Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.23
20:02
Перетоплений шлях у майбутнє, на гору жадану,
Перетоплений сміх, перетоплені плоть і кістки,
Перетоплений голос, далекий, тендітний, коханий,
І не можемо ми спорудити крізь вічність мости.
Перетоплені сили, наснага, надія і гордість,
Перетоплені зд
Перетоплений сміх, перетоплені плоть і кістки,
Перетоплений голос, далекий, тендітний, коханий,
І не можемо ми спорудити крізь вічність мости.
Перетоплені сили, наснага, надія і гордість,
Перетоплені зд
2026.09.23
19:32
Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
Шум-Кушта предстоїть, і возвіщає, і поучає. Шум бар Ну, Шум-Кушта, предстоїть і глаголе покірно перед Господом, прорікаючи:
– Минувся час мій, і належить мені відійти. Та не відаю, хто супроводитиме ме
2026.09.23
15:17
Я піду за дощем, закохавшись у сіру сльоту
Та не буду співати весні осяйні дифірамби.
Вже минули безглузді часи сподівань біля рампи -
Тож сьогодні вінок з порожнечі для себе сплету.
Не лякай мене, осене, холодом вранішніх злив!
Це - стихія моя! В
Та не буду співати весні осяйні дифірамби.
Вже минули безглузді часи сподівань біля рампи -
Тож сьогодні вінок з порожнечі для себе сплету.
Не лякай мене, осене, холодом вранішніх злив!
Це - стихія моя! В
2026.09.23
15:16
В блокноті згорілім - згорілий рондель,
Від світлих рядків залишилось вугілля.
Душевна зневіра. Тілесне безсилля.
Стійке панування безмежних пустель.
Давно вже тендітна та ніжна пастель
Затьмарена модним строкатим свавіллям.
В блокноті згорілім -
Від світлих рядків залишилось вугілля.
Душевна зневіра. Тілесне безсилля.
Стійке панування безмежних пустель.
Давно вже тендітна та ніжна пастель
Затьмарена модним строкатим свавіллям.
В блокноті згорілім -
2026.09.23
14:40
Він біг у даль, отримавши свободу,
Після заков тривалих і крутих,
Пірнаючи в найбільшу насолоду
Без нагород минущих, золотих.
На березі морському співи чайок
І плескіт хвиль, а він біжить кудись,
Звільнившись від умовностей і часу,
Пірнаючи у незг
Після заков тривалих і крутих,
Пірнаючи в найбільшу насолоду
Без нагород минущих, золотих.
На березі морському співи чайок
І плескіт хвиль, а він біжить кудись,
Звільнившись від умовностей і часу,
Пірнаючи у незг
2026.09.23
11:38
Призначення чаю з жасмину співмірне
З безсмертям душі миловидної щучки,
Подоба якої не платить комірне
Ні Сонцю, ні вітру, не носить обручки.
Скажи йому: «Хронос!»—здригнеться відчайно,
Пелюстки, мов очі,наповняться змістом,
У збуренні, в русі, як
З безсмертям душі миловидної щучки,
Подоба якої не платить комірне
Ні Сонцю, ні вітру, не носить обручки.
Скажи йому: «Хронос!»—здригнеться відчайно,
Пелюстки, мов очі,наповняться змістом,
У збуренні, в русі, як
2026.09.23
08:06
V. ЗОЛОТИЙ ДИМ ХРАМУ ІСІДИ
Ранок у храмі богині Ісіди тонув у солодких пахощах єгипетських благовонь. Головний жрець Калпурній, одягнений у білосніжну лляну туніку, сидів біля вівтаря й задоволено перераховував приношення. Торговці з порту сьогодні бу
2026.09.23
06:28
Хлопці кажуть: Не спіши
На бочок лягати, -
Поживи ще для душі
Не в порожній хаті.
Ту знайди, що принесе
Для душі розраду, -
Для котрої над усе
У стосунках злада.
На бочок лягати, -
Поживи ще для душі
Не в порожній хаті.
Ту знайди, що принесе
Для душі розраду, -
Для котрої над усе
У стосунках злада.
2026.09.22
23:54
Едді, що за кпини?
Я телебачив нині
Едді, що за кпини?
Мене питає дехто
Про твій подвійний крій
Гадаю, це все хрінь
Ти кинув у пакет
Мені прислав оце –
Я телебачив нині
Едді, що за кпини?
Мене питає дехто
Про твій подвійний крій
Гадаю, це все хрінь
Ти кинув у пакет
Мені прислав оце –
2026.09.22
22:56
Була осінь. Навіть уже не рання — переддень золотої (осені, не доби, золотої доби насправді не було та й не могло бути). Листя дерев спокою і споглядання ледь-ледь почало жовтіти: чи то від одвічної меланхолії міста, чи то від того, що обивателі почали но
2026.09.22
20:58
що із пригніченості цеї
завжди комусь реально гірше
бо не знаходить панацеї
ані у грошах ані віршах
одвічні теми хліб щоденний
що поминаєш у молитві
зірки далекі ближчі терни
сльозини потом оповиті
завжди комусь реально гірше
бо не знаходить панацеї
ані у грошах ані віршах
одвічні теми хліб щоденний
що поминаєш у молитві
зірки далекі ближчі терни
сльозини потом оповиті
2026.09.22
17:42
Даоська дошка, як мені без тебе
Хитатися під явором Небес —
Спиною чухатися об каміння Геба
На зло чужинцям із сльозливих п'єс?
Проходять хвилі по ланам строкатим
На радість непритомним четвергам —
На початках часи завжди багаті —
Хитатися під явором Небес —
Спиною чухатися об каміння Геба
На зло чужинцям із сльозливих п'єс?
Проходять хвилі по ланам строкатим
На радість непритомним четвергам —
На початках часи завжди багаті —
2026.09.22
13:07
Хоч краплю сну іще напитись
Ти, ноче благодатна, дай.
Промовить ніч така столика
І незглибима, як Дунай.
У морі сну втоплю тривогу,
Зайду до нього, мов корсар,
Знайшовши в безмірі дорогу
Ти, ноче благодатна, дай.
Промовить ніч така столика
І незглибима, як Дунай.
У морі сну втоплю тривогу,
Зайду до нього, мов корсар,
Знайшовши в безмірі дорогу
2026.09.22
12:19
Опинившись посеред гармидеру,
з відчаю розсипаєшся на клаптики.
Не відразу отямишся
і силою волі зберешся до купи.
Заметушишся тоді:
там підбереш, там посунеш,
щось поставиш, щось перекинеш,
припасуєш, зірвеш, викинеш, притиснеш…
з відчаю розсипаєшся на клаптики.
Не відразу отямишся
і силою волі зберешся до купи.
Заметушишся тоді:
там підбереш, там посунеш,
щось поставиш, щось перекинеш,
припасуєш, зірвеш, викинеш, притиснеш…
2026.09.22
12:00
Казочка для дітей та їхніх батьків)
Озвучили казочку:
Автор, Добрий Кабанчик (П’ятачок),
Старий Собака, Рудий Кіт.
Особи, які згадуються:
Хазяїн, Хазяйка, Дочка, Колій, Цабе,
Люди, Свиня, Кабан, Миша.
Озвучили казочку:
Автор, Добрий Кабанчик (П’ятачок),
Старий Собака, Рудий Кіт.
Особи, які згадуються:
Хазяїн, Хазяйка, Дочка, Колій, Цабе,
Люди, Свиня, Кабан, Миша.
2026.09.22
11:42
Твоє перо застигло в чорній тузі.
Немає слуг, палаців та карет.
Лише життя затягує корсет...
Нестерпно жити у важкій задусі!
За правду більше страти не боюся!
Недосконалий світ - крихкий намет.
Тобі новий підкориться сонет -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Немає слуг, палаців та карет.
Лише життя затягує корсет...
Нестерпно жити у важкій задусі!
За правду більше страти не боюся!
Недосконалий світ - крихкий намет.
Тобі новий підкориться сонет -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Чортові плечі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Чортові плечі
Приїхав якось в гості до своїх.
На вихідні зібрались прогулятись,
До річки Уж усі разом податись.
Погода – в хаті просиді́ти гріх.
І сонечко, й легенький вітерець.
Навколо зелень. Уж у ній петляє,
Немов змія між каменів метляє.
Пройшлися парком із кінця в кінець.
Мене найбільше здивувало там,
Що Уж тече між каменів великих.
Мов велетень накидав їх без ліку,
Бо ж кожен в кілька сотень кілограм.
Питатись став, чому це воно так.
Бо ж це не гори – там все зрозуміло.
А тут звідкіль каміння «уродило»?
Ніхто мені не пояснив, однак.
А тут дідусь на лавочці сидів,
На сонці боки вигрівав старечі.
Мабуть, почув, про що ведемо речі,
З під брів кошлатих пильно поглядів
Та й каже: - Що то в молодих питать?
Хіба вони про те щось можуть знати?
То треба у людей старих питати…
Я тут же : - Ви могли би розказать?
- Звичайно, можу. Я ж уже живу
На світі довго, тож багато знаю.
Та люди чомусь зовсім не питають,
Знаннями поділитися не звуть. –
Вчувається печаль в його словах,
Мабуть, нема із ким поговорити.
- Тож розкажіть! – враз підхопили діти.
Їм, бачу, теж цікаво стало, страх.
Відчувши, що знайшлися слухачі,
Дідусь відразу, наче, загордився,
Прокашлявся, скоренько заходився
Свій комір поправляти, бо ж стирчить.
А далі говорити розпочав:
- Було то, кажуть, в дуже давню пору.
Ще Уж широкий був, неначе море.
Тік, перешкод в дорозі не стрічав.
Поміж скелястих вився берегів,
В лісах безмежних собі шлях знаходив.
Котив в далеку Прип’ять свої води,
Куди річки впадали і другі.
На берегах його селився люд,
Хатки гарненькі у лісах стояли,
Сохою люди землю обробляли,
Ростили жито на прожиток тут.
Собі худобу й птицю розвели.
Село іще здалека було чути,
Бо, як закукурікають когути,
То чуті аж за кілька верст були.
Жив люд і не чекав зовсім біди.
Та й звідки ж бідним людям було знати,
Що зло чорти взялися замишляти,
З усіх кінців зібралися сюди.
Бо ж захотілось світ їм погубить.
Надумалися Уж загородити,
Він навкруги почне усе топити,
А скоро й світ весь зможе затопить.
В густих лісах дрімучих залягли,
Аби нікому й натяку не дати
Та й стали часу зручного чекати,
Щоб вони зло своє вчинить змогли.
От і прийшла осіння темна ніч.
Всі люди в селах спати полягали.
Чорти до річки підбиратись стали,
Тихцем усі скрадались, звісна річ.
Зібрались коло скелі над ріку
Аби її у річку завалити
І шлях воді надійно перекрити.
На те потрібно силу, ще й яку.
Отож, вони всі разом налягли,
Уперлися у скелю ту плечима,
Аж кола від зусиль перед очима.
Вже зрушувати скелю почали
Аж тут… Бува, рятує диво світ.
Без дива, певно й тут не обійшлося.
Одне злодійкувате подалося
По курниках людських, щоб на обід
Яєчню мати. Впхалося в один.
Давай бігом по гніздах шарувати
Та яйця собі в кошика складати.
А темно ж, зачепив той сучий син
Був когута, що на бантині спав.
Той з переляку крилами лопоче,
«Ку-ку-рі-ку» - несеться серед ночі.
А півня крик, як правило, лунав
Перед світанням. Налякав чортів.
Здалося їм, що сонце уже сходить.
Кудись у ліс тікати уже годі,
Тож кожен тут сховатись захотів.
І стали зариватися в багно
Аби від Божих, від очей сховатись.
Але даремно їм було старатись.
За ними Бог спостерігав давно.
Ледь стали вони длубатись в багні,
Як грім ударив із небес щосили
І всі чорти умить закам’яніли.
Так бовваніють й до цих пір вони.
То онде їхні плечі кам’яні.-
Дідусь махнув рукою і підвівся,-
Щось я, мабуть, сьогодні засидівся.
Пора додому тюпати мені.
На вихідні зібрались прогулятись,
До річки Уж усі разом податись.
