Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.21
05:33
Вага Римського золота
«Ті, хто хотів бачити моє приниження,
побачили власну жорстокість».
З уст царівни Єгипту Арсіної
Мої пальці торкаються срібного амулета на шиї жриці. Він легкий, майже невагомий – не те що ланцюги, які римський це
2026.08.20
21:59
Скоро осінь...за вікнами серпень
Вже останні дарує ромашки.
Що диктує тобі твоє серце,
Прислухайся - не буде промашки.
А воно відчуває немало...
Десь кленовий листочок жовтіє.
Хоч ця осінь, мабуть, не примара,
Вже останні дарує ромашки.
Що диктує тобі твоє серце,
Прислухайся - не буде промашки.
А воно відчуває немало...
Десь кленовий листочок жовтіє.
Хоч ця осінь, мабуть, не примара,
2026.08.20
21:41
Жовкне лист на верхів”ї беріз,
І туман над Десною спроквола в'ється,
І туманіє зір під навалою сліз,
І на все озивається серце.
Це пора призабуть ким ти був, ким ти є.
Це нагода заглянуть у завтрашню днину.
...Що так хутко павук на ожині снує –
Ка
І туман над Десною спроквола в'ється,
І туманіє зір під навалою сліз,
І на все озивається серце.
Це пора призабуть ким ти був, ким ти є.
Це нагода заглянуть у завтрашню днину.
...Що так хутко павук на ожині снує –
Ка
2026.08.20
20:36
В річці пуголовок плаче,
бо хвоста свого не бачить.
«Хто цей жарт зі мною втнув?
Як у рибки, хвостик був.
Хіба можна без хвоста?
Плавать — справа непроста...»
«Не журись, дурне маля, —
сом басує звіддаля. —
бо хвоста свого не бачить.
«Хто цей жарт зі мною втнув?
Як у рибки, хвостик був.
Хіба можна без хвоста?
Плавать — справа непроста...»
«Не журись, дурне маля, —
сом басує звіддаля. —
2026.08.20
19:04
падати із тобою
або літати
дальше та більше
аніж я гадав
сумніватися
але чому би не
стриваючи
із нетерплячим
або літати
дальше та більше
аніж я гадав
сумніватися
але чому би не
стриваючи
із нетерплячим
2026.08.20
18:08
Той серпень, що ближче до осені,
Верхівки дерев обпалив.
В душі світлі спогади носимо...
Реальність, немов абразив,
Шліфує, гартує, вирівнює...
І так, щоб уже до кінця!
Світанок із першими півнями
Верхівки дерев обпалив.
В душі світлі спогади носимо...
Реальність, немов абразив,
Шліфує, гартує, вирівнює...
І так, щоб уже до кінця!
Світанок із першими півнями
2026.08.20
17:38
Копирсаються спомини в часі -
Чом бентега ніяк не мине?
Звідки Ти в моїм серці взялася,
Чим тоді полонила мене?
Заціловане сонцем дівчатко,
Ти являлась – мій погляд горів.
Що Тобі я тоді міг сказати? -
Чом бентега ніяк не мине?
Звідки Ти в моїм серці взялася,
Чим тоді полонила мене?
Заціловане сонцем дівчатко,
Ти являлась – мій погляд горів.
Що Тобі я тоді міг сказати? -
2026.08.20
17:33
Дід Микола любить «молодь» розуму навчати,
А йому вже дев’яносто, є чого згадати.
Він ще й покозакувати устиг свого часу,
Поки Січ не розвалили москалики ласі
До добра чужого. Світом розбрелось козацтво,
Січове навік розпалось козацькеє братство.
То
А йому вже дев’яносто, є чого згадати.
Він ще й покозакувати устиг свого часу,
Поки Січ не розвалили москалики ласі
До добра чужого. Світом розбрелось козацтво,
Січове навік розпалось козацькеє братство.
То
2026.08.20
13:29
На білу кригу знову випав сніг.
Постійні потрясіння й катаклізми
Нас привели на істини поріг,
Яку побачиш крізь новітні призми.
Це біле нескінченне полотно
Взяло в полон і вже не відпускає.
Поеми білі пише, мов панно,
Постійні потрясіння й катаклізми
Нас привели на істини поріг,
Яку побачиш крізь новітні призми.
Це біле нескінченне полотно
Взяло в полон і вже не відпускає.
Поеми білі пише, мов панно,
2026.08.20
12:53
Радників багато —
допомоги ніде взяти.
Якось так виходить:
портулак розрісся,
в бур'яні городи:
кропива, берізка.
Встану з сонцем рано.
Копаниця вправна
допомоги ніде взяти.
Якось так виходить:
портулак розрісся,
в бур'яні городи:
кропива, берізка.
Встану з сонцем рано.
Копаниця вправна
2026.08.20
08:07
Залізна «черепаха»
«Коли фортуна зраджує царів,
золото їхніх обладунків стає їхньою труною».
Давньоримський афоризм часів Александрійської війни
Клинки легіонерів вириваються з піхов із пронизливим, холодним скреготом. Цей залізний звук я вже чу
2026.08.20
07:04
Пекуче сонце вище й вище
Сліпучим полум'ям горить, -
Боюсь його, бо може знищить
Мене вогнем отим умить.
Воно іде за мною тінню,
Всього стискає, як шлея, -
Колючі дотики проміння
На всьому тілі чую я.
Сліпучим полум'ям горить, -
Боюсь його, бо може знищить
Мене вогнем отим умить.
Воно іде за мною тінню,
Всього стискає, як шлея, -
Колючі дотики проміння
На всьому тілі чую я.
2026.08.19
21:33
Краватка в синю рисочку, сорочка біла,
що хоч до серця незабудки приклади.
То ти мене жалів, а я тебе любила
завжди.
Троянди дарував, наповнював вітрила,
стелив у небесах нам зоряні парчі.
То ти мене хотів, а я тобою снила
що хоч до серця незабудки приклади.
То ти мене жалів, а я тебе любила
завжди.
Троянди дарував, наповнював вітрила,
стелив у небесах нам зоряні парчі.
То ти мене хотів, а я тобою снила
2026.08.19
21:09
Вже навхрест шиє дощ думки- печалі.
Шалена спека враз мандрує далі.
Сідаю у спізнілий потяг вітру,
Щоби знайти ще сонця свого ватру.
Вростає холод знов у скло і стіни,
Та місто ліпить люд із ранку глини.
Втікає нишком хтось із вікон кліток
Шалена спека враз мандрує далі.
Сідаю у спізнілий потяг вітру,
Щоби знайти ще сонця свого ватру.
Вростає холод знов у скло і стіни,
Та місто ліпить люд із ранку глини.
Втікає нишком хтось із вікон кліток
2026.08.19
21:00
Вершники грози
Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози
Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози
2026.08.19
20:54
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тата Рівна /
Вірші
Із циклу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із циклу
зустрінеш привида - й на тому все!
потонеш у ліриці в сентиментах ніби в багні
бо термін давності як у вині
бо осад горло твоє знесе
таке бісівське есе –
що було що мало бути або не мало
цього достатньо аби сп’яніти цього не мало
що має статись – те все відоме
хоч не оракули але ж досвід
пече та смикає мов судома
тяжкою ношею досліди ці над власною ци
дурдом всередині психлікарні
нарада блазнів в стінах дурдому –
у в’язнів врешті не має дому
тому їм нікуди розвертати сни
безкарні спогади опіатами
лягають сніжно сизо на звивини
ні
він не муж мені
ні
він не брат мені
і він не друг мені
а він ніхто мені
це так –
душевний белль біль дзвони прострочених забобонів
симфонічний оркестр на руїнах життєвих потуг
і до сьомого поту рясного холодного поту
я його вирізнятиму в натовпі полпотів
серед мракобісів й пожирачів собак –
свого привида із далекої гавані
червоних стін та високих стель
і клюватиме ворон мою печінку
приковану жалуваними ланцюжками
до скель
ця синіх відблисків окулярних
О! Cool...
лярвам моїх спогадів –
моху у пельки!
пекла їм та каленого металу!
тільки свічка дітьми запалена
привида прожене
але діти не знають - той привид забрав мене
зібгав мене ніби я знову Белль
у дурдомі немає стель там немає скель
тільки постіль холодна й стеки слугують зброєю
заливаючи очі тим самим сьомим потом –
по тілу пливе акварель маск-мейк-апу чи
карамель присягнень-до-скону й
солодкий дощик кохання –
на простирадлах –
пожираючи білий простір
забираючи рештки чистого кольору
я колись не дала собі волі
не розпустила духів
і довіку тепер на колінах щоденної жалоби
скнітиму молитимусь глухо
у холодному холі Замку Страховиська
всередині себе
у власній сирій холодній сірій
таємній
церковно-приходській-школі
потонеш у ліриці в сентиментах ніби в багні
бо термін давності як у вині
бо осад горло твоє знесе
таке бісівське есе –
що було що мало бути або не мало
цього достатньо аби сп’яніти цього не мало
що має статись – те все відоме
хоч не оракули але ж досвід
пече та смикає мов судома
тяжкою ношею досліди ці над власною ци
дурдом всередині психлікарні
нарада блазнів в стінах дурдому –
у в’язнів врешті не має дому
тому їм нікуди розвертати сни
безкарні спогади опіатами
лягають сніжно сизо на звивини
ні
він не муж мені
ні
він не брат мені
і він не друг мені
а він ніхто мені
це так –
душевний белль біль дзвони прострочених забобонів
симфонічний оркестр на руїнах життєвих потуг
і до сьомого поту рясного холодного поту
я його вирізнятиму в натовпі полпотів
серед мракобісів й пожирачів собак –
свого привида із далекої гавані
червоних стін та високих стель
і клюватиме ворон мою печінку
приковану жалуваними ланцюжками
до скель
ця синіх відблисків окулярних
О! Cool...
лярвам моїх спогадів –
моху у пельки!
пекла їм та каленого металу!
тільки свічка дітьми запалена
привида прожене
але діти не знають - той привид забрав мене
зібгав мене ніби я знову Белль
у дурдомі немає стель там немає скель
тільки постіль холодна й стеки слугують зброєю
заливаючи очі тим самим сьомим потом –
по тілу пливе акварель маск-мейк-апу чи
карамель присягнень-до-скону й
солодкий дощик кохання –
на простирадлах –
пожираючи білий простір
забираючи рештки чистого кольору
я колись не дала собі волі
не розпустила духів
і довіку тепер на колінах щоденної жалоби
скнітиму молитимусь глухо
у холодному холі Замку Страховиська
всередині себе
у власній сирій холодній сірій
таємній
церковно-приходській-школі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
