Нова сторінка – перший білий голуб
злетів у вись. Немов причастя
діткнулося руки наперстком щастя.
Як перша купіль немовляти, перший проруб
у світ, котрий однаково відкритий для усіх.

Земля, як обрус білий. Біле жито
легка завія розсіває,
прийдешнє ще нічого геть не знає.
Маля! Життя пройти – не зиму пережити,
найперший сніг і перший лід – найперша дрібка солі.

Сьогодні ти феєрія-відрада,
новий виток. Така основа -
народжуватись треба знов і знову.
Початок, як лоза, життя – то виноградар,
доокруг біло. Білій, мій Новорічню, і радій!

01.01.2016

Морозом задимлений рік розпочав
шукати престижну роботу.
Без снігу та сонця на біржу він став,
а там - і без нього народу!
Усі оголошення перечитав,
всі написи (в образах й станах!).
Ніде на грошах ще він не зустрічав
ті написи, що на парканах.
А рік сподівається: буде "ОК!"
Без снігу беруть і в Європу.
Ось тільки як бути, коли без грошей
паркани подібні до шопу...

02.012016

Де ти? Де ти, пташенятко,
В цю січневу хвищу спиш?
Я приніс тобі зерняток.
Ти пісень мене навчиш?
Тільки хочу я такої,
Щоб по скайпу соловей
Щиро радістю наповнивсь
Та прийняв у свою школу -
Не відбувсь звичним: «Ой вей. ..»
------------------------------------------
Мені чомусь здається, що iдишське, а тепер уже й івритське: «Ой вей..", прижилося й в Украні, коли хочуть сказати:»Горе тай годі...»

У плині часу йде в минуле день,
Який, здавалося, ніколи й не настане,
Туди, до світу ненароджених ідей,
Немов туманами затьмарений світанок.
І я за ним стежками пам"яті блукаю,
І сам не відаю, чого іще чекаю
Від дня, що стік водою крізь долоні.
Від дня, що не відчувсь в твоєму лоні.
Від мрії, що не стала нашою.
А без події мрія нАщо нам?
Сніг поляже...
Душу зв"яже
Мотузок.
Мара-зустріч...
Ще попустить.
Вийшов строк.


© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116010201253

Хоч вечоріє, та мені
На серці радісно, святково.
Думки тікають геть сумні –
Я диво згадую любові.

Палких обіймів благодать
І наяву, а не в уяві.
Бо так розкішно раювать
Не уявляв, що можна навіть.

О рік Новий, о рік Новий,
Як ця зима вродлива в січні.
Всіх нас любов`ю оповий,
Молю тебе: на віки-вічні!

31.12.7523 р. (2015) м. Київ.

Ботанічний сад ім. М.Гришка,

Українська ділянка

Холодом січень обійма за плечі,
Усі стежки сніжком позамітав.
Стіл в кожнім домі накрива свят-вечір
З дванадцяти не скоромний страв.

На покутті кладе дідух пахучий,
Вечерять просить всіх до одного.
І скрізь вітання традиційні чути:
"Христос рождається!"
"Славімо Його!"

2002 р.

Ой,хвалився мухомор:
-Я вродливий,вищий сорт,
Кращого годі й шукати,
Та ніхто не хоче брати.

А товстенький боровик
Чванитися та й не звик,
Його і так усі люблять,
І,знайшовши не загублять.

Підберезовика знають
Та до кошика складають,
Сироїжку кольорову
Забирають теж з собою.

Мухомор лишився в лісі,
Його капелюх плямистий
Хтось ногою зачепив
Та у листя закотив.

Висновок:хоч ти і красень
Та отруйний зсередини,
Будуть тебе обминати,
Чи ти гриб,а чи людина.

2015 р.

Це коли небо на широких плечах тримає чумацькі вози
впорядкованими валками — з горами снігу, хурделицями, заметілями...
А діти з гучним сміхом злітають на санках з вершин гір і неба,
бо ж їм все одно — чи то гори, чи то небо — дітям просто літати треба…

Птахи ночами, у мереживі вогнів, чумакують у пошуках крихт життя
і вслухаються як на морозі лунко скриплять коліщата телескопу Хаббла.
А біле сонце, примружуючи очі, біжить по пелюстках сніжинок
і стікає янтарним медом у стільники землі з верховіть смерек та ялинок...

Уже ялинка, пишно вбрана,
Залита сяєвом вогнів,
А на святковому майдані
Лунає море голосів.
Народ, гуртами й поодинці,
Зібрався дружно уночі, –
І наче молиться ялинці,
Навколо неї стоячи.
Я теж, не вперше й не востаннє,
Мрійливо дивлячись увись, –
Наївно зроджую бажання
Оті, що досі не збулись…
01.01.16

У році мавпи вогняної
Щоб Ви завжди були собою.
Серед свиней, серед ослів
Щоб стачало Вам добрих слів.
Ще б побажати Вам не гріх
Щоб Ви жили серед своїх
І відчували би щораз,
Що Ваші рідні люблять Вас!

© Василь Кузан

Цей дивний,
Дивний Новорічний вечір
Одразу скинув все на плечі:
Скорботу, ненавість, образи,
Незрозумілі переправи
туди-сюди, сюди-туди...
Хтось захотів кудись втекти,
Хтось з пут рвонувся на свободу,
А дехто втратив нагороду
Через дурницю, чи за підлість?..
Туди-сюди...
Та спіть спокійно:
З полону міста не втечеш,
Й до іншої планети теж...
Сюди-туди, туди-сюди...
Але на бал ти мусиш йти
Скоріш фарбуй червоним нігті,
Чекають друзі, час вже бігти...

31.12.2015

А задума знову – до вікна.
Побреде у дощову негоду,
Де вітрисько хмари підігнав
І гуляє у діброві гордо.

Там лихих не знайдеться людей,
А ширятимуть об’ємні змісти:
Добрий кіт по стежечці іде
І світліє небо урочисте.

Задля речей незнаних,
Що мають плинну суть,
Для слави і пошани,
Що прикрощі несуть,
Заради мрій забутих,
Із неясних причин
Ми обійшли статути,
Далеко пливучи.

Прощань уникни слізних
І голову не хнюп.
Плітки ми чули різні
Про злочини, брехню…
Страхи втамуйте, люди,
Рушати нам за мить,
Позаду Дартмур буде,
В Кальяо шлях лежить.

А сироти і вдови,
Що допомоги ждуть,
Подумавши раптово:
«Куди ж вони пливуть?»,
Вивчають нас тривожно,
Для них ми – дивина.
Хоча вони й побожні,
Та роблять шкоду нам.

Благословенні Богом
Ці землі острівні.
Республіки вимога –
Права для всіх одні.
Там балачки порожні
Відсутні і завжди
На ноги стати можна
Для захисту родин.

На площі і в соборі
Опівдні тиші стан,
І чути, ніби поряд,
Як хлюпотить фонтан.
А оніміле місто
Між юки вабить зір.
Надвечір – вітер чистий
Шерхоче жалюзі.

Погода дива гідна,
Блакить незмінна скрізь…
Дзвіночки мулів мідні…
Повсюди запах кіз.
А океан так просто
Рятує від рідні,
А раз на місяць гостем
Листи несе мені.

У барі пригостимо
Завжди привітно вас.
Ми будемомо простими,
Без всяких переваг,
Покажемо повсюдно
Навколишні місця,
Та на англійських суднах
Нам ланч не до лиця.

У Англії спогорда
Ввійду у роль як слід –
Танцює донька з лордом,
Віконт – іде услід.
Позаду – все величне
І кожний вдалий день.
Очікуване й звичне
Пробудження іде.

І подих Альбіону
Займає плоть і кров.
Це Лондон – бруд бездонний
І галасу нутро.
А небо неокрає
Зіпсовано дощем.
Лорд Варден як ся має?
А Дувр біліє ще?

1

Вижати, вижити, дніти.
Віршем бринить волоконце...
Днесь - опромінення звітів.
Нидіє жінка без сонця.

Ліктями в ложах улітку
Світ нажахав Ліліану.
Біс, розчесавши борідку,
Сипле зачервлену манну...

Вже й не дивуєшся, Отче.
Війни - робота добряча.
Моська баранчика топче.
Сідла отримує кляча.

"Нумо вперед, не лінуйся.
На тобі соку із дині.
Зайві діди та бабусі.
Всі - поголовно - тут винні"...

Ми не зуміли померти,
Вдобрити землі родючі.
Є новорічні конверти.
Суперлистівки пахучі.

Брату - широт автобану.
Матері шлю вітаміни...
Не піддамось на обмани,
Змиємо пелехи піни.

Вовк загяняє в тенета.
Лис продукує ранжири.
Падають з воза галети,
Закумарнілі кумири...

2

Видіти, вижити, дніти!
Бавтесь констуктором, діти:
Зводьте котеджі та вежі.
Пік Демерджі нам належав.

Вчіться поля пантрувати -
Від клешнюватого Хвата.

3

Сніг...
Соловіючі соцькі.
Думи та снива - пророцькі.

Кришать шишки людозвірі...
Скрапує Час по рапірі.

Схиблені важелі, ноти...
Законсервую чесноти.

Тістечка, тепле шампанське.
Жити навчуся... по-панськи.



2015

Здибились заметами дороги,
Сніг, як пил, роздмухують вітри, –
І якась невидима тривога
Тріумфально дивиться згори.
Мов звідтіль запитують чи досить,
Чи уже достатньо намело?..
Як сріблястим попелом, – заносить
Завірюха злякане село.
31.12.1

Пісня створена у співавторстві з поетесою Надією Капінос (Уляною Задарма)

Давно вже впали й жолудь, і каштан...
Жуки залізли в землю... Гриб сховався...
Щоб від похмілля свій поліпшить стан,
З горіхами до парку я зібрався.
Бо як не я, то хто, скажіть?... То хто?
Зима ж у парку! Білкам не до сміху!
Нехай псують фасон мого пальто
Кишені, натрамбовані горіхом!..

ПРИСПІВ

Ой білки, білки, білки-
(півкроку від горілки)
Зубасті, пазурасті,
Здивовано- мордасті,
Ще й ціннохутряні-
Навіщо ж ви мені???


...Дивлюся- лізе більченя руде,
Неначе б-то рознюхуючи, де
Горіхи ті, що я заборгував...
За ним вже інше... Мало я не впав
Додолу бяше помолитись ніц...
Бо серце щось відчуло- стережись!!!
Вже третя... П"ята... страшно вже мені,
Бо на годівлю я не брав рушниць...

Дарма не брав... Чому не брав?.. Не бра...
Бо вже в пальті прогризена діра!
...і сорок штук шалених білченят
Гризуть кросівки - аж до голих п"ят...
А найтовстіша білка! - йой бігмЕ!
Жує штани і ніжно каже "мє-е-е-е!!!..."
і голосом Андріївни - двірнички-
Скрегоче: -Не горіхи-полунички!

Ось найтовстіша білка каже- КАР-Р-Р!!!
(Можливо пережити цей кошмар???)
Дивлюсь... І назавжди втрачаю спокій-
Немов “Птахи” у тріллері Хічкока...
І лупають на викоті білкИ
Моїх очей... Архангели стрімкі
В халатах білих на мене плигають,
І гамівну сорочку надягають...

Лежу немов в гробниці фараон.
Все наче добре, ноги змерзли тільки.
А я кажу- Зима важкий сезон,
Про це вам скаже усіляка білка.
...Всю зиму я пролежав у палатах.
Прийшла по мене жінка- забирати.
Пообіцяв- не питиму горілки!..
...Ой! У дружини у кишені білка!!!...


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115123100620

Коли в твої погляну очі,
Мов поринаю в дивний сон,
І прокидатися не хочу –
Такий солодкий твій полон.

Та опинились ми незримо
По різні боки барикад,
Хоча не стали ми чужими,
Своїми станемо навряд.

А я про тебе пам’ятаю
Усе, що бачив уві сні,
І все омріяне вкладаю
В ніким не співані пісні.

Нічне холодне небо, в’язь зірок,
скляних гірлянд усміхнені вітання,
річних подій розмотаний клубок
і наші неможливі сподівання.

Лапландія, Лускунчик, Герда, Кей,
веління Королеви Снігової...
Тримає все міцний морозний клей
у зоряному чистому покої.

Нема нічого зайвого навкруг—
ні каменя, ні пагорба, ні гілки;
лежить застиглий вибілений пруг
замерзлої підмісячної спілки.

Зіщулившись, сповільнюється час,
і годі розібратись до світанку:
це вічність мерзне кригою у нас
чи ми, як лід, подзенькуєм у дзбанку.

2014

У саду так гарно, все розквітло,
Виплекана Божа благодать.
На межі між мороком і світлом
Зупинились Душі і стоять.

За гріхи нема в Еден дороги,
Сяє світ гірляндами спокус.
Князь пітьми позбутися тривоги
Обіцяє кожному чомусь.

Жевріє далеко й лячно промінь,
Заніміли Душі на межі.
Голосніша журавлиний гомін,
В клопотах синиці та стрижі.

30 грудня 2015 р. Середа.

я забрав із собою вітер
гір стрімчастих, степів суворих
шепотіння хвиль вечорових
в чужині вони не говорять
окрім Криму – немає моря…

я забрав із собою зорі
поназбирані на Ай-Петрі
що ховали таємні нетрі
і молитва моя хвалебна
окрім Криму – немає неба…

я забрав із собою пісню
храму давнього й мінарету
як годиться анахорету
п’ю чужинське вино причастя
окрім Криму – немає щастя…

У вічі та у спину – білі сни,
розвіяні у ніч над голим полем.
Стирає мить старі й нові роки
з минулим щастям і прийдешнім болем.

Але надія… так вже повелось –
куранти б’ють і побажання звичні
озвучує душа, а інший Хтось
малює у душі круги дотичні.

У тих кругах ще крутиться Земля,
і сподівання на усе удале
жагу людську, як завше, окриля,
аби лишень круги… не відлітали.

