Лікарко, як добре, що Ви є,
Хвилями здіймаються вже груди,
Серденько послухайте моє,
Як воно шалено битись буде.

Гляну на очей чарівний блиск,
Каре сяйво упаде з-під вії.
І відчую, як підскочить тиск,
Тіло затремтить і заніміє.

І раптово – ніжністю легка –
На чоло лягає розпашіле
Трепетна і лагідна рука,
Посмішка вуста торкає милі.

- Не хвилюйтесь, пацієнте, так!
Ох, палка і буйна Ви натура,
Бережіться у свої літа –
Піднялась у Вас температура.

Ярослав Чорногуз

Добре тим, у кого добре все:
Молодим, здоровим і багатим.
Захворів – тоді таки не те,
А старому – хоч тікай із хати

І біжи до лікаря мерщій,
Звісно, якщо грошей маєш трохи,
А як ні – жалійся чи жалій -
Бо не допоможуть «ах»-и й «ох»-и.

Так і я: до шпи́талю заліг,
Ліків прихопивши два пакети,
По аптеках ледь не збивши ніг -
«Краще я купив би пістолета

І застрелився!.. А що, хіба не так?!.
Хворому до смерті вікувати?..», -
Подумки грішив я, неборак,
В лікарняній лежачи палаті.

Але тут заходить медсестра
Із стрункими довгими ногами -
Ніби скинув я свої літа,
В голові заграли ноти й гами!..

А за нею лікарка ввійшла
І мені – немов сяйнуло в очі!
Аж до пояса текла її коса,
Вигинався ніжно стан дівочий.

До краси такої я не звик:
Задививсь в озера ясно-сині
І утратив мову – бо язик
Пересох і вперся в піднебіння.

Сіла поряд, мовить щось… Та де!..
Та ж у вухах - як напхали вати!..
За зап’ястя узяла мене –
Хоче пульс, напевно, рахувати.

Скаче серце - вискочить з грудей!
Я хіба на цьому світі, Боже?
Молодий напевно ще, ачей!
Ой, штрикну́ло… У ребро чи крижі?

Хоче тиск поміряти – а я
Не у змозі поміняти позу.
Нахилилась ближче - а-я-яй! -
Відвести я погляд не у змозі…

Не згадаю навіть, як пішла…
Я тоді свідомість, певно, втратив...
Не в лікарню я потрапив - в рай
Чарівних красунь та ескулапів…


17.07.14

* Натхнення: Ярослав Чорногуз "Лікарці" (http://maysterni.com/publication.php?id=102424)