі, зберу по полю,
Щоб згадала, як радіти,
Лікуватиму від болю.

Я ж у тебе не ледащо,
Помагатиму багато,
І про те, що ти найкраща,
Говоритиму, як тато.

І , як він, не побоюся,
Буде треба – вийду з дому,
Рідну землю і матусю
Кривдити не дам нікому!

Уповаємо на гідність,
поки небо б’є набат.
Поки буде зорепад,
заглядаємо у вічність,
оглядаючись назад.

Забувати – наша риса.
Ризи, риги і оплот –
їх наплодилось до біса.
І у «Батьківщині» – криза,
і «Свобода» – не народ.

Демократія у дії.
Всі достойні общака.
В Яці місія така –
доживемо до субсидій
на останнього совка.

Все зрівняємо до пенсій
недолугих і калік.
Укорочуємо вік.
І з кишені преференцій
буде жити чоловік.

А вони – вожді, і боси,
і злодії заодно
об’єгорять малороса,
бо у плані Барбароса
у Європу є вікно.

Олексійович ще меле.
Шоколадія росте.
Житіє таке веселе!
«Україна ще не вмерла...»
Але мова не за те.

А про те, що є незгодні.
І усі, що їх достойні,
почекаємо едем.

Ну, а Богу неугодні –
революції і бойні
на чолі з новим вождем.

22.10.2015

І тільки той все пам*ятає
Хто зустрічаючи вітав
І тільки той оберігає
Хто полюбивши - огортав

Нема для того перепонів
У кого зеркало душа
Хто знає висоту польотів
У кого серце - небеса

Життя щасливе проживає
Той хто у щирості вустам
Земна любов тому співає
Хто з хистом - відповів словам.
2015р.

Зачарований гаєм іду,
Розкидає тут осінь намисто –
Шурхітливу красу молоду,
Золоту сивину падолисту.

ПРИСПІВ:

По-осінньому ти чарівна,
Бо краси дивовижна принада –
Молода золота сивина,
Золота сивина листопаду.

Сипле осінь так щедро з долонь,
Що земля вся – неначе світлиця.
Сивину прикладу я до скронь –
Хай і в мене вона золотиться.

ПРИСПІВ:

По-осінньому ти чарівна,
Бо краси дивовижна принада –
Молода золота сивина,
Золота сивина листопаду.

Обліта сивина, обліта,
Мов пір`їни із сонця жар-птиці.
Золоті мені, щедрі літа
Знов дарує пора світлолиця.

ПРИСПІВ:

По-осінньому ти чарівна,
Бо краси дивовижна принада –
Молода золота сивина,
Золота сивина листопаду.

17.10.7523 р. (2015) Конча Озерна, Ольжин став

Л И С Т О П А Д

...особливо дерева.
Безбарвні, безлисті дерева.
Інше, можна сказати,
перетравлюване.
Терпиме.
Зараз краще б туди,
ближче до Ромула та до Рема.
(Ох, і обрав же ти час
для візиту на Тернопілля!)

Особливо дерева.
Бо холод іще не критичний,
а багнюка доріг –
ну так це ж під ногами,
не в висі.
Розподіляючи вічнорозквітле,
суб- і просто тропічне,
ну куди ж він, Всевишній,
куди, Всевидющий,
дивився?

Особливо дерева.
Ще без бруньок, вже не в золоті.
За такої туги
Бучач – радше коньяк, ніж Пінзель.
Розумієш різницю
між ендеміками й екзотами?
Чи тебе, може, Бог
як ганебно-середнє ліпив з них?





Ну і місця ти обрав
для мандрівок пізньоосінніх.
Дощ і туман.
І безлисті дерева,
кістляві й сірі.

Пожовклий лист – прощально – менуетом
Гойдаючись, у мряковині щез
У мить, коли душа Твоя – не в Лету –
У вічність відлітала – до небес.

Ти покидав земні свої утіхи,
Родину, друзів і гравця азарт,
Усі житейські нездоланні віхи,
Якими переймався не на жарт.

У риболовлі Ти не знав спочинку,
І ліс любив – осінній, у грибах.
Такого фотокорівського вжитку
Бажав би кожен, мріючи хіба.

Ти жив запально, мов у ритмі скерцо,
У фотокадрах справжнього митця.
У дружбі пломенів осяйним серцем,
Як приятель високого взірця…

Стою в скорботній тиші не уперше…
Ось і сьогодні – скапує печаль:
Ще на одного друга стало менше…
Кривавить серце…
Вікторе, прощай…

19.10.2015

Сумно тобі, любий?
Гірко тобі, ясний?
Відкрий двері у садочок
Він такий прекрасний!

Дихай глибоко
Дивись високо
Вітру не бійся
То мої крильця

А дощ очищає
Всі біди змиває
Це благословення
Це як нагорода
За нас через небо плаче негода

Тепер йди до хати
Лягай собі спати
Подихом свічки
Буду загадки співати

Жили два сина у тата і неньки
Один був розумний
А другий дурненький

Один був гарненький
А інший потворний
Хто з них тупенький?
А хто з них проворний?

Кого з них більше любила мама?
А хто з них краще слухався тата?

Такі от загадки
Думай до ранку
Як тільки прокинешся
Бігцем до ганку

Дивися на Сонце
Вмивайся з криниці
Попий ще й холодної тої водиці

А потім дивися у відерце на воду
Що ти там бачиш?
В очах несвободу?

А ще на козацькім обличчі щетину?
Тоді й зрозумій у щасливу хвилину
Що ти вже дорослий і знати повинен
Що всі ці загадки давно не важливі

Рішення може тут бути єдине
Нумо ж, коханий, відпусти пуповину?..

22.10.2015

На мідних струнах сонце догорить,
Підморгуючи приморозкам зрідка,
І пролетить повз сонні стовбури
Сухий листок, малесенька позлітка.
Остання айстра сльози витре з вій,
Вінок зоставить сильному пориву…
І лиш блакитний кінь захмарних мрій,
Розбурхає уяву, наче гриву.
21.10 2015

... хлопать дверью нам
нельзя
и плевать с балкона
тоже
взять, к примеру, обезьян
мы ведь чем-то схожи?
схожи
кувыркаемся поди…
где и с кем попало
правда
не случайно пОпади
черт попутал ладан --

то смолчишь когда малыш
топчет гряд соседскую...
то взлетаешь впрямь в Париж
со средины Невского…
все не так, не по-людскИ
вот, гляди, Аквариум…
эх! пожить бы городским
сутки без аварии
21.10.2015.

Забудь!
Я забуваю сотні літ.
Забудь!
Я це кохання забуваю –
Безмежне, безбереге і безкрає –
Забудь!
І не дихни теплом на лід –
Тонесенький – по ньому не пройти,
Крихкий – його так легко розламати…
Забудь!
Бо в цьому світі тільки ти
Один,
Кого не хочу забувати…

То у захваті, то...
знов у тузі.
Те хитання
між двох ілюзій.
Те впадання
із крайності в крайність.

Прісно й мілко
думкам життєдайним.
Кам'яніють
слова життєствердні.

Ти, кохання моє,
безсмертне?
Недо_сни,
переваги,
вагання...
Парасолька де?!
Балансування
поміж небом
і крахом_до_щенту.

Не спіткнутись
І - строго по центру.

10.2015

Аби повчати і учити,
як то укоськати сусід,
була і є радянська свита,
соцреалізм – картина бід
або – колоратурне сито.

Воно й лишається у Раші.
Перейняла лиха душа –
правонаступниця чужа
усе і наше, і не наше,
і па-де-де, і антраша.

Їм Україна – не французи.
А як же! Служимо орді
і помагаємо Союзу...
Забули Англію і Юза...
Але питається тоді,

чого плюєте на кордоні?
Чого радієте, совки,
і потираєте долоні?
Рублі, авоськи і болоньї
уже не вернуться таки.

Але рядами поріділий,
себе показує у ділі
не тільки пролетаріат,
але і недорусофіли –
пани жидо́ве типу ґафт.

Безрукови дійшли до ручки.
Озлоблені боярські штучки
і наш купований бомонд:
кобзони, лораки, сердючки,
які «воюють» за народ.

На що уже афганські духи,
а й ті усвоїли урок.
Закрийте рота на замок!
Азіро-яникові шлюхи
не заробили на пайок.

За що воюєте, гонимі
і небесами, і людьми?
І на Русі немає Риму,
і на Дону – яса пітьми.

Чого біснуєтеся, гади
і ретрогради із руїн?
«Чай, не катюши» – ваші «гради»
і наший Київ – не Берлін?

Ачей не чуєте, убогі
душею підлого совка,
що наша доля не така?

Війна уріже ваші роги,
і на шляху до перемоги
вона ще вріже гопака.

10.2015

Господнє чисте небо закрила чорна тінь,
Мов ворона агатове крило
І пісня відлітає весела в далечінь
Все стихло і до долу полягло.

Це мчить вона - мов грізний ураган,
Що аж тремтить й здригається земля
Спинився серед степу цей лютий караван
І вийшла невблаганна дівчина–війна.

І стали в боротьбу відважні козаки,
Не боючись, ні смерті, ні тортур,
А вдома їх чекають й сумують матері,
Вкриваючи сльозами струни їх бандур.

А ти чому ж козаче не з ними у бою
Не борешся за волю, за народ,
За мирне чисте небо, за матінку свою
Щоб більше не було в краю твоїм незгод?

Чи ти не пам’ятаєш, як боролися діди
За нашу незалежність і свободу?
Їх гордо шанувати будемо завжди,
Й ніколи не зрічемося ми роду!

Чи ти не бачиш, хлопче, як в лютії морози
Стоять пліч–о-пліч молодь і старі?
Вони ідуть під кулі, приховуючи сльози,
Бо вдома їх чекають дружини й матері.

Не зволікай, козаче, іди у боротьбу,
Відстоюй незалежність України
І захисти народ, та знищ цю ворожбу,
Не дай пробити їй свободи стіни!

Та якщо остання згасатиме надія,
Згадай, що в нас у кожного в душі
Уже давно лунає та велика мрія-
Зберегти свободу на своїй землі!

(2015 рік)

Усі ми хочемо бути потрібними,
Усі ми хочемо бути мудрішими
Проте з часом стаємо усі ми самотніми,
А стежки життя все більш складішими

Усі ми хочемо стати дорослими,
А згодом сумуєм за нашим дитинством
Ми хочемо бути успішними, добрими
А потім вступаєм не в те товариство

Усім нам Богом дано шанс в житті
І більшість з нас його, на жаль, втрачає
Живем у вірі, у молитві й каятті,
Що буде ще можливість-ця віра надихає

Усі ми завжди ділимо життя
На біле й чорне, на добро і зло
Ми плачемо і з горя, і від щастя
І це не парадокс- це так завжди було


Ми всі все ж не щасливі, бо хотіли
Завжди до когось бути подібними
Й від цього ми не стали мудрішими,
Й від цього ми не стали потрібними

(2015 рік)

Хвилі - долоні моря,
А в руках пароплав-телефон...
Що ти хочеш казати, море?
Як десь-там кремезні гори
Невтримали рожеве сонце
І бризки червленого шовку
Розбавили сірий фон?
Про те, як велика риба
Піймала рожевий м"яч,
І стала вона сонцелика
Й штовхала його вперед,
Дісталася океану
Віддала той м"яч йому?
Та мудра стихія води -
Плече для небес, що плачуть,
Те сонце умить повернуло,
Воно не могло інакше?...
Я чую: О! Небо сміється!
І вдячно пірнаю в море...
Алло!...Знаю, море озветься,
Бо серце у моря просторе...

* * *

Я прийшов до тебе, осене, погрітись:
незатишно у квартирі неопалюваній.
(Щось верзли вони... Якась «категорійність»...
Уточнити неможливо. Десь пропали вони).

Я прийшов до тебе, осене, із сумом
за утраченим, за зниклим, незнаходжуваним.
Заспокоєний, занурююсь у сутінь.
Жовтий лист – у руки – призом заохочувальним.

Не тропічний, не пустельний – то ж двобоєм
із зимою не заляканий.
І може тому
я прийшов до тебе, осене, з любов’ю.
А дрібницями наразі
не тривожитиму.

Осінні хмари дощові,
Похмурі, сірі, непривітні.
Не раз ви плакали мені:
«О, де поділося вже літо?»
Приспів:
Осінні хмари дощові,
Вам вдячний за тихий смуток.
Не плач душа. Таких дощів
В раю ніколи вже не буде.

Осінні хмари дощові,
Ви сонце часто закривали,
Хай Сонце правди у душі
Ніякі не закриють хмари.

Осінні хмари дощові
Пташок у вирій підганяють.
Та вірю я – погожі дні
В раю завжди мене чекають.

Осінні хмари дощові
Пора плоди землі зібрати
І ангелів – святих женців
Душа готова зустрічати.
28.09.2004

Нема нічого - тільки я і стіни,
Ще сивий вечір... й тіні, тіні,
тіні...
Над тінями мандрую я в нікуди,
Десь істина, загорнена у
сутінь...
Блакитна мла вкриває спогад
літа,
Де я - дитя, колінця в кров
розбиті,
Татусь тримає на руках - ну, ні,
ну, ні -
І дмухає на раноньки.
Сумні,
Здається, спогади.
Я ж рада,
Що мала тата - сонячну розраду.
Нема нічого.
Тільки я і стіни.
І десь далеко друг найбільший
- в тінях...

Осіннє сонце величаве
Ще тихо ніжить змовклий гай.
І рибні сплески серед ставу –
Тепла прощального розмай.

Самотня проліта пташина
Під звичний дятла перестук.
Розкинув хмарну павутину,
За лісом зачаївсь павук.

І упіймавши сонце в неї,
Поволі кров із нього п`є.
Й воно поблідлою зорею
За видноколом розтає.

16.10.7523 р. (2015) Конча Озерна

Ти можеш мовчати,
Ти можеш не спати –
Страшні плани помсти всім Євам складати.

Я можу страждати,
Бо можу не знати
За що ти так прагнеш мене покарати.

Я можу кричати,
А можу співати,
121-го віʹрша писати.

А можу напитись,
Або веселитись,
З іншими на каруселі крутитись.

А також я можу налягти на педалі
І жити!
І жити щасливою далі!

Хай вітер тріпоче неслухняне волосся!
І здійсниться краще, що ще не збулося!

Я можу летіти!
Я буду радіти!
І на підвіконні вирощувать квіти!

Я жива жінка
З емоцій і тіла,
І на цій Землі моя сутність первинна!..

Чи можу тебе перестати любити?
Ні, я не можу.
І не повинна.
Нікому нічого я не повинна.

Вибач, коханий, але тут ми не квиті.

21.10.2015

*Початок мудрості – набудь мудрість і всім, що маєш, розвивай розум.
4:7
*Піди до мурашки, ледарю, поглянь на її шляхи і стань розумнішим.
6:6
*Не спокусись на її вроду серцем своїм і хай не спокусить вона тебе своїми віями.
6:25
*Розумний син – батькова втіха, а дурний – скорбота матері.
10:1-2
*Зненависть викликає сварки, а любов покриває всі гріхи.
10:12
*Краще страва із зелені та любов, аніж відгодований віл і зненависть.

*Пліткар видає таємницю, а вірна людина її приховує.
11:13
*Золота сережка в ніздрі свині – це те ж, що красива жінка, позбавлена розуму.
11:22
*Хто любить настанови, той любить знання, а хто ненавидить докори, той невіглас.
12:1
*Енергійна господиня – окраса чоловіка, а та, що ганьбить,- мов гниль у кістках його.
12:4-5
*Хто стереже свої вуста, той душу свою стереже, а хто дає волю губам, наражається на біду.
13:3
*Багатство від метушні меншає, а як збирають його,- зростає.
13:11
*Хто ходить з розумними, стає розумнішим, а хто дружить з дурнями,- дурнішим.
13:20
*Хто береже лозину, той ненавидить сина, а хто любить його, той шукає покарання.
13:24
*Кожна праця несе достаток, а базікання – збитки.
14:23
*Неквапливий багатий на розум, а запальний – на дурість.
14:29
*Ліпше черствий шматок і спокій, аніж дім, де бенкет і сварка.
17:1
*Краще стрітися з ведмедицею, що втратила дітей, ніж з безнадійним дурнем.
17:12-13
*Веселе серце – цілющі ліки, а похмурий дух сушить тіло.
17:22-23
*І ледар у своїй справі – брат тому, хто шкодить.
18:9
*Той, хто відповідає, не дослухавши, дурний і сором йому.
18:13
*Перший у суді здається таким, що має рацію, та приходить його сусіда і доводить інше.
18:17
*Смерть і життя - у владі язика, і хто стереже його, споживає плоди.
18:21-22
*Людина товариська має чимало приятелів, та є друг, з яким зріднився більше, аніж з братом.
18:24
*Дім і багатство – спадщина батьків, розумна дружина – від Бога.
19:14-15

Cміливість і страх у житті не завжди антиподи,
Гротеск і сарказм поріднились, неначе брати.
Історія – часу служниця – затримує подих,
Звертається днина безтямна до неї на “ти”.

Чи варто чекати для дії якоїсь нагоди,
Минуле спалило мости, але треба іти
Вперед, безупинно, бездумно, тамуючи подив,
Крізь дату іще невідому і змазаний титр.

А безмір миттєвостей ллється на голови наші,
Не просить його цінувати, подяки – також.
Куди прямувати, ніколи ніхто не підкаже.

В герої невігласи пнуться і топчуть закон.
Осліпла епоха Фемідою зважує чаші,
До сказу, до скону шукаючи втрачений код.

2015

Электронными нервами- вызов в ночи,
Словно выпь полуночным ребенком кричит,
И в эфирный полет устремилась душа,
И оплата за встречу- два рваных гроша...

Это наш виртуал, что в реал перейдет
В срок сроков... А пока в виртуальный полет
Улетает душа... И во мраке ночном
В полуночных огнях города под крылом...

Только вот- связи нервы разорваны вдруг,
И на новый душа устремляется круг,
Где в побеге к тебе страх таится во мгле,
Где давно мы отпеты для всех на земле.

Что там- тайная база подводных пловцов?..
Или сладкая хаза отпетых воров?..
Иль в трясину заманит предательский гид?..
Крылья сломаны- что ж... Если можешь- беги!..

И срывая одежду к тебе я бегу
Сквозь березы, что скоро увязнут в снегу,
Сквозь вечерние сини, что меркнут во тьме,
Сквозь разорванность линий, что вязнут в уме,

В это счастье, где двое сольются в одно,
Меж сдирающих мясо спиралей Бруно,
И навстречу "алло" переливом звенит-
Связь налажена- "Здравствуй! Устал?.. Отдохни..."


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115102008943

… знову зникає день непомічено
мряка така, і хто б допоміг, о!
вийти з туману стежкою вічності
серед розмитих і хитких доріг?…
хто б не зустрів геть пошматованим -
з болю і втоми виткає вірш
під знаком Тільця. це - після Овена...
тільки щоб неба
неба
скоріш...
20.10.2015.

Голодні пси шматують вечір,
І скімлять протяги в дворах.
Якого треба ще предтечі,
Щоб усвідомити цю втечу,
Цю наглу втечу?..
                              Догора
Офіри пізньої надія,
Тікає літо крадькома,
Розп’ятий ранішній месія,
Що сонце в душі нам посіяв.
Зима вже, світоньку, зима.

2015

И никогда мы больше не увидимся.
И все слова бегут от нас, бегут.
Не помню твоего лица, ни имени.
Одни глаза все выжигают-жгут.

И вот зачем? Зачем все это было?
Вся эта боль. Все то, чему не быть.
Ведь это даже не любовь, мой милый,
Какая-то невидимая нить.

Ведь надо жить. Ведь надо, знаю, милый.
Твое лицо обветрено, как степь.
И солнца блик в твоих глазах счастливых.
И как потом от боли не сгореть?

Сорока сойку смішила,співала,
Сойка сміялась,скакала,стрибала.

Сестрички синички спішили спитати
Сороку і сойку:Сьогодні-се свято?

Сказала сорока синичкам сміливим:
Скільки сміємось-стільки щасливі.

Вдячна ворона всміхнулась:Вітаю!
Веселий ваш виступ,вельми він вдалий!

Дятел добавив:Довершено ,друзі!
Добре ,добірно.Дякую дуже!
14.02.15.

В ніч на Івана , в ніч на Купала
квітку чарівну в лісі шукала,
папороть – квітка силоньку має,
хай мене з милим швидше з`єднає.

Ой на Івана, ой на Купала
рано-раненько віночок в`язала,
квітка до квітки ще й пелюсточок –
гарний у мене вийшов віночок.

Я понесу той віночок до річки
і на світанку підпалюю свічку,
папороть-квітка хай милому сниться,
щоб із сватами він не барився.

Ой покладу я віночок у воду,
хлопці й дівчата ведуть хороводи,
пісня єднається з нашим таночком,
а тиха річенька разом з віночком.

Ой на Івана ,ой на Купала
через багаття з милим стрибала,
міцно тримає коханий за руку,
щоб нас минала горе-розлука.

Тріскіт дрів заколисує в сон,
Як відлуння на шал нещодавній,
І пульсує в каміні вогонь,
Розпалившись, мов пристрасть в коханні.

Теплим дотиком ніжний порив
По оголеній ковзає шкірі,
Насолодою втоми покрив,
І свідомість спливає у вирій...

То до часу... Тепло огорне,
Мов би зустрічі час в мелодрамі...
Цей сюжет- про кохання земне...
Знов зіллються тіла у нестямі,

Хоч неначе вже все віддала,
А я взяв, витрачаючи сили...
Чи це дрівця, чи наші тіла
Знов бажання вогонь розпалили?..


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115102000757

І був Майдан… Була Небесна Сотня…
Й Небесних Тисяч скільки полягло…
Та є Надія. Віра є сьогодні.
І є Любов. І янгола крило.

І хай шаліють круки двоголові –
не заклювати «соколівну» їм!
Надіє наша, янголе любові, -
жде Україна, мати, рідний дім, -

іще розправиш крила соколині,
іще «на себе» поведеш штурвал…
З-за хмар долине: «Слава Україні!»
«Героям слава!» - відповість Майдан!

15.02.2015

Ген, сонце вже скотилося за дальнії гаї,
Затьохкали добра ночі невтомні солов’ї.
І серце вірно стиснеться щасливої пори -
То стеляться закоханим вкраїнські вечори.

П-в:
А зірочки по небу розпурхав місяць-птах.
Пройтися манить Всесвітом старий Чумацький шлях.
Візьму свою лебідоньку на руки й понесу
У зоряну і місячну, І НЕ земну красу.


Всміхнеться дітям лагідно баюкана зоря,
П’янкі тумани стягнуться до світла ліхтаря.
Юрба в садочку весело сідає за столи -
Рідню зібрали жменькою вкраїнські вечори.

П-в:
А зірочки по небу розпурхав місяць-птах.
Пройтися манить Всесвітом старий Чумацький шлях.
Візьму свою лебідоньку на руки й понесу
У зоряну і місячну, І НЕ земну красу.

Дні клопотом і спрагою полинуть у літа.
Живе й у світлі місяця Вкраїна золота.
Навіки слід у пам’яті залишити змогли
Чарівні, теплі, зоряні - вкраїнські вечори.

П-в:
А зірочки по небу розпурхав місяць-птах.
Пройтися манить Всесвітом старий Чумацький шлях.
Візьму свою лебідоньку на руки й понесу
У зоряну і місячну, І НЕ земну красу..

марихуан! не бійся, приголуб…
я - раб покірності своєї
на зрізі язви як заруб
в обісті сифо-гонореї !!!

Не полишай його,
Хоч в тебе інший є,
Не полишай його,
Хоч спізнюється він.
Хоч шкода спать іти,
Хоч він не перший був,
Не полишай його,
Бо ж наймиліший він.
Не полишай його,
Мовляв, я молода,
Не полишай його,
Хоч в тебе вибір є.
Не полишай його,
Бо хлопець бідний він,
На крилах мрій літа,
Не полишай його,
Бо найчудовіш він.
Серед усіх дівчат
У місті й передмісті
Ти справді найщасливіш.
Не полишай його,
Хоч очі повні сліз,
Не полишай його,
Хоч час збігає твій.
Він телефон забув,
І хоч набридло це,
Не полишай його,
Бо він єдиний все ж.
-------------------------------------------------------------------------------------
Далья Равікович – ізраїльська поетеса, лауреат багатьох літературних премій. Чимало її віршів стали популярними піснями.

обвішаний стиглими римами
затишшям … родинним навпІл
і вірші хизуються винами
найкращими посеред сіл…
стежини згибаються обрієм
заплутані в чагарниках
мої охоронці і воїни-
все інше на черзі у прах…
19. 10. 2015.