Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.25
11:11
Коли піду незнаними стежками
У світ непізнаний, у світ новий,
Я піднімусь над згубними віками,
Здійнявши неймовірний буревій.
У світ, захований за ста замками,
Я доберусь у епіцентр подій.
Коли пізнаю я нові закони
У світ непізнаний, у світ новий,
Я піднімусь над згубними віками,
Здійнявши неймовірний буревій.
У світ, захований за ста замками,
Я доберусь у епіцентр подій.
Коли пізнаю я нові закони
2026.05.25
09:22
сонцю – миті, утіхам - шеляг,
самоті довгий шлях до дна,
благодатна чи нищівна
в сенсі духу твоя оселя?
де ховає себе душа,
щоб цуратись думок недбалих -
самота без ремісій стало
самоті довгий шлях до дна,
благодатна чи нищівна
в сенсі духу твоя оселя?
де ховає себе душа,
щоб цуратись думок недбалих -
самота без ремісій стало
2026.05.25
09:15
Оперна прима Людмила МОНАСТИРСЬКА виступає на найпрестижніших сценах: «Ла Скала» в Мілані, Королівському театрі Ковент-гарден у Лондоні, «Метрополітен-опера» у Нью-Йорку.
«Дуже пишаюся тим, що я українка! - зізнається співачка.- Дякувати Богові, маю змог
«Дуже пишаюся тим, що я українка! - зізнається співачка.- Дякувати Богові, маю змог
2026.05.25
06:09
Свіжістю наповнюю легені
За селом на березі ріки,
Що неспинно плещеться повз мене,
Берегам лоскочучи боки.
Ген самотньо журиться на лузі
Щедрому травицею коза, -
Певно, зачекалась на бабусю
І тремтить в очікуванні вся.
За селом на березі ріки,
Що неспинно плещеться повз мене,
Берегам лоскочучи боки.
Ген самотньо журиться на лузі
Щедрому травицею коза, -
Певно, зачекалась на бабусю
І тремтить в очікуванні вся.
2026.05.24
21:08
у травневій грозі
на тім березі
де живуть невідоме
життя
я все біг кудись
я сидів один
не вірив я
власним очам
на тім березі
де живуть невідоме
життя
я все біг кудись
я сидів один
не вірив я
власним очам
2026.05.24
19:17
Як флажолету, здається,
Нема вже сил для лету
І, мов той жайвір,
Зависає він у високості,
І пада раптом грудкою од млості,
Знай: то Ніколо Паганіні творить диво,
Аби злетіть на височінь незвідану.
То холодом, то жаром серце обпече,
Нема вже сил для лету
І, мов той жайвір,
Зависає він у високості,
І пада раптом грудкою од млості,
Знай: то Ніколо Паганіні творить диво,
Аби злетіть на височінь незвідану.
То холодом, то жаром серце обпече,
2026.05.24
12:54
Люди! Ратибор вернувся! – рознеслось по Родні. -
Буде свято і гостина у нього сьогодні.
Всіх, хто чує, батьки в гості на вечір скликають,
Вже готується гостина, столи накривають!
Син з походу повернувся, що вже й не чекали,
Думали, що дитя їхнє в чуж
Буде свято і гостина у нього сьогодні.
Всіх, хто чує, батьки в гості на вечір скликають,
Вже готується гостина, столи накривають!
Син з походу повернувся, що вже й не чекали,
Думали, що дитя їхнє в чуж
2026.05.24
12:50
Я заснув майже тільки під ранок,
А всю ніч мене хтось катував.
І тривога тремтлива і рання
Так постала, як вічний Ваал.
Ти чекаєш сну, ніби оази
У пустелі нещадній, страшній.
Ти безсоння утомлений в'язень
А всю ніч мене хтось катував.
І тривога тремтлива і рання
Так постала, як вічний Ваал.
Ти чекаєш сну, ніби оази
У пустелі нещадній, страшній.
Ти безсоння утомлений в'язень
2026.05.24
12:33
Поцікавився в інтернеті в гуглі в режимі ШІ Джеміні словом - "вірш",
і він раз у раз пише таке:
Джерело у слові
Коли весь світ затихне у тривозі,
І тінь лягає на розпутті доль,
Шукай розраду не в чужій дорозі,
і він раз у раз пише таке:
Джерело у слові
Коли весь світ затихне у тривозі,
І тінь лягає на розпутті доль,
Шукай розраду не в чужій дорозі,
2026.05.24
09:52
Коли премудрість вщухне,
Дріматиме оплот,
З* льодяниками пачка
Зійде до нас на корт.
