ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Оскара Вайльда
Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці
ІІІ(1)
Не тішить зір тюремний двір
Із муром цегляним:
Тут він страждав, як страти ждав
Під небом цим сумним
Й, щоб самогубства не вчинив,
Сторожа поруч з ним.
Їм нерозлучними з ним буть,
Вдень стежить і вночі,
Щоб ехо чуть його зітхань,
Молитви всі й плачі;
Але до них байдужі ті,
В руках чиїх ключі.
Був розпорядок строгий тут,
Що комендант завів, --
"Смерть -- найприродніша з речей," --
Своє знов лікар вів
І капелан два рази в день,
Як жить на світі, вчив.
А той курив два рази в день
І пиво своє пив;
Здавалось: й тіні страху він
У душу не пустив;
Кураживсь навіть: страти час
Наблизити б хотів.
Чому ж не плач чув наглядач,
А дивні речі ці?
Не смів питать, бо мусив знать:
Ці в'язні -- не ченці;
То ж мовчазним слід буть із ним
Й мать маску на лиці.
А може й смів, та не зумів
Допомогти йому,
Та й що із жалістю робить,
Що замкнена в тюрму?
Де слів узять, щоб розігнать
Скорботу цю німу?
Ми йдем гулять, трястись, кульгать,
Мов дурників парад;
Пекельних слуг зібрав цей круг,
Й хоч йдуть всі невпопад,
Та бритий лоб -- хай жлоб чи сноб --
З'єднав у маскарад.
Ми льон прядем й канат плетем,
В крові вже нігті в нас;
Збираєм пил, шкребем настил,
Аж поки день не згас;
І двір метем, й по воду йдем --
Брязк відер повсякчас.
Копаєм, рвем, ламаєм, б'єм,
Та й ще серед всього
Встигаєм ми горлать псалми
Й не згадуєм його --
І в серці завмирає страх
Від гамору цього.
Таївся страх у нас в серцях
Й був тихим його крок;
Забули ми, що звук сурми
Звістить вже скоро строк, --
Й от бачим яму у дворі
Й навкруг -- землі горбок.
Мов зла оплот, розкривши рот,
Зіяла яма ця
В мольбі прийнять й навік обнять
Ще теплого мерця;
І кожен знав: до ранку ще
Повісять молодця.
Ми мовчки йшли, в душі ж були
Пітьма, і смерть, і жах;
Сновида мов, повз нас пройшов
Кат з клуночком в руках;
Й по камерах ми розбрелись,
Щоб ніч зустріть в сльозах.
Ховався страх по всіх кутках
У цю скорботну ніч;
Мов у труні, всі мовчазні,
Німотність зусібіч;
Відчай утрат плив із-за грат
З блідих, мов смерть, облич.
Він спати ліг, як тільки б міг,
Хто звідав благодать;
Наглядачі за ним вночі
Не знали, що гадать:
Який же сон вчас похорон? --
Й те, що останній -- знать!
Зате не спав той, хто ридав,
Хто ще не відав сліз:
Пройдисвіт, злодій, хуліган
В очах відчули різь,
В чиїх серцях проснувся страх
І душу відчай гриз.
О, в таку ніч жахлива річ --
Чужу вину відчуть!
Й себе розп'ять, й слова проклять
Невинних жертв почуть!
Й свинець немов, не сльози -- кров
Вже по лицю течуть.
Безшумно крались сторожі
І стежили пильніш,
Та бачать схилені в журбі
Фігури сірі лиш;
Й -- о, диво з див! -- поклони бив,
Й хто не моливсь раніш.
Всю ніч в мольбі в німій журбі,
Щоб осушить до дна
Ту чару, мов полин, гірку,
Як мари вже й труна
На когось ждуть, і смак відчуть
Розкаяння вина.
Не тішить зір тюремний двір
Із муром цегляним:
Тут він страждав, як страти ждав
Під небом цим сумним
Й, щоб самогубства не вчинив,
Сторожа поруч з ним.
Їм нерозлучними з ним буть,
Вдень стежить і вночі,
Щоб ехо чуть його зітхань,
Молитви всі й плачі;
Але до них байдужі ті,
В руках чиїх ключі.
Був розпорядок строгий тут,
Що комендант завів, --
"Смерть -- найприродніша з речей," --
Своє знов лікар вів
І капелан два рази в день,
Як жить на світі, вчив.
А той курив два рази в день
І пиво своє пив;
Здавалось: й тіні страху він
У душу не пустив;
Кураживсь навіть: страти час
Наблизити б хотів.
Чому ж не плач чув наглядач,
А дивні речі ці?
Не смів питать, бо мусив знать:
Ці в'язні -- не ченці;
То ж мовчазним слід буть із ним
Й мать маску на лиці.
А може й смів, та не зумів
Допомогти йому,
Та й що із жалістю робить,
Що замкнена в тюрму?
Де слів узять, щоб розігнать
Скорботу цю німу?
Ми йдем гулять, трястись, кульгать,
Мов дурників парад;
Пекельних слуг зібрав цей круг,
Й хоч йдуть всі невпопад,
Та бритий лоб -- хай жлоб чи сноб --
З'єднав у маскарад.
Ми льон прядем й канат плетем,
В крові вже нігті в нас;
Збираєм пил, шкребем настил,
Аж поки день не згас;
І двір метем, й по воду йдем --
Брязк відер повсякчас.
Копаєм, рвем, ламаєм, б'єм,
Та й ще серед всього
Встигаєм ми горлать псалми
Й не згадуєм його --
І в серці завмирає страх
Від гамору цього.
Таївся страх у нас в серцях
Й був тихим його крок;
Забули ми, що звук сурми
Звістить вже скоро строк, --
Й от бачим яму у дворі
Й навкруг -- землі горбок.
Мов зла оплот, розкривши рот,
Зіяла яма ця
В мольбі прийнять й навік обнять
Ще теплого мерця;
І кожен знав: до ранку ще
Повісять молодця.
Ми мовчки йшли, в душі ж були
Пітьма, і смерть, і жах;
Сновида мов, повз нас пройшов
Кат з клуночком в руках;
Й по камерах ми розбрелись,
Щоб ніч зустріть в сльозах.
Ховався страх по всіх кутках
У цю скорботну ніч;
Мов у труні, всі мовчазні,
Німотність зусібіч;
Відчай утрат плив із-за грат
З блідих, мов смерть, облич.
Він спати ліг, як тільки б міг,
Хто звідав благодать;
Наглядачі за ним вночі
Не знали, що гадать:
Який же сон вчас похорон? --
Й те, що останній -- знать!
Зате не спав той, хто ридав,
Хто ще не відав сліз:
Пройдисвіт, злодій, хуліган
В очах відчули різь,
В чиїх серцях проснувся страх
І душу відчай гриз.
О, в таку ніч жахлива річ --
Чужу вину відчуть!
Й себе розп'ять, й слова проклять
Невинних жертв почуть!
Й свинець немов, не сльози -- кров
Вже по лицю течуть.
Безшумно крались сторожі
І стежили пильніш,
Та бачать схилені в журбі
Фігури сірі лиш;
Й -- о, диво з див! -- поклони бив,
Й хто не моливсь раніш.
Всю ніч в мольбі в німій журбі,
Щоб осушить до дна
Ту чару, мов полин, гірку,
Як мари вже й труна
На когось ждуть, і смак відчуть
Розкаяння вина.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці"
• Перейти на сторінку •
"Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці"
• Перейти на сторінку •
"Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці"
Про публікацію