ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Джона Донна
Із Джона Донна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Джона Донна
ПРОЩАННЯ, ЩО ВІДМІНЯ ПЕЧАЛЬ
Як шепче праведник: “Пора!” –
Своїй душі у мить прощання,
Коли між друзів помира,
Мольбу їх чуючи й ридання; –
Ось так же без гучних зітхань
Й потоку сліз і ми простімось:
Без профанації страждань
І втіх любовних обійдімось.
Страшать нас поштовхи землі,
Ми плодим домисли й химери,–
Й немає шкоди взагалі,
Коли тремтять небесні сфери.
Любов в одне двох прагне злить,
Розлука ж їй перешкоджає,
Бо слід тоді й те розділить,
Що суть саму її складає;
Висока, чиста й осяйна,
Їй плоті шал не заважає,
В спорідненості душ вона,
Й на очі, губи не зважає.
Й так душі злиті в ній, що й та,
Що поряд, прірва осяйнеться;
Зшива їх нитка золота,
Що, й коли тоншає, не рветься.
Мов ніжки циркуля вони,
Не порізно вже, а єдині:
Моя душа із далини
Твою схиля, що в центрі нині.
Й хоч ти всередині весь час,
Мене ж манить даль невідома,
Любов навстріч схиляє нас
І розпрямля, коли я вдома.
Вона, сяйнувши в майбуття,
Мене веде серед відчаю,
Й круг замика мого життя,
Й де починав, там і кінчаю.
БЛОХА
Глянь на блоху, глянь, як впилась!
Мала, та має те, що мені – зась!
Пила мою, й твою вже п’є,
І кров з двох нас в ній спільною стає.
Й не скажеш, що тут стався гріх
І цноти втрата – не було цих втіх!
А в неї є, й без залицянь.
Як, нас з’єднавши, розповніла, глянь!
Що ж маю я з моїх всіх домагань?
Спинись, життя три пощади!
Бо в ній вже поріднились назавжди,
В блосі цій, я і ти; в ній нам
І ложе шлюбне, й для вінчання храм.
Бурчать батьки хай,– все ж звела
Нас хижка ця, вся чорна, мов смола.
І хоч ти схильна мене вбити,
Не смій ще й самогубством завинити,
Й потрійний гріх, убивши трьох, вчинити.
Байдужа ти мольбам моїм,–
Безвинна кров на нігті вже твоїм.
Блохи цієї в чім вина?
Лиш краплю крові з нас взяла вона,–
Та зір твій радістю сія,
Й не знаєш, що вже слабші ти і я.
О так, не марні це страхи:
Ми зменшились – побільшали гріхи,
Й любов теж остудила смерть блохи.
Як шепче праведник: “Пора!” –
Своїй душі у мить прощання,
Коли між друзів помира,
Мольбу їх чуючи й ридання; –
Ось так же без гучних зітхань
Й потоку сліз і ми простімось:
Без профанації страждань
І втіх любовних обійдімось.
Страшать нас поштовхи землі,
Ми плодим домисли й химери,–
Й немає шкоди взагалі,
Коли тремтять небесні сфери.
Любов в одне двох прагне злить,
Розлука ж їй перешкоджає,
Бо слід тоді й те розділить,
Що суть саму її складає;
Висока, чиста й осяйна,
Їй плоті шал не заважає,
В спорідненості душ вона,
Й на очі, губи не зважає.
Й так душі злиті в ній, що й та,
Що поряд, прірва осяйнеться;
Зшива їх нитка золота,
Що, й коли тоншає, не рветься.
Мов ніжки циркуля вони,
Не порізно вже, а єдині:
Моя душа із далини
Твою схиля, що в центрі нині.
Й хоч ти всередині весь час,
Мене ж манить даль невідома,
Любов навстріч схиляє нас
І розпрямля, коли я вдома.
Вона, сяйнувши в майбуття,
Мене веде серед відчаю,
Й круг замика мого життя,
Й де починав, там і кінчаю.
БЛОХА
Глянь на блоху, глянь, як впилась!
Мала, та має те, що мені – зась!
Пила мою, й твою вже п’є,
І кров з двох нас в ній спільною стає.
Й не скажеш, що тут стався гріх
І цноти втрата – не було цих втіх!
А в неї є, й без залицянь.
Як, нас з’єднавши, розповніла, глянь!
Що ж маю я з моїх всіх домагань?
Спинись, життя три пощади!
Бо в ній вже поріднились назавжди,
В блосі цій, я і ти; в ній нам
І ложе шлюбне, й для вінчання храм.
Бурчать батьки хай,– все ж звела
Нас хижка ця, вся чорна, мов смола.
І хоч ти схильна мене вбити,
Не смій ще й самогубством завинити,
Й потрійний гріх, убивши трьох, вчинити.
Байдужа ти мольбам моїм,–
Безвинна кров на нігті вже твоїм.
Блохи цієї в чім вина?
Лиш краплю крові з нас взяла вона,–
Та зір твій радістю сія,
Й не знаєш, що вже слабші ти і я.
О так, не марні це страхи:
Ми зменшились – побільшали гріхи,
Й любов теж остудила смерть блохи.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію