Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
We save money all know how.
The rich are all easily.
The beggars are all afford.
The poor are all hardly.
Author’s: Natasha
Роками, ти нагороджувала наш край:
Лісами, морями, родючими землями,
річками, озерами, степами, горами.
А ми твої діти насолоджувалися і
насолоджуємося твоєю красою - Україна.
Наші пращури боролися за рідну землю,
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. У розпал холодної війни
В одіжі неохайний, думки – у сажі.
У очах кольору наугад кулі –
рішимість не оминати змін у пейзажі.
Всюди – жертви барометра. І ніякого залпу,
і посипались царства, багряніші ягід глоду.
Ми всі тепер за кордоном, і якщо завтра
війна, то куплю безкозирку, щоб не іти в піхоту.
Ми певні, що ми на Півночі. Китиці горобини
висвітять і наличник осиротілій дачі.
І будь ви тричі Гиреєм, лиця рабині,
крити їх беручись, вбачити зась инакше.
І без угаву накрапує, буцім природа мозок
хоче остерегти у чімсь; а щоб не дати маху,
шепче місцевим наріччям. А як застосує Морзе,
хто оте розшифрує, крім шиферини даху?
<1994>
------------------------------
И. Бродский
В разгар холодной войны
Кто там сидит у окна на зеленом стуле?
Платье его в беспорядке, и в мыслях - сажа.
В глазах цвета бесцельной пули -
готовность к любой перемене в судьбе пейзажа.
Всюду - жертвы барометра. Не дожидаясь залпа,
царства рушатся сами, красное на исходе.
Мы все теперь за границей, и если завтра
война, я куплю бескозырку, чтоб не служить в пехоте.
Мы знаем, что мы на севере. За полночь гроздь рябины
озаряет наличник осиротевшей дачи.
И пусть вы - трижды Гирей, но лицо рабыни,
взявшись ее покрыть, не разглядеть иначе.
И постоянно накрапывает, точно природа мозгу
хочет что-то сообщить; но, чтоб не портить крови,
шепчет на местном наречьи. А ежели это - Морзе,
кто его расшифрует, если не шифер кровли?
(1994)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Похорон Бобо "