Забувають серця, рукавички і решту дрібниць
У місцях, де годинники сплять і дощі не голосять,
Де прив’ялі слова сумовито пожбурені ниць,
Де немає тепла у руці, а руки – у волоссі.
На забутих мостах – одинокі громи розставань,
Наче блискавки нерв, чийсь болючий задавнений сумнів.
Розлилася довкруж скаламучена буднями твань,
Та від того ніяк. Може, трохи самотньо і сумно.
А, здавалось: от-от міцно сплетені промені рук
Перетнуть і мовчання, і час, і непевність, і звичку,
Та опиняться там, де дощу довгожданного друк,
Де у людях - серця, де губили лише рукавички.
2015