ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Терещенко Наталя / Рецензія критики
Л.Романчук. Берегиня сонячної посмішки
Леся Романчук
Образ твору «Сміх – це сонце. Він проганяє зиму з людського обличчя» – так сказав Віктор Гюго. Озирнешся довкола – і так мало насправді сонячного, насправді доброго, живого і світлого у нашому зимовому навіть улітку житті. Тому як подарунок, як зблиск сонячного зайчика сприймаєш кожну усміхнену душу.
Вірші Наталі Терещенко усміхаються людям. І змушують усміхнутися. Чи є дарунок щедріший? Вони вирізняються на тлі сірого і чорного графоодноманіття, виблискуючи коштовним камінцем – різнобарвним, та вже ограненим. «Посмішка у стилі ретро» – перша книжка поетеси. Та в ній немає початківства, учнівства, спроб та помилок. Талант авторки зрілий, уже обточений часом та життєвим досвідом, «житейське море» відшліфувало природний дар з усією безжальністю хвиль і каменів, та діамант мусить терпіти біль огранення, лише тоді запалає райдугою.
Література цікава різноманіттям поглядів на життя. Хто ридає над розбитими ночвами власних надій, хто розумує, хто з тією чи іншою мірою версифікаційної вправності прикрашає сірість почуття і відсутність думки квіточками словесного штукарства. Наталя Терещенко усміхається. Унікальність її таланту полягає у незбагненній здатності побачити у світі людей притаманне світові тварин або речей, і виокремити, підняти на вістря сміху рису або вчинок, не варті зватися людськими. Чи навпаки, персоніфікувати, олюднити річ, рослину, дати голос тварині, щоб розповісти цілком людську історію. Втім, усе наше ми носимо із собою, і нелюдське теж, тому ця посмішка інколи гірка, та ніколи не зла і не лукава. Побачити – і усміхнутися. Чи це не спосіб боротьби із чорним? Посмішка – мов ультрафіолет, знищує мікроби нечисті духу.
Наталя Терещенко – поетеса різнобарвна та різнопланова. Її лірика тонка, метафористика глибока, образи розмаїті. Та дебютний, визначальний для майбутнього сприйняття її як поетеси альбом оригінальний своєю жанровою унікальністю – байки та гумор.
Лафонтен, Крилов, Глібов… Якими іменами можна продовжити цей ряд? Навіть фахівець замислиться, а читач отетеріє. З льоту пригадає хіба Ворону зі шматком швейцарського сиру в немудрому дзьобі, Лисицю, яку замість курятника чомусь опинилася поміж виноградних грон, безсмертних Лебедя, Рака і Щуку, що тягнуть воза (людоньки, та невже державного?) у різні боки, та невдах-музикантів, яких як не розсади у сесійній залі, однаково музики не дочекаєшся. Образи безсмертні, та усе ж столітні.
Герої Наталі Терещенко – нові, сучасні, «офісні», інтернетні, упізнавані до болю: чи не в кожному колективі є свій «амбітний олівець», що має інших за «тупих і ще тупіших», пишається, що тільки ним «бос користується та пише», і тихо зникає, ставши непотрібним – «а потім олівця не стало, його до краю вже списали»; кому не знайомий трудяга-Кінь, що безнадійно тягне на гору захисту віз дисертації, маючи керівником Козла, і Лис, котрий тягав керівнику-Орлові курей і «захистився на «ура!», хоча була у змісті лиш мура»; і такий типовий персонаж – чесна Мишка, що повстала проти злодіїв-Щурів і «в результаті перевірки Коти загнали Мишку в нірку»; а вже «банальна історія» Хмеля, що видерся до сонця, обплутавши Осокора і задушивши при тому, має тисячі прототипів. Стріли авторського хисту влучають у найактуальніші проблеми сьогодення – історія Павучка, на ідеї якого наживає мільярди світове павутиння, сумна й типова – виявляється, що «техніку плести свої тенета Павук неліцензовано «скосив» з відомих сайтів того ж Інтернету!»
«Ніхто не попередив Павучка,
Що в правосудді є закон гачка,
І той, хто вчасно не змастив гачок,
Уже комашка, а не павучок.»
Отакий невтішний, утім, справедливий та очевидний висновок.
Переповідати зміст байок немає сенсу – їх треба читати, розмірковувати, погоджуватися (чи ні) з висновками авторки і… сміятися, весело сміятися, бо міра дотепності направду висока.
У самій ідеї байки закладена повчальність. Сучасні ж реалії інтелектуальної еліти самою суттю своєю заперечують будь-яку спробу повчання – для чого вчитися тому, хто й так мудрий? Наталя Терещенко і не береться повчати. Жанр вимагає моралі – вимога виконана. Мораль присутня, та моралізаторства немає. Висновки влучні та неочікувані:
«Коли вже задавила жаба,
Слід пам’ятати над усе,
Що заздрість – то поганий радник
І дуже кепський режисер.»
Важко не погодитися.
Зачудовує стиль письма – легкий, витончений, вже зі старту професійний, рими – чіткі, оригінальні, не відчувається «притягнутості за вуха», якою грішать початківці.
Авторка – сучасна жінка, в арсеналі якої «ботекс, пластика, візаж», всі порухи душі нашої сучасниці близькі їй та проаналізовані у циклі «Неймовірні історії кохання» - тут і Мальвіна-Примадонна, закохана в П’єро (він же Мася Галкін), і пушкінська баба біля зіпсованої пральки «Зануссі», душа якої тремтить геть-таки сучасним: «чи риба з дідом щось не замутила?», і Дюймовочка з ельфом із Дельфів, що виявився добрячим стрекозлом. Живі, колючі, реальні картинки з виставки нашого життя.
Книга належить до тих, які хочеться читати. Вірші легко лягають у пам'ять, незчуєшся, як почнеш цитувати друзям і декламувати зі сцени. Бо так хочеться нести у світ світле, так хочеться бачити посмішки на обличчях. Особливо такі – вишукані, шляхетні, у стилі ретро.
І хочеться повторити за Оноре де Бальзаком: «Сміхом виправляються звичаї». Або за старим веселуном Бернардом Шоу: «Мій спосіб жартувати – це говорити правду. На світі немає нічого смішнішого».

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ретро Лю (Л.П./Л.П.) [ 2009-05-07 21:38:44 ]
Наталю,
Разом з моїми збірочками доплила до мене і Твоя збірочка.
Перший раз читав (а це майже вся збірка у стилі усмішки) щось подібне на рідній мові написане жіночою рукою.
Написано з перчиком, дотепно і повчально.
Було весело перечитувати,
Велике дякую!
З усмішкою,
Л.Ю. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталя Терещенко (М.К./М.К.) [ 2009-05-07 22:04:43 ]
Моя збірка за океаном? Ну і ну! Виходить вона жвавіша за авторку:)) Ну що ж, я рада з неї, а тобі, Юро, дякую за теплі слова.
Щиро, Наталя.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Дігай (М.К./М.К.) [ 2012-01-14 12:35:10 ]
"безсмертних Лебедя, Рака і Щуку, що тягнуть воза (людоньки, та невже державного?) у різні боки," - Лесю, блискуче!