Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
2026.07.14
13:19
Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
2026.07.14
13:08
По ограді плющ плететься,
Свічка воскова чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Сльози скрапують рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Свічка воскова чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Сльози скрапують рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
2026.07.14
11:10
СПАЛАХ ЧЕТВЕРТИЙ. КОРОНА З ПОПЕЛУ. ПРОКЛЯТТЯ.
Голос Бояна впав до ледве чутного, тремтливого шепоту. Старий заплющив очі, наче намагався закритися від картини, яка досі палила його душу вогнем.
***
– Ти підн
2026.07.14
10:52
видихнутий цигарковий дим
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
2026.07.14
07:25
У просторім помешканні
Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
2026.07.14
03:23
Я сподіваюсь, у вас ніколи більше не виникне подібна можливість. Але знати про неї надалі доцільно та смішно.
На ту мить Україна збиралася в державний кулак, і ми двоє, шниривши на Хрещатику-26, вирішили від балди найнятися ще й перекладачами в Міністер
2026.07.13
19:08
І історію і сучасність підганяють одне під одного.
Декому у Варшаві знову закортіло у Варшавський договір. А заодно й під московське сідло.
Гонор може перекладатися як «честь», «гідність». Але може також як «пиха» чи «чванство». Вибір за паньством.
2026.07.13
17:09
те "я" - останнє в зграї літер
на небо квоти обміліле дно
нанизуй музику на вітер
цей сніжно-білий сонм тремтливих нот
те "я" - у слові поминальнім
і глобус для фанатів крутизни
коли відходиш то принаймні
на небо квоти обміліле дно
нанизуй музику на вітер
цей сніжно-білий сонм тремтливих нот
те "я" - у слові поминальнім
і глобус для фанатів крутизни
коли відходиш то принаймні
2026.07.13
15:04
Дивлячись у вікна
Як дощить оцей
Дивлячись у вікна на, на
Так ніби навколо
Лиш тільки дощ, про все
Мов що знапастило мене, знаєш
Якби на мені от, ядро & цеп
Так! Ей! Знаєш, є думки
Як дощить оцей
Дивлячись у вікна на, на
Так ніби навколо
Лиш тільки дощ, про все
Мов що знапастило мене, знаєш
Якби на мені от, ядро & цеп
Так! Ей! Знаєш, є думки
2026.07.13
14:41
Таємний кут у скалках скла
Ховає в сон чужі страхи.
Тут все разом - зола й смола
І день і ніч, вовки й птахи.
Добро і зло - чужі світи!
Таємний кут між маяття.
Спочинь і ти на самоті,
Ховає в сон чужі страхи.
Тут все разом - зола й смола
І день і ніч, вовки й птахи.
Добро і зло - чужі світи!
Таємний кут між маяття.
Спочинь і ти на самоті,
2026.07.13
14:28
Скинувши зажуру із чола,
Дочекавшись слушної нагоди,
Врешті-решт зустрілись, узяла
Трохи коньячку і бутербродів.
Як давно не бачились. З-під вій
Очі ніжні, мов черемха біла.
Бачиш, як завчасно, любий мій,
Дочекавшись слушної нагоди,
Врешті-решт зустрілись, узяла
Трохи коньячку і бутербродів.
Як давно не бачились. З-під вій
Очі ніжні, мов черемха біла.
Бачиш, як завчасно, любий мій,
2026.07.13
14:04
Як у коханні щось не йдеться,
Почуй його в гебрайській мові,
Відчуєш силу, бо ж на кохам
Вкраїнське слово озоветься.
А як в наснагу сила виросте,
То й до кохання шлях вкоротиться,
І ти зневіри так уникнеш,
Що не одного з глузду зводила.
Почуй його в гебрайській мові,
Відчуєш силу, бо ж на кохам
Вкраїнське слово озоветься.
А як в наснагу сила виросте,
То й до кохання шлях вкоротиться,
І ти зневіри так уникнеш,
Що не одного з глузду зводила.
2026.07.13
13:35
Мороз тривожний покриває розум,
Зігравши в лісі тужну "Лакримозу".
Він відчуває, ніби звір, загрозу
З минулого сумного паровоза.
Думки укрились льодом, наче плесо,
На втіху і розраду злого плебсу.
На нім впаде невинна поетеса
Зігравши в лісі тужну "Лакримозу".
Він відчуває, ніби звір, загрозу
З минулого сумного паровоза.
Думки укрились льодом, наче плесо,
На втіху і розраду злого плебсу.
На нім впаде невинна поетеса
2026.07.13
11:10
сів і віршик написав
чом би і не віршик
утомившись від вистав
їй же бо незгірших
потуравши тим і тим
лагідним і щирим
сяйнооким і сліпим
у бедламі віри
чом би і не віршик
утомившись від вистав
їй же бо незгірших
потуравши тим і тим
лагідним і щирим
сяйнооким і сліпим
у бедламі віри
2026.07.13
10:45
СПАЛАХ ТРЕТІЙ. СВІТЛО І ТІНІ СЕКЕШФЕГЕРВАРА
Розспівний шепіт Бояна завис у густому від видінь минулого повітрі на півслові… Його долоні, що гріли ступні Анастасії, злегка здригнулися. Він підвів голову, подивився на вузьке вікно-бійницю вгорі тьмяної ке
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Чортові плечі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Чортові плечі
Приїхав якось в гості до своїх.
На вихідні зібрались прогулятись,
До річки Уж усі разом податись.
Погода – в хаті просиді́ти гріх.
І сонечко, й легенький вітерець.
Навколо зелень. Уж у ній петляє,
Немов змія між каменів метляє.
Пройшлися парком із кінця в кінець.
Мене найбільше здивувало там,
Що Уж тече між каменів великих.
Мов велетень накидав їх без ліку,
Бо ж кожен в кілька сотень кілограм.
Питатись став, чому це воно так.
Бо ж це не гори – там все зрозуміло.
А тут звідкіль каміння «уродило»?
Ніхто мені не пояснив, однак.
А тут дідусь на лавочці сидів,
На сонці боки вигрівав старечі.
Мабуть, почув, про що ведемо речі,
З під брів кошлатих пильно поглядів
Та й каже: - Що то в молодих питать?
Хіба вони про те щось можуть знати?
То треба у людей старих питати…
Я тут же : - Ви могли би розказать?
- Звичайно, можу. Я ж уже живу
На світі довго, тож багато знаю.
Та люди чомусь зовсім не питають,
Знаннями поділитися не звуть. –
Вчувається печаль в його словах,
Мабуть, нема із ким поговорити.
- Тож розкажіть! – враз підхопили діти.
Їм, бачу, теж цікаво стало, страх.
Відчувши, що знайшлися слухачі,
Дідусь відразу, наче, загордився,
Прокашлявся, скоренько заходився
Свій комір поправляти, бо ж стирчить.
А далі говорити розпочав:
- Було то, кажуть, в дуже давню пору.
Ще Уж широкий був, неначе море.
Тік, перешкод в дорозі не стрічав.
Поміж скелястих вився берегів,
В лісах безмежних собі шлях знаходив.
Котив в далеку Прип’ять свої води,
Куди річки впадали і другі.
На берегах його селився люд,
Хатки гарненькі у лісах стояли,
Сохою люди землю обробляли,
Ростили жито на прожиток тут.
Собі худобу й птицю розвели.
Село іще здалека було чути,
Бо, як закукурікають когути,
То чуті аж за кілька верст були.
Жив люд і не чекав зовсім біди.
Та й звідки ж бідним людям було знати,
Що зло чорти взялися замишляти,
З усіх кінців зібралися сюди.
Бо ж захотілось світ їм погубить.
Надумалися Уж загородити,
Він навкруги почне усе топити,
А скоро й світ весь зможе затопить.
В густих лісах дрімучих залягли,
Аби нікому й натяку не дати
Та й стали часу зручного чекати,
Щоб вони зло своє вчинить змогли.
От і прийшла осіння темна ніч.
Всі люди в селах спати полягали.
Чорти до річки підбиратись стали,
Тихцем усі скрадались, звісна річ.
Зібрались коло скелі над ріку
Аби її у річку завалити
І шлях воді надійно перекрити.
На те потрібно силу, ще й яку.
Отож, вони всі разом налягли,
Уперлися у скелю ту плечима,
Аж кола від зусиль перед очима.
Вже зрушувати скелю почали
Аж тут… Бува, рятує диво світ.
Без дива, певно й тут не обійшлося.
Одне злодійкувате подалося
По курниках людських, щоб на обід
Яєчню мати. Впхалося в один.
Давай бігом по гніздах шарувати
Та яйця собі в кошика складати.
А темно ж, зачепив той сучий син
Був когута, що на бантині спав.
Той з переляку крилами лопоче,
«Ку-ку-рі-ку» - несеться серед ночі.
А півня крик, як правило, лунав
Перед світанням. Налякав чортів.
Здалося їм, що сонце уже сходить.
Кудись у ліс тікати уже годі,
Тож кожен тут сховатись захотів.
І стали зариватися в багно
Аби від Божих, від очей сховатись.
Але даремно їм було старатись.
За ними Бог спостерігав давно.
Ледь стали вони длубатись в багні,
Як грім ударив із небес щосили
І всі чорти умить закам’яніли.
Так бовваніють й до цих пір вони.
То онде їхні плечі кам’яні.-
Дідусь махнув рукою і підвівся,-
Щось я, мабуть, сьогодні засидівся.
Пора додому тюпати мені.
На вихідні зібрались прогулятись,
До річки Уж усі разом податись.
Погода – в хаті просиді́ти гріх.
І сонечко, й легенький вітерець.
Навколо зелень. Уж у ній петляє,
Немов змія між каменів метляє.
Пройшлися парком із кінця в кінець.
Мене найбільше здивувало там,
Що Уж тече між каменів великих.
Мов велетень накидав їх без ліку,
Бо ж кожен в кілька сотень кілограм.
Питатись став, чому це воно так.
Бо ж це не гори – там все зрозуміло.
А тут звідкіль каміння «уродило»?
Ніхто мені не пояснив, однак.
А тут дідусь на лавочці сидів,
На сонці боки вигрівав старечі.
Мабуть, почув, про що ведемо речі,
З під брів кошлатих пильно поглядів
Та й каже: - Що то в молодих питать?
Хіба вони про те щось можуть знати?
То треба у людей старих питати…
Я тут же : - Ви могли би розказать?
- Звичайно, можу. Я ж уже живу
На світі довго, тож багато знаю.
Та люди чомусь зовсім не питають,
Знаннями поділитися не звуть. –
Вчувається печаль в його словах,
Мабуть, нема із ким поговорити.
- Тож розкажіть! – враз підхопили діти.
Їм, бачу, теж цікаво стало, страх.
Відчувши, що знайшлися слухачі,
Дідусь відразу, наче, загордився,
Прокашлявся, скоренько заходився
Свій комір поправляти, бо ж стирчить.
А далі говорити розпочав:
- Було то, кажуть, в дуже давню пору.
Ще Уж широкий був, неначе море.
Тік, перешкод в дорозі не стрічав.
Поміж скелястих вився берегів,
В лісах безмежних собі шлях знаходив.
Котив в далеку Прип’ять свої води,
Куди річки впадали і другі.
На берегах його селився люд,
Хатки гарненькі у лісах стояли,
Сохою люди землю обробляли,
Ростили жито на прожиток тут.
Собі худобу й птицю розвели.
Село іще здалека було чути,
Бо, як закукурікають когути,
То чуті аж за кілька верст були.
Жив люд і не чекав зовсім біди.
Та й звідки ж бідним людям було знати,
Що зло чорти взялися замишляти,
З усіх кінців зібралися сюди.
Бо ж захотілось світ їм погубить.
Надумалися Уж загородити,
Він навкруги почне усе топити,
А скоро й світ весь зможе затопить.
В густих лісах дрімучих залягли,
Аби нікому й натяку не дати
Та й стали часу зручного чекати,
Щоб вони зло своє вчинить змогли.
От і прийшла осіння темна ніч.
Всі люди в селах спати полягали.
Чорти до річки підбиратись стали,
Тихцем усі скрадались, звісна річ.
Зібрались коло скелі над ріку
Аби її у річку завалити
І шлях воді надійно перекрити.
На те потрібно силу, ще й яку.
Отож, вони всі разом налягли,
Уперлися у скелю ту плечима,
Аж кола від зусиль перед очима.
Вже зрушувати скелю почали
Аж тут… Бува, рятує диво світ.
Без дива, певно й тут не обійшлося.
Одне злодійкувате подалося
По курниках людських, щоб на обід
Яєчню мати. Впхалося в один.
Давай бігом по гніздах шарувати
Та яйця собі в кошика складати.
А темно ж, зачепив той сучий син
Був когута, що на бантині спав.
Той з переляку крилами лопоче,
«Ку-ку-рі-ку» - несеться серед ночі.
А півня крик, як правило, лунав
Перед світанням. Налякав чортів.
Здалося їм, що сонце уже сходить.
Кудись у ліс тікати уже годі,
Тож кожен тут сховатись захотів.
І стали зариватися в багно
Аби від Божих, від очей сховатись.
Але даремно їм було старатись.
За ними Бог спостерігав давно.
Ледь стали вони длубатись в багні,
Як грім ударив із небес щосили
І всі чорти умить закам’яніли.
Так бовваніють й до цих пір вони.
То онде їхні плечі кам’яні.-
Дідусь махнув рукою і підвівся,-
Щось я, мабуть, сьогодні засидівся.
Пора додому тюпати мені.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
