
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олег Король /
Вірші
З циклу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З циклу
В райцентрі бездоріжжя і тумани,
Не чуть ні перехожих, ні авто…
Лиш псом бездомним вештається п`яний,
Ховаючись в полатане пальто…
Та групка юних хеві-металістів
Розходиться ліниво по хатах.
І висне десь на вересневім листі
Їх свист услід нажаханим котам.
І знову тихо… Звук в тумані тане.
За сірниками тягнеться рука…
І править дощ на мокрих стендах плани
По виробництву м`яса й молока….
* * *
У сусідів гармошка старенька
Цілу ніч котить хвилі Амуру
І гітара подряпяна бренька
Крізь густу пелену перекуру.
Там сьогодні суботу справляють,
Там від тостів пітніють долоні,
Там у дурня на фантики грають –
Балакучі,розмірені,сонні…
Щоб зомлілих дівчат поділивши,
По ліжках розбрестися до ранку…
Все як завжди. І вітер колише
Знов обригану кимось фіранку…
* * *
Я знову вдома. Вулиці горбаті,
Які я так весною не любив.
Тут і сьогодні гасла на райраді
Малюють горобці та голуби.
Тут і сьогодні тиша дозріває
Мов у прадавні вицвілі часи.
Її не наполохають трамваї,
Не розірвуть на клапті голоси…
Її минає дикий смерч прогресу,
Тут не реве космічний корабель.
Лиш дизель затарахка з боку РЕСу
І знову тиша. Небо голубе…
…Життя у місті, наче ртуть з-під пальців –
Не зловиш, не помацаєш, втіка…
А вдома воно – груша на гиляці –
Зривай,гризи – дістала б лиш рука…
І я його зриваю і смакую,
Цей недозрілий провінційний плід.
Дві половинки – добрую і злую –
На ранок, на вечерю, на обід…
* * *
Був тоскний осінній вечір.
Небо дощем лякало.
На вулиці лиш собаки та хлопці із КДБ.
Ти кутала змерзлі плечі
В прокурене покривало,
І в затишку кухні чайник всю ніч кип`ятив себе…
А десь у сусідів роком
Цькували зомлілу тишу,
Але потомившись, врешті, приспали свої тіла…
А вітер влітав знаскоку
На сквер, але й він облишив
Біситись і, наче привид, сховала його імла.
І виплив із порожнечі
Ліхтар золотим забралом
Освітлюючи безодню від вікон і до небес…
А ти все кутала плечі
В прокурене покривало,
І в затишку кухні чайник всю ніч кип`ятив себе…
Не чуть ні перехожих, ні авто…
Лиш псом бездомним вештається п`яний,
Ховаючись в полатане пальто…
Та групка юних хеві-металістів
Розходиться ліниво по хатах.
І висне десь на вересневім листі
Їх свист услід нажаханим котам.
І знову тихо… Звук в тумані тане.
За сірниками тягнеться рука…
І править дощ на мокрих стендах плани
По виробництву м`яса й молока….
* * *
У сусідів гармошка старенька
Цілу ніч котить хвилі Амуру
І гітара подряпяна бренька
Крізь густу пелену перекуру.
Там сьогодні суботу справляють,
Там від тостів пітніють долоні,
Там у дурня на фантики грають –
Балакучі,розмірені,сонні…
Щоб зомлілих дівчат поділивши,
По ліжках розбрестися до ранку…
Все як завжди. І вітер колише
Знов обригану кимось фіранку…
* * *
Я знову вдома. Вулиці горбаті,
Які я так весною не любив.
Тут і сьогодні гасла на райраді
Малюють горобці та голуби.
Тут і сьогодні тиша дозріває
Мов у прадавні вицвілі часи.
Її не наполохають трамваї,
Не розірвуть на клапті голоси…
Її минає дикий смерч прогресу,
Тут не реве космічний корабель.
Лиш дизель затарахка з боку РЕСу
І знову тиша. Небо голубе…
…Життя у місті, наче ртуть з-під пальців –
Не зловиш, не помацаєш, втіка…
А вдома воно – груша на гиляці –
Зривай,гризи – дістала б лиш рука…
І я його зриваю і смакую,
Цей недозрілий провінційний плід.
Дві половинки – добрую і злую –
На ранок, на вечерю, на обід…
* * *
Був тоскний осінній вечір.
Небо дощем лякало.
На вулиці лиш собаки та хлопці із КДБ.
Ти кутала змерзлі плечі
В прокурене покривало,
І в затишку кухні чайник всю ніч кип`ятив себе…
А десь у сусідів роком
Цькували зомлілу тишу,
Але потомившись, врешті, приспали свої тіла…
А вітер влітав знаскоку
На сквер, але й він облишив
Біситись і, наче привид, сховала його імла.
І виплив із порожнечі
Ліхтар золотим забралом
Освітлюючи безодню від вікон і до небес…
А ти все кутала плечі
В прокурене покривало,
І в затишку кухні чайник всю ніч кип`ятив себе…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Найвища оцінка | Святослав Синявський | 6 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Найнижча оцінка | Редакція Майстерень | 5.5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію