Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Розпечену магму палила у надрах журба.
І степ нас поглинув, і поклав на ковадло,
на сонцесяйне ковадло, на ковилових горбах.
Нашу плоть, шкарубку від жаги степової,
болючим дотиком майстер натхненний плекав,
і
Звичку свою непросту.
Хочу сказати відверто
Мамі про ознаку ту.
Тільки не знаю, як буде:
Радісно чи у жалю.
Слів для розмови бракує,
Присвята осені, шляхетній дамі.
У пошуках розради і натхнення
Пливе душа осінніми шляхами.
У вересні тепла ще буде вдосталь...
Цей спадок від усміхненого літа
Зігріє серце... Тільки болем гострим
Важким солідним лопухом.
Забута стежка, як питання
Чи у житті різкий надлом.
Забута стежка вкрита мохом,
Травою, пилом забуття.
Не заростуть чортополохом
намалював як міг
він не ван гог на бога
але ж і я не з тих
від мойого порога
пустир відомий всім
а хто хотів ван гога
згубилися між цін
травень в літа позичив жарінь.
Сироїжки із чорного дека
витягає засмучена лінь.
Вечір виснажив тіло лелече,
відбирає красу у наяд,
і вагомих нема заперечень
Так і не вдалось мені спіймати.
Може, тому,, що все звелося до життя,
Аби йому якесь облаштування дати.
Щасливі ті, хто не картав себе,
Кому життя саме під ноги слалось,
Кому немов в дитинство вороття,
Мені ж у прикри
Нам не наврочать шлях вузький за межі,
Де хрест новий звели нейромережі
Над рештками природної палітри.
І не марнОта! Лише пересуди -
Ковтай вареник пійманий в сметані,
Рятуй від спраги березня тюльпани,
І невдовзі докотився грім, -
Підганяло торжество негоди
Якнайшвидше втрапити у дім.
Ударяли в спину, наче кулі,
Перші краплі сильного дощу
І гудів на вітрі, ніби вулик,
Дім мені, як завше: Упущу...
Вабить вечір до інтимних справ.
На крайнебі зіронька умліла –
Місяченько бісики пускав.
Як їх предки з ворогами уміли справлятись.
Як усіх перемагали не числом, а вмінням,
Тому-то й непереможна Московія й нині.
Можна було б про ті брехні говорить багато,
Прикладів наводить сотні, як їх предки кл
Мов листя з позачасся, позасвіття.
Так огортають спокій холоди,
Немов опале і сухе суцвіття.
Я жду листів з минулої доби,
Померлих жестів, вицвілих мелодій,
Прадавніх, ніби заклик "Полюби...",
ЇЇ тепло було в мінорі,
Текло у простір, наче спів,
Де зло, добро і поготів,
Де світ осяяний ховався,
Як віл на конику катався
І реготався між ковил,
Змітав хвостом небесний пил.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Андрій Бердзенішвілі. Десь далеко, десь там, де кінчається дощ
Так розмило шляхи – не пройти, хоч-не-хоч.
У дитинстві туди ми літали вві сні –
В дальню ту далину, де кінчається сніг…
З невичерпних джерел б’є вода там жива,
Там не ранить долонь зірка, впавши, бува…
Не байдужий ніхто до чужої біди,
Там і друзі, й любов – назавжди, назавжди.
Десь далеко, десь там, де кінчається біль,
Вічні віра, любов і надія в тобі,
Там ніхто не продасть, наче Юда чи Брут,
Там кінчається фальш, там кінчається бруд…
Світлий цей дивокрай має ще дивину:
Там ніколи ніхто і не чув про війну,
Там не ловлять в приціл ні тварин, ні людей,
Не катують старих, не вбивають дітей…
Десь далеко, десь там, де кінчається дим,
Де не мусить ніхто йти з життя молодим,
Там земля не горить, гаром день не пропах,
Там кінчається смерть, там кінчається страх.
Десь далеко, десь там, де ясний виднокруг,
Де світанки ніжніші коханої рук,
Всі турботи і сум там відносить ріка,
Мов кораблик, за обрій, де сонце зника.
Десь далеко, десь там, де роса, як вино,
Я цей сонячний край віднайду все одно.
І любов, і всіх друзів візьму я в той край,
Тих, без кого мені не потрібен і Рай.
Андрей Бердзенишвили, 2002
Где-то там, далеко,
Где кончается дождь,
Так размыты пути,
Ни за что не пройдешь.
Помнишь, в детстве туда
Мы летали во сне –
Далеко-далеко,
Где кончается снег…
Там в любом роднике
Бьет живая вода,
Там, в ладони упав,
Не поранит звезда,
Там чужой никогда
Не бывает беда,
Там друзья и любовь –
Навсегда, навсегда.
Где-то там далеко, где кончается боль,
Вечно молоды вера, надежда, любовь,
Там никто не продаст за серебряный грош,
Там кончается грязь, там кончается ложь…
В этой чудной стране,
В этой светлой стране
Никогда и никто
Не слыхал о войне,
Там не ловят в прицел
Ни зверей, ни людей,
Там не бьют стариков,
Не взрывают детей…
Где-то там далеко, где кончается дым,
Где не должен никто умирать молодым,
Там горелой землей не пропахли ветра,
Там кончается смерть, там кончается страх.
Где-то там, далеко
Где легки облака,
Где рассветы нежней,
Чем любимой рука
Где печали и грусть
В уходящий закат
Как бумажный кораблик
Уносит река
Где-то там далеко, где роса, как вино,
Этот солнечный край я найду все равно…
И любовь, и друзей – всех с собою возьму,
Потому, что без них мне и Рай ни к чему.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
