Я розлякував ящірок в зарослі чапаралі,
кукукав у буцегарнях, перепливав моря,
жив з китаянкою. Пак, моя
стовпова дорога подалі вела, чим кралі
на вокзалі привиділося. Ото:
гадай на руці, та не скороходам.
Несусвітне у вивороті, пальто
змусить казитись і осінь сподом,
що якогось там мусора. Далебі, верста –
виплід обмежень, чиє правúло
ті краєвиди і користа,
де на часі зайве, гадаю, тіло.
Ба, крива собі не відмовить, в пандан прямій,
звіріючи від взуття, вибелькотіти "не треба".
Від лиця фотографію легше слати домів,
ніже личико янгола в профіль з неба.

-----------------------------

И. Бродский

Я распугивал ящериц в зарослях чаппараля,
куковал в казенных домах, переплывал моря,
жил с китаянкой. Боюсь, моя
столбовая дорога вышла длинней, чем краля
на Казанском догадывалась. И то:
по руке не вычислить скорохода.
Наизнанку вывернутое пальто
сводит с ума даже время года,
а не только что мусора. Вообще верста,
падая жертвой своего предела,
губит пейзаж и плодит места,
где уже не нужно, я вижу, тела.
Знать, кривая способна тоже, в пандан прямой,
озверевши от обуви, пробормотать "не треба".
От лица фотографию легче послать домой,
чем срисовывать ангела в профиль с неба.
<1987>