Присвячується Томазо Торквемаді та Дмитру Павличку

Коли помер Великий Інквізитор,
То було чути плач з усіх усюд,
І на його могилку приносили квіти
І королі, і герцоги, і простий люд.

І з моїх вуст тоді - освічених й гуманних -
Зривалося питання раз по раз:
"Навіщо ж ви шануєте тирана?
В тюрмі згноїв би радо він всіх вас!"

Підняла голову якась старезна баба,
Що до апостола молилася Фоми:
"А й правда, - каже, - це солодка зваба -
Померлого проклясти між людьми.

Цей день весь світ би міг відсвяткувати:
Мовляв, нарешті Бог Фому забрав.
Але для того мали б ми вважати
Його за деспота, що нами керував.

Не паном був Фома - лиш волю всього світу
Творив він Інквізиції вогнем.
Як скажемо: "будь проклят, Інквізитор!" -
Себе самих ми в першу чергу проклянем".

Не розумів я зовсім голосу старої,
І з Церкви вийшов під осінній небосхил.
Хоч вмер тиран, та на шляху до волі
Тюрми ще обрис сірий височів.

2007 р.