Під враженням постійним,
Що нам дають у борг,
Щоб стати самостійним
Із Гайдеґґером вдвох.
Дріматиме оплот,
З* льодяниками пачка
Зійде до нас на корт.
Під враженням постійним,
Що нам дають у борг,
Щоб стати самостійним
Із Гайдеґґером вдвох.
2026.05.23
20:32
якийсь бардак у голові
із перепадом тиску
я мав сказати щось тобі
тому що ти неблизько
люблю чекаю вірю це
ти знаєш і без мене
і мусиш пильнувати все
свої кордони ревно
із перепадом тиску
я мав сказати щось тобі
тому що ти неблизько
люблю чекаю вірю це
ти знаєш і без мене
і мусиш пильнувати все
свої кордони ревно
2026.05.23
19:42
Мабуть не пригадати
Сенсу віршів своїх -
Це як солодкий гріх,
Годі і починати
Думка як глупа ніч,
З вірою в нерозчуте,
Де надривають пути
Сенсу віршів своїх -
Це як солодкий гріх,
Годі і починати
Думка як глупа ніч,
З вірою в нерозчуте,
Де надривають пути
2026.05.23
14:03
Тут, в Уричі*, спокій і тиша чіпка,
лиш річка в камінні дзюркоче в’юнка
та інколи дзвонів гучний передзвін
несеться дзюрчанню тому навздогін.
А там, де бескидів у брижах лоби,
тріпочуть лісів пелехатих чуби
і в просторі згуслім, немов у смолі,
лиш річка в камінні дзюркоче в’юнка
та інколи дзвонів гучний передзвін
несеться дзюрчанню тому навздогін.
А там, де бескидів у брижах лоби,
тріпочуть лісів пелехатих чуби
і в просторі згуслім, немов у смолі,
2026.05.23
13:04
дім меґі макґі на пагорбові
всю спадщину батько узяв і пропив їй
то вона пішла у тенжі таун
людям отут до уподоби життя
коли сумуєш чи все надарма
сходи й купи собі мештів пару
і йди до нас у наш тенжі таун
всю спадщину батько узяв і пропив їй
то вона пішла у тенжі таун
людям отут до уподоби життя
коли сумуєш чи все надарма
сходи й купи собі мештів пару
і йди до нас у наш тенжі таун
2026.05.23
11:53
римоване есе)
Династією злодії назвались,
оті знаглілі, що країну обкрадають,
оті нащадки проросійських звалищ,
які свій досвіт від Росії мають.
З часів совдепії цей бруд ми спадкували,
позбутись толерантність заважає.
Династією злодії назвались,
оті знаглілі, що країну обкрадають,
оті нащадки проросійських звалищ,
які свій досвіт від Росії мають.
З часів совдепії цей бруд ми спадкували,
позбутись толерантність заважає.
2026.05.23
11:31
Як добре, що не треба завтра бігти
У суєту і у нові пастки.
І загнаний, немов собака біглі,
Ти упадеш в обійми темноти.
Не треба гнатись навіжено, дико
За морквою, насправді - у обрив.
Так люди падають з надсадним риком
На землю, коли вигорів пори
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У суєту і у нові пастки.
І загнаний, немов собака біглі,
Ти упадеш в обійми темноти.
Не треба гнатись навіжено, дико
За морквою, насправді - у обрив.
Так люди падають з надсадним риком
На землю, коли вигорів пори
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Арсеній Тарковський (1907) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Я тень из тех теней, которые, однажды
Испив земной воды, не утолили жажды
И возвращаются на свой кремнистый путь,
Смущая сны живых, живой воды глотнуть.
Как первая ладья из чрева океана,
Как жертвенный кувшин выходит из кургана,
Так я по лестнице войду на ту ступень,
Где будет ждать меня твоя живая тень.
А если это ложь, а если это сказка,
И если не лицо, а гипсовая маска
Глядит из-под земли на каждого из нас
Камнями жесткими своих бесслезных глаз?..
1947
* * *
Снова я на чужом языке,
Пересуды какие-то слышу, —
То ли это плоты на реке,
То ли падают листья на крышу.
Осень, видно, и впрямь хороша.
То ли это она колобродит,
То ли злая живая душа
Разговоры с собою заводит,
То ли сам я к себе не привык...
Плыть бы мне до чужих понизовий,
Петь бы мне, как поет плотовщик, —
Побольней, потемней, победовей,
На плоту натянуть дождевик,
Петь бы, шапку надвинув на брови,
Как поет на реке плотовщик
О своей невозвратной любови.
1946
БАБОЧКА В ГОСПИТАЛЬНОМ САДУ
Из тени в свет перелетая,
Она сама и тень, и свет,
Где родилась она такая,
Почти лишенная примет?
Она летает, приседая
Она, должно быть, из Китая,
Здесь на нее похожих нет,
Она из тех забытых лет,
Где капля малая лазори
Как море синее во взоре.
Она клянется: навсегда! —
Не держит слова никогда,
Она едва до двух считает,
Не понимает ничего,
Из целой азбуки читает
Две гласных буквы —
А
и
О.
А имя бабочки — рисунок,
Нельзя произнести его,
И для чего ей быть в покое?
Она как зеркальце простое.
Пожалуйста, не улетай,
О госпожа моя, в Китай!
Не надо, не ищи Китая
Из тени в свет перелетая.
О госпожа моя цветная,
Пожалуйста, не улетай!
1945
ОХОТА
Охота кончается.
Меня затравили.
Борзая висит у меня на бедре.
Закинул я голову так, что рога уперлись
в лопатки.
Трублю.
Подрезают мне сухожилья.
В ухо тычут ружейным стволом.
Падает на бок, цепляясь рогами за мокрые прутья.
Вижу я тусклое око с какой-то налипшей травинкой.
Черное, окостеневшее яблоко без отражений.
Ноги свяжут и шест продернут, вскинут на плечи...
1944
Испив земной воды, не утолили жажды
И возвращаются на свой кремнистый путь,
Смущая сны живых, живой воды глотнуть.
Как первая ладья из чрева океана,
Как жертвенный кувшин выходит из кургана,
Так я по лестнице войду на ту ступень,
Где будет ждать меня твоя живая тень.
А если это ложь, а если это сказка,
И если не лицо, а гипсовая маска
Глядит из-под земли на каждого из нас
Камнями жесткими своих бесслезных глаз?..
1947
* * *
Снова я на чужом языке,
Пересуды какие-то слышу, —
То ли это плоты на реке,
То ли падают листья на крышу.
Осень, видно, и впрямь хороша.
То ли это она колобродит,
То ли злая живая душа
Разговоры с собою заводит,
То ли сам я к себе не привык...
Плыть бы мне до чужих понизовий,
Петь бы мне, как поет плотовщик, —
Побольней, потемней, победовей,
На плоту натянуть дождевик,
Петь бы, шапку надвинув на брови,
Как поет на реке плотовщик
О своей невозвратной любови.
1946
БАБОЧКА В ГОСПИТАЛЬНОМ САДУ
Из тени в свет перелетая,
Она сама и тень, и свет,
Где родилась она такая,
Почти лишенная примет?
Она летает, приседая
Она, должно быть, из Китая,
Здесь на нее похожих нет,
Она из тех забытых лет,
Где капля малая лазори
Как море синее во взоре.
Она клянется: навсегда! —
Не держит слова никогда,
Она едва до двух считает,
Не понимает ничего,
Из целой азбуки читает
Две гласных буквы —
А
и
О.
А имя бабочки — рисунок,
Нельзя произнести его,
И для чего ей быть в покое?
Она как зеркальце простое.
Пожалуйста, не улетай,
О госпожа моя, в Китай!
Не надо, не ищи Китая
Из тени в свет перелетая.
О госпожа моя цветная,
Пожалуйста, не улетай!
1945
ОХОТА
Охота кончается.
Меня затравили.
Борзая висит у меня на бедре.
Закинул я голову так, что рога уперлись
Трублю.
Подрезают мне сухожилья.
В ухо тычут ружейным стволом.
Падает на бок, цепляясь рогами за мокрые прутья.
Вижу я тусклое око с какой-то налипшей травинкой.
Черное, окостеневшее яблоко без отражений.
Ноги свяжут и шест продернут, вскинут на плечи...
1944
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
