пригрій мене
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила

Старість - це не тільки сивина,
Слабкість тіла, вузлуваті руки.
Молодих випалює війна:
Рани, страх, тяжкі душевні муки.

Тридцять років - а неначе дід!
Підійди - заглянь йому у вічі...
Сипле попіл на холодний лід

Коли од рабі Нахмана я був далеко.
Набагато далі, ніж Умань од Єрусалима,
І був наївним, бо гадав, що потім
Побачу, прочитаю, зустрінуся...
Роки громадили слухняно сподівання
І чи не полетіли б вони зі мною в надсвіти,
Якби на старості, уже в Єрусал

Ну, дожилися! Це вже апогей?
Вершина рівноправ’я й паритету?
В кутку ридають лесбіянка, гей
від ницості подібного сюжету…

Трансгендери підкорюють загал,
не витримали й олімпійські ігри.
Безумство дике нині править бал,

Зневірені душі, розчавлені тіні...
Це буде не завтра. Це є вже сьогодні.
Проста безкорисливість - на карантині,
Давно відбувається щось незворотнє.

Листа написали. Але не рукою,
А звуками літер на клавіатурі.
Заслухались музикою ми легкою,

Як Борисфен хоронить ворогів! –
цілком ковтає в латах чи кольчузі,
тобі воздасться, враже, по заслузі,
не смій чужих тривожити Богів,
іди пріч з миром, люди ми не злі,
нам не потрібна твоя марна згуба,
як перестанеш бути душогубом,
настане мир і на

У незаклеєнім конверті
Лист невідправлений колись, –
На м’ятім аркуші відверті
Слова юначі збереглись.
У них надій тепло і щирість
Його найперших почуттів
Чомусь приховані лишились
Від когось аж до наших днів.

В нас один на двох "амінь"
Ввічливість, як підпис...
Ні мороки ні тяжінь
Від тоді як встрілись…
Все за розкладом від хвиль,
Що у повсякденні…
Є такий прадавній стиль
Завдяки арені...

Гарячий камінь ніжно гладять хвилі,
На берег вийшла квітка синьоока.
Здіймає літо зелень на вітрилі
Й несе спекотне сонце на флагштоку.

Тієї спеки і чекало тіло,
Тримаючи будення на долоні,
Щоб за п'янким смаком плодів дозрілих

Приїхав якось в гості до своїх.
На вихідні зібрались прогулятись,
До річки Уж усі разом податись.
Погода – в хаті просидіти гріх.
І сонечко, й легенький вітерець.
Навколо зелень. Уж у ній петляє,
Немов змія між каменів метляє.
Пройшлися парком із к

лине за шляхом інакший шлях
за боями точаться бої
за полями жевріють поля
не зоглянувсь
вже & маковій

фронти грозові як варіант
серпокрила тінь у віражі

У літнім лісі – райська насолода,
ялини стелять прохолоди тінь,
співає птаство поміж віття глоду
і арії летять удалечінь.

Пташиний рій підтримують цикади,
навколо розсівають нотний ель,
домішують вони свої стакато

Я з вітром полечу –
мені так буде легше…
Оброки всі сплачу –
лиш стану громом першим.
Закрию очі сном –
коли посиплюсь градом.
А там воскресну знов –
побитим виноградом…

Здобув я ласку цілувати милу,
Й мені здається, що квітки духмяні
Буяють ароматом розвеснілим
В альтанці діви, що цвіте коханням.
Її вуста — левкої на смерканні,
Рум’яні щоки — ружі запашні,
Ясне чоло — немов ромашки зрання,
Гвоздики ніжність — очі

Серед листів, що дав мені Богдан,
Як познайомився зі мною, журналістом,
Мене найбільше схвилював отой,
Де в Ступчин голос закохалася сліпа.
Читав я не без дрожі жінчині слова,
Що щастя віднайшла в «Украденому щасті»,
І співчував: не звідала ж вона

Навіть і не помітили.
Розписи на стіні...
Перемовлялось з квітами
Воїнство і пісні…
Кажуть, в ліс заборонено
Десь до десятка літ
Болісно дуже... ось воно
Внукам усім привіт…