ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олексій Могиленко (1976) /
Вірші
Повернення блудного сина
Поле. Свині. І корито
Із стручками повне.
Дуже хочеться вже їсти,
Дуже вже голодний.
Та ніхто йому не дав
І стручків поїсти.
"Що заробиш, - те їж сам,
Це з'їдять і свині".
Гірко плакав блудний син,
Було що згадати;
Часто снились йому сни -
Рідні батько й мати.
Батько був господар добрий;
Був у всьому завжди лад:
Слуги в нього не голодні,
Не лінились працювать.
Ну, а тут глузують тільки
Із єврея-батрака:
"Прогуляв він грошей скільки,
Хай заробить з п'ятака".
Та сміються справедливо:
Був багатим, як прийшов.
Нові друзі всі хвалили:
"Ти для нас, як цар і Бог.
Ми тебе не кинем, друже,
Хай біда тебе мина".
Та закінчилися гроші
І ніхто більш не згадав.
Плакав часто блудний син:
Чужина - не рідна мати.
Як хотілось в отчий дім
На порозі стати!
Боротьба була в душі:
Соромно вертатись,
Може, зароблю, тоді
Повернусь до хати.
Та усе даремно мріяв:
Хліба ледве вистачало.
Жну тепер оте, що сіяв, -
Так душа його ридала.
Ні, не можу більш томитись,
Рветься серце на шматки.
Краще батьку поклонитись
І сказать: Мене прости.
І прийми мене слугою,
Буду працювати.
Завжди буду я з тобою
Кусень хліба мати.
Та й пішов... Свиней покинув
Обдертий, босий і брудний.
Де взялося стільки сили
І день і ніч вперед іти?
І ось маєток. Поле рідне...
Усе, як і було колись...
Один лиш син худий і зблідлий
На хату здалеку дививсь.
Летів на крилах і не знав спочину.
Ось тут лиш зупинився:
А може, не признають сина?
Холодний піт полився.
Змарнований, страшний - не взнати,
Це все, що залишилось
Відтоді, як покинув хату.
І сльози рясно покотились...
А за сльозами й не помітив
Як батько біг до сина...
Разом і плакали, й раділи
І тато, й мама... сиві.
02.02.2006
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Повернення блудного сина
Поле. Свині. І корито
Із стручками повне.
Дуже хочеться вже їсти,
Дуже вже голодний.
Та ніхто йому не дав
І стручків поїсти.
"Що заробиш, - те їж сам,
Це з'їдять і свині".
Гірко плакав блудний син,
Було що згадати;
Часто снились йому сни -
Рідні батько й мати.
Батько був господар добрий;
Був у всьому завжди лад:
Слуги в нього не голодні,
Не лінились працювать.
Ну, а тут глузують тільки
Із єврея-батрака:
"Прогуляв він грошей скільки,
Хай заробить з п'ятака".
Та сміються справедливо:
Був багатим, як прийшов.
Нові друзі всі хвалили:
"Ти для нас, як цар і Бог.
Ми тебе не кинем, друже,
Хай біда тебе мина".
Та закінчилися гроші
І ніхто більш не згадав.
Плакав часто блудний син:
Чужина - не рідна мати.
Як хотілось в отчий дім
На порозі стати!
Боротьба була в душі:
Соромно вертатись,
Може, зароблю, тоді
Повернусь до хати.
Та усе даремно мріяв:
Хліба ледве вистачало.
Жну тепер оте, що сіяв, -
Так душа його ридала.
Ні, не можу більш томитись,
Рветься серце на шматки.
Краще батьку поклонитись
І сказать: Мене прости.
І прийми мене слугою,
Буду працювати.
Завжди буду я з тобою
Кусень хліба мати.
Та й пішов... Свиней покинув
Обдертий, босий і брудний.
Де взялося стільки сили
І день і ніч вперед іти?
І ось маєток. Поле рідне...
Усе, як і було колись...
Один лиш син худий і зблідлий
На хату здалеку дививсь.
Летів на крилах і не знав спочину.
Ось тут лиш зупинився:
А може, не признають сина?
Холодний піт полився.
Змарнований, страшний - не взнати,
Це все, що залишилось
Відтоді, як покинув хату.
І сльози рясно покотились...
А за сльозами й не помітив
Як батько біг до сина...
Разом і плакали, й раділи
І тато, й мама... сиві.
02.02.2006
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію