Дорогий пане Іване! Я так розумію, що це - реакція на мій найновіший вірш, Ваше бачення...
Дозвольте кілька міркувань. Якби я вважав бодай когось із тут присутніх на "ПМ" покидьками людського суспільства, то не друкував би тут свій вірш. То - моя болюча реакція на один із випадків у житті, про який навіть не хочеться і розповідати, тільки емоції вихлюпнулися.
Ніколи нічого не ідеалізував, у тому числі і красу. І особливо зазнайкуватих часто пихатих красивих жінок, бо ж і красиві чоловіки такими бувають.
Але краса є навіть і в кулінарії, дозвольте трохи посперечатися. Згадайте радянський фільм "Діамантова рука", коли до столу подавали в ресторані "Дичь" з крилами - хіба вона не красиво виглядала? Шедевр кулінарного мистецтва, як зовні, так і на смак.
А у середні віки до столу наших гетьманів і полковників та будь-якої знаті в будь-якій частині світу подавали таку красу - торти, мистецьки оформлені, щуки на тарелях розкішних срібних, золотих, що аж слина текла - усе - краса, шедеври кулінарного мистецтва.
Так, згоден, не завжди красива жінка - найкраща, переважно та, що менш красива зовні - більш красива внутрішньо і з нею жити прекрасно і комфортно. І знову ж, дозвольте Вам закцентувати, присутня краса, тільки внутрішня.
Краси до столу не подаси... Так. А ще кажуть: "Дякую в кишеню не покладеш". Є такий споживацький підхід. Ясно, що голодний не будеш милуватися квітами, жінками чи іншою красою. Насамперед треба задовольнити насущні потреби. Але ж ми люди, причетні до літератури, поезії, яка "зиждется" на прекрасному переважно. Що, невже найбільша насолода в житті натоптати по саме нікуди свій кендюх? Оце і все, чому вчить Ваш вірш? Так, натоптавши кендюх, хочеться спати, а ви ж замаєтеся лижами у такому поважному віці, такий чулий до краси природи, до самовдосконалення, вчите іврит... Не вірю, що наїстися - це головне для Вашого ЛГ, чомусь. Є що щось вище. Хай це буде не краса чиясь зовнішня, а духовність, гармонія людських стосунків. Хіба вони мало важать у нашому житті? Так хочеться порозуміння...