Погода – в хаті просиді́ти гріх.
І сонечко, й легенький вітерець.
Навколо зелень. Уж у ній петляє,
Немов змія між каменів метляє.
Пройшлися парком із кінця в кінець.
Мене найбільше здивувало там,
Що Уж тече між каменів великих.
Мов велетень накидав їх без ліку,
Бо ж кожен в кілька сотень кілограм.
Питатись став, чому це воно так.
Бо ж це не гори – там все зрозуміло.
А тут звідкіль каміння «уродило»?
Ніхто мені не пояснив, однак.
А тут дідусь на лавочці сидів,
На сонці боки вигрівав старечі.
Мабуть, почув, про що ведемо речі,
З під брів кошлатих пильно поглядів
Та й каже: - Що то в молодих питать?
Хіба вони про те щось можуть знати?
То треба у людей старих питати…
Я тут же : - Ви могли би розказать?
- Звичайно, можу. Я ж уже живу
На світі довго, тож багато знаю.
Та люди чомусь зовсім не питають,
Знаннями поділитися не звуть. –
Вчувається печаль в його словах,
Мабуть, нема із ким поговорити.
- Тож розкажіть! – враз підхопили діти.
Їм, бачу, теж цікаво стало, страх.
Відчувши, що знайшлися слухачі,
Дідусь відразу, наче, загордився,
Прокашлявся, скоренько заходився
Свій комір поправляти, бо ж стирчить.
А далі говорити розпочав:
- Було то, кажуть, в дуже давню пору.
Ще Уж широкий був, неначе море.
Тік, перешкод в дорозі не стрічав.
Поміж скелястих вився берегів,
В лісах безмежних собі шлях знаходив.
Котив в далеку Прип’ять свої води,
Куди річки впадали і другі.
На берегах його селився люд,
Хатки гарненькі у лісах стояли,
Сохою люди землю обробляли,
Ростили жито на прожиток тут.
Собі худобу й птицю розвели.
Село іще здалека було чути,
Бо, як закукурікають когути,
То чуті аж за кілька верст були.
Жив люд і не чекав зовсім біди.
Та й звідки ж бідним людям було знати,
Що зло чорти взялися замишляти,
З усіх кінців зібралися сюди.
Бо ж захотілось світ їм погубить.
Надумалися Уж загородити,
Він навкруги почне усе топити,
А скоро й світ весь зможе затопить.
В густих лісах дрімучих залягли,
Аби нікому й натяку не дати
Та й стали часу зручного чекати,
Щоб вони зло своє вчинить змогли.
От і прийшла осіння темна ніч.
Всі люди в селах спати полягали.
Чорти до річки підбиратись стали,
Тихцем усі скрадались, звісна річ.
Зібрались коло скелі над ріку
Аби її у річку завалити
І шлях воді надійно перекрити.
На те потрібно силу, ще й яку.
Отож, вони всі разом налягли,
Уперлися у скелю ту плечима,
Аж кола від зусиль перед очима.
Вже зрушувати скелю почали
Аж тут… Бува, рятує диво світ.
Без дива, певно й тут не обійшлося.
Одне злодійкувате подалося
По курниках людських, щоб на обід
Яєчню мати. Впхалося в один.
Давай бігом по гніздах шарувати
Та яйця собі в кошика складати.
А темно ж, зачепив той сучий син
Був когута, що на бантині спав.
Той з переляку крилами лопоче,
«Ку-ку-рі-ку» - несеться серед ночі.
А півня крик, як правило, лунав
Перед світанням. Налякав чортів.
Здалося їм, що сонце уже сходить.
Кудись у ліс тікати уже годі,
Тож кожен тут сховатись захотів.
І стали зариватися в багно
Аби від Божих, від очей сховатись.
Але даремно їм було старатись.
За ними Бог спостерігав давно.
Ледь стали вони длубатись в багні,
Як грім ударив із небес щосили
І всі чорти умить закам’яніли.
Так бовваніють й до цих пір вони.
То онде їхні плечі кам’яні.-
Дідусь махнув рукою і підвівся,-
Щось я, мабуть, сьогодні засидівся.
Пора додому тюпати мені.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
