Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.10
12:30
Всі часто поспішають та дарма,
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
2026.10.10
12:23
безперечно святково
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
2026.10.10
11:46
жовтня - День народження видатної української співачки
Ніни Матвієнко
До речі, який у неї був голос? Сопрано? Чи, може, мецо-сопрано?
А діапазон який - три октави чи чотири?..
Коли чуєш її голос, усі ці запитання відступають на другий чи третій пл
Ніни Матвієнко
До речі, який у неї був голос? Сопрано? Чи, може, мецо-сопрано?
А діапазон який - три октави чи чотири?..
Коли чуєш її голос, усі ці запитання відступають на другий чи третій пл
2026.10.10
11:21
Закортіло бабці втіхи,
Тож говорить чоловіку:
— Поки ми іще не в раю,
Буйну молодість згадаєм.
Що для неї літні роки? —
Одягла нові панчохи.
Чаклував дід так і сяк,
Та не впоратись ніяк.
Тож говорить чоловіку:
— Поки ми іще не в раю,
Буйну молодість згадаєм.
Що для неї літні роки? —
Одягла нові панчохи.
Чаклував дід так і сяк,
Та не впоратись ніяк.
2026.10.10
07:22
За межею літа -
Осені пора, -
Прохолодний вітер
І земля сира.
Жовтий лист кружляє,
Падає до ніг, -
І жура безкрая
Стала на поріг.
Осені пора, -
Прохолодний вітер
І земля сира.
Жовтий лист кружляє,
Падає до ніг, -
І жура безкрая
Стала на поріг.
2026.10.09
22:01
Уламки сну розкидані повсюди.
Вони - про щастя, світло та весну.
Нема на мене ні судді, ні суду.
Покинуту й забуту ляльку вуду
В далекий кут розлючено жбурну.
Приречений, ніколи не забуду
Уламки сну.
Вони - про щастя, світло та весну.
Нема на мене ні судді, ні суду.
Покинуту й забуту ляльку вуду
В далекий кут розлючено жбурну.
Приречений, ніколи не забуду
Уламки сну.
2026.10.09
17:17
У квасолі джміль гуде:
Квіти там ще де-не-де.
А плоди дозріти встигнуть?
Так! Квасоля зветься вігна.
В серпні квітне - в самий раз!
Буде смакота у нас!
То ж старайся, джмелю милий,
Квіти там ще де-не-де.
А плоди дозріти встигнуть?
Так! Квасоля зветься вігна.
В серпні квітне - в самий раз!
Буде смакота у нас!
То ж старайся, джмелю милий,
2026.10.09
14:37
Я не хочу уже прокидатись.
Хочу бути у магії сну.
Я забуду паролі і дати
І спалю на майдані весну.
Я не хочу вертатись із казки,
Із уяви, чарівних споруд,
Із феєрій, туманів і ласки,
Феєрверків, містерій і пут.
Хочу бути у магії сну.
Я забуду паролі і дати
І спалю на майдані весну.
Я не хочу вертатись із казки,
Із уяви, чарівних споруд,
Із феєрій, туманів і ласки,
Феєрверків, містерій і пут.
2026.10.09
10:48
— Що до пояснення ранку звитяжного
Лису шпаркому у сутінках вечора
Станє зі мною дзвеніти розважливо
Епосом скіфів пательня розпечена.
Контур егрегора часу прадавнього
Темне минулого - зваба незвідана,
Болотоходами стежка уславлена
Долі забутої
Лису шпаркому у сутінках вечора
Станє зі мною дзвеніти розважливо
Епосом скіфів пательня розпечена.
Контур егрегора часу прадавнього
Темне минулого - зваба незвідана,
Болотоходами стежка уславлена
Долі забутої
2026.10.09
10:39
Я – Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Маю подруг, але знай
Що я маю, все для мене
Ось повзу на підвіконня
По кублі своєму
Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Маю подруг, але знай
Що я маю, все для мене
Ось повзу на підвіконня
2026.10.09
09:02
іще палітурка сезонна
при вогкій стіні цегляній
у досвіт
фабричні освітлені вікна
залізнодорожні вогні
і цвинтар за переїздом
останній притулок мерця
під ґрунтом жорстким
при вогкій стіні цегляній
у досвіт
фабричні освітлені вікна
залізнодорожні вогні
і цвинтар за переїздом
останній притулок мерця
під ґрунтом жорстким
2026.10.09
06:11
Від листя, очищена вітром, дорога
Блищить під ногами, як вимите скло.
Від ранньої стужі зростає тривога:
Чи встигну догнати минуле тепло?
Воно уночі подалося в безодню
Оту, що стіною оточує ліс,
В якому шукатиму в дні прохолодні
Тепло межи сосен,
Блищить під ногами, як вимите скло.
Від ранньої стужі зростає тривога:
Чи встигну догнати минуле тепло?
Воно уночі подалося в безодню
Оту, що стіною оточує ліс,
В якому шукатиму в дні прохолодні
Тепло межи сосен,
2026.10.08
17:56
Сидять діди із бабами, згадують минуле.
Та не те, що десь від когось мимохідь почули,
А те, що самим малими прийшлось пережити,
З рідних країв податися ледь не на край світу.
Сидять, слухають всі мовчки, не перебивають,
Видно, заново минуле те пережи
Та не те, що десь від когось мимохідь почули,
А те, що самим малими прийшлось пережити,
З рідних країв податися ледь не на край світу.
Сидять, слухають всі мовчки, не перебивають,
Видно, заново минуле те пережи
2026.10.08
17:02
Я продаю тишу
Дірявими шотландськими міхами,
Я міняю тишу
На мідні крейцери,
Карбовані в країні глиняній.
Купіть хоч трохи тиші
Ви, погоничі білих верблюдів -
Альбіносів пустелі необачності.
Дірявими шотландськими міхами,
Я міняю тишу
На мідні крейцери,
Карбовані в країні глиняній.
Купіть хоч трохи тиші
Ви, погоничі білих верблюдів -
Альбіносів пустелі необачності.
2026.10.08
16:52
Головний посил вірша Володимира Мацуцького «Всесвітній громе, де ти?» — це не звільнення чи «порятунок» росіян від їхнього власного рабства, а заклик до справедливості, захисту України та покарання агресора.
Автор звертається до вищих сил («Всесвітнього
2026.10.08
15:49
Поспішав Славко до школи,
запізнитись не хотів:
мав здавати реферата про
породистих котів.
Біг охоче і бадьоро,
хоч портфель був заважкий.
Ось і школа, перший поверх,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...запізнитись не хотів:
мав здавати реферата про
породистих котів.
Біг охоче і бадьоро,
хоч портфель був заважкий.
Ось і школа, перший поверх,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.08
2026.10.08
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Арсеній Тарковський (1907) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Я тень из тех теней, которые, однажды
Испив земной воды, не утолили жажды
И возвращаются на свой кремнистый путь,
Смущая сны живых, живой воды глотнуть.
Как первая ладья из чрева океана,
Как жертвенный кувшин выходит из кургана,
Так я по лестнице войду на ту ступень,
Где будет ждать меня твоя живая тень.
А если это ложь, а если это сказка,
И если не лицо, а гипсовая маска
Глядит из-под земли на каждого из нас
Камнями жесткими своих бесслезных глаз?..
1947
* * *
Снова я на чужом языке,
Пересуды какие-то слышу, —
То ли это плоты на реке,
То ли падают листья на крышу.
Осень, видно, и впрямь хороша.
То ли это она колобродит,
То ли злая живая душа
Разговоры с собою заводит,
То ли сам я к себе не привык...
Плыть бы мне до чужих понизовий,
Петь бы мне, как поет плотовщик, —
Побольней, потемней, победовей,
На плоту натянуть дождевик,
Петь бы, шапку надвинув на брови,
Как поет на реке плотовщик
О своей невозвратной любови.
1946
БАБОЧКА В ГОСПИТАЛЬНОМ САДУ
Из тени в свет перелетая,
Она сама и тень, и свет,
Где родилась она такая,
Почти лишенная примет?
Она летает, приседая
Она, должно быть, из Китая,
Здесь на нее похожих нет,
Она из тех забытых лет,
Где капля малая лазори
Как море синее во взоре.
Она клянется: навсегда! —
Не держит слова никогда,
Она едва до двух считает,
Не понимает ничего,
Из целой азбуки читает
Две гласных буквы —
А
и
О.
А имя бабочки — рисунок,
Нельзя произнести его,
И для чего ей быть в покое?
Она как зеркальце простое.
Пожалуйста, не улетай,
О госпожа моя, в Китай!
Не надо, не ищи Китая
Из тени в свет перелетая.
О госпожа моя цветная,
Пожалуйста, не улетай!
1945
ОХОТА
Охота кончается.
Меня затравили.
Борзая висит у меня на бедре.
Закинул я голову так, что рога уперлись
в лопатки.
Трублю.
Подрезают мне сухожилья.
В ухо тычут ружейным стволом.
Падает на бок, цепляясь рогами за мокрые прутья.
Вижу я тусклое око с какой-то налипшей травинкой.
Черное, окостеневшее яблоко без отражений.
Ноги свяжут и шест продернут, вскинут на плечи...
1944
Испив земной воды, не утолили жажды
И возвращаются на свой кремнистый путь,
Смущая сны живых, живой воды глотнуть.
Как первая ладья из чрева океана,
Как жертвенный кувшин выходит из кургана,
Так я по лестнице войду на ту ступень,
Где будет ждать меня твоя живая тень.
А если это ложь, а если это сказка,
И если не лицо, а гипсовая маска
Глядит из-под земли на каждого из нас
Камнями жесткими своих бесслезных глаз?..
1947
* * *
Снова я на чужом языке,
Пересуды какие-то слышу, —
То ли это плоты на реке,
То ли падают листья на крышу.
Осень, видно, и впрямь хороша.
То ли это она колобродит,
То ли злая живая душа
Разговоры с собою заводит,
То ли сам я к себе не привык...
Плыть бы мне до чужих понизовий,
Петь бы мне, как поет плотовщик, —
Побольней, потемней, победовей,
На плоту натянуть дождевик,
Петь бы, шапку надвинув на брови,
Как поет на реке плотовщик
О своей невозвратной любови.
1946
БАБОЧКА В ГОСПИТАЛЬНОМ САДУ
Из тени в свет перелетая,
Она сама и тень, и свет,
Где родилась она такая,
Почти лишенная примет?
Она летает, приседая
Она, должно быть, из Китая,
Здесь на нее похожих нет,
Она из тех забытых лет,
Где капля малая лазори
Как море синее во взоре.
Она клянется: навсегда! —
Не держит слова никогда,
Она едва до двух считает,
Не понимает ничего,
Из целой азбуки читает
Две гласных буквы —
А
и
О.
А имя бабочки — рисунок,
Нельзя произнести его,
И для чего ей быть в покое?
Она как зеркальце простое.
Пожалуйста, не улетай,
О госпожа моя, в Китай!
Не надо, не ищи Китая
Из тени в свет перелетая.
О госпожа моя цветная,
Пожалуйста, не улетай!
1945
ОХОТА
Охота кончается.
Меня затравили.
Борзая висит у меня на бедре.
Закинул я голову так, что рога уперлись
Трублю.
Подрезают мне сухожилья.
В ухо тычут ружейным стволом.
Падает на бок, цепляясь рогами за мокрые прутья.
Вижу я тусклое око с какой-то налипшей травинкой.
Черное, окостеневшее яблоко без отражений.
Ноги свяжут и шест продернут, вскинут на плечи...
1944
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
