Піднімеш очі – і здається, ніби
оце пульсує всесвіт у тобі
і рухає століть важезні триби,
прикуті до циклічности орбіт;
до тих осанн, що зрадять на Ґолґоті,
та істин абсолютної ваги;
до вічної дилеми "за" і "проти",
що править рікам доль за береги...
Яке тяжіння нами володіє,
утримує і впасти не дає,
у розпачі виношує надію
і промінь в темній відхлані снує?
Мигтить... із павутини світла тканий
туманностей шовковий ґобелен.
Якої тверді філософський камінь
шукав у цих глибинах Діоґен?
В супрематичність Чорного квадрата
в оправі рами, в білих цятках зір,
моє безсоння дивиться з кімнати,
крізь форму – у безформний світотвір.