Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
«Ця сповідь – тим, чий земний шлях обірвався надто рано,
ставши тихим болем нашої весни.
Ми присвячуємо ці слова кожному дому, що вистояв під крижаним вітром,
і кожному серцю, яке не згасло в сутінках втрат.
Нехай наш сад прокине
Блакить небесну пронизав кармін.
Стою посеред лютого один...
Самотносте! Рубай мене на шмаття!
Роби це без жалю, з палким завзяттям!
Багато невідмолених провин!
Життя - болото. Жодних світлих змін.
тай думаю, не знаючи чому, –
а може, і мене не всі забули
так само як і я, коли почули
що згадувати їх ще є кому.
І є кому журитися так само
за митями щасливої доби
і червоніти темними ночами,
Наче стадо зляканих овець, -
Спалахнули шини на Майдані
Від вогню обурених сердець.
Почалася смертна скрута бою
На промерзлих вулицях святих, -
Помирали здружено герої,
Щоб навічно в пам'ять увійти.
Ніби пілігрим святий і грішний.
Листям і літописом тепло
Напливає передвістям грізним.
Літо підійшло без привітань,
Без анонсів і фанфар веселих.
У вікно постукала герань,
По правій б'ють, підстав і ліву. Доти
мовчиш і терпиш гніт ти не людина —
істота.
Ти — генетичний робот не інакше,
і не зважай на те, що серце чуйне
від болісної ніжності заплаче
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
"Ой хто-хто Миколая любить..." (сценарій)
Моя кохана малеча!
Сьогодні найзаповітніший день грудня - день святого Миколая.
Тож зустрічаючи цього щедрого гостя, хочу подарувати тобі оживлену замальовку свята в оточенні улюблених персонажів Ангелика і Чортика Антипка, аби тобі було радісно і тепло поруч із ними.
"Просимо тя, святий Миколаю,
до нашої хати - дітей дарувати".
АНГЕЛ: Добрий вечір вашій хаті! Слава Йсу!
ДІТИ: Вечір добрий! Слава навіки!
АНГЕЛ: Де з молока тече дорога,
де безліч зір, де царство Бога,
я звідти йду і вість веселу
несу у вашу я оселю.
Ще хвилька, діти, і між вами
тут стане Миколай святий.
Він з щирим серцем і дарами
опиниться в оселі цій.
ЧОРТИК /вбігає/: Привіт, дзєнь добри, ґутен таґ!
Вітаю вас на різний смак.
Мене звуть Чортиком Антипком,
Антихристом, Нечистим, Дітьком.
До вас примчав аж із пекла:
у вас - зима, в нас - хата тепла,
у вас мороз за хвіст щипає
і снігу в очі насипає,
не дивиться що я тут гість,
морозить, студить, як на злість.
...І голод дав копитам раду:
я з'їв цукерки й мармуляду,
горішки, груші і цитрини,
смачненькі ябка, мандарини -
і залишились тільки нові
для діток прутики вербові.
/показує дітям "різочки"/
Кожен з прутиків придасться
тим лінивцям, що не вчаться.
АНГЕЛ: Геть, Антипко, бо дарма -
лінюхів у нас нема.
/питає в діточок: "нема?",
діти відповідають: "нема"/.
АНТИПКО: Хай ці прутики придбає,
хто непослух в серці має!
АНГЕЛ: Геть, Антипко, бо дарма -
неслухняних тут нема.
/питає в діточок: "нема?",
діти відповідають: "нема"/.
АНТИПКО: До цих прутиків охочий,
хто від всіх ховає очі.
На словах він дуже чемний,
а на ділі - неприємний.
АНГЕЛ: Геть, Антипко, бо дарма -
брехунів у нас нема.
ДІТИ: Геть, Антипко!
/Антипко ховається, але ще не втікає/.
АНГЕЛ: Ви молитву пригадайте,
на Антипка не зважайте.
/нагадує: "Ангеле-хоронителю мій..."/
ДІТИ /хором/: "Ангеле-хоронителю мій,
завжди біля мене стій:
рано, вечір, вдень, вночі
будь мені до помочі!"
/Антипко лякається молитви і втікає/.
СВЯТИЙ МИКОЛАЙ входить втомлений.
СВ.МИКОЛАЙ: Добрий вечір вам, громадо!
Насилу добрався.
Поспішав до вас я радо
в путі підтоптався.
Присяду я, відпочину,
бо ноги не носять,
сили мої старечії
відпочинку просять.
/сідає/
Нині свято в вашім домі -
і я вас вітаю -
гаразду, здоров'я, долі
щиро вам бажаю.
Вчіться, дітки! Без науки
і сонце не світить!
А ліниві і неуки -
то убогі діти.
В праці, дітки, хто як може
най батькам поможе,
щоби тішилися вами
і татко, і мама.
...А тепер біжіть скоренько
до мене, маленькі,
мій міх розглядати -
дарунки приймати.
...А Ангелик чемно буде мені помагати.
/Діточки отримують дарунки під благословення СВ.МИКОЛАЯ, в подяку вони співають, танцюють, розказують улюблені вірші/
СВ. МИКОЛАЙ: Вітаю вас, милі люди,
при вашій родині,
нехай добро з вами буде -
будьмо все єдині!
АНГЕЛ: Нехай смуток ваш і горе
спливуть за водою,
хай їх втопить синє море
з слізьми і бідою.
СВ. МИКОЛАЙ: Мир несу я вам в оселі -
щирість, правду, згоду,
щоб завжди були веселі
діти в вашім роду.
АНГЕЛ: Щоб серцями не черствіли,
не були байдужі,
щоб ви інших розуміли
в голоді і в стужі.
СВ. МИКОЛАЙ: Щоб ви вміли любуватись
з краси світу цього,
щоб зуміли відцуратись
усього лихого.
АНГЕЛ: Щоби кривда в домі вашім
і не ночувала,
щоби правда в серці вашім
повік панувала.
Прощавайте, добрі люди!
СВ. МИКОЛАЙ: Прощавайте діти!
АНГЕЛ вкупі зі
СВ.МИКОЛАЄМ: Мир хай завжди з вами буде
й щастя розмаїте!
/Відходять. Діточки радо ласують миколаївськими смаколиками - медівниками, пампухами, макаґіґами, водять таночки, співають... Свято триває/
/з українських літературних джерел 30-40-их років/
З ігрової практики театру "МЕТА" /Львів/.
У кінці 80-их – початку 90-их років минулого століття у Західній Україні і у Львові зокрема, почалася новітня хвиля Українського Відродження в тому розумінні, що молодь з великим жаром серця заповзялася відроджувати занедбані радянською добою українські календарні звичаї та обряди. У Львові поруч із «Товариством Лева» цій справі, починаючи з 1979 року, натхненно служив єдиний україномовний Молодіжний Експериментальний Театр Аматорів «МЕТА» при Будинку Вчених, що ним у той час керував Григорій Шумейко, а всі неформальні мистецькі акції очолювала сім’я старости театру Володимира Кривдика. Це з його ініціативи були започатковані щорічні Купальські забави «МЕТи» у Нижньому Синьовидному у Карпатах, та перші вертепи у 1989 році, що згодом вийшли «з підпілля» на сцену Львівської філармонії у Зимовій програмі Естрадного театру «Не журись!» / першу сценарну ідею тогочасного вертепу здійнив відомий у мистецьких колах чоловік – Ігорко Подоляк, а костюми до нього віртуозно виконали: уже покійна нині художниця Софія Буряк і теперішній емігрант Ігорко Дерев’яний/ . Що вже казати про вертепи та Коляду на вулицях Львова, де нарід плакав від розчулення – «йой, діточки, я таке ще за Австрії бачила» – і йшов за своїми кумирами засніженими вулицями міста від одної ігрової площадки до іншої.
В інтернеті можна відшукати фото тих часів: https://zbruc.eu/node/72053
Площа Ринок у Львові. Зустріч двох вертепів – «Товариства Лева» та Театру «МЕТА». Колядують Дзвінка Калинець-Мамчур та Ірина Вовк.
У той самий час «МЕТА» почала грати сценарії «МИКОЛАЯ» у різних місцях, де було багато діточок, обійдених долею – сиротинцях, інтернатах, лікарнях, спеціалізованих Центрах соціального і медичного захисту. Пропонований сценарій власне і створений у ті неспокійні часи з різних дитячих українських видань 30-40-их років передвоєнного часу ХХ століття.
Хочу опублікувати цей матеріал для нового покоління молоді, аби й вона мала з чим виходити до діточок у цей радісний день сповнення їх заповітних мрій.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