30.12.2015

Застелила степи
Простирадлами білими,
А замети підбила,
Немов подушки,
Повбирала ліси
Оксамитами інію
І мости навести
Подалась навпрошки…

По дорозі із вітром
Роман закрутила,
Завірюхою-вальсом
По місту пройшла…
По-жіночому хитра,
Чарівна і мила!
Всі відчули ураз –
Господиня прийшла!

30.12.2015

Буде сніг чи...
голі вуха в Новорічну ніч у всіх,
цін сучасних завірюха -
непростий в крамницях
міх.
Не лінуйтеся!
Ще трішки.
На цукерки - вперті знижки.
Ой коти кредитні діжки!
І закочуй у ціну.
Ось чому
у ніч заввишки із ялинки
не до сну.
Пропонують мандарини -
шкаралупа без ціни.
Просто вийти з магазину
чи вдягнутися в штани?
Правда, легше, хто в спідниці...
звикли бачить без штанів.
Навіть нецензурних (з циці)
й у кредит бракує слів.

30.12.2015

1


Кортить жінкам писати недовірші.
Накришать слів - для подруги, куми...
Яніну при надії кинув Іржі,
Не по-джентльменськи гепнувши дверми.
Жаннет від принца утекла жвавенько,
Поповз куди й не треба силікон...
Вже Роза - непахуча міс, благенька -
Вступила в листопадний марафон.

Крилатками літають недорими...
Муркоче "та нехай..." критичний кіт.
Немов опеньки, визирають "прими"...
Стою окремо - птаха-моноліт.

Під сонцем чудернацько, непалючо.
Хитається чавунний парапет.
Усе було: протуберанці, ключик...
Яким відкрито брами до тенет.

Вистукують осріблені ковадла.
Ламаються багети і смички.
Були за друзів богомоли, падла...
Дорогу мітять білі слимачки.

2

Сміється чорним ротом сніжна баба,
Горобчик зазирає у цебро...
Я недовірші розумію слабо.
Витворюйте пульсуюче ядро.

Пегасся кволе, в`ялені копита.
Заламування рук, вечірній сплін.
Я недовіршами з водою сита!
Безкрилля піднімається з колін,
Поповнює когорти сіроманців.
Чатує між сосонками іклан.
Оптимістичненько, морозно вранці.
Двигтіє світ - засніжений вулкан...


2015

отак коли просто йдеш
і холод не зважає на кількість одеж
чи одіж чи одягу холоду не до тонкостей мови
тобі зрештою теж
чоловік попереду голосно кричить в телефон
коли ти заплатиш чуєш коли заплатиш
в мене грошей навіть на ліки нема
думаєш собі бач як воно
в когось навіть на ліки нема
в когось тільки на ліки і є
ну якщо вважати побутовий алкоголізм хворобою
але якщо вважати хворобою любов
тоді ти просто жебрак
і так дійшовши перехрестя дивишся у небо вечірне
чорне як піднебіння старої суки
господи ти ж не покинув мене
ти ж десь поряд мене за руку ведеш
господи дай мені хоч якийсь знак
запалюється зелене світло
поряд жіночка говорить дитині
побігли і не озирайся
позаду якийсь хлопець з портфелем в руці
голосно говорить в телефон
рухайся швидше заграв ти вже мене мудак

На сонці сніг вилискує ропою
На білім тонкошерстім полотні,
А по ночах лиш кашею пухкою
Не вперше видається він мені.
На сонці сніг іскриться і мигоче
Сліпучими мільйонами вогнів,
А по ночах яскрітися не хоче
У жовтім сяйві сонних ліхтарів.
На сонці сніг золотиться, мов криця,
А по ночах тьмяніє, як єлей, –
Ніяк на сніг не можу надивиться,
Розширивши повіки для очей.
30.12.15

Діти, ясла, школа, інститути…
Опісля рахуємо роки,
щоб уже ніколи не забути,
що і ми були випускники.

П'ятдесят, як рік один, минає
і літа, як снігом замело.
І уже майбутнього немає,
і минуле – наче й не було

Де ви, однокашники недавні?
Утираю насухо сльозу.
Йдуть у Лету душі православні –
хто під шум, а хто і у грозу.

Думали, – щасливе покоління.
Ні тобі війни, ані суми.
Душу опекла зоря прозріння.
Ми були. А будемо – не ми.

Думали, – усе іде по колу
і зійде́мось, як було, у школі
у післявоєнний перший клас.

П'ятдесят, як бігали ще босі.
Сімдесятий кожному на носі,
а війна війнула і на нас.

12.2015

У декого розум - ковтьоба у насті.
Подивишся пильно, відійдеш на три...
І вчать отакі Мирославчика, Настю,
А бебехи їхні від Сум до Кури.
Лякають неволею, крешуть салюти,
Спасають від кулі своє дитинча.
Приходьте хорошими, січень та лютий, -
У місто, де звергнули торс Ілліча,
Де люди, колись балакучі, веселі,
Жбурляють останнє у скриньку-діру,
Торують на свято путівчики в села,
Смакують рулети, ненавидять ру...

В торбинці Мороза - рахат, мармелади,
Зриває анцибол осмолений куш.
Транзитом літак - у сяйне Ельдорадо.
Тікаю від бевзнів-п`яничок - чимдуж.

Гундосить гід-стюард:"нарешті свобода...".
Немає по курсу туманностей-хиб?
Застрягли досад галушки в стравоходах.
Колишуться ребра в намисті колиб...

Не знаю рецептів для кожного серця.
Живу, рентгенуючи душі дерев.
Затихли актори у тьмяній гримерці,
Вже й ложка причастя - охвітна - дере.

Вимолюймо всі благодатного миру,
Інакше країна - вузеньке зеро.
Розставлять лукаві синів по ранжиру.
Кому ж ми розкажемо казочку про...

Сивіють бички, голубіють висоти,
Здорожчала марля, а мрії - атлас.
Розпродують поні чудні донкіхоти,
Махають лозинкою - навсепоказ...


2015

Роздача індульгенцій ворогам.
Ну а своїм – невідворотність кари,
якщо той свій осуджує бедлам,
в якому хазяйнують владні мари.
В минулому кричали за одне:
«Ганьба!» і «Геть!», але сьогодні знову
оте затяте осоружне «Геть!» –
промовисте і актуальне слово.

Налий-но, друже, бойових сто грам –
тверезому не зрозуміти щастя,
коли тебе купують, наче крам,
а потім продають. А хай їм трясця...

29.12.2015

"Спалили" вже усі мости,
Нема назад дороги.
Чи були ми: і я,і ти
Щасливими хоч трохи?

А може кожен поспішив
Все "обрубати" різко?
Тепер у згарищі знайти
Не можна бодай іскру

Полум"я того,що було,
Яскраво так палало,
Та...наші душі обпекло,
І...почуттів не стало.

Бо їх стрімкий-стрімкий політ
Раптово перервався,
Був веселковим увесь світ,
Сірим тепер здавався.

Розтали,мов туман вони,
І серце не тривожать.
Із обгорілими крильми
Літати вже не можна.

2015 р.

Білі цяточки-краплинки
На червоному,
Цю малесеньку комашку
Зовуть сонечком.
Вона літечко так любить
Й брата старшого,
Його промінці голублять
Цю комашечку.

На долоню мою сядь,
Тебе захищу
Я від холоду і зла,
Вітру та дощу.
І на волю відпущу
Та скажу::"Лети",
Бо удачу та добро
Всім приносиш ти.

Ой,плямистая мала
Намистиночко,
У блакитне небо ти
Зринеш високо.
Крильця крихітні твої
Хай не втомляться,
Ти ж до мене знов прилинь,
Любе сонечко.

2015 р.

Запах непрочитаних книг визначає моє дитинство,
кліщами витягує розмазані місяцями спогади
і досвід, що отримався від них значно пізніше
вже опісля того, як їх запах перейшов у мій.

А потім досвід вибігав на вулицю у гарну погоду,
їв теплі груші, скинуті часом у трави.
Скільки не намагався - не можу згадати запах моркви,
а груші пам'ятаю - груші пахнуть травою.

Після останніх рядків без хеппі енду - гіркий присмак,
після десятка підряд знищених груш - присмак солодкий.
Запах - лише одна з доріг, що мають спільну пам'ять.
Досвід - це те, чим ми перетворюємо його у спогади.

2015

Струсивши крапельки дощу,
Заходжу знову в прохолоду,
Але не знаю, чи прощу
Зимі за цей безсніжний подих.
Раз двадцять змінювала лик,
Дощі маскуючи в пороші,
Немов хотіла, щоб я звик
До примх її чудної ноші.
Які їй хочеться іще
Побачити метаморфози,
Адже, я вимитий дощем,
Вкриваюсь кіркою морозу?
Покровом снігу марю в снах,
Свій шарм втрачаючи помітно,
Як корабель у парусах
Десь на воді в чеканні вітру...
29.12.15

Звідусіль
(я чув "нізвідки")
розповсюджують плітки.
Рік новий тренує литки.
У маршрутці є квитки.
Звідусіль
(або крізь шибки)
рік новий ось-ось майне.
Головне - реальні свідки!
Ну, і рік...
Що настає.
Звідусіль
(а свідки чітко
як один фіксують це)
розсортовується швидко
мандаринова ялинка.
Під сальце...

Замовляє Дід Мороз
свій улюблений малюнок.
Чи Снігуронька є?
Ось
новорічний подарунок.

28.12.2015

Срібний місяць в жазі до спокут
Похилився на віти безлисті.
Небо впало в калюжу бридку,
Розчинившись у твані багнистій.

Розчепірені віти осик
Спрагло тягнуться в морок примарний.
Час Закляття робити. Проси,
Відьмо, сили на Темнії Чари.

Ти пройшла крізь бажання вогонь
По життях, що, мов попіл, розвіяв
Час стражденно-простертих долонь,
До одвічно-жаданої мрії

Перепонам на спротив кохать.
Віддаватись уся до останку.
І- страждать... (бо жіночно- страждать)
Тіло хоче... Із ночі до ранку...

Час незмінний. Змінились- часи.
Що змінитися мало- змінила.
То проси. Неодмінно проси
На Туман Приворотної Сили

У коханім кохання збудить.
Щоб відчув, скільки часу він згаяв,
І з коханкою іншою вмить
Зрозумів, як ТЕБЕ він бажає.

Ти суперниці вдієш назло
(Зло з добром- наче пані із паном...
Ніби з холодом поряд тепло...)
Хай їй коси затягне туманом,

Щоб у дзеркалі схлип- переляк
Віддзеркалив, що врода зникає,
І навіки в туманних полях
Хай кохання її заблукає.

Їй, як тільки почне засинать,
Щось жахливо-прийдешнє насниться...
...І тремтять. Мов від жаху, тремтять
Руки- віти на змерзлій осиці...


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115122811693

Страшно, коли видима смерть.
А ще страшніш, коли позаду.
Нагально.
І ти навіки у безвість впадеш
Зі своїми думками.
Так мати вмирає
З дитям недіжданим...
Доле, молю – в останній мент
Пошли мені першу,
Видиму смерть.
І часу людського з годину.
І лебедину цнотливість паперу...
Не знаю чому, а думаю все:
Найзаповітніше – в глибокому сховку.
Для нього остання часина.
Незайманість біла паперу.
Р.S.
Учаділі од псевдоісламської іржі,
Землю Святу, даровану юдеям Богом,
Кривавлять поборники "війни ножів",
І де тебе настигне смерть - знати незмога.

Щораз далі,
ще далі щораз
відлітають печалі,
віддаляють од сірих образ.

Щораз тонша
і тонша межа
поміж «прагну» і «ноша» —
там, де з радістю тиха сльоза.

Щораз ближче,
й зима промине.
Йдем до того, що кличе.
Неухильно. Ми двоє — в одне.

(27 грудня 2015)

Коли засинають озе́ра й ліси, мовчи!
Це білі скульптури в музеї зимової тиші.
Скорбота, війна і тривога – слова-мечі.
Мовчи! Говорімо про інше.

На сході висвітлює день де-не-де людей,
живих межи мертвими, смерті байдуже обличчя.
І сніг у холодній клепсидрі безвільно йде…
Мовчу… Говорімо про вічне.

Про… світло і темряву? Зріле кохання? Чи
поезію? Музику? Музу? І знов запитання:
Коли засинають озе́ра і світ мовчить? –
По видзвоні гільзи об камінь.

2015

Я секретар бюро природи.
Пейзажі, ниви і гаї –
це репродукції мої.
А як міняється погода,
я переписую її.

В мені Отець переродився
для ретрансляції Творця.
Але, буває, для годиться
я витворяю морди й лиця
на старті їхнього кінця.

І поки не горять Стожари,
поля окутую плащем,
переганяю, як отари,
руді і чорно-білі хмари,
аби не плакати дощем.

Видобуваю грім і гради,
організовую паради
і фейки дурників ідей,
щоб народилися громади
високоякісних людей.

Я научаю вас любові,
і уму-розуму, і мові –
не кацапіти язиком.
А ви і ката не готові
оперезати батогом.

Я вас єднаю в Русь єдину,
я вам дарую Україну,
аби щасливими жили.
А ви радієте гордині,
якою тішаться осли.

Даю вам вітю-путю-петю
точилом розуму-ума,
якого ще у вас нема,
аби і вас боялись черті,
коли научені і терті
повилізаєте з ярма.

2015

Мало не всі чоловіки чомусь вважають,
Що обирати суджених - їх право
І головними завжди є вони.
Якщо захочуть - можуть покидати
Та зраджувати,потім повертатись,
Бо переконані - дружина все простить.

Та помиляєтеся,стльна половино,
Нічого жінка нікому не винна,
А право вибору - за серденьком її.
Кого воно полюбить-покохає,
Того до себе ніжно пригортає,
Щоб слухати там трелі солов"їв.

І зачаровані чоловіки тим співом
Уже ніколи не підуть "на ліво",
Коханим будуть вірні до кінця.
Усе життя у злагоді й любові
Прожити із єдиною готові,
Заб"ються ж в унісон їхні серця.

2015 р.

А горобчики малі
Цвірінчали на гіллі,
Сіре пір"я розпушили,
Із зимою говорили:
Ой,ти,зимо круглобока,
Кучурур не сип високих,
Бо ж поїсти не знайдем,
А без цього пропадем.
Скажи вітру-вітровію
Хай не дуже дме та віє,
Як насіння в сніг впаде,
Де ж його тоді знайдем?
Попроси мороза-брата
Не всі річеньки скувати,
Хай залишить хоч струмок,
Випити води ковток.
А коли ми наїмося,
Холоду не боїмося.

2015 р.

Небес бездонна глибина
До дна наповнена водою.
Дощів мелодія сумна
Узимку здогадку лиш троїть.
Вона відбита в люстрах днів,
До споду сірих і промоклих, –
Ані морозів, ні снігів,
А тільки дощ, як меч дамоклів...
28.12.15

Нікого ніхто не любив за декретом,
за закликом чи за наказом,
і милість, здобута благанням поета,
гіркіша прямої образи.

Не зрушити мертвий байдужості острів
натхненними тими рядками,
навчитись служити й любити непросто--
це вміння кується віками.

Дівчино, ти можеш що хочеш робити
і мстить Україні немилій.
Юнак, що тебе перестав би любити,
давно вже в сибірській могилі.

І той, що вам разом кувала б зозуля,
хто дух мав палкий, невгасимий,
запорпаний в землю, в потилиці-куля,
й навколо його побратими.

Від них не народяться співи і діти,
земля їх втрачає щомиті.
«Любіть Україну!». Не треба любити,
лиш дайте їй жити на світі.

2014

Блакитним полумям вітрів
похмурий світ спалила спека
як заздрили вони лелекам
згадавши друзів і батьків
-------------------------
І рідний край - повинність клята
змарніла молодість в пісках
сліпі раби, німі солдати
то в щиру юність вбитий цвях
----------------------------
Страждання кривди і тривоги
розлуки, розпачу, війни
бажали іншої дороги,
чекали іншої дороги,
не мали іншої дороги,
загиблі в армії сини
--------------------
Хто бачив біль на їх обличчі
неспокій, смукток, горе, страх
вогонь в душі, шалений відчай
гіркі прокляття на вустах,
гарячі материнські сльози
на горем скраяних очах
----------------------
тінь смерті в цинкових обіймах ,
вінчання з кулями в боях,
в нікому не потрібних війнах,
-------------------------------
Афганістан і Карабах
ви підкоряли безнадійно
серця заалишивши в пісках!!!!
____________________________
Блакитним полумям вітрів
похмурий світ спалила спека
як заздрили вони лелекам
згадавши друзів і батьків

Олександр Квітень

14 КВІТНЯ 1994 РОКУ

Вася з Алею зібрались,
Хоч і обмаль грошей,
Новоріччя стріти вдало –
У вирі розкошів.
Їжа, випивка – все буде
Із розряду екстра!
А яке-то свято, люди,
Без п’янкого сексу?!
З ним – задумала так пара –
Постаратись треба:
Любощам додати жару,
Піднести до неба.
Щоб інтим отримав допінг
І нічка вдалася,
Завітати до секс-шопу
Довелося Васі.
«Ба! – зайшов у шоп. – О мамо!
Як багато штучок
Для вибагливих панянок
І панів жагучих!»
Що узяти?.. Ню-халатик
(Крій а-ля ялинка),
А іще – дезодорантик,
Пахла щоб Алінка.
Далі – більше. І на палець,
Головний в коханні,
«Санту» з гуми шалу бранець
Купив без вагання.
Закріпив свою удачу
Цяцькою з Парижа:
Попросив гарячий мачо
Хлопавку з сюрпризом.
«Заряд світла у ній дужий, –
Продавець сказала. –
Бах! – і запалають ружі,
Ночі буде мало!
Вибух цей екстаз примножить,
Стимул дасть до ласки,
Перетворить ваше ложе
У яскраву казку...»

Ось й Новий рік у хатині
Відбили куранти.
Аля вийшла у «ялині»,
А Василь – у «санті».
«Санта» потягнувсь до Алі...
Та згадав тут Вася
Про ту хлопавку, що мала
Вибухнути щастям.
«Ай-яй!» – кинувся щодуху
За отим сюрпризом.
Гахнув! Аж додолу з грюком
Упали карнизи.
І не тільки! Наче факел,
Зайнялась «ялинка»,
Тобто той інтим-халатик,
Що вдягла Алінка.
Васі не до «санти» стало –
Рятував кохану:
Обливав її «Шампано»,
Лив сік і сметану...
Од халатика зостались
Спогади печальні:
Аля голою стояла
У куті вітальні.
Диво, що не обгоріла,
Їді – ой! – набралась
І у даль далеку сміло
Василя послала.
Виставила його й «санту»
За поріг з валізою,
Аби знав, як без гарантій
Купувать сюрпризи.

Не вельми надійся на вигоди, транші.
В траншеї спішить меценатка-Зима.
Давно б замирились на дні бокораші...
Засліпить лорнетом беззуба кума,
Насипле варення, присяде із чаєм,
Зітхає про хиби сердечні та гній...
По смерті вражині своїй пробачаєм,
Так важко у злобі сказати: "постій".

Діждатися б нені живої дитини.
Попихкує сиво безвір`я-дідусь...
Роздерла війна ця і межі, й клітини.
Лишила вдовицями Маш і Марусь.

В акне дівченята збирають на берці,
Подам чоловіку із песиком, хай...
І страшно, що завтра поголені "перці"
Почнуть зігувати заслинено "хайль".

Сміливиця-птаха - лечу на заслони...
І нічим спиняти звірину, людей.
А Господа Син завмирає у лоні -
Під брязк палашів, палацових ідей.

Ось Папа казав, що найліпше - у мирі.
Вік бабця моя удовою жила.
Безсніжна зима пригортає нещиро.
З офір-невідомців росте ковила.



2015

Шурхоче листя під ногами
І холодів іще нема, -
А вже шляхи мої снігами
Вкриває весело зима.
Вони лягають так невчасно
На ще не пройдені мости,
Що зору в сутіні неясній
Слід переправи не знайти.

З-під снігу пнуться стебла голі,
І хоч їх вигляд остогид, –
Не скоро зміниться навколо
Очам невтішний краєвид.
Та і чи зміниться? – Не знаю
Чи стане часу і снаги,
Адже прискорено вкривають
Мене, не танучи, сніги.

Ростуть, як мури, кучугури
Невпинно й швидко на виду,
Але, вглядаючись понуро
В замети здиблені, іду.
Іду, з надіями на диво,
Крізь смерчі білої імли
Туди, де весни щебетливі
Безслідно зникнути змогли...
26.12.15

Утрачені дитячі ролі.
Не возить Бозя калачі.
У полі – одинока доля
себе гойдає на плечі.

І поки жевріє ще ватра,
і сяє сонце на горбі,
усе, що дорогого варте,
заадресуємо собі.

Усі містерії забуду,
а пам'ятатиму оте,
на волі виведене в люди,
моє дитинство золоте.

Дарма, що мало тої волі
і що у школі вчителі
не розуміли, що у полі
такі солодкі картоплі.

А нині, ну яка то старість,
коли сидиш біля вогню
і юній пасії на радість
вигадуєш її меню?

І апетит не пропадає
на наші порції малі.
І я у пам’яті блукаю
...і чумакую по селі.

А поза обріями осінь,
як те омріяне дівча,
за пазухою все ще носить
мені окраєць калача.

Вона приходить у косинці
і за куче́рики її
червоні раки у корзинці
уже звичайно не мої.

Зате щастило забіяці,
який кружляв її у танці
у наші юні ще літа.

А нині що? Нема і знаку,
як ми пекли, бувало, раків,
коли торкалися уста.

2015

Ніжилася нічка в купелі з туману,
Ясні зорі сяйвом її поливали,
Підморгував місяць дивній цій красуні,
Та розплітав вітер її коси чорні.

В пахучім любистку вимиту голівку
Прикрасив чудовий віночок з барвінку,
Роси-діаманти сукню прибирали,
А взуття зелене трави дарували.

Музики-джерела весільної грали,
Дружечки-берізки весело співали.
Нічку-наречену обнімав так ніжно
Тихий вечір,щоби бути разом вічно.

2015 р.

Стогне зранена земля,
Як птаха підбита,
Вкриті мінами поля,
Мав би хліб родити.

Вщент зруйновані хати,
"Плачуть" вікна-очі,
Квітам би на них цвісти
Та...війни хтось хоче.

Розсварити,розтрощить,
Сіять ворожнечу,
В наших душах поселить
Смуток й порожнечу.

Щоби вбивцею вважав
Брат рідного брата.
Та ми скажем ворогам:
-Пішли ви до ката.

Не доб"єтеся того,
Щоб вам підкоритись,
Хочемо лиш одного:
В мирі й щасті жити.

Ви чого прийшли сюди,
До нашого дому?
Стільки принесли біди,
Богу лиш відомо.

Допоможе нам Господь
Вигнати вас звідси,
Дружно заживе народ
Вільний,український.

2015 р.