Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.13
23:50
Сього дивного і вітряного року-приблуди я вирішив відвідати зачаровані Маркізькі острови (не відпочити, ні, бути, мислити, творити – ця місцина саме для цього, особливо Нуку-Хіва). Я ціную нетутешні Маркізи за прозору атмосферу споглядання, неземний спокі
2026.08.13
22:52
Уже весна, радіти б треба,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
2026.08.13
18:59
тобі поезія та пафос
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
2026.08.13
18:16
Не даруй лілові
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
2026.08.13
15:42
Нашу тягу до свободи нічим не зламати,
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
2026.08.13
13:19
Яскраве сонячне проміння.
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
2026.08.13
09:38
Зрада під покровом ночі: Смерть полководця Ахілла
Поки римляни святкували перемогу над спрагою, у таборі єгиптян, що розкинувся в західній частині міста, зріла зовсім інша отрута – отрута амбіцій та зради. У наметі полководця Ахілла панувала задуха. С
2026.08.13
06:31
В серпні, наче квіточка,
Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
2026.08.12
22:40
Надія була висока, як зірка,
і гаряча, як вогонь.
Падала довго, а впавши,
лишила по собі пляму згарища.
Згодом ця пляма ще більше почорніла
і поглибилася.
А потім наповнилася водою.
і гаряча, як вогонь.
Падала довго, а впавши,
лишила по собі пляму згарища.
Згодом ця пляма ще більше почорніла
і поглибилася.
А потім наповнилася водою.
2026.08.12
20:25
ось папір
на нім лежать рядки
обіцяють щось
чи спонукають
ось вікно
за ним висять зірки
час піднятись
ще долити чаю
на нім лежать рядки
обіцяють щось
чи спонукають
ось вікно
за ним висять зірки
час піднятись
ще долити чаю
2026.08.12
13:14
Він вичікував слушну нагоду,
Щоб до неї колись підійти,
Подолавши непевність, погорду,
Перешкоди до тої мети.
Він чекав дорогу нагороду,
А одержав плоди пустоти.
Слушний час забарився, спізнився.
Щоб до неї колись підійти,
Подолавши непевність, погорду,
Перешкоди до тої мети.
Він чекав дорогу нагороду,
А одержав плоди пустоти.
Слушний час забарився, спізнився.
2026.08.12
12:05
Серед листків обвислих,
У горах вод сухих,
У ручаях ребристих ,
Між клоунів німих
І коників з підскоком,
Яких несе в імлу
Крізь попелище світле,
У невідому гру,
У горах вод сухих,
У ручаях ребристих ,
Між клоунів німих
І коників з підскоком,
Яких несе в імлу
Крізь попелище світле,
У невідому гру,
2026.08.12
10:15
Рада у таборі єгиптян: Гірка вода Брухейона
Тим часом на іншому кінці Александрії, у розкішному наметі з єгипетського льону та леопардових шкур, полководець Ахілл проводив військову раду. Навколо низького столу з бронзовою картою міста стояли його най
2026.08.12
09:09
Живав мужичок
Старенький пеньок
Собі у Монреалі
Дружина, дитина
І дім, і машина
І донька-тінейджер
У блузці тонкій
Любила погуляти
Старенький пеньок
Собі у Монреалі
Дружина, дитина
І дім, і машина
І донька-тінейджер
У блузці тонкій
Любила погуляти
2026.08.12
07:10
Серпень маком обсипає
Обрядові короваї,
І медами він частує
Споконвіку нас не всує,
Бо до захисту готова
Наша нація бідова
В час, коли ведуть нестерпно
Москалі себе у серпні.
Обрядові короваї,
І медами він частує
Споконвіку нас не всує,
Бо до захисту готова
Наша нація бідова
В час, коли ведуть нестерпно
Москалі себе у серпні.
2026.08.11
22:41
Ось і добіг зимопис крапки.
А далі що? Нова глава.
Уже зібрались біля кладки
від сну розбуркані слова,
щоб перейти до березоля,
в дзвінкі узятись голоси,
здійнятись піснею над полем
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А далі що? Нова глава.
Уже зібрались біля кладки
від сну розбуркані слова,
щоб перейти до березоля,
в дзвінкі узятись голоси,
здійнятись піснею над полем
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Чортові плечі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Чортові плечі
Приїхав якось в гості до своїх.
На вихідні зібрались прогулятись,
До річки Уж усі разом податись.
Погода – в хаті просиді́ти гріх.
І сонечко, й легенький вітерець.
Навколо зелень. Уж у ній петляє,
Немов змія між каменів метляє.
Пройшлися парком із кінця в кінець.
Мене найбільше здивувало там,
Що Уж тече між каменів великих.
Мов велетень накидав їх без ліку,
Бо ж кожен в кілька сотень кілограм.
Питатись став, чому це воно так.
Бо ж це не гори – там все зрозуміло.
А тут звідкіль каміння «уродило»?
Ніхто мені не пояснив, однак.
А тут дідусь на лавочці сидів,
На сонці боки вигрівав старечі.
Мабуть, почув, про що ведемо речі,
З під брів кошлатих пильно поглядів
Та й каже: - Що то в молодих питать?
Хіба вони про те щось можуть знати?
То треба у людей старих питати…
Я тут же : - Ви могли би розказать?
- Звичайно, можу. Я ж уже живу
На світі довго, тож багато знаю.
Та люди чомусь зовсім не питають,
Знаннями поділитися не звуть. –
Вчувається печаль в його словах,
Мабуть, нема із ким поговорити.
- Тож розкажіть! – враз підхопили діти.
Їм, бачу, теж цікаво стало, страх.
Відчувши, що знайшлися слухачі,
Дідусь відразу, наче, загордився,
Прокашлявся, скоренько заходився
Свій комір поправляти, бо ж стирчить.
А далі говорити розпочав:
- Було то, кажуть, в дуже давню пору.
Ще Уж широкий був, неначе море.
Тік, перешкод в дорозі не стрічав.
Поміж скелястих вився берегів,
В лісах безмежних собі шлях знаходив.
Котив в далеку Прип’ять свої води,
Куди річки впадали і другі.
На берегах його селився люд,
Хатки гарненькі у лісах стояли,
Сохою люди землю обробляли,
Ростили жито на прожиток тут.
Собі худобу й птицю розвели.
Село іще здалека було чути,
Бо, як закукурікають когути,
То чуті аж за кілька верст були.
Жив люд і не чекав зовсім біди.
Та й звідки ж бідним людям було знати,
Що зло чорти взялися замишляти,
З усіх кінців зібралися сюди.
Бо ж захотілось світ їм погубить.
Надумалися Уж загородити,
Він навкруги почне усе топити,
А скоро й світ весь зможе затопить.
В густих лісах дрімучих залягли,
Аби нікому й натяку не дати
Та й стали часу зручного чекати,
Щоб вони зло своє вчинить змогли.
От і прийшла осіння темна ніч.
Всі люди в селах спати полягали.
Чорти до річки підбиратись стали,
Тихцем усі скрадались, звісна річ.
Зібрались коло скелі над ріку
Аби її у річку завалити
І шлях воді надійно перекрити.
На те потрібно силу, ще й яку.
Отож, вони всі разом налягли,
Уперлися у скелю ту плечима,
Аж кола від зусиль перед очима.
Вже зрушувати скелю почали
Аж тут… Бува, рятує диво світ.
Без дива, певно й тут не обійшлося.
Одне злодійкувате подалося
По курниках людських, щоб на обід
Яєчню мати. Впхалося в один.
Давай бігом по гніздах шарувати
Та яйця собі в кошика складати.
А темно ж, зачепив той сучий син
Був когута, що на бантині спав.
Той з переляку крилами лопоче,
«Ку-ку-рі-ку» - несеться серед ночі.
А півня крик, як правило, лунав
Перед світанням. Налякав чортів.
Здалося їм, що сонце уже сходить.
Кудись у ліс тікати уже годі,
Тож кожен тут сховатись захотів.
І стали зариватися в багно
Аби від Божих, від очей сховатись.
Але даремно їм було старатись.
За ними Бог спостерігав давно.
Ледь стали вони длубатись в багні,
Як грім ударив із небес щосили
І всі чорти умить закам’яніли.
Так бовваніють й до цих пір вони.
То онде їхні плечі кам’яні.-
Дідусь махнув рукою і підвівся,-
Щось я, мабуть, сьогодні засидівся.
Пора додому тюпати мені.
На вихідні зібрались прогулятись,
До річки Уж усі разом податись.
Погода – в хаті просиді́ти гріх.
І сонечко, й легенький вітерець.
Навколо зелень. Уж у ній петляє,
Немов змія між каменів метляє.
Пройшлися парком із кінця в кінець.
Мене найбільше здивувало там,
Що Уж тече між каменів великих.
Мов велетень накидав їх без ліку,
Бо ж кожен в кілька сотень кілограм.
Питатись став, чому це воно так.
Бо ж це не гори – там все зрозуміло.
А тут звідкіль каміння «уродило»?
Ніхто мені не пояснив, однак.
А тут дідусь на лавочці сидів,
На сонці боки вигрівав старечі.
Мабуть, почув, про що ведемо речі,
З під брів кошлатих пильно поглядів
Та й каже: - Що то в молодих питать?
Хіба вони про те щось можуть знати?
То треба у людей старих питати…
Я тут же : - Ви могли би розказать?
- Звичайно, можу. Я ж уже живу
На світі довго, тож багато знаю.
Та люди чомусь зовсім не питають,
Знаннями поділитися не звуть. –
Вчувається печаль в його словах,
Мабуть, нема із ким поговорити.
- Тож розкажіть! – враз підхопили діти.
Їм, бачу, теж цікаво стало, страх.
Відчувши, що знайшлися слухачі,
Дідусь відразу, наче, загордився,
Прокашлявся, скоренько заходився
Свій комір поправляти, бо ж стирчить.
А далі говорити розпочав:
- Було то, кажуть, в дуже давню пору.
Ще Уж широкий був, неначе море.
Тік, перешкод в дорозі не стрічав.
Поміж скелястих вився берегів,
В лісах безмежних собі шлях знаходив.
Котив в далеку Прип’ять свої води,
Куди річки впадали і другі.
На берегах його селився люд,
Хатки гарненькі у лісах стояли,
Сохою люди землю обробляли,
Ростили жито на прожиток тут.
Собі худобу й птицю розвели.
Село іще здалека було чути,
Бо, як закукурікають когути,
То чуті аж за кілька верст були.
Жив люд і не чекав зовсім біди.
Та й звідки ж бідним людям було знати,
Що зло чорти взялися замишляти,
З усіх кінців зібралися сюди.
Бо ж захотілось світ їм погубить.
Надумалися Уж загородити,
Він навкруги почне усе топити,
А скоро й світ весь зможе затопить.
В густих лісах дрімучих залягли,
Аби нікому й натяку не дати
Та й стали часу зручного чекати,
Щоб вони зло своє вчинить змогли.
От і прийшла осіння темна ніч.
Всі люди в селах спати полягали.
Чорти до річки підбиратись стали,
Тихцем усі скрадались, звісна річ.
Зібрались коло скелі над ріку
Аби її у річку завалити
І шлях воді надійно перекрити.
На те потрібно силу, ще й яку.
Отож, вони всі разом налягли,
Уперлися у скелю ту плечима,
Аж кола від зусиль перед очима.
Вже зрушувати скелю почали
Аж тут… Бува, рятує диво світ.
Без дива, певно й тут не обійшлося.
Одне злодійкувате подалося
По курниках людських, щоб на обід
Яєчню мати. Впхалося в один.
Давай бігом по гніздах шарувати
Та яйця собі в кошика складати.
А темно ж, зачепив той сучий син
Був когута, що на бантині спав.
Той з переляку крилами лопоче,
«Ку-ку-рі-ку» - несеться серед ночі.
А півня крик, як правило, лунав
Перед світанням. Налякав чортів.
Здалося їм, що сонце уже сходить.
Кудись у ліс тікати уже годі,
Тож кожен тут сховатись захотів.
І стали зариватися в багно
Аби від Божих, від очей сховатись.
Але даремно їм було старатись.
За ними Бог спостерігав давно.
Ледь стали вони длубатись в багні,
Як грім ударив із небес щосили
І всі чорти умить закам’яніли.
Так бовваніють й до цих пір вони.
То онде їхні плечі кам’яні.-
Дідусь махнув рукою і підвівся,-
Щось я, мабуть, сьогодні засидівся.
Пора додому тюпати мені.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
