
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.13
22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
2025.07.13
19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду своє помешкання (як залишають в минулому порвані сандалі) і крокував бруківкою
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
2025.07.13
12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
2025.07.13
08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Сергій Татчин /
Вірші
ні
Господи,
ну, хоч зрідка, Ти чуєш мене.
я зарані готуюся до Твого ужинку
і хочу попросити лише про одне:
як зіницю ока, бережи цю жінку.
можеш мені не вірити, але, їй-бо,
серед люду, ласого до жіночих сліз,
вона заслуговує на таку любов,
до якої я іще не доріс.
і дотепер вона має мене за бога,
але це, Ти ж знаєш, колись мине.
з-поміж інших чоловіків дай їй такого,
який у всьому перевершить мене.
голуб її і пестуй, люби й лелій,
пристав до неї неусипну сторожу,
щоб від краю до краю – на всій землі,
її не торкнулося ніщо вороже.
від вечора до рання і з рання до ночі
наглядай за нею, сповідай, пильнуй.
хай вона живе тільки так, як хоче, –
не свари її часто за цю вину.
здавалося б, що Тобі – до мене, до неї?
просто бережи її... і нічого більше.
я почуваюся вінницьким Енеєм,
що ніяк не спроможеться на достойні вірші.
слова не даються, як риба у воді,
як пташки у небі – полохливі, вільні.
мій український Божечку, я б хотів
написати про цю жінку з Тобою спільно.
ще нічого не сталося, нічого не скоїлось.
але якось тривожно між лівих ребер.
захисти її, Господи, своєю рукою, –
більше нічого не проситиму в Тебе.
ну, хіба що оцю перестиглу ніч,
із блискучими цятками над головою,
що буяє і квітне, – довір мені
розгортати цей безмір Чумацьким Сувоєм.
де б Твій коник щоразу губив підкову,
прямо серед неба – коштовну, гнуту.
і нехай я складу таку колискову,
щоб вона без неї не могла заснути.
а хто її тихенько для неї співатиме,
це питання, як водиться, вже не до мене.
навчи її оглядатися й забувати
все, що стосується нас – поіменно.
навчи її берегтися серед зваби й згуби,
поведи її за Собою у цій борні.
і коли я востаннє питатиму: "любиш?",
врозуми її твердо
сказати
"ні".
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ні

ну, хоч зрідка, Ти чуєш мене.
я зарані готуюся до Твого ужинку
і хочу попросити лише про одне:
як зіницю ока, бережи цю жінку.
можеш мені не вірити, але, їй-бо,
серед люду, ласого до жіночих сліз,
вона заслуговує на таку любов,
до якої я іще не доріс.
і дотепер вона має мене за бога,
але це, Ти ж знаєш, колись мине.
з-поміж інших чоловіків дай їй такого,
який у всьому перевершить мене.
голуб її і пестуй, люби й лелій,
пристав до неї неусипну сторожу,
щоб від краю до краю – на всій землі,
її не торкнулося ніщо вороже.
від вечора до рання і з рання до ночі
наглядай за нею, сповідай, пильнуй.
хай вона живе тільки так, як хоче, –
не свари її часто за цю вину.
здавалося б, що Тобі – до мене, до неї?
просто бережи її... і нічого більше.
я почуваюся вінницьким Енеєм,
що ніяк не спроможеться на достойні вірші.
слова не даються, як риба у воді,
як пташки у небі – полохливі, вільні.
мій український Божечку, я б хотів
написати про цю жінку з Тобою спільно.
ще нічого не сталося, нічого не скоїлось.
але якось тривожно між лівих ребер.
захисти її, Господи, своєю рукою, –
більше нічого не проситиму в Тебе.
ну, хіба що оцю перестиглу ніч,
із блискучими цятками над головою,
що буяє і квітне, – довір мені
розгортати цей безмір Чумацьким Сувоєм.
де б Твій коник щоразу губив підкову,
прямо серед неба – коштовну, гнуту.
і нехай я складу таку колискову,
щоб вона без неї не могла заснути.
а хто її тихенько для неї співатиме,
це питання, як водиться, вже не до мене.
навчи її оглядатися й забувати
все, що стосується нас – поіменно.
навчи її берегтися серед зваби й згуби,
поведи її за Собою у цій борні.
і коли я востаннє питатиму: "любиш?",
врозуми її твердо
сказати
"ні".
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Найвища оцінка | Сонце Місяць | 7 | Любитель поезії / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Устимко Яна | 6 | Любитель поезії / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію