ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.

С М
2025.07.01 09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно

Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в

Тетяна Левицька
2025.06.30 08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.

На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —

Віктор Кучерук
2025.06.30 05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Сергій Святковський
2025.06.27

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04

Ольга Незламна
2025.04.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Арсеній Тарковський (1907) / Вірші

 * * *
* * *
В затонах остывают пароходы,
Чернильные, загустевают воды,
Свинцовая темнеет белизна,
И если впрямь земля болеет нами,
То стала выздоравливать она —
Такие звезды блещу т над снегами,
Такая наступила тишина,
И — Боже мой! — из ледяного плена
Едва звучит последняя сирена.
1957

* * *
Порой по улице бредешь —
Нахлынет вдруг невесть откуда
И по спине пройдет, как дрожь,
Бессмысленная жажда чуда.

Не то чтоб встал кентавр какой
У магазина под чесами,
Не то чтоб на Серпуховской
Открылось море с парусами,
Не то чтоб захотеть — и ввысь
Кометой взвиться над Москвою,
Иль хоть по улице пройтись
На полвершка над мостовою.

Когда комета не взвилась,
И это назовешь удачей.
Жаль: у пространств иная связь,
И времена живут иначе.

На белом свете чуда нет,
Есть только ожиданье чуда.
На том и держится поэт,
Что эта жажда ниоткуда.

Она ждала тебя сто лет,
Под фонарем изнемогая..
Ты ею дорожи, поэт.
Она — твоя Серпуховская,

Твой город, и твоя земля,
И невзлетевшая комета,
И даже парус корабля,
Сто лет как сгинувший со света.

Затем и на земле живем,
Работаем и узнаем
Друг друга по ее приметам,
Что ей придется стать стихом,
Когда и ты рожден поэтом.
1946

* * *
Жизнь меня к похоронам
Приучила понемногу.
Соблюдаем, слава Богу,
Очередность по годам.

Но ровесница моя,
Спутница моя былая,
Отошла, не соблюдая
Зыбких правил бытия.

Несколько никчемных роз
Я принес на отпеванье,
Ложное воспоминанье
Вместе с розами принес.

Будто мы невесть откуда
Едем с нею на трамвае,
И нисходит дождевая
Радуга на провода.
И при желтых фонарях
В семицветном оперенье
Слезы счастья на мгновенье
Загорятся на глазах,

И щека еще влажна,
И рука еще прохладна,
И она еще так жадно
В жизнь и счастье влюблена.

В морге млечный свет лежит
На серебряном глазете,
И за эту смерть в ответе
Совесть плачет и дрожит,

Тщетно силясь хоть чуть-чуть
Сдвинуть маску восковую
И огласку роковую
Жгучей солью захлестнуть.
1951

ЗВЕЗДНЫЙ КАТАЛОГ
До сих пор мне было невдомек —
Для чего мне звездный каталог?
В каталоге десять миллионов
Номеров небесных телефонов,
Десять миллионов номеров
Телефонов марев и миров,
Полный свод свеченья и мерцанья,
Список абонентов мирозданья.
Я-то знаю, как зовут звезду,
Я и телефон ее найду,
Пережду и очередь земную,
Поверну я азбуку стальную:

— А-13-40-25.
Я не знаю, где тебя искать.

Запоет мембрана телефона:
— Отвечает альфа Ориона.
Я в дороге, я теперь звезда,
Я тебя забыла навсегда.
Я звезда — денницына сестрица,
Я тебе не захочу присниться,
До тебя мне дела больше нет,
Позвони мне через триста лет.
1945

* * *
Т. О.-Т.
Я боюсь, что слишком поздно
Стало сниться счастье мне.
Я боюсь, что слишком поздно
Потянулся я к беззвездной
И чужой твоей стране.

Мне-то ведомо, какою —
Ночью темной, без огня,
Мне-то ведомо, какою
Неспокойной, молодою,
Ты бываешь без меня.

Я-то знаю, как другие,
В поздний час моей тоски,
Я-то знаю, как другие,
Смотрят в эти роковые,
Слишком темные зрачки.

И в моей ночи ревнивой
Каблучки твои стучат,
И в моей ночи ревнивой
Над тобою дышит диво —
Первых оттепелей чад.

Был и я когда-то молод
Ты пришла из тех ночей.
Был и я когда-то молод,
Мне понятен душный холод
Внешний лед крови твоей.
1947

* * *
Т.О.-Т.
Как золотая птичка,
Дрожит огонь впотьмах,
В одну минуту спичка
Сгорит в моих руках.

Наверное, такое,
Навек родное мне,
Сердечко голубое
Живет в ее огне.

И в этом зыбком свете,
Пусть выпавшем из рук,
Я по одной примете
Узнаю все вокруг.

Мне жалко, что ни свечки,
Ни спичек больше нет,
Что в дымные колечки
Совьется желтый свет.
Невесел и неярок,
На самый краткий срок,
Но будет мне подарок —
Последний уголек.

О, если б жар мгновенный,
Что я в стихи вложил,
Не меньше спички тленной
Тебе на радость жил!
1944

* * *
Тянет железом, картофельной гнилью,
Лагерной пылью и солью камсы.
Где твое имечко, где твои крылья,
Вий над Россией топорщит усы.

Кто ты теперь? Ни креста, ни помина,
Хлюпает плот на глубокой реке,
Черное небо и мятая глина
Непропеченной лепешки в руке.

Он говорит: подымите мне веки! —
Как не поднять, пропадешь ни за грош.
Дырбала-арбала, дырбала-арбала,
Что он бормочет, еще не поймешь.
Заживо вяжет узлом сухожилья,
Режется в карты с таежной цингой,
Стужей проносится по чернобылью,
Свалит в овраг, и прощай, дорогой.

1946-1956




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-03-11 12:56:44
Переглядів сторінки твору 1696
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (4.900 / 5.75)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.784 / 5.67)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.738
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 1999.11.30 00:00
Автор у цю хвилину відсутній