Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
У глибинах чути хор,
Акцептовані масони
Варять з цинком мельхіор …
Ллється світло недіяння -
Будить вранішній етер,
Спить свідомість… У чеканні
Шукаю в темнім океані
Величну і нову зорю,
Думки і почуття жадані.
У магмі ночі віднайду
Мінливу трепетну жар-птицю,
Яка народжена з вогню,
Яка мені колись наснилась.
на долівку вугільних небес.
Ти не бійся, моя серпантинна,
обіцяю, тебе не покину...
Знову лячно? Нехай йому грець!
Та хіба ти не звикла до струсів,
потрясінь і ударів судьби?
Замовили в ковалів залізних снів
Трохи гострих апострофів.
Вони ще не знали,
Що сухий ясен торішнього
Втопився в прозорому Озері Сліз*,
А на поверхні того спокійного ставу,
Яку не може збурити
Стискають горло помилки, гріхи.
Неначе, травень... І давно сніги
Завершили історію буремну...
Хіба ще актуальна пісня щемна
Для простору ледачої нудьги?
Бо навесні всі тьмяні береги
Кам’яними стежками блукають туристи,
смакують осінь, мов вистояне вино,
купують каву, сендвічі, кожушки і намиста.
Видряпавшись на вершину, вигукують: «Боже!
Онде гори, наче льодяники кольорові.»
Летять на
Інші кажуть: життя – то лайно.
Треті живуть собі і не чешуться,
Життя пролітає повз них, як кіно.
Одні переймаються гривнею кожною,
Та що там гривнею-копійкою,
Інші вносять за Єрмака мільйони,
Ущент, навіки і дотла.
В снах Єремії та Єноха
Говорить немічна зола.
Епоха німо заговорить
Про дні звитяги і борні,
Здійнявши суєтливий ворох
Дошкам плотів піднеси … качуру справжніх утіх,
Вірити хутряним снам личить братам ротоногим* -
Тож у каміння упрись, наче чилім на весні.
Вітер блаженний знайди, шлях пустотливому птаху,
Спіриту, хвилі
ніби хмара, що впала у сад.
Оксамитова, пишна, густа вишина
Залишає п'янкий аромат.
В кожнім гроні - маленькі сузір'я зірок,
таємничий приховують світ.
Заглядає в обличчя весняний бузок,
вабить душу пахучий цей кв
Обіймаю тебе ніжним серцем.
Хай насниться тобі неземна голубінь,
біля лісу прозоре озерце.
В нім хлюпочеться рибка надій золота,
якщо хочеш, задумай бажання.
Хай гойдає на крилах тебе висота
і моє незбагненне коханн
прилетіли джмелі - а вишень нема
- не будем ми гудіти над сакурами!-
полетіли геть
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. Тумасу Транстремеру
пухким та купчастим, перистим, єдиним хлібом
душі. Помалу накрапує. Юрку полівку
вітаю навзаєм свистом. Збігло піввіку.
Барвінок і скула брили в густій щетині
моху буцім ті самі. І тхне, в патині,
бляклий, у просту смугу відріз – тривкою
моквою до виднокраю – гомерового сувою.
Першими це помітили, імовірно, дерева,
чию цілком нерухомість не зачіпає рейвах
птичий з їх метушнею, що відбиває строгість
погляду на сторукість, й надто – на одноногість.
У незворушнім, рівнім, майже тойбічнім світлі
сута різниця риби, що йде у сіті,
і вимоклої на хлющ статуї алконавта
помітна тільки адепту ідеї "будьмо/бувайте".
І радше її двокрапка, ніж дріб у еннім коліні
голосу і безодні, виплід в оледенінні,
я проникаю в рідну, ржаву, гранітну масу
вкрапленням двох зіниць, до відома позачассю.
---------------------------------
Иосиф Бродский
Томасу Транстрёмеру
Вот я и снова под этим бесцветным небом,
заваленным перистым, рыхлым, единым хлебом
души. Немного накрапывает. Мышь-полевка
приветствует меня свистом. Прошло полвека.
Барвинок и валун, заросший густой щетиной
мха, не сдвинулись с места. И пахнет тиной
блеклый, в простую полоску, отрез Гомеров,
которому некуда деться из-за своих размеров.
Первым это заметили, скорее всего, деревья,
чья неподвижность тоже следствие недоверья
к птицам с их мельтешеньем и отражает строгость
взгляда на многорукость - если не одноногость.
В здешнем бесстрастном, ровном, потустороннем свете
разница между рыбой, идущей в сети,
и мокнущей под дождем статуей алконавта
заметна только привыкшим к идее деленья на два.
И более двоеточье, чем частное от деленья
голоса на бессрочье, исчадье оледененья,
я припадаю к родной, ржавой, гранитной массе
серой каплей зрачка, вернувшейся восвояси.
(1993)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. У розпал холодної війни"
