Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
"МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія І. З'ява І
Автор дякує за допомогу у підрядковому перекладі
своїй матері Лідії-Надії Вовк
(переспів польської релігійної драми)
ДІЯ ІЗ'ЯВА І
Магдалена сама. Сидить у повені думок.
Відчиняються двері. Входить Лазар.
Кладе руку на голову Магдалени.
МАГДАЛЕНА
(поривається з окриком)
Брате мій коханий!
ЛАЗАР
(похиляється до перс).
О моя Магдалено!
(Завмирають в братніх обіймах.)
Я надто втомлений, хай трохи відпочину.
МАГДАЛЕНА
Сядь... відпочинь, мій брате...
ЛАЗАР
(зажурено)
З кожним роком, днем
моя до тебе довшає дорога...
В твої пороги входжу несміливо...
Я бідним є, а тут—багатства... розкіш...
МАГДАЛЕНА
(задумано)
Далекою твоя дорога стала...
Не тою, що була колись давніше...
Чи ти забув?
ЛАЗАР
Про що, о Магдалено?
МАГДАЛЕНА
Про ті дороги,
в які зі мною вирушав без втоми...
Тоді була я ще дитям—згадай-но...
(Горнеться до нього.)
Коли тремтяче
мені на голову ти клав свої долоні,
і в ніч погідну, ясну
розказував дива про світ наднебний...
Бродили разом ми по луках росяних
і по полях безкраїх...
Вникали мовчки ми в відвічні пущі—
наче трем, таємні...
По світлій хмарці місячного сяйва
втікали до зірок—о чуда... чуда...
ти осягнути дав мені! І все це
від Тебе мала я—від Тебе!
ЛАЗАР
Бо я хотів,
щоб чудо ти ввібрала у глиб душі...
і щоб тоді нарешті
сама ти стала—чудом!
МАГДАЛЕНА
Брате мій коханий! Хіба ж ти не вчував,
коли нашіптував слова ці чародійні—
як билось серце... як палали скроні...
і зблідло як уста мої дрижали...
ЛАЗАР
Чув то, чув...
О як же був на той час я щасливим!
Тим часом...
МАГДАЛЕНА
Що, брате?
ЛАЗАР
Померкли сни мої... Видіння відступили...
і золоті мої надії на тебе -
зів'яли... зблідли...
МАГДАЛЕНА
Що кажеш, брате!
ЛАЗАР
Так... Магдалено. Вів тебе на гору,
а ти—до пилу темного припала...
устами притулилась...
МАГДАЛЕНА
Устами притулилась, а не серцем!
ЛАЗАР
Забруднила шати..
МАГДАЛЕНА
(гаряче)
Та духа глибини—не покаляла!
Вмирало серце з голоду... волало...
кричало щастя! В безумі облуди
гонилася за ним... А голос твій
дзвенів мені у вухах, повнив груди,
як дзвін, що йде від неба до землі:
"Є щастя—ти шукай лиш—щастя є!"
Шукала—марно.
(З болем.)
З лопухів іржавих спивала каламуть,
хоч прагнула роси криштальної, небесної!
ЛАЗАР
(з недовірою)
Чи ще тобі і зараз
він—Юда з Каріот—квітучим келихом?
МАГДАЛЕНА
Його кохаю... кохаю!
ЛАЗАР
(з притлумленим болем)
Померкли сни мої... Видіння відступили...
МАГДАЛЕНА
Брате! Усі жалі і всі палкі жадання,
що ти з душі моєї випрядав,
тепер шукаю в ньому я для себе.
ЛАЗАР
Ні... Магдалено, ні!..
МАГДАЛЕНА
Його кохаю—він мене кохає!
Сьогодні Юда учти зажадав...
Ти будеш на ній... правда?..
ЛАЗАР
Інший шлюб...
Я іншу учту вимарив для тебе.
(Встає.)
Що ж, коли ти мислиш
при Юді своє щастя—будь щаслива...
(Цілує її в чоло.)
О, який бо інший я снив для тебе шлюб!
(Виходить.)
За виданням: Ірина Вовк.Марія з Магдали(драма). - Львів:Логос,1995.
Антоній Шандлєровський (1878—1911), як і його релігійна драма "Марія з Магдали", мало відомі польському читачеві і ще менш відомі читачеві українському...
В літературу своєї доби Антоній Шандлєровський увійшов під псевдонімами Антоній Зєміц та Владислав Посвят. За скупими даними польської енциклопедії, уродженець землі Мазовської, Антоній Шандлєровський спочив у містечку Ґрохові (Польща) .
Політичні катаклізми суспільності змусили молоду людину звернути свій погляд і помисли у русло історії нашої християнської віри. Будучи людиною мистецького обдарування, поетом і драматургом, автором інтимної поезії та ліричної прози, Антоній Шандлєровський носив і сан священика. Звідси—джерело його поетичного мислення: віра у Долю, накреслену рукою Бога, пошуки відповідей на складні запитання буття в алегоричних образах богонатхненних книг. Польська енциклопедія вказує, що світська манера лірики молодого автора. її витончений, екзальтований ерос вростає своїм корінням у мотиви містико-релігійні.
Релігійна драма "Марія з Магдали"— правдиве тому підтвердження. Вона підносить на небувалу висоту людське почуття тілесної любові... і все ж над любов'ю тіла у кривавому двобої отримує гору Любов Духа!
Обравши за основу драматичні сюжети Нового Завіту, точніше, одну з апокрифічних версій, Антоній Шандлєровський не сліпо переказує Євангеліє, хоча й не перечить йому, а намагається з притаманним молодості максималізмом збагнути внутрішній світ героїв драми і вивести перед очі читачів постаті Ісуса Назаретянина, старця Лазаря, сестер Марії (Магдалени) і Марти та Юди Іскаріота, не просто як безсмертну легенду, що оживає на перехресті Нової Історії, а швидше як реальних людей, що діють і мислять у різних вимірах осягнення Духа.
Далекий від політичних інтриг свого часу, автор драми зображає конфлікт тіла і Духа на тлі соціально-становому, де за маєтністю стану і насолодою тіла (моделлю "утраченого раю на землі") ховається духовне сум'яття, а далі.... віровідступництво, зрада, згуба ближнього і, врешті, самогубство... Йдеться про образ Юди. Складний, психологічно загострений, багатогранний (з тремом самопожертвенної любові і приступами безумної ненависті) образ апостола-зрадника викличе у читача суперечливі відгуки.
Вдумливий читач у пошуках істини знову звернеться до Чотириєвангелія.
До сюжетного дерева "Марії з Магдали" прилучилися й інші розділи Нового Завіту: "Смерть і воскресіння Лазаря", "Ісус прощає грішниці", "Виявлення зрадника", "Синедріон постановлюе забити Ісуса". Щодо особи верховного первосвященика, законодавця— Синедріона (Сангедріона у А. Ш.), то автор недвозначно дає читачу зрозуміти, що служитель Бога і захисник Закону, котрий вступає у зговір з інтригою (будь-якого роду, в тому числі й політичною), перестає бути провідником Божої благодаті, перетворюється на знаряддя приземлених людських пороків і в кінцевому результаті служить руйнівній силі демона—Духові Тьми .
Ідея насильства під релігійними гаслами — демонічна, вона виправдовує людські жертви і братовбивчі війни, вона нищить цілі цивілізації, оскверняючи кров'ю Божі святині, її Кров'ю була переповнена Стара Історія, пролилася вона через вінця і в Історії Новій.
Єдиний шлях до спасіння особистості (а в сукупності особистостей — людської спільноти)— її духовне очищення, усвідомлення свого високого призначення бути "образом Божим", "небесним громадянином" Землі.
Ідея спасіння втілена Антонієм Шандлєровським у образах старого Лазаря та його сестри Марії (Магдалени). Навертаючи Магдалену на Божу дорогу, промовляє Лазар сокровенні слова:
Бо я хотів,
щоб чудо ти ввібрала у глиб душі
і щоб тоді нарешті
сама ти стала чудом!
Наче художник, похилений над портретом чарівної жінки, щедрими бризками барв і, водночас, тонким кінчиком пензля вимальовує автор головну героїню драми—то королевою... розкритою троояндою нічного ложа, то... найнижчою служебкою у стіп Ісуса; то зраненою львицею в жарких пісках пустелі, то сніжно-білою вершиною гори Кармелю...
Поетика "Марії з Магдали" заворожує, у ній є щось магічне, вона звучить як "Пісня пісень".
Є щось містичне і в долі Антонія Шандлєровського. Бог прикликав його до себе у віці Ісуса Христа. Твори молодого драматурга побачили світ вже після його смерті, зібрані в "Листах Антонія Шандлєровського" (Pisma Antoniego Szandlerowskiego: Т. 1.—IV.—Warszawa: Triumf, 1912—1914 ). Воістину, листи у вічність... послання нетлінного розуму, що перейшов у вищий вимір. Наче птахи з ирію, після довгого трудного лету, вертають вони на землю, аби розповісти землі про небесне...
... У захристі Львівського костелу Домініканів, де раніше містилася бібліотека музею історії релігії, скромно лежало на поличці заховане від людських очей видання "Листів..." Антонія Шандлєровського з підписом, автора на авантитулі четвертого тому. "Листи..." лежали, мовчали і чекали, коли надійде час...
Як автор переспіву зазначу, що працювалося над "Марією з Магдали" легко, світло, не побоюсь сказати—одержимо!.. Ночами не спалося—у пам'яті зринали уривки монологів і щеміло серце, передчуваючи трагічний фінал.
На закінчення додам: у кожному з нас воєдино сплелося і святе, і грішне... Шукаймо ж свою високу мету, серед безлічі доріг обираймо дорогу до Бога, приймімо у душі свої Духа Святого і молімося за відпущення гріхів.
Любімо Господа, Бога усім розумінням своїм, а ближнього свого, як себе самого! Нехай буде так...
Ірина Вовк
P.S. У драмі "Марія з Магдали" є 4 дії.У кожній дії є кілька з'яв.Буду публікувати по окремих з'явах, зберігаючи відповідну порядковість.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Малюнок з уяви"