ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Серго Сокольник /
Вірші
На хвилях Далі
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На хвилях Далі
*вірш- триптих, написаний у співавторстві з поетесами Наталією Баницькою (Гостею) та Іриною Бондар (Лівобережною)
Що то за спогад? Тепла, м’яка напівтінь,
Хвиля бентежна. Нерозшифроване хоку.
Хто ти, химеро з найтонших моїх сновидінь?
Сплав первородних бажань десь на відстані кроку?
Ця ідеальна константа хороших манер
В переплетінні із реготом дикого лісу.
Хочеш відчути рельєфи пустельних печер,
Запах вітрів у суцвіттях п’янкого анісу?
Де на гарячих пісках розгубились сліди,
Відгомін арфи по всьому периметру раю.
В глибах базальту застигло: «Благаю, не йди!»
В жерлі вулкану палає: «Зникай! бо згоряю…»
На пустирищах всамітнена зграя ворон.
На пустирищах ні оплесків вже, ані слави.
Бо вже давно відпустив перевізник Харон
Майстра, що нас відшукав і у вічність розплавив.
************
А ліс – підсвічує сліди,
Що кинув ти – в пісках палати…
Там листя зЕлено: «Не йди!»
Там спека – опіком розплати.
В глибинах карстових печер
Очей озерця – дотлівають…
Скажи, чому з усіх химер
В мені найгірші оживають?
Там арфи музика тонка
У водах Нілу спогад топить…
Як шкіра білого бика,
Що звабив ніжністю Європу,
Блищить вгорі Чумацький шлях…
Я тих коралів – не збираю…
ЦвітУ – ромашками в полях,
Вогненним маком – догораю…
Мені услід: «Куди ти? Де?...»
Слова, приглушені пісками
Пустельний демон відведе
У тріщини з солончаками
Губ, що забули пристрасть змін,
Що пересохли без торкання…
Пустеля. Смерть. Вона і Він.
Шматочки пазлів від кохання.
******
Орфей? Чи гли-
няний Колос?
В бажанні кволім
В заміс піску
Перелилось
Тремтіння болю,
Ці нервів Стру-
ни, що Далі
"розмалюлюрив",
І пеклотрі-
щини землі,
Мов кракелюри,
Пройдуть спі-
Ралями Бруно
Крізь наші душі.
Ми кров, немов
П’янке вино,
Зберемо в мушлю,
З якої так
Необере-
жно мали вийти,
Щоб долі під
Акорд баре
Отруту випить.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117031100322
Що то за спогад? Тепла, м’яка напівтінь,
Хвиля бентежна. Нерозшифроване хоку.
Хто ти, химеро з найтонших моїх сновидінь?
Сплав первородних бажань десь на відстані кроку?
Ця ідеальна константа хороших манер
В переплетінні із реготом дикого лісу.
Хочеш відчути рельєфи пустельних печер,
Запах вітрів у суцвіттях п’янкого анісу?
Де на гарячих пісках розгубились сліди,
Відгомін арфи по всьому периметру раю.
В глибах базальту застигло: «Благаю, не йди!»
В жерлі вулкану палає: «Зникай! бо згоряю…»
На пустирищах всамітнена зграя ворон.
На пустирищах ні оплесків вже, ані слави.
Бо вже давно відпустив перевізник Харон
Майстра, що нас відшукав і у вічність розплавив.
************
А ліс – підсвічує сліди,
Що кинув ти – в пісках палати…
Там листя зЕлено: «Не йди!»
Там спека – опіком розплати.
В глибинах карстових печер
Очей озерця – дотлівають…
Скажи, чому з усіх химер
В мені найгірші оживають?
Там арфи музика тонка
У водах Нілу спогад топить…
Як шкіра білого бика,
Що звабив ніжністю Європу,
Блищить вгорі Чумацький шлях…
Я тих коралів – не збираю…
ЦвітУ – ромашками в полях,
Вогненним маком – догораю…
Мені услід: «Куди ти? Де?...»
Слова, приглушені пісками
Пустельний демон відведе
У тріщини з солончаками
Губ, що забули пристрасть змін,
Що пересохли без торкання…
Пустеля. Смерть. Вона і Він.
Шматочки пазлів від кохання.
******
Орфей? Чи гли-
няний Колос?
В бажанні кволім
В заміс піску
Перелилось
Тремтіння болю,
Ці нервів Стру-
ни, що Далі
"розмалюлюрив",
І пеклотрі-
щини землі,
Мов кракелюри,
Пройдуть спі-
Ралями Бруно
Крізь наші душі.
Ми кров, немов
П’янке вино,
Зберемо в мушлю,
З якої так
Необере-
жно мали вийти,
Щоб долі під
Акорд баре
Отруту випить.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117031100322
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію