Якісь невидимі струни. Їх наче якісь павуки розвішуть. То вони бринять, то вони чіпляють-хапають необережних слухачів.

Зараз працюю з чернеткою. Теж вірш. Образи перегукуються. Мною створені з цими, що зараз бачу.
Щоправда, трішки в іншій тональності. Від однієї до другої. Не всім це подобається, бо не знає читач, співчувати чи ні, яким резонансом озватися? Струмів чи напруг?

З Вашими віршами легше. Вони настроєві, тональність пронизлива і з початку до кінця.
На їхніх прикладах можна краще розуміти, що таке Поезія.
На чиїхось інших (скоріше, на моїх) - які в останньої вихиляси.

Мені і раніше подобалася Ваша поезія.

Дякую. Вражений вкотре.

"Розбору польотів" не буде.

Читач
Ю. С.

Дякую. Мати такого читача - велике щастя )
Це джерельце, і верба, і сунички на схилах виярка - реальні. З мого дитинства. Тоді туди можна було втекти від домашніх вічних негараздів, від того незрозумілого і тяжкого, що висіло в повітрі дому. Зараз - тікаю туди подумки від туги. Не знаю, чи є ще те джерело. Можна поїхати, 50 км - не відстань. Можна вибрати час, коли сил буде достатньо. Але страшно. Бо доведеться зайти на рідне подвір'я - а там усе заросло так, що й хвіртка не відчиняється... Покинута хата - це дико і моторошно. І все одно мене туди тягне зі страшною силою. А раптом серце одного прекрасного разу не витримає...
Буду чекати вашого наступного вірша - цікаво ж! Заінтригували ))

Чудовий вірш! Тональність витримано від початку до кінця, є точність і делікатність образів і головне -- ніякої вторинності! Від закінчення віє сумом... і правдивістю. Справжня насолода читати!