ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Софія Кримовська (1979) /
Вірші
Дванадцять місяців
Пом’якло небо, спінило ліси.
Забилося під снігом серце квіту.
Холодний вітер, ще зимовий вітер,
приносить звідусюди голоси
і сміх, і свист, і галас – то все діти.
І мій узув гумівки, напросив
піти до парку в пошуках краси,
забувся шарф і рукавиці вдіти.
Обсіли горобці дроти і вишню.
Стара сусідка із під’їзду вийшла
уперше за три місяці, либонь.
Ще день короткий, а таки не спиться,
мугикається випадкова пісня,
і цілуватись хочеться. Любов?..
Квітень
Як цілуватись хочеться! Любов
пускає корінь і повзе на світло
зеленим пагінцем. Майбутнє літо
ще тільки-тільки зародком було,
а вже квітує рястами, або
кульбаби жовті простягає світу.
Плетуть із них вінки сусідські діти,
і тішиться тому із неба Бог.
Така весна, що виростають крила,
і ти до мене: «Люба, ніжна, мила…»
А на дротах туркочуть голуби.
І мліють на вікні тюльпани в глеку,
і ми думками в літі, і далеко,
десь біля моря Чорного… Люби!
Травень
Десь біля моря Чорного: «Люби…»
ти шепотів мені. Холодні хвилі
нам п’яти лоскотали. Вечір квилив,
хтось у піску вишукував скарби.
Ми ніжно цілувалися щохвилі,
і навіть не помітили б, якби
зірвався шторм на морі й на диби
ставали гребні, і ревли, і вили…
Напівпорожній пляж, передсезоння.
І телефони, звісно, позазонні,
щоби ніхто любов не турбував.
В степу вітри чесали юні трави,
ще тільки наливався соком травень,
а ми вже стільки столочили трав…
Червень
О скільки ми потолочили трав,
а скільки у траві згубили звуків!
Як дні стогнали, як тремтіли руки,
коли мене ти вкотре обіймав...
До нас в хатину хтось тривожно стукав,
хтось без кінця у шибку заглядав,
хтось нарікав, що в нас немає прав
порушувати тишу… вдень. Ті злюки,
напевне, дуже заздрили коханню.
Солодкий червень полунично танув,
у поцілунку пестячи вуста.
Котились перед ранком громовиці,
І я, згорнувшись поруч, наче киця,
У сні щось говорила про літа.
Липень
У сні щось говорила про літа,
уранці – про казкові сновидіння.
Ховалися весь час від сонця в тіні,
бо спека розпікала. По світах
ми мандрували подумки, і так
реально, ніби ось вони – Мальдіви,
Гаваї чи Венеція. Раділи,
мов дітлахи цукеркам на свята.
А липень допікав усе навколо.
Хотілося води чи з льодом коли
і трохи прохолоди та дощів.
Страшенна спека вигнала родину
на дачу, де травичка і малина,
де сонця менше між густих кущів.
Серпень
Тут сонця менше. Між густих кущів,
у плетиві густого винограду
в альтанці, ти читав мені докладно
старі журнали з купою вірші´в
про світле майбуття, колгосп і ради,
та так читав, що син до нас мершій
прибіг, аж майструвати полишив,
сердито мовив: «От писали гади!»
І смажив серпень, наче на пательні.
раділи ми, що стіни не панельні,
що літо добігає ось кінця.
І щось писалось нам з тобою наче,
варилося варення (це ж бо дача),
і ще засмага липла до лиця.
Вересень
Ще так засмага липла до лиця,
ще так просились груди в голі блузи,
а вересень уже життя вовтузив
роботою, навчанням. Ох же ця
невчасна осінь. Бідні-бідні музи
(твої й мої)! В потребах гаманця
забуто їх і вірші. А серця
так бились! Та життя шалено «грузить» –
ні часу, ані сил немає більше.
Радію сну і довгожданій тиші,
тобі, коли вертаєшся з робіт…
І тільки ніч у літо повертає,
Де ми були залюблені безкраю,
де плавився медово цілий світ.
Жовтень
Так плавиться медово цілий світ
у сонці літа, бабиного нині.
Дерева золоті і небо синє,
і терпко пахне хризантемний цвіт.
В’яжу на зиму кетяги калини,
розвішую по кухні, як і слід.
Ховає ніс під лапу сірий кіт –
напевне, на морози. Безупинно
щось мушу доробити до зими,
товчуся серед кухні. Любий, ми
ще сік недокрутили, он ще лечо
кипить (пітніють вікна) в казані.
А ти, згадай но, обіцяв мені
романтику… хай не в усьому – в дечім.
Листопад
Романтика. Так, не в усьому, в дечім.
Практично тиждень вдома при свічах.
Спочатку гарно, нині ж – просто жах.
Непланові відключення, до речі,
щоб не спіткав колапс який чи крах
всю нашу енергетику. Щовечір
тому між нами вірші… хліб і лечо
(бо плити електричні). Їде дах
у тебе без борщу, у сина інше –
немає Інтернету, тож не пише
якесь дівча. Ну що ж, дорослий син.
Короткі дні сльотаві, невеселі,
так холодно буває ув оселі,
та я з тобою не боюся зим.
Грудень
А я з тобою не боюся зим
і грудня, що опалений як-небудь.
Аби обійми, як політ у небо!
А що мороз рипучий – бог із ним!
В мороз такий сильнішає потреба
любитися… Нас розуміє син.
Він сам нарешті бранець у краси
і першості кохання. Ох ті ребра
Адамові: хмеліє голова,
у вірші виплавляються слова,
у підліткові та наївно світлі…
Шампанське, мандарини, олів’є.
Наступний рік у двері гучно б’є –
зустрінемо. Надіюся, при світлі…
Січень
Зустріли рік Новий. Таки при світлі,
частково при свічках і каганцях.
Зізнаюсь, економія оця
дісталась печінок… Та все ж привітні
були свята. А легкість гаманця,
яка відчутна буде аж до квітня,
ми стійко подолаємо. Тож витри
негайно хвилювання із лиця!
Дивись, які сніги лягли довкола.
Давай на гірку, чи на лижах коло –
втамуємо пригодницьку жагу.
Чого сидіти в Інтернеті в хаті
закутаним у ковдри і халати?
Ти краще обваляй мене в снігу!
Лютий
Ти краще обваляв мене в снігу,
ніж то колись бувало у дитинстві.
«О, баба снігова!» – хтось пальцем тицьнув,
ще й моркву простягнув. (То на рагу
згодиться потім.) А душевна близькість
(і наддушевна) нам дають снагу
на ніжний Лютий… Чуєш, на даху,
хоча зима і холодно, і слизько,
активніше туркочуть сивокрилі
в передчутті весни, яка щохвилі
так зближує укотре нас обох.
І спиться нині, нібито у хмарах,
аж запізнився сім разів на пари.
Виною все кохання – бачить Бог…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дванадцять місяців
Майже вінок сонетів
Березень
Пом’якло небо, спінило ліси.
Забилося під снігом серце квіту.
Холодний вітер, ще зимовий вітер,
приносить звідусюди голоси
і сміх, і свист, і галас – то все діти.
І мій узув гумівки, напросив
піти до парку в пошуках краси,
забувся шарф і рукавиці вдіти.
Обсіли горобці дроти і вишню.
Стара сусідка із під’їзду вийшла
уперше за три місяці, либонь.
Ще день короткий, а таки не спиться,
мугикається випадкова пісня,
і цілуватись хочеться. Любов?..
Квітень
Як цілуватись хочеться! Любов
пускає корінь і повзе на світло
зеленим пагінцем. Майбутнє літо
ще тільки-тільки зародком було,
а вже квітує рястами, або
кульбаби жовті простягає світу.
Плетуть із них вінки сусідські діти,
і тішиться тому із неба Бог.
Така весна, що виростають крила,
і ти до мене: «Люба, ніжна, мила…»
А на дротах туркочуть голуби.
І мліють на вікні тюльпани в глеку,
і ми думками в літі, і далеко,
десь біля моря Чорного… Люби!
Травень
Десь біля моря Чорного: «Люби…»
ти шепотів мені. Холодні хвилі
нам п’яти лоскотали. Вечір квилив,
хтось у піску вишукував скарби.
Ми ніжно цілувалися щохвилі,
і навіть не помітили б, якби
зірвався шторм на морі й на диби
ставали гребні, і ревли, і вили…
Напівпорожній пляж, передсезоння.
І телефони, звісно, позазонні,
щоби ніхто любов не турбував.
В степу вітри чесали юні трави,
ще тільки наливався соком травень,
а ми вже стільки столочили трав…
Червень
О скільки ми потолочили трав,
а скільки у траві згубили звуків!
Як дні стогнали, як тремтіли руки,
коли мене ти вкотре обіймав...
До нас в хатину хтось тривожно стукав,
хтось без кінця у шибку заглядав,
хтось нарікав, що в нас немає прав
порушувати тишу… вдень. Ті злюки,
напевне, дуже заздрили коханню.
Солодкий червень полунично танув,
у поцілунку пестячи вуста.
Котились перед ранком громовиці,
І я, згорнувшись поруч, наче киця,
У сні щось говорила про літа.
Липень
У сні щось говорила про літа,
уранці – про казкові сновидіння.
Ховалися весь час від сонця в тіні,
бо спека розпікала. По світах
ми мандрували подумки, і так
реально, ніби ось вони – Мальдіви,
Гаваї чи Венеція. Раділи,
мов дітлахи цукеркам на свята.
А липень допікав усе навколо.
Хотілося води чи з льодом коли
і трохи прохолоди та дощів.
Страшенна спека вигнала родину
на дачу, де травичка і малина,
де сонця менше між густих кущів.
Серпень
Тут сонця менше. Між густих кущів,
у плетиві густого винограду
в альтанці, ти читав мені докладно
старі журнали з купою вірші´в
про світле майбуття, колгосп і ради,
та так читав, що син до нас мершій
прибіг, аж майструвати полишив,
сердито мовив: «От писали гади!»
І смажив серпень, наче на пательні.
раділи ми, що стіни не панельні,
що літо добігає ось кінця.
І щось писалось нам з тобою наче,
варилося варення (це ж бо дача),
і ще засмага липла до лиця.
Вересень
Ще так засмага липла до лиця,
ще так просились груди в голі блузи,
а вересень уже життя вовтузив
роботою, навчанням. Ох же ця
невчасна осінь. Бідні-бідні музи
(твої й мої)! В потребах гаманця
забуто їх і вірші. А серця
так бились! Та життя шалено «грузить» –
ні часу, ані сил немає більше.
Радію сну і довгожданій тиші,
тобі, коли вертаєшся з робіт…
І тільки ніч у літо повертає,
Де ми були залюблені безкраю,
де плавився медово цілий світ.
Жовтень
Так плавиться медово цілий світ
у сонці літа, бабиного нині.
Дерева золоті і небо синє,
і терпко пахне хризантемний цвіт.
В’яжу на зиму кетяги калини,
розвішую по кухні, як і слід.
Ховає ніс під лапу сірий кіт –
напевне, на морози. Безупинно
щось мушу доробити до зими,
товчуся серед кухні. Любий, ми
ще сік недокрутили, он ще лечо
кипить (пітніють вікна) в казані.
А ти, згадай но, обіцяв мені
романтику… хай не в усьому – в дечім.
Листопад
Романтика. Так, не в усьому, в дечім.
Практично тиждень вдома при свічах.
Спочатку гарно, нині ж – просто жах.
Непланові відключення, до речі,
щоб не спіткав колапс який чи крах
всю нашу енергетику. Щовечір
тому між нами вірші… хліб і лечо
(бо плити електричні). Їде дах
у тебе без борщу, у сина інше –
немає Інтернету, тож не пише
якесь дівча. Ну що ж, дорослий син.
Короткі дні сльотаві, невеселі,
так холодно буває ув оселі,
та я з тобою не боюся зим.
Грудень
А я з тобою не боюся зим
і грудня, що опалений як-небудь.
Аби обійми, як політ у небо!
А що мороз рипучий – бог із ним!
В мороз такий сильнішає потреба
любитися… Нас розуміє син.
Він сам нарешті бранець у краси
і першості кохання. Ох ті ребра
Адамові: хмеліє голова,
у вірші виплавляються слова,
у підліткові та наївно світлі…
Шампанське, мандарини, олів’є.
Наступний рік у двері гучно б’є –
зустрінемо. Надіюся, при світлі…
Січень
Зустріли рік Новий. Таки при світлі,
частково при свічках і каганцях.
Зізнаюсь, економія оця
дісталась печінок… Та все ж привітні
були свята. А легкість гаманця,
яка відчутна буде аж до квітня,
ми стійко подолаємо. Тож витри
негайно хвилювання із лиця!
Дивись, які сніги лягли довкола.
Давай на гірку, чи на лижах коло –
втамуємо пригодницьку жагу.
Чого сидіти в Інтернеті в хаті
закутаним у ковдри і халати?
Ти краще обваляй мене в снігу!
Лютий
Ти краще обваляв мене в снігу,
ніж то колись бувало у дитинстві.
«О, баба снігова!» – хтось пальцем тицьнув,
ще й моркву простягнув. (То на рагу
згодиться потім.) А душевна близькість
(і наддушевна) нам дають снагу
на ніжний Лютий… Чуєш, на даху,
хоча зима і холодно, і слизько,
активніше туркочуть сивокрилі
в передчутті весни, яка щохвилі
так зближує укотре нас обох.
І спиться нині, нібито у хмарах,
аж запізнився сім разів на пари.
Виною все кохання – бачить Бог…
лірично-побутово-іронічне
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію