Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.07
13:57
Коли, змінивши темний фон,
В яру синіє звабно ранок, -
Стрекоче сойка в унісон
Веселим наспівам веснянок.
Де тче павук сріблясту нить,
Сховавши працю від загалу, -
Шугають протяги щомить
Поміж цвітіннями конвалій.
В яру синіє звабно ранок, -
Стрекоче сойка в унісон
Веселим наспівам веснянок.
Де тче павук сріблясту нить,
Сховавши працю від загалу, -
Шугають протяги щомить
Поміж цвітіннями конвалій.
2026.03.07
10:12
Вуж, який поселився в обійсті,
Як чаклунський неназваний дух,
Що гуляє в розтерзанім місті
У симфоніях злих завірюх.
Вуж крадеться, як пізнє прозріння,
Ніби правда забута, жорстка.
І постане, як ніжне творіння,
Як чаклунський неназваний дух,
Що гуляє в розтерзанім місті
У симфоніях злих завірюх.
Вуж крадеться, як пізнє прозріння,
Ніби правда забута, жорстка.
І постане, як ніжне творіння,
2026.03.07
00:36
Народний голос і народна пісня
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
2026.03.06
21:15
Світлини в підгаєцькому підземеллі
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
2026.03.06
18:18
Нарешті я збагнув,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
2026.03.06
17:20
На подвір’ї кляштору містики
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
2026.03.06
16:15
Зле дівча, повне вроди
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
2026.03.06
16:03
у кожної дороги є поріг...
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
2026.03.06
15:55
Життя - безодня,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
2026.03.06
11:48
Анатолій Д’Актиль (1890-1942)
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
2026.03.06
11:12
Як дні летять! Їх годі зупинити.
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
2026.03.06
09:54
березня 1980 року завершив свій земний шлях неповторний майстер новели, письменник трагічної долі, який завжди був «Собою, Особою, себто особливим»…
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
2026.03.06
07:58
продовження)
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
2026.03.06
06:05
Ранкове затишшя... Півсонні тумани
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
2026.03.06
00:43
Дарую щедро крижані октави
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
2026.03.06
00:21
Мовою ворога шукають друзів серед ворогів.
Між політиками і повіями існують взаємоповага і взаємозамінність.
Вічний диктатор – «вічний двигун» московської влади.
Той, хто голосніше кричить, створює ефект чисельної переваги.
Злочинам сприяють б
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
поезія Хайку Японська /
Вірші
/
Мацуо Басьо (1644 — 1694)
Мацуо Басьо Перекладач: Микола Лукаш
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мацуо Басьо Перекладач: Микола Лукаш
Хокку
Із книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990
* * *
На голій гілці
самотній ворон тихо старіє.
Осінній вечір.
* * *
Як шумить-гуде банан,
як у кадуб капа дощ,—
чую цілу ніч.
* * *
Холод, ніч, нудьга...
Чути плюскоти весла
десь од берега.
Вдача
Оттакий я єсть:
глянь на росяні дзвонки —
то й сніданок весь.
* * *
Пущу коня вбрід —
полегесеньку впишусь
в літній краєвид.
* * *
На старім ставку
жаба в воду плюснула —
чули ви таку?
* * *
Гедзь на будяку:
ти стривай, не клюй його,
горобейчику!
* * *
Степу рівнява —
ніде оку зачепитись.
Жайворон співа.
* * *
Я заріс, як щіть.
А худий який, блідий!
Весняні дощі...
* * *
Видиться мені:
плаче з місяцем стара
в гірській глушині.
* * *
Вже й по маю — ах!
Птахи плачуть, а у риб
сльози на очах.
* * *
Трава-мурава...
Узялася сном-марою
слава бойова.
* * *
Тиша, мир і лад.
Десь там тоне межи скель
цвіркотня цикад.
* * *
Осінь із дощем...
Навіть мавпа лісова
вкрилась би плащем.
Старий відлюдник
Зсохнеться ось-ось,
як узимку на шнурку
димлений лосось.
* * *
Окуні морські
зуби щирять із полиць:
в лавці холодно...
* * *
Крук — немилий птах,
але як милує зір
в ранішніх снігах!
* * *
Рушу, й раптом — хить!
Ухоплюсь за колосок...
це розлуки мить.
* * *
Чистий водоспад...
3 ярих сосен глиця в воду
падає улад.
* * *
Побравши ціпки,
зійшлись діди сивочолі
усі на гробки.
* * *
Хризантеми пах...
У кумирнях з прадавен
темні лики Будд.
* * *
Довгий, довгий шлях —
і ніхто не йде навстріч,
лиш осіння ніч...
* * *
Чом так постáрів
я цеї осені?
Птиці, хмари.
* * *
Осінь-праосінь...
Як там живе сусіда?
Не знаю зовсім.
* * *
В мандрах я знеміг.
Полем паленим шуга
сон мій — чи юга?
* * *
Десять літ тут жив.
Едо! Я іду. Прощай!
Ти — мій рідний край.
* * *
Мавпа зойкне — співчуття...
А як плаче в непогідь
кинуте дитя?
ПАСМО ВОЛОССЯ ОД НЕБІЖЧИЦІ-МАМИ
Цілував би — жаль:
од моїх пекучих сліз
іней піде в тань...
* * *
Рік кінчивсь, а мандри ні:
далі в стоптаних сандалях,
в зношенім брилі...
* * *
Жаль на серце впав:
при дорозі рожі цвіт
кінь мій общипав...
* * *
Я, метеличок,
собі крильця обірву:
на, цвіти, мачок!
* * *
Мандрівник — і все:
це тепер моє ім'я.
Йде осінній дощ.
* * *
Берег високий.
Потішив мені душу
самотній сокіл.
* * *
Із далеких літ
скільки всього нагадав
цей вишневий цвіт!
* * *
Тяжка година!
До нічлігу ледь добрів —
цвіте гордина!
* * *
Квіття горове
шелевіє-шелестить...
Водоспад реве.
* * *
Зозулі рóзспів
в передсвітанні тоне.
Далекий острів.
* * *
Чужина чужа —
знов мандрую у світи...
Мжить осіння мжа.
* * *
В мандрах десь і вмру...
Вітер в душу наганя
холод і журу.
* * *
Кулюсь на коні:
тінь моя коцюрбиться
мовчки по землі.
* * *
Журавель знеміг,
на холодне поле впав...
Мандрівця нічліг.
* * *
Сакура стара —
невже справді зацвіла?
Спогад, ніби дим...
* * *
Ніч шляхи мела:
скільки снігу там зосталось
після помела!
* * *
Виходжу з Кінчý,
мов із мушлі той м'якун.
Осінь наскінчу.
* * *
Он рибалка-птах:
любо глянуть, як пірна,
але й сумно — ах!
Чистота
Білий лотос-цвіт:
не цурається багна,
із якого зріс.
* * *
Червень на порі.
Хмари-тучі залягли
на Бурли-горі.
* * *
Стань, мандрівцю, глянь:
попід тином оно-но
сірики цвітуть!
* * *
Чи весна прийшла,
чи старий минувся рік?
Святоблива ніч.
Із книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990
* * *
На голій гілці
самотній ворон тихо старіє.
Осінній вечір.
* * *
Як шумить-гуде банан,
як у кадуб капа дощ,—
чую цілу ніч.
* * *
Холод, ніч, нудьга...
Чути плюскоти весла
десь од берега.
Вдача
Оттакий я єсть:
глянь на росяні дзвонки —
то й сніданок весь.
* * *
Пущу коня вбрід —
полегесеньку впишусь
в літній краєвид.
* * *
На старім ставку
жаба в воду плюснула —
чули ви таку?
* * *
Гедзь на будяку:
ти стривай, не клюй його,
горобейчику!
* * *
Степу рівнява —
ніде оку зачепитись.
Жайворон співа.
* * *
Я заріс, як щіть.
А худий який, блідий!
Весняні дощі...
* * *
Видиться мені:
плаче з місяцем стара
в гірській глушині.
* * *
Вже й по маю — ах!
Птахи плачуть, а у риб
сльози на очах.
* * *
Трава-мурава...
Узялася сном-марою
слава бойова.
* * *
Тиша, мир і лад.
Десь там тоне межи скель
цвіркотня цикад.
* * *
Осінь із дощем...
Навіть мавпа лісова
вкрилась би плащем.
Старий відлюдник
Зсохнеться ось-ось,
як узимку на шнурку
димлений лосось.
* * *
Окуні морські
зуби щирять із полиць:
в лавці холодно...
* * *
Крук — немилий птах,
але як милує зір
в ранішніх снігах!
* * *
Рушу, й раптом — хить!
Ухоплюсь за колосок...
це розлуки мить.
* * *
Чистий водоспад...
3 ярих сосен глиця в воду
падає улад.
* * *
Побравши ціпки,
зійшлись діди сивочолі
усі на гробки.
* * *
Хризантеми пах...
У кумирнях з прадавен
темні лики Будд.
* * *
Довгий, довгий шлях —
і ніхто не йде навстріч,
лиш осіння ніч...
* * *
Чом так постáрів
я цеї осені?
Птиці, хмари.
* * *
Осінь-праосінь...
Як там живе сусіда?
Не знаю зовсім.
* * *
В мандрах я знеміг.
Полем паленим шуга
сон мій — чи юга?
* * *
Десять літ тут жив.
Едо! Я іду. Прощай!
Ти — мій рідний край.
* * *
Мавпа зойкне — співчуття...
А як плаче в непогідь
кинуте дитя?
ПАСМО ВОЛОССЯ ОД НЕБІЖЧИЦІ-МАМИ
Цілував би — жаль:
од моїх пекучих сліз
іней піде в тань...
* * *
Рік кінчивсь, а мандри ні:
далі в стоптаних сандалях,
в зношенім брилі...
* * *
Жаль на серце впав:
при дорозі рожі цвіт
кінь мій общипав...
* * *
Я, метеличок,
собі крильця обірву:
на, цвіти, мачок!
* * *
Мандрівник — і все:
це тепер моє ім'я.
Йде осінній дощ.
* * *
Берег високий.
Потішив мені душу
самотній сокіл.
* * *
Із далеких літ
скільки всього нагадав
цей вишневий цвіт!
* * *
Тяжка година!
До нічлігу ледь добрів —
цвіте гордина!
* * *
Квіття горове
шелевіє-шелестить...
Водоспад реве.
* * *
Зозулі рóзспів
в передсвітанні тоне.
Далекий острів.
* * *
Чужина чужа —
знов мандрую у світи...
Мжить осіння мжа.
* * *
В мандрах десь і вмру...
Вітер в душу наганя
холод і журу.
* * *
Кулюсь на коні:
тінь моя коцюрбиться
мовчки по землі.
* * *
Журавель знеміг,
на холодне поле впав...
Мандрівця нічліг.
* * *
Сакура стара —
невже справді зацвіла?
Спогад, ніби дим...
* * *
Ніч шляхи мела:
скільки снігу там зосталось
після помела!
* * *
Виходжу з Кінчý,
мов із мушлі той м'якун.
Осінь наскінчу.
* * *
Он рибалка-птах:
любо глянуть, як пірна,
але й сумно — ах!
Чистота
Білий лотос-цвіт:
не цурається багна,
із якого зріс.
* * *
Червень на порі.
Хмари-тучі залягли
на Бурли-горі.
* * *
Стань, мандрівцю, глянь:
попід тином оно-но
сірики цвітуть!
* * *
Чи весна прийшла,
чи старий минувся рік?
Святоблива ніч.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
