Коли би богом був поет,
його рядки — за херувимів:
дорога в небо — не хребет,
а серце вигнане на рими.

Його душа — тремка сльоза,
а очі — на плаву лілеї.
Чумацьким Шляхом на возах
він віз би ямби і хореї.

Його воли — добро і зло —
спрокволу йшли б і ремиґали
подій і видумок зело,
жовтеньку пресу і канали.

Коли би богом був поет:
повимирали би всі війни,
коштовних не знайти карет,
зате кордонам стало б вільно.

Почеснішали глянь мужі,
женуть жінок галопом в музи.
І ті не в’ються, як вужі,
на ложі шлюбного союзу.

А діти — виводки лелек
і гусінь виспана в капусті —
у ельфів бавляться, і шле
їм сонце лист — веселки усміх.

Коли би богом був поет:
він світ відмив би аж до правди,
засклив би вікна у сонет
і світлим сном розмалював би.

Де річка пробігає псом
домашнім добрим і кудлатим,
в зубах оговтується сом,
в очах вирують соменята.

А вулиці тонка струна
бринить безмежно і не рветься,
по ній не котиться труна,
не остигають грані серця.

Де кожен день — Різдво і Спас,
а ніч — не ніч — Христові Страсті.
Де все завжди — як в перший раз,
але невичерпно і настіж.

8 Січня 2014