"Я мав собі у сні коня" - як на мене, не найкращий початок.
Якби ви, Валентине, поставили перед собою технічне завдання уважно слідкувати за красою рядка, то, я переконаний, на порядок би виросли поетично.

Шаную вашу думку, але залишаюся при своїй. Де критерій оцінки краси рядка? Мені ся не сподобало?

Валентине, ви не повірите, але критеріїв аж забагато. Звичайно, варто почати від найпростіших, наприклад, слідкувати за милозвучністю нанизаних на рядок слів. Зрештою, милозвучність - це певний чистий обсяг ефіру навколо кожного слова, наприклад "мав собі" містить мінімум цього ефіру, а "Копитом місяць" напевно і зовсім не містить. В цілому вірш і дихає цим накопиченим ефіром, або задихається від його відсутності. Зрозуміло, що дихання "ставить" вибраний автором стиль, а голос... та це вже потрібно говорити про інші критерії...

Цікаво, цікаво. А звідки "певний чистий обсяг ефіру"? Це якийсь термін, що має визначення? Хто автор? "Копитом місяць" - збіг приголосних, чого я уникаю, але, шановний добродію, чудовий і оригінальний образ МІСЯЦЬ - ВІДБИТОК КІНЬСЬКОГО КОПИТА виправдовує такий збіг та акцентує увагу на образі.

Щодо авторства, то відповідь аж надто очевидна, будь-який предмет природним чином оточений ефіром - тим чи іншим. Автор усім відомий.

Щодо "копитом місяць" - я ж не кажу, що тут проблеми із метафорою, просто наводжу приклад того місця, де поетичного ефіру (між копитом і місяць) не помітно. Як на мене, він зник іще раніше, починаючи з "мій метеором, Копитом місяць..."

Тим "ефіром" (беру у лапки цей сумнівний термін) не обовязково , гадаю, "оточувати" кожне окреме слово, а дати простір для ритмічної ланки, образу, строфи... Всяке вдале, а тим паче - віртуозне порушення "канонів" у мене викликає лише захоплення. Дякую за намагання мені допомогти. Коли ласка, ознайомтеся з моєю прозою і щось про неї скажіть.Валентин Бендюг.

До незавершеного діалогу.
Кілька прикладів з класики:
+
Надходить дощ. Шумлять бліді берези...
Рвуть блискавиці сірих хмар рядно...
А дужий грім зустрів такі дієзи,
Що злякано дзвенить вікно!
++
Вже одспівали на дорогах гарби
Швидким жнивам мелодії свої,
І осені такі спокійні фарби
Ось-ось овіють небо і гаї...
+++
Гей, дівчатко! Найкраща з моїх химер!
Чи далося ж тобі те золото?
...Вже мені не сміятись тепер,
По-старому, безглуздо-молодо...

Євген Плужник.

+
Над містом місяць, наче ліхтарня...
++
Вийди самітник тоді перед дім,
тиша обійме тебе, мов мороз...
+++
Немов візник широкі віжки,
Підносить ніч імли сувої...
++++
Міх хмар із зорями, мов з житом,
Бере на плечі ніч і йде.
У круглім місяця кориті
Замісить тісто золоте.
+++++
На поверхню білих хвиль голомозу
вибігнуть очі на звіди.
++++++
Людей зводим,
В блуд їх вводим,
Ляском манним,
Ляском п’яним.
+++++++
...сонце в хомуті блідих брудних хмар...
++++++++
...скарб усіх нас спільний...
+++++++++
Будуєм, будуєм, будуєм мости...
++++++++++
Мов водоспад, що вниз невпинно рине...
Богдан-Ігор Антонич

"Не все, що є класикою, служить взірцем для
творення. Не все що пишеться - шедеврова річ."
Пане Юрію! Я вже десь писав, що майстер відрізняється від ремісника тим, що не виконує роботу по копилу (за взірцем), і навіть власні повтори не копіює, - він творить. Звичайно ж, існують визнані майстри у кожній справі, і похвала такого майстрв багато значить. Навіть його критична оцінка вартніша за сотню пустих похвал невігласів.В українській поезії також були і є майстри своєї справи. Коли кажемо про класиків, то тут не оминути жодному з нас Шевченка і Франка. Так ось і в одного, і вдругого (і не в ранніх їхніх творах) знаходимо непоодиноке сусідство однакових приголосних (а тим паче - голосних). Вони не вважали це якимсь ганчем, як не вважали це недоліком у віршуванні інші чудові українські поети, приклади з творів яких я навів вище.
Що ж до бездумного наслідування взірцям - то це робота для ремісників: у цеху висів копил, який мав повторити підмайстер, щоб стати ремісником.
Тепер про перший рядок мого вірша. А ви читайте його так, як його написано, а не туліть до нього власні стереотипи, - ось і все. Погоджуюсь з вами, що не все написане мусить бути і має визнаватися шедевром. Але чесна людина знає ціну і собі, і тому, що вона створила. Вона може і має право дещо завищувати ціну своєї роботи, але, коли має совість - то не дуже. Здається, сказане мною, не повинно викликати ваших заперечень. Залишається собою - не завжди "світитися любовю", а часом паленіти гнівом і ненавистю, нищити ворога словом і ділом. Але робити це з любові до власних святинь. Такі мають бути. Отак, коли коротко.

Валентине, nут, щонайменше, дві важливі, як на мене, речі. Перша - і справді не все, що пишуть добре знані автори є завше дуже якісним, чи просто якісним письмом. Одне краще, інше гірше. У цьому явищі спостерігається, так би мовити, авторський масштаб.
Друга річ, це очевидні, знову суто як на мене, в тій чи іншій мірі напружені місця у приведених вами рядках.
Ці місця, звичайно, бувають корисними, а бувають і шкідливими. Залежно від характеру композиції, і вибраного стилю.Тобто вважаємо, що майстер своєї справи завжди ідеально володіє своїм інструментарієм. Якщо не володіє - то не майстер.
Майстер також ставить дихання своєму тексту композиційно інтегрувавши весь ефір, яким дихає і яким оточене кожне означення. Вірш оживає. Отримує своє звучання, свій голос. І тут як із голосом співака виконавця - відчутно 1) чи цей голос правильно поставлений. 2) Чи відповідає він сюжету, декораціям, сцені.
Тому окремі фрагменти, приведені вами, не дають повної картини, важлива цілісність. І якщо вона є, то все прекрасно.
Щодо наших диспутів, то вони мали б нам приносити якусь практичну користь, бо просто так сперечатися немає змісту. Ніхто не намагається проповідувати істину, але ділиться своїми поглядами - це, як на мене, найкраще.

"Щодо наших диспутів, то вони мали б нам приносити якусь практичну користь, бо просто так сперечатися немає змісту. Ніхто не намагається проповідувати істину, але ділиться своїми поглядами - це, як на мене, найкраще."
Згоден з фіналом. Гадаю, що ми те й робимо.Тобто я маю толерантних співбесідників, а не носіїв істини, наділених адмінресурсом. сподіваюся, що так буде й надалі.