ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2018.07.20 22:19
Думки минають голови транзитом,
Не маючи пристанку в порожнечі,
Бо нині модно голови носити
На те, аби увінчувати плечі.

Микола Дудар
2018.07.20 14:55
Ми їли з одної миски...
Ми пили з одної кварти...
І бігли на наверх із писком
З нори на будь-яку варту
Мокали себе у колір…
Найкращий - жовтоблакитний
Заради дітей і волі
Готові себе убити

Богдан Манюк
2018.07.20 14:53
Лялька-мотанка час вибирає і руки
для появи своєї. Утішся, майстрине,
що магічне до тебе раптово прилине.
Доторкнися до нього й нікому – ні звуку.
У мовчанні – сходини. А вниз чи угору –
вибирати тобі. Не спіши. Не барися,
як оті на горі причепуре

Світлана Майя Залізняк
2018.07.20 10:17
а щастя - відсутність горя.
Біжи... виринай на біс.
Життя і пере, і поре,
міняє фасон куліс.

Жадаєш світопорядку.
Знов чубляться злі брати,
дружбанчик центрує грядку,

Олександр Сушко
2018.07.20 08:42
Надійшла із тьми хвилина зла,
Крок - і провалився в темну прірву.
Важко полетіти без крила.
Я ж - літаю. Думав - неможливо.

На хвилинку, втомлений, приліг -
Увігнали ніж по саму гарду.
Вогнептаха гномик переміг,

Ігор Шоха
2018.07.20 08:21
Творець одвічно експериментує
на неосяжнім поприщі своїм –
об'єднує, роз'єднує, парує
усе, що на землі Його існує
на грані між розумним і дурним.

Була цивілізація і буде,
тасуються народи, племена...

Галина Михайлик
2018.07.20 06:44
Я – фонтан! Феєрверк! Вибухаюча магма!
Наднового чуття галактичний вулкан!
Я – криниця (зі мною не знатимеш спраги)
і простий подорожник, цілющий бальзам,

пломінке па-де-де у стрімкім падолисті,
легендарно-манливе злотаве руно…
Я – найкращий сцен

Сонце Місяць
2018.07.20 03:56
а долі зникають як вірші
& зорі небесні
бо тим що не знали і вчора
не відати днесь

& ти залишаєшся десь там
у щирому квесті
із часом не граючи в карти

Олена Балера
2018.07.19 20:43
Красуня, незворушна й чарівна,
Жене від себе на шляхи земні,
Та Неба скаламученого знак
Велить для неї проживати дні.
Кому тепер скоритися мені,
Найкраще знають тільки Небеса,
Та нижче небо вивергає гнів,
Коли моя покора їй згаса.

Іван Потьомкін
2018.07.19 19:48
«Ой пішла я в понеділок, в суботу вернулась.
Вибачайте мені, сестри, що недовго була.
У вас лагідно і тихо...Янголи довкола...
Та я в кожнім із них бачу любого Миколу.
Залицявсь він до Горпини, Секлети і Марти,
А до мене не озвався ні словом, ні жарт

Віта Парфенович
2018.07.19 16:22
Ми розійшлися... розійшлися через дрібницю, побутові питання і роздратованість. Ти і я втомилися, один від одного, від покладених на один одного надій, а ще – від роботи, напруженої, виснажливої... Того вечора ти чекав теплої вечері, турботи, любощів. Я

Світлана Майя Залізняк
2018.07.19 15:18
Вирізьбиш десь на камені
(кайла пливуть - бери)
всі наративи мамині...
правила анти-гри...

Є ще сестри квадратики:
пильно заповни їх,
щоб від Пристром до Аттики

Олександр Сушко
2018.07.19 11:00
Жона не здається без бою,
На ложі кручуся як в'юн.
Замучила мавка любов"ю,
Безсилий уранці встаю.

Друзяка без меду став жовчним,
Бажає скрипучих пружин.
Поглипує поглядом вовчим,

Ярослав Чорногуз
2018.07.19 08:38
Боги, навіщо мучите любов`ю?
Чи це уже до смерті не мине?
Здавалося, із серця вирвав з кров`ю
Нарешті почуття оте жахне.

Здавалося… І знову мимоволі
Вишукую загублені сліди.
Й уколами оці сердечні болі,

Ігор Деркач
2018.07.19 07:04
Охоплюю душею    цілий світ
і   подумки    рушаю   у   політ
поза    водойми    гори і моря
де   сяє   ще     поетова    зоря
і     вечорами     пізно    уночі
іще     перекликаються     сичі
його Дніпро Арал і Петербург
у    кондуїт     нотує  

Сонце Місяць
2018.07.19 04:05
убраний в чорний монолог
він розстіба її пальто
& однопартники його
вантажать інший ешелон

.

вона блонд ~ бестія
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Віра Карасьова КаеЛін
2018.07.20

Ангелінка МАЮ
2018.07.18

Олександр Шевчук
2018.07.17

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01

Катерина Швець
2018.06.29

Оксана Винник Ксенька
2018.06.25






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скоропис (1980) / Вірші

 З Іосіфа Бродського. Співи без музики

F. W

Коли ти поминеш мене
в краю чужім, хоча нівроку
слова ці вимисел, а не
завбачення, про віщо оку

у всеозброєнні сльози
вони не повістять, ні дати
на витончену волосінь
не виудити цю, бодай ти

за тридев’ять земель і за
морями, в формі епілогу
(хоча, нагадую, сльоза,
минулого окрім, потроху

все зменшує), коли мене
ти поминеш тамтого Літа,
ще Божого й зітхнеш, – о, не
зітхай! – обвівши сумовито

ті кількості морів, полів
між нас, що ніц у остовпінні
не вбачиш, що товпу нулів
очолила сама. В гордині

твоїй чи сліпоті моїй
річ, або тім, що ні до чого
не зобов’яже це, та їй-
же, й дякуючи Богу,

бодай на борговý пеню
за те, що боронив погано
від гірших бід, обороню
тебе від зайвого зітхання.

Майбутнє має форму тьми
і риси спокою нічного.
В майбутньому, якого ми
не знаємо, щодо якого

стосовно, менше з тим, в однім
сліпі та зрячі одностайні:
що стріч зі самотою в нім
нам доста випаде, принаймні,

воно уже настало – рев
метілі, здаленілі зойки з
глухої сутолоки мрев
і є незаперечний доказ

майбутнього – не у журбі й
розраді річ, якій по силі –
отак бо віщий голос мій!
відволікти уяву в стилі

Шахеразад: але казань
з підказками, що дляться довше
посмертно від оповідань
задовго до того – дозволь же

осичин лепетом журних
тобі назичити утіх; та
щоб тіні у снігу круг них
звитяги славили Евкліда.

***

Коли зітхнеться по мені,
дня, місяця од Божа Літа
такого бо, на чужині,
за тридев’ять земель – а вийде

не менше двадцяти осьми
можливостей – озброюй вічі
вологи краплею, візьми
перо, і, аркуш склавши вдвічі,

сторчма в нім перпендикуляр
постав, як небесам підпірку
в помогу, буцім той кресляр,
між точок: під одну копірку

маліємо ми й там, кругом
зникомі, а папір – спонука
триматись поблизу обом,
хоч точками; отож, розлука

є тим, що ділить по прямій,
і силоміць ділима пара
коханців – погляд твій і мій –
до вістря перпендикуляра

обернуться у пошуках
од неї сховків неприступних
з погупуванням у висках;
і що це є, як не трикутник?

Огляньмо і фігуру ту,
яка незле на часі онім
нас понукала б у поту
скидатися не раз холоднім,

знайти потилицею кран
неопалимим дрібкам глузду;
і стачило б її старань,
коли не стерти віч полуду

із ревнощів, прикмет, комет,
порч, приворотної хороби
– то перейнятись на предмет
її ж трикутної подоби.

Розгледьмо, геж. Щодо розлук –
і тиснява, і сліпуватість
обіймів – ліпші з запорук
невидимості в них; сховавшись

навзаєм, сторонились ми
від простору сумлінно – надто
лопатками та ліктями,
за що сторицею й розплата

відступникам; візьми перо
та чистий аркуш – символ смислу
простертого, й збагнувши про-
порцію – а нам під силу

весь уявити простір: наш
світ вартує авторитетних
завваг: як не сторожі башт
захмарних, то страстей шалених

захмарних – уяви затим
пропорцію прямою пустці
між нас на аркуші пустім
і, мапу постеливши купці

подробиць, циркулем розбий
на градуси, містити перш ніж
всю довж її – і найдеш в ній
любові від життя залежність.

Отож, нехай прямої довж
відома нам, а нам відомо,
що край її – подружніх лож
межа, вірніше – прірви пройма,

що виникла на місці стріч
і просторового резерву
проникних віч(об чім і річ),
то перпендикуляр, від центру

її, трима незле сторчма
два погляди і, прямовисна
з підстав ґрунтовних, обома
здіймається його вершина

озонних не заради дір,
і поглядів не факт, що стачить
на більше; але кожен взір,
заціплий на вершині – катет.

Прожекторів так промінці,
вивчаючи недружній хаос,
захмарну обирають ціль
і угамовують цікавість;

та ціль їх – не мішень стрільця
несхибного, але бездонна
свічада глиб, куди лиця
нездалі бачити ’дне óдне

не кажуть; і кому, як не
на катет ширшу звівши тему,
тобі довести, крім мене,
самодостатню теорему

обернену прямій, і де
доведене наводить ляку
гірш пугала, і жах веде
у пошуку пристанищ в закут.

Це те, що нам тепер дано.
Надовго. Як вага поклажі,
відсутня помацки, рядно
прозоре простору в пейзажі.

Це місце для нестрічі. Звід
захмарний. У відлюдних тишах
гостинний закапелок. Рід
кутів із ліпших, найглухіших

принаймні, адже слів кліше
нас не заскочать в нім. А решта
є справа наших віч лише
і вартості в очах предмета.

З роками, бо далеко до
безсмертя нам і до едемів,
ми вимостимо там гніздо
і в нього порівну складемо

скарби, думок ошмаття, страх
невиговореного тощо,
– а цього доста у кутах;
і рано або пізно точка

указана піде у ріст,
заматеріє від коріння,
в ній зоряних набуде рис
світ внутрішній, який хмарина

не застує – і сам Евклід
кутів проекції трикутні
у підсумку благословить;
такі тут, бачмо, форми шлюбні.

Такий нам випадає триб.
Надовго. Назавжди. До гробу.
Ублиз невидимим. Згори
відсутніх сутностей подобу

чимдуж пильнують день і ніч
од Заходу по Схід, і зовні
зникомі – ока умлівіч
усевидющого не годні

уникнути. І кільки б яв
пітьми не ув’язнила скопом,
візьми його тепер і встав
своїм новітнім гороскопом,

докіль те око в темноті
не витлумачить слів. Розлука
є сумою всіх трьох кутів,
а нею викликана мука

є форма потягу промінь
до злук; і їх взаємна мога
сильніша інших форм тяжінь.
І поготів – потуг земного.

***

Схоластика, ти кажеш. Так,
нівроку – забавка із горем
ним невстидимих неборак
у сховки. І зоря над морем –

що є вона, як не (дозволь
додати, щоб зарозумілим
не видавався штиль) мозоль,
натерта просторіні світлом?

Схоластика. Чом ні? І це
можливо. Згода відповісти
теж відповідь. І чи не все
схоластика на цьому світі?

Бог віда. Ідучи до сну,
я бачу за вікном кончину
зими, що застує весну:
це ніч відраює причину

від висліду. Не визнають
квадрати, дати, оковиди,
твою долоню чи мою
до скронь притиснуту...
Коли ти

невільно поминеш мене,
згукнуться мимоволі згадкам
і височіні, де майне
де-небудь там, над Скагераком,

у гурті відданих планет,
блукава, мерехтлива ледве
зоря, що висіяла геть.
У тім і поляга мистецтво

любові, та й життя, утім,
– чутті речей життю супутніх,
що в місці викаже пустім
скарби, потвор, дівочогрудих

крилатих левів пасадобль,
божків безмірної могуті,
провісників орлиних доль.
Подумай, скількимога суті

творінь простіш – і поготів,
чим витинати оторочку
природній оболонці див –
є умістити простір в точку!

Ткни пальцем уві млу – най будь-
куди. Куди волієш ткнути.
Не те, що є у ньому, суть
життя, а те, що мусить бути.

Ткни пальцем у пітьму вгорі,
де висотою взяті ноти
не поступаються зорі;
і, як її нема – довготи,

їх лоск, що заялозив слух,
звиняй: як запізнілий кочет,
вони над скрухами розлук
невільно звиситися хочуть.

-----------------------------











-----------------------------

Иосиф Бродский

Пенье без музыки
F. W.

Когда ты вспомнишь обо мне
в краю чужом – хоть эта фраза
всего лишь вымысел, а не
пророчество, о чем для глаза,

вооруженного слезой,
не может быть и речи: даты
из омута такой лесой
не вытащишь – итак, когда ты

за тридевять земель и за
морями, в форме эпилога
(хоть повторяю, что слеза,
за исключением былого,

все уменьшает) обо мне
вспомянешь все-таки в то Лето
Господне и вздохнешь – О не
вздыхай! – обозревая это

количество морей, полей,
разбросанных меж нами, ты не
заметишь, что толпу нулей
возглавила сама.
В гордыне

твоей иль в слепоте моей
все дело, или в том, что рано
об этом говорить, но ей-
же Богу, мне сегодня странно,

что, будучи кругом в долгу,
поскольку ограждал так плохо
тебя от худших бед, могу
от этого избавить вздоха.

Грядущее – есть форма тьмы,
сравнимая с ночным покоем.
В том будущем, о коем мы
не знаем ничего, о коем,

по крайности, сказать одно
сейчас я в состоянье точно:
что порознь нам суждено
с тобой в нем пребывать, и то, что

оно уже настало – рев
метели, превращенье крика
в глухое толковище слов
есть первая его улика –

в том будущем есть нечто, вещь,
способная утешить или
– настолько-то мой голос вещ! –
занять воображенье в стиле

рассказов Шахразады, с той
лишь разницей, что это больше
посмертный, чем весьма простой
страх смерти у нее – позволь же

сейчас, на языке родных
осин, тебя утешить; и да
пусть тени на снегу от них
толпятся как триумф Эвклида.

* * *

Когда ты вспомнишь обо мне,
дня, месяца, Господня Лета
такого-то, в чужой стране,
за тридевять земель – а это

гласит о двадцати восьми
возможностях – и каплей влаги
зрачок вооружишь, возьми
перо и чистый лист бумаги

и перпендикуляр стоймя
восставь, как небесам опору,
меж нашими с тобой двумя
– да, точками: ведь мы в ту пору

уменьшимся и там, Бог весть,
невидимые друг для друга,
почтем еще с тобой за честь
слыть точками. Итак, разлука

есть проведение прямой,
и жаждущая встречи пара
любовников – твой взгляд и мой –
к вершине перпендикуляра

поднимется, не отыскав
убежища, помимо горних
высот, до ломоты в висках;
и это ли не треугольник?

Рассмотрим же фигуру ту,
которая в другую пору
заставила бы нас в поту
холодном пробуждаться, полу-

безумных лезть под кран, дабы
рассудок не спалила злоба;
и если от такой судьбы
избавлены мы были оба –

от ревности, примет, комет,
от приворотов, порч, снадобья
– то, видимо, лишь на предмет
черчения его подобья.

Рассмотрим же. Всему свой срок,
поскольку теснота, незрячесть
объятия – сама залог
незримости в разлуке – прячась

друг в друге, мы скрывались от
пространства, положив границей
ему свои лопатки, – вот
оно и воздает сторицей

предательству; возьми перо
и чистую бумагу – символ
пространства – и, представив про-
пропорцию – а нам по силам

представить все пространство: наш
мир все же ограничен властью
Творца: пусть не наличьем страж
заоблачных, так чьей-то страстью

заоблачной – представь же ту
пропорцию прямой, лежащей
меж нами – ко всему листу
и, карту подстелив для вящей

подробности, разбей чертеж
на градусы, и в сетку втисни
длину ее – и ты найдешь

зависимость любви от жизни.

Итак, пускай длина черты
известна нам, а нам известно,
что это -- как бы вид четы,
пределов тех, верней, где места

свиданья лишена она,
и ежели сия оценка
верна (она, увы, верна),
то перпендикуляр, из центра

восставленный, есть сумма сих
пронзительных двух взглядов; и на
основе этой силы их
находится его вершина

в пределах стратосферы – вряд
ли суммы наших взглядов хватит
на большее; а каждый взгляд,
к вершине обращенный, – катет.

Так двух прожекторов лучи,
исследуя враждебный хаос,
находят свою цель в ночи,
за облаком пересекаясь;

но цель их – не мишень солдат:
она для них – сама услуга,
как зеркало, куда глядят
не смеющие друг на друга

взглянуть; итак, кому ж, как не
мне, катету, незриму, нему,
доказывать тебе вполне
обыденную теорему

обратную, где, муча глаз
доказанных обильем пугал,
жизнь требует найти от нас
то, чем располагаем: угол.

Вот то, что нам с тобой дано.
Надолго. Навсегда. И даже
пускай в неощутимой, но
в материи. Почти в пейзаже.

Вот место нашей встречи. Грот
заоблачный. Беседка в тучах.
Приют гостеприимный. Род
угла; притом, один из лучших

хотя бы уже тем, что нас
никто там не застигнет. Это
лишь наших достоянье глаз,
верх собственности для предмета.

За годы, ибо негде до --
до смерти нам встречаться боле,
мы это обживем гнездо,
таща туда по равной доле

скарб мыслей одиноких, хлам
невысказанных слов – все то, что
мы скопим по своим углам;
и рано или поздно – точка.

указанная обретет
почти материальный облик,
достоинство звезды и тот
свет внутренний, который облак

не застит – ибо сам Эвклид
при сумме двух углов и мрака
вокруг еще один сулит;
и это как бы форма брака.

Вот то, что нам с тобой дано.
Надолго. Навсегда. До гроба.
Невидимым друг другу. Но
оттуда обозримы оба

так будем и в ночи и днем,
от Запада и до Востока,
что мы, в конце концов, начнем
от этого зависеть ока

всевидящего. Как бы явь
на тьму ни налагала арест,
возьми его сейчас и вставь
в свой новый гороскоп, покамест

всевидящее око слов
не стало разбирать. Разлука
есть сумма наших трех углов,
а вызванная ею мука

есть форма тяготенья их
друг к другу; и она намного
сильней подобных форм других.
Уж точно, что сильней земного.

* * *

Схоластика, ты скажешь. Да,
схоластика и в прятки с горем
лишенная примет стыда
игра. Но и звезда над морем –

что есть она как не (позволь
так молвить, чтоб высокий в этом
штиль не узрела ты) мозоль,
натертая в пространстве светом?

Схоластика. Почти. Бог весть.
Возможно. Усмотри в ответе
согласие. А что не есть
схоластика на этом свете?

Бог ведает. Клонясь ко сну,
я вижу за окном кончину
зимы; и не найти весну:
ночь хочет удержать причину

от следствия. В моем мозгу
какие-то квадраты, даты,
твоя или моя к виску
прижатая ладонь...
Когда ты

однажды вспомнишь обо мне,
окутанную, вспомни, мраком,
висящую вверху, вовне,
там где-нибудь, над Скагерраком,

в компании других планет,
мерцающую слабо, тускло,
звезду, которой, в общем, нет.
Но в том и состоит искусство

любви, вернее, жизни – в том,
чтоб видеть, чего нет в природе,
и в месте прозревать пустом
сокровища, чудовищ – вроде

крылатых женогрудых львов,
божков невероятной мощи,
вещающих судьбу орлов.
Подумай же, насколько проще

творения подобных тел,
плетения их оболочки
и прочих кропотливых дел –
вселение в пространство точки!

Ткни пальцем в темноту. Невесть
куда. Куда укажет ноготь.
Не в том суть жизни, что в ней есть,
но в вере в то, что в ней должно быть.

Ткни пальцем в темноту – туда,
где в качестве высокой ноты
должна была бы быть звезда;
и, если нет ее, длинноты,

затасканных сравнений лоск
прости: как запоздалый кочет,
униженный разлукой мозг
возвыситься невольно хочет.



«1970»


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2018-07-12 15:11:22
Переглядів сторінки твору 232
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.721 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.272 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.737
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2018.07.21 02:19
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2018-07-12 18:52:02 ]
важко прочитати зараз, Петре
тур-де-форс, прямо

а сказати в двох словах, про що воно все оце тут -
і взагалі нереально, мабуть


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марта Январская (Л.П./М.К.) [ 2018-07-14 12:19:17 ]
только ради вашего труда стОит сюда приходить!!!
о боже... сколько здесь.. и даром что огромно - начинаешь читать и оно затягивает, как бермудский треугольник. а геометрия здесь офигинительная... треугольники взглядов и отношений... а вот это хотелось цитировать, а оно как раз в оригинале лишним повтором и прошло - вырезаю его оттуда:
...в пределах стратосферы - вряд
ли суммы наших взглядов хватит
на большее; а каждый взгляд,
к вершине обращенный, - катет...

перевод прошел в меня на редкость гладко...

что я могу сказать?... СПАСИБО!!!!)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Петро Скоропис (Л.П./Л.П.) [ 2018-07-15 12:43:12 ]
Вітаю, Сонце-Місяцю!

Доводиться, бачте, форсувати - слідуючи автору...

У спробах суголосся заносить, бува на віражах, аж паморочиться...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Петро Скоропис (Л.П./Л.П.) [ 2018-07-15 12:55:09 ]
Дякую Вам, Марто!

А таки затягує, по собі трішки знаю...