ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2021.04.12 21:39
Там, поза Критськими ходами
Є композиція із брил,
Де камені лежать рядами -
Їх Бог зробив на свій копил.

Амфітеатром, напівколом -
На лави схожі чи стола.
Учитель походжав довкола -

Ігор Шоха
2021.04.12 20:30
Відлітають журавлики-мрії
у далеке минуле моє...
на майбутнє немає надії,
та зозуля усе ще кує.

Догораюче полум’я ватри
й досі жевріє з десятирічь.
Те, що буде, нічого не варте

Сергій Губерначук
2021.04.12 10:19
Однак, три дні тривало це весілля?
склотару теж здаватимо три дні?
Отож, вломайте кожен хліба з сіллю –
і на коня! і довго на коні!!

17 липня 1995 р., Київ

Олена Музичук
2021.04.12 10:15
Знову проснулись весняні вітри
зранку і аж до нічної пори
то навівають, то шепчуть мені
запахи ніжні і звуки нічні.
Серденько, годі боятись!
Має все-все помінятись.

Кожного дня усе краще стає.

Микола Соболь
2021.04.12 05:52
Така весна, що без чобіт ніяк!
Дерева похилились на болоті…
Даремно ськати* збуджених пияк
й не збуджених також шукати годі.

У лісі покій. Тиша гробова.
Дзвінкі пощезли голоси пташині…
Геть замерзають зронені слова

Євген Федчук
2021.04.11 19:46
Рік починався сумно з «андрусівської зради»,
Як охрестили влучно те дійство козаки.
Ніякі обіцянки не стали на заваді
Роздерти Україну. Зібрались хижаки –
Москва, що допомогу козацтву обіцяла
Й Варшава, що втрачати ці землі не бажа.
Про думку україн

Сергій Гупало
2021.04.11 12:03
Затуляє мене затуманене скло,
Охопила непевність остиглу дорогу.
Притихає незвично прарідне село
І ні птаха, ні страху – не видно нікого.

І за двері набряклі не робиться крок,
Я на стіл опускаю спочити долоню.
Час, як завжди, неквапно тече у пісо

Іван Потьомкін
2021.04.11 10:37
Ще кілька літ тому хвалився він привселюдно:
«Не помічаю старості. Знаю, що їсти й пити.
А головне – не класти на серце зайвий клопіт.
Сказати б, глухою стіною відгородитися од світу.
Знавців, як жить, обходить смерть стороною».
І хоч мудреці й

Ігор Деркач
2021.04.11 09:38
Вітри проснулись весняні.
Усе буяє ночі й дні
У далині розмаю.
О аромат, о гук новий!
О, бідне серце, не болій!
Весна все, все міняє.

І кращає щоденно світ,

Сергій Губерначук
2021.04.11 09:25
Я плачу не за тим
безруким чоловіком,
якого жінка – заживо в труну,
дебела жінка.

І не за родичем,
якого добрий слід,
якого жовта тюль у гробовім бузку

Віктор Кучерук
2021.04.11 09:18
Я не гнався за нею
І щодня не шукав
Будь-яких привілеїв
Наяву чи в думках.
І не думав ніколи,
Що повсюди, як дзвін,
Буду чуть мимоволі
Втішне слухові: Він…

Микола Соболь
2021.04.11 07:08
Давайте будемо дружити.
А, якщо ні, я маю палку!
Мені таких, як ви не жалко.
Великороси – то еліта!
А ти мовчи, хохол смердючий,
ми й не таких в Дніпрі топили…
Ви всі – лайно, росія – сила!
А тут лиш чорнозем родючий

Ярослав Чорногуз
2021.04.10 10:39
Чи замку старовинного уламок?
Чи арфи чарівливий силует?
Безверхе диво стало перед нами -
Тополі білої сяйний квартет

Із стовбурів, що їх зростив Пашкевич -
Талановитий, мудрий садівник.
Потоцького родини світле древо

Ігор Шоха
2021.04.10 08:53
                І
Неологізми – це, таки, обнова...
Що тільки не видумує поет,
аби розбагатіла наша мова
на чим попало латаний сюжет.
Усе це файно: словеса наяди,
омоніми – і танки, і танки...
але хоча би наголосу ради,

Сергій Губерначук
2021.04.10 07:24
Я все скажу, бо не скажу нічого.
Моя любов маленькою була.
Вона мене зайняла на недовго…
і загула.

Найперше почуття несупокою
між нами, між нерівними двома,
я перевірю вогкою рукою –

Микола Соболь
2021.04.10 04:30
Зорею у холодні роси,
у ще незорані поля,
де перших квітів суголосся
леліє на зорі земля…

Пішла душа у шлях небесний,
осиротивши рідний дім.
Хай світлі спогади не скреснуть
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Анна Марічка
2021.03.24

Віктор Михайлович Насипаний
2021.03.06

Пан Сам
2021.03.01

Оля Мовшук
2021.02.22

Неоніла КОВАЛЬСЬКА
2021.02.22

Вікторія Павлишин
2021.02.03

Валентина Інклюд
2021.01.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Арсеній Тарковський (1907) / Вірші

 * * *
* * *
В затонах остывают пароходы,
Чернильные, загустевают воды,
Свинцовая темнеет белизна,
И если впрямь земля болеет нами,
То стала выздоравливать она —
Такие звезды блещу т над снегами,
Такая наступила тишина,
И — Боже мой! — из ледяного плена
Едва звучит последняя сирена.
1957

* * *
Порой по улице бредешь —
Нахлынет вдруг невесть откуда
И по спине пройдет, как дрожь,
Бессмысленная жажда чуда.

Не то чтоб встал кентавр какой
У магазина под чесами,
Не то чтоб на Серпуховской
Открылось море с парусами,
Не то чтоб захотеть — и ввысь
Кометой взвиться над Москвою,
Иль хоть по улице пройтись
На полвершка над мостовою.

Когда комета не взвилась,
И это назовешь удачей.
Жаль: у пространств иная связь,
И времена живут иначе.

На белом свете чуда нет,
Есть только ожиданье чуда.
На том и держится поэт,
Что эта жажда ниоткуда.

Она ждала тебя сто лет,
Под фонарем изнемогая..
Ты ею дорожи, поэт.
Она — твоя Серпуховская,

Твой город, и твоя земля,
И невзлетевшая комета,
И даже парус корабля,
Сто лет как сгинувший со света.

Затем и на земле живем,
Работаем и узнаем
Друг друга по ее приметам,
Что ей придется стать стихом,
Когда и ты рожден поэтом.
1946

* * *
Жизнь меня к похоронам
Приучила понемногу.
Соблюдаем, слава Богу,
Очередность по годам.

Но ровесница моя,
Спутница моя былая,
Отошла, не соблюдая
Зыбких правил бытия.

Несколько никчемных роз
Я принес на отпеванье,
Ложное воспоминанье
Вместе с розами принес.

Будто мы невесть откуда
Едем с нею на трамвае,
И нисходит дождевая
Радуга на провода.
И при желтых фонарях
В семицветном оперенье
Слезы счастья на мгновенье
Загорятся на глазах,

И щека еще влажна,
И рука еще прохладна,
И она еще так жадно
В жизнь и счастье влюблена.

В морге млечный свет лежит
На серебряном глазете,
И за эту смерть в ответе
Совесть плачет и дрожит,

Тщетно силясь хоть чуть-чуть
Сдвинуть маску восковую
И огласку роковую
Жгучей солью захлестнуть.
1951

ЗВЕЗДНЫЙ КАТАЛОГ
До сих пор мне было невдомек —
Для чего мне звездный каталог?
В каталоге десять миллионов
Номеров небесных телефонов,
Десять миллионов номеров
Телефонов марев и миров,
Полный свод свеченья и мерцанья,
Список абонентов мирозданья.
Я-то знаю, как зовут звезду,
Я и телефон ее найду,
Пережду и очередь земную,
Поверну я азбуку стальную:

— А-13-40-25.
Я не знаю, где тебя искать.

Запоет мембрана телефона:
— Отвечает альфа Ориона.
Я в дороге, я теперь звезда,
Я тебя забыла навсегда.
Я звезда — денницына сестрица,
Я тебе не захочу присниться,
До тебя мне дела больше нет,
Позвони мне через триста лет.
1945

* * *
Т. О.-Т.
Я боюсь, что слишком поздно
Стало сниться счастье мне.
Я боюсь, что слишком поздно
Потянулся я к беззвездной
И чужой твоей стране.

Мне-то ведомо, какою —
Ночью темной, без огня,
Мне-то ведомо, какою
Неспокойной, молодою,
Ты бываешь без меня.

Я-то знаю, как другие,
В поздний час моей тоски,
Я-то знаю, как другие,
Смотрят в эти роковые,
Слишком темные зрачки.

И в моей ночи ревнивой
Каблучки твои стучат,
И в моей ночи ревнивой
Над тобою дышит диво —
Первых оттепелей чад.

Был и я когда-то молод
Ты пришла из тех ночей.
Был и я когда-то молод,
Мне понятен душный холод
Внешний лед крови твоей.
1947

* * *
Т.О.-Т.
Как золотая птичка,
Дрожит огонь впотьмах,
В одну минуту спичка
Сгорит в моих руках.

Наверное, такое,
Навек родное мне,
Сердечко голубое
Живет в ее огне.

И в этом зыбком свете,
Пусть выпавшем из рук,
Я по одной примете
Узнаю все вокруг.

Мне жалко, что ни свечки,
Ни спичек больше нет,
Что в дымные колечки
Совьется желтый свет.
Невесел и неярок,
На самый краткий срок,
Но будет мне подарок —
Последний уголек.

О, если б жар мгновенный,
Что я в стихи вложил,
Не меньше спички тленной
Тебе на радость жил!
1944

* * *
Тянет железом, картофельной гнилью,
Лагерной пылью и солью камсы.
Где твое имечко, где твои крылья,
Вий над Россией топорщит усы.

Кто ты теперь? Ни креста, ни помина,
Хлюпает плот на глубокой реке,
Черное небо и мятая глина
Непропеченной лепешки в руке.

Он говорит: подымите мне веки! —
Как не поднять, пропадешь ни за грош.
Дырбала-арбала, дырбала-арбала,
Что он бормочет, еще не поймешь.
Заживо вяжет узлом сухожилья,
Режется в карты с таежной цингой,
Стужей проносится по чернобылью,
Свалит в овраг, и прощай, дорогой.

1946-1956





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-03-11 12:56:44
Переглядів сторінки твору 1378
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (4.900 / 5.75)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.784 / 5.67)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.738
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 1999.11.30 00:00
Автор у цю хвилину відсутній