Володимир Вакуленко-К.,
Ресурс перебування: Гоголівська академія
http://www.gak.com.ua/creatives/2/8235

Впав на сплячий режим мій ЖЖ: поглинається справжнє потроху
І занедбане місто зализує рани несправжніх районів.
Обростають думки новим хаєром в подушках моху -
Не встигаєш зростати на повну в сумбурі лабастих законів.

А ми ніби ті тролі - чужi запозичивши межі
На скелетах драконів літали в готичні казки...
Розкривається сайт для інкогніто в чистій мережі.
В мене сплячий режим, я зникаю в дитячі роки.
13.о2.2оо8

КОМЕНТАР: Краса неймовірна, милуєшся довершеною поетичною смішністю кожного рядка, очевидно, що автор таки добрий знавець і життя і поезії, вміє відділити справжнє від несправжнього. І на відміну від того ж командора Гак-поезії Михайла Карпового, не боїться бути щирим! „В мене сплячий режим, я зникаю в дитячі роки...” – по справжньому проймає. І хочете вірте, хочете – ні, а у ВКВ - всі вірші такі, одним словом – достойний кандидат на перемогу!

Особливо вдячна долі за знайомство із автором Валентином Бендюгом! Тільки він на рівних і здатен боротися із Командором Гак-поезії Михайлом Карповим, і просто відомим автором Володимиром К.Вакуленком.

Валентин Бендюг
http://maysterni.com/publication.php?id=18700
Хоку про нерозумну
Не в позі щастя
Ставай хоч раком
Усе то буде лиш фізкультура.

Проскурівський мотив
http://maysterni.com/publication.php?id=18284

Я сумую,
Коли відлітають лелеки,
Бо так довго чекати до літа.
Я радію,
Коли виїжджають хасиди, -
Слава Богу – не буде погромів.

Лелека – хасида , символ хасидів

За селом прокричали лелеки
http://maysterni.com/publication.php?id=18134

Летіли лелеки з Африки, -
Несли в Україну грип.
Летіли лелеки і кашляли,
Я кричав їм у слід, аж охрип:
- Не летіть ви сюди, чорнОгузи, -
Хай вас негри усіх поїдять!
Вистачить з нас і Чорнобиля…
Отче наш… вашу мать, вашу мать…

Азія
Кричав верблюд в пустелі голій;
Пісок, колючку, перекотиполе
Несла квітнева люта буря;
Ішов бабай старий, похмурий, -
Вів ішака і той кричав
Своє пронизливе і-а--а...
- Аллах акбар, - бабай сказав
І щез, немов міраж, в пісках...
Зник караван, а я лишився:
Пісок сік очі, на зубах тріщав...
Своєму Богу я молився...
Кричав верблюд, ішак кричав.
________________________________
КОМЕНТАР: Ні, ні, в жодному випадку не можна вважати, що якщо формально вірші поетично-смішні, то вони зовсім несерйозні!
Автор, можна сказати, вкладає всю душу у глибинне зболене звучання слова! „Ішов бабай старий, похмурий,// Вів ішака і той кричав //Своє пронизливе і-а--а...” – це досвід!а майстерність! а метафоричність! Га?! Ось воно непересічне звучання: „і-а—а...”, „і-а—а...”, „і-а—а...” лине сторінками сайту, заворожуючи тих, хто, пропливаючи мимо, не залив воском вуха - „і-а—а...”, „і-а—а...”, „і-а—а...” в пустелі голій” , „Пісок сік очі, на зубах тріщав...” (до Азії).
А виявляється „Своєму Богу я молився...”
І ось, поруч, ця молитва знаходить своє відлуння:” Отче наш… вашу мать, вашу мать…” (До Лелек).
А Лелека, то – хасида , символ хасидів – робить подальші правовірно поетично-смішні одкровення автор перед лицем Господнім – „Слава Богу – не буде погромів” (До „Проскурівський мотив”).
Очікуємо ще на послання до Корінфян! Очікуємо! Так тримати Валентине, саме так - богорівно і з материнським словом!
Одкровення – стиль Валентина Бендюга, будь-яка тема надихає знаного літератора, всюди шукає він Бога і знаходить, і в’яже, і єднає лінії долі („Кричав верблюд, ішак кричав”...).
Такої потужності у голосі ні в Капового, ні в у Вакуленка не відчуєш – діти, їм обом років, як одному Бендюгу – отже, саме В.Бендюг, і тільки він повинен бути переможцем! Га?!
Гадаю, що час вивершить мої сподівання!

Вчора тут був ще цей вірш, але хтось, мабуть випадково, його стер. То я поновлюю.
Автори / Валентин Бендюг / Етюди
Правописна реформа
Назву я німців дойчами,
Жидів назву євреями,
Вірменії не буде вже, а буде Аястан,
Угорці стануть вєнграми,
А ліпше ще - мадярами,
Татар - лишу татарами,
Рома - назву циган.
Грузини стануть джорджами,
А, може, сакартвелами,
А той австрійський Відень я Вєною назву.
Лиш ляхів не чіпатиму
(Хай лишаться поляками)
Та ще назву Росією Московщину й Мордву.
Бо хоч і в Україні вже,
Та мислю по-украінскі,
Тако по-малоросійські хохлом собі й живу.

Прекрасна композиція, Валентине, - вона називається "Правописна реформа"?
Поетично оспівувати такі складні світоглядні дилеми не просто. А поетично підкреслити усю смішність, усю недолугість того всього ще складніше. Але вам вдалося.
Публікуйте, будь-ласка, ще.
Тільки такі - лагідні композиції, без перегинів, добре?

А де у мене перегини? Перегини у ваших коментарях.

Є таке, я натура пристрасна, але, взагалі нас троє, і не легко мені з ними, такими нечемними.
Давайте домовимося, Валентине - ось ви все зараз і кажіть прямо - що не те, що і де ми перегнули?
Ніхто не може ж бути безгрішним! Особливо ЕНП

Назвіться.

Я, Валентине - Епіграмка.
Мій друг - Пародія (ото собі вибрав),
а є ще один, примкнувший до них Шепілов, так? :) - Наслідування.

Ні, з триголовими не розмовляю. Прізвище, імя, по батькові, національність, рід занять, адреса. Я про себе усе це повідомив, а тут якась замаскована триголова почвара мені розповідає про поезію і гуманізм та ще про інтелігентність розпатякує. Поговоріть між собою про себе.

А ми маємо ще одного кандидата:
Черепа Сергія.
Дуже перспективний хлопець, як на нас! Подающій надєжди!

*Любовні повороти*
Ти цілуєш мене у лобок.
Чи у лобик, палкими вустами,
Та у горлі моєму комок.
Я ж бо хочу любві Твоєй мами.
То є статна панянка,
Що любить носить шкіряне.
Вона, принаймні, як коханка,
Приваблює мене.
Я мабуть заручуся,
Вже будеш Ти моєю.
І з тещею зійдуся,
Ми станемо сім`єю.
Аби Ти не злякалась!
Вона, кажись, не проти.
Такі вони, сімейні,
Любовні повороти.
*Одурев до исступленья*
Одурев до исступленья,
Пьяным глазом глядя вниз.
Это, блин, стихотворенье,
Хрен повторишь Ты, на бис!
*В отношениях фигня*
В отношениях фигня
У людей случается.
И безумная любовь,
В жопу превращается.
*Аромат*
Ты пукнула, о как прекрасно,
Своей любимой - нюхать аромат.
Целуя зад, который страстно
Сношал, лишь пять минут назад.
О, то мгновенье безмятежно,
Где мы на смятых простынях,
Предались сексу так небрежно,
Другим, оставив стыд и страх.
Ночь как детей, обняла нежно,
Огонь желания в сердцах –
Нас гнал к тому, что неизбежно
Да, будет с криком на устах.
Я соблазнился не напрасно,
Испил до дна той ночи яд.
И через время так же ясно,
Любимой чую – аромат.
*Епілог*
Оце прочитавши, що я написав
Хтось осудливо скаже, я мрію.
Сьогодні, ще зранку собі я сказав
Некаюсь, надіюсь і вірю!!!

Проте споріть щодо заслуг вельмиуважаємого гаспадіна Б. тоже не будем. Ми їм просто гардімся!!!

На цьому роблю паузу, бо їду у Париж. Випити кавусі, картини свої на виставці доповнити ангельским личиком. Отож, ад'ю панове, ще почуємося.

І хоча довелося примиритися із закриттям "номінації у легкій вазі", як я сподіваюсь, тимчасово, але радіти видатним проявам авторського уміння поки ще не заборонено.
І я радію новому шедевру, ось він, публікую, як на сайті, але проставлю наголоси, аби допомогти читачеві до самих витоків осягнути дужу міць слова печатного.

Василь Шляхтич
2008.03.12 14:43
Запит́ання

Таке запит́ання весь час
Думќами марширує́.
Яка майбутність жде на нас?
Куди вона прямує?

Промивши очі, бачу шлях
Синів, дочок і внуків,
Що то відкинули вже жах
Наших земель байстрюќів.

Діти вже горді, хоч батьки,
Ще з сумнівами грають.
До сонця , чи зірок іти?
Зірки ще спокушають.

Ідеології книжки
В підвалах прикр́ив порох...
Не викинули їх батьки.
Не викинуть ще скоро.

Мр́ія минулого жива.
Надії в них ще п’яні.
Майбутність пише їм Москва.
Не були на Майдані.

З м́олотом і з серпом пр́апор
Увесь час в них в пошані.
Не вірять про бувшій терор,
Табор́и в Магадані...

Голодомор, ќажуть брехня,
Не геноцид народу.
Бо так вчила і вчить Москва,
Яка неправду родить.

Запитання весь час живі
Чому це так питаю
Чи дасть хтось відповідь мені
З улюбленого краю?

Скільки нових для Поезії і для мене імен!
Чудово, Романе, я отримала справжнє задоволення, світлу радість від читання вашого "Паркану життя".

Роман Бойчук - [ 2008.03.12 10:25 ]
Паркан життя

Окреслений природою туман,
Немов молочна річка серед лісу.
Ось так і все життя – самообман,
Як той паркан, через який не перелізу.

Якщо життя – паркан, то потім що?
Виходить: перелізеш – смерть настане.
І ні природою окреслений туман... Ніщо
По той бік тину тебе вже не дістане.

А все ж цікаво, як воно десь там..,
По той бік цього хисткого паркану?
Ніхто й ніколи не розкаже про це нам, -
Ніхто з них не вертається додому.

Ось так й живемо ми – у небутті,
Немов і справді в сірому тумані,
Та добре знаємо, що в нашому житті –
Сітка натягнута така, як на паркані.

Глибокі питання поставлені - незабутньо і гостро.
Спробую відповісти собі на деякі, які зрозуміла. :(

"По той бік цього хисткого паркану"
Романе! вам співатиму осанну!

Перша особа, яку, крім доктора Нахмана, останнім часом найчастіше згадували на Майстернях. А ПЕН не помітила... :))

Палагея Кукуй - [ 2008.03.12 13:07 ]
БЕЗОПАСНОСТЬ

БЕЗОПАСНОСТЬ – наше кредо,
БЕЗОПАСНОСТЬ - наша жизнь.
И теперь ты ищешь повод, чтобы
Кому-то в морду зарядить.
А поводов бывает не мало,
Найдется то там, то тут:
Автобус, маршрутка, подъезд.
Ночная улица, пивная или парк.
И все это опасности и угроз «зоопарк».

Ні, Чорнявко, це якась порожня оболонка, я сьогодні читала ці твори - за ними порожньо, хтось стібається...

Та хто вже тут її не читав:)) Он у Тварюк це замість "БУТИ ЧИ НЕ БУТИ :)) Може, й порожня, але чому тоді така пасивна? Тщатєльнєє треба ж стьобатись :))

ПЕН, а слабо пароднуть ось це? Теж сьоднішнє

Беременной, оппеленной
Вкатилась на дорогу полной….
Расхныкалась во мне мечтой
И вздыбилась горою непокорной…
Слюда зеркальной под мной
Под тению моею смехотворной
Мне удивилась. Словно я - не свой
Как будто бременем обремененный
Стременами в конях мой дух – пленен
Голубеньким твоим платком на счастье я казнен
Исподнее - в непреисподнем…..

Ні, Чорнявко, це я поки не в силі осилити.