
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Чортові плечі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Чортові плечі
Приїхав якось в гості до своїх.
На вихідні зібрались прогулятись,
До річки Уж усі разом податись.
Погода – в хаті просиді́ти гріх.
І сонечко, й легенький вітерець.
Навколо зелень. Уж у ній петляє,
Немов змія між каменів метляє.
Пройшлися парком із кінця в кінець.
Мене найбільше здивувало там,
Що Уж тече між каменів великих.
Мов велетень накидав їх без ліку,
Бо ж кожен в кілька сотень кілограм.
Питатись став, чому це воно так.
Бо ж це не гори – там все зрозуміло.
А тут звідкіль каміння «уродило»?
Ніхто мені не пояснив, однак.
А тут дідусь на лавочці сидів,
На сонці боки вигрівав старечі.
Мабуть, почув, про що ведемо речі,
З під брів кошлатих пильно поглядів
Та й каже: - Що то в молодих питать?
Хіба вони про те щось можуть знати?
То треба у людей старих питати…
Я тут же : - Ви могли би розказать?
- Звичайно, можу. Я ж уже живу
На світі довго, тож багато знаю.
Та люди чомусь зовсім не питають,
Знаннями поділитися не звуть. –
Вчувається печаль в його словах,
Мабуть, нема із ким поговорити.
- Тож розкажіть! – враз підхопили діти.
Їм, бачу, теж цікаво стало, страх.
Відчувши, що знайшлися слухачі,
Дідусь відразу, наче, загордився,
Прокашлявся, скоренько заходився
Свій комір поправляти, бо ж стирчить.
А далі говорити розпочав:
- Було то, кажуть, в дуже давню пору.
Ще Уж широкий був, неначе море.
Тік, перешкод в дорозі не стрічав.
Поміж скелястих вився берегів,
В лісах безмежних собі шлях знаходив.
Котив в далеку Прип’ять свої води,
Куди річки впадали і другі.
На берегах його селився люд,
Хатки гарненькі у лісах стояли,
Сохою люди землю обробляли,
Ростили жито на прожиток тут.
Собі худобу й птицю розвели.
Село іще здалека було чути,
Бо, як закукурікають когути,
То чуті аж за кілька верст були.
Жив люд і не чекав зовсім біди.
Та й звідки ж бідним людям було знати,
Що зло чорти взялися замишляти,
З усіх кінців зібралися сюди.
Бо ж захотілось світ їм погубить.
Надумалися Уж загородити,
Він навкруги почне усе топити,
А скоро й світ весь зможе затопить.
В густих лісах дрімучих залягли,
Аби нікому й натяку не дати
Та й стали часу зручного чекати,
Щоб вони зло своє вчинить змогли.
От і прийшла осіння темна ніч.
Всі люди в селах спати полягали.
Чорти до річки підбиратись стали,
Тихцем усі скрадались, звісна річ.
Зібрались коло скелі над ріку
Аби її у річку завалити
І шлях воді надійно перекрити.
На те потрібно силу, ще й яку.
Отож, вони всі разом налягли,
Уперлися у скелю ту плечима,
Аж кола від зусиль перед очима.
Вже зрушувати скелю почали
Аж тут… Бува, рятує диво світ.
Без дива, певно й тут не обійшлося.
Одне злодійкувате подалося
По курниках людських, щоб на обід
Яєчню мати. Впхалося в один.
Давай бігом по гніздах шарувати
Та яйця собі в кошика складати.
А темно ж, зачепив той сучий син
Був когута, що на бантині спав.
Той з переляку крилами лопоче,
«Ку-ку-рі-ку» - несеться серед ночі.
А півня крик, як правило, лунав
Перед світанням. Налякав чортів.
Здалося їм, що сонце уже сходить.
Кудись у ліс тікати уже годі,
Тож кожен тут сховатись захотів.
І стали зариватися в багно
Аби від Божих, від очей сховатись.
Але даремно їм було старатись.
За ними Бог спостерігав давно.
Ледь стали вони длубатись в багні,
Як грім ударив із небес щосили
І всі чорти умить закам’яніли.
Так бовваніють й до цих пір вони.
То онде їхні плечі кам’яні.-
Дідусь махнув рукою і підвівся,-
Щось я, мабуть, сьогодні засидівся.
Пора додому тюпати мені.
На вихідні зібрались прогулятись,
До річки Уж усі разом податись.
Погода – в хаті просиді́ти гріх.
І сонечко, й легенький вітерець.
Навколо зелень. Уж у ній петляє,
Немов змія між каменів метляє.
Пройшлися парком із кінця в кінець.
Мене найбільше здивувало там,
Що Уж тече між каменів великих.
Мов велетень накидав їх без ліку,
Бо ж кожен в кілька сотень кілограм.
Питатись став, чому це воно так.
Бо ж це не гори – там все зрозуміло.
А тут звідкіль каміння «уродило»?
Ніхто мені не пояснив, однак.
А тут дідусь на лавочці сидів,
На сонці боки вигрівав старечі.
Мабуть, почув, про що ведемо речі,
З під брів кошлатих пильно поглядів
Та й каже: - Що то в молодих питать?
Хіба вони про те щось можуть знати?
То треба у людей старих питати…
Я тут же : - Ви могли би розказать?
- Звичайно, можу. Я ж уже живу
На світі довго, тож багато знаю.
Та люди чомусь зовсім не питають,
Знаннями поділитися не звуть. –
Вчувається печаль в його словах,
Мабуть, нема із ким поговорити.
- Тож розкажіть! – враз підхопили діти.
Їм, бачу, теж цікаво стало, страх.
Відчувши, що знайшлися слухачі,
Дідусь відразу, наче, загордився,
Прокашлявся, скоренько заходився
Свій комір поправляти, бо ж стирчить.
А далі говорити розпочав:
- Було то, кажуть, в дуже давню пору.
Ще Уж широкий був, неначе море.
Тік, перешкод в дорозі не стрічав.
Поміж скелястих вився берегів,
В лісах безмежних собі шлях знаходив.
Котив в далеку Прип’ять свої води,
Куди річки впадали і другі.
На берегах його селився люд,
Хатки гарненькі у лісах стояли,
Сохою люди землю обробляли,
Ростили жито на прожиток тут.
Собі худобу й птицю розвели.
Село іще здалека було чути,
Бо, як закукурікають когути,
То чуті аж за кілька верст були.
Жив люд і не чекав зовсім біди.
Та й звідки ж бідним людям було знати,
Що зло чорти взялися замишляти,
З усіх кінців зібралися сюди.
Бо ж захотілось світ їм погубить.
Надумалися Уж загородити,
Він навкруги почне усе топити,
А скоро й світ весь зможе затопить.
В густих лісах дрімучих залягли,
Аби нікому й натяку не дати
Та й стали часу зручного чекати,
Щоб вони зло своє вчинить змогли.
От і прийшла осіння темна ніч.
Всі люди в селах спати полягали.
Чорти до річки підбиратись стали,
Тихцем усі скрадались, звісна річ.
Зібрались коло скелі над ріку
Аби її у річку завалити
І шлях воді надійно перекрити.
На те потрібно силу, ще й яку.
Отож, вони всі разом налягли,
Уперлися у скелю ту плечима,
Аж кола від зусиль перед очима.
Вже зрушувати скелю почали
Аж тут… Бува, рятує диво світ.
Без дива, певно й тут не обійшлося.
Одне злодійкувате подалося
По курниках людських, щоб на обід
Яєчню мати. Впхалося в один.
Давай бігом по гніздах шарувати
Та яйця собі в кошика складати.
А темно ж, зачепив той сучий син
Був когута, що на бантині спав.
Той з переляку крилами лопоче,
«Ку-ку-рі-ку» - несеться серед ночі.
А півня крик, як правило, лунав
Перед світанням. Налякав чортів.
Здалося їм, що сонце уже сходить.
Кудись у ліс тікати уже годі,
Тож кожен тут сховатись захотів.
І стали зариватися в багно
Аби від Божих, від очей сховатись.
Але даремно їм було старатись.
За ними Бог спостерігав давно.
Ледь стали вони длубатись в багні,
Як грім ударив із небес щосили
І всі чорти умить закам’яніли.
Так бовваніють й до цих пір вони.
То онде їхні плечі кам’яні.-
Дідусь махнув рукою і підвівся,-
Щось я, мабуть, сьогодні засидівся.
Пора додому тюпати мені.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію