Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.16
19:57
ось поет на променаді
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
2026.04.16
19:17
Розповім тобі казку про літній насичений вечір,
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
2026.04.16
17:52
Упереджуючий «удар» Ізяслава.
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
2026.04.16
17:46
Скриньку
Легковажної жінки Пандори
Зачинили золотим ключиком,
Що повісили на тонку шию
Гейші на ймення Аой Неко,*
Що заблукала серед руїн Хіросіми,
Шукаючи загублену єну
З драконом гори Нараями**.
Легковажної жінки Пандори
Зачинили золотим ключиком,
Що повісили на тонку шию
Гейші на ймення Аой Неко,*
Що заблукала серед руїн Хіросіми,
Шукаючи загублену єну
З драконом гори Нараями**.
2026.04.16
17:04
Я довго йшов
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
2026.04.16
13:18
Знати про гостинці мав би вчасно,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде - як шоу,
Ти сюди послухай і прикинь.
Повертайсь, побачимося знову,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде - як шоу,
Ти сюди послухай і прикинь.
Повертайсь, побачимося знову,
2026.04.16
13:01
Ледь чутні промені ранкові
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
2026.04.16
12:52
Міняються і віра, і пенати,
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
2026.04.15
19:44
І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
2026.04.15
16:59
квіти троянди квіти лілії
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
2026.04.15
16:13
Сію дні крізь сито –
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
2026.04.15
12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
2026.04.15
10:44
Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
2026.04.15
06:41
Костянтин Ваншенкін (1925-2012)
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
2026.04.15
05:39
В березні та квітні
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
2026.04.14
22:09
У тому квітні молодість співала,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Козак Дума (1958) /
Вірші
/
Думи мої
Наша віра
яку мету плекаєш, Україно?
Втрачаєш досі кращих у боях
і на чужинців гнеш покірно спину…
Христили ще у сиву давнину
хрестами і водою… з нагаями.
За віру ми дали страшну ціну:
чекали нас темниці, палі, ями!.
Топили із «божками» у Дніпрі,
стинали буйні голови без міри,
аби Перун у небі не зорів,
аби зреклися предків своїх віри.
І відреклися (добре що не всі),
палили відьом у середньовіччя.
Лишилася од Києва й Русі
лиш пам’ять із минулого величчя…
Нарешті збайдужілі і чужі
пішли по світу Велесові діти…
Ми, українці, тонем на межі –
між предками і Новим заповітом!.
***
А хочете, вам казку розкажу?
Про України видатних героїв,
що мужньо воювали за межу,
не доверши́вши жодного розвою…
Невтішна казка і сумний кінець –
із па́сток попадали поміж спиці…
Її герої (хай би йому грець),
ніяк не діставалися світлиці!.
У пастку Візантії Святослав
попав за допомоги печенігів,
але звитяжцю поміч не послав
ні Київ, ані Овруч, ні Чернігів…
Хмельницький – не чужий, та і не свій
(згадаймо переяславські потуги):
московський християнин Олексій
в ярмо братів загнав, нарікшись другом!
Додав свою дещицю підлу Ніс
і не спасли Мазепу навіть мури:
наказ Петра трагедію приніс –
то одновірець вирізав Батурин!.
І гетьман Полуботок не вцілів
(хоча тоді і не поміг Мазепі) –
петицій Коломацьких часослів
привів його в Московії до склепу…
Не гіршою вірянкою була
розпусниця відома, Катерина –
згубила Калнишевського талан,
на Соловках тримавши за тварину!.
В кріпацтві хоч і не сконав Тарас,
та микався усе життя по світу.
У «Кобзарі», а то іконостас,
він виклав люду власні заповіти.
Не жалував релігію Франко,
але титан носив у серці бога.
Стелилась не шовками, а рядком,
Каменяра великого дорога.
***
Продовжила терор «країна рад»,
звіріла більшовицька агентура –
в Парижі підлий найманець Шварцбард
убив цинічно Си́мона Петлюру…
І танув далі український стрій,
шаліли православні людожери –
ту заповідь біблійну «не убий»
сповна відчув відомий рід Бандери!.
Відчув її весь український люд,
який вожді не раз учили посту –
то працював цинічний план іуд,
найбільшого у світі голокосту!.
Загинув у «тюрмі народів» Стус
Василь уже під час «перебудови».
Життя йому не врятував Ісус...
Така ціна за українське слово!.
Іде війна і нині, кожну мить
зело народ страждає український…
Кого і з ким силкується мирить
великий християнин – Папа Римський?
***
А де поділись три десятки літ,
що манною звалилися неждано?.
Ми звичаї втрачаємо і рід,
в пустелю завели нас християни:
Кравчук з кучмо́ю і банкір-бджоляр,
умовно-достроковий ану-кович,
услужливі барига і фігляр…
А хто наступний – знову аби-хтович?!
Чи не тому ми стільки літ підряд
тупцюємося, ходимо по колу,
що не заклали президентів ряд
із українця – «зека» Чорновола?!
І так постійно (все ми невпопад),
хоча, здавалось, за своє – горою!
Удома не змогли наве́сти лад,
чужих віками славили героїв…
Тому й лютує фюрер-резидент,
замінює трагедією драму –
він Україну знищує ущент!
А чи не треба нам свою програму?
Своє забули (ніби й не було):
історію, культуру, віру, мову…
Міліє України джерело,
алеї, парки ріжемо на дрова!
У тому й наша немала вина –
не вигнали і досі ще із хати
(хоча кривава точиться війна),
убивць московського патріархату.
***
То хто ж ми – українці чи «хахли»?
Куди свою ми топчемо дорогу,
віддавшись тупо в лапи кабали
і власного навік забувши бога?!
Покрова – свято древнє і святе
(це сотні років твердимо ми хором),
але чому не згадуємо те,
укрилися від кого омофором?
Як Візантію предок наш, Аскольд,
з дружиною своєю взяв в облогу,
та воїна переборов мілорд
і пірровою стала перемога…
Щасливого майбутнього зоря
лише тоді яскраво нам засяє,
коли на власний томос – Кобзаря,
чужих вождів і біблії зміняєм.
Почитуйте історію свою,
минулого шануйте кращі миті
і не цурайтесь предків заповітів,
щоб жити на землі – як у раю!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Наша віра
(дума)
Скажи, у чому місія твоя,
яку мету плекаєш, Україно?
Втрачаєш досі кращих у боях
і на чужинців гнеш покірно спину…
Христили ще у сиву давнину
хрестами і водою… з нагаями.
За віру ми дали страшну ціну:
чекали нас темниці, палі, ями!.
Топили із «божками» у Дніпрі,
стинали буйні голови без міри,
аби Перун у небі не зорів,
аби зреклися предків своїх віри.
І відреклися (добре що не всі),
палили відьом у середньовіччя.
Лишилася од Києва й Русі
лиш пам’ять із минулого величчя…
Нарешті збайдужілі і чужі
пішли по світу Велесові діти…
Ми, українці, тонем на межі –
між предками і Новим заповітом!.
***
А хочете, вам казку розкажу?
Про України видатних героїв,
що мужньо воювали за межу,
не доверши́вши жодного розвою…
Невтішна казка і сумний кінець –
із па́сток попадали поміж спиці…
Її герої (хай би йому грець),
ніяк не діставалися світлиці!.
У пастку Візантії Святослав
попав за допомоги печенігів,
але звитяжцю поміч не послав
ні Київ, ані Овруч, ні Чернігів…
Хмельницький – не чужий, та і не свій
(згадаймо переяславські потуги):
московський християнин Олексій
в ярмо братів загнав, нарікшись другом!
Додав свою дещицю підлу Ніс
і не спасли Мазепу навіть мури:
наказ Петра трагедію приніс –
то одновірець вирізав Батурин!.
І гетьман Полуботок не вцілів
(хоча тоді і не поміг Мазепі) –
петицій Коломацьких часослів
привів його в Московії до склепу…
Не гіршою вірянкою була
розпусниця відома, Катерина –
згубила Калнишевського талан,
на Соловках тримавши за тварину!.
В кріпацтві хоч і не сконав Тарас,
та микався усе життя по світу.
У «Кобзарі», а то іконостас,
він виклав люду власні заповіти.
Не жалував релігію Франко,
але титан носив у серці бога.
Стелилась не шовками, а рядком,
Каменяра великого дорога.
***
Продовжила терор «країна рад»,
звіріла більшовицька агентура –
в Парижі підлий найманець Шварцбард
убив цинічно Си́мона Петлюру…
І танув далі український стрій,
шаліли православні людожери –
ту заповідь біблійну «не убий»
сповна відчув відомий рід Бандери!.
Відчув її весь український люд,
який вожді не раз учили посту –
то працював цинічний план іуд,
найбільшого у світі голокосту!.
Загинув у «тюрмі народів» Стус
Василь уже під час «перебудови».
Життя йому не врятував Ісус...
Така ціна за українське слово!.
Іде війна і нині, кожну мить
зело народ страждає український…
Кого і з ким силкується мирить
великий християнин – Папа Римський?
***
А де поділись три десятки літ,
що манною звалилися неждано?.
Ми звичаї втрачаємо і рід,
в пустелю завели нас християни:
Кравчук з кучмо́ю і банкір-бджоляр,
умовно-достроковий ану-кович,
услужливі барига і фігляр…
А хто наступний – знову аби-хтович?!
Чи не тому ми стільки літ підряд
тупцюємося, ходимо по колу,
що не заклали президентів ряд
із українця – «зека» Чорновола?!
І так постійно (все ми невпопад),
хоча, здавалось, за своє – горою!
Удома не змогли наве́сти лад,
чужих віками славили героїв…
Тому й лютує фюрер-резидент,
замінює трагедією драму –
він Україну знищує ущент!
А чи не треба нам свою програму?
Своє забули (ніби й не було):
історію, культуру, віру, мову…
Міліє України джерело,
алеї, парки ріжемо на дрова!
У тому й наша немала вина –
не вигнали і досі ще із хати
(хоча кривава точиться війна),
убивць московського патріархату.
***
То хто ж ми – українці чи «хахли»?
Куди свою ми топчемо дорогу,
віддавшись тупо в лапи кабали
і власного навік забувши бога?!
Покрова – свято древнє і святе
(це сотні років твердимо ми хором),
але чому не згадуємо те,
укрилися від кого омофором?
Як Візантію предок наш, Аскольд,
з дружиною своєю взяв в облогу,
та воїна переборов мілорд
і пірровою стала перемога…
Щасливого майбутнього зоря
лише тоді яскраво нам засяє,
коли на власний томос – Кобзаря,
чужих вождів і біблії зміняєм.
Почитуйте історію свою,
минулого шануйте кращі миті
і не цурайтесь предків заповітів,
щоб жити на землі – як у раю!
29-31.10.2022
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
