ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.09.09
07:13
Я чекав на Вас, друже, на Ваші слова і на вірші.
Кожне слово - це зброя, і Ви довели це не раз.
Сподівався, Ви тут. Ну а Ви вже давно значно
вище,
Там, де вже неважливим здається крилатий
Пегас.
Друже! Тут - все без змін. Вбита щирість лежить
Кожне слово - це зброя, і Ви довели це не раз.
Сподівався, Ви тут. Ну а Ви вже давно значно
вище,
Там, де вже неважливим здається крилатий
Пегас.
Друже! Тут - все без змін. Вбита щирість лежить
2024.09.09
06:15
Велика дяка бездоріжжям
Я зрозумів — хто я такий…
Фінальну стрічку не розріжу
Допоки скрізь одні граки…
Вони щось знають, безумовно
Їх колір чорний чорни… кар-р
Згадалась притча про підкови…
А ще чомусь іх чоботар…
Я зрозумів — хто я такий…
Фінальну стрічку не розріжу
Допоки скрізь одні граки…
Вони щось знають, безумовно
Їх колір чорний чорни… кар-р
Згадалась притча про підкови…
А ще чомусь іх чоботар…
2024.09.09
05:59
Солодкі пахощі магнолій
І ледь помітний ранній бриз, –
Щодня бентежили доволі
Украй закоханих колись.
М’яким биттям струмливі хвилі
Щоніч терзали береги,
Де ми стояли і ходили,
І розлучитись не могли.
І ледь помітний ранній бриз, –
Щодня бентежили доволі
Украй закоханих колись.
М’яким биттям струмливі хвилі
Щоніч терзали береги,
Де ми стояли і ходили,
І розлучитись не могли.
2024.09.09
00:03
Не життя – антиутопія.
Сірість гірша, ніж пітьма.
Телевізор – дилер опію
Для холопів задарма.
Знов і наново насвистано -
І навіщо голова?
Все, що звідси – вища істина.
А правдивії слова -
Сірість гірша, ніж пітьма.
Телевізор – дилер опію
Для холопів задарма.
Знов і наново насвистано -
І навіщо голова?
Все, що звідси – вища істина.
А правдивії слова -
2024.09.08
23:40
excruciating happiness
sweet pain
that's what I feel for you
my dear Ukraine
maidans grow hopes in news
old promised lands
words board my drifting heart
sweet pain
that's what I feel for you
my dear Ukraine
maidans grow hopes in news
old promised lands
words board my drifting heart
2024.09.08
20:53
Дивитись в очі смерті...
Чекать, хто моргне першим?
Як у безіграшковому дитинстві?..
Ні, смерть не така всесильна,
Як часом здається.
Віч-на-віч був з нею
Хлопчиськом-сиротою по війні.
З холоду й голоду склепив повіки,
Чекать, хто моргне першим?
Як у безіграшковому дитинстві?..
Ні, смерть не така всесильна,
Як часом здається.
Віч-на-віч був з нею
Хлопчиськом-сиротою по війні.
З холоду й голоду склепив повіки,
2024.09.08
14:57
Знову осінь із сумом вінчана.
Їй туманами - білий вельон.
Засипаєш журбу із відчаєм
Ти собою, о, земле-нене!
І від того, що сиро кутаєш,
Заливаєш себе печаллю.
Паперовими квітнуть рутами
Їй туманами - білий вельон.
Засипаєш журбу із відчаєм
Ти собою, о, земле-нене!
І від того, що сиро кутаєш,
Заливаєш себе печаллю.
Паперовими квітнуть рутами
2024.09.08
14:44
Кожна історія має добігти кінця.
Наша [так сталось] завершилась ще до початку.
Хоч я і бачу [у пам’яті] твого лиця
риси кохані. Це все, що лишилось на згадку.
Кожна історія містить прихований сенс.
Якщо знайти, [сподіваюсь] біль стане світлішим.
С
Наша [так сталось] завершилась ще до початку.
Хоч я і бачу [у пам’яті] твого лиця
риси кохані. Це все, що лишилось на згадку.
Кожна історія містить прихований сенс.
Якщо знайти, [сподіваюсь] біль стане світлішим.
С
2024.09.08
13:42
Сидять дідусь з онуком над ставок,
За поплавцями мовчки позирають.
Та риба щось клювати не бажає,
Пустий в воді бовтається садок.
Дідусь сидить спокійно, а онук
То схопиться метелика зловити,
То бабка прогуде над ним сердито,
А той вхопити не всти
За поплавцями мовчки позирають.
Та риба щось клювати не бажає,
Пустий в воді бовтається садок.
Дідусь сидить спокійно, а онук
То схопиться метелика зловити,
То бабка прогуде над ним сердито,
А той вхопити не всти
2024.09.08
11:45
Зійшлись докупи різні два світи:
Яскравий глянець, поряд — смерть, руїни.
Який з них твій? В якому зараз ти?
І що в тобі лишилось від людини?
Бокали повні, музика та сміх.
До біса всіх, війну, каліцтва, втрати...
Та тільки гаснуть в небі ліхтарі
Яскравий глянець, поряд — смерть, руїни.
Який з них твій? В якому зараз ти?
І що в тобі лишилось від людини?
Бокали повні, музика та сміх.
До біса всіх, війну, каліцтва, втрати...
Та тільки гаснуть в небі ліхтарі
2024.09.08
11:14
Вітер часу змітає мене.
Листя опадає з дерев,
як волосся з голови
лисіючої людини.
Вітер жбурляє листя під ноги,
як подарунок вічності.
Він простилає килим,
яким пролягає шлях
Листя опадає з дерев,
як волосся з голови
лисіючої людини.
Вітер жбурляє листя під ноги,
як подарунок вічності.
Він простилає килим,
яким пролягає шлях
2024.09.08
10:18
Заблокована ніч… кілька вулиць пройдох
На теренах судьби, на хвилі свідомості
Самоту не розкроїш, принаймні на двох,
За усі, геть усі, на світі коштовності…
Від новин до новин ти себе не замкнеш
Не омиєш від бруду тутешнього душу
Тільки все це у вір
На теренах судьби, на хвилі свідомості
Самоту не розкроїш, принаймні на двох,
За усі, геть усі, на світі коштовності…
Від новин до новин ти себе не замкнеш
Не омиєш від бруду тутешнього душу
Тільки все це у вір
2024.09.08
09:31
А я не гордий. Господи пробач,
що нас іще не всіх росія вбила.
Лунає по землі дитячий плач
і множаться десятками могили.
Переживемо ми і цю біду.
Хіба уперше? Історично – звикли.
До цвинтаря молитися іду,
у храмі звір являє свої ікла.
що нас іще не всіх росія вбила.
Лунає по землі дитячий плач
і множаться десятками могили.
Переживемо ми і цю біду.
Хіба уперше? Історично – звикли.
До цвинтаря молитися іду,
у храмі звір являє свої ікла.
2024.09.08
06:40
наснилося мені
все місто у вогні
бо небо розцвіло
в гучних салютах
і радість на очах
і смуток у свічах
сирен і голосінь
давно не чути
все місто у вогні
бо небо розцвіло
в гучних салютах
і радість на очах
і смуток у свічах
сирен і голосінь
давно не чути
2024.09.08
06:26
Зранку вітер різкуватий,
Озирнувшись навкруги, –
Спішно взявся очищати
Брук од листя й пилюги.
Так незримою мітлою
Об каміння шурхотить,
Що сліди мілких вибоїн
Появляються щомить.
Озирнувшись навкруги, –
Спішно взявся очищати
Брук од листя й пилюги.
Так незримою мітлою
Об каміння шурхотить,
Що сліди мілких вибоїн
Появляються щомить.
2024.09.08
05:54
А круглий стіл сьогодні спорожнів.
У лицарів моїх важкі турботи.
Порожні крісла та нестача слів...
Скажи, як бути, вірний Ланселоте!
Сьогодні бал. Я осторонь стою.
Вже пропустив куранту і павану.
Можливо, що загину у бою,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У лицарів моїх важкі турботи.
Порожні крісла та нестача слів...
Скажи, як бути, вірний Ланселоте!
Сьогодні бал. Я осторонь стою.
Вже пропустив куранту і павану.
Можливо, що загину у бою,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.08.20
2024.08.17
2024.08.04
2024.07.25
2024.07.05
2024.07.04
2024.07.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Чортові плечі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Чортові плечі
Приїхав якось в гості до своїх.
На вихідні зібрались прогулятись,
До річки Уж усі разом податись.
Погода – в хаті просиді́ти гріх.
І сонечко, й легенький вітерець.
Навколо зелень. Уж у ній петляє,
Немов змія між каменів метляє.
Пройшлися парком із кінця в кінець.
Мене найбільше здивувало там,
Що Уж тече між каменів великих.
Мов велетень накидав їх без ліку,
Бо ж кожен в кілька сотень кілограм.
Питатись став, чому це воно так.
Бо ж це не гори – там все зрозуміло.
А тут звідкіль каміння «уродило»?
Ніхто мені не пояснив, однак.
А тут дідусь на лавочці сидів,
На сонці боки вигрівав старечі.
Мабуть, почув, про що ведемо речі,
З під брів кошлатих пильно поглядів
Та й каже: - Що то в молодих питать?
Хіба вони про те щось можуть знати?
То треба у людей старих питати…
Я тут же : - Ви могли би розказать?
- Звичайно, можу. Я ж уже живу
На світі довго, тож багато знаю.
Та люди чомусь зовсім не питають,
Знаннями поділитися не звуть. –
Вчувається печаль в його словах,
Мабуть, нема із ким поговорити.
- Тож розкажіть! – враз підхопили діти.
Їм, бачу, теж цікаво стало, страх.
Відчувши, що знайшлися слухачі,
Дідусь відразу, наче, загордився,
Прокашлявся, скоренько заходився
Свій комір поправляти, бо ж стирчить.
А далі говорити розпочав:
- Було то, кажуть, в дуже давню пору.
Ще Уж широкий був, неначе море.
Тік, перешкод в дорозі не стрічав.
Поміж скелястих вився берегів,
В лісах безмежних собі шлях знаходив.
Котив в далеку Прип’ять свої води,
Куди річки впадали і другі.
На берегах його селився люд,
Хатки гарненькі у лісах стояли,
Сохою люди землю обробляли,
Ростили жито на прожиток тут.
Собі худобу й птицю розвели.
Село іще здалека було чути,
Бо, як закукурікають когути,
То чуті аж за кілька верст були.
Жив люд і не чекав зовсім біди.
Та й звідки ж бідним людям було знати,
Що зло чорти взялися замишляти,
З усіх кінців зібралися сюди.
Бо ж захотілось світ їм погубить.
Надумалися Уж загородити,
Він навкруги почне усе топити,
А скоро й світ весь зможе затопить.
В густих лісах дрімучих залягли,
Аби нікому й натяку не дати
Та й стали часу зручного чекати,
Щоб вони зло своє вчинить змогли.
От і прийшла осіння темна ніч.
Всі люди в селах спати полягали.
Чорти до річки підбиратись стали,
Тихцем усі скрадались, звісна річ.
Зібрались коло скелі над ріку
Аби її у річку завалити
І шлях воді надійно перекрити.
На те потрібно силу, ще й яку.
Отож, вони всі разом налягли,
Уперлися у скелю ту плечима,
Аж кола від зусиль перед очима.
Вже зрушувати скелю почали
Аж тут… Бува, рятує диво світ.
Без дива, певно й тут не обійшлося.
Одне злодійкувате подалося
По курниках людських, щоб на обід
Яєчню мати. Впхалося в один.
Давай бігом по гніздах шарувати
Та яйця собі в кошика складати.
А темно ж, зачепив той сучий син
Був когута, що на бантині спав.
Той з переляку крилами лопоче,
«Ку-ку-рі-ку» - несеться серед ночі.
А півня крик, як правило, лунав
Перед світанням. Налякав чортів.
Здалося їм, що сонце уже сходить.
Кудись у ліс тікати уже годі,
Тож кожен тут сховатись захотів.
І стали зариватися в багно
Аби від Божих, від очей сховатись.
Але даремно їм було старатись.
За ними Бог спостерігав давно.
Ледь стали вони длубатись в багні,
Як грім ударив із небес щосили
І всі чорти умить закам’яніли.
Так бовваніють й до цих пір вони.
То онде їхні плечі кам’яні.-
Дідусь махнув рукою і підвівся,-
Щось я, мабуть, сьогодні засидівся.
Пора додому тюпати мені.
На вихідні зібрались прогулятись,
До річки Уж усі разом податись.
Погода – в хаті просиді́ти гріх.
І сонечко, й легенький вітерець.
Навколо зелень. Уж у ній петляє,
Немов змія між каменів метляє.
Пройшлися парком із кінця в кінець.
Мене найбільше здивувало там,
Що Уж тече між каменів великих.
Мов велетень накидав їх без ліку,
Бо ж кожен в кілька сотень кілограм.
Питатись став, чому це воно так.
Бо ж це не гори – там все зрозуміло.
А тут звідкіль каміння «уродило»?
Ніхто мені не пояснив, однак.
А тут дідусь на лавочці сидів,
На сонці боки вигрівав старечі.
Мабуть, почув, про що ведемо речі,
З під брів кошлатих пильно поглядів
Та й каже: - Що то в молодих питать?
Хіба вони про те щось можуть знати?
То треба у людей старих питати…
Я тут же : - Ви могли би розказать?
- Звичайно, можу. Я ж уже живу
На світі довго, тож багато знаю.
Та люди чомусь зовсім не питають,
Знаннями поділитися не звуть. –
Вчувається печаль в його словах,
Мабуть, нема із ким поговорити.
- Тож розкажіть! – враз підхопили діти.
Їм, бачу, теж цікаво стало, страх.
Відчувши, що знайшлися слухачі,
Дідусь відразу, наче, загордився,
Прокашлявся, скоренько заходився
Свій комір поправляти, бо ж стирчить.
А далі говорити розпочав:
- Було то, кажуть, в дуже давню пору.
Ще Уж широкий був, неначе море.
Тік, перешкод в дорозі не стрічав.
Поміж скелястих вився берегів,
В лісах безмежних собі шлях знаходив.
Котив в далеку Прип’ять свої води,
Куди річки впадали і другі.
На берегах його селився люд,
Хатки гарненькі у лісах стояли,
Сохою люди землю обробляли,
Ростили жито на прожиток тут.
Собі худобу й птицю розвели.
Село іще здалека було чути,
Бо, як закукурікають когути,
То чуті аж за кілька верст були.
Жив люд і не чекав зовсім біди.
Та й звідки ж бідним людям було знати,
Що зло чорти взялися замишляти,
З усіх кінців зібралися сюди.
Бо ж захотілось світ їм погубить.
Надумалися Уж загородити,
Він навкруги почне усе топити,
А скоро й світ весь зможе затопить.
В густих лісах дрімучих залягли,
Аби нікому й натяку не дати
Та й стали часу зручного чекати,
Щоб вони зло своє вчинить змогли.
От і прийшла осіння темна ніч.
Всі люди в селах спати полягали.
Чорти до річки підбиратись стали,
Тихцем усі скрадались, звісна річ.
Зібрались коло скелі над ріку
Аби її у річку завалити
І шлях воді надійно перекрити.
На те потрібно силу, ще й яку.
Отож, вони всі разом налягли,
Уперлися у скелю ту плечима,
Аж кола від зусиль перед очима.
Вже зрушувати скелю почали
Аж тут… Бува, рятує диво світ.
Без дива, певно й тут не обійшлося.
Одне злодійкувате подалося
По курниках людських, щоб на обід
Яєчню мати. Впхалося в один.
Давай бігом по гніздах шарувати
Та яйця собі в кошика складати.
А темно ж, зачепив той сучий син
Був когута, що на бантині спав.
Той з переляку крилами лопоче,
«Ку-ку-рі-ку» - несеться серед ночі.
А півня крик, як правило, лунав
Перед світанням. Налякав чортів.
Здалося їм, що сонце уже сходить.
Кудись у ліс тікати уже годі,
Тож кожен тут сховатись захотів.
І стали зариватися в багно
Аби від Божих, від очей сховатись.
Але даремно їм було старатись.
За ними Бог спостерігав давно.
Ледь стали вони длубатись в багні,
Як грім ударив із небес щосили
І всі чорти умить закам’яніли.
Так бовваніють й до цих пір вони.
То онде їхні плечі кам’яні.-
Дідусь махнув рукою і підвівся,-
Щось я, мабуть, сьогодні засидівся.
Пора додому тюпати мені.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію