Не заморочуй голову, не покидай домівки.
Куди тобі сонце, палячи стільки "Шипки"?
Іззовні безглузде все, насамперед – зойки щастя.
Вийди до убиральні – й зараз же повертайся.

О, сиди собі у кімнаті, не викликай мотора.
Позаяк простір головно – коридор і комора
у кінці зі лічильником. У разі, як там дівиця
красна, ще й пащекує – спровадь, не дай роздягтися.

Не заморочуй голову, зішлись бодай на застуду.
Чи стін і стульця замало – подолувати облуду?
Навіщо рушати відти, куди з’явишся місячним
вечором ледь живим, і поготів – понівеченим?

О, сиди собі у кімнаті. Танцюй, смакуй босанову
в пальтині на голе тіло, в туфлях на босу ногу.
З вітальні душок капусти і лижв мастила.
Ти написав годі букв; тішся, що попустило.

Не заморочуй голову. Їй мліти, їй і притомніти
від чутого і від баченого. І взагалі інкогніто
ерго сум, як указує формі вдогін субстанція.
Сиди собі у кімнаті! На вулиці, геж, не Франція.

Не будь тупаком! Будь тим, ким не всяк загадує!
Сиди собі у кімнаті! Ондечки і канапа є,
шпалір, що тонує з фізією, шафою. Підіпри, як сів,
двері від хроноса, космосу, еросу, раси, вірусів



<1970>

------------------------------------------------